Р
ис. 2.5. Прокатні сталеві профілі
Болтові з’єднання можуть застосовуватись як робочі, або для кріплення конструкцій при монтажі, до зварювання їхніми робочими швами. Ці болти називаються монтажними. Опорні вузли сталевих колон, балок і ферм кріплять до фундаментів і опор за допомогою анкерних болтів. Такі болти ставляться в отвори з проміжком 2–3 мм.
Метал від взаємодії з навколишнім агресивним середовищем може піддаватися руйнуванню. Такий вид руйнування називається корозією. Корозійні пошкодження є основним проявом зносу металевих конструкцій. Захист від корозії буває двох типів: ізоляція металу від довкілля, так зване захисне покриття, та відвід корозійних струмів (катодний захист).
Для ізоляції від агресивного середовища, яке викликає корозію, поверхню металу покривають різними антикорозійними покриттями: фарбами, лаками, емалями, шаром бетону чи цементного розчину, або плівками іншого, більш стійкого до корозії металу (наприклад, цинку).
Широкого розповсюдження останнім часом набуває катодний захист металу, оснований на тих фізико-хімічних властивостях металів, за яких при наявності електричного кола і дії електричних струмів анод кородує, катод – ні. Сутність катодного захисту полягає в створенні направленого постійного електричного струму, який сприяє утворенню на металевій конструкції негативного електричного потенціалу. За таких умов має місце антикорозійний захист металу.
Катодний захист ефективний для конструкцій, що знаходяться в агресивному середовищі, наприклад у вологому ґрунті. Такий захист здійснюється за допомогою спеціальних катодних станцій, які підтримують постійний електричний струм. Негативний електрод приєднується до конструкції – катода, позитивний – до анода (пластини металу), який занурюється в ґрунт. Катодний захист таким чином потребує джерела постійного струму, яке систематично потрібно підтримувати та за необхідності поновлювати. У процесі такого захисту анодний метал кородує і зношується, з часом його також потрібно замінювати.
Алюміній один з перспективних будівельних матеріалів. Конструкції з алюмінію та алюмінієвих сплавів знаходять широке застосування в будівництві завдяки своїм специфічним фізичним і технологічним властивостям. Такі матеріали мають високу міцність, невелику щільністю, підвищену пластичність, а також інші позитивні якості, яких вони набувають за різних технологій виготовлення.
За способом виробництва алюмінієві сплави підрозділяються такі групи:
з підвищеною деформативністю для виготовлення напівфабрикатів обробкою під тиском. Їх у свою чергу, розрізняють два види, незміцнені й зміцнені термічною обробкою. Останні частіше інших застосовуються в будівельному виробництві. Способом прокатування і штампування з них виготовляють лист, пресовані профілі, труби, прутки й інші деталі;
литі, для виробництва фасонних заготовок (виливків) деталей;
такі, що спікаються, для виготовлення напівфабрикатів і виробів з порошків;
піноалюмінієві, для виготовлення ефективного тепло- і звукоізоляційного матеріалу.
У будівництві алюміній найбільш ефективно застосовується для каркасів і покрить цивільних і виробничих будівель та споруд, у якості стінових панелей огородження, архітектурних деталей фасадів і інтер’єрів, заповнення дверних та віконних отворів, для виготовлення збірно-розбірних конструкцій будівель різного призначення.
Профілі алюмінієвих сплавів можуть бути різними, використані для виготовлення віконних і дверних блоків, вони ефективніші дерев’яних, оскільки їх перетин менше, що підвищує світлопропускну здатність і поліпшує зовнішній вигляд. Завдяки тому, що деталі пустотілі і мають невеликий перетин, маса їхніх стулок не більше, ніж дерев’яних. Щілини і зазори в них невеликі, тому що алюміній не розбухає і не жолобиться подібно деревині. Тому повітропроникність їх значно менше, ніж дерев’яних. Анодовані алюмінієві блоки фарбувати не треба. Термін їхньої служби в кілька разів триваліший, ніж дерев’яних при незначних експлуатаційних витратах. Алюмінієві блоки дорожчі дерев’яних на 25 %. Однак, завдяки більш тривалому терміну служби і зменшенню витрат на фарбування, вартість їхньої експлуатації менше, ніж дерев’яних.
Перспективним для застосування в будівництві є пінистий алюміній. Це надзвичайно легкий, ефективний тепло- і звукоізоляційний матеріал. Він добре працює на стиск, легко обробляється. Його застосовують при виготовленні підвісних стель, які додають приміщенню красивий вигляд і майже не потребують ремонту.
Широкого впровадження в будівництві набувають матеріали на основі алюмінієвої фольги. Так, наприклад, виготовляють фольгоруберойд, його випускають із покрівельного руберойду, на якому грубозернисте посипання лицьової сторони замінене рифленою алюмінієвою фольгою.
Елементи з алюмінієвих сплавів з’єднують між собою зварюванням, за допомогою болтів, заклепок або клею. У випадку застосування клеєних з’єднань алюмінієвих конструкцій у підприємствах харчування і продуктових магазинах потрібно неухильно дотримувати санітарно-гігієнічних вимог, тому що клеї шкідливі для здоров’я.
Незважаючи на те, що алюміній більш стійкий до корозії, ніж сталь, у місцях контакту зі сталлю деталі з алюмінієвих сплавів необхідно захищати від корозії. Для захисту від корозії алюмінієві конструкції покривають плівкою (оксидують), а потім ґрунтують.
[Вгору] [Вниз]
2.1.6. Деревина
Деревина – досить міцний і в той же час легкий матеріал. Він легко обробляється, склеюється, утримує металеві кріплення, що дає можливість створювати збірно-розбірні конструкції, зручні для транспортування і монтажу. Деревина володіє високими теплоізоляційними властивостями, відрізняється високими декоративними властивостями.
Один з основних недоліків деревини – мінливість властивостей, пов’язаних із її рослинним походженням. Деревина представляє неоднорідний шаруватий матеріал і має анізотропні властивості, тобто за одним напрямком її властивості різні. Деревина – гігроскопічний матеріал, що приводить до зміни лінійних розмірів, підвищенню маси і зниженню міцності виробів із неї. Вона легко віддає вологу, тому їй властиві усушка і жолоблення. Через нерівномірне видалення вологи виникають напруги, що викликають усушку й розтріскування матеріалу.
За певних умов (вологість понад 25 % і температура навколишнього середовища 18...20 °С) деревина може загнивати, ушкоджуватися комахами, а також – загоратись. Усі ці недоліки легко усуваються при обробці деревини синтетичними матеріалами.
Якість деревини значною мірою залежить від її породи: – хвойної або листяної. У будівництві головним чином використовують хвойні породи: сосну, модрину, ялину, ялицю, кедр. Такі породи мають хороші технічні властивості й більш широко застосовуються. Серед листяних порід найбільше вживані в будівництві дуб, ясен, бук, береза й осика.
Деревина хвойних порід використовується для виготовлення дверних полотен, віконних переплетінь, підвіконь, коробок до вікон і дверей, а також будівельних конструкцій будівель і споруд постійного і тимчасового призначення. Ялина і ялиця в порівнянні з сосною і модриною мають меншу схильність до загнивання.
Деревина листяних порід застосовується для столярних виробів, перегородок усередині приміщення, внутрішніх дверей і фрамуг для приміщень з відносною вологістю повітря не більш 70 %, плінтусів, окантовок, дощок для чистих підлог, дерев’яних щитів для перекриттів, похилих кроків (за винятком берези) і решетувань за умови обов’язкового антисептування деревини. Листяні породи не дозволяється застосовувати для тимчасових споруд і допоміжних пристроїв (огорож, риштувань, опалубки та ін.).
До фізичних властивостей деревини відносяться: вологість, усушка, набухання, природна щільність, середня щільність, пористість, теплопровідність. Основною механічною характеристикою деревини є міцність, яка залежить від її породи, місця розташування деревини в стовбурі, вологості, вмісту пізньої деревини й інших факторів.
Деревина може мати явні або приховані природні пороки форми або будови структури. Ненормальне забарвлення та зміна кольору деревини (жовті, бурі, синюваті плями), а також гнилизна є результатом впливу грибків. Характерною ознакою зараження деревини грибками є поява на її поверхні пліснявих нальотів гнилі, білого пушку або білих ниток. Значні ушкодження деревині можуть заподіювати комахи: жуки – короїди, вусані, домовики могильники, шашіль і інші. За наявності в стовбурі таких дефектів вона може бути заздалегідь відбракована або переведена в нижчий сорт.
Сортамент деревних будівельних матеріалів і виробів включає колоди, бруси, дошки різної форми і розмірів. Колоди (круглий ліс) – мають розміри за довжиною від 2 до 9 м. За призначенням круглий ліс поділяють на пиловочний, призначений для розпилювання, і будівельний, який використовують у круглому виді.
При здаванні-прийманні колоди повинні бути покладені в штабелі з сортуванням за породами, довжиною і сортами. Приймання виконують обмірюванням кожної колоди (з округленням по довжині до 0,5 м) і відбором не більш 10 % проб. Обмірять товщину з верхньому зрубі без кори по усередненому діаметрі. Круглий ліс діаметром менш 160 мм називають підтоварником і жердинами, а більш 160 мм – колодами.
Шляхом подовжнього розпилювання колод одержують дошки, бруски і бруси. Пиломатеріал із товщиною перетину до 45 мм називається дошками, понад 45 мм – брусками і брусами. Стандартом для пиломатеріалів установлені розміри по довжині від 1,0 до 6,5 м із градацією через 0,25 м. Дошки виготовляються шириною від 80 до 250 мм, бруси – від 130 до 250 мм. За формою обробки розрізняють дошки необрізні з необробленими крайками, обрізні й шпунтовані, що мають із однієї сторони крайки у вигляді гребеня, а з другої – у виді паза.
Оцінка якості деревини хвойних і листяних порід провадиться працівниками спеціалізованих лабораторій відповідно до вимог діючих нормативів та стандартів.
Широке застосування мають також відходи деревини, з яких виготовляють ряд ефективних матеріалів: арболіт, деревоволокнисті плити, деревошаруваті пластики, фіброліт і т. п. Практика застосування цих матеріалів у будівництві показала, що вони довговічні, мають необхідну міцність, невелику щільність і хороші теплоізоляційні властивості, піддаються механічній обробці.
Матеріали на основі відходів деревини використовують для влаштування зовнішніх стін, утеплення цегельних і бетонних стін, перегородок, стель, підлог, а також ізоляції покрівель і заповнення дверних прорізів. Більш повне використання відходів деревини буде сприяти зниженню вартості будівництва і витрат, зв’язаних з ліквідацією відходів.
Фанеру виготовляють склеюванням дерев’яної шпони (тонких шарів), товщиною від 3 до 20 мм. Завдяки високим конструкційним властивостям дерев’яну фанеру використовують як для огороджуючих, так і несучих конструкцій. Вона знаходить широке застосування як ефективний матеріал для стін, перегородок стель, підлог, виготовлення вбудованих меблів, багаторазово використовуваної інвентарної опалубки, оздоблення інтер’єрів, виготовлення тимчасових будівель та споруд збірно-розбірного типу.
Недолік виробів із застосуванням фанери – це їхня менша вогнестійкість у порівнянні з масивними дерев’яними конструкціями. Використання вогнестійких фарб дозволяє значно зменшити вплив цього негативного фактора.
Для виробництва ділової будівельної фанери перевагу віддають модрині, кедрові і ялиці. Ці породи дерев мають порівняно великий корисний вихід шпони для виготовлення дешевої будівельної фанери.
Для того, щоб вироби з дерева були довговічні, пиломатеріали сушать у спеціальних камерах або на відкритих площадках, та обробляють антисептиками (захист від гниття) і антипіренами (захист від загоряння).
[Вгору] [Вниз]
2.1.7. Скло і скляні вироби
Стекло одержують шляхом сплавлення кварцового піску, вапна, поташу або соди. Властивості скла залежать від багатьох факторів: складу, режиму обробки, стану поверхні, розмірів і ін. Незначна міцність скла пояснюється тим, що в ньому є мікротріщини, на краях яких виникають великі перенапруги, що приводять до руйнування при навантаженнях, значно менших, ніж теоретична міцність матеріалу. Міцність при вигині тільки що виготовленого скла досягає 3,5–4,0 МПа (35–40 кгс/мм2). Після пакування, зберігання, транспортування та при монтажі з'являються механічні ушкодження: подряпини, вибоїни й інші дефекти, що знижують міцність скла до 0,3–0,5 ПМа (3–5 кгс/мм2). Великі втрати скла у вигляді бою мають місце при транспортуванні і розкрої на будівельному майданчику. При зберіганні упакованої і не упакованої продукції під відкритим небом листи злипаються між собою так, що їх складно відокремити один від одного. При цьому поверхні розтріскуються і скло може повністю втрачати прозорість.
Склозаводи виготовляють для будівництва: віконне листове скло, листове вітринне скло поліроване і неполіроване, склопакети, склоблоки, склопрофілі, стемаліт (скло – покрите однієї сторони непрозорою керамічною фарбою), загартовані склодвері, скляні труби, а також вироби із ситалу і шлакоситалу – склокристалічних матеріалів, які одержують кристалізацією скла.
Віконне листове скло випускається шириною 400–1 600 мм, довжиною 500–2 200 і товщиною 2–6 мм. За замовленнями будівельних організацій випускається мірне скло, що відповідає розмірам скління стандартних віконних блоків. Це значно скорочує втрати скла в будівництві.
Вітринним склом називають листове поліроване і неполіроване скло площею понад 3,5 м2. Таке скло випускається розміром до 4 500 мм, товщиною 6–10 мм. Для попередження запотівання і замерзання вітрин застосовують склопакети, що представляють собою два скла, герметично з’єднані по периметру. Простір між стеклами заповнюють сухим повітрям. Склопакети виготовляють площею до 5 м2 з проміжком між стеклами 15–20 мм. На будівельні майданчики їх поставляють обклеєними з двох сторін папером. Після закінчення опоряджувальних робіт папір змивають теплою водою.
Профільне будівельне скло – високоякісне прокатне скло особливої геометричної форми, отримане при прокаті. Воно має підвищену механічну міцність і служить для влаштування перегородок та заповнення світлових прорізів. Профільне скло випускається швелерного перетину із шириною профілю 250–500 мм, висотою полиці 35–50 мм, коробчастого перетину шириною 110–250 і висотою 45–55 мм. Нарізка профільного скла по довжині провадиться на заводі на основі заявочної специфікації.
Загартоване скло застосовується для виготовлення скляних полотен дверей і облицювання фасадів. Таке скло протистоїть ударам у 5–6 разів краще, ніж звичайне. Загартоване скло не можна різати, свердлити; тому дверні полотна з заводу надходить у обв’язці, готовими до застосування. Загартоване скло, що використовується для облицювання фасадів будинків, називається стемалітом. Його виготовляють із полірованого скла у вигляді плоских панелей товщиною 6–20 мм різних кольорів. Стемаліт кріплять на деякій відстані від стіни стороною, покритою керамічною фарбою всередину.
Скляні блоки застосовують для влаштування перегородок і заповнення віконних прорізів. Блоки являють собою пустотілі, проникні для світла вироби, склеєні з двох половин. Скляні блоки довговічні, гігієнічні і мають високими тепло- і звукоізоляційні властивості.
Листовий шлакоситал випускають чорного і білого кольорів із поверхнею, покритою керамічними фарбами. Застосовують для облицювання фасадів, улаштування підлог, сходів й інших елементів, де потрібна висока зносостійкість. Сировиною для одержання шлакоситалів служать металургійні шлаки.
2.1.8. Покрівельні та ізоляційні матеріали
Надійність роботи тепло-, гідроізоляційних елементів покриттів визначається правильним вибором основних матеріалів покрівельного килиму, розділяючого і підстилаючого шарів, теплоізоляційного шару, пароізоляції та вітро-гідроізоляції утеплювача.
Значна частина покрівель будівель і споруд виготовлені з рулонних покрівельних матеріалів, які класифікують за такими основними ознаками:
за матеріалом в’яжучого: бітумні, бітумно-полімерні, полімерні;
за структурою основи: основні й безосновні;
за матеріалом основи: картон, скловолокно, склотканина, полімерне волокно (поліестер);
за матеріалом покривного шару: з посипкою крупнозернистою, з посипкою у вигляді дрібних лусочок, із посипкою з пилу тальку, з поліетиленової плівки, алюмінієвої фольги.
Бітумні в’яжучі застосовують у будівництві для виготовлення покрівельних і ізоляційних матеріалів, гідроізоляційних мастик, улаштування покрівель, асфальтових покрить. До бітумних матеріалів відносяться: природний і нафтовий бітум. Природний бітум зустрічається в асфальтових породах-вапняках, доломітах, пісках. Нафтові бітуми одержують на нафтоперегінних заводах при переробці нафти.
Найважливішими властивостями бітумів є водонепроникність, здатність міцно зчіплюватися з кам’яними матеріалами, деревом, набувати пластичність при нагріванні і швидко збільшувати в’язкість при остиганні. У залежності від в’язкості бітуми поділяють на тверді, напівтверді рідкі. Кожній марці бітуму відповідає певна температура розм’якшення. Таку температуру визначають за допомогою приладу «кільце і куля», за температурою води в приладі за умови, коли бітум, залитий у кільце, розм’якшиться, і кулька, покладена на його поверхню, опуститься на дно.
Для виготовлення покрівельних матеріалів та ізоляції застосовують також дьогтеві (смоляні) матеріали. Дьоготь являє собою в’язку рідину чорного кольору (кам’яновугільна смола) або тверду речовину – пек чи вар. За походженням дьогті бувають кам’яновугільні, деревинні чи торф’яні.
Рулонні покрівельні матеріали поділяють на дві групи: із дьогтевим просоченням – толь покрівельний і толь безпокривний і матеріали з бітумним просоченням – гідроізол, руберойд і пергамін.
Толь виготовляється з полотнища покрівельного картону, просоченого кам’яновугільним дьогтем і посипаного по обидві сторони піском. Випускається толь із різними посипками. Довжина рулону з грубозернистим посипанням 10 м, ширина 750–1 025 мм. Застосовують толь із грубозернистим посипанням для верхнього шару положистих і широких покрівель на гарячих дьогтевих мастиках. Толь з пісковим посипанням роблять загальною площею рулону 15 м2, застосовують для влаштування покрівель тимчасових споруд, ізоляції фундаментів, кам’яних і дерев’яних частин будівель. Толь безпокривний виготовляється з полотнищ покрівельного картону, просоченого кам’яновугільними смолами, але без присипки поверхні піском. Виготовляється загальною площею полотнини в рулоні 30 м2. Застосовується для пароізоляції як підкладковий матеріал під толь.
Гідроізол – азбестовий картон, просочений нафтовими бітумами. Застосовується як обклеювальна гідроізоляція для влаштування захисного антикорозійного покриття металевих трубопроводів, а також для гідроізоляції плоских покрівель. Випускається в рулонах з матовою і гладкою поверхнею; у розрізі повинний бути чорним або чорно-коричневий, без світлих прошарків не просоченого паперу і сторонніх включень. Не допускаються тріщини, розриви, складки.
Руберойд – покрівельний матеріал, що виготовляється з картону, просоченого нафтовим бітумом і покритого з обох сторін захисними шарами з твердого нафтового або природного бітуму. Обидві поверхні руберойду посипані мінеральним порошком, звичайно тальком, або одна сторона покрита лускатою посипкою зі слюдяного сланцю чи покрита алюмінієвою фольгою. Руберойд випускається різних товарних марок у залежності від призначення та застосовуваних при виготовленні покрівельних матеріалів.
Пергамін – покрівельний матеріал, що складається з картону, просоченого нафтовими бітумами, без покривного бітумного шару. Застосовують як підкладковий матеріал під руберойд, а також для пароізоляції. Вкладається на гарячих і холодних бітумних мастиках.
Загальні вимоги до якості рулонних матеріалів: просочення картону повинне бути рівномірним, не допускаються пошкодження у вигляді дірок, розривів, складок, злипання полотнини. Кожен рулон повинен бути щільно скачаний з рівними торцями й завернутий по всій довжині щільним обгортковим папером із проклейкою кінців. Рулони зберігають і транспортують у вертикальному положенні.
Азбестоцементні листи виготовляють з портландцементного тіста з включенням у нього розпушених волокон азбесту, які являються армуючими елементами і надають виробам високої механічної міцності на згин та розтяг. Азбестоцементні листи випускаються хвилястого профілю і плоскі. Для влаштування покрівель заводи випускають фігурні деталі для коника, звисів, лотків і перехідних ділянок даху. Недоліками азбестоцементу слід вважати зниження міцності при насиченні водою, крихкість і жолоблення при зміні вологості.
[Вгору] [Вниз]
2.1.9. Матеріали для утеплення стін
Загальні вимоги. Із метою радикальної економії тепло-, електроенергії, а також, щоб наблизитись до норм енергозатрат на опалення, які діють у Євросоюзі, відповідно до вимог Національної програми енергозбереження, в Україні планується ряд комплексних заходів, у тому числі й утеплення практично всіх існуючих житлових і громадських будівель.
Крім економії теплоенергії, такі заходи поліпшують якість і комфорт, естетичний вигляд фасадів будівель. Економія палива позитивно впливає на стан довкілля, оскільки знижуються обсяги шкідливих викидів в атмосферу від його горіння.
Додаткову теплоізоляцію можна влаштовувати як на зовнішні, так і на внутрішні поверхні стін. Світовий досвід показав значні переваги утеплення зовнішніх поверхонь [11, 15].
До обов’язкових елементів системи утеплення відносять:
теплоізоляційний шар із ефективного плитного утеплювача, який певним способом кріпиться до стін;
шар для захисту м’якого утеплювача від механічних пошкоджень;
оздоблювальний (декоративний) шар.
Якщо два останні елементи не забезпечують міграції вологи з утеплювача в зовнішню атмосферу, то потрібно передбачити вентиляційну щілину між утеплювачем і захисним (декоративним) шаром. За конструктивним вирішенням зовнішні теплоізоляційно-оздоблювальні системи (ЗТОС; абревіатура Євросоюзу – ETICS) поділено на 3 типи:
1. Системи на основі пінополістиролу, піноскла або волокнистих мінеральних матеріалів зі штукатуркою на цементних, полімер-цементних, полімерних в’яжучих, які встановлюють на кам’яні, залізобетонні, бетонні стіни (рис. 2.6, а);
Р
ис. 2.6. Конструктивні рішення теплоізоляційно-оздоблювальних систем:
а – із захисною штукатуркою; б – із легким екраном (сайдингом) і вентиляційною щілиною; в – із важким захисним екраном та вентиляційною щілиною; 1 – зовнішня стіна; 2 – теплоізоляційний шар; 3 – армований шар штукатурки; 4 – оздоблювальний (декоративний) шар; 5 – віконний блок; 6 – цокольний опорний профіль; 7,8 – шар клею й дюбель-анкер для механічного кріплення плит утеплювача (консолей); 9 – горизонтальний несучий профіль; 10 – вертикальний направляючий профіль; 11 – консоль для кріплення горизонтального профілю; 12 – легкий захисний екран із штучного каменю (кераміки, металу); 13 – захисний шар утеплювача із личкувальної цегли; 14 – анкер для з’єднання захисного шару і стіни; 15 – самонарізний шуруп
2. Системи утеплення із застосуванням штукатурки. Такі комплексні системи із застосуванням штукатурки (легкий «мокрий» метод) включають такі елементи:
системну суміш клею для кріплення теплоізоляційних плит;
системні вироби (дюбелі, монтажні рейки) для механічного кріплення теплоізоляційних плит;
системні теплоізоляційні плити;
системне армоване покриття, яке складається з одного (двох, трьох) шарів штукатурки (причому хоч один шар є армований спеціальними сітками);
системна грунтівка;
системний оздоблювальний (декоративний) шар;
легкі металеві профілі із стійких до корозії матеріалів (для влаштування цоколів, кутів стін, простінок, перемичок тощо);
герметики та ущільнювачі (для влаштування термодинамічних швів). Склад і товарні марки сучасних найбільш поширених в Україні [11, 13…15] комплексних систем утеплення стін із застосуванням штукатурки представлені в табл. 2.1 [22].
3. Систем утеплення із застосуванням вентильованих фасадів. Комплексні системи вентильованих фасадів вирізняються кольоровим і конструктивним розмаїттям основних елементів. Основа вентильованого фасаду складається з каркаса, до якого входять взаємоузгодженні між собою горизонтальні несучі та вертикальні допоміжні елементи, кронштейни, метизи. З’єднання елементів каркаса – роз’ємні (на болтах, самонарізних гвинтах, дюбель-анкерах). Матеріал елементів каркаса – сталь нержавіюча, алюміній, дерево.
Горизонтальні несучі елементи є основою для кріплення плит утеплювача, додатково плити фіксуються ще за допомогою тарілчастих дюбель-анкерів.
Для ефективної роботи утеплювача потрібно, щоб він не пропускав повітря (повітропроникність до 50×106 м2/сПа), був захищеним від атмосферної вологи і в той же час був паропроникним (щоб видаляти дифузійну вологу, яка заходить туди з боку теплих приміщень).
Ці взаємно протилежні вимоги реалізуються в системах вентильованих фасадів за допомогою спеціальної вітрогідробар’єрної плівки різних сучасних виробників (див табл. 2.3) [22].
У менш надійних системах використовують плити, які ламіновані (захищені) склотканиною. Досвід експлуатації показує [12], що волокна скла недостатньо скріплені з основою й тому відбувається їх відрив і винесення за межі фасаду. Як засіб проти механічного пошкодження волокон утеплювача торгових марок ISOVER та URSA використовують подвійний шар утеплювачів. Причому зовнішній шар улаштовується обов’язково із більш міцного матеріалу (див. табл. 2.2) [22].
Захисно-декоративний екран теплоізоляційно-оздоблювальних систем може бути із кам’яних, керамічних, фіброцементних плит, листів профільованого металу у вигляді касет і панелей.
Переваги вентильованих фасадів:
технологічність (відсутні «мокрі» процеси, операції з підготовки поверхні зовнішніх стін; монтаж можна здійснювати з підвісних колисок);
довговічність (використовуються для несучих елементів і захисного декоративного екрана дуже довговічні матеріали);
ремонтнопридатність (можлива заміна окремих пошкоджених елементів фасадів, тому що не застосовуються зварювання і мокрі процеси);
високі архітектурно-художні характеристики фасадів.
Недоліки вентильованих фасадів:
зниження теплозахисних властивостей утеплювача в процесі експлуатації;
акустичні проблеми (при певному напрямі та швидкості вітру фасади гудуть і свистять);
висока вартість порівняно з іншими типами фасадів.
Характеристики сучасних найбільш поширених в Україні систем вентильованих фасадів представлені в табл. 2.4 [22].
[Вгору] [Вниз]
2.1.10. Матеріали для підлог
Підлоги складаються з таких елементів: покриття – верхній шар, який сприймає експлуатаційні навантаження та впливи; прошарок – проміжний шар, що служить пружною основою для покриття підлоги; стяжка – основа під покриття підлоги, яка вирівнює поверхню нижче розташованого шару та може створювати необхідний ухил і розподіляти навантаження на жорсткий звуко- теплоізоляційний шар за його наявності, а також розподіляти навантаження на ґрунт.
До підлог, залежно від призначення приміщень, висувається низка вимог: міцність матеріалу на стиск, стирання та на дію ударних навантажень; відповідний естетичний вигляд; бути пожежобезпечними; не виділяти пил; мати антистатичні, антибактеріологічні й інші властивості.
Надзвичайно велика кількість факторів, які потрібно враховувати при проектуванні підлог, зумовлюють розмаїття матеріалів для їх улаштування.
Стяжки. Для влаштування цього шару підлоги використовують високотехнологічні сухі будівельні суміші на основі мінеральних в’яжучих. Основними компонентами таких сумішей є цемент або гіпс, наповнювачі (в основному кварцовий пісок), модифікуючі полімерні добавки. Саме останні найбільш ефективно забезпечують високі технологічні та експлуатаційні властивості: достатню адгезію матеріалу до основи, еластичність суміші, протидіють її саморозтріскуванню, сприяють самовирівнюванню.
Якщо розглядати сухі будівельні суміші як складові системи для влаштування підлог, то їх можна розподіляти на дві групи: 1 – суміші для влаштування стяжки й 2 – суміші для фінішного вирівнювання. Перші можуть містити заповнювачі з фракцією до 8–10 мм і незначну кількість модифікаторів, другі – містять заповнювачі фракції до 0,5– 1,0 мм і значно більшу частину модифікуючих добавок, які забезпечують відповідні реологічні, технологічні та механічні характеристики суміші.
Покриття. Особливо ефективне для покриття підлог застосування полімерних матеріалів, вони стійкі проти стирання, мають невелике водопоглинення, досить міцні. Такі матеріали підрозділяються на рулонні, плиткові й безшовні.
Лінолеум – рулонний полівінілхлоридний матеріал, його випускають на пружній основі, крім того, виготовляється спеціальний тепло- і звукоізоляційний лінолеум на повстяній і пористій основі. Настилається лінолеум на тверду основу з приклеюванням або без наклейки. При другому способі мастикою заклеюють тільки шви, а краї закріплюють плінтусами.
Поливінілхлоридні плитки. Застосовують для покриття підлог у великому асортименті за формою і кольором. Такі плитки дозволяють одержувати різноманітні за малюнком і кольором підлоги. Їх приклеюють на вирівняну бетонну або асфальтову основу спеціальними клеями і мастиками. У торговельних залах магазинів, вестибюлях їдальнях і кафе застосовують більш зносостійкі кумаронові плитки. Підлоги з кумаронових плиток гігієнічні, добре миються, водостійкі і вогнестійкі.
Монолітні полімерні підлоги. Найбільш гігієнічні і зручні в експлуатації монолітні укладальні й наливні безшовні підлоги, що виготовляються на основі полімерних матеріалів. Такі підлоги влаштовують за допомогою спеціальних укладальних машин або вібропристроїв із сумішей пластичної консистенції. Наливні підлоги наносять розпиленням або розливом. Суміші всіх видів монолітних підлог повинні забезпечувати можливість одержання рівної без стиків, напливів, раковин і шорсткостей поверхонь по всій площі з однорідним кольором. Покриття не повинне відшаровуватися, тріскатися і вилущуватися. Полімерні наливні покриття влаштовують на основі епоксидних і поліуретанових смол. Крім високої міцності та довговічності такі покриття забезпечують незначне пилоутворення, високі гігієнічні й естетичні якості підлог.
Деревинностружкові й деревинноволокнисті плити використовують для влаштування підлог по залізобетонних та інших твердих поверхнях. Такі плити виготовляють з деревинних стружок і рослинних волокон. Для підвищення якості плит у волокнисту масу в процесі виготовлення додають водостійкі й антисептуючі речовини та просочують синтетичними водостійкими смолами або оліями, що висихають, і після термічної обробки надають плитам високої твердості.
Для надання поверхні плит різноманітних кольорів, рисунків і фактури їх покривають полімерними плівками, текстурним папером, дерев’яним шпоном, або фарбують емалями.
Кріплять плити на цвяхах, шурупах або приклеюють мастиками. Зберігають такі матеріали у закритих складських приміщеннях, не піддаючи різкому коливанню температури і вологості.
|