2. Типологія політичних партій За наявності спільних для всіх партій ознак, які визначають їхню сутність і відбиваються у визначеннях, партії відрізняються за


Скачати 103.51 Kb.
Назва2. Типологія політичних партій За наявності спільних для всіх партій ознак, які визначають їхню сутність і відбиваються у визначеннях, партії відрізняються за
Дата13.03.2013
Розмір103.51 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
2. Типологія політичних партій

За наявності спільних для всіх партій ознак, які визначають їхню сутність і відбиваються у визначеннях, партії відрізняються за своєю соціальною основою, організаційною побудовою, характером членства, ідеологією, місцем у системі влади, цілями, методами й засобами діяльності тощо. Типологія політичних партій за цими та іншими ознаками є одним із найважливіших питань політології. Вона допомагає глибше розкрити сутність і структуру партій, їхнє місце в політичній системі суспільства.

Типологія партій за соціальною основою

Оскільки політичні партії завжди виражають певні соціальні інтереси і прагнення, то найбільш загальною основою їх типології є соціальна основа, або база, тобто та соціальна спільність, інтереси якої виражає партія. Відповідно до основних груп соціальних спільностей розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії. Так, у більшості країн світу є робітничі партії — комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні. Є партії дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва — дрібнобуржуазні й буржуазні. Це здебільшого ліберальні й консервативні партії. Є також аграрні партії, які орієнтуються на інтереси різних верств населення, зайнятого в сільському господарстві, селянські й поміщицькі — партії відповідно дрібних і великих землевласників.

Практика показала, що в сучасному суспільстві партія не може досягти відчутного впливу, спираючись лише на якийсь один суспільний клас чи на його частину. У боротьбі за виборця кожна з політичних партій орієнтується на певну систему цінностей, більшість із яких (власність, праця, демократія, свобода, рівність, справедливість, солідарність тощо) є загальнолюдськими і приваблюють на бік партії представників різних суспільних класів і соціальних верств. У тому разі, коли партія не має більш-менш чіткої соціальної бази, вона виступає як інтеркласова, або партія виборців. (Інтеркласовими є, наприклад, Демократична й Республіканська партії США.)

Отже, за класовою ознакою розрізняють: робітничі, дрібнобуржуазні, буржуазні, поміщицькі та інтеркласові політичні партії. Такий поділ притаманний в основному марксистській традиції в політології.

Оскільки інтеркласові партії орієнтуються на різні суспільні класи й соціальні верстви, то вони можуть визначатись і як загальнонаціональні, коли націю розуміти як державно-політичну спільність (сукупність усіх громадян держави), а не як етнічну. В такому разі загальнонаціональний чинник у соціальній орієнтації партії має раціональний зміст і демократичну спрямованість. Від партій цього типу потрібно відрізняти національні партії, які виходять з етнічного розуміння нації і де національне нерідко переростає в націоналістичне, а потім і в шовіністичне. На національний чинник найчастіше посилаються партії фашистського типу. Щоправда, він може відіграти і прогресивну роль, наприклад як консолідуючий фактор у боротьбі за національну незалежність.

У багатьох країнах світу є суто жіночі партії, причому не стільки за соціальною орієнтацією, скільки за складом. За характером своєї діяльності вони часто наближаються до відповідних громадських організацій. Є молодіжні партії, але здебільшого об'єднання молоді діють як громадські організації. Однак кожна з більш-менш впливових політичних партій, приділяючи велику увагу залученню молоді до своїх лав, створює молодіжні партійні осередки або організації при партії.

Існують і регіональні партії, тобто такі, що діють не в загальнонаціональному, а в регіональному масштабі й відбивають інтереси населення певного адміністративно-територіального утворення, автономії чи суб'єкта федерації. В діяльності таких партій часто проявляються націоналістичні й сепаратистські тенденції.

Нарешті, є так звані гротескні партії, які не мають більш-менш певної соціальної бази, а об'єднують прихильників якого-небудь роду занять чи захоплення, наприклад «шанувальників пива». Не претендуючи на владу, вони досить стійко відстоюють своє коло інтересів, мають невеликий, але згуртований склад.

Таким чином, за соціальною основою, тобто за орієнтацією на певну соціальну спільність або її відсутністю, крім робітничих, дрібнобуржуазних, буржуазних і поміщицьких партій, виокремлюються також штеркласові, національні, жіночі, молодіжні, регіональні, гротескні партії.

Поняття партійної системи

В політологічній літературі даються різнівизначення поняття «партійна система». Система взагалі — це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність. За аналогією партійну систему можна розуміти як цілісну сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними. Однак таке розуміння надто абстрактне. Деякі дослідники вважають, що до складу партійної системи входять не всі наявні в країні політичні партії, а лише ті, які діють легально. Інші наголошують на тому, що партійну систему складають лише ті партії, що прагнуть до влади, беруть участь у боротьбі за неї, справляють на її здійснення відчутний вплив. Згідно з цією точкою зору, до партійної системи не входять дрібні, маловпливові партії, які не беруть участі у здійсненні влади. На такому розумінні, на нашу гадку, найбільш прийнятному, грунтується типологія партійних систем.

Отже, партійна система — це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

Типологія партійних систем

У країнах сучасного світу склались різніпартійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основних принципів їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками. Одними з найбільш деталізованих є типології партійних систем, запропоновані італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром. Дж. Сарторі розрізняє сім типів партійних систем:

1) однопартійна;

2) з партією-гегемоном;

3) з домінуючою партією;

4) двопартійна;

5) поміркованого плюралізму;

6) поляризованого плюралізму;

7) атомізована.

В основу цієї типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідеологічною, атомізована — ідейно різнорідною. Між цими двома полюсами залежно від ступеня розвитку й варіантів ідеологічного плюралізму в діяльності партій розташовуються решта п'ять партійних систем.

Є. Вятр розділив партійні системи на альтернативні й неальтернативні. Альтернативною є така система, в якій хоча б один альтернативний колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що є правлячим у даний момент. У межах цієї системи можуть бути:

система багатопартійної роздрібненості, в якій жодна партія або група партій не має очевидного переважання, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за складом;

двоблокова система, в якій існують декілька політичних партій, що поділяються на два політичних блоки, між якими ведеться постійне суперництво за владу;

двопартійна система, де хоча й існують дрібніші партії, але справжнє суперництво за владу відбувається між двома найбільшими партіями системи.

В неальтернативній системі конституційні принципи або фактичне співвідношення сил приводять до того, що немає

справжнього суперництва між політичними партіями за владу. Різновидами цієї системи можуть бути:

система кооперації партій, яка характеризується блокуванням головних політичних партій і фактичним зникненням дієвої опозиції;

система партій національної згоди (або домінуючої партії), в якій існують численні політичні партії й ведеться боротьба за владу на виборах, але одна партія постійно домінує над усією політичною системою й неподільно здійснює владу, а інші партії діють або як критики уряду, або як представники окремих груп інтересів, маючи чітко обмежену і, як правило, локалізовану базу впливу;

обмежені партійні системи, в яких існують різні політичні партії і між ними здійснюється суперництво за політичний вплив, але влада перебуває в руках однієї політичної сили — найчастіше армії, котра заявляє, що вона незалежна від партій і стоїть над ними;

однопартійна система, яка виключає існування інших політичних партій, крім правлячої*.

В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем: двопартійна система (біпартизм), багатопартійна система й «система двох з половиною партій». Розглянемо докладніше окремі типи партійних систем.

Багатопартійна система

Багатопартійною є система, в якійбільш як дві партії мають змогу впливати на функціонування державних інститутів. її різновидами Дж. Сарторі вважає системи поміркованого й поляризованого плюралізму, а також атомізовану партійну систему. Для системи поміркованого плюралізму характерні представництво в парламенті лише декількох партій, відсутність позасистемної парламентської опозиції, тобто таких партій, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної й політичної системи. Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між ними місць у парламенті. Партійні коаліції можуть бути як стабільними, так і нестабільними, від чого залежить стабільність уряду. Характерним прикладом стабільних партійних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних — Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія. В парламентарних республіках з нестабільними партійними коаліціями уряди можуть змінюватись декілька разів за один термін повноважень парламенту.

Систему поляризованого плюралізму характеризують присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної — зліва і справа — деструктивної опозиції. Стабільність та ефективність функціонування цієї системи залежать від міцності центристських коаліцій. Загалом вона є менш стабільною, ніж система поміркованого плюралізму. Системами поляризованого плюралізму в окремі роки були, наприклад, партійні системи Італії і Франції.

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох, у тому числі й позасистемних, політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом. У такій партійній системі уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Така система характерна для перехідних суспільств, зокрема для колишніх радянських республік та більшості країн Східної Європи. Бона неефективна й найменш стабільна серед інших і з часом еволюціонує, як правило, до системи поляризованого плюралізму.

Багатопартійна система може функціонувати на державному рівні як більш-менш стійка коаліція двох чи більше партій, які зберігають союзницькі відносини не тільки за участі в уряді, але й в опозиції. Така багатопартійна система визначається як двоблокова. Прикладом її може бути партійна система Франції (в окремі періоди), в якій домінують два партійних блоки — демократів і республіканців у правій частині політичного спектра, соціалістів і комуністів—у лівій.

Двопартійна система

Двопартійною вважається система, в якій визначальну роль у політичному житті відіграють дві основних партії, що чергуються при владі. При цьому кількість діючих у країні партій може бути різною, проте жодна з них, крім двох найвпливовіших, не має реальних шансів стати правлячою. Для двопартійної системи характерні відносна рівновага двох партій, які суперничають у боротьбі за владу, і значне відставання інших партій, а також наявність сильної опозиції з боку тієї партії, шо зазнала поразки на виборах. Це одна з найбільш стабільних та ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи. Вона склалась у тих країнах, де справа не дійшла до утворення сильної революційної робітничої партії. Типовий приклад двопартійної системи — США, де ключові позиції політичного життя зайняли дві партії — Демократична й Республіканська. Європейським прикладом двопартійної системи може бути партійна система Великобританії, в політичному житті якої переважають Консервативна і Лейбористська партії.

У деяких країнах основними є дві партії, а поряд з ними існує третя, яка, примикаючи до однієї з основних, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду. Така партійна система дістала назву трипартійної, або «системи двох з половиною партій». Вона функціонувала, наприклад, у ФРН, де поряд з основними партіями — Соціал-демократичною і блоком Християнсько-демократичний союз / Християнсько-соціальний союз (фактично це одна партія) — в парламенті діяла нечисленна третя партія — Вільна демократична, коаліція з якою забезпечувала одній з основних партій парламентську більшість і право формування уряду. Після об'єднання Німеччини роль такої третьої партії перейшла до партії зелених.

Однопартійна система

Однопартійна система у прямому розумінні цього слова — це така система, в якій неможливе навіть номінальне існування інших партій. Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була, наприклад, Комуністична партія Радянського Союзу.

Проте однопартійна система не виключає існування й декількох партій. Головне, що тільки за однією з них постійно закріплюється (фактично чи юридично) роль правлячої партії. Існують фактично однопартійні системи, замасковані під багатопартійність. У таких системах правляча партія-гегемон визначає розвиток усього суспільного життя, регламентує діяльність інших партій. Фактично однопартійними були, наприклад, партійні системи в деяких колишніх соціалістичних країнах Східної Європи, де, крім правлячих комуністичних партій, існували й інші, але вони не справляли відчутного впливу на політику.

Ще одним різновидом фактично однопартійної системи є система з домінуючою партією, в якій за наявності декількох Незалежних одна від одної партій при владі постійно або Майже постійно перебуває одна з них. Прикладом може бути партійна система Японії, де Ліберально-демократична партія була правлячою майже 40 років (до 1993 p.). Протягом Десятиліть у Швеції була правлячою Соціал-демократична робітнича партія.

Для системи з домінуючою партією, крім відносно довготривалого переважання однієї партії над іншими, характерні також відсутність урядових коаліцій та існування Малоефективної опозиції з боку тих партій, які не беруть Участі у формуванні уряду. Оскільки в такій системі Домінування однієї партії є результатом згоди більшості виборців щодо здійснюваного партією курсу, то систему з домінуючою партією називають іще системою партій національної згоди.Отже, у світі існують багатоманітні партійні системи. Той Чи інший її тип визначається конкретними економічними й соціально-політичними умовами кожної країни. Немає однозначно негативних чи однозначно позитивних типів Партійних систем. Кожен з них має свої переваги й недоліки. Віддаючи, наприклад,• перевагу багатопартійності перед однопартійністю, слід мати на увазі, що з першою пов'язана нестабільність, багато часу за цієї системи забирає прийняття та реалізація соціально-економічних програм і політичних рішень, мають місце гостра міжпартійна боротьба, Політиканство, демагогія, маніпулювання свідомістю мас. Навіть стійка двопартійна система, яку називають іще досконалим біпартизмом, не може вважатися бездоганною, бо за цієї системи дві політичні партії фактично монополізують представництво на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів, не дають можливості нормально розвиватись іншим партіям.

Однопартійна система позбавлена багатьох недоліків багатопартійної. Однак практично в усіх країнах, незалежно від соціально-економічного й політичного режиму і ступеня демократизму, однопартійні системи виявились урешті-решт нестійкими і поступилися місцем різним багатопартійним системам.

У кожній країні партійна система має свої особливості, пов'язані з її соціально-економічним і політичним становищем, історичним минулим, традиціями політичного життя тощо. Той чи інший тип партійної системи значною мірою залежить від чинної в країні виборчої системи і своєю чергою справляє на неї значний вплив.

Схожі:

Загальні відомості про районні організації політичних партій
Станом на 25 січня 2013 року Петрівським районним управлінням юстиції зареєстровано 58 районних організацій політичних партій
Загальні відомості про районні організації політичних партій
Станом на 27 лютого 2013 року Петрівським районним управлінням юстиції зареєстровано 58 районних організацій політичних партій
1. Загальні відомості про районні організації політичних партій
Загальні відомості про районні організації політичних партій (останні дані про кількість зареєстрованих районних організацій, порівняльний...
РЕЄСТР політичних партій
Відповідно до статті 11 Закону України "Про політичні партії в Україні" НАКАЗУЮ
СПИСОК МІСЬКИХ СТРУКТУРНИХ УТВОРЕНЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ РОЗТАШОВАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ м. НІКОПОЛЬ
Нікопольська міська організація політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Громада»
Правове положення громадських організацій і політичних партій по законодавству України

Партія Регіонів готова підтримати висування кандидатів в депутати...
Партія Регіонів готова підтримати висування кандидатів в депутати та мери не від політичних партій
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
ТЕМА: Правові основи діяльності політичних партій України. Особливості формування багатопартійної системи на сучасному етапі
Конспект залікового уроку Клас 9
Англії, прослідкувати основні напрямки зовнішньої та внутрішньої політики, діяльність основних політичних партій, дати характеристику...
Еволюція політичної системи
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка