Гігієна як наука, її мета, завдання, зміст і предмет вивчення.
Гігієна є наукою, що вивчає закономірності впливу навколишнього середовища на організм людини та громадське здоров’я для розроблення гігієнічних нормативів, санітарних правил і заходів, які забезпечували б оптимальні умови для життєдіяльності, зміцнення здоров’я і запобігання захворюванням.
Гігієна вивчає вплив різноманітних чинників навколишнього середовища на здоров’я людини, її працездатність і довголіття з метою розроблення практичних заходів, спрямованих на оздоровлення умов життя людини і запобігання захворюванням.
Головним завданням гігієни є запобігання захворюванням, на перший план висувається вивчення нею природних і соціальних чинників навколишнього середовища та їх впливу на організм людини.
Гігієна науково обґрунтовує оптимальні і гранично допустимі параметри чинників навколишнього середовища, які слугують основою для опрацювання гігієнічних нормативів, правил і заходів.
Основні закони гігієни та методи гігієнічних досліджень.
Перший закон гігієни - про рушійні сили порушення рівня здоров’я людей.
Порушення рівня здоров’я людей може виникнути лише у разі наявності 3 рушійних сил: джерела шкідливості (забруднювача)або комплексу шкідливостей, чинника (механізму) впливу або передачі цього забруднювача і сприятливого ( чутливого до цього забруднювача) організму. У разі відсутності хоча б однієї з цих умов або рушійних сил процесу, зміни рівня здоров’я під впливом чинників навколишнього середовища для даної віково-статевої або професійної групи людей не станеться.
Другий закон гігієни – закон негативного впливу на навколишнє середовище діяльності людей
Незалежно від своєї волі та свідомості у зв’язку з фізіологічною, побутовою та виробничою діяльністю люди негативно впливають на навколишнє середовище, що тим небезпечніше, чим нижче науково-технічний рівень виробництва, культура населення та соціальні умови життя.
Третій закон гігієни – закон негативного впливу на навколишнє середовище природних екстремальних явищ.
Природнє навколишнє середовище забруднюється й під час екстремальних природних явищ, катаклізмів,таких, як спалахи на Сонці, вулканічна діяльність, землетруси, активна циклонічна та антициклонічна діяльність тощо.
Четвертий закон гігієни – закон позитивного впливу на навколишнє середовище людського суспільства.
В процесі створення сприятливих умов проживання і трудової діяльності людське суспільство залежно від соціального рівня розвитку, культури, досягнень науково – технічного прогресу, економічних можливостей, цілеспрямовано позитивно впливає на навколишнє середовище з метою його оздоровлення, запобігаючи забрудненню і тим самим підвищуючи рівень здоров’я населення.
П’ятий закон гігієни – закон негативного впливу забрудненого (денатурованого) природного навколишнього середовища на здоров’я людини.
Під час контакту людини з навколишнім середовищем, забрудненим фізіологічними виділеннями, побутовими або технічними забруднювачами, у кількостях, які перевищують гігієнічні нормативи, неминуче настає зміна рівня здоров’я у бік його погіршення.
Шостий закон гігієни – закон позитивного впливу природнього навколишнього середовища на здоров’я населення.
Природні чинники навколишнього середовища (сонце, чисте повітря і вода, доброякісна їжа) позитивно впливають на здоров’я людей, сприяючи його збереженню при доцільному використанні.
Методи гігієнічних досліджень поділяються за змістом досліджень на специфічні методи:
Епідеміологічний метод,
Метод санітарного обстеження,
Метод гігієнічного експерименту,
Метод санітарної експертизи,
Метод санітарної освіти.
А також за напрямками досліджень на:
1. Методи вивчення навколишнього середовища
а) методи санітарного обстеженя з наступним санітарним описом ( вивчення документації, візуальний огляд, опитування, інструментальне вимірювання)
б) інструментально – лабораторні методи (органолептичні,фізичні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні…)
2. Методи вивчення впливу навколишнього середовища на здоров’я людей
а) методи експериментального дослідження (експеримент з моделюванням природних умов, лабораторний експеримент на тваринах, лабораторний експеримент на людях)
б) методи натурного спостереження (комплексна оцінка стану здоров’я населення, клінічні, фізіологічні, біохімічні, токсикологічні)
Профілактика як провідний принцип ОЗ населення.
Профілактика – один з основних принципів охорони здоров’я. Найважливішим обов’язком медичних працівників являється проведення заходів по попередженню захворювань у здорових і загострень, ускладнень та редицивів у хворих.
Під профілактикою розуміють широку систему державних, громадських та медичних заходів, що направлені на збереження та зміцнення здоров’я людей, на виховання здорового молодого покоління, на підвищення працездатності та продовження активного життя.
Розрізняють профілактику суспільну та особисту. Суспільна профілактика забезпечується державними заходами, зафіксованими в Конституції України, основах законодавства України про охорону здоров’я. Ці заходи забезпечують право людини на працю, житло, відпочинок, безкоштовне навчання та лікування, пенсійне забезпечення, тобто на створення таких умов, які дозволяють людині гармонійно розвиватися фізично та духовно, зберігати своє здоров’я, працездатність.
Особиста профілактика включає боротьбу з перенавантаженням нервової та інших систем, порушеннями режиму праці, відпочинку, харчування, гіподинамією, вживанням алкоголю та тютюнопалінням.
Стосовно конкретних видів патології розрізняють профілактику первинну, тобто попередження виникнення захворювання, вплив на механізми, що лежать в основі їх розвитку або ризик-фактори, що сприяють їх виникненню, вторинну, мета якої – попередження прогресування або загострення захворювань, заключається в ліквідації несприятливого впливу факторів навколишнього середовища і в систематичному диференційованному лікуванні хворого, та третинну, метою якої є запобігання рецидивів перенесених захворювань.
Чим більш повно населення буде охоплено заходами профілактики, тим більш здоровим воно буде.
Гігієнічне нормування як основа ОЗ.
Гігієнічне регламентування несприятливих чинників навколишнього середовища є необхідним в управлінні якістю середовища і у створенні оптимальних гігієнічних умов праці й побуту людей. Вивчення й обґрунтування оздоровчих заходів з благоустрою населених місць, що вимагає чіткої регламентації чинників навколишнього середовища , стосується насамперед наукового обґрунтування гігієнічних нормативів для повітря населених пунктів і виробничих приміщень, для води і продуктів харчування, будівельних матеріалів, предметів одягу, взуття і матеріалів для їх виготовлення.
Гігієна як наука, базуючись на виявлених закономірностях, науково обґрунтовує оптимальні і гранично припустимі параметри чинників навколишнього середовища, які служать основою для опрацювання гігієнічних нормативів, правил і заходів, що передбачають використання позитивного і запобігання несприятливому впливу навколишнього середовища на здоров’я.
Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапазон параметрів чинника навколишнього середовища , який є оптимальним або безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров’я людини, людської популяції і майбутніх поколінь.
Санітарія. Санітарний нагляд.
Санітарія – це практичне застосування розроблених гігієнічною наукою нормативів, санітарних правил та рекомендацій, що забезпечують оптимізацію умов навчання та виховання, побуту, праці, відпочинку та харчування людей з метою зміцнення та збереження їх здоров’я.
Санітарія забезпечується санітарними та протиепідемічними заходами. Виконавцями санітарних заходів являються державні органи, підприємства, установи та організації, приватні підприємці та фермери, банки та фонди профспілки та інші громадські організації. Розрізняють санітарію шкільну, житлово-комунальну, виробничу та харчову.
Проведення всіх заходів вимагає наявності відповідного санітарного законодавства, що є обов’язковим для державних органів, установ та організацій. Його основою є гігієнічні нормативи і санітарні правила, в яких містяться гігієнічні вимоги і нормативи, що мають виконуватись під час будівництва та експлуатації різноманітних об’єктів. До санітарного законодавства належать також Державні стандарти. Реалізація всіх гігієнічних правил та норм і здійснення контролю за виконанням вимог санітарного законодавства є головним завданням діяльності санітарно-епідеміологічної служби.
21 Ультрафіолетове випромінювання (від лат. ultra — «за межами»), скорочено УФ-випромінювання або ультрафіолет — невидиме оком людини електромагнітне випромінювання, що займає спектральну область між видимим і рентгенівським випромінюваннями в межах довжин хвиль 400-10 нм.
Дія на шкіру
Дія ультрафіолетового опромінення на шкіру, що перевищує природну захисну здатність шкіри (засмага) призводить до опіків. Тривала дія ультрафіолету сприяє розвитку меланоми, різних видів раку шкіри, прискорює старіння і поява зморшок. При контрольованому дії на шкіру ультрафіолетових променів, одним з основних позитивних факторів вважається утворення на шкірі вітаміну D , за умови, що на ній зберігається природна жирова плівка. Жир шкірного сала, що знаходиться на поверхні шкіри, піддається дії ультрафіолету і потім знову вбирається в шкіру. Але якщо змити шкірний жир перед тим, як вийти на сонячне світло, вітамін D не зможе утворитися. Якщо прийняти ванну відразу ж після перебування на сонці і змити жир, то вітамін D може не встигнути вбратися в шкіру.
Дія на сітківку ока
Ультрафіолетове випромінювання невідчутно для очей людини, але при інтенсивному опроміненні викликає типово радіаційне ураження (опік сітківки).
Все ж, ультрафіолет надзвичайно потрібен для очей людини, про що свідчать більшість офтальмологів. Сонячне світло розслаблює на приочні м'язи, стимулює райдужну оболонку і нерви очей, збільшує циркуляцію крові. Регулярно зміцнюючи за допомогою сонячних ванн нерви сітківки, можна позбутися від болісних відчуттів в очах, що виникають при інтенсивному сонячному світлі.
Захист очей
Для захисту очей від шкідливого впливу ультрафіолетового випромінювання використовуються спеціальні захисні окуляри, що затримують до 100% ультрафіолетового випромінювання і прозорі у видимому спектрі. Як правило, лінзи таких окулярів виготовляються із спеціальних пластмас або полікарбонату. Багато видів контактних лінз також забезпечують 100% захист від УФ-променів (зазвичаай це вказано на маркуванні упаковки).
22 Для дозованого використання УФО застосовують різні штучні генератори, а також лампи низького тиску з увіолевого скла, що пропускає до 70% УФ-променів із довжиною хвилі 254-256 Нм. Ці лампи є найбільш бактерицидними, до них належать лампи типу БУВ-15; 30 (ват), БУВ-30-П та БУВ-60-П (30 та 60 ват), Н-60 (настінні). Їх знезаражуюча сила залежить від потужності, відстані до об'єкта, експозиції, температури та вологості повітря.
Оптимальні параметри мікроклімату в приміщенні при роботі УФ-лампи: температура – 10-15°С, вологість – 60%, повітрообмін при включенні – 3-5 об'ємів приміщення протягом години. Максимальна бактерицидність спостерігається на відстані 1 м від лампи при потужності не менше 1 ват/м2, або одна лампа на 6-15 м2 (залежно від потужності).
УФ-опромінення застосовують для дезінфекції тваринницьких приміщень, санації повітря, дезінфекції сировини, посуду молочних лабораторій, лабораторій ветсанекспертизи і т. д. Особливо широко використовують УФ-промені на птахофабриках, де крім дезінфікуючої дії під їх впливом у птиці синтезується вітамін D, який запобігає рахіту і нормалізує обмін фосфору.
23 Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі (аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель.
Залежно від призначення промислові будівлі можуть бути одноповерхові, багатоповерхові та різних розмірів і конструкцій. Залежно від цього і вимог технологічного процесу можуть бути застосовані такі види природного освітлення:
1. Бокове одностороннє або двостороннє, коли світлові отвори (вікна) знаходяться в одній або в двох зовнішніх стінах.
2. Верхнє, коли світлові отвори (ліхтарі) знаходяться у верхньому перекритті будівлі.
3. Комбіноване, коли застосовується одночасно бокове і верхнє освітлення.
Згідно з вимогами СНиП ІІ-4-79 "Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования", в приміщеннях із постійним перебуванням людей в них повинно бути передбачене природне освітлення. Основною нормованою величиною природного освітлення є КПО, або (є) - коефіцієнт природної освітленості. Фактичний КПО визначають відношенням заміряної освітленості на робочому місці у виробничому приміщенні Евн до одночасної освітленості зовні приміщення Е30вп у горизонтальній площині при відкритому небосхилі (щоб ніщо не затінювало фотоелемент люксметра) і дифузному світлі (сонце закрите хмарою). Оскільки ця величина відносна, то виражається у відсотках:
ШО=(Евн/Езовп)Л00,% (12.8)
Нормування КПО залежить від виду природного освітлення та ряду супутніх факторів.
При боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО - етіп. У випадку однобічного - в точці на відстані 1 м від стіни -найбільш віддаленої від світлових отворів, але не більш ніж 12 м від них.
При верхньому та комбінованому освітленні нормується середнє значення КПО.
Нормоване значення КПО (ен) залежить від характеру зорової роботи (розряду), системи природного освітлення та особливостей світлового клімату і сонячності клімату в районі розташування будівлі, які визначають через коефіцієнти т - світлового клімату і с - сонячності клімату. Вся територія СНД поділена на 5 світлових поясів. Відповідно І, II, III, IV, V - світлові пояси. В будівельних нормах наведені норми природної освітленості для III світлового поясу, які можна перерахувати для будь-якого іншого поясу за рівнянням:
eHWvy - eiii-c-m, %. (12.9)
12. Освітлення виробничих приміщень 1 gg
12 Основи охорони праці
за розрізами приміщень: а) - бокове одностороннє освітлення;
б) - бокове двостороннє освітлення; в) - верхнє освітлення;
г) ~ комбіноване освітлення. 1- рівень робочої поверхні; 2 - крива зміни
КПО за розрізом приміщення; 3 - рівень середнього значення КПО - е^;
М - позиція, в якій нормується мінімальне значення КПО - evitl
Схематична карта світлових поясів колишнього СРСР представлена в СниП.
24 Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, яскравість і освітленість.
До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.
Світловий потік (Ф) — це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в 1 стерадіан.
Сила світла (І) — це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (ш), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється:
За одиницю сили світла прийнята кандела (кд) — сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.
Яскравість (В) — визначається як відношення сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверх І, що світиться:
де /—сила світла, щовипромінюється поверхнею в заданому напрямку; S — площа поверхні;
а — кут між нормаллю до елемента поверхні S і напрямком, для якого визначається яскравість.
Одиницею яскравості є н і т (нт) — яскравість поверхні, що світиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1 м2.
Освітленість (Е) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу (S):
За одиницю освітленості прийнято люкс (лк) — рівень освітленості поверхні площею 1 м2, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.
Фон — поверхня, що безпосередньо прилягає до об'єкту розпізнавання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання поверхні р, що представляє собою відношення світлового потоку, що відбивається від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Фон рахується світлим при р>0,4, середнім — при р=0,2—0,4 і темним, якщо р<0,2.
Контраст між об'єктом і фоном характеризується співвідношенням яскравостей об'єкта, що розглядається (крапка, лінія, знак та інші елементи, що потребують розпізнавання в процесі роботи) та фону. Контраст між об'єктом і фоном визначається за формулою:
де В0та Вф— відповідно яскравості об'єкта і фону, нт.
Контраст рахується великим при k>0,5, середнім — при k=0,2—0,5 та малим — при k<0,2.
Видимість( v) — характеризує здатність ока сприймати об'єкт. Видимість залежить від освітленості, розміру об'єкта розпізнавання, його яскравості, контрасту між об'єктом і фоном, тривалості експозиції:
де k — контраст між об'єктом і фоном;
кпор— пороговий контраст, тобто найменший контраст, що розрізняється оком за даних умов.
Для вимірювання світлотехнічних величин застосовують люксметри, фотометри, вимірювачі видимості тощо.
У виробничих умовах для контролю освітленості робочих місць та загальної освітленості приміщень найчастіше використовують люксметри типів Ю—116, Ю—117 та універсальний портативний цифровий люксметр-яскравомір ТЭС 0693. Робота цих приладів базується на явищі фотоефекту — перетворенні світлової енергії в електричну.
25 Гігієнічна оцінка природного освітлення проводиться за допомогою описового, геометричного та світлотехнічного методів.
Описовий нелюд передбачає визначення поверху, на якому знаходиться приміщення, кількості вікон та їх орієнтації і розмірів, типу скла, ступеня його забруднення, ширини простінків, наявності на вікнах та за ними предметів, що затінюють, характер і кольору пофарбування стін, стелі й меблів.
Геометричний метод заснований на визначенні величин світлового коефіцієнта, коефіцієнта заглиблення, проекції небосхилу, куш падіння та отвору.
Світловий коефіцієнт — являє собою відношення площі поверхні всіх вікон, що засклена, до площі підлоги. Для навчальних приміщень світловий коефіцієнт повинен дорівнювати 1:4-1:5; для лікарняних палат — 1:5-1:6; для житлових приміщень —1:8.
Коефіцієнт заглиблення—це відношення відстані від вікна до протилежної стіни до відстані від верхнього краю вікна до підлоги. Величина коефіцієнта заглиблення повинна бути не більше, ніж 2.
Проекція небосхилу — являє собою частину небосхилу, яку можна побачити через вікно з робочого місця, найбільш віддаленого від вікна. Величина проекції небосхилу повинна бути не менш, ніж 30 см.
Кут падіння та кут отвору також визначають для найбільш віддаленої від вікон робочої поверхні. Кут падіння вказує на те, під яким кутом промені світла падають на робочу поверхню, кут отвору надає уявлення про величину небосхилу, який безпосередньо освітлює робоче місце.
Відповідно до гігієнічних вимог величина кута падіння повинна становити не менше 27, величина кута отвору — не менше 5.
Світлотехнічний метод пов’язаний з необхідністю визначення та гігієнічної оцінки величини коефіцієнта природної освітленості.
Коефіцієнт природної освітленості — це відсоткове відношення освітленості горизонтальної поверхні всередині приміщення до освітленості розсіяним світлом подібної горизонтальної поверхні під відкритим небом
36 Штучне освітлення характеризують:
– сила світла (
|