|
|
Скачати 5.49 Mb.
|
|
ГЛАВА 3 ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН § 1. Поняття, ознаки та види суб’єктів господарських правовідносин Поняття «суб’єкт» у філософському аспекті визначається як джерело цілеспрямованої активності, носія предметно – практичної діяльності яким є, насамперед, індивід. Разом з цим, суб’єктом це колектив у різних формах, державний орган, суспільство в цілому. Головними його ознаками є те, що він здатний вчиняти дії, ставити і усвідомлювати мету та наслідки своєї діяльності. В господарському праві поняття суб'єкта визначається тим, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин – юридичні особи, тобто організації та їх структурні підрозділи. Окремі громадяни, відповідно до ст. 128 ГК, здійснюють підприємництво без створення юридичної особи і визначаються суб’єктами господарювання у разі здійснення підприємницької діяльності за умови державної реєстрації. Суб'єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство засноване кооперативом). Управлінські організації міністерства, відомства законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи. Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством. По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, у якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин). За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України. Крім цього, підприємець має право вибору будь – якої організаційно правової форми свого підприємства, передбаченої законодавством. Призначення організаційно-правової форми полягає у нормативному закріпленні організаційної побудови юридичної особи з метою визначення основних взаємозв'язків між засновниками, воле утворюючими та воле здійснюючими органами. Організаційно - правова форма є правовим виразом усіх істотних ознак юридичної особи певного виду. Ознаки організаційно-правової форми наступні: вона передбачена законом; вільно обирається засновником (засновниками); містить незмінну для даної організаційно-правової форми сукупність елементів; передбачає господарську правосуб’єктність;як правило, може бути змінена в процесі діяльності юридичної особи. Так, відповідно до ст. 55 ГК суб'єкти господарювання здійснюють господарську (зокрема підприємницьку) діяльність, у певній організаційно - правовій формі. Така форма визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов'язання підприємств (організацій), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування тощо. Призначення організаційно-правової форми полягає у нормативному закріпленні організаційної побудови суб'єкта господарювання з метою визначення певної правової форми ознаками, котрі в сукупності дають уявлення про організацію. Отже організаційно – правова форма – це передбачений законом тип (форма) суб’єкта господарювання, що визначає порядок її створення, умови формування майна, систему органів управління, права засновників та умови їх відповідальності за зобов’язання юридичної особи. Лише ті організації, котрі створенні у передбачений законом формі, мають статус юридичної особи і можуть визнаватися суб’єктами господарських відносин. Елементи організаційно-правової форми - це ознаки, котрі в сукупності дають уявлення про тип організації. Всі елементи мають правовий характер. Такими елементами є:
Сукупність вищезазначених елементів становить організаційно - правову форму, що визначає основні засади створення і діяльності суб’єкта господарювання. Організаційно – правовими формами підприємств є, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, інші господарські товариства, приватне підприємство. З кожним видом організаційно-правової форми пов'язаний комплекс правових норм, що її визначають. Називаючи ту чи іншу організаційно - правові форму юридичної особи, можемо зробити висновок про те, як вона засновується, як управляється, яку відповідальність несуть засновники тощо. Організаційно - правова форма - певна модель, якій повинна відповідати організація, щоб визнаватись юридичною особою. Організаційно - правова форма є найважливішим критерієм класифікації суб’єктів господарювання. Зміна одного її елементу призводить до створення зовсім іншого його виду. Так, єдиною відмінністю товариства з обмеженою відповідальністю від товариства з додатковою відповідальністю є об'єм відповідальності засновників. Організаційно - правова форма, як поняття, застосовується переважно для характеристики юридичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств). Проте, ця ознака притаманна всім без винятку соціальним утворенням, які визнаються юридичними особами. Так, наприклад, за кількістю осіб, які беруть участь у заснуванні, підприємства поділяються на: створені одним суб'єктом (приватні, державні підприємства); створені декількома суб'єктами (господарські товариства, кооперативи, колективні підприємства); об'єднання підприємств (асоціації, концерни, корпорації тощо). Другою ознакою суб'єкта господарського права є те, що він має юридичне відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто, у майновому відношенні суб'єкт господарського права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарського права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якого господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інший рахунки в банках. Правом власності і господарським законодавством про управління майном визначається правовий титул, на якому майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна). Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта господарського права є його господарська правосуб'єктність, тобто визначається законодавством за певним суб’єктом господарювання можливість бути суб’єктом права (мати і здійснювати господарські права і обов’язки, відповідати за їх належне виконання). Обсяг правоздатності визначається як в законодавстві, так і в правовстановлюючих документах. Вона дає права на організацію конкретної господарської діяльності. Четвертою ознакою пов’язаною з правосуб’єктністю, є компетенція господарських організацій. У даному випадку компетенція розглядається як сукупність прав та обов’язків, які безпосередньо закріплені за господарською організацією законом і пов’язана з певним видом діяльності, переважно в організаційно – господарських правовідносинах. До компетенції відносяться: коло питань, які можуть вирішувати та чи інша господарська організація; обов’язки, які покладаються законом на певну господарську організацію; форми відповідальності за порушенні невиконання покладених на господарську організацію обов’язків; способи захисту порушених прав. На думку В. С. Щербини оскільки поняття компетенції є досить широким і застосовується в різних правових галузях, в ГК йдеться саме про господарську компетенцію, якою позначається не лише сукупність прав та обов’язків суб’єктів господарювання, але і сукупність повноважень, прав та обов’язків органу державної влади або органу місцевого самоврядування при виконанні своїх функціональних завдань у сфері господарювання. Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин. Відповідно, терміни «суб’єкти господарського права»і «учасники господарських» є всі підстави розглядати як тотожні1. __________________ 1 Див.: Щербина В.С. Суб’єкти господарського права: монографія / К.: Юрінком Інтер, 2008 – С. 9 – 13. Згідно з ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є:
Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання. Тому саме їх правовому статусу приділяється головна увага у цій темі. За ч. 1 ст. 55 ГК суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділити наступні ознаки суб'єкта господарювання:
Власне суб'єктами господарювання, відповідно до ч. 2 ст. 55 ГК є:
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання чи права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Вони також мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи. § 2. Громадяни підприємці як суб’єкти господарських правовідносин Насамперед зазначимо, що господарську діяльність в залежності від правового становища її суб’єктів можна розділити на дві великі категорії:
Спочатку доцільно зупинитись на питанні різниці між правовим статусом фізичної особи – громадянина і громадянина – підприємця. Зокрема, фізична особа – громадянин виконує у повсякденному житті та побуті певну трудову діяльність але не пов’язану з підприємницькою діяльність, не для задоволення соціальних, а для особистих потреб. Наприклад, в ст. 2 Закону України від 15.03.2003 р. «Про особисте селянське господарство» (далі – ОСГ) передбачено, що таке господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і суспільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна ОСГ, у т.ч. у сфері сільського зеленого туризму. Члени ОСГ мають право: самостійно господарювати; укладати угоди;реалізувати напрямки виробленої продукції; надавати послуги з використанням ОСГ; використовувати для власних потреб наявні на земельні ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насаджені, водні об’єкти, а також інші властивості землі. Діяльність пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності. Регулюється Конституцією України, Земельним кодексом, ЦК, Законом про ОСГ, та іншими нормативно – правовими актами, без посилання на ГК і відповідно не є предметом правового регулювання господарського права. Члени ОСГ мають право: самостійно господарювати; укладати угоди; реалізувати напрямки виробленої продукції; надавати послуги з використанням ОСГ; використовувати для власних потреб наявні на земельні ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насаджені, водні об’єкти, а також інші властивості землі. До другої групи суб'єктів належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи. Це найпростіша форма підприємництва, що здійснюється від свого імені, на свій ризик громадянами, які відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути поширене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи – суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного їй майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується громадян та підприємців. На відміну від інших форм підприємництва ця форма підприємництва не припускає створення юридичної особи, об'єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується на приватному господарюванні. Фізичними особами - підприємцями можуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Отже, не можуть бути суб'єктами підприємництва особи, визнані у встановленому порядку недієздатними (внаслідок душевної хвороби або слабоумства) або обмежено дієздатними (внаслідок зловживання алкогольними напоями або наркотичними речовинами). Таким чином, підприємцями можуть бути особи, які досягали віку цивільного повноліття – 18 років винятком є досягнення повної дієздатності до досягнення 18 років особами, які вступили у шлюб або є у трудових відносинах за трудовим договором з 16 років. Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Громадяни – підприємці також не вправі здійснювати такі види діяльності: що становлять монополію держави: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками); провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін. Громадянин - підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності - права займатися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Він діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах. Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК громадянин - підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. З ГК, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності, Поряд із загальними обмеженнями у здійсненні підприємницької діяльності. Фізичні особи – громадяни як суб'єкти підприємницької діяльності не можуть, зокрема: Надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не передбачене законом. Згідно із Законом України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; торгівля цінними паперами; факторинг. Займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення (див. Закон України від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення»); Займатися космічною діяльністю (див. Закон України від 15 листопада 1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність»); Займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом (згідно зі ст. 4 Закону України від 5 травня 1999 р. «Про металобрухт» операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами); Займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти (див. закони України від 13 травня 1999 р. «Про загальну середню освіту», від 17 січня 2002 р. «Про вищу освіту»); Займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг згідно зі ст. 1 Закону України від 14 грудня 1999 р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» концесіонером може бути юридична особа. Окрім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо: ліцензування певних видів господарської діяльності; патентування окремих видів підприємницької діяльності; подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплати податків та інших обов'язкових платежів; ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; додержання прав і законних інтересів споживачів; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством; своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах. Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2ст 128 ГК та ч. 1 ст. 52 ЦК прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК). За рішенням суду за відповідними зобов'язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів. Громадянин-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою. Застосування єдиного податку при оподаткуванні доходу приватного підприємця регулюється Указом Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції Указу від 28 червня 1999 р. № 746/99). Працювати за спрощеною системою підприємець може за додержання таких вимог:
Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця у розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Ця ставка підвищується на 50% за кожного працівника, що залучатиметься фізичною особою-підприємцем для здійснення діяльності. Сплата єдиного податку за підсумками діяльності у звітному періоді дає законні підстави приватному підприємцеві не тільки не сплачувати прибутковий податок, а й не складати відповідну декларацію. Підтвердження цього можна знайти в п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727». Тому приватні підприємці, які є платниками єдиного податку, звільняються від щоквартальних авансових платежів. Єдиний податок значно полегшує ведення бухгалтерського обліку, який стає більш зрозумілим. Особливо для тих громадян, які тільки розпочинають самостійний бізнес і у той час повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків і ведення діловодства. Привертає увагу і можливість заощадження коштів через дозвіл незастосування цієї категорії підприємців касових апаратів при проведенні операцій з готівкою. Проте, як свідчить практика, ця система не є досконалою. Так, далеко не кожний підприємець має регулярні грошові надходження. Однак сплата єдиного податку відбувається незалежно від результатів діяльності. Видаються недостатньо обміркованими і вимоги щодо обмеження кількості найманих працівників. Адже якщо підприємець вдало розпочав бізнес і має можливості для його подальшого розвитку, таке обмеження заважатиме і інвестиціям, і створенню додаткових робочих місць в Україні. Громадянин - підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працюючи за готівкові кошти. |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичний... «Господарське право» (відповідно до вимог ECTS) для студентів IV курсу / Уклад. Д. В. Задихайло Ю.Є. Атаманова, Р. П. Бойчук та ін.... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму... |
|
Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право» Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право». К.: НАВС, 201 І. 60 с |
Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |
|
1. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ Навч посібник для студентів факультету заочного навчання. – Харків: Нац аерокосм ун-т “Харк авіац. ін-т”, 2007. – 76 с |
Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з |
|
Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах... Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів |
Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах... Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів |