|
|
Скачати 6.66 Mb.
|
|
23 ф І Вступ до загальної психології ня з іншими людьми не сформувалися б і особливості людської психіки. Під впливом культурних цінностей та установок суспільства загалом і сім'ї, в якій ми живемо, формуються ціннісні орієнтації та установки особистості. Загальновідомо, що діти, які своє дитинство провели серед тварин (діти-Мауглі) нездатні повноцінно поновити низку своїх психічних функцій після повернення в людське суспільство. Оскільки соціальні умови завжди діють у конкретний історичний час, а для кожної історичної епохи характерні свої особливості світогляду, людська психіка формується під впливом цих історичних умов. Історичний час з особливою силою впливає на молодих людей, оскільки саме у їхньому віці здійснюється пошук першої роботи і тому дуже важливо, чи це відбувається під час війни або економічного злету. Внутрішні й зовнішні умови не впливають на психічний розвиток окремо, вони тісно взаємодіють: від внутрішніх умов залежить, що саме із зовнішнього середовища є для людини значущим, впливає на неї і стає чинником розвитку. Наприклад, до ззовні привабливого і дисциплінованого студента, який, однак, має погану навчальну успішність, часто ставляться так, ніби він навчається добре. А це, у свою чергу, сприяє зростанню самооцінки студента. Питання чинників психічного розвитку є питанням про те, що спричиняє цей процес: біологічні чи соціальні причини. Біологічні чинники може зумовлювати спадковість і вродженість. Під час впливу спадкових чинників індивідуальний психічний розвиток відбувається в результаті успадкування генотипу людини (наприклад, задатків до технічних чи літературних здібностей). Вроджені чинники зумовлені тими змінами в зародку, які відбулись у пренатальному періоді розвитку, отже під впливом фенотипу (наприклад, якщо в перші 3-5 тижнів вагітності жінка перенесла вірусне захворювання або вживала шкідливі хімічні препарати, ймовірність народження дитини з порушеннями нервової і серцево-судинної системи різко зростає; ці порушення впливають на успадковані задатки). Проте ні спадкове, ні вроджене саме по собі не визначають психічного розвитку людини, адже людина живе і формується не лише у природному, а й у соціально-історичному середовищі. 24 Головними соціальними чинниками формування психіки є творча діяльність людини та мовлення. Творча діяльність забезпечує науковий прогрес людства і свого часу зумовила зміну міфологічної картини світу на наукову. Саме завдяки людській творчості було винайдено парову машину, закон всесвітнього тяжіння, електронний спосіб зв'язку тощо. Прогрес науки і техніки суттєво змінив способи мислення і спілкування людини, її норми поведінки і життєві цінності тощо. Другим соціальним чинником формування людської психіки стало мовлення. Виникнення мовлення спричинює три найсуттєвіші зміни в психічній діяльності людини: позначаючи словами чи словосполученнями предмети та явища, мовлення допомагає вирізнити ці предмети, скерувати на них увагу; дає змогу абстрагувати та узагальнити важливі ознаки предметів та явищ, що перетворює мовлення на важливе знаряддя мислення; слугує головним засобом передавання інформації. З появою людського мовлення виникають нові види психічних процесів — вербально-логічні. 3.2. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки пов'язані з нервовою і ендокринною системами. Думка про те, що «органом душі» є нервова система, зокрема мозок, належала ще давньогрецькому лікареві Алкмеонові (VI ст. до н.е.). Однак цей висновок упродовж кількох століть розглядали тільки як припущення. Сучасне розуміння цього питання ґрунтується на рефлекторній теорії психіки Івана Сеченова, що міститься у його статті «Рефлекси головного мозку» (1863). На підставі власних досліджень, а також робіт видатних фізіологів середини XIX ст. (Е. Пфлюгер, К. Бернар, Е. Вебер) І. Сеченов сформулював два головні положення рефлекторної теорії психіки: цілісним актом, який пов'язує організм з об'єктом, є рефлекс; центральну ланку рефлексу не можна відокремити від рецептора та ефектора. Ці положення означають, що матеріальна основа і фізіологічний механізм психічного процесу пов'язаний зі структурою рефлексу: рецептором, центральною ланкою та ефектором. 