|
|
Скачати 5.49 Mb.
|
|
§ 2. Підприємництво як спосіб господарської діяльності Конституційні засади підприємницької діяльності передбачені ст. 42 Конституцією України. Так, згідно з цією статтею кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час така діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів, військовослужбовців обмежується законом. Визначальні нормативні приписи, які є відправними у здійсненні правового регулювання передбачені ГК. При визначенні поняття «підприємництво» слід виходити з економічної сутності цього явища, яка полягає в тому, що його передумовою є розходження між попитом і пропозицією на товарному ринку. Таке розходження призводить до визначення стратегії, направленої на виготовлення матеріальних благ і надання послуг, купувати чужі товари за певними цінами, а продавати за більш високими з метою задоволення суспільних потреб та одержання прибутку. У науковий обіг його увів французький банкір – економіст Р. Кантильон на початку XVІІІ століття. До підприємців він зараховував людей, які були зайняті економічною діяльністю в умовах економічної нестабільності та готові до ризику. Вагомий внесок в дослідження підприємництва зробив австрійський економіст Н.А.Шумпетер. У відомій роботі «Капіталізм, соціалізм і демократія» в основу забезпечення економічного розвитку він ставить фігуру підприємця, функції якого відрізняються від ролі як капіталіста, так і робітника. Підприємець здатний мобілізувати фактори виробництва, реалізує досягнення технічного прогресу, знаходить нові потреби, ринки збуту і т. д. У результаті за виявлену ініціативу він винагороджується прибутком, а народне господарство у цілому одержує поштовх до розвитку1. З огляду на викладене підприємництво 1 Див. : Шумпер, Йозеф А. Капіталізм. Соціалізм і демократія / Пер. з англ. В. Ружицького та П. Таращука. – К.: Основа 1995 – С. – 171 – 172. здійснюється у сфері господарської діяльності і є її різновидністю. Відповідно ці поняття за змістом співвідносяться як часткове з цілим і є нерівнозначні. Тому підприємництво слід розглядати як підгалузь господарської діяльності на яке поширюються загальні вимоги щодо регулювання, але з урахуванням її комерційного характеру. Підтвердженням тому є ст. 3 ГК, яка визначаючи поняття господарської діяльності, передбачає її поділ на підприємницьку, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку і як таку, що може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційну господарську діяльність). Цей поділ також підтверджується ст. 42 – 51 глави 4 цього кодексу яка називається «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» і ст. 52 – 54 глави 5 – «Некомерційна господарська діяльність». В користь запропонованого поділу свідчить дефініція, що міститься в ст. 42 ГК «Підприємництво як вид господарської діяльності». Згідно з цією статтею: підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Предметом правового регулювання підприємництва, як будь – якої іншої підгалузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Вони виникають у процесі або у зв’язку із провадженням підприємницької діяльності та її суб’єктами – носіями взаємопов’язаних прав і обов’язків, передбачених Законом. Отже, правові норми які регулюють підприємницьку діяльність складають підгалузь господарського права. Згідно зі ст. 44 ГКПідприємницька діяльність здійснюється на основі принципів:
Крім принципів підприємницької діяльності в ГК (ст.47 передбачені спеціальні норми про гарантії підприємницької діяльності, а саме:
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених ст. 48 ГК:
Для визначення поняття підприємницька діяльність як підгалузі господарської необхідно передусім виявити її характерні ознаки. З економічної точки зору найважливішими ознаками підприємництва є підприємливість суб’єктів господарювання, ризик, мобільність, динамічність підприємницьких дій, інші додають до цих ознак ініціативу, відповідальність, активний пошук рішень. В юридичній літературі виділяються такі основні ознаки підприємницької діяльності: Перша ознака підприємницької діяльності - її економічна ініціативність і самостійність, це означає, що підприємці активно обирають ініціативу, а також свідомо ставлять себе у таку ситуацію коли вони персонально відповідальні за успіх або невдачу справи, вважають, що успіхи і невдачі вони здатні контролювати та впливати на результати своїх вчинків. Ця риса поєднується з ініціативою у запровадженні мотиваційного управління, прагненням до персональної відповідальності. Зміст цієї ознаки як зазначає Н.О.Саніахметова пояснюється в літературі по - різному. Так, в економічній літературі суть ознаки самостійності і незалежності господарюючих суб'єктів вбачається в тому, що кожна людина, ставши підприємцем, вирішує самостійно всі питання діяльності свого підприємства, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон'юнктури. В юридичній літературі, на думку одних учених, термін «самостійність» підкреслює той факт, що втручання в підприємницьку діяльність органів влади й управління можливе лише у встановлених законом межах. Інші вчені під ініціативністю розуміють те, що підприємець починає діяльність на свій розсуд. На думку третіх, ознака ініціативності і самостійності вказує на вольове джерело підприємницької діяльності, оскільки суб'єкти самі ініціюють цю діяльність в нормативно-явочному порядку і самостійно, тобто своєю владою і в своїх інтересах, здійснюють її1. ___________________ Див.: Саніахметова Н.А. підприємницьке право: Навч. посібн. – 3 – тє вид., переробл. і доп. – К., А. С. К., 2005. – С. 16 – 17. Ініціативність і самостійність підприємницької діяльності визначена в ГК. Зокрема ч. 1 ст. 43 ГК передбачено, що підприємці мають право без обмежень здійснювати будь – яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Їх суть відображена в принципах підприємницької діяльності, які передбачені у ст. 44 ГК. В кінцевому рахунку вона полягає в реалізації гарантованої ст. 42 конституції України свободи підприємницької діяльності. Друга ознака - творчий та інноваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор. Інноваційний характер є найважливішим, що характеризує підприємництво, зважаючи на його соціальну перспективу, інновація є центральною характеристикою підприємця. У сучасній зарубіжній літературі інновація (нововведення) розуміється як основна функція процесу підприємництва. Третя ознака – систематичність (регулярність, професійність, постійність). Учені - економісти інколи не вважають систематичність характерною ознакою підприємництва, а, навпаки, відносять її до короткочасних, тактичних способів дії, що здебільшого вписуються у відносно короткотривалі угоди. Учені - юристи одностайно визнають ознаку систематичності необхідною рисою підприємництва, однак називають її по-різному. Деякі вчені називають постійність, інші підкреслюють професійну основу діяльності, треті підкреслюють її регулярний характер. На практиці, особливо податкові органи, при визначенні самостійності, керуються Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. № 24 – 93 «Про податок на промисел». За змістом ст. 1 цього Декрету систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року. Четверта ознака - ризиковий характер, тобто готовність підприємця до тягаря не передбачених несприятливих наслідків (понести збитки чи упустити вигоду т. п.) та вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, що пов’язане з умінням координувати і комбінувати всі фактори виробництва з метою недопущення ймовірних збитків та неплатоспроможності. П'ята ознака - цільове спрямування на одержання прибутку. Деякі автори підкреслюють, що метою підприємницької діяльності є одержання не прибутку взагалі, а саме підприємницького прибутку. Підприємницьким прибутком в літературі називається особливий вид доходу, винагороди за заповзятливість, специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу. Вважається, що прибуток підприємця складається з двох елементів: звичайного прибутку ділової людини та надлишку над звичайним прибутком. Другий елемент і є підприємницьким доходом (прибутком) у вигляді форми суспільної винагороди за інноваційний пошук, новаторство у виробництві. Мету одержання прибутку як ознаку підприємницької діяльності визнають як законодавець, так і вчені (майже одностайно). Якщо її метою не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Водночас, інколи заперечується визнання мети одержання прибутку як обов'язкової ознаки підприємництва. Аргументується це тим, що можна моделювати ситуацію, в якій будь-який підприємець тимчасово здійснює виробництво і реалізацію товару нижче собівартості для завоювання ринку і така діяльність не буде розглядатися як підприємницька. Важко погодитися з такою позицією, оскільки тут відбувається певною мірою змішування мети підприємницької діяльності й результату такої цілеспрямованої діяльності. Та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою, не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для вилучення її з числа підприємницької. Шоста ознака підприємницької діяльності - социально - відповідальний характер. Соціальна відповідальність розуміється як суспільна відповідальність, тобто очікування того, що підприємці мають діяти в інтересах суспільства і робити свій внесок у вирішення суспільних і соціальних проблем. Важливим тут є розуміння ними необхідності здійснювати свою діяльність вживаючи всіх заходів для мінімалізації негативного впливу на навколишнє середовище (екологічний аспект). Умови, обсяги сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання підприємницької діяльності визначаються ГК, іншими законодавчими актами, а також програми економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб’єктів господарювання здійснюються відповідно до чинних нормативно – правових актів, що буде розглянуто окремі (Гл. 2). Самі по собі правові засоби, закріплені у чинному законодавстві, не можуть забезпечити підприємницьку діяльність без відповідного і якісного організаційного механізму їх застосування у практиці, що включає в собі наявність певної організаційної структури, повноважень відповідних органів, підготовка кадрів тощо. Не достатньо лише нормативного регулювання, а необхідне належне їх застосування, що неможливо без відповідного функціонування державних органів, які застосовують правові засоби. Усунення зазначених недоліків та дальше забезпечення конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність усунення адміністративних перешкод при її здійсненні передбачені Указом Президента України від 06. 08. 2008 р. № 698/2008 «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності». § 3. Господарські правовідносини, їх ознаки та види Виходячи з того, що сфера господарювання не є однорідною у складаються різноманітні відносини, пов’язані з господарською діяльністю. Оскільки така діяльність неможлива без вступу її суб’єктів у взаємодію, в господарські відносини, господарсько – правова концепція визначає їх у власному (спеціальному) відносно економіки розумінні, а саме: господарськими є відносинами як між господарюючими суб’єктами, так і органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Якщо такі відносини врегульовані нормативно – правовими актами вони стають господарськими правовідносинами В даному випадку вони характеризуються такими елементами:
Визначення господарських правовідносин закріплено у ст. 1 ГК, оскільки йдеться про те, що вони складають предмет правового регулювання цього кодексу. Тобто ця стаття передбачає, що саме регулюють норми господарського права у процесі організації та здійснення господарської діяльності. виходячи з приведеного, господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Відповідно до ч. 4 ст. З ГК сферу господарських відносини становлять господарсько-виробничі, організаційно – господарські та внутрішньогосподарські. Поділ господарських відносин на господарсько - виробничі та організаційно - виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. Зокрема, господарсько – виробничі відносини складаються при здійсненні господарської діяльності. Організаційно – господарські у сфері державного регулювання господарської діяльності. Так, згідно з ч. 5 ст. 3 ГК господарсько - виробничими відносинами є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, виконання робіт і надання послуг). Частіше за все вони виникають на основі господарського інтересу і опосередковуються господарськими договорами. Організаційно - господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (п. 6 ст. 3 ГК). вони ґрунтуються на актах державних органів, власників майна, в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування, патентування, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання і т. п. Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарські відносини (п. 7 ст. 3 ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії — всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управління та їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами). За взаємним становищем сторін відносини є:
За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:
За інтегрованим критерієм, що має ключове значення в механізмі господарсько-правового регулювання і відображає всю сукупність зазначених правовідносин у їх єдності і багатоманітності вони поділяються на такі види:
Немайнові абсолютні господарські правовідносини. Вони виникають з приводу немайнових благ, що використовуються суб'єктами господарювання в процесі здійснення господарської діяльності (фірмові найменування, торгівельні марки, комп'ютерні програми, комерційна таємниця тощо). Але ж треба підкреслити, що зазначені правовідносини є такими лише у процесі нормальної реалізації відповідних прав. У разі порушення останніх виникає охоронне відносне правовідношення майнового характеру (наприклад, відшкодування збитків, застосування адміністративно – господарських санкцій відповідно до Закону України від 07. 06. 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції». Тобто господарські правовідносини немайнового характеру містять у собі майновий потенціал і захищаються засобами майнового характеру. Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств. Суміжними з господарюванням є народні промисли, якими також притаманні риси цієї діяльності. Критерії правового регулювання господарських відносин закріплені в ст. 258 ГК. Такими критеріями є:
Правовою підставою виникнення господарських правовідносин, є також державні замовлення та державні завдання (ст. 13 ГК), господарський договір (ст. 184 ГК), організаційно – господарський договір (ст.186 ГК), спільне виробництво та реалізація суб’єктами господарювання продукції, виконання робіт, надання послуг тощо. Проте, об’єктивно у сфері регулювання економіки виникають й інші відносини, що не є господарськими і відповідно не регулюються ГК. Такими, відповідно, до ст. 4 ГК є:
|
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичний... «Господарське право» (відповідно до вимог ECTS) для студентів IV курсу / Уклад. Д. В. Задихайло Ю.Є. Атаманова, Р. П. Бойчук та ін.... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму... |
|
Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право» Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право». К.: НАВС, 201 І. 60 с |
Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |
|
1. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ Навч посібник для студентів факультету заочного навчання. – Харків: Нац аерокосм ун-т “Харк авіац. ін-т”, 2007. – 76 с |
Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з |
|
Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах... Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів |
Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах... Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів |