|
|
Скачати 1.35 Mb.
|
ЛЕКЦІЯ 5. ЗМІНИ ВІДЧУВАНЬ ТА ЇХ ВИМІРЮВАННЯ Найзагальніша характеристика властивостей відчуттів Усі види відчуттів характеризуються такими властивостями як якість, інтенсивність відчуття, його тривалість, а деякі — просторовою локалізацією подразнення. Якість відчуття — це те, що відрізняє одні відчуття від інших. Так, нюх дає можливість визначати тільки запахи, що можуть бути легкими, насиченими, приємними чи неприємними; зорові відчуття, як ми уже зазначали раніше, характеризуються насиченістю, колірним тоном, виразністю та ін.; слух — висотою, гучністю, тембром звуку тощо. Інтенсивність відчуття визначає його кількісну характеристику і залежить від сили подразнення: наприклад, звук інтенсивністю 65 – 70 дБ зумовлює звичайні відчуття. Водночас звуки інтенсивністю понад 120 дБ уже спричинюватимуть надмірні слухові відчуття. Тривалість відчуття — це час, упродовж якого відзначається відчуття, що залежить від часу дії подразника і певною мірою від самого органа чуття. Від початку впливу подразника до появи самого відчуття проходить певний період часу. Це латентний період відчуття. Для різних видів відчуття він неоднаковий. Після припинення дії подразника відчуття не припиняється, а триває. Це так звана інерція чи відчуття післядії, що залишає останній образ. Останні образи найхарактерніші для слухових, температурних, больових і смакових відчуттів. Прикладом може бути випадок, коли після приголомшуючого звуку ми якийсь час відчуваємо, як «лящить у вухах». Латентний період — це час, потрібний для проведення подразнення в аналізаторний центр, а також час, який витрачається на аналіз і синтез подразнення, що надійшло. Водночас післядія пов’язана з триваючим аналізом і синтезом подразнення, що надійшло в аналізатор, але вже припинило свою дію на орган відчуття. Для зорового, слухового і нюхового відчуттів (зумовлюються дистантними рецепторами) характерна просторова локалізація подразника. Аналізатори цих відчувань дають відомості організму про локалізацію подразника в просторі. Будова вуха і слухова чутливість Слухова чутливість має велике значення в пізнавальній діяльності людини, а також в орієнтуванні її у просторі. Крім того, слух має важливе значення в міжособистісних стосунках людей. Сприймає звукові подразнення вухо. Вухо поділяється на три відділи: за вушною раковиною починається перший відділ — зовнішній слуховий прохід, другий відділ — внутрішнє вухо. У самій головній частині зовнішнього слухового проходу, що має вигляд вузької вигнутої трубочки завширшки 1 см і завдовжки 2,5 см, міститься тоненька плівка у вигляді кружка, яка називається барабанною перетинкою. Барабанна перетинка натягнута впоперек зовнішнього слухового проходу і відокремлює його від наступного відділу вуха — барабанної порожнини. Барабанна порожнина — простір у товщі скроневої кістки черепа. Якщо висота цієї порожнини досягає 1,5 см, то глибина її (відстань від барабанної перетинки до внутрішньої стінки порожнини) — усього лише кілька міліметрів. У барабанній порожнині знаходяться три кісточки (ковадло, молоточок, стремінце), з’єднані ланцюжком, два маленькі м’язи, що пересувають ці кісточки і нерви. За барабанною порожниною знаходиться внутрішнє вухо. Внутрішнє вухо складається із завитки, у якій є вікно присінка (до нього і підходить з барабанної порожнини стремінце). У завитці розміщений кортіїв орган, у якому знаходяться первинні нервові клітини слухової чутливості у вигляді ганглія. Від ганглія (кортієвого органа) через внутрішній слуховий хід починається слуховий нерв, що пов’язує рецептори зі скроневою часткою головного мозку, у якій закінчується слуховий аналізатор. Якщо в будь-якому місці стиснути повітря, то це спричинює коливання (чи хвилі), що розходяться в усі боки зі швидкістю 300 м/с і поступово загасають. Повітряна хвиля складається з двох частин: в одній із них повітря стиснене, в другій — розріджене. Повітряні хвилі характеризуються силою і тривалістю, тобто проміжком часу, що відокремлює початок кожної хвилі від її кінця. Якщо хвилі різної сили і періодів нашаровуються одна на одну, то говорять про тембр чи форму таких складних коливань. Повітряні хвилі різних періодів (частот) неоднаково впливають на живий організм: одні з них можуть убити живу істоту, спричинити болючі відчуття і страх (інфразвук високої інтенсивності), інші, впливаючи на слуховий аналізатор, зумовлюють відчуття звуку. Людське вухо сприймає повітряні хвилі і створює звукові відчуття в межах частот від 16 Гц до 2000 Гц. Отже, звуком називають періодичні коливання повітря в зазначених частотних межах, що зумовлюють у нас слухові відчуття. Основою музики і співу є складні, тобто темброві звукові коливання. Повітряна хвиля певної сили і частоти доходить до барабанної перетинки і змушує її коливатися на зразок мембрани телефону. Коливання перетинки спричинюють рух системи кісточок середнього вуха. Остання з цих кісточок — стремінце через овальне вікно завитки передає коливання завитковій рідині (завитковій лімфі). Встановлено, що завитка всередині поділяється двома мембранами на три вузьких ходи, заповнених завитковою рідиною. Основна мембрана лабіринту починається від вікна присінка і тягнеться до кінця завитки (вершини, де між мембраною і стінками завитки є невеликий простір). Основна мембрана у витягнутому вигляді має довжину близько 3,5 см, а ширина її зростає від вікна присінка в напрямку до вершини, що має велике значення для функціонування мембрани. Коливання стремінця передається через вікно присінка на завиткову рідину, що знаходиться над основною мембраною, і хвиля підвищеного тиску рідини негайно поширюється на всю довжину мембрани. Хвиля (збурення) переходить від одного кінця мембрани до іншого за кілька мілісекунд. Під час цього відстань і швидкість, які проходить збурення на основній мембрані, залежать від частоти звукової хвилі. У зв’язку з тим, що основна мембрана розширюється в напрямку до вершини, то амплітуда збурення її, спричинена звуковою хвилею, також збільшується в напрямку до вершини завитки. Точка, де таке збурення досягає максимуму, вказує на частоту звуку. Для звуків високої частоти максимальне зміщення основної мембрани відбувається поблизу овального віконця, а для звуків низької частоти — ближче до кінця мембрани у вершині лабіринту. На основній мембрані розміщено близько 25 000 волоскових клітин, що у кортієвому органі утворюють два шари (зовнішній шар у кілька рядів і внутрішній шар). Оскільки волоскові клітини затиснуті між двома шарами кортієва органа, то будь-який рух мембрани приводить до деформації волосків цих клітин. Тиск і напруга, передані на волоскові клітини, зумовлюють активність у з’єднаних з ними нервових волосках, генеруючи електричні імпульси, що поширюються по слуховому нерву (П. Ліндсей, Д. Норман, 1974). Коливання різної частоти спричинюють рух різних ділянок струн основної мембрани, а отже, вибірково збуджуються тільки ті слухові клітини кортієва органа, що розміщені на цих струнах. Дія звуку на слуховий рецептор породжує складні електричні процеси. Так, було помічено, що певна частота і сила звукового подразнення зумовлює певну частоту і силу електричних коливань у кортієвому органі. Це явище привело до думки, що принцип роботи цього органа нагадує роботу мікрофона. Виходячи з цього припущення, цей ефект було названо мікрофонним ефектом завитки. Клітини кіркової частини слухового аналізатора в скроневій частці мають просторове розміщення, що відповідає слуховим волосковим клітинам кортієва органа. Одні із сигналів, що приходять з кортієва органа, мозок тільки приймає і фіксує, а на інші сигнали зумовлюють відповідні дії організму. У середньому людина сприймає діапазон у 10 – 11 октав. Сприйняття звуків залежить від віку: краща чутність звуків у молодому віці і гірша — у літньому і старечому за рахунок зниження чутності на високі тони. Здатність до розрізнення звуків на середніх і низьких частотах становить близько 1 – 2 Гц. Краща чутність звуків у людини в діапазоні частот від 1000 до 4000 Гц. Чутність звуків вище і нижче цих частот зменшується. Сприйняття звуків за гучністю в середньому діапазоні становить 0,59 – 3 дБ. Звуки інтенсивністю понад 130 дБ можуть призвести до ушкодження рецепторного апарата кортієва органа і до глухоти. Кількісні характеристики відчуттів З виміру відчуттів почалася наукова психологія. Проте і дотепер низка явищ поки ще не піддається виміру. Ту найменшу силу подразника, за якої вперше виникає ледь помітне відчуття, називають нижнім абсолютним порогом чутливості. Ту найбільшу силу подразника, за якої ще виникає відчуття певного виду, називають верхнім абсолютним порогом чутливості. Подразник, що виходить за межі верхнього абсолютного порогу відчуття, спричинює больові неприємні відчуття. Больові відчуття — це сигнал, що свідчить про руйнівну силу подразника, тому больові відчуття виникають під час дії надмірно сильного подразника на будь-який аналізатор. Біль змушує організм використовувати всі засоби захисту від впливу пошкоджувального фактора. Між абсолютним порогом відчуттів і чутливістю існує зворотна залежність, зворотний взаємозв’язок. Чим нижчий абсолютний поріг, тобто чим слабкіший подразник, що зумовлює відчуття, тим вищою є чутливість, і, навпаки, чим вищий абсолютний поріг, тим нижче чутливість. Нижні абсолютні пороги відчуттів у людини коливаються. При виникненні зони нижнього порога відчуттів ми вимірюємо їх статистичним методом. Ми оцінюємо як поріг ту силу подразника, за якої в 50 % випадків людина відчуває подразнення. Це так званий середній робочий, грубий рівень нижнього порога чутливості. Можуть бути, по-перше, відволікання уваги, коли не помічаються навіть сильні подразники, і буває, навпаки, підвищення уваги, коли помічаються дуже слабкі, можна сказати, значно слабкіші, ніж завжди, подразники. Верхній абсолютний поріг чутливості залежить, по-перше, від діапазону роботи органів чуття, наприклад, вухо сприймає коливання повітря певної частоти і тому ультразвук чи інфразвук ми не чуємо; по-друге, якщо діє надсильний подразник, то замість надсильного збудження, згубного для клітин мозку, виникає рятівне, охоронне гальмування. Це гальмування називають позамежним. Зміна нижніх і верхніх порогів відчуттів має велике практичне значення: вона дає змогу виділити людей з підвищеною чутливістю того чи того аналізатора, а синдром зниження чутливості можна використовувати для діагностики (периферійного чи центрального) ураження. Так, зниження зору може вказувати на ураження сітківки ока, центральних відділів зорового шляху чи потиличної частки мозку. Не менше значення має і вимір верхніх порогів відчуття. Наведемо такий приклад: туговухі не сприймають слабких звуків. Посилення звуків за допомогою приладів приводить до того, що туговухі починають чути. Проте це триває недовго, оскільки з’являються больові відчуття. Це вказує на те, що «зона комфорту» (тобто діапазон, у межах якого звуки починають зумовлювати повноцінні слухові відчуття) у них дуже знижена. У зв’язку з цим точний вимір нижніх і верхніх порогів слухових відчуттів дає можливість указати, в яких межах повинні бути посилені звуки, щоб вони зберегли потрібний вплив. Це дуже важливо для конструювання звукопідсилювальних приладів. Підпорогові (мінімальні) подразнення не зумовлюють відчуття, проте впливають на нервову систему, а тому мозок реагує на них. Людина здатна сприймати нечутні (підпорогові) звуки — інфразвуки. Інфразвуки — це дуже низькі звуки, з частотою набагато меншою нижньої границі чутності нашого вуха. Тварини здатні відчувати інфразвуки. Так, медузи сприймають інфразвукові коливання, що є провісниками шторму. Для людини інфразвук — підпороговий подразник. Проте ці звуки сприймаються мозком і негативно впливають на людину, зумовлюючи в неї неясний стан тривоги. Було також помічено, що в сейсмонебезпечних зонах за 1 – 2 місяці до землетрусу багато жителів скаржаться на біль в ділянці серця, хоча на електрокардіограмі відхилень від норми не спостерігається. Інфразвуки виникають при різних вибухах, у тому числі при вибухах вулканів, під час роботи різних двигунів. Існує думка, що багато нервових хвороб у жителів міст спричинюються інфразвуком, що нечутно проникає крізь стіни будинків. Велика кількість дослідників вважають, що багато загадкових катастроф у Бермудському трикутнику відбуваються за тихої погоди внаслідок дії інфразвукових хвиль, зумовлених далекими штормами. Діяльність мозку складніша і ширша, ніж наша свідомість. Свідомість — результат роботи якоїсь групи нервових клітин, що найсильніше діють у цей момент. Ця група не постійна. У неї безперервно включаються і виключаються нові й нові клітини. Тим часом і у виключених з інтенсивної роботи клітинах продовжуються певні процеси, що народжують психічні процеси, але не відбиваються у свідомості. Недостатньо інтенсивно працюючі клітини у разі отримання життєво важливого сигналу здатні активізуватися і донести до нашої свідомості цей сигнал. Тому виникнення думок можливе під непоміченим впливом, тобто підпороговим. Так виникає підсвідоме, інтуїтивне психічне життя людини, зона підсвідомої психіки. Підсвідомість є важливою частиною внутрішнього світу людини. Вирішення будь-якого питання наче б раптово, немов з натхнення, спираючись на чуття, на необґрунтований здогад, називають інтуїцією. Іншими словами інтуїція — це вирішення без логічного обґрунтування. Інтуїцією є, наприклад, передчуття. Передчуття — це неясне відчуття очікування чогось, що насувається, що назріває. Майбутнє ще невідоме, ні в чому не виявляється, але ми неясно відчуваємо: щось повинно відбутися, хоча і не можемо пояснити цього відчуття ні самим собі, ні іншим. Що ж лежить в основі передчуття? Розглянемо такий випадок. Інженер-механік прослуховував роботу двигунів трьох авіалайнерів, але будь-яких особливих змін у їхній роботі він не виявив. Проте з приводу одного з авіалайнерів він переживав несвідоме, неясне занепокоєння, тривогу. Через кілька годин інженер-механік довідався, що саме цей авіалайнер здійснив вимушену посадку в зв’язку з порушенням роботи двигунів. Передчуття підтвердилося. Тепер виникає питання: відкіля ж виникло передчуття? Насамперед передчуття — результат доброго знання роботи. Тільки великий досвід роботи на посаді інженера-механіка дав йому можливість під час прослуховування роботи двигунів уловити якусь неритмічність у їх роботі, якісь слабкі, дуже слабкі збої. Ці збої були настільки малі, що відчуття не виникли й інженер-механік навіть не усвідомив їх. Проте мозок ці підпорогові подразнення сприйняв і це привело до виникнення несвідомого занепокоєння, неясного очікування лиха, до передчуття. Основою передчуття є підпорогові подразники, що породжують орієнтовальну реакцію у вигляді загального занепокоєння, а також великий минулий досвід, що змушує думати цілеспрямовано, зосереджувати увагу на певних об’єктах. Іноді мінімальні підпорогові подразники створюють застійний осередок збудження, що може призвести до неврозу. Таке застійне осередкове збудження є фізіологічним механізмом багатьох марновірств. К. К. Платонов (1965) пише з цього приводу: «Марновірство — це нав’язлива ідея. Якщо забобони більше стосуються релігійного мислення — із забобонами варто боротися шляхом роз’яснення і переконання, то марновірства більше пов’язані не з думками, а з емоціями; а емоції важко знімаються словом і легко витісняються іншими емоціями. Спробуйте роздратовану чим-небудь людину розсмішити, і гнів її мине». Чутливість до розрізнення відчуттів Чутливість до розрізнення — це здатність помічати збільшення і зменшення відчуття. Різницева чутливість характеризується порогом розрізнення. Поріг чутливості, або поріг розрізнення — це найменше прибавка до сили діючого подразника, за якої виникає ледь помітна відмінність у силі чи якості відчуттів. Таке ледь помітне збільшення чи зменшення чутливості (різницева чутливість) виникає лише в разі, якщо подразник збільшується чи зменшується через певну частину початкового значення. Наприклад, беремо в руки тягар масою 200 г. Виникає відчуття. Починаємо додавати тягар. Додаючи 5 г, ми відчуваємо збільшення тягаря. От це і є поріг розрізнення. Будь-яка фізична зміна подразника веде до зміни відчуття. Тепер розглянемо закон Бугера — Вебера. Поріг розрізнення має постійне відносне значення і завжди виражається у вигляді відношення чи дробу. Це відношення показує, яку частину початкового значення подразнення треба додати до цього подразника, щоб отримати ледь помітну зміну відчуття. Поріг розрізнення можна написати у вигляді чисельника і знаменника. Наприклад, поріг розрізнення сили світла дорівнює 1/100. Це означає, що коли в кімнаті горять 500 свічок і внесено ще 3 – 4 свічки, ми цього не помітимо; внесемо 5 свічок — виникає відчуття збільшення сили світла. Якщо в кімнаті горять 100 свічок, то для збільшення сили світла досить усього лише однієї свічки. Поріг розрізнення сили звуку становить 1/10. Наприклад, якщо в хорі співають 20 співаків, то для виникнення порога звукового розрізнення цей хор треба збільшити щонайменше на двох співаків. Якщо ж ми збільшимо хор на одного співака, то поріг звукового розрізнення не виникне. Закон Фехнера: якщо подразнення збільшується в геометричній прогресії, то відчуття зростатиме в арифметичній прогресії. Як слід розуміти цей закон. Беремо, наприклад, такі подразники як 10 свічок, збільшуємо їхню кількість: 10 – 100 – 1000 і т.д. Це геометрична прогресія. Коли було 10 свічок, у нас було відповідне відчуття. При збільшенні подразника до 100 свічок відчуття збільшувалося удвічі, поява 1000 свічок приводить до збільшення відчуття втричі. Збільшення відчуття йде в арифметичній прогресії, тобто набагато повільніше збільшення самих подразників. Закони Бугера — Вебера і Фехнера справедливі тільки для подразників середньої сили (це найширша зона подразників). При наближенні сили подразника до абсолютного мінімального порога чи, навпаки, до дуже сильного подразника, виникають різні порушення цих законів, наприклад, значно знижується різницева чутливість. Закони Бугера — Вебера і Фехнера свідчать про залежність чутливості від сили подразника. У теорії і на практиці виникає питання про об’єктивне дослідження порогів чутливості. На кожне подразнення організм відповідає орієнтовальною реакцією, яку можна зафіксувати за допомогою приладів. Показання приладів і відчуття, які людина усвідомлює, в нормальної людини збігаються. Проте при деяких захворюваннях, наприклад черепно-мозкових травмах, нерідко спостерігається розбіжність між суб’єктивними й об’єктивними показниками чутливості. |
|
Психофізіологія як наука Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом |
Навчальна дисципліна „Психофізіологія” вивчає закономірності співвідношення... Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом |
|
Домашнє завдання з дисципліни ”Основи електротехніки і електроніки”... Домашнє завдання потрібно виконувати на стандартних аркушах формату На титульному аркуші повинні бути вказані назва роботи, прізвище,... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ,НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну |
|
ЗВІТ КАФЕДРИ ІННОВАЦІЙНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ З... Список осіб, що захистили у 2008-2009 н р докторську чи кандидатську дисертацію (прізвище, ініціали дисертанта, шифр і назва спеціальності,... |
ЗВІТ КАФЕДРИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ З НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ ЗА 2008-2009 Н. Р Список осіб, що захистили у 2008-2009 н р докторську чи кандидатську дисертацію (прізвище, ініціали дисертанта, шифр і назва спеціальності,... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПЛАНІВ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Це вид заняття, на якому викладач організовує обговорення курсантами питань програмного матеріалу для перевірки знань та для формування... |
Назва навчального закладу Прізвище ректора ВНЗ |
|
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ СФЕРИ ПОСЛУГ Методична розробка вміщує досвід викладача по проведенню уроку історії з використанням місцевого матеріалу та ІКТ |
10. Повторення матеріалу за курс 6 класу |