Черкаської обласної державної адміністрації


Скачати 241.23 Kb.
НазваЧеркаської обласної державної адміністрації
Дата03.04.2013
Розмір241.23 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи


Головне управління освіти і науки

Черкаської обласної державної адміністрації

Черкаський обласний інститут післядипломної

освіти педагогічних працівників

До першого уроку

у 10-11 класах



Погляд крізь віки


Черкаси

2008
АВТОР - Укладач:
Степанова Наталія Михайлівна, методист Черкаського ОІПОПП
Методичний додаток містить поради щодо проведення першого уроку у старших класах, розроблені з використанням активних і інтерактивних методів навчання.

Запропоновані матеріали поможуть вчителям сприяти активізації пізнавальної діяльності учнів, створенню умов для визначення їх життєвої позиції.

Для вчителів, класних керівників, завучів з виховної роботи, методистів.

Затверджено вченою радою ОІПОПП.

Протокол № 2 від 28 травня 2008 року.




Вступ
У 988 році на берегах ріки Дніпро сталася подія, яку згодом назвуть епохальною у житті не тільки давньоруської держави, а й всієї східнослов’янської цивілізації, до якої в першу чергу належить Україна. І складно перебільшити той загальновизнаний факт, що саме Київ став містом-засновником того історичного й культурного нашарування, що стало основою в житті слов’янських народів. Саме в давньому Києві на схилах сивого Дніпра Великий Князь Володимир навіки долучив нашу країну до законів добра і справедливості, до принципів християнської цивілізації. Могутній стародавній Київ височів над Європою як духовно багата, інтелектуально сильна та успішна держава. Дослідники доводять, що у нас у ті часи була найбільша в Європі бібліотека та працювала найпрестижніша наукова школа.

Сьогодні відзначення 1020-річчя Хрещення Київської Русі є важливою подією в державному та духовному житті України й області. Ми будували, будуємо і будуватимемо Україну з Богом, а православна Церква виступає носієм духовності та оберігачем багатовікових традицій нашого народу.

Важливо відмітити, що відзначення річниці Хрещення має колосальне значення для національного, духовного і культурного відродження України. Це прекрасна нагода осмислити пройдений нашим народом тисячолітній шлях, нашу роль в історії Європи та світу. Слід наголосити, що держава після прийняття християнства, увійшла в коло країн європейської цивілізації як її рівноправний учасник і співотворець, почалося бурхливе становлення не тільки нашої духовності, але й розвиток культури, мистецтва, освіти та науки.

Святкуючи цей ювілей, ми відроджуємо свою історичну пам’ять, повертаємося до святих джерел християнської духовності, біля витоків яких стояли Андрій Первозванний, княгиня Ольга, Святий Володимир і Ярослав Мудрий. Ми знову відкриваємо для себе могутню духовну спадщину святих Антонія і Феодосія Печерських, Нестора Літописця, митрополита Петра Могили, філософа Григорія Сковороди, Великого Тараса і тисяч інших подвижників незалежної держави та православної віри.

Сьогодні це свято об’єднує суспільство навколо справжньої духовної радості та національної ідеї. Це ще один привід знову нагадати, що Україна – велика і сильна держава, приречена на успіх, славу та велич!
Н. М. Степанова,

методист Черкаського ОІПОПП

Погляд крізь віки

/до 1020-річчя Хрещення Русі/
Завдання:

  • ознайомити учнів із умовами хрещення Русі, розширити знання про сакральні пам’ятки нашого народу;

  • показати важливість сьогоднішніх досягнень і визначити задання, виконання яких сприятиме розвитку держави;

  • виховувати повагу й інтерес до минулого нашої держави, українського народу, національну гідність, гордість за своїх великих предків.


Форма проведення: усний журнал.
Обладнання: портрети князів Київської Русі (Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах), гетьманів України (Богдан Хмельницький, Іван Мазепа), видатних людей України, фотографії пам’яток сакральної культури, виставка книг під рубрикою „Історія України”, вишиваний рушник, тризуб.
Епіграф:
Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом:

час родитись і час помирати,

час садити і час виривати посаджене,

час вбивати і час лікувати,

час руйнувати і час будувати...,

час розкидати каміння і час каміння громадити ...”

Книга Еклезіястова, 3

Сторінка І. Сучасна.



Вчитель. Сьогодні на календарі – 1 вересня. І знову кожен із нас промовляє у цей день: „Вітаємо із новим навчальним роком!” Закінчився останній місяць літа – серпень, але для нас, українців, він по-справжньому був урожайним на „великі події”. Назвіть їх.

Очікувані відповіді:

  • день Незалежності України;

  • святкування 1020-річниці хрещення Русі;

  • День Святого Маковія, або Перший Спас;

  • інші відповіді.

Вчитель. Ми живемо у незалежній Україні 17 років і настає час, коли не тільки треба підбити підсумки пройденого країною, але й дати відповіді на більш актуальні питання сучасної доби. Найголовніші з них чим ми живемо, сучасні українці, і ЩО запланували на майбутнє?

Ми сьогодні з гордістю можемо сказати, що маємо свою незалежну державу, де проживають талановиті і працелюбні люди, які славляться своїми звичаями і традиціями. Як бачимо, створюється своєрідна піраміда і якщо забрати хоча б одну із цеглин, то піраміди вже не буде. Але найшвидше вона зруйнується, коли ми виймемо центральну цеглину „НАРОД”.

  • То хто ж відноситься до народу держави?

  • Чому ця цеглина така важлива у піраміді?




Відповіді учнів.
Вчитель. Безперечно не можна зменшувати ролі кожної із цеглин.

  • Першою цеглиною у нашій піраміді стоїть „ДЕРЖАВА”. Незалежна, демократична, соборна Україна у сучасному, багатомірному розумінні – це європейська держава, яка впевнено крокує від територіальної цілісності до громадянської сконсолідованості.

Ми живемо на землі наших предків, але ще недавно окремі частини України входили до складу різних держав. Це призвело до нашарування відмінного історичного досвіду, що не могло не даватися взнаки. Треба також мати на увазі, що дезінтеграційні вогнища виникали не у статичному, а у високодинамічному суспільстві, яке постійно перебувало під дією тотальних вібрацій, викликаних трансформаційним станом історичного буття.

Ми не повинні приховувати ці реалії і маємо визнати: Україна – як єдина цілісність, як стабільне суспільство, як мирна територія і прогнозована держава – відбулася завдяки, перш за все, могутній консолідуючій силі державницької національної ідеї, високопрофесійному менеджменту, мудрості народу і відповідальності зрілих верств його еліти. Тому любителі розхитувати державний човен завжди були і будуть у меншості.

Світова практика знає два способи утримання державного керма – силою чи згодою. Україна обрала свій фарватер, який пролягає через непохитний національний консенсус і постійний суспільний діалог.

  • Цеглина друга „НАРОД”. В історії кожної європейської держави є свої основоположники, об’єднувачі і просвітителі. Для найближчих наших сусідів поляків – це князь Мєчислав (Мєшко). Для французів і німців – імператор Карл Великий. Для українців – князь Володимир Великий…

Кожен правитель покликаний виконати своє призначення на певному етапі державного існування. Володимир Великий – правитель, котрий утвердив мир на Русі після тривалої боротьби за владу. Успадкована від Святослава держава за часів його правління була не лише об’єднана, остаточно централізована, а й розширена. Володимир – перший наш князь, якого можна назвати Великим князем Русі. А в народі його прозвали „Красним Сонечком” або „Святим”.

Україна традиційно була Вітчизною не тільки князів та гетьманів, поетів і художників, учених і меценатів, а і для простого селянина, сталевара, чоботаря чи пекаря – це теж Батьківщина, рідна серцю сторона. І ми, нащадки Великих Володимира і Ярослава, славних запорожців, землі, де босими ногами ходив Великий Кобзар, пишаємося своїми прославленими предками.

  • Національна гідність й гордість за славне минуле наших земляків лежить в основі останньої, третьої цеглини – „ДУХОВНОСТІ”. Її невтомно примножували наша культурно-мистецька еліта, духовенство, талановита молодь. Її гартувала національна традиція, коли музи не замовкали навіть тоді, коли гриміли ідеологічні гармати історичних катаклізмів та політичних баталій. Духовність нерозривно зв’язана із вірою, звичаями та традиціями, що і робить кожний народ особливо неповторним та духовно єдиним.


Сторінка ІІ. Історична

Цю сторінку вчитель може поділити між учнями, обравши серед них сучасника, літиписця, історика та релігієзнавця.

Метод „Акваріум”.

  • Питання для учнів: якби ви вчинили, опинившись на місці князя Володимира, яку б ви обрали релігію і чому?

Сучасник. За церковним календарем, 14 серпня, крім відомого свята Маковея та першого, медового Спаса, відзначається також як День хрещення Русі. Першосвятителем традиційно вважається князь Володимир Святославович, названий православною церквою Рівноапостольним і Святим. 988 р. він успішно запровадив християнство як державну релігію.

Історик. Проте, ми, українці, нація дуже стара, і свою культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду. І коли Володимир вибрав Візантійську віру, то він тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури.

Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то, принаймні, близьких культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати, де скінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське, бо до тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня – без писанки, Святої Трійці – без клечання, а свята Святого Андрія – без калити.

Релігієзнавець. Християнство – як і ряд інших сучасних світових релігій – є одним із напрямків духовного повороту в історії людства, здійснених Великими Учителями: Буддою в Індії, Лао-Цзи і Конфуцієм у Китаї, Зороастрою в Персії, грецькими філософами, іудейськими пророками, – в останнє тисячоліття перед народженням Ісуса – періоді, який сьогодні вчені називають осьовим часом Світової Історії. До осьового часу панували магічні релігії і Бога шукали поза людиною; після – прийшли релігії, які визнали людину особистістю, а Бога – Вищою Духовною Істотою.

Історик. Археологічні розкопки, етнографічні, історичні документи, зразки матеріальної культури засвідчують високий рівень культури та соціального розвитку античної Праукраїни, наших пращурів.
З історії розвитку українського етносу і культури відомо, що на теренах Праукраїни, територія якої була від Карпатського регіону аж до Волги, від півночі до Середземного моря понад мільйон років вже були люди.

Одним із доказів високого розвитку українського етносу є знахідка вченого-археолога Вікентія Хвойки, котру 1893 р. відкрив Києво-Кирилівську зупинку, якій майже двадцять тисяч років. У Карпатському краї над річкою Тисою у Виноградівському районі виявлено одне з найдавніших поселень, якому понад 1 мільйон 200 тисяч років, а на Івано-Франківщині в селі Старуні Богородчанського району – понад 200 тисяч років тому було 20 стоянок, де жили люди. Таких археологічних знахідок на українській землі чимало.

Релігієзнавець. З історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. До 988 р. засобом задоволення духовних потреб східних слов’ян був анімізм – це поклоніння силам природи: Перуну – богу грому і блискавки, Дажбогу і Сварогу, Раді і Рожаниці, Ладі і Лелю та іншим духам предків.

Східні слов’яни-язичники не зводили своїм божествам величних храмів, як і не мали складної духовної ієрархії, що і не створювало сильного спротиву християнства з боку їхньої релігії.

Літописець. Із літописів відомо, що у 860-х роках вислані на Русь грецькі духовні отці, які охрестили багато людей і, зокрема, дружину князя Ігоря, княгиню Ольгу.

До київського князя Володимира Великого приходили із різних країн місіонери й намовляли його прийняти їхню віру: болгари – магометанську, хазари – єврейську, греки – християнську. Володимир Великий вибрав найкращу з них – це православну, бо цю віру у 955 р. прийняла його бабуся – Ольга.
Історик. Зійшовши на київський престол у 980 році і зосередивши у своїх руках неподільну владу, Володимир започаткував нову добу в історії Київської Русі.

Літописець. „І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним. Перуна дерев’яного, а голова – срібна, а вус – золотий, і Дажбога, і Стрибога, і Мокоша. І приносили їм люди жертви, називаючи богами...”

Історик. Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів, збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста, установив добросусідські зв’язки з сусідніми державами. Але багато хто з дослідників вважає, що найголовнішим досягненням князя Володимира було впровадження на Русі християнства.

Літописець. „Володимир. „Осе город ваш славний я взяв [Корсунь – ст. назва, Херсонес - сучасна]. Та чую лсь я, що сестру маєте дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу те, що й сьому вчинив.”

Відповідь. „Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ти охрестишся, то візьмеш її”.

Володимир. „Нехай, прийшовши з сестрою вашою, охрестять мене”.

Історик. Єдина православна церква об’єднувала народ в єдину державну структуру і мала величезний вплив на розвиток культури, мистецтва, науки Київської Русі. Після 988 року в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм, що поширювали християнство серед слов’ян, користуючись у церкві власною української мовою.
Літописець. Щодо рівня і поширення освіти у Київській Русі, в літописі повідомляється, що у 988 р. князь Володимир наказав віддати у навчання боярських дітей, а його син Ярослав заснував у Новгороді школи для 300-т хлопчиків аристократичного походження.

Сучасник. У Києві центром освіти стала Свята Софія. У 1037 р. на терені собору була школа та бібліотека. Києво-Печерська лавра також мала бібліотеку, а деякі монахи славилися своєю освіченістю. Серед князів наука також була в пошані. Ярослав Мудрий був книголюбом, а його син Всеволод розмовляв п’ятьма мовами, письменною була й дочка Анна, яка стала королевою Франції.

Культура і письменність в Київській Русі були на високому рівні, що безпосередньо було взаємопов’язано з християнством.
Обговорення питання.

Вчитель. Сучасний поет І. Шкрумеляк так уявляє собі князя Володимира:
Звав тебе народ ласкавим, називав теж „Сонцем ясним”,

Бо зробив ти край великим, а свій люд багатим, щасним.

Ти зібрав всі руські землі від Кавказу до Карпат –

І від моря аж по Волгу став „Великий” панувать.

Християнську вніс ти віру у народ – мов цвіт обнови,

Що красив нам нашу землю світлом правди і любові.

І побивши печенігів – жив з сусідами у згоді,

Лад поширював в державі і добробут у народі.

Тож за твого князювання край зацвів, як квітка рожі,

І за те ти в нас „Великий”, а „Святий” у церкві Божій!


  • Питання для обговорення:

а яким ви собі уявляєте князя Володимира?
Сторінка ІІІ. Національні святині.
Вчитель. Ми живемо у ІІІ тисячолітті і вкажемо: яке воно – те, що вже відбулося? Про давні часи написано літописи, створено вікові легенди й пісні. Ми закодували у свою генетичну пам’ять імена зодчих, гетьманів і митців. Але це не все, що залишилося від тих часів. Поряд із нами є ще й, як не дивно, живі свідки тих далеких подій, які можуть нам правдиво розповісти про минуле.
Софія Київська.

Майже тисячу років здіймає до неба свої купола велична Софія – земне втілення премудрості Божої. Свята Софія Київська, стародавня резиденція Київських митрополитів, відігравала провідну роль у долі православної Русі. Собор є головною духовною опорою народу, символом його безсмертя. Не випадково Президент України назвав Софію Київську серцем України. Її історія тісно пов’язана з історією держави. Під сінню Святої Софії відбувались найвидатніші події у становленні державності.

На початку ХХ ст. тут, на Софійському майдані, проголошувались універсали Центральної Ради, тут у 1991 р. Всеукраїнським народним віче підтримано Акт про державну незалежність України.

Храм пережив та побачив на своєму віку стільки, що про це можна говорити нескінченно. Софія Київська – це повна культурна скарбниця: тут і архітектура, і скульптура, і малярство, і ювелірне мистецтво ж зібрані в один потужний акорд. Церквою дивною і славною називає Софію у „Слові про закон та благодать” перший Київський митрополит-слов’янин Іларіон.

Зберігаючи національне надбання, його долею опікувались великі Київські князі, гетьмани, митрополити, що були й ктиторами, й меценатами, й захисниками храму.

Софійський собор – всесвітньо відома пам’ятка архітектури і монументального живопису ХI століття. Заснування собору згадується в літописах як в 1017 р., так і в 1037 р. Будівничим Cвятої Софії літописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира – хрестителя Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство.
Пересопницьке Євангеліє

Пересопницьке Євангеліє є першою в Україні церковною книгою, перекладеною із книжної церковнослов’янської на староукраїнську мову: із „языка болъгарского на мову роускоую”. Початок цій роботі поклали черниці Троїцького монастиря у селі Двірці (на Рівненщині)  у 1556 р., а завершили ченці Пересопницького монастиря (також на Рівненщині) у 1561 р.

У 1630 році Пересопницький монастир став єзуїтським колегіумом, і книга була таємно вивезена, а доля видання тривалий час була невідома. Потім книга потрапила до рук гетьмана Івана Мазепи, який в 1701 році подарував твір Вознесенському монастирю в Переяславі. Звідти книгу перевезли в Переяславську духовну семінарію. Тут вона зберігалася до того часу, поки в 1837 році її не знайшов український учений Осип Бодянський, друг Тараса Шевченка. Він вперше дав книзі належну оцінку, і учений світ дізнався про унікальне рукописне творіння.

У Пересопницькому Євангелії акумульований багатогранний духовний світ українського народу, що впродовж віків був сформований православною культурою, українською мовою як об’єднуючою силою народу, історичною традицією книгописання як засобом формування світогляду та менталітету, національних естетичних уявлень того часу, що насправді як для ХVI, так і ХХІ ст. є дуже близькими та зрозумілими.

Пересопницьке Євангеліє є національною святинею і яскравим прикладом нерозривного зв’язку багатої історії української культури з історією Української Православної Церкви. Книга показує важливість Православ’я в становленні національної ідеї, незалежності, соборності України. На Пересопницькому Євангелії під час інавгурації присягають на вірність Президенти України. Її вартість фактично не може бути визначена – вона безцінна. Неофіційно фахівці оцінюють книгу в декілька мільйонів доларів.
Холодноярський велетень
Свято-Троїцький Мотронинський монастир, який загубився в лісових хащах урочища Холодний Яр, розташований на території скіфського „Мотронинського” городища, що виникло в ІХ ст. до н. е. Воно унікальне винятковою збереженістю своїх оборонних споруд, що збереглися у доброму стані. З VІІ ст. до н. е. до нас дійшли 54 км валів 7 м заввишки, які оточує рів глибиною майже 9 м. Це ж які обсяги робіт треба було виконати! Скільки потрібно було докласти зусиль, яку кількість населення і яку владу було потрібно мати, щоб побудувати таку грандіозну споруду!

На місці городища було знайдено унікальні речі – такі як скіфський меч акінак, зроблений з декількох пластин заліза за допомогою ковальського зварювання. На монастирській ріллі можна побачити безліч давньогрецької кераміки – скіфи торгували з греками.

Відомий археолог В. В. Хвойко поруч із Троїцькою церквою Мотронинського монастиря знайшов язичницький жертовник із сімома концентричними колами – солярними знаками, що означали аграрний культ Сонця. Одним із язичницьких свят, пов’язаних із сонячним божеством, було свято Купала (пізніше – народне свято Івана Купала). І якраз на місці знайденого святилища пізніше було закладено трапезну церкву в ім’я Іоанна Предтечі. „Повість минулих літ” розповідає нам про часи князя Володимира, Хрестителя Русі: „И се рек, повели рубити церкви и поставляти по местам, идеже стояша кумири”. Отже, можна думати, що і на місці сучасного Мотронинського монастиря ще у період Володимира Святого було закладено перший християнський храм. Усе це свідчить про те, що Мотронинський монастир бере свій початок із дуже давніх часів християнства на Русі.

Можливо, тому, що початок існування Мотронинського монастиря губиться в далекій глибині століть, історія його заснування оповита легендами і переказами. Ось що розповідає одна із них.

У сиву давнину, ще до спустошення українських земель ордами Батия, жила у цих краях заможна княгиня Мотрона. Її чоловік був одним із воєвод у війську Ярослава Мудрого, мужнім захисником рідної землі від тодішньої головної загрози для неї – печенегів. Одного разу, не дочекавшись свого чоловіка з чергового походу, Мотрона зібрала нові дружини і сама вирушила його шукати. По дорозі зустріли вони військо князя – чоловіка Мотрони. Зустріли, та не впізнали. Можливо, через те, що було надто темно, а може від того, що княже військо було в одязі, відібраному у ворогів. Через прикре непорозуміння два війська зійшлися у кривавому герці, під час якого князя було вбито... З тієї розпуки пішла Мотрона у черниці, а в пам'ять про свого чоловіка звеліла збудувати на крутосхилах Холодного Яру чоловічий монастир, який відтоді почав називатися Мотронинським.

Багата історія Мотронинського монастиря... Зазнав він і руйнування Батия, і відродження, проте у 1923 році обитель закрила радянська влада. Не маючи господаря, Мотронинський монастир руйнувався.

Згадали про нього випадково, у зв’язку з відзначенням 200-ліття Коліївщини. 20 вересня 1966 року розпорядженням Черкаського облвиконкому було створено комісію, яка й звернула увагу на Троїцьку церкву. Відділ у справах будівництва та архітектури Черкаського облвиконкому розробив проектну документацію, і в 1968 році розпочалися реставраційні роботи у Троїцькій церкві.

24 січня 1991 року Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення про відкриття монастиря. Це святе місце стало притулком для перших поселенців – ігумені Мотрони, монахинь Софронії, Онуфрії, Стефанії, інокині Віри.

З перших років незалежності Україна впевнено долає шлях духовного відродження. Це – дорога, що провадить до стабільного розвитку й щасливого майбутнього нашої держави. Важливу роль у цьому відіграє національне усвідомлення історичної та культурної спадщини України.
Сторінка ІV. Погляд у майбутнє.
Вчитель.

  • Висловіть власну думку:

як ви розумієте тезу, що кожна людина не тільки має право на майбутнє, а й повинна бути гідною майбутнього?
Замість висновку.

На нові обрії ми виходимо переконаними у власних силах, а наш злет на крилах свободи тільки набирає розмаху. Промовляючи у цей святий день сокровенні слова національної молитви за майбутнє нашої незалежності, ми переживаємо невимовні почуття гордості за Україну, яка зайняла своє гідне місце у колі вільних народів світу і яку чекає світла і щаслива доля.
Правильно кажуть: велике бачиться на відстані. Можливо, ті, хто прийде на цю прекрасну і вільну землю після нас, глибше і повніше осмислять грандіозність того, що вони живуть саме в Україні. Однак перед наступними поколіннями ми маємо сьогодні перевагу, бо ми і тільки ми, нині суще покоління, відповідальні за її майбутнє.

Нам належить створити в українському суспільстві атмосферу громадянської гідності та національної гордості, бо лише на цьому ґрунті зродяться міцні паростки соціального оптимізму. Без нього не буває історичного успіху, якого ми так бажаємо собі і своїм нащадкам. Саме такий морально-психологічний каталізатор спроможний зцементувати націю, у жилах якої нуртує невичерпна молода енергія.
ДОДАТОК 1.
Іван ОГІЄНКО. УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА:

Нариси з історії Української Православної Церкви. – К., 1993.



Вибір віри за літописом
Ніхто ніколи легко не міняє батьківської віри; ніхто не кидає своїх переконань, в яких виховався, безслідно і назавжди. Нову віру приймають або через матеріальні вигоди, які вона несе неофіту, або через міцне переконання, що нова віра краща. Цих останніх людей другої групи ніколи не було багато, не був таким і князь Володимир, хоч літопис настирливо підкреслює, що Володимир охрестився з переконання. Гадаю, що Володимир у той час не мав ані потреби, ані охоти аналізувати, котра віра найкраща; він робив, як йому підказував його здоровий державний розум: християнство було надзвичайно корисне для українського народу, бо єднало його з європейською культурою, бо приєднало до могутньої держави, якою була тоді Греція; і ось ці політичні мотиви примусили князя Володимира прийняти нову віру, християнство, і то саме від Греції, а не когось іншого.

Я розповім тут спочатку, як про Володимирове охрещення розказує наш літопис...

На восьмий рік князювання Володимира, 986 р., прочули різні народи, що Володимир хоче змінити свою віру. Першими прийшли до Володимира болгари (камські), віри Магометової, та й кажуть: „Ти князь мудрий та розумний, але Закону (правдивої віри) не знаєш; прийми-но нашу віру й поклонися Магомету”. Володимир запитав: „А яка ж ваша віра?” Болгари відповіли: „Віруємо в Бога, а Магомет наказує нам обрізувати тайні члени, не їсти свинини, не пити вина; а по смерті будемо жити з жінками – кожному дасть Магомет по 70 прегарних жінок, вибере одну з них – найкращу, передасть їй красу всіх – і вона буде жінкою чоловікові... І на цім світі, – казали болгари, – вільно нам бавитися з жінками; а хто вбогий на цім світі, таким буде й на тім». Володимир любо слухав болгар, коли вони розповідали йому про жінок; але обрізання та заборона їсти свинину були йому не до вподоби. А про заборону пити вино князь і слухати не хотів, він на це категорично заявив: „Руси есть веселье пити, не можем без того бити”...

Услід за камськими болгарами прийшли німці 1 й сказали: „Послав нас до тебе папа; він наказав нам сказати тобі: земля твоя така сама, як і наша земля, але віра ваша не така, як наша; наша віра – то світло, ми поклоняємось Богові, що створив небо та землю, зорі та місяць, та всяке дихання, а ваші боги – то дерево”.
1 Звичайно, тут під словом „німці” треба розуміти європейців, але не греків, взагалі римлян, папистів.
Володимир запитав їх: „А які ж ваші заповіти?” Римляни відповіли: „Постити по силі, але хто що не їв би чи не пив би, то все на славу Божу, як навчає учитель наш Павло”... Не промовило все це до серця Володимирового, і він сказав папистам: „Вертайтесь собі додому, бо батьки наші не прийняли вашої віри”.

Прочули про все це жиди 1, прийшли до Володимира та й кажуть: „Чули ми, що приходили болгари та християни, пропонуючи тобі свою віру; християни вірують у того, кого ми розп'яли, а ми віруємо в єдиного Бога Авраамового, Ісакового та Якового”. Володимир запитав їх: „А який ваш Закон?” Йому відповіли: „Обрізуватися, не їсти ані свинини, ані заячини, святкувати суботу”.

– А де ваша земля? – питає Володимир.

– В Єрусалимі.

– А чи там вона й тепер? – знову цікавиться князь.

– Ні, – відповідають жиди. – Розсердився Бог на батьків наших і за наші гріхи розпорошив нас по різних землях, а нашу землю віддав християнам...

Насупився Володимир та й каже на це:

– Чого ж ви інших навчаєте, коли від самих вас Бог відцурався та розкидав? Коли б Бог любив вас та вашу віру, то не розпорошив би вас по різних землях. Чи не хочете ви, щоб і з нами сталося те саме?”

Засоромлені жиди пішли собі геть...

Накінець прийшов до Володимира грецький філософ і почав таку розмову: „Чули ми, що приходили болгари і нахиляли тебе прийняти їхню віру; але ж віра їхня зневажає небо та землю, вони прокляті найбільше над усіх людей, бо стали подібними до Содому та Гоморри, на яких пустив Господь каміння горюче, щоб потопити їх. Так само день погибелі чекає й цих, як прийде Бог судити землю. Він погубить усіх, що чинять беззаконня та діють
1 Це хозари; каган хозарів ще з половини VIII століттяу прийняв Іудаїзм; столиця хозарів Ітиль лежала при гирлі Волги.

Скверну…”, а болгари „омивають оходи своя і в рот вливають, і по браді мажються, нарічющи Бохмита; такоже і жени їх творять ту же скверну, і іно пуще – от совокупленья мужська і женська вкушають”...

Почувши таке, Володимир аж сплюнув та й каже:

– Нечисто єсть діло!

А грецький філософ казав далі: „Ще чули ми, що приходили з Рима навчати вас своєї віри, але їхня віра супроти нашої трохи попсована, бо ж вони правлять службу на опрісноках, яких Бог не заповідав нам, а наказав правити на хлібі....Вони цього не роблять, і тому віра їхня не правдива”.

Володимир вставив своє:

– Приходили до мене жиди й казали, що ніби німці (паписти) та греки вірують у того, кого вони розп'яли...

Філософ підтвердив це:

– Так, ми віруємо в нього, бо пророки наперед писали про нього: одні – що Бог народиться, другі – що буде він розп'ятий та похований, але на третій день воскресне й вознесеться на небо... А жиди тих пророків убивали, а інших пилками перетинали... Коли ж збулося пророцтво, зійшов Бог на землю, був розп’ятий, а по воскресінні вознісся на небо; чекав він від жидів покаяння 46 років; але вони не покаялись, тому послав Бог римлян на жидів, і римляни міста їхні поруйнували, а самих їх розпорошили по різних землях, де вони й досі в неволі...

– Але чого ж сходив Бог на землю та прийняв таку муку? – питає здивований Володимир.

Філософ охоче відповів:

– Коли хочеш послухати, я розповім тобі все докладно, чого Бог зійшов був на землю.

– Послухаю охоче, – на це Володимир.

І грецький філософ докладно розповідає князеві всю історію Старого та Нового заповіту, від створення світу аж до вознесіння Христового. Володимир уважно все це слухав. В кінці промови своєї філософ каже:

– І призначив Бог день, коли прийде з неба й буде судити живих та мертвих і кожному заплатить по ділах його: праведникам призначить він царство небесне й красу невимовну, радість безконечну й життя вічне; а грішників засудить на муку безконечну, огненну та на черв'яка безнастанного...

Сказавши це, філософ показав Володимиру картину, на якій намальований був страшний суд, і показав йому праведників на правім боці, що радісно йшли собі до раю, а на лівім – грішників, засуджених на муку.

Володимир тяжко зітхнув і каже: „Добре цим, що праворуч, і горе тим, що ліворуч...”.

– Коли хочеш бути з праведниками праворуч, – каже філософ, – охрестися...

Князь добре запам'ятав ці слова, але відповів:

– Підожду ще трохи...

Володимир щедро обдарував філософа й відпустив його з честю великою.

На другий рік, року 987, скликав Володимир бояр своїх та міську старшину та й каже їм: „Ото приходили до мене болгари, кажучи: прийми віру нашу; потім приходили німці, які також хвалили свою віру; по них приходили жиди; по всіх прийшли греки – вони всі віри гудили, а хвалили тільки свою; багато набалакали вони, розповідаючи від початку світу; гарні оповідання їхні, кожному любо послухати їх... Говорили вони, що й другий світ буде, а хто прийме їхню віру, той ніби, померши, воскресне і вже ніколи не буде вмирати; а хто вступить до іншої віри, той на тім світі горітиме в огні... Як ви мені розуму прибавите, що мені порадите?”

Бояри та старшина відповіли:

– Знаєш, князю, свого ніхто не гудить, а хвалить; коли хочеш добре вивідати, то маєш в себе мужів: пошли вивідати кожного з них, як вони служать Богові.

Така рада люба була князю та людям. Вибрали 10 чоловік і послали до болгар. Оглянувши все, посланці вернулися. Володимир посилає їх до німців, а звідти до греків. Ті пішли, послухали церковну службу в німців; звідти подалися до Царгорода й прибули до царя. Цар запитав посланців, чого прибули вони; ті розказали. Довідавшися про все, цар був радий і велику честь зробив їм того ж дня. А на ранок послав до патріарха, кажучи: „Прийшли українці (Русь) вивідати віру нашу; накажи прикрасити церкву та служачих (крилос), сам відправ службу, щоб побачили українці славу Бога нашого”. Почувши про це, патріарх скликав крилос і наказав правити врочисту службу. Послів українських повели до церкви й поставили на вигідному місці; показали їм красу церковну, співи та службу архієрейську. Посли були зачудовані й хвалили службу. По службі царі Василь та Константин прийняли послів і відпустили їх додому з честю та багатими подарунками.

Коли вернулися посли додому, князь скликав бояр та старшину і каже:

– Ось вернулися наші посли; послухаймо, що вони бачили. Кажіть!

Посли стали розповідати:

– Ходили ми до болгар і бачили, як вони моляться у своїх церквах, по-їхньому в ропатах: стоять вони без пояса, поклониться кожний та й сяде, озирається туди й сюди, мов навіжений; нема радості в них – тільки сум та великий сморід; недобра віра їхня... І прийшли ми до західних народів і бачили багато служб їхніх, але краси не бачили в них... І прибули ми до греків; нас привели туди, де вони служать Богові своєму, і ми не знаємо, чи на небі, чи на землі були ми – бо ж немає на землі такого виду чи такої краси – не вміємо того сказати; те тільки знаємо, що там Бог перебуває з людьми і служба їхня найкраща над служби всіх земель. А ми не можемо забути краси тієї; як кожна людина, коли спробує солодкого, не приймає потім гіркого, так і нам нема чого тут бути (лишатися при своїй вірі).

Бояри на це додали:

– Коли б лихою була віра грецька, то не прийняла б її баба твоя Ольга, а вона ж була розумнішою над усіх людей.

– Де ж маємо хреститися? – питає Володимир.

– Де тобі любо, – відповіла рада.

ДОДАТОК 2.
Вислови політиків та церковних діячів

сприводу 1020-річчя Хрещення Русі
Президент України Віктор Ющенко переконаний, що святкування 1020-річчя Хрещення Русі сприятиме подоланню розколу в українському православ’ї. „Ми йтимемо дорогою діалогу. Це святкування, в першу чергу, повинне бути кроком до єднання всіх православних церков”, – сказав Віктор Андрійович на зустрічі з предстоятелем Української автокефальної православної церкви Блаженнійшим Мефодієм.

Президент також виразив переконання, що святкування цієї дати сприятиме подальшому затвердженню християнських цінностей в нашому суспільстві.
Екс-Президент України Леонід Кравчук у своєму виступі зазначив: „Святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі повинно всіх нас навчити великому терпінню. Я ніколи не був і не буду прихильником суперечок чи змагань за першість в Православній Церкві, а тому скажу, що це святкування повинно в першу чергу бути кроком до єднання – єднання розколеної Української Православної Церкви, єднання усіх Православних Церков на основі загальнолюдських цінностей”.

Про це повідомляє „Православіє в Україні”.
„Ми вдячні Богові за те, що 1020 років тому наші пращури на чолі з князем Володимиром зробили правильний вибір – вибір Світла, Правди, Спасіння, Життя, Добра. Ми пишаємося тим, що Україна є спадкоємицею Київської Русі”, – йдеться у заяві Української Міжцерковної Ради (УМР). Члени Ради зауважують, що сьогодення випробовує людство матеріалізмом, бездуховністю і аморальністю, а тому „кожне нове покоління повинно прийняти своє особисте хрещення у віру Христову”.
З нагоди 1020-ліття Хрещення Русі Конференція Римо-Католицьких єпископів України звернулася до українського народу з пастирським посланням. У ньому єпископи РКЦ називають Хрещення Русі „однією з найважливіших історичних подій”. У посланні сказано, що „Хрещення у Києві княжої сім’ї – це не лише подія локального значення”. У документі наголошується, що „це також означало прийняття слов’янських народів, що віками проживали на цих теренах, до великої християнської родини Сходу і Заходу, і водночас прийняття до великої Європейської родини”.


Видання підготовлено до друку та віддруковано

редакційно-видавничим відділом ЧОІПОПП.

Зам. №.935. Тираж 100 пр.

18003, Черкаси, вул. Бидгощська, 38/1.



Схожі:

ПОЛОЖЕННЯ
Управління фінансів Чуднівської районної державної адміністрації є структурним підрозділом районної державної адміністрації підпорядковується...
ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
Канева щодо вивчення, узагальнення та впровадження передового педагогічного досвіду
УКРАЇНА ВІДДІЛ ОСВІТИ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ...
Хмельницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 7 вересня...
Миколаївська обласна державна адміністрація
Відповідно до пункту 19 Положення про управління освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням...
НАКАЗ
Відповідно до пункту 69 Положення про Департамент охорони здоров’я Хмельницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням...
ШОСТЕ СКЛИКАННЯ
Україні», розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 28. 12. 2012 №Р-994/0/3-12 «Про затвердження...
Черкаської обласної державної адміністрації
НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ ВИПУСКНИКІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ОБЛАСТІ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
Для службового користування", "Конфіденційно" розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 8 червня...
Роковини Голодомору
Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 3 листопада 2006 року №652-р”, доручення...
Управління агропромислового розвитку Новомиргородської райдержадміністрації
Управління агропромислового розвитку районної державної адміністрації є структурним підрозділом районної державної адміністрації,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка