КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Скачати 9.55 Mb.

Назва	КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Сторінка	9/59
Дата	03.04.2013
Розмір	9.55 Mb.
Тип	Кодекс

bibl.com.ua > Право > Кодекс

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 59

Глава 4

НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ

КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ

У ВИПРАВЛЕННІ ІРЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ

Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань

Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру»(1789-12 ).
Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

Згідно з Законом України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокурорський нагляд — це важлива гарантія правильної, такої, що відповідає інтересам української держави, роботи правоохоронних органів, а також належної охорони прав громадян. Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосовуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Основними задачами прокурорського нагляду є: забезпечення дотримання законодавства про порядок та умови виконання кримінальних покарань, забезпечення реалізації встановлених законом прав та обов'язків засуджених до цих покарань, нагляд за законністю вироків та своєчасністю їх виконання.

70

71

3. Предметом нагляду стосовно органів та установ виконання
покарань є додержання встановленого кримінально-виконавчим
законодавством порядку та умов утримання або відбування пока
рання особами, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Така ді
яльність здійснюється Генеральним прокурором України і підлег
лими йому прокурорами (ст. 22 КВК України). Зокрема, контро
люється: 1) додержання законів про недоторканність особи,
соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи грома
дян, захист їх честі і гідності; 2) відповідність актів органів та
установ, які виконують кримінальні покарання, вимогам Консти
туції України та чинним законам.

Перевірки проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в оперативну діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

4. При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і за
стосуванням законів прокурор має право:

безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити в приміщення органів державної влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено;
мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять конфіденційну інформацію, письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок.
вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;
вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних установ, організацій та інших структур, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок;
викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

5. Для виявлення порушень закону прокурор або його заступ
ник у межах своєї компетенції мають право: 1) опитувати осіб, зна
йомитись з документами, на підставі яких ці особи відбувають по
карання; 2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і поста
нов співробітників цих установ, зупиняти виконання таких актів,
опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законо
давству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допуще
них порушень; 3) порушувати в установленому законом порядку

кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; 4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону; 5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; 6) звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов виконання покарань є обов'язковими. Вони виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором терміни. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність. Посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з'ясовуються прокурорською перевіркою.
Одними з основних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність прокуратури по здійсненню нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах є Закон України «Про прокуратуру» та наказ Генерального прокурора України від 23.04.2004 р. № 8/Гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів у слідчих ізоляторах, при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» та Методичними рекомендаціями щодо прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Організацію роботи з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, що призначаються судом покладено:

— у слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, у тому числі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних домів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів — на відділи прокуратур Автономної Республіки Крим та областей (старших помічників прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;

у виправних та виховних колоніях, у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), у дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, у лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) Державного депар-

73

таменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим та областях — на прокурорів з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а в разі відсутності таких прокурорів — на відповідних начальників відділів прокуратур областей (старших помічників прокурорів областей).

Прокурори Автономної Республіки Крим та областей, де не створені спеціалізовані прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, можуть покладати організацію нагляду за додержанням законів у вказаних установах безпосередньо на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їхнього розташування:

у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України — на військових прокурорів регіонів; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, — на відповідних військових прокурорів гарнізонів;
у військових частинах щодо службового обмеження для військовослужбовців — на військових прокурорів гарнізонів за місцем дислокації військових частин;
у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, м. Севастополі — на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їх розташування.

Стаття 23. Відомчий контроль

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

1. Ст. 23 КВК України встановлює, що за діяльністю органів виконання покарань здійснюється відомчий контроль органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань та його регіональних управлінь.

Контроль за загальним значенням полягає у перевірці та обліку діяльності органів та установ, що безпосередньо виконують кримінальні покарання; це спостереження, перевірка, оцінка і порівняння суб'єктом керування контрольованих параметрів з нормативно встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на керовані об'єкти для того, щоб попередити або вчасно виявити й усунути відхилення в їхньому розвитку і функціонуванні, забезпечити єдність рішення і виконання, досягнення поставлених соціально-економічних і виховних цілей і задач.

2. Державний департамент України з питань виконання покарань вказує на необхідність вирізнення трьох видів контролю: попередній або превентивний, поточний або активний та заключний.

Попередній контроль здійснюється в процесі підготовки управлінських рішень (планів роботи, наказів, вказівок). Він покликаний забезпечити своєчасність розроблення і прийняття рішення, обґрунтованість і відповідність його законам і підзаконним актам, чіткість і конкретність викладення, забезпеченість людськими та матеріально-технічними ресурсами, відповідною підготовкою кадрів, оперативність доведення рішення до виконавців.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході проведення робіт, передбачених управлінським рішенням. Його предметом є регулярна перевірка практичної діяльності служб і підрозділів, окремих працівників з реалізації прийнятого рішення, виявлення труднощів, усунення недоліків і оцінка фактичного стану виконавчої дисципліни. Він дозволяє вносити необхідні корективи в рішення, не порушуючи при цьому режиму роботи.

Заключний або наступний контроль здійснюється після закінчення виконання рішення і виявляється в перевірці отриманих результатів. Завдяки йому оцінюється ступінь реалізації поставлених завдань, ефективність прийнятого рішення, його вплив на конкретні результати діяльності, фіксуються проблеми, які виникли при цьому, що дозволяє намітити шляхи їх усунення в майбутньому, виробити заходи щодо недопущення виявлених недоліків у подальшій роботі.

3. До основних методів організації і здійснення контролю у спе
ціальній літературі відносять:

метод ведення, який припускає жорсткий контроль за виконавцями і постійне внесення поправок в їх діяльність. Його реалізація виявляється при повсякденному оперативному контролі фактичного виконання рішення;
метод стеження, тобто періодичний контроль. Він використовується під час різних перевірок, не сковує ініціативи виконавців. Його реалізацією є, зокрема, цільові і разові перевірки.

4. Контрольна діяльність завжди проходить декілька стадій:
1) збирання інформації (шляхом отримання різноманітних ста
тистичних звітів, проведенні комплексного або інших видів ін
спектування, звернення громадян та інших органів чи установ
тощо); 2) аналіз зібраної інформації (отримана інформація являє
собою перелік відомостей, що потребують обробки за напрямками,
які цікавлять контролюючі органи. Аналіз інформації проходить
декілька стадій узагальнення, що обумовлено потребами боротьби
зі злочинністю); 3) вживання заходів по запобіганню порушенням
(одержання й аналіз інформації спрямовано на виявлення пору
шень порядку виконання-відбування покарання засудженими і
виконавцями вимог вироку. Можна сказати, що виявлення пору-

шень і відповідне на них реагування є основною метою всієї контрольної діяльності. Відразу після отримання і перевірки інформації про порушення порядку виконання-відбування покарання контролюючий орган повинен вжити заходів до їх запобігання. Реагування має бути оперативним, тому що протиправна діяльність засуджених чи співробітників може спричинити значні збитки); 4) виявлення винних і притягнення їх до відповідальності (це заключний етап контрольної діяльності. Після припинення порушення порядку виконання-відбування покарання контролюючий орган ініціює розгляд питання про притягнення до відповідальності винних у цьому порушенні. Ця стадія дозволяє не лише відновити правопорядок і соціальну справедливість, але і досягти мети спеціальної превенції, як однієї з цілей покарання).

5.3а визначенням Державного департаменту України з питань виконання покарань, в органах і установах виконання покарань контролюється виконання законів, актів вищих органів державної влади та управління з питань діяльності кримінально-виконавчої системи, відомчих нормативно-правових актів, доручень керівництва, планових заходів, комплексних програм та інших документів. Персональну відповідальність за стан виконавської дисципліни несуть керівники підрозділів, на які покладено виконання відповідних документів. Для забезпечення чіткості та усунення дублювання у цій роботі здійснюється розмежування функцій контролю між структурними підрозділами органів і установ виконання покарань у межах їх компетенції.

6. Основними формами контролю, що використовуються у кримінально-виконавчій системі, називаються: поточний або оперативний контроль, зональний контроль, інспекторський контроль. Поточний (оперативний) контроль — це щоденна попередня, поточна або подальша перевірка виконання управлінських рішень. Це постійний контроль за фактичним виконанням законів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчих нормативно-правових актів, програм, планів, рішень колегії та оперативних нарад Державного департаменту України з питань виконання покарань. Іншими словами — це щоденна організаційна робота керівників органів і установ виконання покарань.

Зональний контроль — це контроль за діяльністю підпорядкованих установ на основі територіального принципу обслуговування з урахуванням оперативної обстановки та інших факторів. Ця форма контролю здійснюється на основі закріплення певних груп співробітників за зоною обслуговування.

Інспекторський контроль, як правило, здійснюється планово шляхом всебічного аналізу діяльності органів та установ виконання покарань регіону або окремої установи, структурного підрозділу, окремого питання. Залежно від мети інспекторський контроль

має більш конкретні форми: комплексна інспекторська перевірка, контрольна перевірка, цільова перевірка тощо.

Головними завданнями комплексної інспекторської перевірки Державний департамент України з питань виконання покарань визнає:

визначення спроможності керівництва виконувати покладені на нього функціональні обов'язки;
вивчення діяльності органів та установ виконання покарань за усіма напрямками, а також громадської думки про їх роботу;
підготовка плану заходів щодо усунення виявлених недоліків у роботі, негативних тенденцій тощо, розповсюдження позитивного досвіду.

Державний департамент України з питань виконання покарань звертає увагу, що останнього часу набуває актуальності автоматизований контроль з використанням комп'ютерної техніки та спеціальних програм. Він дозволяє своєчасно і систематично отримувати інформацію про реалізацію управлінських рішень, забезпечує керівництво і галузеві служби оперативною інформацією про зміст і строки виконання заходів.

Він також визначає, що система контролю — це певна для даного рівня управління сукупність суб'єктів та об'єктів контрольної діяльності, що взаємодіють як єдине ціле на основі встановлених форм, методів і засобів контролю в інтересах досягнення цілей та розв'язання завдань системи.

7. Періодичність комплексних та контрольних перевірок визначається графіком, який складається Державним департаментом України з питань виконання покарань та його управліннями на рік.

Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачено, що правом інспектування установ виконання покарань користуються Голова Департаменту, його заступники, начальники територіальних органів управління Департаменту та їх заступники. Інші працівники кримінально-виконавчої системи користуються правом перевірки установ виконання покарань на підставі приписів або завдань на відрядження, затверджених посадовими особами, зазначеними в частині першій цього пункту.

Комплексне інспектування установ виконання покарань проводиться один раз на п'ять років Департаментом і один раз на два роки його територіальним органом управління.

У кожній установі виконання покарань ведеться книга зауважень і пропозицій, яка зберігається у канцелярії і до якої особи, які інспектують, уносять свої зауваження і пропозиції.

Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань

1. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю мають право:

76

77

Президент України;

Прем'єр-міністр України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані;

народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами;

Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території;

сільський, селищний, міський голова — на території відповідної місцевої ради.

2. Представники засобів масової інформації та інші особи можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.

Стаття, що коментується, визначає процедуру відвідування установ виконання покарань спеціальними суб'єктами, на яких покладено здійснення контролю за забезпеченням прав громадян при виконанні кримінальних покарань. Через вільне відвідування вказаними особами установ виконання покарань здійснюється контроль вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування за даною діяльністю.
Президент України є гарантом забезпечення прав та свобод особи та громадянина (ст. 102 Конституції України); Кабінет Міністрів України приймає заходи по забезпеченню прав та свобод людини та громадянина (ст. 116 Конституції України); парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі виконання покарань на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); органи місцевого самоврядування здійснюють контроль виконання покарання на відповідній території самостійно або через свої органи (спостережні комісії та служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад). Під час відвідування установ виконання покарань вказані посадові особи мають право ознайомлюватися зі звітністю, в тому числі й статистичною, провадити ревізії, робити запити, здійснювати інспектування, перевіряти виконання, узгоджувати, оскаржувати незаконні дії посадових осіб, проводити особистий прийом, ознайомлюватись з особовими справами засуджених, іншими документами тощо.

З. Засоби масової інформації України мають право висвітлювати усі аспекти діяльності органів державної влади, в тому числі і тих, які виконують кримінальні покарання. Органи державної влади зобов'язані надавати їм відомості про свою діяльність через відповідні інформаційні служби, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне розслідування і аналіз діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Слід звернути увагу, що за ч. 2 ст. 24 КВК України представники засобів масової інформації можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом, який надається не Державним департаментом України з питань виконання покарань, а адміністрацією цих установ або органів управління зазначеними установами (регіональних управлінь Департаменту).

Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і

ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань

Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Положення даної статті спрямовані на забезпечення реалізації принципу участі громадськості в діяльності органів та установ виконання покарань,
Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати таку участь шляхом:

проведення правової пропаганди з засудженими та організація шефства над важковиховуваними;
залучення засуджених у культурно-масових та спортивних заходах;

надання економічної допомоги засудженим;

— сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях.
Організаційні форми участі громадських організацій та інших

органів чи установ є достатньо різноманітними: спостережні комі-

78

79

сії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.

3. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про
об'єднання громадян», об'єднанням громадян є добровільне гро
мадське формування, створене на основі єдності інтересів для спіль
ної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання грома
дян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка
тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією
або громадською організацією.

Також у діяльності органів та установ виконання покарань можуть приймати участь релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (наприклад, профспілки). Діяльність кожного з названих об'єднань регулюється окремим законом.
Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.
Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються достатньо широкими правами, однак, слід звернути увагу, що їх практична реалізація повинна бути тим чи іншим чином пов'язана з досягненням закріплених цілей.
Особливе місце серед об'єднань громадян слід відвести місцевому самоврядуванню. Поняття місцевого самоврядування закріплено у ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідно до якої місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. У містах з районним поділом за рішенням територіальної гро-

мади міста або міської ради утворюються районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

8. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самовряду
вання» , органи виконавчої влади також мають повноваження щодо
забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і за
конних інтересів громадян. Вони покликані: сприяти діяльності
органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх
справ та адвокатури; вносити подання до відповідних органів про
притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнору
ють законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, при
йняті в межах їх повноважень; утворювати комісії у справах непов
нолітніх та спостережної, спрямовувати їх діяльності.

9. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням
прав засуджених під час виконання кримінальних покарань при
виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів створю
ються спостережні комісії. Постановою Кабінету Міністрів Украї
ни № 429 від 1 квітня 2004 р. було затверджено Положення про
спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних вихов
них установах, ст. 1 якого встановлює, що дані органи утворюють
ся при виконавчих комітетах районних, міських (міст обласного і
республіканського підпорядкування) районних у містах та облас
них Рад народних депутатів.

Основними завданнями спостережних комісій є:

1) організація громадського контролю за дотриманням прав і
законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування

покарання;

2) сприяння органам і установам виконання покарань у виправ
ленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для
їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організа
цій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності
та громадян;

організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання;
надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Крім цього, спостережні комісії розробляють та здійснюють у межах області, міст Києва та Севастополя заходи щодо сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених, надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Поряд з цим, спостережні комісії мають право:

1) доручати членам комісії:

— брати участь у судових засіданнях під час розгляду спільних з органами і установами виконання покарань подань щодо умовно-

80

81

дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

— подавати клопотання про помилування засуджених та ви
словлювати свою думку по суті клопотання про помилування, що
подає засуджений через орган або установу виконання покарань;

одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на спостережні комісії завдань;
проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення;
заслуховувати на своїх засіданнях з питань, що належать до компетенції спостережних комісій, інформацію посадових осіб органів і установ виконання покарань, підприємств, установі організацій незалежно від форми власності, які беруть участь у виправленні і ресоціалізації засуджених, вносити пропозиції щодо вдосконалення їх діяльності з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених;

доручати представникам громадських організацій і трудових колективів (за їх згодою) проводити виховну роботу та здійснювати контроль за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання, координувати проведення цієї роботи;
заслуховувати на своїх засіданнях інформацію представників громадських організацій і трудових колективів, що здійснюють громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, про їх роботу (навчання) та поведінку в побуті, у разі потреби запрошувати та заслуховувати інформацію цих осіб;

— вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів міс
цевого самоврядування пропозиції щодо: удосконалення діяльнос
ті органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав
і законних інтересів засуджених; поліпшення на підприємствах, в
установах і організаціях незалежно від форми власності індивіду
ально-профілактичної та виховної роботи із засудженими до гро
мадських або виправних робіт та особами, умовно-достроково звіль
неними від відбування покарання; організації трудового та побуто
вого влаштування осіб, звільнених від відбування покарання,
сприяння їх соціальній адаптації; забезпечення правового і соці
ального захисту персоналу органів і установ виконання покарань.

10. Прийняті в межах компетенції постанови спостережних комісій про усунення недоліків підлягають обов'язковому виконанню. Адміністрація органів та установ, які виконують кримінальні

покарання повинні в двотижневий термін повідомити спостережну комісію про заходи, ужиті по виконанню її постанови.

11. Згідно зі ст.1 Закону України «Про органи і служби у спра
вах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» здій
снення соціального захисту і профілактики правопорушень серед
неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх
обласних, Київської та Севастопольської міських, районних дер
жавних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у
містах рад. Окрім іншого, їх завданням є здійснення контролю за
умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних
установах для неповнолітніх. Для цього служби у справах непов
нолітніх мають право:

перевіряти умови утримання і виховання осіб, які не досягли повноліття, у спеціальних установах;
приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами;
звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування, подання їм іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

12. Крім цього, відповідно до Порядку проведення консультацій
з громадськістю з питань формування та реалізації державної по
літики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
15.10.2004 р. № 1378, з метою залучення громадян до участі в
управлінні державними справами, надання можливості для їх віль
ного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої вла
ди, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в ді
яльності цих органів, проводяться консультації з громадськістю.

Організацію і проведення консультацій з громадськістю забезпечує орган виконавчої влади, який безпосередньо готує пропозиції, пов'язані з формуванням та реалізацією державної політики у визначеній сфері державного і суспільного розвитку, або виступає головним розробником нормативно-правового акта.

Для координації заходів, пов'язаних з проведенням консультацій з громадськістю та моніторингу врахування громадської думки, при органах виконавчої влади утворюються консультативно-дорадчі органи — громадські ради, які діють на підставі положень, що затверджуються цими органами.

До складу громадських рад включаються представники громадських організацій, професійних спілок та інших об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації.

82

83

13. Громадські ради являють собою постійно діючі консульта-тивно-дорадчі органи, утворені при територіальних органах управління Державного департаменту України з питань виконання покарань наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 12.12.2004 р. № 238 «Про утворення громадських рад при державному департаменті України з питань виконання покарань та при його територіальних органах» відповідно до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами», Указу Президента України від 31.07.2004 р. № 854/2004 «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» та постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2004 р. «Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

Створена при Голові Державного департаменту України з питань виконання покарань громадська рада носить назву Громадської колегії.

14. Основними завданнями громадської ради та колегії є: 1) сприяння створенню ефективних організаційних та правових умов для реалізації громадянами України конституційного права на участь в управлінні державними справами в процесі виконання-відбуван-ня кримінальних покарань, забезпечення відкритості діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи; 2) забезпечення врахування громадської думки у процесі підготовки та організації виконання рішень з питань формування та реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до покладених на них завдань, громадська рада та колегія:

сприяє участі громадськості в роботі органів та установ виконання покарань, зокрема, проводить громадські обговорення, консультації з громадськістю та громадську експертизу проектів нормативно-правових актів;
здійснює контроль за виконанням державних програм у сфері виконання кримінальних покарань відповідними органами та установами;
виконує дорадчу функцію під час обговорення та прийняття рішень Департаментом, а також здійснює моніторинг їх практичної реалізації;
привертає увагу громадськості до проблем кримінально-виконавчої системи, залучає державні органи, установи та підприємства різних форм власності до вирішення питань виконання-від-бування кримінальних покарань;
здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ

З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 59

Схожі:

Поняття та напрями кримінально-виконавчої політики України Кримінальна політика поділяється на кримінально-правову, кримінально-процесуальну і кримінально-виконавчу1	Курс лекцій. ВСТУП ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО ...
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО... Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів,...	КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС Загальна частина Кримінально-процесуальне законодавство України. Джерела кримінально-процесуального законодавства
Про затвердження районної Програми поліпшення умов тримання затриманих... Відповідно до Закону України „Про попереднє ув’язнення”, Кримінально-процесуального і Кримінально-виконавчого кодексів України, вимог...	Кодекс України відносить Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ ЯК ОБ’ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ	Кодекс України про адміністративні правопорушення Митний кодекс України НОВИЙ!!!
КОДЕКС УКРАЇНИ Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н....	РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання