Літературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка


Скачати 251.82 Kb.
НазваЛітературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка
Дата15.12.2013
Розмір251.82 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи


Літературно-музична композиція

до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка

«Життєвими та творчими стежками неперевершеного поета-пісняра

Андрія Малишка»
Мета заходу:

  • ширше познайомити учнів з основними віхами життя і творчості письменника;

  • сформувати в учнів сталий інтерес до особи митця і його творчої спадщини;

  • удосконалювати навички виразного читання поетичних творів;

  • виробляти вміння шукати необхідну інформацію й користуватися довідковими відомостями з енциклопедій, словника, Інтернету;

  • формувати естетичні смаки старшокласників, вміння орієнтуватися в мовному і літературному багатстві;

  • розвивати артистичні здібності учнів;

  • виховувати любов до рідної землі, до поезії, до матері, прагнення до гармонії, доброти, людяності.

Обладнання: портрет А.Малишка, виставка збірок та публікацій А.Малишка, кадри з кінофільму «Літа молодії», портрет поета-пісняра Вадима Крищенка, лауреата премії імені Андрія Малишка, учнівські проектні презентації.

Структура заходу:

І етап – стежина дитинства (З)

ІІ етап – стежина здобуття освіти (А)

ІІІ етап – воєнні фронтові дороги (П)

VІ етап – стежина творчого відродження (О)

V етап – стежина творчої співдружності з композитором Платоном Майбородою (Л)

VІ етап – стежина знаменитого «Рушничка» (О)

VІІ етап – стежина лебединої пісні «Чому, сказати, й сам не знаю» (Ч)

Словник - «заполоч» - бавовняні нитки фабричного виробництва для ручного вишивання
Епіграф до заходу

В янтаревому тоні вечірніх полів, по стерні.

В малиновому присмерку, в тихій зеленій долині

Ходить рідна мелодія з юності знана мені,

Пахне хлібом, і медом, і сном, не забутим донині…

А.Малишко
Вступне слово вчителя

У всякого своя доля

І свій шлях широкий…

Так колись висловив свою думку про життєвий шлях Великий Кобзар - Тарас Шевченко.

Ось і наше сьогодні шановне зібрання пройде життєвими і творчими стежками та дорогами неперевершеного поета – пісняра Андрія Самійловича Малишка.

Кожний життєвий етап поета буде закодований літерою. Із 7 – ми літер ми складемо слово. А що воно буде значити, дізнаємось наприкінці нашої літературно – музичної композиції, присвяченій сторіччю з дня народження поета – пісняра.

Ведучий 1. Пізнати художника слова – це означає вловити домінантну його душі, яка розкривається нам тоді, коли беремо творчий доробок у всій повноті й цілісності, різноманітті мотивів і сердечних барв, з яких і постає суть особистості.

Ведуча. Звичайно, кожна людина, поет тим більше, формує себе сама. Та все ж і життя, особливо дитинство, де закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру людини, де батько з матір’ю, перші друзі, теж важить так багато в долі людській.

Тож, давайте спробуємо зазирнути в душу поета через призму його натхнення і бентежних віршів, його високого, ніжного поетичного слова!

Вчитель. То ж вирушаймо першою стежиною.

Ведучий 2. Душа поета починається з дитинства.

Андрій Малишко народився 14 листопада 1912 року в невеличкому курортному містечку Обухові на Київщині в сім’ї шевця.

Жилося родині Самійла Малишка не розкішно. Землі було дві десятини, а сім’я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити.
Учень 1.

А ти, посивілий, в низенькій хатині

Рівняєш підошву, постукуєш тихо,

Щоб хлопців не дай Бог, - синів твоїх, нині

Не тронуло горе й безхліб’яне лихо.
П’ятнадцятий рік щонайстаршому брату,

Середлітку – десять, чотири – малому.

За шевство просив копійчану оплату:

-Синам же рости! Відпочинем потому.
Все чоботи шив. Я пригадую, марю:

Рибалкам в заброди, дівчатам – однако.

