Голодомор 1932-33 рр.: мільйони жертв за 500 днів (10 клас)

Скачати 108.78 Kb.

Назва	Голодомор 1932-33 рр.: мільйони жертв за 500 днів (10 клас)
Дата	26.03.2013
Розмір	108.78 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Музика > Документи

Тема: Голодомор 1932-33 рр.: мільйони жертв за 500 днів (10 клас)

Мета: розкрити сутність історичної події, дати оцінку політичним, економічнита демографічним наслідкам голодомору; вчити учнів висловлювати свою особисту точку зору, оцінювати історичні події; виховувати почуття патріотизму до України.

Обладнання: карта України, слайди з теми, документи.

"Який голод, питаєте, був? Те, що собак та котів виїли - те дрібниця. Те, що дохлятину із скототомогильника, щоб власті не бачили, тягали, - теж ніщо. Серед зими почали мертвяків одривать і їсти, а тоді й за живих взялися. Чегринець, той вкрав у Сахнихи хлопця, зарізав та й з'їв. Гарне таке хлоп'ятко було, Панасиком звали, тільки рученята мати в зарізяки отняла, під порогом лежали..."

(Із спогадів Михайла Миколайовича Котенка, с. Дзюбівка, Сумська обл.)
Що таке голодомор 1932-33 рр.?

Коли дослідники говорять про голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людейщохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня..

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

Причиною голодомору стала ПОЛІТИКА сталінського режиму щодо українців як нації і, зокрема, щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

У 1988 році Конгрес США, а у 1989 р. Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти української нації. На вересень 2003 р. офіційні документи з приводу голодомору прийняли у Бельгії, США, Канаді, Аргентині і Країні Басків (Іспанія).

Проблема визнання голодомору 1932-33 рр. в Україні злочином проти людства розглядається на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-33 рр. актом геноциду.
Ганна Романенко прожила 90 літ. З них майже 65 років не їла холодцю. Свиняча ратиця нагадувала їй відрубану дитячу ручку. Її принесли до голови сільради Прокопа Романенка, чоловіка баби Гані, як речовий доказ людоїдства. Було це в 33-му у селі Сосенка Вінницької області. Жахливо, скажеш, читачу. Але ж тоді у багатьох селах гнані голодом люди мерли як мухи, їли трупи і власних дітей. Все так, але Сосенка — це чи не єдине в Україні село, де в книжках актів громадського стану писали правду.

У вінницькому партархіві збереглись документи засідань 33-го року. Голод у них позначався як «продовольчі труднощі», від яких люди пухнуть, вмирають дома, на городах, у полі. Про людоїдство згадували теж і внесли пропозицію, щоб райвиконкоми розтлумачили сільським радам, як записувати причину смерті. Секретарі сільрад цих порад дотримувались і писали: «Причина смерті невідома», «Вмер від сухот», «Невідомо. Опух весь». Так само деякий час записували голодні смерті і в Сосенці, та вже від квітня 33 го року причину смертівказували чітко: «Помер від голоду», або ж так: «Романенко Ганна Микитівна, вік три роки, причина смерті — зарізав батько для їжі».

...Микита Романенко удвох з матір’ю спочатку зарізали хлопчика із своєї ж Сосенки, потім — із сусіднього села. Стара Романиха зазвала його в хату, пообіцявши дати цукерок, а коли він увійшов, зарубала сокирою. Незабаром мати Микити зарізала і його трирічну доньку Ганнусю. Цей злочин викрила її мати, дружина Микити. Вона працювала у Вінниці. Повернувшись одного дня додому, не знайшла дитини. Свекруха-людоїдка сказала, що вона померла, та в печі з казана стирчала дитяча ручка. Саме вона назавжди відвернула Ганну Романенко, дружину сільського голови, від свинячого холодцю. Стару людоїдку односельці причепили до коня і волоком доставили у сільраду разом з речовим доказом. Колгоспники хотіли зробити самосуд, але цього місцева влада не допустила. Сім’ю Романенків відправили в міліцію, по дорозі стара Романиха намагалась втекти і кинулась з мосту у воду, але її врятували. Чим закінчилась їхня доля, у Сосенці так і не знають. Додому у село повернулась тільки дружина Микити, яка не була причетна до злочину. Вона вдруге одружилась і знов народила дівчаток. Вони поселились в іншій хаті, а біля тієї, в якій чоловік із свекрухою їли її перших дітей, дівчаткам ходити забороняла. Казала їм, що там їдять дітей.

Подібні жахи старі люди розповідають чи не в кожному селі, адже в ті роки на Вінниччині, за даними професора місцевого педагогічного університету Іллі Шульги, який досліджував голодомор, вмерло 1,5 мільйона чоловік. Архівні дані дещо інші. Тодішня Вінниччина складалась із 69 районів, у 16, як свідчить архів, від голоду померло 350 тисяч. Така розбіжність у цифрах — це, можливо, і наслідок неправдивих записів про причини смерті у книгах актів громадського стану. Хто у Сосенці набрався відваги писати правду, достеменно невідомо. В людській пам’яті сосенський літописець живе у трьох особах: голови сільради Прокопа Романенка, його попередника Олександра Ковальчука і секретаря Семена Мороза. Ясно одне, літопис смерті — це не була данина пунктуальності, а справжній подвиг.

ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ:

1) с. Червона зірка

Жемчужникова Ольга Порфирівна, 1927 р.н.

Під час голодомору батьки працювали в комуні “Червона зіріка”. Всі діти ходили в яслі, у свіх дітей був однаковий одяг. Їли діти і батьки в столовій 3-4 рази на день, годували добре. Зарплату в комуні не платили. З другого села йшли люди, повзли до мусорників і їли об’їдки, і там вони рилися і вмирали. Допомагати їм заборонялося. Але намагалися якось допомагати рідним. Проіснувала “Червона зірка” з 1933 по 1935 рік. З інших сіл в комуну не приймали. В колгосп добровільно йти не хотіли, тому що потрібно було віддати худобу та інше. За це могли залишити одну корову, і це їх трохи спасало від голоду.
2) с. Зелений Яр

Перелига Олена Іванівна, 1928 р.н.

Питання: Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Відповідь: Вилучення всього, а також налоги, за які сім’ї все віддавали начальству.

Питання: Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відповідь: Свої люди, які були заслані з району… Які там документи: заходили і відбирали… Арештовували і садили у підвали. Били, якщо побачать схованку. Ні, не мали (зброю ті, хто ходили відбирати продукти)… ходили з колами і протикували все… Три чоловіка (приходило до хати)… Ми ховали (продукти харчування) далеко від дому, в полі… (Забирали) і інші речі (не лише продукти харчування).

Питання: Що таке “Закон про 5 колосків”? Чи чули Ви про нього?
Відповідь: Чула, не можна зривати колоски. Ні (не дозволяли збирати у полі залишки городини).

Питання: Хто охороняв колгоспні поля?

Відповідь: Найманці.

Питання: Люди добровільно йшли у колгоспи чи їх змушували?

Відповідь: Ні, не добровільно. Залишали людей без мінімуму для життя, і цим самим змушували йти в колгоспи…

Питання: В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Відповідь: Будь-коли. Вони не мали совісті. Два рази (приходили).

Питання: Коли люди почали помирати з голоду?

Відповідь: Вмирати почали з зими.

Питання: Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Відповідь: Так, опікувалася. У містах були дома.

Питання: Хто не голодував і чому?

Відповідь: Ті, хто ходив і збирав налоги. Ті, хто мали зв’язок з містом (виживали).

Питання: Пі д час голоду люди допомагали один одному у виживанні, чи ділилися вони продуктами?

Відповідь: Ні.

Питання: Які заходи вживали для виживання?

Відповідь: Їли все… Жом, пекли блинчики з жому, люцерну, Липа, акація, Сусликів (їли).

Питання: Чи можна було щось купити в місті чи виміняти?

Відповідь: Так, можна було поміняти…

Питання: Де і хто хоронив людей, померлих від голоду?

Відповідь: На кладовищі, у спільні ями…

Питання: Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Відповідь: Владу.
3) с. Старогнатівка

Хозлу Анастасія Юр’ївна, 1914 р.н.

Нас у отца было 11, а осталось 3. Приходили в дом и аршином меряли ящики с мукой, записывали, чего есть. Забрали и хлеб печеный со стола. Вай, а забирать-то нечего было. Мы ходили из скирд ночью крали лен с бурьяном, делали вязки, а за нами стреляли местные. Мама молола этот лен и делала пышки. А вместо сладкого жарили лен и пальцем макали. Также ели сусликов, лапухи, сурепу, хавурдах (спориш). Мы искали норы сусликов, заливали их водой, и тогда они вылазили оттуда. Я с парнями ходила, они поймают суслика, лучшие места себе берут, а что хуже – мне отдавали. Также мы разрывали их запасы пшеницы.

У нас в семье отца забрали были, больного, с постели. Потом правда, отпустили. Он сидел в Гранитном (село Володарського району) в подвале в милиции. В том году у нас не было урожая. А так председателем жил и любовниц своих содержал. Людей и собак ели в 1921 р. В Старой (незрозуміло) один мужчина собаку зе семена поменял и сьел. Один раз папа с мамой дома не было, и пришли двое, полезли на чердак и муку забрали.

В городе меняли муку на золото. Мой отец тоже пошел, поменял. А ему очень кушать хотелось. И в одном месте пышки продавали по 50 копеей. Он стал в очередь, и там у него квитанцию и забрали, и он без нечего вернулся домой. Корову мы кормили камышом с крыши из сарая. А потом ее зарезали, совсем кожа да кости была. Одна женщина выжила в соседнем селе, бо ходила по речке после наводнения и ела что находила: дохлую курицу, голову из собаки. А семья ее умерла. К нам однажды дочь тети пришла, и говорит, что уморилась, пока ела, мол, папа зарезал вашу Рябку (собаку). Потом они все умерли, одна она осталась.

Беро Катерина Юр’ївна, 1924 р.н.

Все забрали. Забрали буквально до тарелок. Это было дико. Значит, нас было 6 детей, старший сын ходил в 7-й класс. И как сына кулака его в первую очередь исключили из школы. А вечером пришли 6 человек в дом забирать, шо у нас есть. Корову забрали, лошадей, амбар перетащили, сеялки, веялки – все забрали. А потом и из дома начали брать вещи, вплоть до того, что отец играл на скрипке – и скрипку забрали. Мама помочила белье стирать в медном большом тазу, и его забрали, вроде нам и купаться, и стирать не надо.

Короче, дошло до того, что уже и люди голодали. Весь хлеб вывезли, семенной материал забирали. А на собрании в колхозе один мужчина встал и сказал по гречески: “Аех ташлар! (товарищи). На что мы смотрим, если и семенной материал забирают”. Той же ночью его и забрали. Все вывезли, и к осени народ остался абсолютно голодным. И ото начали – хлеб пекут кукурудзяный, 2 см высотой, и в кладовую дают и оттуда людям распределяют. А нам нет – как кулацкой семье. Мне тогда 7 лет было. Пойду, бывало, туда, Антона Ивановича отец хлеб раздавал, подойду, стою, и ото кусочки хлеба дают (братья старшие стесняются туда идти), а я маленькая была, кругом лазила, принесу пару кусочков домой. (тут оповідачка заплакала).

