|
|
Скачати 75.78 Kb.
|
| Переможниця ночі (Літературно – музична композиція до дня народження Лесі Українки) (Зад святково прибраний, посередині – убраний рушниками портрет Лесі Українки, знизу напис: «Переможниця ночі» на сцені стоїть фортепіано, на ньому горить свічечка, з іншого боку – декорації для драми-феєрії «Лісова пісня», посередині – застелене ряднинкою лавка чи ослінчик – декорація для драми «Бояриня») ( композиція супроводжується фортепіанною музикою) (Звучать фанфари) (Звучить мелодія сопілки) На сцені з'являється Мавка Мавка: Ох, як я довго спала! Лісовик: Довго, дочко! Вже й сон – трава перецвітати стала. От-от зозулька маслечко сколотить, В червоні черевички убереться І людям одмірятиме літа. Мавка: А хто мене збудив? Лісовик: Либонь, весна Мавка: Весна ще так ніколи не співала, Як отепер. Чи то мені наснилось? (Чується мелодія вже ближче) Ні…стій…Ба! Чуєш?.. То весна співає? Лісовик: Та ні, то хлопець на сопілці грає. Мавка: Хотіла б я побачити його. Лісовик: Та нащо він тобі? Мавка: Він, певне, гарний! Лісовик: Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно. Мавка: Який –бо ти, дідусю, став суворий (Виходить Лукаш із сопілкою, Мавка і Лісовик ховаються. Лукаш іде до берези, хоче сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку) Мавка: Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай! Лукаш: Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хотів собі соку вточити з берези. Мавка: Не точи! Це кров її! Не пий же крові з сестроньки моєї! Лукаш: Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така? Мавка: Я – Мавка лісова. Лукаш (не так здивовано як уважно придивляється до неї): А, от ти хто? Я від старих людей про Мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам Мавка: А бачити хотів? Лукаш: Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така, Як дівчина… ба ні, хутчій як панна, Бо й руки білі і сама тоненька, І якось так убрана не по – наськи… Мавка: (усміхаючись) Чи ж гарна я тобі? Лукаш: (соромлячись) Хіба я знаю? Мавка: А хто ж те знає? Лукаш: Ет, таке питаєш!.. Мавка: Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: "Чи я хороша?" А ясень їй киває в верховітті: "Найкраща в світі!" Лукаш: Я й не знав, що в них така розмова. Я думав – дерево німе та й годі. Мавка: Німого в лісі в нас нема нічого. Лукаш: Чи то ти все сидиш отак у лісі? Мавка: Я зроду не виходила ще з нього. Лукаш: А ти давно живеш на світі? Мавка: Справді, ніколи я не думала про це… (задумується) Мені здається, що жила я завжди… Лукаш: І все така була, як отепер? Мавка: Здається, все така… Лукаш: А що ж ти робила цілу зиму? Мавка: Нічого. Спала. Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить ліс і очерет. Верба рипіла все: "Засни, засни…" І снилися мені все білі сни: На сріблі сяли ясні самоцвіти, Стелилися незнані трави, квіти, Блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі Спадали з неба – білі, непрозорі- І клалися в намети… Біло, чисто Попід наметами. Ясне намисто З кришталю грає і ряхтить усюди… Я спала. Дихали так вільно груди. По білих снах рожевії гадки Легенькі гаптували мережки, І мрії ткались золото – блакитні, Спокійні, тихі, не такі, як літні… Лукаш: (заслухавшись) Як ти говориш… Мавка: Чи тобі так добре? (Лукаш потакує головою) Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені… (Лукаш грає і обоє йдуть зі сцени) Виходять ведучі Ведучий: Переможницею ночі назвав Лесю Українку Віталій Коротич. Поетеса рано подорослішала. Ті, хто знав Лесю Українку змолоду, одностайно пишуть про те, а ми навіть на фото не помічаємо дитячого виразу на обличчі поетеси. Вона рано подорослішала: у недовгім житті належало поспішати, бо стільки праці було попереду, стільки слів, а скільки днів… Ведуча : Невиліковно хвора, Леся Українка дарувала снагу іншим, жила обличчям до сонця і повертала до нього свій народ. Ведучий: Передсмертними словами з недописаної книги були: "Навіть за одну хвилину перед навалом темряви не йметься віри в її неминучості…" ( Виходять) Під звуки фортепіанної музики учениця сидячи біля фортепіано читає елегію "До мого фортеп'яно" Ведуча: Не дивлячись на те, що сама була дуже хвора, Леся взяла на свої плечі страшний труд: доглядати вмираючого і надзвичайно дорогого для неї друга – Сергія Мержинського. Він поводився далеко не по - джентльменськи, змушував Лесю писати листи його коханим, часто нервувався, дорікав, що Леся, нібито, не відіслала його послання… Ведуча: Платою за піклування і жертовну любов були безсердечні слова коханого: "І все одно, Ларисо, я тебе не любив". Про перебування поетеси в Мінську біля Мержинського існує багато легенд. Одна з них розповідає, що поему "Одержима" поетеса написала в ту ніч, коли помер Сергій і вона сама сиділа коло покійника до ранку. Учениця читає твір "Твої листи…" Ведуча: Леся Українка не могла подолати все зло на землі, хоч як прагнула того. Але вона дарувала стільки віри у приреченість несправедливості Ведучий: Як вона сподівалась! До останку без надії – від першого слова до передсмертного. Як вірила у вічність свого народу! (Уривок з драми "Бояриня") Кімната гарно убрана, на ослінчику з вишиванням у руках дрімає Оксана. Степан підходить до Оксани і стиха цілує її. Вона прокидається. О к с а н а Се ти, Степане? Бач, мені приснилось, що місяць ясно-ясно засвітив у батьковім садочку... С т е п а н (удавано веселим голосом) Місяць, люба? Се дивно, бо якраз на тебе сонце! О к с а н а Що ж, може, там ясніше світить місяць, ніж тута сонце... С т е п а н Не журись, Оксано, ось хутко знов побачим, як там світить і сонечко, і місяць на Вкраїні. О к с а н а Се ж як? Хіба умру? Тоді запевне душа полине... С т е п а н Бог з тобою, люба! Чи я ж би про таке тобі казав? Надумав я поїхати з тобою в гостину до твоїх. О к с а н а (іронічно) Велике діло, що ти надумав! Цар думки заверне. С т е п а н Цар пустить. Вже ж тепера на Вкраїні утихомирилося. О к с а н а (гостро) Як ти кажеш? Утихомирилось? Зломилась воля, Україна лягла Москві під ноги, се мир по-твоєму - ота руїна? Отак і я утихомирюсь хутко в труні. С т е п а н Ти одживешся на Вкраїні. Москва ж не може заступити сонця, зв'ялити гаю рідного, зсушити річок веселих. О к с а н а (понуро, уперто) Годі, не кажи. Нікуди я тепера не поїду. С т е п а н Чому ж? О к с а н а Не хочу! С т е п а н Що се ти, Оксано? Мені аж дивно! Що се ти говориш? О к с а н а (розпалившись, підводиться) А я дивую, ти з яким лицем збираєшся з'явитись на Вкраїні! Сидів-сидів у запічку московськім, поки лилася кров, поки змагання велося за життя там, на Вкраїні, - тепер, як "втихомирилось", ти їдеш туди ясного сонця заживати, що не дістали руки загребущі, та гаєм недопаленим втішатись. На пожарині хочеш подивитись, чи там широко розлилися ріки від сліз та крові? С т е п а н Ти тепер картаєш... А як сама колись мені казала, що ти прийняти можеш тільки руку, від крові чисту? О к с а н а Правда, я казала... Ми варті одне одного. Боялись розливу крові, і татар, і диби, і кривоприсяги, й шпигів московських, а тільки не подумали, що буде, як все утихомириться... Степане, дай руку! С т е п а н Се навіщо? О к с а н а Ти не хочеш? С т е п а н Ні, чом же? (Дає руку Оксані). О к с а н а (дивиться на свою й Степанову руки) От, здається, руки чисті, проте, все мариться, що їх покрила не кров, а так... немов якась іржа... як на старих шаблях буває, знаєш? (Пускає його руку і лягає знов Говорить повільніше, млявіше, з перервами). У батенька була така шаблюка... вони її закинули... ми з братом знайшли... в війну побавитись хотіли... не витягли... до піхви прикипіла... заржавіла. Отак і ми з тобою... зрослись, мов шабля з піхвою... навіки... обоє ржаві... С т е п а н Ти, Оксано, вмієш зарізати словами без ножа. О к с а н а Та тільки ж се я вмію, більш нічого. Що-небудь же і я повинна вміти... (Мовчання). Як я умру, то не бери вже вдруге українки, візьми московку ліпше... С т е п а н Оксано! О к с а н а Всі ми ріжемо словами, а тут жінки плохі, вони бояться... С т е п а н (з мукою) Та пожалій себе й мене хоч трохи! О к с а н а Занадто я жаліла... В тім і горе... Якби я мала сили не жаліти, то вирвались би геть з сії кормиги - і ти б ослобонився від іржі... А так, вже чисто: ні собі, ні людям! С т е п а н Оксаночко! Поїдем на Вкраїну! Ну, я тебе прошу! Там батько-мати, родина, приятелі, там ти з ними розважишся. О к с а н а (одвертається) Я й в вічі не насмію їм глянути... С т е п а н Ну, в Київ подамося, помолимось, нехай нас бог простить, нехай тобі здоров'я верне! О к с а н а Нащо? Кому потрібне те моє здоров'я та й я сама? С т е п а н Мені, моя єдина! Я ж так тебе люблю! О к с а н а Т обі здається. Ти жалуєш мене, але любити... таки й нема за віщо... Я тепер така недобра стала, вередлива... С т е п а н Ні, ні, моя хороша! О к с а н а Я - хороша? Хоч би й була коли яка краса, то вже давно вона з обличчя спала... С т е п а н (гладить її руку, низько похиливши голову) Ти шарпаєш себе речами тими. Не треба стільки говорити... О к с а н а Правда... С т е п а н Та й що картатися словами, люба? Нас доля так уже скарала тяжко, що, певне, й бог простить усі гріхи. Хто кров із ран теряв, а ми із серця. Хто засланий, в тюрму замкнутий був, а ми несли кайдани невидимі. Хто мав хвилини щастя в боротьбі, а нас важка, страшна душила змора, і нам не вділено було снаги ту змору подолати... О к с а н а (спокійніше й лагідніша, ніж досі) Так, се правда. Але ніхто сього не зрозуміє, поки ми живі. Отже, треба вмерти. Ти, певне, довше проживеш, ніж я, - до рук тобі свій заповіт віддам я, а ти його передаси родині і братчикам, хто ще живий лишився. С т е п а н (з гострою тугою) Ой, краще б я тобі таке казав! О к с а н а (підводиться й прихиляє його до себе) Ні, любий, ти на світі потрібніший, тобі ще є про що й про кого дбати. Борцем не вдався ти, та після бою подоланим подати пільгу зможеш, як ти не раз давав... На бойовиську не всі ж померли, ранених багато... поможеш їм одужати, то, може, колись там... знов зібравшися до бою, вони тебе згадають добрим словом... а як і ні - не жалуй, що поміг. Сидять якийсь час мовчки, обнявшись. С т е п а н (підводиться і подає Оксані руку) Ходім, я заведу тебе до хати. Бач, сонце вже навзаході. О к с а н а Ходім (Спираючись на руку Степанову, іде до будинку. Не доходячи рундука, спиняється і обертається, дивлячись на західне сонце, що вже зникає за обрієм). Добраніч, сонечко! Ідеш на захід... Ти бачиш Україну - привітай! (Після уривку виходять учні) І. Йти назустріч бурям і зливам, Буть одній – як велика рать, Жить в нещасті життям щасливим, Муку творчістю пермагать,- ІІ. Хвора дівчина, бідна Леся! Де ще хворі такі були, Щоб літали у піднебесся, Що його не сягнуть і орли! ІІІ. Справді дівчина, справді хвора, - А душа – немов океан, Де сувора душа командора І привабливий Дон – Жуан, ІV. Де в віки і в простори мандри, Де Вкраїна – Еллада і Рим, Де пророча журба Кассандри Як високий гриміла грім, V. Де слова обертались у крицю, В кров живу – друкований знак, Де підносив з мечем правицю Вождь рабів – безстрашний Спартак. VІ. Ти себе Українкою звала, - І чи краще знайду ім'я Тій, що радістю в муках сіяла, Як отчизна - твоя і моя Ведуча: Леся Українка не вдавала переможця, вона таки перемогла. Ведучий: І світло її посмертної слави, засяявши з нашої землі, ще багато століть непоборно стоятиме над світом. |
|
Літературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка Обладнання: портрет А. Малишка, виставка збірок та публікацій А. Малишка, кадри з кінофільму «Літа молодії», портрет поета-пісняра... |
Літературно- музична композиція, присвячена Т. Г. Шевченку Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий |
|
Веди мене, дорого правоти Літературно-музична композиція, присвячена Д. Павличку Святково прибрана зала Портрет Д Павличка, виставка книжок, висловлювання про поета |
Літературно – музична композиція «Давно підмічено, що ми не звертаємо уваги на гідні подиву факти тільки тому, що вони занадто звичайні. Чи багатьом, справді, спадало... |
|
Сценарій літературно-музичної композиції «Відродження» до річниці... |
Літературно-музична композиція Кобзаря; показати величезну роль Шевченка в українському національному відродженні; удосконалювати уміння самостійно опрацьовувати... |
|
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття їх творчості, познайомити з особливостями індивідуального стилю поетес, формувати... |
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття... |
|
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття... |
До ювілею Тараса Шевченка Літературно-музичне дійство, присвячене 199-ій річниці з дня народження Т. Г. Шевченка, запросило учнів нашої школи у царство мудрого... |