Привіт тобі, чесний сільський чоботарю,

Мій батьку далекий, старий кожум’яко!
Ти дуже зносився, мій батьку, я бачу,

Літа, наче коні, промчали на мості,

А ми ж із тобою похожі на вдачу

І щирі занадто. І дуже запрості.
Тому нам і щастя нелегке на світі,

Дорога крута, а не стежка обічна;

З морозом – узимку, із спекою - вліті.

Та труд. Та мозолі. Та пісенька вічна.

( «Моєму батькові»)
Ведуча. Змалечку довгими осінніми вечорами Андрійко спостерігав за працьовитими батьківськими руками, жадібно вслухався у журний материнський спів.

Виніс майбутній поет із свого дитинства найбільший скарб – материнську любов і ніжність, рідну пісню, які залишилися потім на все життя. Витоки духовності й ліричної пісенності йдуть від його матері,

вги Остапівни.

У своїй ,,Автобіографії,, поет згадував: ,, Як живу бачу я свою матір Ївгу Базилиху її сині задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля прядки, вона співала тихо і протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам'ять на все життя. Знала вона їх багато і співала з великим почуттям. І було в тих піснях стільки живого і близького серцю, такі картини породжували живі народні образи, що й сьогодні я пам’ятаю кожне слово…”
Учень 2.

Бувало, мати, Ївга Базилиха, -

До неї й досі спогадом лечу, -

В зимовий вечір заспіває стиха

І доведе малого до плачу.
Сама розкриє душу материнську

І щиру пісню переллє сама

І перемріє, погойда колиску

І до вервечок руку підійма.
Та де ж ти брала незвичайне слово

І спокою цілюще джерело?...

Як синя птиця. Мати моя, мати,

Стара голубко в сяйві сивини…
Ведуча.

вгу Базилиху не переспівали навіть М. Рильський і Остап Вишня. Андрій Малишко з цього приводу згадував: ,, Найбільше пісень, які я знаю, дала мені мама. Її слухав і сам Максим Рильський. Він багато знав пісень, а все ж менше від старенької. Пригадую, як схвильовано Максим Тадейович цілував їй руку “
Ведучий 1. Такі ж щирі слова сказав поет і про дядька Микиту «прозваного «чорнокнижником» за любов до читання»; саме завдяки йому хлопець познайомився з «Кобзарем» Т. Шевченка та з творами інших великих письменників. «Читав він багато і Шевченка, і Толстого, і Некрасова, і Пушкіна», - згадував поет в «Автобіографії».

Учень 3.

Дядько мій, Микита – чорнокнижник,

Швець і мрійник, славний чоловік,

Все життя розповідав про ніжність,

Хоч її не бачив цілий вік.
Сорок років випало тачати

Халявки та кроїть переди,

Шити з юхти чоботи багатим

І чекать голодної біди.
Мов води подавши ключовиці

З польової тихої криниці,

Все на душу виливав мені

Дядько мій в звичайній сивині.
Старості вчуваючи негоду,

Все, що мріяв все, що в серці мав,

З нашого обухівського роду

Ти мене хоч піснею підняв!
… Міць твоя живе в моєму хлібі

І в судьбі, якою дорожу.

Я прийду і вимовлю: - Спасибі, -

І нічого більше не скажу.
За твою усмішку, рідну й милу,

За казки в дніпровому краю,

За любов, і за пісенну силу,

І за ніжність мріяну твою.
Ведучий 2. Той незабутній вогник отчого дому, - згадував поет, - де вперше почув я думи Великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава і сувора, напоїли і вигодували мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя».

Одне слово – ріс як і всі сільські діти. Тільки, може уважніше від інших вдивлявся в зелені обухівські поля, пильніше вслухався і в спів жайвора над ними, і в материнську пісню.

І все бачене, почуте міцно карбувалось у дитячому серці, щоб колись спалахнути самоцвітами поезії…

Учень.

Так, я тут жив, отут я походив,

Де із віконця промінь б’ється в очі,

Де вік новий встає у темні ночі

Поміж доріг і обважнілих нив.

Ведуча. Звідси, з дитинства, бере витоки народність його поезії - найвища проба, якою позначається творчість митця.

Учень 5.

Сусіди з батьком радили мені

З дитинства стати в праці хліборобом,

Одвічним другом плуга і гречок,

Дощів осінніх в ночі вересневі

А я обрав нелегке ремесло

Шукати слово скарбом таємничим,

Плести й кромсати свій убогий вірш –

Блідий відбиток дійсності людської.

Вчитель. Відкриваємо першу літеру «З». Наступною стежиною в житті А. Малишка стала стежина здобуття освіти.

Ведуча. Підріс Андрій – пішов у школу. Закінчив семирічку. Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поетова, Ївга Базилиха, як її звали «по – вулишному», чудово співала. Андрій Самійлович в «Автобіографії» (1959р.) згадував, що її пісні врізалися в пам'ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по – своєму: ні, не вбито козака – поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. А трохи пізніше почав і сам вірші складати, записувати до клейончатого зошита… Але батько, а був він людиною крутою, не вподобав синового захоплення. Та жага віршувати, творити не вщухала, і , власне, вона й повела з Обухова до Києва.

Ведучий 1. Андрій Малишко вступив до Київської медичної школи. Та не медицина була його покликанням. Юнака владно кликало живе слово, поезія, тож і стає він студентом літературного факультету Київського інституту народної освіти (тепер – Київський державний університет імені Тараса Шевченка). Під своє могутнє крило взяв юнака М. Рильський, який там викладав і вів літературну студію. Студентська стежина вивела Андрія Самійловича на літературний шлях.

Ніколи не забував Андрій настанови і вчителів, і батьків. Перші друковані вірші студента А. Малишка побачили світ на сторінках журналу «Молодий більшовик», а потім з’являється колективна збірка трьох авторів – «Дружба» (1935), і вже наступного року виходить книжка віршів «Батьківщина», що засвідчила неабиякий талант молодого поета.

Тематика довоєнних творів різноманітна: праця хліборобів, чудові пейзажні поезії, де картини природи гармонують з ліричним настроєм, з розквітом першого кохання.

Героями творів Малишка є ,, хлібороби й сівачі ”, прості робочі люди. Бригадир Хома Метелик, що вік звікував у горі та біді, не розгубивши душевну доброту, старий чоботар Микита ( ,, все життя розповідав про ніжність, хоч її не бачив цілий вік “), перший вчитель Трохим Іванович, лісник Оксен, що вміє в немудрій мелодії сопілки передати шум лісу і солов’їну пісню, це від них брав юний Малишко «пісенну силу» для свого слова.

І завжди пам’ятав мамині два слова «мудрим будь і мужнім будь в житті…»

Учень 6.

Правда

Мене навчала мати ще колись:

  • Як виростеш, моя мала дитино,

То мудрим будь і мужнім будь в житті. –

Скупі два слова. Нелегкі два слова.
У мудрості свої закони є:

І цвіт, і злет, і несходимі пущі.

Пізнай краплину і течіння зір,

Зерно, і камінь, і могутній всесвіт,

А правда лиш одна – вона колюча,

Гірка й жорстока. І завжди в біді.
Тож мужнім будь – оборони її,

Карай себе і серце рви на частки,

Збивай коліна в кров,

Упавши – встань,

І знов іди, і знов шукай її.
Як проклянуть лукаві – проклянися!

Як одречуться друзі – що ж, даремно,

Залишать рідні одного – хай так!

Як треба вмерти – тілом ляж за неї,

Ох, нелегкі два слова.

Нелегкі! (1964)

Ведучий 1. Порожньо і глухо було б в українській поезії 30 – х років – не будь у ній лірики Андрія Малишка. Як ніхто до нього в поезії 30 – х років А. Малишко наповнив свої вірші голосами живих, конкретних людей і теплом їхніх сердець.

Як не згадати вірш «Учитель», присвячений улюбленому вчителю Трохиму Івановичу.
Учень 7.

І тиха осінь, мрійна, яснолиста,

Несла в серця надію і тривогу,

Як ми пішли учитися до міста

І вчитель нас проводив на дорогу,

Потиснув кожному смагляву руку:

  • Учіться ж добре! – мовив на розлуку.



І ми пішли, палкі, веселозорі,

За нами сонце і тривожні хмари,

А він стояв на синьому просторі

І вслід зорив крізь темні окуляри.

Хоч кожен з нас пройшов доріг немало,

«учіться ж добре» ! в душу нам запало.
І ми послухали, і ми учились,

Цю істину взяли собі навіки,

Щоб нам життя оберігали крила,

Всю землю, молоду і яснолику…
О земле рідна, земле пребагата!

Куди я не піду, куди не гляну,

Та де б не був, де б не шукав дороги,

Я не забуду вчителя старого…
Ведучий 1.Зворушливою піснею «Вчителько моя» А. Малишко низько вклонився всьому вчительству за його многотрудну роботу.
Звучить пісня «Вчителько моя» (виконавець Кужелюк У.)
Вчитель. Відкриваємо другу літеру «А»

Наступним етапом в житті А. Малишка стали воєнні фронтові дороги.

Ведучий 2.З першим добровольцями А. Малишко пішов на фронт. Понад два роки працює він військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», в партизанській газеті «За Радянську Україну».

Наче закличний звук сурми, звучать назви книг Малишка, написані у роки війни:

1941 – «До бою вставайте»

1942 – «Україно моя», «Понад пожари»

1943 – «Слово о полку», « Битва»

1944 –« Полонянка».
Його полум’яні вірші читали солдати на всіх фронтах. Зокрема, й знамениті рядки з поезії «Україно моя!» написані у 1943 – му. До речі, листівки з віршами Малишка часто розкидали з літаків над окупованою територією. І вдома, в Обухові, зазвичай тільки завдяки цим віршам знали, що Андрій ще живий. У роки війни на фронті, і особливо загонах, співали його пісні «Ми не маємо поля й хати», «Як збирались хлопці до загону», «Партизанська».

Мало хто знає й про те, що Малишко іноді сам створював мелодії до своїх віршів. Як розповідав письменник Данило Бакуменко, Андрій Самійлович досить вправно грав на баяні. На фронті часто під його акомпанемент співали пісні. А пісня Малишка «Хусточка червона» в обробці З. Остапенка облетіла всі фронти.

Глибоке почуття патріотизму, безмірна любов до рідної України розкривається, як це характерно для Малишка, через суто особисте поетове сприйняття.
Учень 8.

Запалали огні за долиною синьою неба,

Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти

Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Ведучий 1. У роки Другої світової війни Андрій Малишко створює оповиті романтикою образи наших воїнів. Такі герої «Балади про танкіста», «Балади про комвзводу», «Балади про Зозулю». Як бачимо, поет часто вдається до жанру балади. Це тому, що надзвичайний, легендарний героїзм наших воїнів вимагає такої ж піднесеної романтичної форми. Андрій Малишко пильно вдивляється в душу вояків. Буденні професії, освітлені променем його поезії, спалахують такою красою, такою величчю, що стають нам рідними, близькими й зрозумілими. Ну що б, здавалося, кашовар? Найбуденніша, найскромніша військова спеціальність. Кашовар – і героїзм? Кашовар – і романтика подвигу чи багатство душі? Ніби якось не в’яжуться ці слова між собою. Але в однойменному вірші поет зумів розкрити велике серце непримітного трудівника війни.

Учень 9.

Кашовара ми звали – харчонарком.

Люди пробачать за гордість нашу.

Сто тисяч разів махнув черпаком,

Тисячу разів наготовив кашу.
…Був кашовар мовчазний в ті дні,

Як хто не вертався з передової;

- Значить, - казав він, - тепер ми одні,

А може, ще прийде? Каша постоїть…
Хоч було відомо: згорів дотла,

Уже ні дихання нема, ні тіла,

А він, кашовар, біля котла

Беріг йому кашу, щоб не згоріла.
Як чутка пройшла з долин до Карпат,

Що війна закінчена і кухні не треба, -

Він випив горілки, узяв автомат,

Стріляв увесь вечір в засніжене небо.
Неначе згадав провину свою,

Що не так зварив чи подав невміло,

Неначе скликав усіх, що в бою

Упали і каші його не доїли.

Ведуча. Повоєнні ( аж до 1956) роки були психологічно найскладнішими у творчій біографії Малишка. Страшні чистки і репресії дивом обминули Малишка. Хоча він нерідко грався з вогнем.

«Вижити Малишку в тих страшних умовах радянського режиму допомогло те, що він був дуже популярним, занадто високим і помітним навіть для нещадної репресивної машини. А ще мав приязні стосунки з Хрущовим, з яким познайомився на війні»,- припускає старший науковий співробітник музею – садиби А. Малишка Олена Артюшенко.

Вчитель. Відкриваємо третю літеру «П»

Ведучий 2. Творче відродження А. Малишка почалося з хрущовським «потеплінням» і реалізувалося в збірці «Що записано мною» (1956) справді гідною таланту поета.

,, Буду те говорити, що в серці записано мною “, - заявляв поет. Тихою елегійною зажурою затамувалося любовна лірика А. Малишка.

Андрій Самійлович – щирий і тонкий лірик. Він уміє помітити й відтворити в поезії найглибші почуття, найтонші порухи людської душі…

Учень 10.

Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу,

В снах узаконив, пізнав з поцілунку,

Крикну: прийди! – і прийдеш неминуче,

Крикну: рятуй! – і воскресну в рятунку.

Учень 11.

А я тобі віддам і шум дібров,

І літ моїх витку недовгу стежку,

І все, що маю, все що мати міг,

Небес весняних золоту мережку

Встелю тобі кохана, біля ніг.

Ведучий 1. Перше кохання, неповторне й полохливе, ніжне, як цвіт яблуні… Це його відгомін постійно вчувався в поезії Малишка.

Йому дуже подобалась Катруся – вродлива, чепурненька, гарно вчилася, мала чорні глибокі очі з ясним, а часом ніби трохи сумовитим поглядом. Певно, він теж був їй до вподоби, бо не раз відчував на собі її погляд.

Учень 12

Ти у всім лишила свій дарунок,

Спогад твій, напевне, по мені,

У березах сік, немов цілунок,

І дихання – в вітрі вдалині.

Щебет сміху – у струмку на схилі,

В гомін плеса край мого села,
Дві коси, як дві надії, милі,

В хміль зелений в лузі заплела,

Від очей – в росі твої жарини,

Слід лишила стежечка крута,

Гіркота ключої ожини –

Теж твйого смутку гіркота.

Все твоє: і ці сліди дівочі,

Цвіт і небо, й нерозрив-трава,

І ранкове сонечко із ночі

За твоєю тінню ожива.
Учень 13.

Я забув, що й плачуть з поцілунку

Що й хороше слово є рідня,

Ждав твоїх очей, немов рятунку,

Посмішки твоєї, наче дня.

Дня за днями і за літом літо,

Три й чотири, й п’ять предовгих літ.

Буйне сонце снами не сповите,

Погляд твій несло, як заповіт.

Всі мої сподіванки й надії,

Слова цвіт, посіяний колись,

І розлуки, й весни молодії

В погляді твоєму заплелись.

Є в любові гіркота й порада,

Може, в інших – зайва похвала,

А твоя ж людська ласкава звада

Вже мене повік оповила.

Ведучий 1. Протягом усього життя Андрій Малишко згадував свою першу, ще дитячу любов. Будучи вже одруженим з іншою жінкою, він дізнається про смерть Катрусі (після невдалого заміжжя, хвороби) і дуже тяжко переживає.

І я туди вернусь доріжками,

Де хмарять сни гудкові сплески,

Дубам і просторам волошковим

Своїх пісень лишу адрески!

Як поет – лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А. Малишко неминуче приходить до пісні. Власне, більшість творів його інтимної лірики – це пісні, покладені або ще не покладені на музику : «Ти мене накличешся ночами», «Я тебе виміряв, ніжну й жагучу…», « Я забув, що й плачуть з поцілунку…» Кохання – немов якась надприродна сила, яка все може, коли любиш і віриш:

Крикну: прийди! – і прийдеш неминуче,

Крикну: рятуй! – і воскресну в рятунку.

Вчитель. Відкриваємо наступну літеру «О»

Наступна стежинка в житті А. Малишка привела поета до співдружності з композитором Платоном Майбородою.

Ведучий 1. Поетом – піснярем увійшов у наше життя Андрій Самійлович Малишко. Міцна творча дружба поєднала народного поета з воістину народним композитором Платоном Майбородою. Завдяки їхньому спорідненому талантові твори митців стали яскравими діамантами української пісенної скарбниці. Їхня пісня «Про рушник» уже давно набула слави народної, як, власне, й інші твори Малишка, як – от «Київський вальс», «Стежина», «Ми підем, де трави похилі», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі», «Запливай же, роженько весела», «Моє кохання»…

Особливістю поезії Малишка є її музикальність. Ідучи від джерел народної пісні, він відтворює свої думки, почуття, здебільшого у формі струнких римованих чотиривіршів (катренів), як це характерно для української пісні.

Ведуча. Андрій Самійлович і співак був гарний, мав ліричний баритон. Так, як співав народні пісні Малишко, не співав ніхто з видатних українських поетів. Його гострі сірі очі на мужньому вилицюватому обличчі яскраво передавали стан поетичної душі під час співу.

Пісні писати він почав уже в період ранньої творчості. Зокрема, на пропозицію О. Довженка, з яким вони були в дружніх стосунках, Малишко написав кілька пісень для кінофільму ,, Щорс “.

Не диво, що багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це - ,, Пісня про рушник ” , яку народ усе – таки називає по – своєму, любовно ,, рідна мати моя… “.

Вчитель. Давайте послухаємо цю пісню.

(Виконання « Пісня про рушник»)

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші блакитні твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Широко відомий «Рушничок» починав своє життя у кінофільмі «Літа молодії». Під час демонстрування фільму пісня блискавично облетіла всю країну, зачарувала слухачів мелодією і змістом – безмежною любов’ю до матері, що злилася з вишиваним рушником і материнською ласкавою усмішкою.

  • Це гідний пам’ятник Матері вкраїнський, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоко національна, її не можна адекватно перекласти іншою мовою, бо образність її тримається на вишиваному українському рушникові, з яким у нас пов’язано все від народження до останнього шляху.

Небагато у всій світовій літературі пісень, де так щиро й любовно возвеличено матір.

Учень 14.

Щось, брате, ти про рушничок завів,

Не життєва, сказать одверто, тема.

От якби вже роман або поема -

Ушкварив би вже епохальний спів,

Ото б було!

- Ну , що ж би, всяк було…

Отак воно у пісні зацвіло,

Як склалося. В осінні темні ночі

Той рушничок попавсь мені на очі,

В червоно-чорнім кольорі двійнім

Землі й пожару, туги й перемоги.

Багрець зорі і чорнота дороги

Ночей війни, що вишита на нім.

Його мені подарувала мати,

Щоб я не смів ту землю забувати,

Де їв хліб-сіль і знав солоний піт,

І радощі малі у отчім домі,

І перші смутки, серцю невідомі,

Із багрецем зорі біля воріт .

І я його, мов долю, простелив,

Мов юності далекої відлунок,

Той найдорожчий матері дарунок,

На молодий, грядущих днів, налив.

І ще скажу, тих слів мені не жаль:

Як ним утруся – краще бачу даль.
Ведучий 2. Цікавий момент з історії знаменитого «Рушничка». На дачному обійсті в Кончі-Озерній на фронтоні будиночка майстри-будівельники намалювали рушник. Виявляється, коли будівельники, обкладаючи цеглою хату, дізналися, що в ній мешкає автор знаменитої пісні про рушник, подарували Андрієві Самійловичу таке мальоване диво на будинку.

Народний поет за свою працю мав чимало виявів пошани, слава його була повсюдною, але оцей скромний знак подяки від простих людей – мальований рушничок – Андрій Самійлович ставив над усе. Взагалі Малишко пишався тим, що його пісенні вірші лунають так широко, що «Пісню про рушник» залюбки співають прості люди на Уралі, в Білорусії, у Прибалтиці і, навіть, за океаном.
- Другий момент. Василь Трубай, письменник і кінодраматург, керівник обухівської літературної студії імені Малишка розповів випадок. Він був запрошений у Канаду в м.Едмонтон на міжнародний поетичний семінар. Їдучи вранці в міському автобусі, письменник раптом із динаміка почув знайому мелодію і проникливий голос (це була Квітка Цісик) заспівав: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» Він ледве стримався, щоб не крикнути на весь автобус: «Люди, послухайте! Це ж Малишко! Мій земляк із Обухова! Тут, у Канаді, звучить моя рідна мова! І не на сцені, не на зборах української діаспори, а просто ось в громадському транспорті на вулицях англомовного міста…». І Василь Трубай, не соромлячись сліз, слухав пісню. Раптом відчув, яким рідним для нього став Малишко і яку містичну силу мають слова, якщо вони сказані справжнім поетом!

Вчитель. Відкриваємо наступну літеру Л

Ведучий 1. У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли поетові безсмертну славу.

І здається не випадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до кончини 17 лютого 1970 року, була славнозвісна «Стежина» («Чому,сказати, й сам не знаю…»), в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно.

Учень 15

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краї

Одним одна біля воріт.
На вечоровім видно крузі,

Де обрій землю обніма,

Нема кінця й темнім лузі,

Та й повороту теж нема.
Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.
Дощами мита перемита,

Дощами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревнивий біль і ревнивий жаль.

Ведучий 2. Стежина життя… Якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?... одним одна … Єдина… найдорожча… Поет не закликає кидатися у далекі світи за приморським щастям, щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною – тією, що в’юниться «між круглих соняхів» і веде на батьківщину…

У кожного своя стежка, кожний вибирає сам, якою вона буде і де проляже.

Вчитель. Відкриваємо літеру О

Ведуча. «Вірш, поетичне слово приходить у людську свідомість уже після дитинства, а пісня входить у духовне єство з молоком матері. Нема пісні – і марніє, мертвіє людська душа. Пісня завжди має народну адресу.», - висловив таку думку колись А.Малишко.

Поетична думка А.Малишка завжди працювала невпинно й потужно.

В його поезіях останнього періоду органічно поєдналися глибока мудрість і краса пісенного слова. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, пісні А.Малишка є окрасою духовної скарбниці нашого народу.

Ведучий 1. Пісня! Як багато вона важить у житті кожного з нас і всього народу. Пісня оздоровлює душу людини, допомагає зберегти нетлінними цінності: віра в людину, у незрадливу любов, у щиру дружбу, в очищаючу силу краси.

У народі кажуть: «Щасливий поет, який не може втекти від своєї пісні».

І народ теж висловив вдячність поетові своїми поетичними рядками, як ось Севич Наталія випускниця СШ №9:

Учень 16

«І на тім рушничкові…»

Малишко ще змалку любов до мистецтва,

Пісень та віршів проявляв,

Бо кожного вечора в їхньому домі

Голос матусі лунав.

Вона то весело, то сумно співала.

Мов річечка, в серце дитини вливала

Любов до віршів та пісень.
А син вже зроста, починає писати

І ту материнську науку вливати

В усі свої вірші і пісні свої,

Які присвятив він матусі й рідні.

Він пише красиво, чудово, барвисто,

І пісні його, мов з калини намисто, -

Прикраса всієї землі.
Багато віршів його стали піснями,

Але найвідоміша з них перед нами.

Ми будем співати її знову і знов,

Бо мова у ній про найвищу любов.

Рушник, мов вишиваная доріжка,

Веде нас у казковий світ,

Де материнська лагідна усмішка

Осяює таку важливу мить:

Своє дитя єдине, свого сина

Вона в дорогу важку проводжала

«І рушник вишиваний на щастя на долю дала...»

Щоб дорога його неважкою була,

І щоб той рушничок вберігав її сина,

Щоб вернулась додому живою дитина.

Коли син у далекім краю

Розгорне той рушник у гаю,

Оживають у пам'яті знов

І діброви, й степи Батьківщини,

І маленькі віконця хатини,

«І дитинство, й розлука, і вірна любов».

І наш сучасник, поет-пісняр Вадим Крищенко, лауреат премії імені Андрія Малишка до сторіччя з дня народження поета теж написав вірш «Іду на сповідь до поета»

Учень 17


«Рідна мати моя»...

Слово душу колише,

Озиваються в ньому

І любов, і сльоза.

І приходить зі згадки

Мій учитель Малишко,

Що мені на життя

Теж напутнє сказав.

Я ношу ті слова,

Як живі заповіти,

Ні, не викину їх

У туман суєти.

«Пам’ятай, друже мій;

МиТарасові діти,

І ту правду святу

Словом теж освяти».

Батьку, з Ваших порад

Простеляю дорогу,

Власну пісню творив

До людей з нею йшов,

Щоб народ мій журбу

Іодвічну тривогу

Поміняв на добро,

Поміняв на любов.

Я схиляю чоло

Тут — де Ви у граніті.

І напам’ять шепчу

Ваших віршів слова,

Щоб не мерзли серця,

А були обігріті,

Вчувши звуки сурми,

Що Вкраїна жива.

Хоч зізнаюся Вам

Усміхатись ще рано.

Нашу мову і віру

Цілять снайпери зла.

Ще болять, ще печуть

Кривди давнішні рани,

Бо на полі не скрізь

Наша воля зійшла.

Намотавши літа,

Крутить коло планета...

Та пророчим словам

Не відміряний строк.

Я на сповідь до Вас

Йду сьогодні, Поете,

Бо Ви в мене в житті

Теж були, як пророк.



Вадим КРИЩЕНКО, поет, народний артист України, лауреат премії імені Андрія Малишка.

Вчитель. І відкриваємо останню букву Ч

У тлумачному словнику зазначено: Заполоч – бавовняні нитки фабричного виробництва для ручного вишивання.

І на завершення нашої зустрічі із поетом-піснярем цікаві сторінки ваших роздумів над своєю життєвою стежиною.

(Зачитування учнями власних роздумів про свою життєву стежину)

Заключне слово вчителя

  • Дорогі діти! Через кілька місяців ви станете випускниками, переступивши шкільний поріг, полишите стіни навчального закладу, і підете в широкий світ.

На вас чекає безліч стежин, безліч незвіданих доріг. І кожному з вас треба буде розпізнати свою, єдину стежину. І де б вона не пролягла, куди б не направила вас, - нехай ця стежина у вашому житті неодмінно буде щасливою! Але й порада вам: ніколи не забувайте стежину до батьківського порога.

(Звучить пісня ,,Стежина”)


Схожі:

Тема : Література рідного краю: стежками життя Андрія Малишка (до 100-річчя з дня народження)
Тема: Література рідного краю: стежками життя Андрія Малишка (до 100-річчя з дня народження)
Літературно музична композиція до дня народження
Лесі Українки, знизу напис: «Переможниця ночі» на сцені стоїть фортепіано, на ньому горить свічечка, з іншого боку – декорації для...
Андрія Малишка «І на тім рушничкові…»
Обладнання: мультимедійна презентація життя і творчості Андрія Малишка, відео- та аудіозаписи
"Подорож до світу книг" до 200-річчя від Дня народження Є. П. Гребінки
Горить моє серце. Як умру, на світі запалає покинутий вогонь моїх пісень до 141-річчя від Дня народження Лесі Українки
Літературно- музична композиція, присвячена Т. Г. Шевченку
Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий
Веди мене, дорого правоти Літературно-музична композиція, присвячена Д. Павличку
Святково прибрана зала Портрет Д Павличка, виставка книжок, висловлювання про поета
План заходів з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження...
Урок Кобзаря, Шевченківські читання, лекції, бесіди, читання творів Т. Г. Шевченка, вечори вшанування
До 100-річчя з дня народження присвоїти Степанові Бандері звання...
Звернутися до прокуратури м. Тернополя надати інформацію щодо правомірності приватизації приміщення поліклініки ВАТ "ТКЗ"
Літературно – музична композиція
«Давно підмічено, що ми не звертаємо уваги на гідні подиву факти тільки тому, що вони занадто звичайні. Чи багатьом, справді, спадало...
РОЗПОРЯДЖЕННЯ голови районної державної адміністрації
Відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 21. 04. 2011р №152 „ Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка