4. Особливості договору підряду на проектні та пошукові роботи.
Проведення пошукових робіт і розробка технічної документації є передумовою будівництва будь-якого об'єкту. Через те, що розробка технічної документації вимагає спеціальних знань і навичок, а також наявності спеціальної ліцензії, виконання цієї роботи, як правило, доручається спеціалістові в особі проектної організації. Відносини сторін оформляються договором
підряду на виконання проектних, а за необхідності — й пошукових робіт.
За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
Правове регулювання договірних відносин цього виду здійснюється як загальними положеннями про підряд, так і спеціальними нормами, що містяться в гл. 61 Цивільного кодексу України.
Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний.
Сторонами договору є замовник і підрядник (проектувальник, пошукач). Ними можуть бути ті самі особи, що й за договором будівельного підряду. Широко застосовується система генерального підряду.
Істотною умовою договору є умова про предмет.
Предметом договору є виконання підрядником проектних та (або) пошукових робіт, які мають завершитися розробкою проектної або іншої технічної документації або наданням замовнику даних про проведені пошуки.
Під проектуванням будівництва слід розуміти процес створення проекту об'єкта капітального будівництва, що є однією із стадій інвестиційного процесу в сфері капітального будівництва. Пошукові роботи — це процес підготовки (вивчення природних властивостей району, майданчика, ділянки, місцевих будівельних матеріалів і джерел водопостачання) матеріалів, необхідних для розробки економічно доцільних і технічно обгрунтованих рішень для проектування і будівництва об'єктів. Технічна документація — це комплекс документів (техніко-економічне обґрунтування, креслення, схеми, пояснювальні записки до них, специфікація тощо), що визначають обсяг і зміст будівельних робіт, а також інших вимог, що до них висувають.
Ціна договору може мати форму кошторису, з постатейним переліком витрат підрядника на виконання робіт. Ціна не належить до істотних умов договору.
Договір за змістом закону завжди є строковим договором. Однак строк також не є істотною умовою договору.
Законодавець не визначає будь-якої вимоги до форми договору. Однак такий договір, як правило, укладають у письмовій формі відповідно до типового договору.
Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін.
Відповідному обов'язку однієї особи кореспондує відповідне право іншої і навпаки. Замовник зобов'язаний:
1) передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації;
2) сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення всіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом;
3) використовувати проектно-кошторисну документацію, одержану від підрядника, лише для цілей, встановлених договором, не передавати проектно-кошторисну документацію іншим особам і не розголошувати дані, що містяться у ній, без згоди підрядника;
4) надавати послуги підрядникові у виконанні проектних та пошукових робіт в обсязі та на умовах, встановлених договором;
5) брати участь разом із підрядником у погодженні готової проектно-кошторисної докумен- тації з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
6) відшкодувати підрядникові додаткові витрати, пов'язані зі зміною вихідних даних для проведення проектних та пошукових робіт внаслідок обставин, що не залежать від підрядника;
7) залучити підрядника до участі в справі за позовом, пред'явленим до замовника іншою особою у зв'язку з недоліками складеної проектної документації або виконаних пошукових робіт.
Своєю чергою, підрядник зобов'язаний:
1) виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором;
2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
3) передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошу- кових робіт;
4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам;
5) гарантувати замовникові відсутність у інших осіб права перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації.
Відповідно до ст. 891 ЦК, підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об'єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт. У разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документації або в пошукових роботах підрядник на вимогу замовника зобов'язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документацію або здійснити необхідні додаткові пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено договором або законом.
ТЕМА 11. ДОГОВОРИ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ.
1.Загальна характеристика договору про надання послуг.
2.Транспортні договори.
3.Договір страхування.
4.Правове регулювання розрахункових та кредитних відносин.
1.Загальна характеристика договору про надання послуг.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.
Юридичні ознаки та форма договору про надання послуг визначаються спеціальними нормами про конкретні види договірних зобов'язань.
Сторонами договору про надання послуг є виконавець та замовник, це можуть бути фізичні (в тому числі й фізичні особи-підприємці) та юридичні особи.
Предметом договору про надання послуг є виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату.
Специфічною рисою договору про надання послуг є встановлення вимоги щодо виконавця надати послугу особисто, хоча і допускається можливість покладення виконання договору на іншу особу, за умови повної відповідальності виконавця перед замовником.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Законодавство допускає можливість розірвання договору про надання послуг, в тому числі й шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку, передбаченому законом.
Загальні положення щодо договору про надання послуг поширюється на всю низку договорів, предметом яких є надання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Їх передбачено в Цивільному кодексі України поза межами глави (перевезення, страхування, транспортне експедирування, зберігання, доручення, комісія, управління майном та ін.) та в інших нормативно-правових актах і законах України.
Зміст договорів про надання послуг залежить від конкретного виду договору і є надзвичайно різноманітним; права та обов’язки сторін в них об’єднує обов’язок виконавця надати послугу, а замовника – оплатити її, якщо правовідносини є відплатними.
Законодавством встановлені загальні правила про відповідальність виконавця у разі порушення договору про надання послуг, яка залежить від характеристики договору як відплатного та статусу виконавця як підприємця. Так, у відплатному договорі завдані виконавцем збитки відшкодовуються у повному обсязі у разі його вини, якщо послуга надана ним не під час здійснення підприємницької діяльності, і незалежно від вини – за наявності ознак такої діяльності (підставою звільнення від відповідальності в цьому випадку закон зазначає наявність непереборної сили). Якщо збитки завдані у безвідплатному договорі про надання послуг, умови цивільно – правової відповідальності виконавця є загальними, однак розмір його відповідальності обмежується, за загальним правилом, двома неоподаткованими мінімумами доходів громадян. Разом з тим норми про окремі договори містять у деяких випадках спеціальні правила про умови та розмір відповідальності виконавця.
2.Транспортні договори.
Розвиток народного господарства та життя людей взагалі неможливо уявити без засобів переміщення (транспорту). Роль транспорту полягає в надані специфічних послуг, пов`язаних із переміщенням товару або людини в просторі.
Правове регулювання договору перевезення здійснюється Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України „Про транспорт” та спеціальними правилами щодо окремих видів перевезення.
Залежно від об'єкта перевезення законодавець розрізняє наступні транспортні договори: перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Крім того, залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, розрізняють договори перевезення залізничним транспортом, морським і внутрішнім водним, повітряним, автомобільним транспортом.
Розглянемо особливості укладення та виконання окремих видів транспортних договорів:
А) Договори про перевезення вантажу.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або кон- сенсуальний (на морському транспорті) та відплатний.
Договір перевезення вантажу має публічний характер, однак за умови дотримання умов, які випливають зі змісту ст. 915 ЦК України:
а) перевізником повинна виступати спеціалізована юридична особа, яка здійснює перевезення транспортом загального користування;
б) згідно із законом, іншими нормативно-правовими актами або ліцензією, виданою цій організації, вона має здійснювати перевезення за зверненням будь-якої особи.
Сторонами договору є перевізник і відправник.
Перевізники - це ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і фізичні особи, яким вантаж належить або на праві власності, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Особа, яка має право на одержання вантажу від перевізника, є одержувачем. Одержувачем може бути сам відправник або третя особа, на користь якої укладено договір.
Договір перевезення вантажу належить до договорів на користь третьої особи.
Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору є послуги щодо доставки ввірених перевізникові матеріальних цінностей (вантажу) до пункту призначення. До таких послуг належать не лише саме переміщення вантажу, а й інші дії, зокрема, збереження, видача вантажу одержувачеві, завантаження та вивантаження.
Форма договору - письмова. Для укладення договору застосовують систему єдиного документу. Наприклад, залежно від виду документу розрізняють: а) систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту; б) систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті; в) систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті. У деяких випадках системи можуть бути комбіновані.
Договір перевезення вантажу належить до строкових договорів. За правилами ст. 919 ЦК, строк встановлюється договором, якщо інший строк не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а якщо таких строків немає — у розумний строк.
Крім того законодавець надає можливість укладення довгострокового договору в разі необхідності здійснення систематичних перевезень (ст. 914 ЦК).
Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін. При цьому, відповідному обов'язку однієї сторони кореспондує відповідне право іншої. Обов'язки перевізника можна поділити на основні, які передбачено законом, та додаткові, які може бути встановлено за домовленістю між сторонами в договорі. Основні обов'язки перевізника:
1) доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві);
2) надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором, за умови їх придатності для перевезення цього вантажу;
3) забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу;
4) своєчасно доставити вантаж до пункту призначення та видати його одержувачеві.
Крім того, сторони можуть покласти на перевізника і виконання додаткових обов 'язків:
1) здійснити завантаження (вивантаження) вантажу, в строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них;
2) провести страхування вантажу;
3) повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу тощо.
Своєю чергою відправник зобов 'язаний:
1) пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці, а також замаркувати вантаж відповідно до встановлених вимог. Інакше перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу;
2) сплатити провізну плату за перевезення вантажу в розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами; якщо розмір провізної плати не визначено - то розумну плату. У разі невиконання цього обов'язку перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання ;
3) надати перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспор- тних документів.
Крім того, договором може бути покладено на відправника обов'язок повністю і раціонально завантажити транспортні засоби у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються до них.
Основним обов'язком одержувача є обов'язок прийняти вантаж та вивезти його з території станції, аеропорту, пристані. У разі порушення цієї умови одержувач повинен оплатити зберігання вантажу, причому плату може бути в декілька разів збільшено за наявності його вини. Відповідно, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому вантажу в пункті призначення. У разі невиконання перевізником обов'язку доставити вантаж на адресу його одержувача, останній має право пред'явити йому вимогу з приводу втрати вантажу, а у разі неналежного виконання ним обов'язку - вимогу з приводу нестачі, псування або пошкодження вантажу, а також вимогу з приводу прострочення доставки вантажу.
Сторони за договором перевезення вантажу несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки (штрафу, пені).
ЦК передбачає окремі випадки покладення відповідальності на перевізника за порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення вантажу:
• за ненадання транспортного засобу;
• за прострочення доставки вантажу;
• за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу.
Крім того, законодавець передбачив правило про відповідальність відправника за невикористання наданого перевізником транспортного засобу.
У разі довгострокового прострочення доставки вантажу, тобто протягом ЗО днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами), вантаж вважається втраченим. Одержувачеві у цьому разі надається право вимагати відшкодування фактичної шкоди через незбереження вантажу. Однак одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).
Перевізник відповідає за збереження вантажу після прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або його пошкодження сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, а саме сталися не з його вини (презумпція вини перевізника). Тобто перевізник повинен довести свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та, по-друге, усунення яких від нього не залежало. Зокрема, до обставин, яким перевізник не міг запобігти (або безумовних обставин звільнення від відповідальності), належать такі: а) вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) та зі справними пломбами відправника; б) нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозиться в супроводі провідника вантажовідправника або вантажоодержувача; г) нестача не перевищує норм природної втрати.
Перевізник також може бути звільнений від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, якщо доведе наявність обставин, усунення яких від перевізника не залежало, а саме: а) вину відправника або одержувача; б) особливі природні властивості вантажу; в) недоліки тари чи упаковки, які не можна було помітити за зовнішнім виглядом під час прийняття вантажу до перевезення; г) здача до перевезення вантажу або зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення; ґ) здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму.
На відміну від Цивільного кодексу України, транспортні кодекси (статути) допускають, поряд із презумпцією вини перевізника, також презумпцію відсутності вини перевізника. За останньою перевізник не зобов'язаний доводити відсутність своєї вини, оскільки вона є явною.
Відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу в розмірі фактичної шкоди. А це означає, що перевізник не зобов'язаний відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг би реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушено (упущену вигоду).
Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника за цим перевезенням.
Претензії та позови, що випливають із договору перевезення, порядок і строки їх пред'явлення та розгляду встановлено транспортним законодавством. Відповідно до ст. 925 ЦК, по-перше, передбачено обов'язкове пред'явлення до перевізника претензії до пред'явлення йому позову, однак строк для пред'явлення не встановлено; по-друге, позов до перевізника може пред'явити відправник вантажу або його одержувач за наявності двох необхідних умов: а) якщо має місце повна або часткова відмова перевізника задовольнити претензію; б) якщо перевізник не дав відповідь на претензію у місячний строк.
Щодо пред'явлення позову, то, по-перше, застосовується позовна давність в 1 рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів); по - друге, позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних із перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами), тобто ця норма має відсилочний характер.
|