АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС УКРАЇНИ


НазваАДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС УКРАЇНИ
Сторінка16/46
Дата19.04.2013
Розмір6.61 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   46
§ 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в адміністративному процесі
Крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та прокурора, в адміністративний процес з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб із адміністративними по­зовами можуть вступати також органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Ці органи так само, як і інститут омбудсману та прокурора, утворюють групу осіб, які беруть участь у справі з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.

Організація системи органів державної влади в Україні здійснюється на основі конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст.. 6 Конституції України). Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Основним Законом України і відповідно до законів України.

Враховуючи ту обставину, що в Україні функціонує значна кількість державних органів, то відповідно, їх повноваження, завдання та функції закріплені у різних за своєю юридичною силою нормативно-правових актах: Конституції України, кодексах і законах України, указах Президента України. Так, правовий статус законодавчого органу держави закріплено у Розділі IV „Верховна Рада України” Конституції України, відповідно до якого єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Система і повноваження органів виконавчої влади частково урегульовані як конституційними, так і законодавчими нормами права. Зокрема, у Розділі VI „Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади” Конституції України закріплено систему органів виконавчої влади. Подальшого розвитку конституційні положення щодо повноважень і системи органів виконавчої влади отримали у законах України та указах Президента України. До таких можна, наприклад, віднести Закони України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року, „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року, „Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року, Укази Президента України „Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року, „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року.

Повноваження і система судової влади в Україні визначені Розділом VIII „Правосуддя” Конституції України, Законом України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року та кодифікованими нормативно-правовими актами, наприклад, КАС України, Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Наприклад, згідно із Указом Президента України „Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України” від 30 грудня 1997 року, Міністерство юстиції України, згідно з покладеними на нього завданнями виступає як представник інтересів Президента України, утворених ним для здійснення своїх повноважень консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб і Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами України і судами іноземних держав або міжнародними судовими органами та установами.

Безпосередньо повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному процесі закріплені у ст. 60 КАС України, відповідно до якої у випадках, встановлених законом, ці органи можуть звертатися до адміністративного суду.

Також органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

Оскільки органи державної влади та органи місцевого самоврядування позбавлені суб’єктивної зацікавленості, звертаючись до суду, виконують закріплені законодавством функції та обов’язки, то, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21 січня 1993 року, ці суб’єкти звільняються від сплати державного мита при поданні адміністративного пзову до суду (п. 10, 11 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”).

Конституцією України (Розділ XI ст.ст. 140-146) закріплено право жителів певних адміністративно-територіальних одиниць України на місцеве самоврядування. Відповідно до ст. 140 Основного Закону України та ст. 2 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року місцеве самоврядування є правом територіальної громади-жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Ук­раїни.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сіль­ські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також че­рез районні та обласні ради, які представляють спільні інтере­си територіальних громад сіл, селищ, міст.

Як зазначалось раніше, досліджуючи діяльність органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань місцевого значення на своїй території, слід мати на увазі, що специфіка їх завдань та повноважень обумовлена самою природою цих органів. Тому в Україні місцеве самоврядування характери­зується такими ознаками: І) не є складовою державного ме­ханізму управління в країні, однак як і держава, здійснює пуб­лічну владу народу; 2) є однією з форм народовладдя і здійс­нюється громадою у межах певної території як безпосередньо (референдум, вибори тощо), так і через місцеві органи; 3) має особливого суб'єкта — населення, громадян, які проживають на певній території; 4) у своєму розпорядженні має особливий об'єкт управління — питання місцевого значення; 5) характе­ризується самостійністю, що полягає в його організаційній відособленості, у праві на фінансово-економічні ресурси, у ви­конанні значної частини суспільних справ у рамках закону тощо; 6) відповідає за свою діяльність, що забезпечується різними формами контролю населення; 7) поєднує в собі заса­ди інституту громадянського суспільства та державної влади (баланс державних і місцевих інтересів забезпечується зако­ном)'.

Виходячи із наведених ознак місцевого самоврядування, цілком закономірно, що його органи та посадові особи вправі в інтересах громади звертатись до адміністративних судів.

Так, одним із основних принципів здійснення місцевого са­моврядування визнано судовий захист прав місцевого самовря­дування (ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обме­жують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (п. 4 ст. 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Органи місцевого самоврядування звертаються до адмініст­ративного суду із позовом за наявності таких обставин.

1. У разі відмови органів Міністерства юстиції України зареєс­трувати статут територіальної громади (п. 3 ст. 19 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

2. У разі необхідності визнання незаконними актів органів ви­конавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (п. 1 ст. 38 Зако­ну України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Суб'єктами, які безпосередньо від імені органів місцевого самоврядування вправі звертатись до судових органів із адмі­ністративним позовом з метою захисту прав, свобод та інте­ресів інших осіб, або з метою реалізації покладених на них завдань, є:

— виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (п. 1 ст. 38);

— сільський, селищний, міський голова (п. 3 ст. 42);

— районні і обласні ради (п. 1 ст. 43);

— голова районної, обласної, районної у місті ради (п. 6 ст. 55).

Тому формами участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному процесі можна вважати: 1) порушення адміністративної справи у суді першої інстанції з приводу необхідності захисту прав, свобод та інте­ресів інших осіб; 2) участь у справі в якості законних пред­ставників; 3) вступ у справу з метою виконання покладених на них повноважень.

Особливістю повноважень органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування в адміністративному процесі (ст. 61 КАС України) є те, що:

1) ці органи не можуть закінчувати справу примиренням;

2) відмова цих органів від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права ви­магати від суду розгляду справи, вирішення адміністратив­ного позову в попередньому обсязі;

3) якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої пода­но адміністративний позов, не підтримує позовних вимог, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Рекомендована література
Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради УкраТни з прав людини" від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 20. — Ст. 99.

3. Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України.— 1991. — № 53. — Ст. 793.

4. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України.— 1997.— № 24. —Ст. 170.

5. Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України.— 2001. —№33. —Ст. 175.

6. Указ Президента України "Про систему центрадьних органів ви­конавчої влади" від 15 грудня 1999 року // Офіційний вісник Ук­раїни. — 1999. Хо 50. — Ст. 2434.

7. Указ Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року // Офіційний вісник України. — 1999.—№ 50. —Ст. 2435.

Навчальна та наукова література

1. Органи державної влади України: Монографія / За ред. В. Ф. По-горілка. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002.— 592 с.

2. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Аве-р'янова. — Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. — 668 с.

3. Руденко М. В. Прокурор у господарському судочинстві: Навчадь-ний посібник. —К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003.— 380 с.

4 Шрцеляк О. В. Інститут омбудсмана: теорія і практика / Відп. ред. член-кор. АпрН України О. Н. Ярмиш: Монографія.— X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 450 с.

5 Ярмиш О. Н., Серьогін В. О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Навчальний посібник. — X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. — 672 с.

6. Миколенко А. И.. Миколенко А. Н. Закони Украйни "О прокура-туре", "О милиции", "Об адвокатуре": Комментарии, изданне пя-тое. исправленное и дополненное. — X.: ООО "Одиссей", 2006.—

312 с. . .

7. Соловйова О. М. Організаційно-правові засади формування і ді­яльності відділів та управлінь місцевої державної адміністрації: Монографія. — X.: Право, 2006. — 164 с.

8. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування // Право України. — 2005. — 0185 6. — С. 16-21.

9. Селіванов В. Державна влада як елемент державно упорядженого суспільства в Україні // Право України. — 2006.—№ 9.— С. 10-17.

Питання для самоконтролю

1. Яким органам державної влади та особам у адміністративному процесі надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб?

2. Якими повноваженнями у адміністративному процесі наділений Уповноважений Верховної Ради з прав людини?

3. У яких формах прокурор приймає участь у адміністративному процесі?

4. Назвіть форми участі органів державної влади та органів місцево­го самоврядування у адміністративному процесі.


Глава6 АДМІНІСТРАТИВНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ ОСІБ, ЯКІ Є ІНШИМИ УЧАСНИКАМИ ПРОЦЕСУ

В адміністративному процесі поряд із його лідируючими учас­никами (адміністративний суд, який розглядає та вирішує пуб­лічно-правовий спір, сторони, треті особи), учасниками, які за­хищають права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноваже­ний Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади та органи місцевого самоврядування), своєрідна роль відводиться особам, які є іншими учасниками адмі­ністративного процесу.

Такими особами, як визначено у процесуальному законо­давстві, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач (ст. 62 КАС України).

Головною особливістю адміністративної процесуальної правосуб'єктності вказаних учасників є те, що їх участь у адмі­ністративній справі обумовлена, по-перше, необхідністю вико­нання покладених на них законодавством обов'язків, по-друге, вони абсолютно позбавлені юридичної зацікавленості у ре­зультатах вирішення адміністративної справи, а тому, по-тре­тє, ці учасники виступають нейтральними, пасивними суб'єк­тами адміністративного процесу.

Також цих, так званих, інших учасників адміністративного процесу, цілком обґрунтовано поділено на такі дві групи":

1) особи, які обслуговують адміністративне судочинство (сек­ретар судового засідання, судовий розпорядник, перекла­дач);

2) особи, які сприяють розгляду справи (свідок, експерт, спе­ціаліст).

Отже, з'ясуємо з якою метою у розгляді та вирішенні адмі­ністративної справи приймають участь інші учасники адмініст­ративного процесу.

Першу групу осіб, які є іншими учасниками адміністратив­ного процесу, утворюють особи, що обслуговують адміністра­тивне судочинство — секретар судового засідання, судовий розпорядник, перекладач. Ці учасники виконують функції, кот­рі не вважаються процесуальними діями, спрямованими на розв'язання публічно-правового спору. Обов'язок цих учас­ників зводиться лише до вчинення дій обслуговуючого харак­теру, які спрощують процедуру розгляду та вирішення ад­міністративної справи, або ж забезпечують її нормальний пе­ребіг.

' Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: Навч. посіб. / За заг. ред. Р. О. Куйбіди, В. І. Шишкіна. — К., 2006. — С. 282; Ко­декс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / Ківшіов С. В„ Харитонова О. І., Пасенюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. — X., 2005. — С. 167-168; Стефанюк В. С. Судовий адміністративний процес: Мо-нофафія. — X., 2003. — С. 72.

Секретар судового засідання (ст. 63 КАС України) в адмі­ністративному процесі виконує такі завдання:

1) здійснює судові виклики і повідомлення;

2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головую­чому;

3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового за­сідання технічними засобами;

4) веде протокол судового засідання;

5) оформляє матеріали адміністративної справи;

6) виконує інші доручення головуючого у справі.

Новою процесуальною фігурою у судовому процесі є судо­вий розпорядник (ст. 64 КАС України), оскільки до прийняття Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року та КАС України як такого учасника процесу взагалі не було передбачено.

На відміну від секретаря судового засідання, який обов'яз­ково має бути присутнім при розгляді адміністративним судом будь-якого публічно-правового спору, судовий розпорядник може залучений до участі в адміністративному процесі голо­вуючим у судовому засіданні. Тобто його участь у розгляді та вирішенні адміністративної справи не є обов'язковою (факуль­тативна).

На судового розпорядника покладається виконання таких обов 'язків:

1) забезпечувати належний стан зали судового засідання і за­прошувати до неї учасників адміністративного процесу;

2) оголошувати про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;

3) стежити за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

4) приймати від учасників адміністративного процесу та пере­давати документи і матеріали суду під час судового за­сідання;

5) виконувати розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6) запрошувати до зали судового засідання свідків та викону­вати розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;

7) виконувати інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністра­тивної справи.

Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням обов'язків, встановлених ст. 64 КАС України, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціа­лістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання.

У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.

З метою проведення доступного і зрозумілого для усіх учасників публічно-правового спору судового засідання КАС України передбачена можливість участі у розгляді та вирі­шенні адміністративної справи перекладача.

Статтею 68 КАС України закріплено, що перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адмініст­ративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Як правило, перекладач вступає у справу за ініціативою особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги пере­кладача буде позбавлена судового захисту.

Повноваження перекладача, які характеризують його як учасника адміністративного процесу:

• перекладач має право відмовитися від участі в адміністра­тивному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу, право задавати питання з ме­тою уточнення перекладу, а також право на оплату викона­ної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викли­ком до суду;

• перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних до­кументах, що вручаються особам, які беруть участь у спра­ві, в перекладі мовою, якою вони володіють.

Крім того, за завідомо неправильний переклад або за від­мову без поважних причин від виконання покладених на нього

обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність. Так, відповідно до ч. 1. ст. 385 Кримінального кодексу України відмова перекладача без поважних причин від виконання по­кладених на них обов'язків у суді карається штрафом від п'ят­десяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або арештом на строк до шести місяців'.

Друга група осіб, які є іншими учасниками адміністратив­ного процесу, представлена особами, що своїми діями спри­яють розгляду справи (свідок, експерт, спеціаліст). На відміну від першої групи осіб, ці учасники адміністративного процесу своїми діями забезпечують встановлення фактичних обставин справи, не виконуючи ніяких обслуговуючих функцій. Такими діями, спрямованими на встановлення фактичних обставин, наприклад, можуть бути показання свідка, висновки експерта.

Особою, яка своїми діями сприяє здійсненню адміністра­тивного процесу, є свідок (ст. 65 КАС України), в якості якого в адміністративній справі судом може бути викликана кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'я­сувати у справі.

Разом із тим, процесуальним законом передбачено обме­ження щодо осіб, які можуть бути свідками в адміністратив­ному процесі. Такі обмеження закріплені з метою запобігання: 1) отримання перекрученої чи сумнівної інформації; 2) пору­шення етичних норм; 3) порушення норм моралі; 4) порушен­ня правових норм.

Так, не можуть бути допитані як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати оібставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;

2) представники в судовому процесі, захисники у криміналь­них справах — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про об­ставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виник­ли під час ухвалення судового рішення;

5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки, згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язко­вість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

Статтею 63 Конституції України закріплено, шо особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояс­нення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Тому, відповідно до ч. з ст. 65 КАС України, фізичній особі, яка може бути свідком в адміністративній справі, гаран­тується право відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сес­тра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опі­кун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна за­значити його ім'я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

Задля забезпечення своєчасного надання повної і об'єктив­ної інформації, яка може бути використана для з'ясування об­ставин справи, на свідка покладаються обов 'язки:

• прибути до суду у визначений час і дати правдиві показан­ня про відомі йому обставини;

• у разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зо­бов'язаний завчасно повідомити про це суд.

Також свідок має право давати показання рідною мовою або мг"- ю, якою він володіє, користуватися письмовими запи­сам .дмовнтися від давання показань у випадках, встанов­лених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

За завідомо неправдиві показання або за відмову від даван­ня показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність'.

Якщо ДЛЯ правильного, повного та обґрунтованого розгляду і вирішення адміністративної справи судові необхідно викори­стати спеціальні знання конкретної галузі науки, техніки тощо, суд за власною ініціативою або за ініціативою інших учас­ників судового процесу може залучити до справи експерта.

Як визначено у ч. І ст. 66 КАС України експертом є осо­ба, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому КАС України, доручено дати висновок з питань, що виника­ють під час розгляду справи і потребують спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

Як експерт може бути залучена особа, яка відповідає вимо­гам, встановленим Законом України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року'. Тобто, судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань (ст. 10 Закону України "Про судову експертизу").

Так, судовими експертами державних спеціалізованих уста­нов можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижчий спеціаліста, про­йшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судово­го експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводять­ся виключно державними спеціалізованими установами, мо­жуть бути залучені також судові експерти, які не є працівни­ками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижчий спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отрима­ли кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом України "Про судову експер­тизу".

Обов'язки експерта в адміністративному процесі такі (ч.ч. 3-7 ст. 66 КАС України).

  1. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності — прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судо­вому засіданні.

2. Під час проведення дослідження експерт має забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження по­в'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експер­тизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухва­лою.

3. Експерт не має права за власною ініціативою збирати ма­теріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що ста­ли йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або по­відомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

4. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможли­вість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

5. у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручен­ня експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведен­ня ним експертизи за заданими питаннями.

6. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

7. У разі постановлення ухвали суду про припинення прове­дення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати ма­теріали справи та інші документи, що були використані для проведення експертизи.

Відповідно до ч. 10 ст. 66 КАС України експерт має право:

• знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предме­та дослідження;

• заявляти клопотання про надання йому додаткових мате­ріалів і зразків;

• викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з при­воду яких йому не були задані питання;

• бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

• ставити питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

• користуватися іншими правами, встановленими Законом України "Про судову експертизу".

• на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, по­в'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

• відмовитися від давання висновку, якщо подані йому ма­теріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність.

Ще однією особою, яка належить до кола інших учасників адміністративного процесу, є спеціаліст, тобто особа, яка во­лодіє спеціальними знаннями та навичками застосування тех­нічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спе­ціальних знань і навичок (ст. 67 КАС України).

Крім того, спеціаліст до участі в адміністративному процесі може бути залучений за ухвалою суду для надання безпосе­редньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціа­ліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

Відповідно до завдань, які виконує спеціаліст, у адмініст­ративному процесі на нього покладають певні процесуальні обов'язки та закріплюють відповідні процесуальні права.

Так, спеціаліст зобов'язаний: 1) прибути за викликом суду, 2) відповідати на поставлені судом запитання, 3) давати усні консультації та письмові роз'яснення, 4) звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потре­би — надавати суду технічну допомогу.

Однак у жодному разі допомога спеціаліста не може стосу­ватись правових питань.

Спеціаліст має право: І) знати мету свого виклику до суду, 2) відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, 3) з до­зволу суду ставити запитання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, 4) звертати увагу суду на характерні обста­вини чи особливості доказів, 5) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Рекомендована література

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Урядовий кур'єр. — 2005. — № 153-154.

3. Закон України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. —№ 28. — Ст. 232.

4. Наказ Міністерства юстиції України "Про внесення змін та до­повнень до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підго­товки та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5" від ЗО грудня 2004 року // Офіційний вісник України. — 2005. — № 5. —Ст. 325.

Навчальна та наукова література

1. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-прак­тичний коментар / Ківалов С. В., Харитонова О. І., Пасе­нюк О. М.. Аракелян М. Р. та ін. — X.: ТОВ "Одіссей". 2005.— 552 с.

2. Стефанюк В. С. Судовий адміністративний процес: Моногра­фія. — Харків: Фірма "Консум", 2003. — 464 с.

3. Сімакова-Єфремян Е. Вирішення теоретичних та процесуальних проблем комплексних судово-експертних досліджень — важливий чинник удосконалення судово-експертної діяльності // Право Ук­раїни. — 2006. — № 8. — С. 78-82.

Питання для самоконтролю

1. Хто відповідно до КАС України с іншими учасниками адмініст­ративного процесу?

2. Яка особливість адміністративної процесуальної правосуб'єктнос-ті секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідка, експерта, спеціаліста, перекладача?

3. На які групи класифікуються інші учасники ааміністративного процесу?

Глава 9. ПРЕДСТАВНИЦТВО В СУДАХ

АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   46

Схожі:

Адміністративний процес
Адміністративний процес правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес»
...
ЛЕКЦ І Я по темі №1 «Поняття, особливості та структура адміністративного процесу»
Час і значні зміни в житті держави виявили непереконливість деяких поглядів на адміністративний процес, інші ж можуть слугувати теоретичною...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ Й ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Методичні рекомендації до семінарських й практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни „Адміністративний процес”....
К-28396/06 (К-27922/06) ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №06802308 від 25. 06. 2005, яким до позивача за порушення п п. 1, 9 ст. 3 Закону України «Про...
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА
Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання...
1. Сучасний стан Місто Луцьк старовинне і водночас сучасне місто,...
України, в якому є цінні пам’ятки історії, культури і архітектури і, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня...
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний...
В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,...
Законодавчий процес Тема 1
Основоположні засади конституційно-процесуального права. Виборчий, референдний та законодавчий процес
Молекулярно-генетичний і клітинний рівні організації життя
В м’язовій тканині відбувається інтенсивний аэробний процес накопичення енергії у вигляді макроергічних зв’язків АТФ. Цей процес...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка