ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ» (Поетична мова Л. Українки і Л. Костенко) Мета


Скачати 162.34 Kb.
НазваЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ» (Поетична мова Л. Українки і Л. Костенко) Мета
Дата03.01.2014
Розмір162.34 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Музика > Документи
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ:
«ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ»
(Поетична мова Л. Українки і Л. Костенко)


слайд1


Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та
Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття їх творчості, познайомити з особливостями індивідуального стилю поетес, формувати мовну культуру, виховувати любов до поезії

Необхідне обладнання: проектор, комп’ютер, презентації до уривку з роману Ліни Костенко «Маруся Чурай», до уривку з драми – феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», музичний супровід

Хід заходу.
Вступне слово. викладача. Шановні учні, викладачі, гості. Ми зібралися на свято-зустріч двох поколінь: минулого і сьогодення. Свого часу на літературному небосхилі загорілися дві зіроньки, які сяють і до сьогоднішнього дня. Це великі поетеси – Л. Українка і Л. Костенко. Люди різних віків, але пам'ять і шана про них незабутня. Сьогодні до нас завітали Л. Українка, Л. Костенко та їхні герої, а також любителі їх поезій.слайд2
(Учні по черзі читають вірші)

  1. Я прилину до вас першим вітром тужливим весняним

Журавлиним ключем прилечу із натомлених дальніх доріг,

Повернуся сюди солов’їними первопіснями,

Рушником обернусь в прадідівський святий оберіг.


  1. Коли перші громи розітнуть чисте небо промінням вогненним,

Коли гомін лісів відгукнеться вам смутком тужливим моїм,

Отоді спом’яніть, я прошу вас. Отак всі про мене,

Щоб цей спогад у вічні незнані шляхи долетів.


  1. Я лишила вам слово, яким користатись завжди уміла,

Залишила вам голос, щоб з вічності він аж сюди долетів,

Щоби моя любов до Вкраїни змаліти не сміла

І голубила завше і всюди достойних дочок і синів.


  1. Сумним акордом лине осінь в небесах,

Тужливим ехом в’ється в піднебессі.

Ми оспівати хочем у віршах

І ту, і іншу поетесу.
5. Вони, мов кремінь, були горді почуттям,

Що є дочками рідної країни.

Свою любов у віршах передали нам,

Як дар святий для нашої родини.


  1. На вітрі тужить спогадом листок

І виколихує у серці пісню.

Своїм життям вони дали урок,

Як берегти землі колиску вічну.
(Виходить Леся Українка)

Леся. На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала.

А хто стрічався на шляху зі мною,

Того я щирим серденьком вітала.
(Виходить Ліна Костенко)

Ліна. Я вибрала долю собі сама

І що зі мною не станеться ,

У мене жодних претензій нема

До Долі моєї обраниці
Я – Леся Українка!

Я – Ліна Костенко!

Я – минуле!

Я сьогодення!

слайд4


Леся. Я – видатна українська письменниця Леся Українка. Справжнє прізвище – Косач Лариса Петрівна. Народилася 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському. Мати – теж письменниця, відома під ім’ям Олена Пчілка.
Дитинство пройшло в мальовничому селі Колодяжному на Волині, серед розкішної природи. В дитинстві була веселою дівчинкою, любила співати і танцювати, любила грати на фортепіано, пробувала писати музику, у 4 роки вже читала, у 8 років власноруч вимережила батькові сорочку, у 9 років написала перший вірш «Надія». У 10 років дуже застудилася і хвороба переслідувала все моє життя. Мріяла стати художником, бо гарно малювала, музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не здогадувалась я, що в серці вже поселилася муза, що моїй поезії в майбутньому судилося стати окрасою української літератури.слайд5
(Звучить вірш «Гетьте, думи, ви хмари осінні!»)

Гетьте, думи, ви хмари осінні

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Леся. Малювання, музика, поезія…А моє перше кохання?, яке боязко ступило на тінисту терасу у невеличкому містечку Чукурларі, що біля Ялти, де я оздоровлялась. Кохання заглянуло в очі, посміхнулося щирою посмішкою і навіки поселилось у серці. Як нам було добре вдвох… ми часто слухали, як шепотіли кипариси, як бився об скелі шалений прибій, як кигикали чайки над морем. Моє перше кохання – це Сергій Мержинський.
(Входить Сергій Мержинський,
міні-спектакль «Зустріч у Ялті»)

Сергій. Я був закоханий нестямно в Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надвечірня зажура і тепло призахідного сонця…Лесю! …Подивіться навколо. Попереду море, чайки кигичуть, а позаду – гори. слайд10

Леся. Диво, та й годі. Внизу, погляньте, наче в раю, а тут пустеля. От уже забута Богом Волинь, а такого не стрінеш. Там ліс – так ліс, а поле – так поле…Знаєте, Сергію Костянтиновичу, от скільки вже об’їздила країв, а найріднішою все-таки залишається Волинь. Хоч і недуга моя звідти, а все одно люблю її.

Сергій. Ви завше так про неї гарно говорите, що й мені кортить там побувати.

Леся. То й що? Приїздіть до нас в Колодяжне. Жити є де, місця чудові. Будьте певні – не пошкодуєте.

Сергій. Місяць-два на лоні природи… А що? Це ідея. Тільки де ж його урвати того часу?

Леся. Вас важко переконати, але майте на увазі – наша домівка завжди до ваших послуг.

Сергій. Спасибі, неодмінно скористаюсь вашою гостинністю

Леся. Гляньте навколо. Яка краса! Шкода, що я не художник, хоч і колись вчилась цьому мистецтву.

Сергій. А ви словами, Лесю, малюйте, у вас гарно виходить.

Леся. Так., словами…

(Звучить попурі з поезій Л. Українки)

1. До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.
2. Сім струн я торкаю, струна по струні,

Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають

По рідній коханій моїй стороні.
3. Час, моя пісне, у світ погуляти,

Розправити крильця, пошарпані горем,

Час, моя пісне, по волі буяти,

Послухать, як вітер заграв понад морем.слайд12
4. Тиша в морі…ледве-ледве

Колихає в морі хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.
5. І та мелодія не може заніміти:

Не раз, як тільки лист од вітру зашумить,

Чи блиснуть проти сонця ярі квіти,

Вона зненацька в думці забринить.
6. Якби мої думи німії

Та піснею стали без слова,

Тоді б вони більше сказали.

Ніж вся оця довга розмова.
Сергій. Досить . Ходімо краще глянемо вниз. Погляньте, Лесю! Ще одне диво.

(Мержинський зупинився біля квітки)

Леся. Чи не привиділося нам?

Сергій. Жива! Ходіть сюди, гляньте на її стебло.

Леся. Диво, та й годі: така мертвеччина, така суворість – і раптом, майже неприродна краса!

Сергій. Зірвемо?

Леся. Що ви нехай росте.

Сергій. А я хочу для вас…на пам’ять…

Леся. На пам'ять… О друже! Знав би ти, як увійшов ти мені в серце. Не квіткою і не дарунками коштовними, не пестощами, а скромністю, своєю людяністю, любов’ю щирою.

Сергій. То як? Не ми, то хтось інший зірве…Не вікувати ж їй тут?

(Висмикнув квітку і подав Лесі)

Забув, у якого народу є звичай: хлопець, коли він хоче одружитися, повинен розшукати дівчині щонайкращу гірську квітку.(Леся зашарілася, опустила очі)

Леся. Уже сутеніє, Сергію. Треба їхати. Цікаво, як у вас називають цю квітку?

Сергій. Я вперше бачу таку квітку.

Леся. Тоді я назву її Ломикамінь. Як, підходить?

Сергій. Справді, вона таки варта цього наймення.

Леся. Поставлю її в себе на столі – як символ нескореності, твердості… Хай нагадує і цю подорож.

Сергій. Спасибі, Лесю. Я теж не забуду. Прощайте , Лесю…слайд9
(цілує руку, виходить)

(звучить тихо музика, за столом сидить Леся, пише лист)
(Лист можна спроектувати на екран)

«Мій любий друже! Твої такі нечасті листи чомусь завжди пахнуть зов’ялими трояндами. Легкі тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу минулу мрію…слайд15

Мій друже, любий мій друже! Як можна, щоб я жила саме тепер, коли я знаю інше життя? Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я іду до тебе, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Тільки з тобою я не сама. Тільки з тобою я не на чужині. Пишеш про смерть? Я так боюся без тебе….Бери, бери й мене з собою… Ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу. І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди…!

(музика грає сильніше)

Леся. (Говорить)Він помер. Чому мені доля посилає такі випробування?...Час лине….Час лікує….І я створила свою Мавку з самих глибин душі. Образ зродився з духу музики, з народної пісні…

слайд16

Леся встає і виходить.

(Уривок з «Лісової пісні» див. додаток №1)

Не руш, не руш, не убивай….


На сцені зявляється Ліна Костенко

(Читає вірш «Доля»див. додаток №2)

Я – Ліна Костенко. Сьогодні відома і шанована в Україні поетеса. Народилася я 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині. Мій батько був неординарною особистістю, знав 12 мов. Коли ми переїхали до Києва, то сталося лихо, однієї ночі «чорний ворон» на 10 років вирвав із сім’ї батька, який став «ворогом народу». А через деякий час почалась війна. Саме в час воєнної розрухи до мене прийшло натхнення. Мій перший вірш написаний в окопі на мокрій стіні, де ховалася від ворожого обстрілу. У 16 років мала перші публікації в пресі. Я закінчила Московський літературний інститут ім.Горького. Поставила собі за мету – стати письменником. Пізніше я спробувала себе як авторка кіносценарію. Разом з Аркадієм Добровольським написала сценарій фільму «Перевірте свої годинники». Проте фільм так і не було поставлено.слайд33слайд29слайд24

Я виступала проти збройного вторгнення радянських військ на чужу територію і розуміла, що наражаюсь на ув’язнення. Проте влада не посміла торкнути мене, бо я мала величезний авторитет серед шанувальників моєї поезії.

Звучить попурі з віршів Л. Костенко

1. Не допускай такої мислі,

Що Бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі.

Немає часу на поразку.
2. І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!
3. Любіть травинку, і тваринку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня.
4. В епоху спорту і синтетики

людей велика ряснота.

Нехай тендітні пальці етики

торкнуть вам серце і вуста.
5. Моя любове! Я перед тобою,

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!
6. Не дай мені заплутатись в дрібницях,

Не розміняй на спотички доріг,

Бо кості перевернуться в гробницях

Гірких і гордих прадідів моїх.слайд34
7. Митцю не треба нагород,

Його судьба нагородила.

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

Ліна продовжує. Але покарання знайшли – не друкувати мої твори.

Ця заборона тривала цілих 19 років. Та час усе ставить на свої місця. Я написала історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Успіх був неймовірний!!! За книгою стояли багатолюдні черги. Я отримала Державну премію України ім.. Т. Шевченка.слайд35

Нині мої твори друкуються не тільки в Україні, а й за кордоном. За перекладені італійською мовою «Інкрустації» мене було удостоєно премією ім. Франческо Петрарки. Зараз живу і працюю в Києві. Моє ім’я асоціюється з Лесею Українкою та героїнею з мого твору «Марусею Чурай»

Звучить музикаслайд36
Виходить Маруся Чурай
(уривок роману «Маруся Чурай)

(Весна прийшла так якось несподівано…
див. додаток №3)



На сцену виходять Леся і Ліна.

слайд38


Леся. На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала…

Ліна. Я вибрала долю собі сама…

Леся. Я – Минуле.

Ліна. Я – сьогодення.

Викладач. А попереду – вічність, бо велика любов і велика творчість – невмирущі
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

  1. Авраменко О.М. Українська література. Хрестоматія для ЗНО. – К.: Грамота, 2012.

  2. Єременко О.В. Українська література. Хрестоматія 11 кл. – Х.: 2012.

  3. Куцієнко О.Г. Професійний довідник учителя літератури. – Х.: Основа, 2012.

  4. Леся Українка «Гетьте, думи, ви хмари осінні.

  5. Леся Українка драма-феєрія «Лісова пісня».

  6. Ліна Костенко «Вибране».

  7. Ліна Костенко «Доля».

  8. Ліна Костенко роман у віршах «Маруся Чурай».

  9. Марченко А.С., Марченко О.Д. Українська література. Практичний довідник. – Х.: 2010.

  10. Олійник М. Дочка Прометея. – К.: Дніпро, 1970.


Додаток №1

Уривок з драми - феєрії Л. Українки «Лісова пісня»

(Звучить музика, то Лукаш грає на сопілці)

Мавка Ох, як я довго спала!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

В червоні черевички убереться

і людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавлють

на чистім плесі каченятка дикі.

А хто мене збудив?

Либонь, весна.

Весна ще так ніколи не співала,

як отепер. Чи то мені так снилось?

( Лукаш знов грає. )

Ні... стій... Ба! чуєш?.. То весна співає?

Лукаш грає мелодію № 5, тільки ближче.

Лукаш із сопілкою. Мавка ховається.

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

Мавка Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

Лукаш Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка Я – Мавка лісова.

Лукаш (не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я від старих людей

про мавок чув не раз, але ще зроду

не бачив сам.

Мавка А бачити хотів?

Лукаш Чому ж би ні?.. Що ж, ти — зовсім така,

як дівчина.. ба ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи...

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється.)

Та ні, тепер зелені... а були,

як небо, сині... О! тепер вже сиві,

як тая хмара... ні, здається, чорні,

чи, може, карі... ти таки дивна!

Мавка (усміхаючись)

Чи гарна ж я тобі?

Лукаш (соромлячись) Хіба я знаю?

Мавка (сміючись) А хто ж те знає?

Лукаш (зовсім засоромлений) Ет, таке питаєш!..

Мавка (щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он, бачиш, там питає дика рожа:

“Чи я хороша?”

А ясень їй киває в верховітті:

“Найкраща в світі!”

Лукаш А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав — дерево німе, та й годі.

Мавка Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш Чи то ти все отак сидиш у лісі?

Мавка Я зроду не виходила ще з нього.

Лукаш А ти давно живеш на світі?

Мавка Справді, ніколи я не думала про те... (Задумується.)

Мені здається, що жила я завжди...

Лукаш І все така була, як от тепер?

Мавка Здається, все така...

Лукаш А хто ж твій рід?

Чи ти його зовсім не маєш?

Мавка Маю. Є Лісовик, я зву його: “дідусю”,

а він мене: “дитинко” або “доню”.

Лукаш То хто ж він — дід чи батько?

Мавка Я не знаю. Хіба не все одно?

Лукаш (сміється)

Ну, та й чудні ви

отут у лісі! Хто ж тобі тут мати,

чи баба, чи вже як у вас зовуть?

Мавка Мені здається часом, що верба,

ота стара, сухенька, то — матуся.

Вона мене на зиму прийняла

і порохном м’якеньким устелила

для мене ложе.

Л у к а ш Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цілу зиму?

М а в к а Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все: “Засни, засни...”

І снилися мені все білі сни:

На сріблі сяли ясні самоцвіти,

Стелилися незнані трави, квіти,

блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі

спадали з неба — білі, непрозорі —

і клалися в намети... Біло, чисто

попід наметами. Ясне намисто

з кришталю грає і ряхтить усюди...

Я спала. Дихали так вільно груди.

По білих снах рожевії гадки

легенькі гаптували мережки,

і мрії ткались золото-блакитні,

спокійні, тихі, не такі, як літні...

Л у к а ш (заслухавшись):

Як ти говориш...

М а в к а Чи тобі так добре? Лукаш потакує головою.

Мавка Твоя сопілка має кращу мову.

Заграй мені, а я поколишуся.

Мавка сплітає віття на березі, сідає в нього й гойдається тихо, мов у

колисці. Лукаш грає соло , прихилившись до дуба, і

не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи,

мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії № 8, і Лукаш їй

приграє вдруге мелодію № 8. Спів і гра в унісон.

Мавка Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає білі груди, серденько виймає!

На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше

дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна

безлиста тернина появляє ніжні квіти.

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга аж до

сліз: Лукаш, завваживши те, перестає грати.

Лукаш Ти плачеш, дівчино?

Мавка Хіба я плачу?

(Проводить рукою по очах.)

А справди... Ні-бо! то роса вечірня.

Заходить сонце... Бач, уже встає

на озері туман...

Лукаш Та ні, ще рано!

Мавка Ти б не хотів, щоб день уже скінчився?

Лукаш хитає головою, що не хотів би.

Мавка Чому?

Лукаш Бо дядько до села покличуть.

Мавка А ти зо мною хочеш бути?

Лукаш киває, потакуючи.

Мавка Бачиш,

і ти немов той ясень розмовляєш.

Лукаш (сміючись)

Та треба по-тутешньому навчитись,

бо маю ж тута літувати.

Мавка (радо) Справді?

Лукаш Ми взавтра й будуватися почнемо.

Мавка Курінь поставите?

Лукаш Ні, може, хижку,

а може, й цілу хату.
Мавка Ви — як птахи:

клопочетесь, будуєте кубельця,

щоб потім кинути.

Лукаш Ні, ми будуєм навіки.

Мавка Як навіки? Ти ж казав,

що тільки літувати будеш тута.

Лукаш (ніяково)

Та я не знаю... Дядько Лев казали,

що тут мені дадуть ґрунтець і хату,

бо восени хотять мене женити...

Мавка (з тривогою)

З ким?

Лукаш Я не знаю. Дядько не казали,

а може, ще й не напитали дівки.

Мавка Хіба ти сам собі не знайдеш пари?

Лукаш (поглядаючи на неї)

Я, може б, і знайшов, та...

Мавка Що?

Лукаш Нічого...

(Пограває у сопілку стиха щось дуже жалібненьке,
потім спускає руку з сопілкою і замислюється.)

Мавка (помовчавши)

Чи у людей паруються надовго?

Лукаш Та вже ж навік!

Мавка Се так, як голуби...

Я часом заздрила на їх: так ніжно

вони кохаються... А я не знаю

нічого ніжного, окрім берези,

за те ж її й сестрицею взиваю;

але вона занадто вже смутна,

така бліда, похила та журлива, –

я часто плачу, дивлячись на неї.

От вільхи не люблю — вона шорстка.

Осика все мене чогось лякає:

вона й сама боїться – все тремтить.

Дуби поважні надто. Дика рожа

задирлива, так само й глід, і терен.

А ясень, клен і явір — гордовиті.

Калина так хизується красою,

що байдуже їй до всього на світі.

Така, здається, й я була торік,

але тепер мені чомусь те прикро...

Як добре зважити, то я у лісі

зовсім самотня...

(Журливо задумується.)

Лукаш А твоя верба?

Таж ти її матусею назвала.

Мавка Верба?.. Та що ж... в їй добре зимувати,

а літом... бач, вона така суха,

і все рипить, все згадує про зиму...

Ні, я таки зовсім, зовсім самотня...

Лукаш У лісі ж не самії дерева, —

таж тут багато різної є сили.

(Трохи ущипливо.)

Вже не прибіднюйся, бо й ми чували

про ваші танці, жарти та зальоти!

Мавка То все таке, як той раптовий вихор, —

от налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей, — навіки!

Лукаш (приступаючи ближче)

А ти б хотіла? ...

Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.

Голос Гов, Лукашу, гов!

го-го-го-го! А де ти?

Лукаш (відзивається)

Ось я йду!

Голос А йди хутчій!

Лукаш Ото ще нетерплячка! (Відгукується.)

Та йду вже, йду! (Подається йти.)

Мавка А вернешся?

Лукаш Не знаю. (Іде в прибережні хащі.)
Додаток №2

ДОЛЯ Л. Костенко
Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Міньйони.

Хту купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі…

– Ти, все одно, не візьмеш мене, –

Сказала вона неохоче.

– А може візьму?

– Ти собі затям, –

сказала вона суворо, –

за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така?

Як твоє ім'я?

Чи варта такої плати?

– Поезія – рідна сестра моя.

А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претенсій нема

до Долі – моєї обраниці.
Додаток №3

Уривок з роману Л. Костенко «Маруся Чурай»

Весна прийшла так якось несподівано!

Зима стояла міцно до пори.

Вітри війнули з півдня. І тоді вона

немов у Ворсклу з’їхала з гори.

О Боже духів і живої плоті!

Я вперше усміхаюся, прости.

Якась галузка в тому живоплоті

і та он пнеться, хоче розцвісти.

Спасибі, земле, за твої щедроти!

За білий цвіт, за те, що довші дні.

Прийшла весна. Сухоти є сухоти.

Все гіршає і гіршає мені.

Уже од кашлю в грудях все зболіло.

То в жар, то в холод кидає. Ну ось,

уже й моє намисто побіліло,

мов памороззю сизою взялось.

Як дивно, жар, але холонуть руки.

А солов’ї чогось як навісні!

Самотнім добре,- жодної розлуки.

Сухотним добре, - гаснуть навесні.

От тільки шкода - вже не заспіваю.

Город глушіє,- вже не прополю.

Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю,

Життя, як промінь сонячний, ловлю.

А дні стоять,- не хочеться тужити!

І кожна пташка хатку собі в’є.

- Скажи, зозуле, скільки мені жити? -

Кує зозуля… Цілий день кує…

Іван приходив. Так, посидів мовчки.

Устав, пішов, оглянувся з воріт.

Лише весна укинулась в листочки,

підняв їх знову гетьман у похід.

Виходить полк. Іван під корогвами.

І я край шляху осторонь стою.

Моя душа здригнулася словами.

Співають пісню, боже мій, мою!

І «Зелененький барвіночку»,

й «Не плач, не журися,

а за свого миленького богу помолися».

І про того козаченька,

що їхав за Десну.

«Рости, рости, дівчинонько,

на другую весну!»

Дівчата вчора берегом ішли,

та й заспівали: «Ой не ходи, Грицю».

А я стояла… Що ж мені, кричати?…

Які мені сказати їм слова?…

Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!

Цю не співайте, я ж іще жива.

Схожі:

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І...
Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття...
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І...
Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття...
Літературно музична композиція до дня народження
Лесі Українки, знизу напис: «Переможниця ночі» на сцені стоїть фортепіано, на ньому горить свічечка, з іншого боку – декорації для...
Літературно- музична композиція, присвячена Т. Г. Шевченку
Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий
Веди мене, дорого правоти Літературно-музична композиція, присвячена Д. Павличку
Святково прибрана зала Портрет Д Павличка, виставка книжок, висловлювання про поета
Літературно – музична композиція
«Давно підмічено, що ми не звертаємо уваги на гідні подиву факти тільки тому, що вони занадто звичайні. Чи багатьом, справді, спадало...
“ Сучасне українське діловодство”
Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. “ В мові наша стара...
Літературно-музична композиція
Кобзаря; показати величезну роль Шевченка в українському національному відродженні; удосконалювати уміння самостійно опрацьовувати...
Літературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка
Обладнання: портрет А. Малишка, виставка збірок та публікацій А. Малишка, кадри з кінофільму «Літа молодії», портрет поета-пісняра...
Минуле і сучасне Волині та Полісся: рух опору тоталітарним і окупаційним...
Минуле і сучасне Волині та Полісся: рух опору тоталітарним і окупаційним режимам на теренах Волинської області. Горохівщина в історії...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка