А. В. Єфименко Комп'ютерна верстка і дизайн


Скачати 4.15 Mb.
Назва А. В. Єфименко Комп'ютерна верстка і дизайн
Сторінка 3/26
Дата 18.05.2013
Розмір 4.15 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26
§ 1. Загальна характеристика кримінально-виконавчої системи України

Діяльність, спрямована на виконання кримінальних покарань, посідає значне місце в справі реалізації державної політики у сфері ви­конання покарань. Ця діяльність є виразом державного примусу та має специфіку. Тому у кожній державі створена система органів, на які по­кладено виключно виконання покарань.

Побудова системи органів та установ виконання покарань безпосе­редньо залежить від тих видів покарання, які передбачені діючим зако­нодавством.

Згідно зі ст. 51 Кримінального кодексу України існують такі види покарань:

— штраф;

- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу;

  • позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
    діяльністю;

  • громадські роботи;

- виправні роботи;

— службові обмеження для військовослужбовців;

  • конфіскація майна;

  • арешт;

  • обмеження волі;

  • тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

  • позбавлення волі на певний строк;

— довічне позбавлення волі.

Виконанням кожного з вказаних видів покарання займається пев­ний орган (установа), сукупність яких складає кримінально-виконав­чу систему нашої держави.

Загалом система — це множинність елементів, які перебувають у відносинах та зв'язках між собою та утворюють певну єдність та Цілісність.

Відповідно до діючого законодавства (ст. 11 КВК України) криміна­льно-виконавчу систему України складають органи та установи вико­нання покарань.

27

Таким чином, кримінально-виконавчу систему можна визначити як сукупність органів та установ держави, які здійснюють діяльність з ви­конання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та пе­ребувають у відносинах субординації між собою.

Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи, управління, кримінально-виконавча інспекція. Тобто до органів виконання пока­рань законодавець відносить такі організації, які переважно здійснюють управлінські та адміністративно-господарські функції.

Очолює кримінально-виконавчу систему Державний депаратамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент).

До установ виконання покарань належать: арештні доми, криміна­льно-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

Виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації майна здійснює Державна виконавча служба, яка не є ні органом, ні установою виконання покарань. Окремо законодавець виділяє військові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони, які здійснюють ви­конання покарань щодо засуджених військовослужбовців. Але, з огля­ду на чинне законодавство, можна стверджувати, що вказані установи, хоча і здійснюють виконання окремих видів покарань, все ж таки не входять до кримінально-виконавчої системи.

Крім того, до кримінально-виконавчої системи входять слідчі ізо­лятори, лікувально-трудові профілакторії, навчальні заклади, під­приємства та організації забезпечення. Названі установи включені до кримінально-виконавчої системи Законом України «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України». Але необхідно звернути увагу на те, що КВК України не називає ці ор­ганізації серед органів або установ виконання покарань.Таким чином, зі змісту Закону випливає, що установами виконання покарань назива­ються ті організації, які безпосередньо здійснюють виконання конкрет­них видів кримінальних покарань.

Ключовими ознаками органів та установ виконання покарань є:

  1. виключний характер діяльності — виконання покарань;

  2. здійснення визначених функцій — управлінських та адміністра­
    тивно-господарських (органи виконання покарань) та виконавчо-роз­
    порядницьких (установи виконання покарань).

Персонал, який забезпечує діяльність органів та установ виконан­ня покарань, має статус державних службовців. Закон вимагає, що кількість цього персоналу визначається в розмірі 33% від кількості осіб, які утримуються в установах виконання покрань. Ця вимога поширю­ються на виправні колонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, виправні центри, арештні доми та лікувально-трудові профілакторії. Що сто­сується кримінально-виконавчих інспекцій, то кількість персоналу виз-

начається в розмірі 5% від кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції.

Правовий статус та порядок діяльності таких установ, як ізолятори тимчасового тримання, транзитно-пересильні ізолятори, приймальники-розподільники для неповнолітніх, притулки для неповнолітніх, визна­чений окремими нормативними актами.

Свою діяльність органи та установи виконання покарань організо­вують відповідно до закону та принципів кримінально-виконавчого права.

Кримінально-виконавчій системі України притаманна єдність, її побудовано за приниципами субординації та підпорядкованості, відпо­відності діяльності вимогам закону, відкритості діяльності органів та установ для громадскості, відповідальності органів та установ криміна­льно-виконавчої системи.

Органи і установи виконання покарань спрямовують свою діяль­ність на досягнення цілей, які стоять перед кримінальним покаранням, на досягнення мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства, а також намагаються досягнути виправлення та ресоціалізації засудже­ного за допомогою тих засобів, які надані цим органам та установам законом.

§ 2. Управління кримінально-виконавчою системою. Органи виконання покарань та їх компетенція

Кримінально-виконавчій системі України притаманні всі ознаки системного явища. Оскільки система утворюється із множинності еле­ментів, які перебувають у взаємовідносинах, їй притаманні ознаки ке­рованості.

Управління кримінально-виконавчою системою покладено на Дер­жавний департамент України з питань виконання покарань, який є цен­тральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що без­посередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. У своїй діяльності Департамент керується Кон­ституцією України та іншими законами і нормативними актами.

Будь-який процес управління передбачає здійснення організуючої, виконавчої, розпорядчої та адміністративно-господарчої діяльності пев­ним органом. Оскільки кримінально-виконавчу систему складає мно­жинність елементів, тобто органів та установ виконання покарань, Депар­тамент, керуючи цією системою, здійснює цілу низку функцій: плануван­ня, організацію, загальне керівництво, оперативне розпорядження, прогнозування, регулювання, облік та контроль. Але процесу уп­равління кримінально-виконавчою системою притаманні і специфічні


28

29

функції, зокрема функція виконання кримінальних покарань. Ця функція є визначальною у всій діяльності органів та установ виконан­ня покарань, оскільки ці органи, як уже вказувалося, наділені спеціаль­ним статусом та зайняті спеціальною діяльністю — виконанням кри­мінальних покарань. З метою реалізації, насамперед, саме цієї функції Департамент у ході здійснення управління кримінально-виконавчою системою вступає у різноманітні правовідносини з метою задоволення всіх потреб вказаної системи. Ці правовідносини торкаються галузей адміністративного, господарського, цивільного, кримінального, трудо­вого права. Принцип субординації та підпорядкованості органів та ус­танов виконання покарань передбачає можливість управління кожним органом або кожною установою виконання покарань підпорядковани­ми їм процесами на відповідному рівні. У цій сфері такі органи або ус­танови наділені владними повноваженнями щодо управління підпоряд­кованими їм процесами.

Таким чином, відповідно до функцій, які покликаний виконувати орган управління, повноваження Департаменту можна поділити на:

  • повноваження щодо планування діяльності системи (визначен­
    ня основних напрямів діяльності органів і установ виконання пока­
    рань та ін.);

  • повноваження з організації та вдосконалення системи (внесення
    пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування криміна­
    льно-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, по­
    силення боротьби зі злочинністю, інформування громадськості з цих
    питань та ін.);

- повноваження щодо загального керівництва системою (здійснен­ня переведень засуджених з однієї установи до іншої у випадках, перед­бачених законом, організація оперативно-розшукової діяльності, ор­ганізація виконання актів амністії та помилування та ін.);

  • повноваження щодо оперативного розпорядження справами си­
    стеми (здійснення управління майном підприємств та установ, що на­
    лежать до сфери управління Департаменту, затвердження структури та
    штатного розпису органів та установ виконання покарань, визначення
    порядку застосування дійсних і умовних найменувань установ криміна­
    льно-виконавчої системи та присвоєння їх та ін.);

  • повноваження щодо прогнозування розвитку та діяльності систе­
    ми (аналіз результатів діяльності органів та установ виконання пока­
    рань, складання довгострокових та оперативних прогнозів криміноген­
    ної обстановки та ін.);

  • повноваження щодо регулювання, обліку та контролю за систе­
    мою (контроль виконання актів законодавства з питань, що належать
    до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечення роз­
    поділу та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під

варту, контроль за станом охорони праці і техніки безпеки, здійснення нагляду за додержанням правил і норм щодо безпечного проведення на підприємствах кримінально-виконавчої системи робіт, видання в уста­новленому порядку нормативних актів і їх збірників та інших матеріалів з питань діяльності установ кримінально-виконавчої системи та інші повноваження).

Згідно з Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98 Департамент є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахун­ки в установах банків, гербову печатку зі своїм найменуванням.

Нормативний акт підкреслює, що Департамент — це орган зі спе­ціальним статусом. Специфіка статусу обумовлена завданнями, які за­конодавець ставить перед Департаментом, а також тим, що цей орган не виконує більше ніяких функцій.

Основними завданнями Департаменту є:

  • здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кри­
    мінальних покарань;

  • розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взя­
    тих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування пе-
    редбаченних законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;
    здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами
    додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених,
    хворих на алкоголізм та наркоманію;




  • забезпечення додержання вимог законодавства в органах і уста­
    новах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним
    проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх при­
    пинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і уста­
    новах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці зло­
    чини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

  • керівництво органами і установами виконання покарань, ор­
    ганізація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим
    роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього
    навчання;

- правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького
складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей;
удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

Для виконання покладених на нього завдань Департамент наділе­ний необхідною компетенцією та здійснює взаємодію з іншими цент­ральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Ав­тономної Республики Крим, органами місцевого самоврядування, гро­мадськими організаціями, а також з відповідними органами іноземних


ЗО

31

держав. Прикладом такої взаємодії може бути підготовка засуджених до звільнення та надання звільненому допомоги у вирішенні соціально-побутових питань, у рамках яких органи та установи кримінально-ви­конавчої системи взаємодіють з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення. Порядок такої взаємодії визна­чений у спільному наказі Департаменту, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства праці та соціальної політики України від 29.06.2000 р. № 139/405/150.

Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконан­ня. У разі необхідності Департамент разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади видає спільні акти.

Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами, організаціями та громадянами.

Указ Президента визначає структуру Департаменту. Очолює його голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент Ук­раїни. Голова Департаменту має заступників, які призначаються та звільняються з посади відповідно до законодавства. Голова Департамен­ту розподіляє обов'язки між заступниками голови.

Голова здійснює керівництво Департаментом і несе відповідальність перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України за виконан­ня покладених на Департамент завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників голови та керівників структурних підрозділів Департаменту.

Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Департаменті утво­рюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а та­кож керівників структурних підрозділів Департаменту. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої вла­ди, а також керівники органів і установ виконання покарань та підпри­ємств, які належать до сфери управління Департаменту. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів Ук­раїни. Рішення колегії втілюються наказами Департаменту.

Для розгляду рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямків розвитку кримінально-виконавчої системи у Департаменті можуть ут­ворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і по­ложення про них затверджує голова Департаменту.

Департамент має у своєму підпорядкуванні воєнізовані форму­вання.

Державний департамент України з питань виконання покарань має територіальні органи управління — управління (відділи) Державного

32

департаменту України з питань виконання покарань в областях, Авто­номній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Ці органи реалізу­ють рішення і накази Департаменту на місцях, у межах своєї компетенції здійснюють поточне керівництво органами та установами виконання покарань у відповідній області (районі, місті), інформують центральний апарат Департаменту про стан органів та установ виконання покарань відповідної території, виконують інші функції щодо забезпечення діяль­ності кримінально-виконавчої системи.

До органів виконання покарань віднесена також кримінально-ви­конавча інспекція.

Кримінально-виконавча інспекція — це орган виконавчої влади, підпорядкований Державному департаменту України з питань виконан­ня покарань, який відповідно до законодавства здійснює діяльність з ви­конання кримінальних покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, ви­правних робіт.

Крім цього, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуван­ням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Інспекція встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням.

Кримінально-виконавчі інспекції створюються відповідними уп­равліннями (відділами) Державного департаменту України з питань виконання покарань. У своїй діяльності кримінально-виконавчі інспек­ції керуються Конституцією України, іншими законами та наказами Департаменту. Органи інспекції при виконанні покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Схожі:

І ЛЮЧЕК ЮРІЙ ФЛАВІАНОВИЧ
Національний університет водного господарства та природокористування, магістр з екології. З 26. 09. по 11. 12. 2006 року – курси...
20. Методика навчання технології опрацювання графічних даних. Комп'ютерна...
Комп'ютерна графіка — це створення і обробка зображень (малюнків, креслень і т д.) за допомогою комп'ютера. Розрізняють два способи...
Дисципліна "Комп'ютерна схемотехніка" є однією з найважливіших дисциплін...
Тому "Комп'ютерна схемотехніка" є саме тою дисципліною, матеріал якої має підготувати студентів не тільки до розробки складних цифрових...
Долина=Dolyna : інформ буклет / текст Володимир Смолій; пер на англ....
Література про Долинщину” подає відомості нових надходжень у фонди Долинської центральної районної бібліотеки у 2012 році. Література...
Технологія опрацювання графічних даних
Комп'ютерна графіка — це створення і обробка зображень (малюнків, креслень і т д.) за допомогою комп'ютера
Основи комп’ютерної грамотності комп’ютерна графіка
Звертатись: вул. Набережна Леніна, 18 Центр консалтингу Дніпропетровського університету ім. А. Нобеля
КОНСПЕКТ УРОКУ ТЕМА: Верстка бланку ділового листа
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: інструкція по лабораторній роботі, персональний комп’ютер з програмою Page Maker
КОНСПЕКТ УРОКУ ТЕМА: Верстка бланку ділового листа
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: інструкція по лабораторній роботі, персональний комп’ютер з програмою Page Maker
Урок 1 Тема уроку. Продукти харчування, їх склад
...
КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з предмета «Інформатика і комп’ютерна...
Засоби створення електронного документа. Автоматизація введення інформації в комп'ютер
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка