|
|
Скачати 88.18 Kb.
|
|
Мета: поглибити знання учнів про Голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни. Обладнання: проектор, виставка учнівських робіт, книжкова виставка, комп’ютер, магнітофон, свічки. Класна кімната прибрана рушниками, на столі хліб, свічка, сірники. Епіграф «Сиве благання Вкраїни-Вітчизни: - Синку, як виживеш, все розкажи». Учень 1. Бозю! Що там у тебе в руці?! Дай мені, Бозю, хоч соломинку ... Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка. Та ж підрости хоч би трохи бодай. Світу не бачив ще білого, Бозю. Я – пташенятко, прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір’їночку дай. Тато і мама – холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хотілось! Холодно, Бозю. Сніг дуже білий. Бозю, що там у тебе в руці?! Учень 2. Голод на Україні в 1932-1933 роках – одна з достоту трагічних сторінок нашої історії. Їм – неоплаканим і невідспіваним... Їм – похованим без труни й молитви, позбавлених могили й шани – присвячується цей урок-реквієм. Помянімо мільйоннії жертви, Які голодом винищив кат. В тридцять третьому році, що вмерли І лишились лежать коло хат. Учень 3. У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потяга, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата на хліб, нашу Україну називали «житницею Європи». Учень 4. Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає від голоду? Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини. Учень 5. У ті часи жертвами ставали неокремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли 2\3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника. Саме так влада вчинила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті рр. минулого століття. Учень 6. 1933 рік... Найчорніший час в історії України. Навіть через півсторіччя ступати боляче стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав на долю однієї з найродючіших країн. Як могло трапитися, щоб у житниці світу зник хліб, люди залишилися без жодної зернини?Смерть чатувала на людей і вдень, і вночі. Пухли від голоду, вимирали цілі родини й цілі села. Учень 7. А люди біднії в селі, Неначе злякані ягнята, Позамикалися у хатах Та й мруть... Сумують комини без диму. А за городами, за тином Могили чорнії ростуть. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину і засипають Без домовини. Дні минають, Минають місяці. Село. Навік замовкло, оніміло І кропивою поросло. Учень 8. 1930 – 1932 рр. були дуже бурхливими. Людей примушували вступати до колгоспів. Записували до колгоспів іноді всіх членів родини. Вступ до колгоспу був добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалось насильно під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господрстві: коней, корів, плуги, борони. В жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла рішення вийти з кризи через конфіскацію всіх запасів зерна. Учень 9. В селах було організовано спеціальні бригади, які проводили подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Коли здавати було нічого, організували «буксир» (четверо-пятеро чоловіків-активістів на чолі з уповноваженим), який ходив дворами і відбирав хліб. Спочатку забирали ніюи залишки, а потім усе підряд: зерно, бобові та інші продукти. Люди кричали, плаали, лаяли, проклинали. Настав голод 1932-1933 років. Учень 10. Їдуть, їдуть людомори У червоних прапорах, Забирають із комори Порох, зниділий на прах. Вимітають пил зі скрині, Зерен запашні сліди, Залишають Україні Хліб з кропиви й лободи, Світ виносять із халупи, Що віками там горів, І складають поміж трупи Недовмерлих матерів. Їдуть, їдуть без осмути, Борошно везуть вочу І співають, щоб не чути З ями стогону й плачу. Учень 11. Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватись, тисячі селян ішли до міст, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані. Все ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали прямо на вулицях. Учень 12. Це остання хлібина, остання... Очі горем налиті вщент. Батько й діти не їли зрання, Це остання хлібина, остання... Після неї голодная смерть. Плаче й крає, мов соломину, Пильно дивиться дітвора.
Майте жалю до нас краплинку. Умирати вже вам пора. Взяв шкуринку дідусь і плаче, І стареча рука тремтить, Сиве око, - сліпе, не зряче, Але серце його козаче Бється рівно і хоче жить. Стали кожному крихти в горлі, Спазми в горлі Немає слів. А над хатою – клекіт орлів, А на вигоні – трупи чорні Там, де саваном сніг білів. Учень 13 На зиму 1932-1933 років у селах зїли всіх собак, котів, щурів. Переловили ворон і горобців, корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені. Щодня на цвинтар десятками вивозили мертвих. Люди від голоду божеволіли. Кирилюк Ганна Григорівна, народилася 1927 року в селі Тимофіївка Херсонської області Була у нас корівка з телям, а до нас приїхала підвода з дядьками. Зчинилася лайка в дворі. Один зайшов у хату і почав нишпорити по всіх закутках: під ліжком за цеберкою в кутку лежав клунок картоплі, а в скрині з одежею на самому споді лежав шматок сала. Шпирхун, так в селі називали обозників-заготовителів, перерив у хаті все верх дном, знайшов і картоплю і сало ще й одяг новий позабирали. Мама вчепилась в нього: «Що ж ти робиш, безбожнику». Він маму дуже побив ногами, люто лаявся ще й револьвером розмахував. Ми з братиком дуже плакали – я думала, що почалася війна, а то прийшли грабувати. Бабуся підвела нас до вікна, обняла за плечі та й каже : «В останній раз дивіться на нашу корову», - та й заплакала... І спустіла хатонька наша, стало в ній сумно та голодно, як у труні. Ми голодні нишпорили по хаті – шукали хоч сухарик, знайшли декілька квасолин, кісточку від абрикоса, а потім – нічого... Спочатку померла бабуся, мама все кашляла після того, як її шпирхун побив, та плювала кров’ю, а згодом зовсім злягла і вже так і не підвелася, залишились ми з братиком удвох: ходили по смітниках, збирали бурякові та картопляні лушпайки, їли насіння трави, а згодом все засипав сніг... З голоду ноги опухли і було дуже боляче ступати, а братик зовсім зліг. Одного разу до нас зайшов наш сусід. Поки він ходив у місто виміняти хлібину, його тітка вмерла, то він нам приніс окраєць хліба. Я вхопила той хліб – запихаю в рот, а мій братик все дивиться на мене, ніби промовляв: «Я вмираю, Ганнусю, але я тебе не виню». Мій братик помер... а я жива. Учень 14. Мамо, мамо, я скоро помру, Не рятуйте мене, не треба. Не ріжте ні брата мого, ні сестру, Бо не впустить нас Бозя до неба. А як серце моє навіки засне, Не вбивайтеся з горя, нене. Покладіть біля вишні в садочку мене І лягайте самі коло мене. Забринить понад нами бджола золота, А та вишня весняної ночі Накриватиме цвітом наші чолі і уста, І росою вмиватиме очі. Учень 15. Коли дослідники говорять про голодомор 30-х років, то мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933р. Саме за ці 17 місяців, тобто приблизно 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 000 – щодня. Найбільше від голоду постраждали Полтавська, Харківська, Сумська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищує середній рівень у 8-9 і більше разів. Більчкенко Ганна Іванівна, народилась 1923 року в селі Чопилки Київської області Підбиралася смерть у нашу сімю. Першої не стало сестри Моті. Було їй вісім років, ходила вона в перший клас. Гарна, тиха була і тихо вммерла. Друга сестричка, Надя, було їй два роки, кричала дуже: «Дай, дай хлібця, дай їстки, дай» Не діждалась. Лежала на столі, а я біля неї стояла. Мама не плакала, а все маленьку голівку гладила та промовляла: «Відмучилась, моя доня, засвітилась на небі зірочкою». Батько глянув на мене та й питає : «Що, Ганю, хоч уроки загадують учить? ». Я бачу, що не до ладу питання, але ж батько питає – відповідати треба. Саме вірш задали на пам’ять вивчити: У колгоспі – добре жить – Є що їсти, є що пить, Чоловік чи молодиця, Як одне – щасливі лиця. Й стала мама на мене кричати, щоб я перестала той вірш читати, батько вхопився за голову, аж завив стражденне. У балачці із селянами якось батькр сказав, що коли він у куркулів наймитував, заробляв хліба на всю зиму, а в колгоспі з голоду помирає: на другий день приїхало НКВС і забрало батька. Через місяць потому з голоду померла мама, і я зосталась одна. І зробилося таке зі мною, що настрій став гарний, і навіть їсти не хотілося. От сиджу я на долівці, а заходить в ту хату дядько, що підбирає мерців. Іде до мене, на руки бере і несе. Я хочу сказати, що ще жива, а мені чомусь ліньки казати. Дядько виніс мене до підводи, вона вже повна мерців. Подивилась: страху ніякого. Положив мене дядько обличчям до якоїсь жінки, очі в неї були закриті, а губи щось шепотіли... Їдемо, а на зустріч підвода вже порожняком. Зупинилась, дядьки закурили, дгугий дядько й каже: «А воно ще живе», - це про мене. А «мій» дядько й каже: «Поки довезу - дійде». А був дядько з другої підводи душевний, зняв мене, посадив на свою підводу, та в село назад привіз, там мене хресна мати упізнала, до себе взяла, не дала померти. У другий клас я прийшла в школу, а з 42 учнів лишилося шість школяриків. Їсти хотілося весь час. Лягати спати, а воно й не спалося. Діти запитували одне в одного: «Хай кишечки воркотять, вони їсти хотять. А чого ж очки не сплять, вони ж їсти не хотять?» Голодними лягали, голодними й уставали. Учень 16. Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: від 3 до 10 мільйонів. Але в будь-якому випадку мова йде про мільйони безневинних жертв. Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутись від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Тож помянімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору. Учень 17. Ти кажеш, не було голодомору? І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерно вимели дотла? Як навіть варево виймали із печі І забирали прямо із горшків, Окрайці виривали з рук малечі, Із торбинок нужденних стариків? Ти кажеш, не було голодомору? Чого ж тоді, як був і урожай, Усе суціль викачували з двору, - Греби, нічого людям не лищай! Хто ж села, вимерлі на Україні, Російським людом поспіль заселяв? Хто? На чиєму це лежить сумлінні? Імперський Молох світ нам затуляв! Я бачив сам у ту зловісну пору І пухлих, і померлих на шляхах. І досі ще стоять мені в очах... А кажеш – не було голодомору... Лунає сумна музика. Учасники заходять у кімнату. В руках запалені свічки. Учениця співає пісню О.Білозір «Свіча» Слово вчителя. Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок. Ще досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші бабусі, дідусі. Запитайте в них, що вони знають про Голодомор. Можливо, ви почуєте від них багато нового і страшного, але не бійтеся чути це. Не бійтеся питати про це. Ця трагедія ніколи не повториться. Наша память не дозволить нікому це зробити. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути. Пом’янімо душі померлих від голоду хвилиною мовчання. Заключне слово завуча школи. Урок-реквієм, присвячений жертвам Голодомору 1932-1933 Підготувала Романів Н.П. |
|
Урок вивчення нового матеріалу. Методи і прийоми: «робота в групах» ... |
Голодомор 1932-33 рр.: мільйони жертв за 500 днів (10 клас) Мета: розкрити сутність історичної події, дати оцінку політичним, економічнита демографічним наслідкам голодомору; вчити учнів висловлювати... |
|
Перша допомога при НС Мета: поглибити знання учнів про наслідки НС; розвивати уміння і навички надання першої допомоги; виховувати почуття відповідальності,... |
Г. М. Дудар, старший вчитель Мета. Ознайомити учнів із життєвою долею Володимира Івасюка, його пісенною творчістю; виховувати свідомого громадянина України на... |
|
«Новий курс» Ф. Д. Рузвельта» Мета. Формувати в учнів знання про причини запровадження, зміст та наслідки «Нового курсу» Рузвельта. Дати характеристику Рузвельта... |
Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932 1933 років в Україні З метою гідного вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні, забезпечення належної організації та проведення у 2013 році заходів... |
|
Список жертв Голодомору 1932-1933 років в Петрівському районі в розрізі... Список жертв Голодомору 1932-1933 років в Петрівському районі в розрізі сільських та селищних рад |
Тема. Шкідливий вплив куріння на здоров’я людини Мета: продовжити формувати поняття про шкідливі звички, поглибити знання учнів про негативний вплив паління та його наслідки; розвивати... |
|
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;... |
Слава Шевченка не вмре, не поляже Мета: поглибити знання учнів про життя і творчість Т. Г. Шевченка, показати неповторність його творчої спадщини, розвивати навички... |