25 Розділ І Вступ до загальної психології Ці положення сєченовської концепції лягли в основу подальшого розвитку рефлекторної теорії психіки, яку на початку XX ст. почав інтенсивно розробляти Іван Павлов. Він висунув концепцію про сигнальну функцію нервових та нервово-психічних процесів, які вибудовуються в ієрархію. На першому рівні вищої нервової діяльності сигнальну функцію виконують образи — первинні (відчуття та сприймання) та вторинні (пам'ять); на другому рівні — усвідомлений за допомогою мислення та мовлення зміст слова. Завдяки І. Павлову вперше було відкрито загальні принципи організації нервових та нервово-психічних процесів, однак надмірний акцент на матеріальній основі та фізіологічних механізмах психіки згодом спричинив те, що психіку почали утотожнювати з вищою нервовою діяльністю. Починаючи з 30-х pp. XX ст. рефлекторну теорію психіки розробляв Петро Анохін, який висунув ідею про роботу головного мозку за принципом функціональної системи, зокрема, що психічні функції не можуть бути локалізовані в обмежених ділянках головного мозку і реалізуються цілим комплексом сумісно працюючих зон. Сучасні дані про функціональну організацію головного мозку людини свідчать про те, що у ньому можна виділити три головні блоки, кожен з яких відіграє свою роль у психіці: енергетичний блок підтримки тонусу кори; блок прийому, опрацювання та збереження інформації; блок програмування, регуляції та контролю діяльності. Матеріальною основою психіки також є ендокринна, або гуморальна система, яка через гормони здійснює хімічну регуляцію життєдіяльності людини. Ця регуляція є повільнішою, ніж нервова, однак не менш дієвою. Функціонування залоз внутрішньої секреції впливає на емоційні стани людини. Ще лікар античності Гіппократ висунув гуморальну теорію темпераменту. Згідно з його припущенням, динаміка поведінки людини залежить від співвідношення рідин, які знаходяться в організмі людини. Хоча сучасні погляди на чинники людської активності зазнали суттєвих змін, ідея про те, що хімічний склад крові, лімфи чи жовчі впливає на людську психіку, заслуговує на увагу. Відомо, що при гіперфункції щитоподібної залози в організм потрапляють речовини, які спричинюють підвищену активність людини, що може перерости в агресивну поведінку. 26 33. Головні властивості та функції психіки людини Психіка (від гр. psyche — душа) — це така форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом. Людська психіка наділена характерними лише їй властивостями: єдністю свідомого та несвідомого, ідеального та матеріального, суб'єктивного та об'єктивного, частини та цілого, стану та процесу, біологічного та соціального. Єдність свідомого та несвідомого — основна властивість людської психіки. Свідома діяльність людини підкоряється соціальним законам суспільства, несвідома — принципові задоволення. Свідоме та несвідоме в психіці людини не є альтернативою. Вони постійно переходять одне в одне. Неусвідомлені механізми, наприклад, автоматичні дії людини, є «технічними виконавцями» свідомості. Неусвідомлені чинники свідомих дій, наприклад, потяги та інстинкти, впливають на нашу діяльність так само, як і усвідомлені, наприклад, переконання, однак позначені різними особливостями: несвідомі проявляються, зазвичай, у символічній формі (сновидіння, помилкові дії типу забування речей тощо), а свідомі — у логічній (логічному мисленні, спланованій дії тощо). Нарешті, надсвідомі процеси (наприклад, творче осяяння) розгортаються у формі тривалої та напруженої роботи свідомості, які тимчасово переходять у несвідому сферу, щоб потім знову повернутися у свідомість у вигляді нових творчих ідей, нових почуттів тощо. Єдність ідеального та матеріального. Якщо розглядати об'єктивно існуючий предмет і психічний образ цього предмета, то, з одного боку, цей образ ідеальний, бо в центральній нервовій системі людини немає іншого, матеріального, предмета, а є лише відображення реально існуючого. Однак, з іншого боку, виникнення психічного образу пов'язане з матеріальними процесами, що відбуваються в корі головного мозку. Ідеальним у психіці є те, що існує лише у наших відчуттях, сприйманні, мисленні, уяві тощо. Ідеальне є непротяжним, воно не має субстанції. Ідеальність психіки є провідною, визначальною властивістю психічного образу 27 Розділ І Вступ до загальної психології або ідеї. Проте як діяльність, що ґрунтується на нервовій і гуморальній системі, психіка матеріальна. Єдність суб'єктивного та об'єктивного. Психіка людини суб'єктивна з огляду на те, що вона має відбитки індивідуальних особливостей людини, відображаючи своєрідність її життєвого досвіду, інтересів, установок, емоцій тощо; принципово недоступна для об'єктивного спостереження (про внутрішні зміни психіки ми можемо судити лише на основі зовнішніх виявів); не забезпечує повної адекватності пізнання (наприклад, ілюзії сприймання, соціальні упередження тощо). Водночас психіка людини не могла б давати нам інформацію про навколишній світ, якби була лише суб'єктивною. Інший бік психіки — її об'єктивність: відносна адекватність і біологічна безсторонність. Відносна адекватність — це часткова відповідність психічного відображення об'єктивно існуючій інформації про предмети та явища. Біологічна безсторонність виявляється у тому, що пізнання явища незалежне від суб'єктивного ставлення до нього з боку людини. Для людини психічне відображення не є обов'язково пов'язане з біологічними мотивами: наші дії часто не ґрунтуються на біологічних потягах чи потребах. Нерідко спостерігаємо ситуацію, коли свідома діяльність людини не лише не підкоряється біологічним потребам, а вступає в конфлікт з ними. Якщо суб'єктивність психіки проявляється в емоційних процесах, то об'єктивність — в пізнавальних, особливо у сприйманні та мисленні. Єдність частини і цілого. У психології є два найпоширеніші трактування психічного: складніші психічні явища побудовано з простіших; психічне у своїй основі є цілісним утворенням і не зводиться до «психічних атомів». У першому випадку вважалось, що, з'ясувавши сутність найелементарніших психічних проявів та закони, за якими з них утворюються складні психічні явища, можна осягнути природу психіки людини загалом. У другому випадку обстоювали думку, що психіка не може бути компонована з частин, не може бути сконструйована шляхом складання, бо цілісність є первинною щодо атомів. У сучасній психології об'єднують ці дві крайні позиції: психіку водночас розглядають і як єдине ціле, і як систему елементів. Єдність стану і процесу. Сучасна психологічна наука доводить, що психіка водночас є і процесом, і станом. Наприклад, людина 28 може перебувати у стані тривоги, задоволення або уважності. Залежно від цього конкретного стану такі психічні процеси, як сприймання, мислення або запам'ятовування будуть відбуватися по-різному. Тому стан ніколи не можна відривати від процесу. Єдність біологічного і соціального. У сформованій психіці сучасної людини біологічне та соціальне існує в певному співвідношенні: психічна діяльність формується залежно від природних даних людини під впливом суспільних умов та виховання. В одних психічних проявах домінують біологічні чинники (наприклад, темперамент), в інших — соціальні (наприклад, характер). Однак, було б неправильно вважати, що темперамент не зазнає впливу соціальних чинників, а характер — біологічних. Цей вплив виявляється у тому, що людина може навчитися не проявляти соціально небажані риси свого темпераменту (наприклад, надмірну запальність), а на формування рис характеру впливають властивості нервової системи (наприклад, рухливість чи інертність нервових процесів). Психіка виконує дві головні функції: відображення та регуляції. Завдяки функції відображення людина отримує інформацію про навколишній світ, опрацьовує, оцінює і виражає своє ставлення до неї. Регуляторна функція дає змогу посилювати та послаблювати психічну діяльність, активізувати її та гальмувати, а також виявляти індивідуальні відмінності у діяльності людей. ЗА. Сфери прояву психіки людини Психіка людини є складною та багаторівневою формою відображення зовнішнього та внутрішнього світу, в якій виділяють два головні структурні компоненти: несвідоме та свідоме. У психології тривалий час ототожнювали поняття «психіка» та «свідомість», а категорія «несвідомого» нерідко зовсім виходила з кола психологічного аналізу. 3.4.1. Свідома сфера У сучасній психології відсутня єдина концепція свідомості, а розуміння її природи дуже суперечливе. В історії сучасної філософії та психології одним із перших до поняття свідомості звернувся Рене Декарт (XVII ст.). Починаючи від Декарта, свідомість ототожнювали з психікою, зокрема, з мисленням. Таке трактуван- 29 Розділ І Вступ до загальної психології ня значною мірою збереглось і в наш час. Проте вже на межі XVII-XVIII ст. з'явився інший погляд. Так, Готфрід-Вільгельм Лейбніц, відомий німецький філософ та математик, уважав, що свідомість не тотожна психіці, а становить її частину, до того ж вищу. І цей погляд в модифікованому вигляді теж дійшов до нашого часу. Наприкінці XIX ст. оригінальну інтерпретацію свідомості запропонував видатний американський психолог Вільям Джеме. Він пояснював свідомість як неперервний потік, як динамічний процес. Ділити свідомість — це те саме, що «різати» ножицями воду. З виникненням біхевіоризму на початку XX ст. проблема свідомості тимчасово відійшла на другий план, а зацікавлення нею відновилось лише в середині XX ст. З погляду сучасної психології, свідомість — це інтегруюча форма психічного відображення, результат впливу суспільно-історичних умов на формування психіки людини у процесі її творчої діяльності при постійному спілкуванні з іншими людьми за допомогою мовлення. Індивідуальна свідомість людини відрізняє її від інших живих істот. Вона наділена такими особливостями: рефлексивністю, цілеспрямованістю, мотивованістю, тотожністю, неперервністю, цілісністю, константністю, вибірковістю та зосередженістю. Рефлексивність — це спрямованість психічної діяльності людини на усвідомлення своїх власних дій та станів. Ця особливість лежить в основі здатності людини до самоаналізу та самопізнання свого духовного світу, а отже, в основі самосвідомості людини. Цілеспрямованість виявляється у тому, що, приступаючи до тої чи іншої свідомої дії, людина ставить перед собою певну мету. Для її досягнення вона свідомо планує та контролює свої дії, керує ними, що допомагає їй прогнозувати наслідки. Мотивованість — це усвідомлення людиною чинників, матеріальних чи ідеальних, які спонукують і скеровують діяльність людини. Тотожність — це прирівняння, уподібнення кожною свідомою людиною себе до певного «Я-образу». Неперервність свідомості виявляється у тому, що ті психічні процеси чи стани, які відбуваються перед чи після певного моменту часу, людина усвідомлює як частини однієї і тієї самої індивідуальної свідомості. Ця особливість свідомості поєднує тезо перішнє, минуле та майбутнє людини. Цілісність свідомості — це поєднання в одному акті трьох основних характеристик свідомості (пізнання навколишнього світу та себе, переживання дійсності, контролю за своєю поведінкою). Лише за умови такого поєднання психічний акт стає свідомим. Значною мірою цьому сприяє пам'ять людини. Константність — це відносна сталість станів свідомості. Індивідуальна свідомість зберігає свій попередній стан, поки зовнішня чи внутрішня причина не виведе її з нього. Вибірковість виявляється в тому, що у свідомості постійно відбувається вибір одних об'єктів чи станів і відхилення інших. Це забезпечує вибірковість сприймання та уваги. Зосередженість свідомості виявляється у концентрації психічної діяльності на певному об'єкті чи явищі. Це забезпечує довільна увага. Якщо свідомість людини спрямована на себе, на свій внутрішній світ, то її називають самосвідомістю. Самосвідомість — це усвідомлене ставлення людини до самої себе та свого місця в житті. Це ставлення містить оцінку інтелектуальних можливостей людини, емоційно-вольових виявів, своїх прагнень, бажань та мотивів тощо. Залежно від цілей_ та задач, які стоять перед людиною, самосвідомість може виконувати різні функції, а саме: самопізнання, самоприйняття, самоконтролю та самовдосконалення. Спрямованість людини на пізнання своїх тілесних (фізичних) та духовних можливостей і якостей, свого місця серед інших людей становить суть самопізнання. Самопізнання здійснюється в результаті самоспостереження та самооцінки. Самоспостереження дає змогу порівняти свої думки і вчинки з вимогами суспільства. Самооцінка — це цінність, якою людина наділяє себе в цілому і окремі властивості своєї особистості, діяльності, поведінки. Основними вимірами самооцінки є адекватність, рівень та стійкість. Адекватність характеризує міру відповідності самооцінки фактичній вираженості певної якості у суб'єкта. Критерієм адекватності є порівняння своєї самооцінки з оцінками тих самих якостей з боку оточуючих. Якщо самооцінка близька (збігається) до оцінки оточуючих, то вона називається адекватною, якщо ж значною мірою відрізняється — неадекватною. Адекватна самооцінка 31 |
|
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
|
КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН |
Львівський національний університет імені Івана Франка Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького та юридичному факультеті Львівського національного університету... |
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський... Прийом абітурієнтів, які мають диплом бакалавра (спеціаліста) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Три ВНЗ Львівщини : Львівський державний університет фізичної культури... Підведені підсумки XXVII літньої Всесвітньої універсіади, яка проходила з 6 по 17 липня 2013 року в російському місті Казані та Х1... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ... Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки |