|
|
Скачати 1.35 Mb.
|
Будова аналізатора і його функції Тепер згадаємо пройдене нами раніше. Анатомо-фізіологічний апарат, за допомогою якого виникають відчуття, І. П. Павлов називав аналізатором. Аналізатор складається з трьох частин. Перша частина — рецептори (нервові апарати на закінченнях нервів). Саме ці апарати першими приймають подразнення — інформацію із зовнішнього і внутрішнього світу. Друга частина аналізатора — аферентний нерв. Третя частина — відповідна частина підкірки і кори мозку, куди доходять відчуття. Кіркова частина аналізатора складається з трьох зон. У результаті збудження цієї ділянки мозку виникає психічний процес — відчуття. Матеріалісти стверджують, що відчуття є перетворенням енергії зовнішнього світу на факт свідомості. За допомогою аналізаторів відбувається трансформація енергії, перехід одного виду енергії в інший. Коли подразник фізично впливає на рецептор, то в самому рецепторі виникає фізіологічний процес — збудження. Збудження іде нервом і приходить у певну ділянку мозку. Внаслідок збудження цієї ділянки кори великих півкуль у мозку виникає психічний процес — відчуття. Отже, шлях виникнення відчуття — це шлях переходу від фізичних зовнішніх подразників через фізіологічні процеси у формування психічних явищ. Анатомо-фізіологічний апарат, що створює відчуття, дає можливість розчленувати численні впливи, які одночасно діють на організм, тобто робити аналіз. У зв’язку з цим він і названий аналізатором. Аналізатор — рефлекторний апарат. Цей апарат настроюється на краще приймання подразнення. Подразнення зумовлює рефлекторні акти аналізаторів. Це пояснюється тим, що доцентрові рефлекторні нервові системи доходять до кори головного мозку, а відтіля за допомогою еферентних волокон імпульси йдуть до виконавчих органів, у тому числі і до периферійних відділів аналізаторів, внаслідок чого і відбувається їхнє настроювання на краще приймання подразнення. Така взаємодія окремих частин аналізатора і забезпечує його роботу як цілісного комплексу. За будь-якого ушкодження аналізатора, хоча б однієї з його частин, — відчуття не виникає. Наприклад, візьмемо око. Якщо воно ушкоджене, то зорового відчуття не буде. Якщо ушкоджена якась частина зорового аналізатора кори головного мозку (це потиличні частки), то відчуття також не буде. Для того щоб виникло відчуття, потрібна взаємодія всіх частин аналізатора. Вирішити проблему якісного аналізу відчуття — це означає відповісти на запитання, яка психофізіологічна характеристика відчуття. Відчуття з’єднують нас із зовнішнім світом. Відчуття — джерело знань про навколишній світ Відчуття — це психічні образи, що зв’язують нас з об’єктивною реальністю, це вікно у світ. Відчуття надають мозку необхідну інформацію. Відчуття і сприйняття — джерела, у яких думка черпає враження буття, формує знання про навколишню дійсність. Почавши з живого споглядання, постійно збільшуючи свої знання про світ, творчо усвідомлюючи їх, переробляючи, перевіряючи на практиці, вносячи поправки до інформації органів відчуття, людина звільнилася від ілюзорного відображення дійсності і знайшла зв’язок між предметами і явищами об’єктивного світу. Об’єктивні властивості світу: форма, об’єм, звук, колір тощо існують у речей незалежно від того, відчуваємо ми їх у цей момент чи ні. Небо було блакитним, а море шуміло до появи людини на Землі. Органи чуття виникли й існують остільки, оскільки існує сприйманий ними реальний, незалежний від свідомості світ, оскільки існує матерія в різних її формах, видах, властивостях і відносинах. Кожному виду відчуттів відповідають рецептори, що спеціалізуються впродовж сотень тисяч років на відображенні тільки одного, особливого виду об’єктивно існуючого руху матерії — енергії. Кожен орган чуття — це віконце у світ, виправдане біологічно. Так, наше око сприймає світло і не сприймає тепло, що також має хвильову природу. Класифікація відчуттів У людини є такі відчуття: нюх, зір, слух, смак, дотик. Так скаже кожний. Проте їх набагато більше, а тому варто поділити їх на три групи: інтерорецептивні, пропріорецептивні, екстерорецептивні. Інтерорецептивні відчуття — це відчуття, що виходять від внутрішніх органів. Це відчуття з боку серця, це відчуття наповнення їжею шлунку та ін. До цих відчуттів належать також невизначені, неспецифічні форми відчуття. Інтерорецептивні відчуття — це те, як переживає людина внутрішній стан організму. Вони є основними показниками гомеостазу, тобто внутрішньої рівноваги організму. Якщо внутрішні органи функціонують нормально, то людина не відчуває їхньої роботи. При порушенні внутрішньої рівноваги виникають біль у шлунку, серці та інші відчуття. Якщо виникає нестача необхідних поживних речовин у крові, то це виявляється відчуттям голоду. Такі ж статеві потреби виникають внаслідок порушення інтерорецепторів, що і приводять до розвитку почуттів, відчуттів та статевого потягу. Пропріорецептивна чутливість відображує положення тіла в просторі і має величезне значення. Пропріорецепція є основою руху. Усі наші рухи повинні постійно коригуватися і будь-які навички є системою рухів, що коригується пропріорецептивною чутливістю. Так, велосипедист бачить не тільки дорогу, а й відчуває рух частин тіла і коригує їх за допомогою рецепторів, закладених у суглобах і зв’язковому апараті, тобто за допомогою пропріорецепторів. Екстерорецептивні відчуття містять у собі перелічені раніше п’ять видів відчуттів. Екстерорецептивні відчуття забезпечують відображення зовнішнього світу, орієнтування в ньому і формування діяльності. Серед екстерорецептивної чутливості деякі вчені смак, нюх і дотик вважають контактними видами чутливості, слух і зір — дистантними. Слід зазначити, що існує ще один поділ відчуттів залежно від часу їх розвитку. Одні відчуття з’явилися раніше, інші — пізніше. Виділяють: протопатичне відчуття — древнє, елементарне малодиференційоване, яке збігається з переживаннями, емоціями (наприклад, відчуття комфорту); епікритичне відчуття — вища форма чутливості, спрямованої на предмети і явища навколишнього світу, і тісно пов’язана з пізнавальними процесами. Відчуття, що не увійшли в класифікацію Поєднання шкірних і рухових відчувань під час обмацування предмета рукою зумовлює відчуття, що називається дотиком. Дотик — складне відчуття, що знаходиться на межі цих двох видів чутливості. Виділяють ще інтермодальне відчуття. До нього належать відчуття, що знаходиться між двома групами відчуттів. Наприклад, людина знаходиться на березі моря і чує сигнал тепловоза чи електровоза. Цей сигнал чують також і глухі. Така чутливість сигналу пояснюється тим, що це відчуття є не тільки слуховим, а й вібраційним. А вібрація сприймається шкірою і проводиться кістками, у тому числі і в глухих. Вібрація в глухих частково компенсує відсутність слухового відчуття. Так, Бетховен в останні роки життя втратив слух і слухав музику, повернувшись спиною до сцени. Отже, є перехідні відчуття, до яких можна віднести звук і вібрацію, зір і біль (при яскравому спалаху світла). Існують також неспецифічні відчуття. Наприклад, сліпі можуть деякою мірою дотримуватись дистантного орієнтування (це так зване «шосте відчуття» сліпих). Щодо такого явища є два пояснення: перше — що це теплове відчуття, яке сприймається обличчям сліпого; друге — що це новий вид відчуття на відбитий звук, сприйнятий вухом (цей вид відчуття схожий на ультразвукову локацію кажана, що дає йому змогу орієнтуватися в просторі). Для кажана слух — це локатор, що компенсує недоліки зору. Слід зазначити, що поряд з названими видами відчуттів існують й інші відчуття, що знаходяться на межі з парапсихологією. Так, деякі люди можуть читати текст із зав’язаними очима. Таких випадків чимало (Роза Кулешова та ін.). Це пояснюється неспецифічною фоточутливістю шкіри. В експерименті після 600 – 1000 спроб деякі піддослідні люди починали розрізняти кольори рукою, що вказує на наявність неспецифічних фотовідчувань на кистях. Це можна пояснити тим, що фоторецептори розміщені переважно в сітківці ока, проте частина фоторецепторів знаходиться у шкірі. Саме така неспецифічна чутливість підсилюється при патології гіпоталамуса і зорового горба, внаслідок чого розвивається надчутливість шкіри. Підвищена неспецифічна чутливість відмічалася в Рози Кулешової та інших істеричних особистостей, але вона не виявляється через стіни чи двері і навіть через аркуш паперу. Будова ока і можливості людського зору Серед усіх видів відчуттів найзначущими для людини є зорові і слухові відчуття. Орган зору дає можливість сприймати далекі і близькі об’єкти. Око може рухатися за об’єктом, розглядаючи його. При цьому такі переміщення ока відбуваються стрибкоподібно. Відбувається мовби обмацування предмета поглядом на відстані. Голова рухається за об’єктом і кожен новий поворот голови дає нам нові зорові відчуття. За допомогою органа зору ми читаємо, дивимося кіно, а через оптичні прилади пізнаємо невидиме. Зоровий аналізатор дає людині можливість милуватися навколишнім світом, а також пізнавати його. Зорові відчуття відіграють важливу роль у життєдіяльності людини і тварин, у зв’язку з чим у них сильніше розвинені ділянки мозку, у яких проектуються зорові відчуття, тобто потиличні частки. Рецептори ока добре пристосовані до приймання променистої енергії і світла. 90 % всієї інформації людина отримує через очі. Око має високу чутливість. Так, людина бачить запалену свічку на відстані 27 км. Вона також сприймає спалахи світла, що тривають 0,003 с. У сонячному світлі людина розрізняє понад 25 тисяч відтінків. Промінь світла — це квант енергії, який в оці проходить крізь різні прозорі середовища. Такими прозорими середовищами є рогівка, передня камера ока, зіниця, кришталик. Кришталик переломлює промені під різними кутами, що залежить від кривизни різних його частин. Потім крізь драглисту масу (склисте тіло) промінь світла потрапляє на сітківку ока, яка складається з кількох шарів нервових клітин і закінчується кінцевими апаратами — паличками і колбочками. Вони є рецепторами світла. Палички розміщені на периферійних ділянках сітківки, а колбочки — у її центрі. Частина сітківки, в котру входить сосок зорового нерва, зовсім не має рецепторів і називається сліпою плямою. Палички високочутливі до слабкого за інтенсивністю світла. Вони відбивають світлоту предметів, тобто амплітуду відбиття предметами електромагнітних хвиль. Це рецептори сутінкового, нічного зору. Колбочки мають низьку чутливість до світла і є рецепторами денного зору. Колбочки подають інформацію мозку про довжину електромагнітних хвиль, зумовлюючи відчуття кольору. У людини в сітківці ока міститься 130 млн паличок і 7 млн колбочок. Палички і колбочки впираються своїми носиками в шар пігментних клітин. Пігмент оточує більшість фоторецепторів. Усередині фоторецепторів виявлена велика кількість пігменту. Пігмент поглинає світлову енергію, допомагає подразненню паличок і колбочок. Пігмент, що міститься в паличках, називають зоровим пурпуром (родопсином), а в колбочках — йодопсином. Найдрібніша порція світла (фотон), що поглинається молекулою пігменту, зумовлює її розпад і виникнення заряджених іонів. Виниклі фотохімічні реакції речовини збуджують зоровий нерв. Збудження за допомогою доцентрових нервів проходить у підкіркові зорові центри, а потім — у кірковий відділ зорового аналізатора, тобто в потиличну частку. Одна частина зорового аналізатора побудована за принципом просторової проекції різних точок сітківки в різних точках кори, інша — поєднує подразнення в складні комплекси. Кожна колбочка жовтої плями з’єднана з окремим нервовим волокном, що дає можливість точного розрізнення просторових відносин і форм. Палички з’єднані з нервовим волокном групами (до 200 паличок), що збільшує чутливість паличок до слабкого світла, але погіршує точність просторового розрізнення. Відображення просторових відносин тісно пов’язано із синтезом зорових відчуттів корою великих півкуль. Око людини реагує на світло в межах довжини хвилі від 390 до 760 мілімікрон (мільйонних часток міліметра). Хроматичні й ахроматичні кольори Дія світла зумовлює відчуття, які можна поділити на дві групи: відчуття ахроматичних кольорів (усі відтінки сірого, чорного, білого кольорів) і відчуття хроматичних кольорів (усі кольори, крім сірого, чорного і білого). Хроматичний — означає кольоровий. Кольори відрізняються один від одного за колірним тоном. Ахроматичні (безбарвні) кольори відрізняються тільки за світлотою. Починаючи від білого і закінчуючи чорним, через різні відтінки сірого кольору, людина розрізняє близько 300 відтінків. Кольоровий зір здійснюється слабочутливими колбочками, що подають інформацію про довжину променя світла. У зв’язку з цим у присмерку і вночі ми не розрізняємо кольори. Якщо на око діють промені різної довжини, то сприймається тільки їхній загальний підсумок. Наприклад, якщо ми будемо обертати круг, що містить усі кольори веселки, то в результаті їхнього змішування ми одержимо білий колір. Змішування кольорів є центральним, а не периферійним процесом. Будь-який колір має інший колір, що його нейтралізує. При змішуванні двох взаємонейтралізуючих один одного кольорів виходить білий чи сірий колір. Ці кольори є додатковими. Наприклад, додатковим до блакитного буде жовтогарячий (оранжевий) колір. Якщо змішуватимуться не додаткові кольори, то виходить новий проміжний між ними колір. Наприклад, синій колір, змішуючись із червоним кольором дає фіолетовий колір. Колірне відчуття від суміші не залежить від спектрального складу кольорів, що змішуються. Це означає, що кольори, з яких виникло нове колірне відчуття, самі можуть бути отримані з будь-якого змішування кольорів. Новий колір залежатиме від цих кольорів, незалежно від їхнього походження. Наприклад, змішування жовтого із синім дає сірий колір незалежно від того, чи є синій колір спектрально чистим, чи є результатом змішування інших кольорів. Питання про природу колірних відчуттів є складним. Нині найпоширенішою є трикомпонентна теорія колірного зору. Відповідно до цієї теорії будь-який колір є сумою трьох інших кольорів, узятих у певних частках. Ці кольори мають бути незалежні, тобто змішування двох кольорів не повинно давати третій колір. Відповідно до трикомпонентної теорії зору Т. Юнга — Г. Гельмгольца існують три основних кольори: червоний, зелений і синій. Усі інші кольори і їхні відтінки утворюються при різних змішуваннях цих основних трьох кольорів. Відповідно до цієї теорії існують три види апаратів, що містять три різні речовини чутливих до червоних, зелених чи синіх променів. Будь-який предмет відбиває чи випускає різні промені в однаковій пропорції, але неоднакової сили, тому в нашому оці в будь-якій точці сітківки збуджуються всі три колірні відчуття, які відрізняються лише силою. Залежно від співвідношення сили збудження, спричиненої у цих апаратах, виникають відчуття трьох кольорів. У разі збуджень усіх трьох апаратів однакової сили виникає відчуття білого кольору. Вся наша поліграфія, фотографія, телебачення спираються на цю трикомпонентну теорію колірного зору. Існує теорія Л. І. Ітельсона, відповідно до якої очі працюють без будь-яких світлофільтрів, без рознесення спектра на колбочки, без змішування тонів. Механізм, винайдений природою, простий, економічний і дає практично безмежні можливості для розрізнення складових світлового потоку за довжиною та амплітудою їх хвилі. Світлові хвилі різної довжини мають різну енергетичну потужність. Це енергетичне розходження і зумовлює, на думку Л. І. Ітельсона, відчуття світла. Колір має три основні властивості: світлоту, колірний тон і насиченість. Світлота показує силу подразнення, що діє на око, і характеризується яскравістю подразника і чутливістю до нього ока. Темні предмети більше поглинають, а білі — більше відбивають. Колірний тон визначає особливості певного кольору і залежить від складу променів, що діють на око, тобто від довжини хвиль цих променів. Основні колірні тони — це 7 кольорів сонячного світла: довгі хвилі — червоний, оранжевий, середні — жовтий, зелений і короткі — блакитний, синій і фіолетовий кольори. Насиченість кольору — це відмінність хроматичного кольору від сірого чи білого однакової з ним світлоти. Якщо до хроматичного кольору додати великий відсоток сірого чи білого кольору, то його насиченість значно зменшується і він стане слабконасиченим. Різні кольори по-різному діють на людину. Чорний колір гнітить, а жовтий створює гарний настрій, червоний збуджує, а зелений заспокоює. Найкорисніші кольори називають оптимальними, у зв’язку з чим фарбами цих кольорів переважно фарбують приміщення і все, що в них знаходиться. Монотонність і неприродність — шкідливі, відсутність контрастів, як і їхній надмір, пригнічує. |
|
Психофізіологія як наука Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом |
Навчальна дисципліна „Психофізіологія” вивчає закономірності співвідношення... Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом |
|
Домашнє завдання з дисципліни ”Основи електротехніки і електроніки”... Домашнє завдання потрібно виконувати на стандартних аркушах формату На титульному аркуші повинні бути вказані назва роботи, прізвище,... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ,НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну |
|
ЗВІТ КАФЕДРИ ІННОВАЦІЙНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ З... Список осіб, що захистили у 2008-2009 н р докторську чи кандидатську дисертацію (прізвище, ініціали дисертанта, шифр і назва спеціальності,... |
ЗВІТ КАФЕДРИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ З НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ ЗА 2008-2009 Н. Р Список осіб, що захистили у 2008-2009 н р докторську чи кандидатську дисертацію (прізвище, ініціали дисертанта, шифр і назва спеціальності,... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПЛАНІВ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Це вид заняття, на якому викладач організовує обговорення курсантами питань програмного матеріалу для перевірки знань та для формування... |
Назва навчального закладу Прізвище ректора ВНЗ |
|
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ СФЕРИ ПОСЛУГ Методична розробка вміщує досвід викладача по проведенню уроку історії з використанням місцевого матеріалу та ІКТ |
10. Повторення матеріалу за курс 6 класу |