3. ТИПОЛОГІЗАЦІЯ СУЧАСНИХ КОНФЛІКТІВ Частина І


Назва3. ТИПОЛОГІЗАЦІЯ СУЧАСНИХ КОНФЛІКТІВ Частина І
Сторінка1/7
Дата14.03.2013
Розмір0.61 Mb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Психологія > Лекція
  1   2   3   4   5   6   7
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ І ПРАВА

Кафедра приватної охоронної діяльності

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

канд. юрид. наук

Ю. М. Крамаренко

«___» _______________ 2010 р.


Лекція з навчальної дисципліни

«КОНФЛІКТОЛОГІЯ»

Тема 3. ТИПОЛОГІЗАЦІЯ СУЧАСНИХ КОНФЛІКТІВ



Частина І.
Затверджено на засіданні

кафедри приватної

охоронної діяльності

протокол № 1

від .08.2010 року


Запоріжжя – 2010

Мета лекції: познайомити студентів з внутрішньо особистісними, міжособистісними груповими та міжгруповими конфліктами.

Основні питання:

1. Внутрішньоособистісні та міжособові конфлікти.

1.1. Типологізація конфліктів у сучасній науці.

1.2. Внутрішньоособистісний конфлікт.

1.3. Міжособові конфлікти в сучасному суспільстві.

2. Групові та міжгрупові конфлікти.

2.1. Сутність та типологія групових конфліктів.

2.2. Міжгрупові конфлікти .

2.3. Конфлікти в організаціях.

2.4. Сімейні конфлікти.



Література:

      1. Анцепов А.Я., Малышев А.А. Введение в конфликтологию. – К.: МАУП, 1996.

      2. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М., 2000.

      3. Бандурка А.М.,Друзь В.А. Конфликтология. – Харьков: НУВС, 1996. 1997.

      4. Бандурка А.М., Друзь В.А. Психология власти: Учебное пособие для вузов. – Харьков: НУВС, 1998.

      5. Дмитрієв А. В. Конфликтология. – М., 2000.

      6. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. − М., 1995.

      7. Майерс Д. Социальная психология. – СПб., 1999.

      8. Мацковский М.С. Социология семьи. – М., 1989.

      9. Нагаєв В.М. Конфліктологія. – К., 2004.

      10. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. – Киев, 1990.

      11. Орлянський В.С. Конфліктологія. – К., 2007.

      12. Прибутько П.С., Михайленко Р.В., Дубчак Л.М., Роговенко М.М. Конфліктологія. Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2010.

      13. Русинка І. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами. Навчальний посібник. – К., 2007.

      14. Скібіцька Л.І. Конфліктологія. – К., 2007.

      15. Тихомирова Є., Постоловський С. Конфліктологія та теорія переговорів. – Рівне, 2007.



1. Внутрішньоособистісні та міжособові конфлікти

1.1. Типологізація конфліктів у сучасній науці


Різноманіття конфліктів відбиває розмаїтість конкретних інтересів, що сходяться в процесі життєдіяльності кожного суспільства, а також усіх його складових − людей і будь-яких їхніх об’єднань.

Аналіз сутності та структури конфлікту показує, що деякі загальні питання чи аспекти конфліктів важко розглядати, не враховуючи специфіки окремих проявів конфлікту. У той же час кожний конкретний конфлікт має спільне з багатьма іншими, подібними до нього. Для того, щоб не згубитися в безбережному океані політичних, міжособистісних, виробничих, збройних, етнічних, територіальних, міжпартійних, релігійних, міждержавних і багатьох, багатьох інших конфліктів, конфліктологи пропонують установити якийсь порядок, що дозволяє орієнтуватися в цій безлічі конфліктів і вивчати їх. Такий порядок у вивченні конфліктів вносить їхня класифікація, що групує конфлікти за тими або іншими, властивими їм характеристиками, що виступають як підстава для типологізації різних конфліктів.

Підставою для типологізації, тобто віднесення даного конфлікту до того або іншого різновиду, можуть бути: його учасники (наприклад, конфлікти між окремими людьми або між державами); їхнє число (двосторонні, багатосторонні конфлікти); сфери, у яких зустрічаються інтереси учасників конфлікту (зокрема виробничі, сімейні, політичні конфлікти); характер і форми протікання конфлікту (так розрізняють сховані, відкриті, збройні конфлікти); а також його тривалість, причини виникнення і т.д. і т.п.

Однак жодна класифікація конфліктів не може вважатися закінченою і тому є відносною й умовною. Головна мета будь-якої класифікації − допомогти пояснити конфлікт і знайти адекватні способи його розв’язання або (ще краще) попередження.

З іншого боку, зрозуміло, що класифікація конфліктів, об’єднання різних конкретних конфліктів в одну групу або віднесення їх до одного типу відбиває не тільки їхні об’єктивні характеристики, але й служить прийомом, що полегшує їхнє вивчення в певному досліджуваному контексті. Наприклад, поділ конфліктів на двостороннє і багатосторонні (число учасників більш ніж два) дуже зручний для кількісного аналізу розподілу голосів під час обговорення спірних проблем, але не торкається ні суті проблем, що викликали конфлікт, ні яких-небудь характерних рис його учасників. Так, конфлікт із п’ятьма учасниками може розгортатися й між державами − постійними членами Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй через основні принципи Статуту цієї організації і між політичними об’єднаннями, що претендують на участь в уряді, і між членами однієї родини з приводу того, де провести чергову відпустку.

Типологізація – це розподіл маси об’єктів за критеріями або системою критеріїв. Вибір тієї чи іншої класифікації визначається тим, що інтересує конфліктолога в даному конкретному випадку. Типологізація конфліктів відіграє важливу методологічну роль. Вона служить не лише засобом упорядкування накопичених знань, що само по собі вже важливе, але й відіграє помітну евристичну роль у процесі отримання нових знань. Спроби аналізувати наявні конкретні приклади конфліктних ситуацій з точки зори обраного критерію нерідко виявляють аспекти конфлікту, які не помічалися раніше.

Методологічну роль у будь-якій типологізації конфліктів може відігравати чітко виділений і послідовно проведений критерій, за яким будь-яка логічно коректна класифікація розбиває всю множину конфліктів на групи. Залежно від того, який з критеріїв варто враховувати в даних конкретних обставинах, конфліктолог звертається до тієї чи іншої класифікації. У той же час один і той же конфлікт може бути віднесений одночасно до різних типів, виокремлених за різними критеріями. У процесі розвитку конфлікти можуть змінюватися і опинятися в іншій групі конфліктів (наприклад, внутрішьоособистісні конфлікти переходять у міжособові, міжособові – у групові). Не претендуючи на вичерпність типологізації конфліктів, наведемо кілька відомих класифікацій, які наводяться в різних виданнях із конфліктології.

За соціальним складом учасників конфлікту розрізняють: внутрішньоособистісні (інтраперсональні) конфлікти; міжособові (інтерперсональні) конфлікти; групові (інтра- та інтергрупові) конфлікти; організаційні (інтра- та інтерорганізаційні) конфлікти; міждержавні конфлікти.

Інший варіант типологізації конфліктів за учасниками дії запропонований американським соціологом Дж.Смелзером, який виділив такі типи конфліктів: міжіндивідуальні, міжгрупові (між групами інтересів, етнонаціональними групами та групами, що об’єднані за спільністю соціального положення), конфлікти між асоціаціями або партіями, внутрішньо-інституційні конфлікти, конфлікти між секторами суспільного розподілу праці, між державними інституціями, між культурами чи типами культур.

За предметом конфлікту розрізняють: економічні, політичні, національні, етнічні, сімейні, трудові, психологічні, емоційні, моральні.

Залежно від наслідків конфлікту розрізняють: конструктивні (позитивні) і деструктивні (негативні).

Залежно від зони поширення конфлікту розрізняють: локальні, регіональні і глобальні конфлікти.

Залежно від „знака” конфлікту розрізняють:

  1. Конфлікти „плюс-плюс” – їх розв’язання пов’язане з двома сприятливими (позитивними) альтернативами (де провести відпустку? як будувати відносини в колективі? сім’ї?).

  2. Конфлікти „мінус-мінус” – їх розв’язання пов’язується лише з негативними альтернативами (ситуація, коли із двох зол вибирають менше).

  3. Конфлікти „плюс-мінус” – у них присутній і позитивний, і негативний варіант розв’язання проблеми.

Залежно від ступеня реальності конфлікту розрізняють:

  1. Хибний конфлікт – ситуація, яка сприймається суб’єктом як конфліктна, проте такою насправді не є.

  2. Потенційний конфлікт – існують реальні підґрунтя для виникнення конфлікту, проте жодна із сторін (або одна сторона) ще не усвідомлює ситуації як конфліктної.

  3. Справжній конфлікт – реально існуюча конфліктна ситуація, яка вже проявилася в зіткненні сторін. Цей вид конфлікту у свою чергу представлений

  • конструктивними конфліктами, що виникли на основі реально існуючих протиріч;

  • випадковими конфліктами, що виникли в результаті випадкового збігу обставин;

  • зміщеними конфліктами, що виникли з причин, які приховані від учасників конфлікту і пов’язуються ними з іншими причинами;

  • невірно приписаними конфліктами, суб’єктами яких є насправді ті, хто знаходиться за „кулісами” протиборства.

4. Емоційні конфлікти – такі конфлікти, що тримаються лише на мотиві (почуттях антипатії та ворожості), оскільки предмет конфлікту фактично відсутній. Їх джерелом може бути недовіра, що ґрунтується на досвіді минулих взаємодій, коли опоненти бачать вороже ставлення до себе. З емоційного конфлікту можливі два виходи: або роз’єднання опонентів, під час якого взаємодія між ними неможлива, або повна психологічна перебудова всіх опонентів, що включені в конфлікт.

У системі управління конфлікти існують у двох різновидах. Вертикальні управлінські конфлікти виникають між представниками різних за статусом осіб – керівника і підлеглого, учителя та учня, викладача та студента тощо. Горизонтальні управлінські конфлікти виникають між індивідами, що займають однакове місце в ієрархії управлінських стосунків, – між двома викладачами, двома студентами тощо.

За причинами, що породжують конфлікти, розрізняють: конфлікти ролей, конфлікти бажань та конфлікти цінностей і норм поведінки. З точки зору цілей, які обстоюють протилежні сторони, можна говорити про конфлікти, що переслідують цілі: особисті, групові, суспільні.

1.2. Внутрішньоособистісний конфлікт: сутність і проблеми попередження та розв’язання


Конфліктологи вважають доцільним розглядати специфіку різних конфліктних ситуацій з особистісних проблем окремої людини. Це обумовлено тим, що, по-перше, людина є складовою частиною конфліктів усіх рівнів – від дрібної сварки на побутовому рівні до світової війни. По-друге, у конфлікті людина виступає не як стандартна одиниця, що просто дорівнює іншій. Один з дослідників образно висловився так: дві кулі, зіткнувшись, розлітаються по різних траєкторіях, однаково підпорядковуючись суворим фізичним законам; люди ж поводять себе по-різному і вишивають унікальний узор конфлікту, тому що виявляють неповторність своєї внутрішньої організації. По-третє, людина може не лише виносити конфлікт іззовні, але і носити його всередині себе: тривожитися, упадати в депресію, здійснювати нелогічні вчинки, соромитися зробленого і навіть іти на самознищення.

Остання причина може бути зрозумілою, якщо ми будемо розглядати людину не лише як суб’єкт дії, але і суб’єкт усвідомлення власних дій. Це означає, що в особистості завжди містяться як мінімум два „Я” – „Я” – діюче і „Я”, що оцінює. Між ними так чи інакше виникають протиріччя, які є основою внутрішньоособистісних конфліктів. Внутрішнє життя окремої людини надзвичайно різноманітне, а її внутрішній світ, як зазначав відомий психолог О.Леонтьєв, пристрасний, емоційний, суб’єктивний, конфліктний. Тільки хвора людина без пристрасна – психологи називають її „емоційно тупою”.

Внутрішньоособистісні конфлікти – це конфлікти всередині психічного світу людини, пов’язані з зіткненням у її свідомості протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів. Кажуть, що людське тому і конфліктне, що носить осмислений характер. Психологи зазначають той цікавий факт, над яким ми, можливо, не замислюємося в повсякденних турботах, – людина живе і повинна жити зі своїм „внутрішнім суддею” – совістю. Проте воно так і насправді. Людську совість часто називають найвищим критерієм сутності особистості. А внутрішньо-особистісний конфлікт проявляється крізь мислення, усвідомлення себе і своєї сутності.

До найбільш важливих особливостей внутрішньо-особистісних конфліктів можна віднести:

  • Їхню незвичність з точки зору структури конфлікту, оскільки в них немає суб’єктів конфліктної взаємодії в особі окремих особистостей чи груп людей.

  • Специфічність форм протікання та прояву (він протікає у формі важких переживань та супроводжується специфічними станами – страхом, депресією, стресом).

  • Латентність, яка проявляється в тому, що внутрішньоособистісний конфлікт не завжди можна виявити, оскільки людина сама може не усвідомлювати свого знаходження в конфлікті або може приховувати свій стан ейфорійними настроями чи активною діяльністю.

Функції внутрішньоособистісних конфліктів

У психологічній літературі виділяються декілька основних функцій внутрішньоособистісних конфліктів: конструктивна, деструктивна, пізнавальна, інтерпретаційна, інформаційна, евристична, діагностична, сигнальна та регулятивна. Зокрема, деструктивна функція внутрішньоособистісних конфліктів знаходить прояв у негативних емоційних переживаннях і реакціях, які призводять до дискомфорту особистості, емоційної нестійкості, невпевненості в собі, відсутності позитивної життєвої програми. Внутрішньоособистісні конфлікти ускладнюють життя людини в особистісному плані, у професійній діяльності, спілкуванні з іншими. Часто вони є причиною неврозів та інших захворювань.

Конструктивна функція внутрішньоособистісних конфліктів проявляється в переході розвитку особистості на якісно новий рівень. Позитивне вирішення конфлікту загартовує характер людини, формує рішучість, стійкість поведінки, незалежно від випадкових обставин стимулює становлення стабільної спрямованості особистості. Внутрішньоособистісні конфлікти сприяють самоаналізу особистості, самоосмисленню своїх потреб, інтересів, усвідомленню своїх відносин з людьми, самовдосконаленню, самоадаптації, активізації особистості.

Проблема внутрішньоособистісних конфліктів вивчається переважно психологічними науками, а також соціологією, конфліктологією, педагогікою. Особливий внесок у розвиток теорії внутрішньоособистісних конфліктів уніс австрійський психолог З.Фрейд, який розглядав цей конфлікт зсередини. Серед тих, хто досліджував внутрішньоособистісні конфлікти, були і ті, хто підходив до аналізу іззовні – із сфери соціального життя. Саме тому причини внутрішньоособистісних конфліктів в науці трактувалися та трактуються неоднозначно.

Можна виділити два основні підходи до розуміння причин внутрішньоособистісних конфліктів.

І підхід зорієнтований на вивчення внутрішньо-особистісних конфліктів зсередини, причини внутрішньо-особистісних конфліктів пов’язують з трьома чинниками.

  • Протидією сили ВОНО, ЕГО, СУПЕР-ЕГО. Ці сили, проектуючись назовні, формують конфліктне буття, породжують протиріччя, в усвідомленні особливостей яких і полягає, за З.Фрейдом, сутність психотиранії.

  • Наявністю в кожної людини почуття неповноцінності. На думку А.Адлера, протягом розвитку дитини існує почуття неповноцінності стосовно батьків, братів, сестер та оточуючих. Воно обумовлено фізичною незрілістю дитини, невпевненістю в собі, несамостійністю, потребою спиратися на більш сильного та існування підпорядкованого положення. Цей комплекс викликає постійну тривогу дитини, спрагу діяльності, пошук ролей, бажання порівнювати свої сили з іншими.

  • Конфліктною природою самої особистісної установки. Згідно з Юнгом, людина має дві установки свідомості – пізнати закони зовнішнього світу і будувати своє внутрішнє життя відповідно до них. Будь-яке порушення міри об’єктивного й суб’єктивного, свідомого і несвідомого, викликає компенсаторську діяльність.

ІІ підхід зорієнтований на вивчення внутрішньо-особистісних конфліктів іззовні, причини внутрішньо-особистісних конфліктів пов’язують з двома чинниками:

  • зіткненням між ролями людини, які не сходяться (усвідомлюючи свої ролі, особистість переносить соціальний контроль всередину себе, особистість співвідносить логіку своєї поведінки з логікою соціальних норм і очікувань);

  • рівнем домагань, що відображає внутрішньоособистісний конфлікт між двома тенденціями: прагненням до успіху і запобіганням невдачі.

Структура внутрішньоособистісних конфліктів

Сторонами внутрішньоособистісних конфліктів є окремі аспекти особистості (погляди, переконання, цінності, почуття, домагання тощо).

Умови протікання внутрішньоособистісного конфлікту містять характеристики аспектів особистості, які зіткнулися в ньому, а також характеристики зовнішнього контексту, у якому він виник і розвивається. Фахівці зазначають, що важливою складовою цього контексту виступає соціально-психологічне середовище, представлене соціальними групами, їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями. Без урахування їх впливу неможливо зрозуміти змістовну сторону мотивів, цінностей, норм та інших аспектів внутрішньо-особистісних конфліктів.

Образи конфліктної ситуації – безпосередньою причиною конфліктної поведінки людини є не сама реальність, а образи, ідеальні картини конфліктної ситуації (хоча, зрозуміло, образи породжуються та обумовлюються об’єктивною реальністю).

Конфліктна поведінка – набір можливих дій людини, що переживає внутрішньоособистісний конфлікт.

Типи реагування особистості на напруження в передконфліктній ситуації (дослідження С.Розенцвейга)

  • Сильні реакції, найчастіше негативні емоційні переживання з приводу ситуації, що виникла.

  • Самозахисні реакції у формі вербальної агресії (активний захист) або в запереченні, або у визнанні власної вини з метою ухилитися від докорів (пасивний захист).

  • Наполегливе прагнення знайти шлях вирішення внутрішньоособистісних конфліктів у формі вимоги допомоги від інших або прийняття на себе обов’язку вирішення ситуації.

Одні поринають у рефлексивні роздуми, інші тим часом починають діяти. Тільки в останньому випадку реакція носить конструктивний характер, у двох перших розвиток конфлікту йде за деструктивним типом.
Попередження й розвязання внутрішньоособистісних конфліктів

Оскільки внутрішньоособистісних конфліктів уникнути неможливо, то варто навчитися створювати умови, що попереджають їхні негативні наслідки, використовувати різноманітні способи їхньої профілактики і вчасно розв’язувати дисфункціональні конфлікти в тому випадку, якщо вони вже виникли. Конфліктологи пропонують низку заходів для їх попередження.

Важливе значення серед способів і умов попередження внутрішньоособистісних конфліктів відіграють загальні, або загальносоціальні. Вони пов’язані з установленням прогресивної соціальної структури суспільства, громадянського суспільства, правової держави і стосуються змін, що відбуваються на макрорівні соціальної системи. Окрема особистість певною мірою, звичайно, може впливати на створення такого роду сприятливих макроумов, але якщо мати на увазі пересічну особистість, то її вплив при цьому все-таки не може бути значним. Такі умови змінюються за допомогою дій великих соціальних груп, класів, об’єднань і рухів.

Особливу роль для попередження внутрішьоособистісного конфлікту грають умови і способи попередження конфліктів, що залежать від самої особистості. Виділимо основні з них.

  • Перша та вихідна умова профілактики цього типу конфліктів виражена в принципі „Пізнай самого себе”. Це висловлювання було вирізано на колоні при вході в храм Аполлона в давньогрецькому місті Дельфи як заклик до кожного, хто входив. І не випадково у філософії Сократа цей принцип займає провідне місце. Дійсно, щоб не опинитися в ситуації внутрішньоособистісного конфлікту, потрібно насамперед усвідомити „Хто Я?”, „Навіщо прийшов у цей світ?”, „У чому зміст мого життя?” і т.п. Створивши адекватний „Я-образ”, особистість буде чітко усвідомлювати, які цінності для неї є головними життєвими цінностями, а які – другорядними; за які варто піти на багаття, а повз яких – пройти не помітивши.

  • Наступний крок – виявлення талантів і сильних сторін своєї особистості. Склавши класифікацію своїх здібностей, усіх сильних сторін, варто відповісти на питання, які якості особистості варто було б „підтягти” або розвивати більш інтенсивно. Але при цьому варто мати на увазі, що кожна людина, крім відомих їй здібностей, володіє ще й прихованими можливостями, котрі можуть проявитися надалі.

  • Виявлення своїх помилок і недоліків, тих перешкод у нас самих, котрі заважають розкриттю наших здібностей. Якщо з’ясується, що ті або інші помилки і недоліки дають підставу для занепокоєння, то варто відразу ж зайнятися їхнім виправленням. При цьому варто мати на увазі, що до найбільш значимих недоліків належать ті, на які нам вказали інші, і що неможливо відразу взяти і переробити себе.

  • Наступний крок – адекватна самооцінка, без неї не можна пізнати самого себе й уникнути внутрішьоособистісних конфліктів. Але не тільки занижена, але й завищена оцінка своїх здібностей і можливостей перешкоджають установленню гармонійних відносин з навколишніми і тим самим сприяють виникненню внутрішніх конфліктів. Самооцінка особистості безпосередньо пов’язана з рівнем її домагань, ступенем труднощів досягнення тих цілей, що вона перед собою ставить. Значна розбіжність між домаганнями і реальними можливостями особистості, коли перші є набагато завищеними, може привести до виникнення емоційних зривів, підвищеної тривожності, страхову й інших проявів внутрішньо-особистісного конфлікту.

  • Після того як ви „покопалися в собі” й адекватно оцінили себе, спробуйте сформулювати й взяти на озброєння основні життєві цінності. Це ті цінності, заради яких варто жити (а може, навіть і вмерти), цінності, вище яких у людини вже немає нічого. Іншими словами, мова йде не про цінності – засоби, а про цінності – цілі, що створюють вищий сенс життя людини. Відсутність таких основних цінностей робить людину підпорядкованою ситуативним і тимчасовим впливам. Без таких цінностей, як доводять учені, особистість не може розвиватися нормально. У людини виникає стан “екзистенціального вакууму” й нудьги, а його поведінка часте стає девіантною (алкоголізм, злочинність, наркоманія). Усе це приводить до виникнення різного роду внутрішньоособистісних конфліктів, неврозів, а часом і суїциду.

  • Важливий спосіб профілактики внутрішніх конфліктів – формування стабільного внутрішнього світу і характеру людини. Для цього варто постійно звертатися до свого життєвого досвіду і співвідносити його з досвідом інших і соціальною реальністю. Необхідно якнайчастіше відзначати: що, коли, при яких обставинах і якому образі нам удалося, а в чому ми потерпіли фіаско. Рекомендується також записувати спостереження і висновки і детально їх аналізувати, щоб вираз „хотілося, як краще, а вийшло, як завжди” не мало до вас ніякого відношення. За уроки краще платити тільки один раз і вчитися на помилках інших, а не своїх.

  • Аналізуючи свій життєвий досвід і роблячи висновки на майбутнє, слід орієнтуватися на успіх. Механізм виникнення внутрішньоособистісного конфлікту в людей, що орієнтуються на невдачу, полягає в тім, що вони вибирають або непомірно завищений, або сильно занижений рівень вимог. Тим часом люди, що орієнтуються на успіх, як правило, керуються реальною оцінкою своїх шансів на досягнення мети і тому ставлять перед собою здійсненні, хоча, може бути, і помірні задачі. Тому, аналізуючи свій досвід, варто задуматися над тим, чому вам супроводжував успіх і в чому причина ваших невдач. Це допоможе уникнути багатьох внутрішніх конфліктів.

  • Не варто відмовлятися з легким серцем від усього другорядного – різного роду „дрібниць”, хоча це іноді доводиться робити в ім’я більш значимої мети або задачі. Але якщо людина робить так постійно, це приводить до безпринципності, руйнування внутрішньої стабільності. У кінцевому рахунку це може привести до деградації особистості, утраті образу „Я”, своєї цілісності, ідентичності. А звідси недалеко й до внутрішньоособистісних конфліктів.

  • Людина, не впевнена у своїх силах, завжди почуває себе неспокійно. Рано або пізно вона зіштовхнеться з внутрішнім конфліктом, тому що невпевненість породжує сумніви та страх. Проте заклик до необхідності бути впевненим у собі не означає, звичайно, що людина не повинна сумніватися ні в чому або не підходити критично до свого минулого досвіду. Це означає те, що якщо, проаналізувавши свої сили, ви прийшли до висновку, що здатні виконати яку-небудь задачу, то сміливо беріться за діло.

  • Дотримання етичних норм і правила спілкування допоможе уникнути безлічі конфліктів як у відносинах з іншими людьми, так і внутрішніх. Морально зріла людина, що дотримується в поведінці високих етичних норм, ніколи не опиниться в ситуації, за яку доведеться переживати, відчувати почуття провини і каяття.

Способи розвязання внутрішньоособистісних конфліктів

Розв’язання (або подолання) внутрішньоособистісного конфлікту – це зняття внутрішнього напруження особистості, подолання протиріч між різними елементами її внутрішньої структури й досягнення стану внутрішньої рівноваги, стабільності й гармонії.

Розвязання конфлікту носить позитивний характер і приводить до розвитку особистості, до її самовдосконалення. Насамперед слід зазначити, що всякий внутрішньоособистісний конфлікт завжди індивідуальний, носить особистісний характер. Тому розвязання залежить від таких факторів особистості, як вік, стать, характер, темперамент, соціальний стан, цінності й ін. Це обумовлює те, що універсальних способів розвязання внутрішніх конфліктів, що однаково підходять всім людям і ситуаціям, не існує. Для встановлення внутрішньої рівноваги дитини буває досить дати йому цукерку; для подолання внутрішньоособистісного конфлікту дорослої людини буде недостатньо і кондитерської фабрики. Способи розв’язання внутрішнього конфлікту, що підходять для чоловіків, можуть бути не завжди придатні для жінок і навпаки.

Однак, незважаючи на необхідність індивідуального підходу до подолання внутрішніх конфліктів, можна сформулювати найбільш загальні й типові принципи та способи їхнього розв’язання, що з урахуванням індивідуальної специфіки можуть використовувати всі. Перелічимо найбільш важливі з них:

  • Адекватна оцінка ситуації, виявлення протиріч, що послужили причиною конфлікту і викликали почуття тривоги, страху або гніву.

  • Усвідомлення змісту конфлікту, оцінка ступеня його важливості, місця і ролі в житті та його наслідків. Може, причину, що викликала конфлікт, відразу ж варто відсунути на задній план у системі цінностей або забути зовсім.

  • Локалізація причини конфлікту, виявлення його сутності, відкидання всіх другорядних моментів і супровідних обставин.

  • Сміливість при аналізі причин внутрішнього конфлікту: треба дивитися правді в очі, навіть якщо вона і не дуже приємна.

  • Випуск пари”: вихід гніву, емоцій або тривоги. Для цього можна використовувати як фізичні вправи. так і творчі заняття. Сходіть у кіно, театр, візьміть улюблену книжку. Вони лікують внутрішні конфлікти. Краще випробувати потрясіння на сцені, екрані, у своїй уяві, ніж у житті. Не випадково, до речі, що кримінальна хроніка, за даними соціологічних опитувань, входить у число найбільш популярних телепередач – велике поширення стресів вимагає постійної антидепресивної терапії.

  • Здійснення розслаблюючого тренінгу. Сьогодні існує багато публікацій з конкретних прийомів і механізмів психологічного тренінгу, слід вибрати найбільш приємні.

  • Зміна умов і/або стилю роботи. Це варто зробити в тому випадку, якщо внутрішньоособистісний конфлікт виникає постійно через несприятливі умови діяльності.

  • Оцінка існуючого рівня домагань (можливо їх варто знизити, оскільки здібності і/або можливості не відповідають устремлінням і запитам).

  • Уміння прощати. Причому не тільки інших, але й себе. Зрештою, усі люди „не без гріха” і ми отут не виключення.

  • Плач на здоровя. Американський біохімік У.Фрей, що спеціально займався дослідженням сліз, знайшов, що в тому випадку, коли вони викликані негативними емоціями, у їхній склад входить речовина, що діє подібно морфієві і володіє заспокійливими властивостями. На його думку, сльози є захисною реакцією на стрес. Плач зі сльозами служить сигналом для головного мозку послабити емоційну напругу. Але, крім наукових досліджень, майже кожний на власному досвіді знає, що сльози приносять емоційну розрядку і полегшення.

  • Психологічний захист особистості. Механізм психологічного захисту особистості являє собою спеціальну регулятивну систему стабілізації особистості, спрямовану на усунення або зведення до мінімуму почуття тривоги або страху, що супроводжують внутрішній конфлікт. Сутністю й функцією психологічного захисту є запобігання негативних переживань. Феномен психологічного захисту і його різні прояви задовго до його наукового пояснення були неодноразово описані у філософській і художній літературі.

Науковий аналіз психологічного захисту особистості почався наприкінці XIX в. з робіт 3.Фрейда, що пояснив цей феномен, виходячи з пріоритету несвідомого інстинктивного початку (головним чином сексуального), що піддається різним перетворенням (витісненню, сублімації й іншим) у результаті його зіткнення зі свідомим „Я” (внутрішньою „цензурою”).

Сучасна наука виділяє такі механізми психологічного захисту особистості:

  • Витіснення – процес, у результаті якого не приємні для особистості думки, спогади, переживання „виганяються” зі свідомості і переводяться у сферу несвідомого, подібно тому, як недисциплінований студент, що заважає читати лекцію, може бути „витіснений” з аудиторії за двері.

  • Сублімація перетворення інстинктивних форм психіки (енергії або агресії) у більш прийнятні для індивіда і суспільства форми. У більш широкому плані під сублімацією розуміється переключення активності індивіда на більш високий рівень. Такими формами можуть виступати різні види творчої діяльності і різноманітні захоплення.

  • Регресія (від лат. regressio – рух назад) – повернення індивіда до ранніх дитячих форм поведінки, перехід на попередні рівні психічного розвитку. Регресія припускає відхід від реальності та повернення до стадії розвитку особистості, у якій мало місце почуття задоволення. Коли в стані внутрішнього конфлікту люди „впадають у дитинство”, це глибоко функціональна поведінка. Людина, що знаходиться в скрутній ситуації, часто бере в рот що потрапило – палець, ручку, дужку окулярів. Значення й зміст цих дій і жестів – повернення в комфортну безхмарну ситуацію дитинства, коли дитина ссала груди матері.

  • Раціоналізація – приховання від самого себе щирих, але не приємних мотивів дій і думок. При цьому відбувається пошук правдоподібних причин для виправдання вчинків, викликаних неприємними почуттями і мотивами, для того щоб забезпечити собі внутрішній комфорт і позбутися внутрішньоособистісного конфлікту. Раціоналізація дозволяє зберегти почуття власного достоїнства і самоповаги.

  • Проекціяусвідомлене або несвідоме перенесення власних властивостей, почуттів і станів, не приємних для особистості, на зовнішні об’єкти. Тим самим людина перекладає “провину” на зовнішній об’єкт, що є джерелом труднощів, приписує йому негативні якості й разом з тим знімає її із себе. Тут ми маємо прийом, що добре проглядається у виразі “сам ти дурень”.

  • Заміщення має дві форми прояву: 1) заміщення обєктаперенесення негативних почуттів і дій з одного об’єкта, що їх викликав, на інший об’єкт, що не має до них відношення. Це відбувається, коли особистість не може висловити своїх думок, виявити почуття або зробити визначені дії стосовно прямого винуватця його образи, страху або гніву з соціальних або фізичних причин. Наприклад, якщо немає можливості образити начальника, яким ви чимось незадоволені, можна штовхнути його опудало або ляснути дверима; 2) заміщення почуття ця форма характеризується тим, що об’єкт, що викликав невдоволення індивіда, залишається колишнім, а почуття стосовно нього міняється на протилежне. Доцент, що поставив студентові „незадовільно” на іспиті, може з дотепного моментально перетворитися в „тупого”. Приклад заміщення почуття описаний у байці І.Крилова „Лисиця і виноград”. Не зумівши добратися до винограду, лисиця заспокоює себе тим, що „на погляд-то він гарний, проте зелений – ягідки немає зрілої: негайно оскому наб’єш”.

  • Інтелектуалізація спосіб аналізу проблем, що зустріла людина, для якої характерна абсолютизація ролі розумового компонента при повному ігноруванні почуттєвих елементів аналізу. При використанні даного захисного механізму навіть дуже важливі для особистості події розглядаються нейтрально, без участі емоцій, що викликає здивування звичайних людей. Наприклад, при інтелектуалізації людина, безнадійно хвора раком або опромінена, може безтурботно підраховувати, скільки днів їй залишилося жити або займатися математичними розрахунками.

  • Ідентифікація процес ототожнення суб’єкта з іншою особою або групою, за допомогою якого він засвоює зразки поведінки „значимих інших”, формує свою свідомість і приймає ту або іншу роль. Як захисний механізм ідентифікація допомагає справитися з занепокоєнням і почуттям незахищеності, забезпечує взаємний зв’язок між членами групи і формує почуття впевненості в собі.

  • Відокремлення відмова від необхідності думати про можливі негативні наслідки майбутніх подій і дій. Виражається звичайно словами „будь що буде”, „либонь пронесе” і т.д.

  • Уява (фантазія)створення програми поведінки, коли проблемна ситуація, що породжує внутрішній конфлікт, невизначена. Уява складається у створенні образів або способу поведінки, що заміняють реальну діяльність. Часта уява пов’язана зі створенням образу бажаного майбутнього, у яке особистість, що знаходиться в стані внутрішньоособистісного конфлікту, бажає утекти.

1.3. Міжособові конфлікти в сучасному суспільстві


У повсякденному житті люди найчастіше мають справу з міжособовими конфліктами. Міжособові конфлікти – це специфічна взаємодія між двома особами в процесі їх спілкування та спільної діяльності, котра пов’язана з їх прагненням реалізувати свої суперечливі позиції чи інтереси. Аналізуючи міжособові конфлікти, варто звернути увагу на два його аспекти – змістовний та психологічний.

Змістовний аспект міжособового конфлікту – у його основі майже завжди знаходиться певний предмет спору, питання, справа, що викликає розбіжності. Навіть у випадку чисто емоційних конфліктів привід для їх розв’язання має предметну сторону (викликає роздратування все, але кожного разу різне: сьогодні –одяг, завтра – слова, післязавтра – дії).

Психологічна сторона міжособового конфлікту пов’язана з особистісними рисами його учасників, з їх особистісними або рольовими відносинами, з їхніми емоційними реакціями на причини конфлікту, на його хід та один на одного. Фахівці вважають, що ця сторона й є специфічною рисою міжособових конфліктів на відміну від соціальних політичних та ін., оскільки тут люди зустрічаються один з одним безпосередньо, обличчя в обличчя.

Міжособові конфлікти мають багато спільного з іншими конфліктами. По-перше, міжособові конфлікти часто випливають з внутрішньоособистісних: суперечливі особистісні тенденції всередині людини часто призводять до зіткнення з іншими людьми. На думку дослідників, дуже часто людина, не знаходячи відповіді на хвилюючі проблеми, починає думати, що в цьому винні інші люди, котрі загнали її у скрутне становище. Як наслідок, особа починає себе поводити неадекватно, висувати несправедливі претензії, вимоги. Оточуючі не завжди розуміють причини такої поведінки, тому, якщо вона порушує їх інтереси, вони включаються у конфлікт: внутрішньо-особистісний конфлікт переростає в міжособовий.

По-друге, міжособові конфлікти можуть викликатися внутрішьогруповими, міжгруповими та міжінституційними конфліктами. У разі виникнення групових конфліктів члени кожної з конфліктуючих сторін починають сприймати членів іншої групи як своїх противників. Протистояння за принципом “Ми – Вони” переноситься з відносин між групами на особисті відносини.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

3. ТИПОЛОГІЗАЦІЯ СУЧАСНИХ КОНФЛІКТІВ Частина ІІ
Мета лекції: познайомити студентів з особливостями масових і міжнародних конфліктів
1. Виберіть відповідь, яка визначає Ваше ставлення до конфліктів у педагогічному колективі
А. Конфліктів не повинно бути, тому що і адміністрація, і вчителі прагнуть усунути все, що веде до конфліктів
Розробки сучасних уроків з хімії (за інтегральною технологією). 10...
Овчаренко Ірина Юріївна (вчитель хімії Черкаської загальноосвітньої школи I-III ступенів №32 Черкаської міської ради)
Лекція-тренінг «типізація конфліктів»
Мета: допомогти учасникам тренінгу усвідомити місце конфліктів у міжособистісних відносинах та їх види, з метою попередження насильства...
Формування позитивної Я-концепції учнів, як спосіб профілактики конфліктів...
Думайте про дитину справедливо і не буде конфліктів. Вміння попередити конфлікт одна з основних частин педагогічної мудрості вчителя....
Закон України
Цей Закон визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів)...
Тема. Налаштування рівнів безпеки сучасних браузерів
Формування вмінь і навиків налаштування рівнів безпеки сучасних браузерів – Chrome, IE, Mozilla Firefox, Opera та ін для обмеження...
Урок узагальнення знань з теми «Органічні речовини як основа сучасних матеріалів»
Мета уроку: розширити уявлення учнів про полімери як основу сучасних матеріалів – пластмас, каучуків, гуми, волокон
ДО НАРАДИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ЦЕНТРАЛЬНОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ
Але як Ви знаєте, є надводна й підводна частина айсберга. Отож якщо над водою перебуває невелика частина того, що зроблено з 100%...
І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Курс “Організація баз даних та знань” – це складова частина державного стандарту освіти на рівні бакалавра
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка