|
|
Скачати 6.66 Mb.
|
|
Розділ II Персонологія пов'язана з політикою, однак в них яскраво виражена тенденція до домінування. S Релігійні цінності. Такі люди зацікавлені у розумінні світу як єдиного цілого. Способи реалізації цієї цінності різні: одні реалізують їх через активну участь у житті, інші — шляхом відсторонення від життя. Цінності як суспільний феномен слід відрізняти від ціннісних орієнтацій як особистісного феномену. Ціннісні орієнтації — це вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, напрямлена на певний аспект соціальних цінностей. Це виділені і внутрішньо прийняті особистістю цінності; суб'єктивно відображені у свідомості цінності суспільства. Вони складають основу життєвої концепції людини, її «філософію життя». Базовими ціннісними орієнтаціями людини є: S орієнтація на істину є одна з найвищих ціннісних орієнтацій людини. Вона регламентує пізнавальну сферу, здатність людини до мислення та інтуїтивного розуміння, а також підтримує інші ціннісні орієнтації; S орієнтація на достаток потрібна для підтримання життєдіяльності, проте прагнення до життя безмежне і така орієнтація може згодом стати надмірною, а то й домінантною; ■Ґ орієнтація на свободу означає можливість діяти відповідно до власного волевиявлення, не зумовленого зовнішніми чинниками; ■S орієнтація на справедливість оцінює співвідношення явищ та речей з погляду їхнього розподілу між людьми; S орієнтація на добро регламентує поведінку членів суспільства, їхні взаємини; S орієнтація на красу виражає ставлення людей до життя та навколишнього світу, роблячи це за допомогою понять про прекрасне та потворне. Сучасні дослідження ціннісних орієнтації належать американському психологу М. Рокичу. Він розрізняє два класи ціннісних орієнтацій: термінальні, які пов'язані з переконанням людини у тому, що кінцева мета її діяльності варта того, щоб її прагнути (наприклад, внутрішня гармонія, добробут, кохання, саморозвиток тощо) та інструментальні, які пов'язані з переконанням людини у тому, що у будь-якій ситуації перевагу треба надава- 54 ти певному способу дій або властивості особистості (наприклад, акуратність, чесність, дисциплінованість, терплячість, життєрадісність, відповідальність тощо). Ціннісні орієнтації людини забезпечують стійкість її особистості, послідовність її вчинків, а також сталість взаємовідносин із навколишнім світом. Як відомо, коли в історії відбуваються глобальні катаклізми, руйнуються держави, політичні системи, то це торкається сфери ціннісних орієнтацій людей, що належать до даного суспільства. 4.5. Формування особистості Формування особистості можна розглядати у двох аспектах: педагогічному і психологічному. У педагогічному аспекті формування особистості розглядають як її цілеспрямоване виховання; у психологічному — як процес і результат її розвитку. Другий, психологічний аспект, охоплює розгляд таких питань, як соціалізація та інтерналізація, психологічна зрілість і сенситивні та критичні періоди її розвитку. 4.5.1. Соціалізація та інтерналізація Особистість людини формується шляхом соціалізації та інтер-налізації. Соціалізація — це засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки. Ці норми і правила зафіксовано у філософських і етичних поглядах, творах літератури і мистецтва, кодексах законів, традиціях, суспільній думці тощо. В різних культурах і в різні історичні епохи їхній зміст може змінюватися, і першочерговим завданням особистості є їх засвоєння. Виділяють три головні стадії соціалізації: ■S дотрудову, яка охоплює ранню соціалізацію (період дитинства) і стадію навчання (весь період навчання: починаючи зі школи і завершуючи вищим навчальним закладом). Інститутами соціалізації на цій стадії є сім'я, дошкільні дитячі установи, школа і вищі навчальні заклади. Важливим інститутом соціалізації у ранньому дитинстві є батьківська сім'я. Сучасна сім'я, однак, вже не виконує тієї ролі, на яку претендувала ще 100 років тому. На це вплинув розвиток системи дошкільного виховання дітей, а також зміна структури самої сім'ї: зменшення її стабільності, зростання зайнятості жінки, послаблення ролі батька. Сім'ї стають неповни- 55 Розділ II Персонологія ми і малодітними. В підлітковому і юнацькому віці на процес соціалізації починають суттєво впливати групи ровесників. Цей вплив стає набагато вагомішим від впливу батьків і педагогів; S трудову, яка охоплює весь період трудової діяльності людини. Інститут соціалізації — трудовий колектив; S післятрудову, яка охопляє пенсійний вік. Інститут соціалізації — громадські організації, членами яких є пенсіонери. Надзвичайно важливими інститутами соціалізації людини є також церква і засоби масової інформації, насамперед, телебачення. Людині недостатньо лише знати, як себе поводити у тому чи іншому оточенні, бо нові потреби і мотиви виникають не у процесі засвоєння знань, а через їхні переживання. Лише пережиті мотиви стають реально діючими. Якщо засвоєні норми і правила перетворюються у власні ціннісні орієнтації людини, відбувається їхня інтерналізація. В результаті у людини змінюються потреби і мотиви, з'являються нові інтереси, формуються нові цінності. Соціалізація та інтерналізація особистості тривають протягом усього життя. 4.5.2. Психологічна зрілість особистості Особистість людини формується різнобічно. Поруч з біологічним дозріванням індивіда відбувається становлення соціальних і психологічних якостей людини. У буль-якої людини можна виділити її біологічний, соціальний та психологічний вік. Біологічний вік (абсолютний, календарний, паспортний, хронологічний) — це період часу, який минув від народження людини до моменту визначення віку. Соціальний вік — це співвідношення соціальних параметрів конкретного індивіда з нормативними показниками цього параметра для конкретного біологічного віку. Соціальний вік визначає ступінь соціальної зрілості індивіда. Так, для дорослої людини нормою соціальної поведінки має бути розуміння основних правил спілкування, проте, якщо ці правила у дорослому віці ще не засвоєні, то соціальний вік такого індивіда знаходиться, можливо, на рівні підлітка. Психологічний вік — це співідношення психологічних параметрів конкретного індивіда з нормативними показниками цього параметра. Він визначає ступінь психологічної зрілості конкретного індивіда: його пізнавальної, емоційної, вольової та особистішої сфер. Наприклад, об- 56 сяг пам'яті дорослої психічно і фізично здорової людини має становити 7±2 одиниці. Якщо людина у цьому віці може запам'ятати лише чотири одиниці інформації (наприклад, чотири слова чи цифри), можна зробити висновок про недостатню зрілість її пізнавальної сфери. Психологічно зріла особистість характеризується такими особливостями: S широкі межі власного «Я», тобто люди можуть подивитися на себе «з боку». Вони беруть активну участь у сімейних і громадських справах, мають свої «хоббі», цікавляться політикою і релігією; S здатність до теплих соціальних стосунків: дружньої інтимності та співчуття. Вони демонструють щиру любов до сім'ї і друзів, терпимі до чужих думок і цінностей; ■S прийняття себе такими, якими вони є. Вони мають позитивне уявлення про самих себе, терпляче ставляться як до власних недоліків, так і недоліків інших людей. Уміють керувати власними емоційними станами; S реалістичне сприймання світу, досвід і певний рівень домагань. Вони сприймають речі такими, якими вони є, а не такими, якими вони хотіли б їх бачити. В них достатньо досвіду і сил, щоб мати справу з реальністю. Такі люди мають належну кваліфікацію у своїй сфері діяльності і прагнуть досягнути особисто значимі й реалістичні цілі; S здатність до самопізнання і наявність почуття гумору. Психологічно зріла особистість має чіткі уявлення про свої сильні і слабкі сторони. У цьому допомагає почуття гумору, яке дає змогу бачити і приймати абсурдні аспекти життєвих ситуацій, посміятися над собою, не втрачаючи поваги до себе; S цілісна життєва філософія. Вони спримають цілісну картину світу, тому що не пропускають значиме у власному житті. В їхній системі цінностей є головна ціль, навколо якої вибудовується все їхнє життя. Біологічний, соціальний і психологічний вік кожної окремої людини можуть не збігатися, бо різні психічні функції розвиваються нерівномірно. Вона може відчувати себе, наприклад, біологічно і психологічно зрілою, проте у соціальній сфері може відставати. 57 Розділ II Персонологія 4.5.3. Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості Як зазначалось вище, особистість людини розвивається нерівномірно у часі. На одних вікових етапах одні психічні процеси чи властивості прискорюють свій темп, інші — уповільнюють. Крім того, одні й ті самі процеси чи властивості в одному віці розвиваються надзвичайно швидко, а інші — значно повільніше. Наприклад, у 7-11 років особливо інтенсивно розвивається пам'ять дитини, а такі процеси як уява чи увага — значно повільніше; в 11-15 років прискорено розвивається абстрактне мислення, розвиток же пам'яті, уваги та інших психічних процесів дещо уповільнюється. Така нерівномірність пов'язана з сенситивними і критичними періодами розвитку. Сенситивні періоди — це такі періоди онтогенезу, упродовж яких організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності. Це періоди оптимальних строків розвитку певної психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлення такий період триває від 1 до 3 років, рухових навичок — від 7 до 11 років, математичних здібностей — від 14 до 15 років, чутливості до подразників — близько 25 років тощо. Якщо відповідну психічну функцію починають засвоювати занадто рано чи з запізненням, то її розвиток відбувається недостатньо ефективно. Критичні періоди є найменш сприятливими періодами психічного розвитку людини, коли знижується темп просування, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою». Такі періоди можуть бути пов'язані з кризами особистості, сімейними та віковими кризами тощо. Спільним у всіх вікових кризах є зміна ставлення людини до середовища, яка виникає у зв'язку з появою нових потреб та мотивів поведінки. Перебудова потреб та мотивів, переоцінка цінностей роблять кризу внутрішньо детермінованою. У психології описано дві великі та чотири малі вікові кризи. До великих належать кризи трьох і 13-ти років. До малих — кризи новонародженого (0 — 1 місяць), першого, сьомого і 16-ти років. Напевно, можна говорити і про кризу середини життя (40-45 років). Однак, симптоматика цієї кризи ще недостатньо вивчена. 58 4.6. Захисні механізми особистості Для збереження самоповаги, а також для усунення внутрішнього дискомфорту і переживань, що загрожують «Я-образу», існує особлива регулятивна система, яка функціонує на рівні несвідомого. Це — механізми психічного захисту. Вони мають дві характеристики: 1) діють на несвідомому рівні і тому є засобами самообду-рювання; 2) заперечують або спотворюють реальність, щоб зробити тривогу менш загрозливою для індивідуума. До захисних механізмів особистості належать: витіснення, проекція, ідентифікація, заперечення, раціоналізація, реактивне утворення, регресія, заміщення, ізоляція, сублімація. Людина переважно застосовує не один, а різні захисні механізми. Одним із головних і первинних механізмів є витіснення, яке полягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань. У результаті людина перестає усвідомлювати внутрішні конфлікти, а також не пам'ятає травматичних подій минулого. Найчастіше витісняється те, що вона заподіяла іншим чи собі; те, що зробили інші, вона може пам'ятати добре. Так, якщо студент на іспиті списував, і викладач поставив за це незадовільну оцінку, вже наступного дня студент може не пам'ятати, чому має «2». Витіснені імпульси, однак, не втрачають своєї активності у несвідомій сфері і постають у вигляді сновидінь, жартів, обмовок тощо. За своєю значимістю наступним механізмом є проекція — приписування власних соціально небажаних почуттів, бажань, прагнень іншим. Провина за свої недоліки або невдачі покладається на когось або на щось. Наприклад, студент, який отримав незадовільну оцінку на іспиті, пояснює це тим, що професор був надто прискіпливим до нього або погано пояснив цю тему на лекції. Проекція пояснює виникнення різноманітних соціальних стереотипів і установок. Ідентифікація — це приписування собі рис інших людей. У цьому випадку, зрозуміло, приписуються лише позитивні якості. Так, студент, який потрапив у дуже «сильну» академічну групу, починає себе вважати обізнаним у предметах, які вивчають. У разі заперечення людина відмовляється визнавати, що відбулась неприємна або конфліктна ситуація. Часто заперечення 59 Розділ II Персонологія пов'язане з «втечею» у фантазії. Наприклад, студент, почувши, що він не склав заліку, вважає, що професор помилився і сплутав його з кимось іншим. Цей механізм характерний для маленьких дітей і людей старшого віку зі зниженим інтелектом. Раціоналізація — це логічне пояснення людиною таких вчинків і бажань, які засуджує суспільство. Цей механізм побудований або на хибній аргументації, або на спробі обезцінювання недоступного об'єкта. Наприклад, якщо дівчина не відповідає хлопцеві взаємністю, він починає себе переконувати, що вона зовсім несимпатична, до того ж нецікава у спілкуванні. Реактивне утворення стає механізмом психічного захисту тоді, коли людина демонструє дії, протилежні її справжнім переживанням. Спочатку неприйнятний імпульс придушується, а далі проявляється зовсім протилежний. Наприклад, людина, яка поширює чутки, може всім говорити, як вона не любить, коли хтось їх поширює. Під час регресії людина повертається до більш ранніх форм поведінки. Дорослий починає себе поводити як молода людина, молода людина — як дитина. Переважно людина повертається до того віку, коли вона почувала себе найбезпечніше. Наприклад, доросла людина може насупитися і не розмовляти, або відмовитись їсти. Заміщення є перенесенням дій із недоступного об'єкта на доступний. Наприклад, студент, який поконфліктував із викладачем, переносить своє роздратування на однокурсників або батьків. Заміщення часто виявляється у підвищеній дратівливості людини: незначні провокації з боку батьків спричинюють спалахи гніву «потерпілого» студента. Іноді заміщення спрямоване проти самого себе, і людина почуває себе пригніченою, засуджує кожен свій учинок. Ізоляція — це блокування неприємних спогадів, переживань, їх недопуск до повного усвідомлення. Наприклад, студент забороняє сам собі думати про те, як минулої сесії «завалив» екзамен. Цем механізм може з часом спричинити роздвоєння особистості, наявність в людини двох «Я». Під час сублімації психотравмуюча ситуація змінюється настільки, що її можна виразити через соціально принятні думки і дії. Психічна енергія спрямовується в інше русло: мистецтво, на- 60 уку, громадську діяльність тощо. На думку 3. Фройда, сублімація є основним поштовхом для великих досягнень у науці, техніці, культурі. Наприклад, людина, яка переживає велике особисте горе, починає писати вірші або конструює новий прилад. Цей механізм розглядають як єдину конструктивну стратегію поведінки в ситуації психологічного дискомфорту. Кожен раз, коли починають діяти захисні механізми, індивідуум використовує психічну енергію, в результаті чого обмежується гнучкість і сила «Я» людини. Дія захисних механізмів є доведенням слабкості особистості, того, що вона з чимось не справилась. Надмірне їхнє використання небажане для людини. Питання про визволення від механізмів захисту стало вагомою частиною само-актуалізації особистості А. Маслоу. 4.7. Самоактуалізація особистості Незважаючи на всі життєві труднощі, люди прагнуть знайти своє місце в житті, максимально себе реалізувати. Тенденцію особистості до саморозвитку за допомогою взаємодії з об'єктивною дійсністю, використання своїх талантів і можливостей називають самоактугалізацією. Сутність її полягає у здатності людини розвинути себе, свої можливості, таланти, стати такою, якою вона покликана бути. Процес самоактуалізації неперервний і потребує від особи постійних зусиль. Його кінцевою метою є віднайдення такого способу мислення і форм поведінки, які б могли розкрити особу у всій повноті її можливостей. Актуалізуватися — значить ставати реальним, існувавти кожну мить, а не лише в потенціалі. Поняття самоактуалізації зазвичай розробляють у гуманістичній психології. А. Маслоу вважав, що людина задовольняє свої потреби у самоактуалізації лише на 10 %, однак менше 1 % стають самоактуалізованими особистостями. Це пояснюється тим, що багато людей просто не бачать свого потенціалу або мають страх перед успіхом. На заваді стають також несприятливі соціальні та культурні чинники, а також потреба у безпеці. Процес росту потребує постійної готовності до ризику і помилок, а це збільшує страх і тривогу людини. Тому люди схильні зберігати свої звички і дотримуватися стереотипів у поведінці. Реалізація ж наших потреб у самоактуалізації потребує відкритості новим ідеям і досвіду. 61 Розділ II Персонологія А. Маслоу описує вісім способів досягнення самоактуалізації: повністю віддаватися своїм переживанням, щоб розкрити свою сутність; відмовитися від загальноприйнятої поведінки; не боятися робити вибір; бути чесним і брати на себе відповідальність; бути готовим не подобатися іншим; прагнути виконувати свою справу досконало; бути готовим до екстазу; не приховувати своєї справжної сутності. Психолог-гуманіст описує такі характеристики самоактуалізо-ваної людини; S Ефективне сприйняття реальності. Вони більш об'єктивні і менш емоційні у сприйманні світу і не дозволяють надіям і страхам впливати на свою оцінку. Дійсність бачать такою, якою вона є, а не такою, якою їм би хотілось її бачити. Вони толерантніші до суперечностей і невизначеності, ніж більшість людей. Вони не бояться проблем і сумнівів. S Прийняття себе, інших, природи. Вони приймають себе такими, якими вони є (це стосується як фізіологічної природи, так і психологічних якостей). Не є надмірно критичними до своїх недоліків, не обтяжені надмірним почуттям провини, сорому чи тривоги. Основні біологічні процеси організму (наприклад, вагітність, старіння) вважаються нормальним явищем і не спричинюють страждання. Вони переносять слабкості інших і не бояться їхньої сили. S Безпосередність, простота, природність. У їхній поведінці відсутня штучність і бажання справити враження. Вони можуть бути терпимими до різноманітних недоречностей, однак, коли вимагає ситуація, стають непримиримими навіть під загрозою засудження з боку оточуючих. ■S Центрованість на проблемі. Самоактуалізовані особистості не є зосереджені на своєму «Я», а на задачах і обов'язках, які вважають метою свого життя. Вони живуть, щоб працювати, а не працюють, щоби жити. Вони цікавляться філософією та етикою і вміють відрізнити головне від другорядного у житті. S Незалежність: потреба в усамітненні. Вони відчувають необхідність у недоторканості свого внутрішнього життя і самотності. Цю незалежність не завжди розуміють і приймають інші. Тому оточуючі їх можуть вважати байдужими, некомунікабельними, високомірними і холодними. Однак, насправді вони є самодостатніми людьми, які мають власний погляд на ситуацію. |
|
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
|
КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН |
Львівський національний університет імені Івана Франка Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького та юридичному факультеті Львівського національного університету... |
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський... Прийом абітурієнтів, які мають диплом бакалавра (спеціаліста) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Три ВНЗ Львівщини : Львівський державний університет фізичної культури... Підведені підсумки XXVII літньої Всесвітньої універсіади, яка проходила з 6 по 17 липня 2013 року в російському місті Казані та Х1... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ... Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки |