УКРАЇНСЬКА МОВА


НазваУКРАЇНСЬКА МОВА
Сторінка7/20
Дата20.02.2016
Розмір3.79 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Морфологічні норми української мови

Тема 1.4 Уживання форм іменників



Питання, що виносяться на розгляд
1. Хитання в роді.

2. Рід невідмінюваних іменників.

3. Особливості відмінювання деяких слів і словосполучень.

4. Відмінювання прізвищ.

5. Флексії іменників у родовому відмінку однини чоловічого роду ІІ відміни та форми множини родового відмінка.
Література

1. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова. – Х.: СПД ФО Співак Т. К., 2006. – С. 175 – 186.

2. Микитюк О.Р. Сучасна українська мова: Морфологія (іменник, прикметник): Конспект лекцій для студентів спеціальності «Прикладна лінгвістика». – Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2006. – 52 с.

3. Середницька А.Я., Куньч З.Й. Українська мова за професійним спрямуванням: Навч. посібник / За ред. канд. філол. наук Г.Л. Вознюка. –
К.: Знання, 2010. – 211 с.

4. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 2008. – С. 142 – 166.

5. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2006. – С. 299 – 330.
Матеріали для самостійного вивчення
Іменник – змінювана повнозначна частина мови, яка має значення предметності, що виражається в граматичних категоріях роду, числа і відмінка. У реченні іменники найчастіше вживаються у ролі підмета, додатка, НО, іменної частини складеного присудка, обставини.

Однією з найістотніших ознак, якою іменник відрізняється від інших частин мови, є категорія роду – самостійна, синтаксично незалежна категорія.

Належність того або іншого іменника до певного роду визначається лексичним значенням, морфологічними ознаками (х-ром основи та відмінковими закінченнями в різних типах відмін), синтаксичними зв’язками з іншими словами в реченні (узгодж. прикм, дієприкм, займ. тощо). Категорія роду в ім. – назвах істот та ім.. – назвах предметів вир-ся по-різному.

В іменників назвах істот категорія роду має семантичний характер (батько-мати, дід – баба). В іменників, що означають неживі предмети, категорія роду асемантична. Пор. компоненти лекс-сем. груп, які диференціюються за родами: назви меблів – стілець (ч.р.), полиця (ж.р), ліжко (с.р.). Іменниковий рід виз-ся за закінченням наз.в.одн.: ч.р.:

– нульова флексія (будинок, обрій, ячмінь, свинець);

–о (соловейко, батько, Дмитро);

–е (вовчище, комарище, кабанище);

–а, –я (староста, воєвода).

Ж.р.:

–а, –я (калина, вода, земля);

– нульова флексія (велич, капость, мідь, мазь).

С.р.:

–о (вікон, дно, добро);

–е (горе, море, поле);

–а (дівча, лоша, ведмежа);

–я (картання, орля).

Двоїста граматична природа узгоджувальних можливостей виявляється в іменників спільного роду, які означають осіб чоловічої та жіночої статі. Здебільшого це клас назв, які дають експресивну характеристику означуваної особи (вереда, забіяка, блудяга, волоцюга). Іменники подвійного (спільного) роду характеризує яскрава експресивність, їх уживають здебільшого
в розмовному мовленні, зокрема у фамільярному просторіччі: Ти така зануда і Ти такий зануда. До них наближаються іменники жіночого роду, які вживають щодо чоловіків, та іменники середнього роду, які вживають щодо осіб чоловічої та жіночої статі. Ці іменники узгоджуються в реченні тільки граматично, тобто іменники жіночого роду узгоджуються тільки в жіночому роді (Він така свиня), а іменники середнього роду – тільки в середньому роді (Оленко! Ти моє кошенятко!; Андрійку! Ти моє сонечко!).

Форми чоловічого й жіночого роду є паралельними в позначенні осіб жіночої статі за їх професією, посадою, званням та ін. Колись різні професії, посади, звання могли мати тільки чоловіки, тому й назви їх передавали в мові іменники чоловічого роду (академік, асистент, чумак, суддя). Це позначилося й на нових назвах (президент, Голова Верховної Ради України). Форма чоловічого роду тут не характеризує за статтю, тому її застосовують і щодо жінок (академік Степова В.І.). Від багатьох таких форм є паралельні форми жіночого роду (лікарка, аспірантка), які широко використовують
у розмовному, художньому мовленні, в окремих жанрових різновидах публіцистичного стилю, але в офіційно-діловому стилі назви посад, професій, звань та ін. уживають здебільшого в чоловічому роді (лікар Весельська Т.К., аспірант Лесечківська Н.Ю.). Багато іменників чоловічого роду – назв за професією, званням, посадою тощо – не мають паралельних форм жіночого роду: адвокат, менеджер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург. Немає відповідників жіночого роду в усіх складених назв посад, звань та ін.: головний бухгалтер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, стажист-дослідник. Загалом іменники жіночого роду на позначення посад, професій, звань виникли переважно в розмовному мовленні
і йому властиві. Під упливом російської мови виникли іменники із суфіксами -ш(а), -их(а), які є стилістично зниженими назвами жінок. Крім того, за вживання цих іменників виникає двозначність, оскільки вони можуть також називати дружину того, хто має позначувану професію (генеральша –жінка-генерал чи дружина генерала?).

На позначення груп осіб чоловічої та жіночої статі, що мають спільну професію, вид заняття тощо, уживають іменник чоловічого роду: Шановні студенти! А не: Шановні студентки і студенти! Останню форму використовують з певною стилістичною метою (для розрізнення статі). Однак це не стосується офіційних і напівофіційних звертань на кшталт «Панове! Пані і панове! Шановні добродії! Шановні добродійки і добродії!», у яких є цілком рівноцінними обидва варіанти; і тільки в розмовному мовленні перевагу інколи надають другим варіантам. Є іменники жіночого роду, які не мають відповідників чоловічого роду, оскільки позначають традиційно жіночі професії та види занять: домогосподарка, покоївка, праля. Іноді лексичні значення спільнокореневих слів – назв осіб чоловічої та жіночої статі –
не збігаються: друкар друкарка, машиніст машиністка.

Якщо іменник чоловічого роду вживають на позначення жінки, але ім'я особи при цьому не називають, то узгоджене означення й присудок мають форму чоловічого роду: Аспірант написав цікаву працю. Сполучення на кшталт доцент Стенишина вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Означення ж у такому разі має форму чоловічого роду: Мій шеф Наталя Степанишина прийшла вчасно.

У деяких іменників простежуємо вагання (хитання) у вживанні форм роду: зал – зала, клавіш – клавіша, мандаринчик – мандаринка, абрикос – абрикоса, африкат – африката, вольєрвольєра, кахель кахля, лангуст лангуста, мотузок – мотузка, перифраз перифраза, спазм спазма, чинар чинара.

Форма роду може:

– пов’язуватися з різним значенням слів (карєр карєра, друкар – друкарка);

– бути нейтральною в змістовому та стилістичному плані (жираф жирафа);

– мати стилістичне значення (туфля і туфель – останнє заст.; метод і метода – останнє заст. або наук.; жилет і жилетка – останнє розм.).

Однокореневі іменники в різних мовах можуть не збігатися в роді (болем болью, ступенем степенью, рукописом – рукописью). Сплутування роду таких іменників в українській мові спричинене насамперед упливом російської мови.

Рід невідмінюваних абревіатур визначають за родом стрижневого слова (іменника в Н.в.): ЗОК (Західне оперативне командування). БЮТ (Блок Юлії Тимошенко), ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН).

Рід невідмінюваних іменників іншомовного походження визначають так. Ці іменники – назви істот – мають чоловічий рід, назви неістот – середній рід. Коли невідмінювані іменники позначають тільки жінок (фрейлейн, міс, місіс, мадам, фрау, фрекен), то вони, зрозуміло, належать до жіночого роду. Якщо вжито іменник – назву тварини – і в тексті вказано на самицю, то цей іменник поєднують як іменник жіночого роду (Кенгуру годувала своє дитя).

Винятки:

іменники цеце, івасі, авеню, кольрабі, салямі, бере (груша), бері-бері (хвороба), страдиварі, альма-матер, фейхоа належать до жіночого роду;

– слова сироко, памперо, майстро, грего та ін. назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов, євро є іменниками чоловічого роду;

– іменниками чоловічого й середнього роду є слова екю, ескудо, па-де-де, па-де-труа, сиртакі, мачете, статус-кво, бренді;

– слова есперанто, афгані (грошова одиниця) є іменниками жіночого й середнього роду;

– невідмінювані багатозначні слова набувають форми того чи іншого роду залежно від значення: альпака – ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть); каберне – ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино); контральто, сопрано – с. р. (голос) і ж. р. (співачка).

За родовою назвою визначають рід невідмінюваних іменників географічних та умовних назв: зелене Тбілісі (місто), ця «Нью-Йорк тайме» (газета).

Категорія числа іменників

1. Іменники мають два числа: однину й множину.

Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада, це листя, це коріння.

Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати. Однина й множина іменників звичайно різняться між собою закінченнями: будинок будинки, вікно вікна, дорога дороги.

Проте в іменниках середнього роду на –я (змагання, сузір'я) закінчення
в обох числах збігаються. Число цих іменників визначаємо, орієнтуючись
на слова, що стоять при них: змагання триває змагання тривають, далеке сузіря далекі сузіря.

Частина іменників вживається, як правило, лише в однині.

Вони означають:

а) назви речовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;

б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся;

в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, поспішність, гнів, дружба;

г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.

Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи.

Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;

б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі;

в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива;

г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;

ґ) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Маневичі.

Множинні іменники реального значення однини або множини набувають за допомогою числівників: одні двері двоє дверей, одні ножиці – троє ножиць.

Стилістичні особливості форм числа іменників. Здебільшого іменники мають форми однини та множини. Проте не всі іменники. Велика кількість іменників, що мають тільки форму однини, належать до книжних стилів офіційно-ділового й наукового, а також характеризують окремі галузі виробничо-професійної діяльності: націоналізм, індустріалізація, фонетика, семасіологія, секретаріат. У деяких із цих іменників зявилася множина й виникло певне стилістичне спрямування: довжини (геодез.), глибини (мор.). Особливо широко використовують множину для позначення сортів, марок, різних матеріалів, речовин, великої кількості речовини або великого простору, який вона заповнює та ін.: міцні тютюни, витримані вина, нові пластмаси, озимі пшениці. У розмовному мовленні в таких випадках здебільшого застосовують описові звороти: високоякісні сталі – сталі найвищих сортів.

Іменники у формі однини можуть уживати замість множинних іменників, коли вони називають однакові чи подібні предмети, що належать або властиві декільком особам і кожній зокрема (це є характерним для звернень до багатьох людей, наприклад у військових і спортивних командах): Кроком руш! Праве плече вперед! До ноги! Нахиліть голову!

Форма однини властива збірним іменникам: наше студентство, зелене листя, міцне коріння. Форма однини іменників у значенні множини використовується в синекдохах: Нинішній студент зацікавлений у тому, щоб добре вчитися. В офіційно-діловому стилі синекдоха має інші функції – вона позначає предмети як суцільну множинність: Навесні бити зайця заборонено. Субстантивовані прикметники й дієприкметники в середньому роді, які позначають сукупність предметів, набувають значення узагальненої збірності (вони поширені в розмовному мовленні): Крадене не йде на користь (Павло Назаренко).

Стилістичного значення набуває й уживання власних імен у множині (так позначають людей, схожих на якусь історичну особу чи на літературного героя): Погляньте на них! Всі справжні Ейнштейни! Це партія маленьких гітлерів. При цьому написання власних імен у множині з великої літери засвідчує позитивне ставлення автора до цих людей, а з маленької літери – негативне: Але наші лапікури аж зі шкіри пнуться, так намагаються вислужитися перед своїми господарями, гублячи при цьому рештки журналістської етики.

Лише у формі множини вживають іменники зі збірним значенням: збори, канікули. Ці іменники характеризують науковий, офіційно-діловий і публіцистичний стилі й належать найчастіше до науково-термінологічної (субтропіки), суспільно-політичної (дебати, кулуари, вибори), технічної (вершки, виварки, вигребки), ділової (ресурси, кошти, цінні папери) лексики, яка значною мірою стала загальновживаною. Помилкою є віднесення під упливом російської мови до розряду іменників, які вживаються тільки в множині, інших слів: похорони (є й похорон), торги (є й торг).

Форми числа іменників пов’язані також із їх значенням, з виникненням омонімів і синонімів, що можуть мати експресивні відтінки: полотно полотна художника (картини), атмосфера – три атмосфери (техн.), небо небеса (розм., поетичне) тощо.

Відмінювання іменників

В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання:

називний — хто? щ о? {весна, явір);

родовий — кого? чого? (весни, явора);

давальний — кому? чому? (весні, явору);

знахідний — кого? щ о? (весну, явір);

орудний — ким? чим? (весною, явором);

місцевий — на кому? на чому? (на весні, на яворі);

кличний — хто? що? (весно, яворе).

Називний і кличний відмінки називаються прямими, усі інші — непрямими.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Схожі:

Н73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2008. т— 864 с
М. Радишевсъка — старший учитель, учитель-методист, відмінник народної освіти (автор розділу «Українська мова»)
Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте...
Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі»
Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів....
Особливості роботи за підручником «Українська мова. 2 клас» (автор...
Віту, вирішення життєво важливих завдань)» (Програма, с. 10), уможливлює зміст навчально-методичного комплекту, до якого входять:...
Методичні рекомендації та тематика практичних занять (3-5 семестри)
«Українська мова як компонент професійної компетенції. Нормативно-стильові основи професійного спілкування» слід починати зі з’ясування...
О. Л. Плетнєва Українська мова за професійним спрямуванням
Українська мова за професійним спрямуванням / О. Л. Плетнєва. – Збірник вправ та завдань для практичних занять і контрольних робіт....
План: Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова". Українська...
Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби
СЕРЕДНЯ ОСВІТА Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення...
Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-6611 від 23. 12. 2004 року): Українська мова. 5-12 класи /Автори Г. Т. Шелехова,...
Урок №1 Клас 5 Тема. ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТI СУСПIЛЬСТВА. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ
Тема. ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТI СУСПIЛЬСТВА. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська мова. 5 12 класи
Календарне планування для 8 класів складено відповідно до Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська мова. 5 –...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка