Цитати з твору
|
Короткий коментар
|
|
№1 Іван Палійчук
|
|
|
1 «Був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків».
|
Народження на світ у багатодітній родині.
|
|
2 «Все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню старече розумним поглядом».
|
Незвичайна дитина, навіть мати думала, що його бісиця обмінила на своє бісеня.
|
|
3 «Котився зеленими царинками, маленький і білий, безстрашно забирався у темний ліс».
|
Зростав серед природи, тонко відчуваючи і сприймаючи її як казку, сповнену таємницями.
|
|
4 «У сім літ дивився на світ інакше, умів знаходити помічне зілля…, знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник(злий дух) править світом, що в лісах повно лісовиків, що в лісі блукає веселий чугайстер, танцюють нявки, ховається щезник».
|
Чує подих природи, розуміє і захоплено поринає у закони гір, лісу, полонини. Збагачується життєвим досвідом, розвиває творчу уяву, вміє фантазувати, але це для нього дійсність.
|
|
5 «Мав обов’язки –пасти жовтню та голубаню».
|
Допомагає по господарству, сумлінно виконує обов’язки пастуха корів, які теж для нього такі різнобарвні, як увесь світ.
|
|
№2 Іван Палійчук
6 «Звуки сопілки не вдовольняли його, слухав мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі».
|
Уміє грати на сопілці, творити музику, прислухатися до природних звуків, які наповнювали серце невідомим, прекрасним, світлим.
|
|
7«Скакав біленький хлопчик, немов метелик пурхав».
|
Отримував величезне задоволення від побаченого і почутого,все здавалося легким, осяйним.
|
|
8 «Знайшов у лісі те, чого шукав».
|
Відчуває гармонію серед природи, спільність із нею, духовний зв’язок.
|
|
9«Горів бажанням помститися за загиблими в родині від рук Гутенюків».
|
Піддається інстинкту злої помсти кровним ворогам рідні, адже це передавалося від батьків, хоча не розумів через що ворогують.
|
|
10 «Побачив стрічу ворожих родів».
|
Вразливий, але не боїться бійки, якщо треба захистити честь роду.
|
|
№3 Іван Палійчук
11 «Гарячий, роз’юшений злістю наскочив на маленьке дівча, що тряслось з ляку».
|
Роз’єднання умовностями людського світу – стара ворожнеча родів штовхнула до помсти, але доброта, довір’я до маленької дівчинки зупинили напади гніву.
|
|
12 «Став легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».
|
Зовнішня привабливість, особливості гуцульського вбрання, намагання прикрасити себе, бути ближчим до природи.
|
|
13 «Прикладав дудку до вуст, і чудна пісня тихо спадала».
|
Парубок залишається довірливим, чистим, сприймає життя як відтворення за допомогою музики, грою на флоярі передає мелодії щезника – духа природи.
|
|
14 «На зло старині на танцях вимахував дівкою так, що аж постоли розсідались».
|
Природне почуття кохання долало родинні чвари.
|
|
15 «Треба було йти в найми. Жура гризла душу».
|
Щоденне життя вимагало постійної праці. Треба було піклуватися про матір, дбати про господарство.
|
|
№4 Іван Палійчук
16 «Занедужав Микола – Іван замість нього пильнує ватри».
|
Підтримка друга, опікування людьми.
|
|
17 «Схотілося сонця, веселого шуму ріки».
|
Потяг до прекрасного, до поетичного, сприймання природи як живої істоти.
|
|
18»Літував у полонині, аж поки вона не спустіла».
|
Чесне виконання свої обов’язків вівчаря, бажання заробити грошей та одружитися з коханою.
|
|
19»Не застав Марічки живою».
|
Кохання переривається смертю Марічки: дійсність – трагічна.
|
|
20 «Пішов шукати, повний пекучого гніву і злоби до річки».
|
Віра в силу природи, яку обожнював, сподівання на повернення кохання.
|
|
№5 Іван Палійчук
21»Се не Марічка була, а якийсь мокрий лантух, синя кривава маса».
|
Смерть Марічки – випробування долі. Розуміння величезної прірви між несправедливістю життя і високими поривами душі.
|
|
22»Великий жах вхопив за серце».
|
Страждання від горя, розпач, відчай – початок іншого життя, з іншими цінностями й кольорами.
|
|
23»Тягло скочити зі скелі у крутіж».
|
Життя без милої втратило сенс, закрутилося, як вода у вирі – паралель між почуттями людини та сприйманням нею природи, яка завжди поруч.
|
|
24»Блукав по лісі, як ведмідь, зализував рани, а потім щез».
|
Скінчилася пісня кохання, випробовування Івана на силу волі, долання перешкод.
|
|
25»Шість літ не було чутки про нього».
|
Людина сильна спроможна вилікуватися від душевних ран.
|
|
№6 Іван Палійчук
26 «З’явився зчорнілий, багато старший своїх літ, але спокійний».
|
Іван вирішує жити якось далі, вимучений, зболений, із гірким життєвим досвідом.
|
|
27»Оповідав, що пастушив на угорському боці».
|
Намагається спілкуватися з людьми. Праця допомогла зцілити душу.
|
|
28 «Ще з рік походив, а відтак оженився. Треба ж було ґаздувати».
|
Для гуцула господарство – невід’ємний атрибут життя.
|
|
29»Поглядаючи на своє стадо, він не журився».
|
Любить худобу, думає знайти в ній розраду.
|
|
30 «Не був жадний багатства – не на те гуцул живе на світі,– саме плекання маржинки тішило його серце».
|
Нежадібний, головне для нього – догляд, піклування про когось.
|
|
№7 Іван Палійчук
31»Газдівство потребувало вічної праці, витісняло всякі інші думки».
|
За цілоденними клопотами ніколи було думати про втрачене щастя.
|
|
32»Дух полонини віяв над ним і кликав у гори».
|
Сила природи, тонке сприйняття її, невіддільність, тяга до творчості, до краси.
|
|
33»На святий вечір завжди в дивнім настрої, наче переповнений чимось таємничим й священним, все робив поважно, неначе службу Божу служив».
|
Дотримування обрядовості, свято дійство, віра в торжество добрих духів, віра в Бога.
|
|
34 «Був певний, що за плечима в нього плаче Марічка, а душі нагло померлих сідають на лави».
|
Очищення душі через справжнє, незабутнє кохання. Короткий спалах щастя.
|
|
35»Всі говорили про Палагну та Юру, Іван приймав усе байдуже».
|
Зрада дружини не є гріхом.
|
|
№8 Іван Палійчук
36»Він нидів і сох, втрачаючи силу».
|
Віра у негативне, у ворожіння, збайдужіння до сімейного щастя.
|
|
37 «Життя втратило смак».
|
Поступове притуплення життєвої сили, оптимізму, розчарування, зневіра.
|
|
38»Бився за Палагну з Юрою не зі злості, а люди звели».
|
Не порушує законів співжиття гуцулів, які намагалися йому допомогти захистити честь.
|
|
39»Обмив свої рани та й пішов межи вівці. Там йому спокійно».
|
І знову спокій серед природи, невідділимої від нього. Вона єдиний порятунок і спокій.
|
|
40»Його жерла гарячка, роздратування і неспокій».
|
Хвилини неспокою від незбутого, нездійсненого, депресивний стан, життя у чорних тонах.
|
|
№9 Іван Палійчук
41»Ішов спустілий, не чуючи стежки».
|
Немає ким заповнити порожнечу в душі, самотність.
|
|
42»Він знову бачив Марічку, її просту й щиру ласкавість, чув її голос, її співанки».
|
Спроба повернути щасливе минуле, спогади підтримують маленьке бажання жити.
|
|
43»Вже його зірка ледве тримається в небі, готова скотитись. Бо що наше житя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…, нетривке й дочасне».
|
Зірка, яка об’єднувала його з коханою в розлуці, набуває символічного значення. Філософські роздуми про сенс життя. Імпресіоністичні барви і враження.
|
|
44»Душа банувала за чимось кращим, хоч і невідомим, тяглася в інші, кращі світи, де можна б спочити».
|
Прагнення до кращого життя, світлого, радісного, творчого, високого.
|
|
45»Почув, що сили ворожі сильніші за нього, що він вже поліг в боротьбі».
|
Вплив недоброї сили, енергії від людей. Невміння пристосуватися до обставин житейських.
|
|
№10 Іван Палійчук
46»Бачив виразно при світлі зірок її обличчя».
|
Любов живе у серці тоді, коли немає поруч коханої, бо вона незнищенна.
|
|
47»Йому було так добре з нею».
|
Задоволення і втіха від спогадів про Марічку.
|
|
48»Чув зловісне дихання безодні, яка одкривала для нього свою ненажерливу пащу».
|
Неминучість загибелі.
|
|
49»Почув гострий, до нестерпучості біль, – і все розпливлося в червонім вогні, в якому згоріло його життя» .
|
Пристрасть не зміг подолати в собі, її сила всевладна і всепереможна.
|
|
50 « Жовте лице Івана спокійно лежало на полотні, замкнувши у собі тільки щось йому відоме, а праве око лукаво дивилося на купку мідяних грошей на грудях, на стулені руки, в яких горіла свічка».
|
Для чого жити без кохання? Як перемогти зло, грубість, міщанство? Навіть на смертному одрі він захоплює своєю чистотою, високістю помислів. Смерть – продовження життя в іншому світі разом із коханою.
|
|
Цитати з твору
|
Визначити найістотніше в характері, поведінці, вчинках, стосунках із людьми, сприйнятті світу
|
|
№11 Марічка Гутенюк
|
|
|
1 «Погляд її чорних матових очей м’яко поринав у Іванове серце».
|
Доброта, лагідність, вроджений такт, милосердя.
|
|
2 «Пасла ягнята».
|
Виконання дитячих обов’язків по господарству.
|
|
3 «Бовтались у воді, як двоє лісних звірят».
|
Нерозривний зв’язок із природою, яка охороняла і лякала таємницями.
|
|
4 «Сонце спочивало на їх яснім волоссі».
|
Спорідненість, схожість світлих душ.
|
|
5 «Марічка ходила у заплітках, готова віддатись».
|
Доросла дівчина, яка мріє вийти заміж.
|
|
6 «Любила, коли Іван грав на флоярі».
|
Підтримувала Івана, захоплювалася ним.
|
|
7 «Обзивалась на гру, як самичка до дикого голуба,– співанками».
|
Відчувала стан його душі, творила і співала для нього.
|
|
8 «Все виливалось у пісню, легку і просту, як гори».
|
Справжня гуцулка – красива, ніжна, талановита.
|
|
9 «ЇЇ пісня оповідала про все. Пісні аж краяли серце».
|
Тонке відчуття краси, вміння передавати свої почуття поетично.
|
|
|
Їхні стосунки – життя за законами природи, яка давала багато прикладів.
|
|
№12 Марічка Гутенюк
10 «Чи будемо ми у парі?»
|
Передчуття, вміння передбачити.
|
|
11«Не набутися нам».
|
Справжні почуття дають натхнення, наснагу, хочеться постійно бачити, чути коханого.
|
|
12«Співанками косичила розлучення».
|
Пісня допомагала перенести розлуку.
|
|
13 «Засіяла гори співанками».
|
Серед гір, потоків знаходила втіху для душі.
|
|
14 «Її взяла вода, коли брела Черемош».
|
Загибель дівчини.
|
|
15»Марічку несла ріка, а люди дивились, чули крики, благання і не могли врятувати».
|
Всепереможна сила води, очищення, непереборна сила стихії.
|
|
16»Чи пам’ятаєш, серце Іванку, як ми сходилися тут: ти мені грав, а я закладала руки тобі на шию і цілувала кучерики любі?» (нявка)
|
Марічка-мавка мріє про продовження кохання. Душа прагне щастя. Продовження життя в іншому вимірі.
|
|
17»Пам’ятаєш, як билась стариня наша, а я тремтіла під возом, бачачи кров». (нявка)
|
Кров познайомила і розлучила. Життя рухається по колу.
|
|
18» Іва-а! – стогнала десь із глибини, і був утому голосі поклик кохання і муки».
|
Людина народжується в муках, страждає, долає, перемагає. Кохання – вічне.
|
|