|
|
Скачати 333.27 Kb.
|
Міністерство освіти і науки УкраїниЗапорізьке обласне відділення Малої академії наук України Філологічне відділенняСекція: українська література «Максим Гримач» Марка Вовчка як романтичне оповідання Наукову роботу виконав учень 9 класу Комиш -Зорянської ЗОШ І – ІІІ ступенів Куйбишевської районної ради Запорізької області Марусик Андрій Миколайович Науковий керівник: Вчитель української мови та літератури Симоненко Ірина Анатоліївна Комиш – Зоря2011ЗМІСТ Вступ 3 Розділ 1 Поєднання реалізму й романтизму у оповіданні «Максим Гримач» 6 Марка Вовчка Розділ 2 Художні засоби фольклору у творі «Максим Гримач» Марка Вовчка 18 Висновки 26 Список використаних джерел 27 ВСТУП Актуальність проблеми. Романтизм – один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві. У розвиток українського романтизму ХІХ ст. помітний вклад внесла Марко Вовчок – класик української прози і відома російська письменниця, творчість якої позначена високим гуманізмом і справжньою народністю. Творча спадщина Марка Вовчка представлена двома книгами «Народних оповідань» (1857 та 1962 рр.), соціальною повістю «Інститутка» (1859—1861 рр.) (початкова назва «Панночка»), історичними казками-повістями «Кармелюк», «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка», незавершеними творами, повістями «Три долі», «Павло Чорнокрил», «Сестра», «Дяк» та іншими, збіркою російською мовою «Рассказы из русского народного быта», повістями «Тюлевая баба», «Записки причетника» тощо. Оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» цікаве для сучасного читача сюжетом, особливостями характеротворення, а також проблематикою, зокрема розкриттям проблем відповідальності та вини як з вселюдськими почуттями. Стан наукової розробки проблеми. На жаль, оповідання «Максим Гримач» Марка Вовчка, передбачене для вивчення в 9 класі шкільною програмою з української літератури, малодосліджене. Свої критичні праці присвятили аналізові твору Новик О. [ 8 ], Дорошевич О. [ 2 ], Засенко О.[ 3 ], Хоменко Б. [ 11]. Розкриття даної теми є значним внеском у вивчення української прози ХІХ ст.. Хоменко Б. [12 ] акцентує увагу на образному слові Марка Вовчка, досліджує образно-тропеїчні засоби оповідань, зокрема і «Максима Гримача». Новик О. [8 ] у своїй періодичній праці приділяє значну увагу специфіці творчого методу письменниці, еволюції жанру творчості, а також зупиняється на окремих аспектах поетики прози Марка Вовчка, зокрема символіці пейзажу. Серед найновіших літературознавчих праць про майстерність прози Марка Вовчка можна виділити статтю Петриченко Н. «Український пейзаж як метафоричний засіб…» [ 9 ]. Критик зосереджує свою увагу на аналізові пейзажу в творах митців слова ХІХ століття, досліджує творчу манеру Марка Вовчка, Г. Квітки-Основ’яненка та А. Погорєльського. Дорошевич О. [ 2 ] розглядає творчий метод Марка Вовчка, аналізує ідейно-стильові особливості «Народних оповідань», здійснює аналіз оцінок оповідань з боку українських критиків. Теоретичною базою для написання роботи послугували праці Ткаченка А. [ 10 ] та Нахліка Є. [ 7 ] . Важливе значення мав „Літературознавчий словник – довідник” за редакцією Гром’яка Р. та Коваліва Ю. [ 5 ]. Об’єкт дослідження: оповідання«Максим Гримач» Марка Вовчка. Предмет дослідження: засоби романтизму в оповіданні «Максим Гримач» Марка Вовчка. Мета роботи – дослідження високомистецького, художнього тексту, вміння сприймати фольклорні образи в українській прозі. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
Методи дослідження: спостереження над мовними явищами, порівняльно – історичний метод з елементами структурального та психоаналітичного. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу цілісного аналізу сюжету та художніх особливостей оповідання «Максима Гримача» Марка Вовчка. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є певним внеском у вивчення української прози ХІХ ст. Практичне значення: матеріали роботи можуть бути використані в курсі вивчення історії української літератури ХІХ ст. у вищих та середніх навчальних закладах, при написанні курсових та дипломних робіт. Структура дослідження: наукове дослідження складається зі вступної частини, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. РОЗДІЛ 1 ПОЄДНАННЯ РЕАЛІЗМУ Й РОМАНТИЗМУ У ОПОВІДАННІ МАРКА ВОВЧКА «МАКСИМ ГРИМАЧ» З дванадцяти невеличких прозових творів Марка Вовчка, які були написані наприкінці 1855 — на початку 1856 р. і склали першу збірку «Народних оповідань» (1857; за винятком опублікованого 1860 р. в альманасі «Хата» оповідання «Чари»), половина —«Чумак», «Сон», «Чари», «Свекруха», «Максим Гримач», «Данило Гурч» — належать до романтичного типу творчості [7]. У цих творах письменниця гостро засуджує прояви родинного деспотизму, віднаходячи його соціальні корені, а одночасно поетизує красу людських почуттів і благородство простих трудівників, уславлює їх волелюбні прагнення. Позначення оповідань письменниці словом «народні» повністю себе виправдовує, адже вона першою зобразила український народ таким, яким він був насправді, тобто реалістично. Деякі з оповідань збірки написані в романтичному ключі: сильні й безкомпромісні характери діють у суворий час Козаччини. Саме таким і є твір Марка Вовчка «Максим Гримач». Основа романтизму Марка Вовчка у тогочасній фольклористичній атмосфері. Письменниця частково «сприйняла властивий романтикам підхід до народно -поетичної стихії — бачила в ній, вибирала з неї і романтизувала її проторомантичні тенденції та елементи» [7, 228]. Не випадково у кожному з ранніх оповідань Марка Вовчка «наявне олітературення фольклорного сюжету, романтичне» [7, 228]. Перед нами не що інше, як талановиті високомистецькі варіації на широко відомі у фольклорі теми й мотиви. Романтизм – це «розімкнута й рухлива жанрова система, відкрита взаємодії різних літературних родів і жанрів, а всіх їх — з іншими мистецтвами й фольклором, спрямована на створення синтетичних жанрів і форм» [8, 21]. Оскільки на перший план в романтизмі виходить розкриття глибини й багатства духовного світу особистості, її «внутрішньої безкінечності»» [8, 21], збільшується розмаїття ліричних жанрів і жанрових форм, відбувається «превалювання лірики в романтичній літературі та її інтенсивна дія на інші роди й жанри та їх ліризація»[8, 21]. Тож поява у творчості Марка Вовчка такої жанрової модифікації як баладне оповідання є цілком закономірною. Літературознавці по-різному трактують жанрові особливості твору Марка Вовчка «Максим Гримач». Зеров М. зауважував, що «оповідання Вовчкові можна розбити на три групи: оповідання побутові з певною публіцистичною тенденцією; оповідання побутові з наголосом на психології дійових осіб; оповідання на народнопоетичній основі» [8, 21]. Дорошкевич О. називає оповідання Марка Вовчка народною літературною формою, «… побудованою на стилі українського пісенного фольклору» [8, 21], і пропонує поділ текстів на оповідання казково-фантастичного типу («Чари», «Максим Гримач», «Свекруха») та оповідання яскраво-реалістичного типу («Сестра», «Козачка», «Одарка») [8, 21]. Ткачук М., характеризуючи наратив прози авторки, звертає увагу на те, що художній дискурс оповідань Марка Вовчка поєднав реалістичне змалювання світу з елементами романтизму й сентименталізму, що «зумовлює ліризм наративу, який підсилюють народнопісенні інтонації та образи» [8, 21]. У мистецтві романтичний тип духовного опанування життя склався у вигляді особливих, властивих лише романтизму принципів відтворення характерів та обставин. Романтики намагалися передати всю повноту внутрішнього життя особистості, зображеної у творі, прагнули відтворити найтонші рухи душі. В українській романтичній собистісно-психологічній прозі найвиразніше окреслюються три типи особистості: герой, який (часто жертовно) співвідносить свої вчинки з інтересами коханої людини; романтично- просвітительський, етичний, але малодійовий герой; власне романтичний (баладний) герой, який, нехтуючи моральними нормами свого середовища, домагається реалізації своїх пристрастей [8, 22]. У різних творах Марка Вовчка ми можемо віднайти всі три зазначені типи романтичного характеру. Романтичний характер проявляється у внутрішній свободі героя, у переживаннях і стражданнях через неможливість жити відповідно до своїх ідеалів, «романтичному характерові властиве прагнення краси людських стосунків, глибоке відчуття краси природи» [1, 275]. Романтичні оповідання Марка Вовчка «Чари», «Свекруха», «Максим Гримач», «Данило Гурч», за словами Нахліка Є., «генетично й структурно мають баладний характер» [7, 230]. Романтики залюбки використовували проторомантичний жанр народної балади з його таємничістю, гіпертрофованими пристрастями, незвичайними характерами й ситуаціями, драматизмом, інтригуючою тональністю, націленістю не стільки на опис події, скільки на те, щоб справити сильне враження на «адресата», схвилювати його. У народній родинно-побутовій баладі вже «прострумовували з більшою чи меншою виразністю якісь прикмети виокремлення одиниці з суспільного цілого, суперечність між традиційним ставленням до роду і прагненням жити незалежним особистим життям... психічне роздвоєння, що є причиною тривоги і душевних страждань героїв» [7, 230-231], протест проти соціальної несправедливості, проти нехтування самоцінності особистості, її почуттів заради матеріальної вигоди. Все це ставало суголосним романтичному світовідчуванню. Сюжет у подібних творах Марка Вовчка побудований на епізодичній події саме такого, незвичайного характеру – свекруха отруює нелюбу невістку, а син з горя накладає на себе руки, гине і мати від мук сумління; дівчину силоміць віддають заміж за нелюба, розлучають з милим; чоловік у приступі ревнощів убиває дружину; дівчина-чарівниця робить злочин, щоб повернути коханого. Малюючи на основі фольклорного матеріалу картини родинного життя, письменниця майстерно пов’язує їх з соціальними проблемами свого часу. Похмурі, трагічні теми баладного характеру зумовили і відповідне звучання творів Марка Вовчка. Вони відзначаються емоційністю, схвильованістю викладу. Оповідач не обмежується самою лише інформацією про подію, а намагається передати і свої враження. При аналізі художніх особливостей творів Марка Вовчка відчувається зв’язок їх з народною баладою, яка хоч і має романтичний характер, але малює передусім реальні події. Саме глибокий зв’язок цього жанру з реальним життям і зумовив інтерес до нього Марка Вовчка. «Побудувавши на фольклорному матеріалі ряд сюжетів, вона виявила уміння «дочитати», «домислити» долю героїв народної балади» [11,83]. Герої баладних оповідань Марка Вовчка переживають «типово романтичний процес відчуження» [7, 233]. Вони- люди чесні, благородні – постають перед реципієнтом як жертви потворного часу. У оповіданні «Максим Гримач» Марко Вовчок розробила тему родинно-побутового життя не закріпачених людей у минулому. Наявність приватної власності на землю, нерівність у майновому стані породили деспотизм одних у ставленні до інших. В основу цього твору покладений реальний життєвий факт, гостро драматичний конфлікт, але в їх трактуванні письменниця користується як реалістичними, так і романтичними засобами зображення. Процес соціального відчуження козака Максима Гримача від громади почався ще тоді, коли він розбагатів: «Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! Буду їсти та пити, та хороше ходити,— звісно, так, як панові вельможному годиться» [6, 223]. Гримач забороняє дочці вийти заміж за коханого, оскільки той кріпак. Катрин обранець от-от мав стати вільним, але несподівано загинув під час бурі на Дніпрі. Тут при літературному опрацюванні фольклорного сюжету Марко Вовчок вдається до виразного романтичного вимислу — використовує в ролі фабульного рушія випадок (народна балада, покладена в основу оповідання, не знає мотиву втоплення коханого). В дусі пізнього романтизму, що усвідомлював велику роль у людському житті несприятливих обставин, Марко Вовчок будує твір на трагічному (а не щасливому) випадку. Нагла смерть Семена викликає відчуження Катрі від світу, яке згодом посилюється і досягає найвищої точки—самогубства. Трагічна доля дочки спричинює нове, глибоко драматичне самозамикання. Герой оповідання Максим Гримач, іменем якого названо твір, — козак, натура цілісна, відкрита: «Такий - то багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! Було, як вийде в неділю поміж люди, то так його і обступлять. Дуже його любили» [6, 223]. Водночас характер у козака рішучий: «А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода — головою ляже, а врятує; нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да зайняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро. Коли жив, то, може, й досі пам’ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана Максима Гримача» [ 6, 223]. Знали всі, що Максимове тверде слово козацьке, тому Катря навіть не робила спроби переконувати, просити, коли батько сказав: «Не оддам, дочко! Як тобі кажу, так і буде. Слово в мене батьківське, кріпке, сама знаєш» [6, 224]. Засенко О. вважає, що саме «освячена патріархальними традиціями селянського побуту покірливість дітей волі батьків призвела до загибелі вродливу, з сильним і цільним характером дівчину Катрю: після смерті коханого парубка Семена своє дальше життя Катря вважала безцільним і втопилася в Дніпрі» [3, 234]. Беззастережно прийняти таку думку не можна, оскільки воля батька була тільки поштовхом до подальшого розвитку подій, Марко Вовчок підпорядковує розгортання сюжету твору романтичній поетиці й доля Семена вирішується сліпою стихією. Максим Гримач є люблячим батьком, що дуже страждає, співчуваючи доньці, а потім горюючи після її смерті: «Тетянка плаче, старий Гримач без шапки ходить, розхристаний та все питає: — Де моя Катря? Де моя дитина люба? - Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий» [6, 227]. Образ батька змальовано психологічно обґрунтовано, бачимо тут риси романтичної концепції особистості. Гончар О., покликаючись на дослідження Денисюка І. та Нахліка Є., пише, що «горді, вольові, експресивні натури з народу, формування яких письменниця пов’язує з традиціями бурхливих і суворих часів козаччини, виступають у драматичних родинних стосунках в оповіданнях «Максим Гримач» (за фабульною схемою близькому до Квітчиної «Марусі») та «Данило Гурч». У зображенні сильних і гордих натур із народу в «баладних» оповіданнях відчувається пошук письменницею активного позитивного героя»[8, 22]. Марко Вовчок демонструє різноманітну мотивацію відчуження. Найчастіше його причиною стає майнова та суспільна нерівність. Це закономірно, оскільки «романтичний спосіб опрацювання соціального полягає в тому, що останнє стає мотивуванням відчуження» [7, 236]. Марко Вовчок засуджувала родинний деспотизм, вважаючи його великим злом, що вбивало найкращі, найблагородніші почуття у взаєминах простих людей – селян, робило їх глибоко нещасними. Водночас, слід відзначити, що письменниця далека від думки, ніби родинний деспотизм був чимось природним, біологічно властивим українському народові. Навпаки, зображуючи різні випадки насилля батьків над дітьми, чоловіків над дружинами, старших над молодшими, Марко Вовчок завжди вказувала на суб’єктивно добрі наміри перших стосовно до других. Батьки, наприклад, у своєму ставленні до дітей, як це показано в «Максимі Гримачі», завжди керуються одним щирим бажанням – забезпечити своїм любим дітям матеріальний добробут, незалежність, загалом щасливе життя (звичайно, в межах уявлень селянства про це). Інакше кажучи, не Максим Гримач був винний в нещасливій долі доньки, а ті суспільно-побутові умови народного життя, в полоні яких герої перебували. Про добре і лихе в родинних взаєминах селян письменниця судила в дусі народних поглядів, але не відсталих, а більш передових, які поступово вироблялися в народній свідомості. Особливо гаряче вона обстоювала «ідею звільнення жінки від родинно-патріархальної залежності, боролась за дружну, міцну сім’ю, основану на вільному, щирому й вірному коханні подружжя і взаємоповазі всіх членів родини» [3, 214]. Показово, що призвідців і винуватців родинних трагедій, описаних в оповіданнях Марка Вовчка, ніхто не судить і не карає, - вони самі усвідомлюють свою провину, тяжко страждають, караються. Максим Гримач після трагічної смерті старшої дочки Катрі багато пережив, передумав і меншу дочку Тетяну одружив уже з тим, хто їй був до вподоби. Характерним для баладних оповідань Марка Вовчка є те, що процес відчуження переживає не тільки центральний персонаж. Відчуження одного героя викликає такий же стан в іншого, що в свою чергу робить зворотний вплив на першого. Виникає своєрідна ланцюгова мікрореакція. Це свідчить про тісну залежність однієї людської долі від іншої (позначився щільний зв'язок з фольклорним світобаченням; тут — вияв фольклорної епічної позиції). У баладних оповіданнях, як це властиво романтикам, причиною відчуження часто виступають також нерозділена любов, утрата коханої (коханого). В дусі романтизму любовні переживання постають ідеалізованими, кохання мислиться як найбільше благо, найвища ідеальна цінність. Тим-то нерозділене почуття, зрада, загибель коханої людини стають найстрашнішою трагедією. Почуття любові Катрі до Семена постає як ідеально чисте, високе, далеке від усього буденного, корисливого. У зображенні письменниці носій такого почуття здатний лише на пасивний протест. Катря і Семен мріяли про щасливе, радісне життя, всіма силами прагнули до волі. Вони не знали ще, якими шляхами можна прийти до справжнього щастя, як не знала цього тоді і письменниця. Франко І. писав, що однією з найхарактерніших, властивих таланту Марка Вовчка рис є «її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача» [3, 218]. На думку Засенка О., закономірно, що образи в оповіданнях Марка Вовчка змальовано дуже схоже до образів дівчат у творах Г. Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка та інших українських письменників ХІХ ст., «бо всі ці типи українських селянських дівчат і жінок, спостережені письменниками в житті, в народі, тільки змальовані ними по-різному, у дусі своїх ідейно-художніх вимог, індивідуальної мистецької манери, сили і самобутності обдаровання» [8, 23]. Нарешті, образ Катрі: «Сорочка тоненька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіткований, черевички високі; дрібно-дрібнесенько русу косу заплела, і золотий перстень блищить на правій руці» [6, 226 ]. Убрана як до вінця, Катря збирається здійснити страшний крок і підходить до батька немов за благословенням: «Увечері ввійшла до батька й поцілувала його в руку. Старий схопив її за голову: — Катре, дочко моя нещаслива! Нехай тебе Божа мати помилує!» [6, 226 ]. Характерною рисою, що також об’єднує всі ці образи, є використання фольклорних художніх образів для змалювання героїнь, зокрема, й Катрі та її сестри в оповіданні «Максим Гримач». Увиразнюючи таку рису творів Марка Вовчка, Зеров М. щодо стилю авторки писав: «Вона немов колекціонує у своїх писаннях поетичні образи, народні приказки, рідкісні слова й граматичні форми, а звідси прянощі, поетична напруженість, піднесеність її стилю» [8, 23]. Фабульна основа твору «Максим Гримач» дійсно перегукується з «Марусею» Г. Квітки-Основ’яненка, але характери героїв істотно різняться. Василь в «Марусі» скоряється волі обставин, а Семен їде в подорож з власної доброї волі, щоб досягти своєї мети — стати вільним козаком і одружитися з Катрею. Різняться і жіночі характери: Катря не змогла змиритися зі смертю коханого і вкоротила собі віку, Маруся ж із однойменного твору Г. Квітки-Основ’яненка богобоязлива і смиренна натура. Характерно, що розлучниками закоханих в обох творах виступають батьки, які прагнуть для своїх дітей життя в достатку. Доля в баладному оповіданні Марка Вовчка постає жорстокою і непередбачуваною: Семен загинув, уже повертаючись до коханої, — не на війні, а в Дніпрі, під час страшної бурі. Як вказує Манн Ю., «головна проблема завершення конфлікту — чи може бути розв'язаним процес відчуження» [7, 238]. Від цього залежить ступінь романтизації твору. Трансформація конфлікту в безконфліктність найчастіше свідчить про трактування проблемної ситуації з позицій сентименталізму чи просвітительського реалізму. В жодному з баладних оповідань Марка Вовчка немає мирного розв'язання конфлікту, відчуження завжди прогресує. Ряд самогубств — це вже визнання невирішеності ситуацій. Треба відзначити, що мотив самогубства став дуже поширеним у безкомпромісній романтичній літературі. Цьому неможливому в просвітительському реалізмі й винятковому в сентименталізмі мотиву віддала данину й українська романтична література (балади й поеми Шевченка, проза Ю. Федьковича, П. Куліша та ін.). Значне використання цього народнопісенного мотиву в баладних оповіданнях Марка Вовчка — також йде від романтизму [7]. Невирішеність життєвих конфліктних ситуацій у баладних оповіданнях підкреслюється і загибеллю найдорожчої для героя людини. У конфлікті «Максима Гримача» спостерігається тенденція до примирення «протиборствуючих сторін при одночасній неможливості його (Катря втопилася), чим досягається ще більша напруга, підкреслюється особливий трагізм колізії» [7, 238]. |
|
Марко Вовчок «Максим Гримач» Життєвий та творчий шлях Марії Вілінської, опрацювати ідейно-художній зміст оповідання «Максим Гримач»; розвивати навички роботи... |
Урок вивчення нового матеріалу Тема. «Народні оповідання» Марка Вовчка – «нехудожнє» зображення нетипових епізодів із кріпацького життя чи художнє викриття |
|
Назва відділення Секція Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН у 2012-2013 н р |
Н73 Новий довідник: Українська мова. Українська література. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2008. т— 864 с М. Радишевсъка — старший учитель, учитель-методист, відмінник народної освіти (автор розділу «Українська мова») |
|
Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» ... |
Програма дисципліни “ Історія української літератури (Давня українська... |
|
Програма дисципліни “ Історія української літератури (Давня українська... |
Тема «Еміграційна література. Українська література 1940-1950 рр.» Встановіть відповідність: 1 Перша хвиля української еміграції кінця ХІХ поч. ХХ ст |
|
Програма начально-тематичних екскурсій Початкова школа. Екскурсія... Українська література. Екскурсія «Тарас Григорович Шевченко – український письменник» |
9 клас секція «Українська мова» І рівень Позначте рядок, у якому всі слова у родовому відмінку однини мають закінчення -а |