|
|
Скачати 333.27 Kb.
|
|
Відчуження в оповіданні Марка Вовчка не має тотального характеру, воно вмотивоване конкретними умовами. Здавалося б, якби усунути в кожному з випадків певну причину, то відчуження не відбулося б. Але в тому й сила романтичного конфлікту, що зробити це неможливо — через соціальні суперечності, психологічну (інтимну) несумісність або чиюсь трагічну смерть. Романтична мрія стикається з протилежною їй романтичною мрією чи з утилітарною «прозою життя» і зберігає себе, уникаючи компромісів. Конфлікт у баладних оповіданнях Марка Вовчка будується на контрасті ідеального й реального. У центрі уваги письменниці «історична людина», характер якої склався у певних історичних умовах, а саме в своєрідну, сповнену суспільних катаклізмів епоху козацтва. Те, що герої твору «Максим Гримач» є козаками, цілком закономірно. Павличко С., характеризуючи історію українського народу як компонент романтичності, зауважувала, що «козаччина з часів романтизму стала найбільш інтригуючою, романтичною стихією, хоча не всіма ідеалізованою» [8, 23]. Коханий Катрі — сміливий козак, що як справжній романтичний герой готовий на все, заради свого кохання і прагне виконати вимогу Максима Гримача до майбутнього зятя: «Вільного козака, дочко, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь — от якого!» [6, 224 ]. Зовнішність змальовано кількома штрихами, з використанням народнопісенної поетики: «Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл» [6, 224]. Найяскравіше втілення романтична концепція «історичної особистості» знайшла в образі Максима Гримача. Інші персонажі теж трактуються як історично пов'язані з добою козацтва: своїм характером, вдачею, поведінкою вони дуже нагадують персонажів фольклорних творів, що виникли в ті далекі часи. Завдяки відгомонові «козацької вольниці» зміст оповідання «Максим Гримач» не обмежується індивідуально-психологічною темою, а охоплює і протиставлення «воля в минулому — неволя в авторському сучасному» [7, 243]. Основні романтичні персонажі — Максим Гримач, Катря- постають як конфліктуючі особистості, з гіпертрофованими почуттями. Як і належить романтичним героям, вони діють не тільки самостійно, а й самотньо. Письменниця демонструє один із способів збереження романтичним героєм цілісності свого характеру, сили й глибини почуттів. Дивування читача як принцип літературного зображення доведене в баладній прозі Марка Вовчка до крайніх меж — герої постають винятковими. Рівень художнього психологізму в різних баладних оповіданнях неоднаковий. У «Максимі Гримачі» наявна глибока романтична психологізація. Марко Вовчок показує не тільки зовнішні неконтрольовані вияви бурхливих пристрастей, а і намагається зобразити самоусвідомлення й самооцінку персонажами своїх вчинків. У цьому оповіданні письменниця вперше піднімає завісу над свідомістю головного героя після найтрагічніших подій. Момент психологічного процесу, що відбувається в душі деспотичного батька, подається за допомогою монологу персонажа. Максим Гримач відповідь на питання, чи правильно він зробив і як жити далі, знаходить у своїй душі внаслідок глибоких переживань. «В авторському домисленні баладного сюжету Гримач в момент духовного прозріння сам вершить етичний суд над собою. (У Г. Квітки-Основ'яненка суд над персонажем, який «збочив», вершив всезнаючий оповідач, котрий виходить із просвітительських моральних норм)» [7, 244] «Зачинився старий Гримач, аж п'ять років не виходив за свої ворота... Посивів, як той голуб сивий» [6, 227]. І навіть видавши заміж молодшу доньку Тетянку, він усе ще глибоко й болісно переживає за Катрею, з гіркотою усвідомлюючи власну провину: «... сльози йому покотились на сивий ус. - Катрю! Катрю! дитино моя хороша! загубив я твій вік молоденький!» [6, 227]. Покарання самотністю— з власної волі чи з волі середовища — знаходимо і в романтичних оповіданнях Марка Вовчка. Марко Вовчок йде за моральним пафосом фольклорних балад. Так, про Гримача оповідачка в традиційному для патріархального світобачення ключі мовить:«Господь його покарав». Для романтичного трактування центрального персонажа — складного, суперечливого— характерне те, що автор залишає його на самоті із вчиненим злочином, відчуженням, страшними душевними муками. У баладних оповіданнях Марка Вовчка норми реального побуту певною мірою проникають у психологію призвідців нещасть, визначаючи їхню поведінку (такі персонажі вже мають ознаки літературних характерів). Нещаслива доля цих персонажів зумовлена не тільки закономірностями реальної дійсності, а й їхньою нездатністю осмислити стійкість почуттів «ідеальних» героїв. Марко Вовчок далека була від того, щоб зображувати селянський побут в ідилічних тонах, навпаки, її дуже хвилювали негативні явища в родинно-побутових взаєминах селян, і вона щоразу намагалась зрозуміти причини їх виникнення, прагнула пояснити їх соціальними обставинами життя народу в минулому чи за сучасних їй умов. Письменниця натхненно поетизувала вірність у коханні й дружбі, згоду і взаєморозуміння в селянських родинах і в той же час засуджувала родинний деспотизм. То в епічно-спокійних, то в піднесено-емоційних, часто романтично забарвлених розповідях героїв Марка Вовчка раз у раз чуються мотиви народних пісень. Зображення трагізму внутрішнього світу героя, ліризм і драматичний сюжет, глибокий психологізм оповідання «Максим Гримач» дає підстави назвати його баладним. Твір Марка Вовчка «Максим Гримач» містить риси романтичного твору, романтичні характери героїв, жанрові ознаки баладного оповідання. Загалом більшість творів авторки літературознавці вважають реалістичними, проте низка текстів «Народних оповідань» мають риси романтизму, що свідчить про розвиток цього стилю в середині ХІХ ст. РОЗДІЛ 2 ХУДОЖНІ ЗАСОБИ ФОЛЬКЛОРУ У ТВОРІ «МАКСИМ ГРИМАЧ» МАРКА ВОВЧКА Джерело романтизму письменниці у фольклорі. Вона майстерно варіює, а водночас ідейно й художньо збагачує, розвиває теми і мотиви, які широко розробляються в народній пісні-баладі. Як і в поетиці фольклору, у творах Марка Вовчка домінують зорові образи, за ними йдуть слухові. І. Франко пояснює це надзвичайною важливістю зору й слуху у фізіологічному й психічному житті людини. «Відповідно до сього,— зазначає він,— і наша мова найбагатша на означення вражень зору, менше багата, але все-таки досить багата на означення вражень слуху і дотику, а найбідніша на означення вражень смаку і запаху» [12, 19]. У період становлення української прози, коли її зв'язки з усною народною творчістю були особливо відчутні, стає зрозумілим тяжіння митців слова до зображувально-описових епітетів і порівнянь. Марко Вовчок оперує гамою улюблених народом кольорів і відтінків. Серед них переважають червоний, чорний, білий, зелений, синій, голубий: «білі ручечки», «зелений барвінок», «мак і сивий, і білий, і червоний», «синій ряст», «чорна чаєчка» тощо. Вони лежать в основі портретних характеристик, описів природи та інтер'єрів. Вплив народної творчості помітний і на інших елементах стилю «Народних оповідань» — портретній характеристиці персонажів, формі розповіді, поетичній мові. Фольклорну поетику Марко Вовчок підпорядковує реалістичному відтворенню життя. Передусім слід відзначити, що портрети героїв оповідань соціально забарвлені. Засоби малювання їх не однакові. Використовуючи народнопісенну традицію, письменниця знаходить і «власні оригінальні фарби, індивідуалізуючи портрет у залежності від рис вдачі персонажа, соціального і психологічного стану» [11, 57]. Засенко О. зазначає, що портрети своїх героїнь Марко Вовчок змальовує лаконічно, здебільшого вдаючись до влучних, яскравих, широко вживаних у живій народній мові порівнянь: «хисткий, як очеретина». Так само стисло, переважно у формі традиційних для народної творчості словесно-образних означень, емоційних окликів і запитань, говорить вона про своїх героїнь: «виглядає, як ясочка», «хороша та пишна, як королівна» [3]. Характерною рисою, що також об'єднує всі ці образи, є використання фольклорних художніх образів для змалювання героїнь, зокрема, й Катрі та її сестри в оповіданні «Максим Гримач». Увиразнюючи таку рису творів Марка Вовчка, Зеров М. щодо стилю авторки писав: «Вона немов колекціонує у своїх писаннях поетичні образи, народні приказки, рідкісні слова й граматичні форми, а звідси прянощі, поетична напруженість, піднесеність її стилю» [8, 22]. Портрети письменниця будує за принципами фольклорної поетики, користуючись творчим досвідом Г. Квітки-Основ'яненка. Чернишевський М. у своєму дослідженні «Естетичні відношення мистецтва до дійсності» вказував на класову природу поняття прекрасного, наголошував, що «в описах красуні у народних піснях не знайдемо жодної ознаки краси, яка б не була виразом квітучого здоров'я та рівноваги сил в організмі» [8, 22]. Як і в фольклорі, більшості портретів у творах Марка Вовчка бракує конкретних, індивідуальних рис. Читач дістає лише загальне уявлення про зовнішність персонажа або ж емоційну оцінку її. Там, де мала б іти розповідь, опис, маємо емоційно забарвлені постійні епітети чи окличні речення-характеристики: «повновидий, чорнобровий, чорновусий; а веселий, а жартівливий!» [6, 223]. Серед засобів портретної характеристики помітну роль відіграють порівняння. Асоціації, що лежать у їхній основі, пов'язані із селянським побутом, зі світом живої та неживої природи. Постійні порівняння, якими широко користується Марко Вовчок, найчастіше виступають у неподільному комплексі з епітетами, метафорами, символами. Ось деякі з них: «смілий, як сокіл», «сама, як найкращий квіт». У цих пісенних порівняннях відбито моральну чистоту, щедрість душі, силу і красу почуттів простої людини. Народна поезія, зокрема весільні пісні, незмінно порівнюють дівчину з квіткою, пташкою, зорею, сонцем, а козака, парубка — із соколом, орлом, явором та ін. Такі образні вислови підкреслюють зв'язок людини та її духовного життя з навколишнім світом. На першому плані в них не описовість, а емоційна оцінка. Порівняння та епітет — найпростіші і разом з тим найпоширеніші засоби народнопоетичної образності. Ці тропи домінують і в творах Марка Вовчка. Важливе місце серед засобів психологічної характеристики займає у творах письменниці метафора: «гуде Дніпро», «човен летить, мов на вітрових крилах». Найчастіше вона виступає в органічному сплаві з порівнянням, уособленням та іншими тропами. Звідси мелодійність і ритмічність мови творів, яка йде від народнопісенної поетики. Все це значно посилює емоційне забарвлення, ліричність прози. Однією з ознак стилю Марка Вовчка є метафоризація слів шляхом перенесення найменувань за зближенням емоційного характеру. Це насамперед пестливі форми звертання до дівчат, хлопців, виражені назвами птахів (голубка, сокіл, галонька), або ж словами типу серденько, ясочка, зіронька: «Соколе мій, козаче! – каже Катря, пригортаючись до його, - коли ж ти вернешся? – чи хутко? – Хутко, моя рибчино, хутко!» [6, 224]. Такі метафори генетично пов’язані з постійними порівняннями, а водночас тяжіють до символічних образів: батько – ясен місяченько, сестра – ясна зірниця. У творчості Марка Вовчка фольклорна символіка є одним із засобів романтизації стилю. Найчастіше асоціативна народнопісенна символіка у творах Марка Вовчка стоїть на межі або органічно входить до складу постійних порівнянь. У використанні фольклорних засобів образності, зокрема символів, Марко Вовчок в основному продовжувала традиції Т.Шевченка. Це стосується, приміром, образу зеленого дерева – одного з символів життя, до якого не раз звертається поет, а у Марка Вовчка – це образ верби. У тексті кілька традиційних образів є стрижневими. Так, часто в творах романтиків ми бачимо місяць. В оповіданні «Максим Гримач» саме місяць виступає німим свідком і щастя закоханих, і останніх хвилин життя героїні: «Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку. Як заіскрився місяць у воді. «Уже ясний місяць зійшов», каже (а то було, як любились із Семеном, місяць зійде — він і пливе до неї) — та й ступила на вербову віть…» [6, 225]. Іще один персоніфікований образ, що супроводжує долі героїв протягом всього твору, — Дніпро. Саме Дніпром здобуває своє багатство старий козак, біля Дніпра зустрічаються закохані, Дніпром вирушає Семен здобувати собі волю, в бурі на Дніпрових порогах гинуть човни, біля ріки чекає коханого Катря, в Дніпрі вона знаходить свою смерть, і, дивлячись на Дніпро, батько сумує за дочкою і розкаюється в своїх вчинках. Маковий вінок, який плете дівчина, дізнавшись про смерть нареченого, є і символом кохання Катрі, весільним вінком для вінчання зі смертю, і водночас стає символом смутку для рідних після смерті дівчини. Стара верба, соловейко, зозуля, ряст, зорі, — образи, які часто трапляються в народній творчості й у творчості романтиків, не оминає їх увагою й Марко Вовчок. Важливу роль у побудові твору відіграють пейзажі, як правило, лаконічні, вони тут виступають як художній паралелізм. «Літературознавчий словник-довідник» дає повне й різнобічне визначення терміну пейзаж, розрізняючи пейзаж статичний і динамічний (найчастіше під час зображення стихійних сил). Справедливо зазначається, що естетична функція пейзажу (та й змістова) залежить від епохи написання художнього твору, від його жанрово-стилістичних особливостей, хоча при цьому завжди важливим є певний «паралелізм» у зображенні душевного стану людини і стану в природі (чи то у «злитті», чи, навпаки, по контрасту) [ 5 ]. Звичайно, у творі художньому, якщо він і належить до жанрів прозових, певною мірою присутньою є «персоніфікація» явищ природи, коли вони сприймаються як «живі істоти», а не тільки як опис певних предметів, як певна лише «констатація факту їхньої наявності» [9, 30]. Без цієї умови пейзаж втрачає свою метафоричність, а твір — свою художність. У подібному «пейзажному описі» (де зображення природи виступає, хоч і паралельно із душевним станом людини, та все одно — провідним і гостро-динамічним) теж, звичайно, відчуваються насамперед українські фольклорні джерела таких описів, якщо згадати картини бурі в степу й на морі в народнопісенному українському епосі (Думи «Олексій Попович» і «Буря на Чорному морі»). Скупі пейзажі в «Народних оповіданнях» Марка Вовчка теж дуже показові саме для цих сторінок її літературної творчості. Відомо, що джерела народної персоніфікації беруть свій початок в анімістичному світогляді первісної людини. Як засіб художньої образності вона перейшла з усної народної творчості в літературу. У поєднанні з іншими тропами, особливо з метафорами, порівняннями й епітетами, персоніфікація виконує важливу естетичну функцію у пейзажах Марка Вовчка. Характерним прикладом одухотворення природи є, зокрема, опис буряної ночі на Дніпрі. У пейзажах романтичного забарвлення Марко Вовчок, як і Т. Шевченко у ранній період творчості, користується гіперболою у поєднанні з зоровими й слуховими образами. Для романтиків було характерним прагнення показати характери героїв у взаємозв’язку з природою, часто пейзаж використовувався як засіб психологічного паралелізму для відтворення душевного стану героя. У текстах «Народних оповідань» Марка Вовчка немає зображення бурхливої природи, єдиний пейзаж такого типу — опис бурі на Дніпрі в оповіданні «Максим Гримач»: «Дуби так з кореня й вивертає; дощ комиші позсікав, як шаблею; Дніпро — аж пісок зо дна викидає... Ніч темна — темна, тільки блискавка блискає. А як грім гримне, то наче всі гори наддніпрянські луснуть» [6, 225]. Така грізна стихія є передвісником чогось трагічного в житті героїв твору. Плинність часу також виражено за допомогою змалювання змін у природі- прихід весни, оновлення, тут опис природи ніби готує читача до сподіваних Катрею змін: «Скресла крига, пройшла. Шумить Дніпро, сивіє й чорніє, і плескає в береги; розвивається верба, зеленіють комиші. Весела наша Катря ходить собі да поглядає. Зацвіли вишні, прокувала сива зозуля. Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя; цвіте_процвітає мак повний: і сивий, і білий, і червоний; розкинувся по землі синій ряст; розрослась зелена рута. Поміж тим квітом сама, як найкращий квіт, походжає Катря, походжає та з синього Дніпра ясних очей не зводить, а тільки зійде місяць та посипле іскорцями у темну воду, Катря вже й під старою вербою на березі. Пильно дивиться вона, придивляється, чи не пливе хибкий човен, чи не править тим човном ставний та любий козак» [ 6, 225]. У цій картині вражає передусім багатство зорових образів («зацвіли вишні», «послався зелений барвінок»); слухових («прокувала зозуля»). Інший пейзаж твору є навпаки статичним, але для Катерини він водночас є тривожним: «Якось сидить вона під вербою, а ніч зорешлива та тиха; тільки соловейко свище, та гуде Дніпро» [6, 225]. Пейзаж, поданий авторкою, нібито декоративно-статичний, але асоціативно він дуже метафоричний і такий, що дає водночас опис конкретний і промовистий для вдумливого читача, наче перед нами не твір прозовий, а поетичний. В оповіданні «Максим Гримач» зміни в рослинному світі яскраво і зримо передають рух часу. Семен, відповідаючи на запитання коханої, коли повернеться з дороги, не називає пори року, а вказує лише на зміни в природі: «Хутко, моя рибчино, хутко! Зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля — я припливу до тебе, припливу не наймитом, вільним козаком, Катре!»[6, 224]. Пейзаж тут теж (на зразок пейзажів Г.Квітки-Основ'яненка) дещо «стилізовано» під «народну», «фольклорну» оповідь; картина природи — суто українська [9, 31]. У малюнках природи, що їх зустрічаємо в «Народних оповіданнях», немає, як зауважує Крутікова Н., «гоголівського ліричного шалу і захоплення, але є інша, стримана поетична принадність, яка по-своєму відображає почуття краси рідного краю і глибокої в нього захопленості» [11, 158]. Йдучи за фольклорною традицією, письменниця персоніфікує явища природи, досягаючи тим глибшої психологізації і пейзажу, і всього твору. Те саме бачимо і в українській народній пісні, де участь природи надзвичайно велика. Народна муза оживляє її, робить її спільницею радості і горя людської душі; трави, дерева, птиці, звірі, небесні світила, ранок і вечір, весна і сніг — все дихає, мислить, відчуває разом з людиною, все відзивається до неї чарівним голосом то участі, то надії, то присуду. В оповіданні «Максим Гримач» пейзажі чергують ся з діалогами, образ оповідача не виокремлюється, як в інших творах Марка Вовчка, тільки одна фраза свідчить про причетність оповідача до дії: «А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода…» [6, 223]. Час дії в оповіданні окреслено досить широко: «Не за вас се діялось, — давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина» [6, 223]. Місце дії подано більш точно: «Саме проти Черкас, нижче Домонтова сидів хутором над Дніпром Максим Гримач…» [6, 223]. У тексті використовуються не лише елементи фольклорної поетики, але й описуються козацькі звичаї, наприклад, у розповіді козака про лихо, заподіяне бурею: «Позавчора перед бурею, опівночі, горіла береза (а козаки, було, як треба дать звістку, що йдуть, то й запалять березу або друге яке дерево над Дніпром); от ми й примічали та вчора й виїхали назустріч…» [6, 225]. Художнє перебільшення цілком гармоніює з реалістичною образною стихією, яка є панівною у Марка Вовчка. Як один із засобів позитивної характеристики, воно чіткіше окреслює силу, розум, сміливість та інші моральні якості представників народу: «Слухай, лишень, моя дитино: я тебе не буду за них силувати, та й за бурлаку не віддам; нехай він хоч і місяця з неба схопить» [6, 224]. Такий синтез історичної, життєвої правдивості й гіперболізації у змалюванні людей – явище типове для народного епосу. Денисюк І., аналізуючи твори Марка Вовчка, зауважує, що «проза письменниці — поетична проза, лірична проза, її пісенність завдячують своєю появою не тільки збиранню фольклору, а й особистій налаштованості на ліризм, на оновлення жанру суспільно-проблемного оповідання» [8, 24]. Характерними рисами текстів романтичних оповідань авторки вчений називає баладність, яка вимагає більше епіки, бурхливий розвиток, катастрофічний обрив, манеру пісенної композиції. Глибокої народності, прозорості, мелодійності і поетичної градації художньої мови Марко Вовчок досягає різними засобами. Важливе місце серед них належить своєрідному поетичному синтаксису та тропам, джерела яких у фольклорі, в розмовній народній мові. Письменниця оперує, як правило, зоровими й слуховими образами – постійними народними порівняннями й епітетами. Пейзажі органічно вростають у художню тканину творів письменниці, стають дійовим елементом у розвитку сюжету, підсилюють емоційний вплив на читача. І в цьому оповідання Марка Вовчка дуже близькі до народної поезії, зокрема до тих численних пісень, у яких образи природи виступають не як розгорнута художня паралель з долею героя, а як лаконічні, але дуже виразні, емоційні порівняння. ВИСНОВКИ Більшість творів Марка Вовчка літературознавці вважають реалістичними, проте низка текстів «Народних оповідань» мають риси романтизму, що свідчить про розвиток цього стилю в середині ХІХ століття. Характерною рисою стилю Марка Вовчка є поєднання реалістичного підходу до світу з романтичним: оповідання«Максим Гримач» написане в романтичному дусі на мотив соціальної нерівності, що стоїть на перешкоді закоханих і призводить до трагічних наслідків. Твір містить риси романтичного твору, романтичні характери героїв. Жанрові ознаки, зображення трагізму внутрішнього світу героя, ліризм і драматичний сюжет, наявність в оповіданні діалогів, казкових елементів дають підстави назвати оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» баладним. В дусі романтизму любовні переживання постають ідеалізованими, кохання мислиться як найбільше благо, найвища ідеальна цінність. Марко Вовчок у оповіданні демонструє різноманітну мотивацію відчуження. Найчастіше його причиною стає майнова та суспільна нерівність. Для творення образів Марко Вовчок послуговувалася фольклорними ресурсами, помітний вплив усної народної творчості і в мові оповідання. Письменниця оперує, як правило, зоровими й слуховими образами – постійними народними порівняннями й епітетами. Пейзажі органічно вростають у художню тканину творів письменниці, стають дійовим елементом у розвитку сюжету, підсилюють емоційний вплив на читача. Фабульна основа твору «Максим Гримач» перегукується з «Марусею» Г. Квітки-Основ’яненка. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.Авраменко О., Дмитренко Г. Українська література: Підручн. Для 9 кл. загальноосвіт. Навч. Закл. - К.: Грамота, 2009. – 304 с.
Наукова думка, 1986. – 310 с. 3.Засенко О. Марко Вовчок. - К.: Видавництво АН УРСР, 1964. – 654 с. 4. Коморинець П. Ідейно- естетичні основи українського романтизму. – Львів: Вища школа, 1983. – 223 с.
К.: ВЦ „Академія”, 1997. – 752 с. (Nota bene) 6. Марко Вовчок. Максим Гримач // Жива душа: Твори Марка Вовчка: Навч. посіб./ Упоряд. Чічановського А. - К.: Грамота, 2004. – С. 223 – 227 7. Нахлік Є.Українська романтична проза 20-60-их років ХІХ ст. – К.: Наукова думка, 1988.- 317 с. 8. Новик О. «Максим Гримач» Марка Вовчка як романтичне оповідання // Методика мови та літератури. – 2010. - №1 . – С. 21-24 9. Петриченко Н. Український пейзаж як метафоричний засіб у прозі Марка Вовчка, Г. Квітки – Основ’яненка і Антонія Погорєльського // Українська мова і література в школі. – 2006 . – № 1. –С. 30-31 10. Ткаченко А. Мистецтво слова (вступ до літературознавства). – К.: „Правда Ярославичів”, 1998. – 448с. 11. Хоменко Б. Народні джерела творчості Марка Вовчка . – К. : Вища школа, 1977. – 174 с. 12. Хоменко Б. Образне слово Марка Вовчка// Українська мова і література в школі. – 1974 . – № 1. –С. 19 - 25 |
| Марко Вовчок «Максим Гримач» Життєвий та творчий шлях Марії Вілінської, опрацювати ідейно-художній зміст оповідання «Максим Гримач»; розвивати навички роботи... |
Урок вивчення нового матеріалу Тема. «Народні оповідання» Марка Вовчка – «нехудожнє» зображення нетипових епізодів із кріпацького життя чи художнє викриття |
| Назва відділення Секція Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН у 2012-2013 н р |
Н73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2008. т— 864 с М. Радишевсъка — старший учитель, учитель-методист, відмінник народної освіти (автор розділу «Українська мова») |
| Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» ... |
Програма дисципліни “ Історія української літератури (Давня українська... |
| Програма дисципліни “ Історія української літератури (Давня українська... |
Тема «Еміграційна література. Українська література 1940-1950 рр.» Встановіть відповідність: 1 Перша хвиля української еміграції кінця ХІХ поч. ХХ ст |
| Програма начально-тематичних екскурсій Початкова школа. Екскурсія... Українська література. Екскурсія «Тарас Григорович Шевченко – український письменник» |
9 клас секція «Українська мова» І рівень Позначте рядок, у якому всі слова у родовому відмінку однини мають закінчення -а |