Потом была такая статья суровая – приговор привести в 24 часа. За 24 часа отец должен был освободить дом, а на улице декабрь, метель, погрузил нас в тряпки в сани и на станцию повез. А на станцию заехать не смогли – снег по колено, остановились в Пороховке (Волноваського району). Там дед Явтых жил, он нас в скирду спрятал, а утром оттуда мы в Донецк поехали. Ну не все были звери. Были и люди. Отца взяли на работу на шахту. Поместили нас 4 семьи в одну комнату, только чтобы не на улице. Начали хлеб давать. По 400 грамм нам, детям, и по 1 кг взрослым…

Были случаи, что весною выползали люди на траву, ели ее, одурелые от голода, и там же на траве и умирали. Мы слышали, что по дорогах люди движутся, сами не знают куда. В 1933 году в Мариуполе открыли магазин американский, и там продукты меняли на золото. А так в селе люди ели весной траву любую, лопухи, макуху, сусликов ловили. Если человек заболевал – выписывали 1 кг макухи, как лекарство.

Попов Ілля Георгійович, 1924 р.н.

Не знаю, урожай был или не было, а кушать нечего было. Возле кургана у нас наскирдовали солому. И мы ходили: я маленький, сестра, и полову подбирали. Приносили домой, мололи на камнях, лепешки делали. И щирицу (семена) собирали, кашу варили, лопухи ели. Продукты у нас забрали – шо намолотили, то увезли. У меня отец молотарщиком работал, на степу был все время, туда и корову забрал.

Один раз прилетел воробей в дом, бабушка закрыла дверь, поймала, порезала, и сварила суп с мясом. В городе в это время лучше было, потому что в сельской местности забрали зерно и отправили в город. Да, много людей пухлых было. Помню, у соседа дочка опухла была, умирает. Мужчина пошел до председателя, мол, помоги, а он отвечает: “Ну, это ж голод, кто-то должен умирать”.
Оніщенко Микола Леонтійович, 1922 р.н.

Голода мы сильного не ощутили, несмотря на то, что у нас 9 детей было. Мы бедняки были на земле, даже 12 га не было. Но отец все время держал хозяйство, в колхоз лошадь сдал, корову сдал, лошадь продал, мне шапку купил… Были такие, что под забором сел – и дуба дал. Я считаю, что виновата власть, которая не смогла распределить продукты, ведь неурожай-то был… Люди ели корни разные, с липы листья, полову. Пшеницу забирали в основном местные. Это была беднота, которая завидовала тебе, сама никогда не ела толком. Люди стучали друг на друга.

Музикант Надія Георгіївна, 1918 р.н.

В 33-м году у нас все голодовали. У нашей семьи все забрали, даже и полаты. Мы не опухали, а рядом у нас соседка умерла от голода. Они сильно бедные были. У нас по селу ходили люди и меняли подушки, одеяла на крупу или пшеницу. Мы на золото ничего не меняли, потому что хоть золото у нас и было, но его забрали. Отца один раз забрали в сельсовет, и пока мама золото не принесла – его не отпустили.

Зурнаджи Софія Спиридонівна, 1921 р.н.

Мы в голод отруби ели, травы, сусликов. То, что у нас немного было, я не могу сказать, потому что у нас именно не забрали. Мы оставили все то папе, а нас тетка забрала в Горький, чтоб спасти. Мы с мамой там год были. Ну а папа сам как-нибудь перенес. А всей семьей мы бы эту беду не смогли перенести. И потом папа говорил, что здесь в селе очень много людей поумирало.

Попова Єфимія Юрі’ївна, 1922 р.н.

Да, очень страшно было в 33-м году. Отец мой опухший был от голода. Мы у Федотова кладовщика работали, а он нам за это давал немного макухи. Я, бывало, пойду, ложусь под амбаром и шилом колю промежутки, а оттуда падает кукуруза. Отак понесу домой, пожарим и ложкой делим всем по чуть-чуть. А вообще, сусликов ели, лопухи, другие коренья. Кто был побагаче, тех раскулачивали и забирали все, что у них было. А мы бедные были, у нас нечего было забирать.

Ростем Ольга Василівна, 1928 р.н.

Голод был потому, что урожая не было. Мы тогда очень бедно жили. Нас восемь душ было. Я не помню, чтоб к нам кто-то приходил, чтоб зерно забрать. Ели мы тогда что попало: и сусликов, и траву, и лопух, отруби, солому. Мам моя тогда уже в колхозе работала. И часто меня на степь брала, потому что там еду давали. Мой отец бригадиром работал, то в 1937-м его забрали, и до сегодняшнего дня мы ничего не знаем. Правда, сейчас я читаю, что этот голод специально делали.

Щербина Лідія Семенівна, 1929 р.н.

И урожая не было. Колхозники ничего не получали, и ничего не было. А варили бурду какую-то и по тарелке давали все. Про хлеб вообще понятия не было. Макуху ели. Один раз отец пошел на степ, нашел дохлую барашку. Принес домой, почистил, и мы эту дохлую барашку ели. По огородам ходили, гнилую картошку собирали, через камень пропускали и делали пышки. И сусликов ловили – кушали. Суслик очень вкусный. Вот такое мы пережили.

Нєгац Іван Степанович, 1928 р.н.

Да, в 33-м году очень тяжело было. Тогда бабушку тетя забрала к себе в Мариуполь, а тут туго было. А дед сторожил в саду, то фруктами перебивался, а зимой сушеные, полугнилые ел. Один раз отец пришел домой на обед, а тут ничего нет. Взял ведра и ушел. А вечером принес 6 штук сусликов. Почистил их. А мать сварила и пожарила. Отец с матерью по одному ели, а мы с братом по половине. Соседские дети воробьев ловили. А вообще, люди лошадей мертвых ели, галок тоже. А голод был, потому что было неосвоено колхозное производство.
Мати Надія Георгіївна, 1928 р.н.

Моего отца два раза забирали в тюрьму, он в Тельманове сидел. Нас воспитывал дедушка: трех детей и трех внуков. Забирали пшеницу местные…, полы рвали, искали зерно и забирали. Шомполом искали. У дедушки была трость красивая, так ее забрали, и еще ей и били дедушку. Пшеницу забирали в колхоз для посева. Мы сусликов ели, траву. У бабушки крестик был золотой, и она поменяла на 10 стаканов пшена его. Бабушка еще тут табак делала и ездила торговать в город.
Підсумок уроку.

Схожі:

Мета: поглибити знання учнів про Голодомор 1932-1933 рр., його причини... Голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати...	Тема. «І пливуть білі тіні…». Вечір-реквієм присвячений вшануванню... Мета: вшанувати пам'ять жертв голодомору 1932-33років, виховувати співчуття і кращі людські якості
Список жертв Голодомору 1932-1933 років в Петрівському районі в розрізі... Список жертв Голодомору 1932-1933 років в Петрівському районі в розрізі сільських та селищних рад	«Голодомор… Голодомор… Голодомор…» На стіні панно із 2-х чорних хусток, уквітчаних калиною, 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена...
Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932 1933 років в Україні З метою гідного вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні, забезпечення належної організації та проведення у 2013 році заходів...	Куріння небезпечне – це має знати кожен Щороку в світі мільйони людей хворіють та вмирають через паління. Та, незважаючи на це, одночасно інші мільйони починають палити
Конспект уроку позакласного читання ( 6 клас) Сучасні українські дитячі письменники Андрусяк «Вісім днів із життя Бурундука». Захоплива пригода Івася довжиною у 8 днів	Районний план заходів на 2009-2010 роки із вшанування пам`яті жертв... Продовжити роботу по виявленню осіб та складанню списків громадян, які постраждали внаслідок Голодомору 1932-1933 років
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вшанування у загальноосвітніх навчальних... Додаток “Люди Правди. Щоб світ знав!” – гасло цьогорічної просвітницької кампанії	Виховна година реквієм: «Пам'ять серця» Мета Мета: На основі історичних знань про голодомор 1932-1933рр в Україні визначити масштаби трагедії українського народу та уроки історичної...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання