Життєвий шлях Софії Федорівни Русової

Скачати 65.64 Kb.

Назва	Життєвий шлях Софії Федорівни Русової
Дата	27.09.2013
Розмір	65.64 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Література > Документи

До 155-ти річчя від дня народження С.Русової
Життєвий шлях Софії Федорівни Русової
У різні часи доля зводила з Херсоном різноманітних, непересічних особистостей, які, хоч і не довгий час жили на нашій території, та залишили вагомий відбиток на культурному житті Херсонщини.

Однією з таких особистостей була Софія Федорівна Русова - відома просвітителька, визначна державна та громадська діячка, основоположниця української дошкільної педагогіки.

На Херсонщину Софія Федорівна переїхала у 1895 році за своїм чоловіком Олександром Олександровичем Русовим, вченим, організатором губернської статистики, автором книги «Матеріали для оцінки земель Херсонської губернії».

Софія Федорівна і Олександр Олександрович познайомилися в сім’ї композитора Миколи Миколовича Лисенка. На той час (поч. 70-х рр. ХІХ ст.) О. Русов, вчитель, за дорученням Київської громади разом з етнографом Павлом Чубинським їздив в етнографічні експедиції, збирав і записував український фольклор.

Софія Ліндфорс ( по батькові - шведка, по матері - француженка), яка народилася в с. Олешні Чернігівської губернії 18 лютого 1856 року, вже була досвідченим педагогом. Разом із старшою сестрою Марією Ліндфорс, дівчата відкрили перший приватний дитячий садок у Києві (1871 р.) Перші приватні дитячі садки в Україні були створені в 1866 році в Одесі та Миколаєві. У Києві ще не існувало подібної форми роботи з дітьми. Вже в 16 років Софія Федорівна проявила свій характер та силу духу, відмовившись, заради дитячого садка, від навчання в Петербурзькій консерваторії, хоч дуже любила музику. «Долю свою я вирішила тоді, коли зреклася мистецтва, взялася за школу. Скільки разів пізніше я каялася в цьому рішенні, коли буденна педагогічна праця мене не задовольняла, скільки разів я залишала її, шукала задоволення в літературній роботі, але для цього мені не вистачало здібностей, а життя знову й знову в різних обставинах кликало мене до цієї самої «педагогіки», - напише у своїх мемуарах Софія Русова.

У 1874 році Софія Ліндфорс і Олександр Русов повінчалися у церкві св. Сіменона. Софія Федорівна згадувала, що єдиним, але чудовим весільним подарунком була, присвячена їй, рапсодія М. Лисенка на пісню «Золоті ключі».

В цей час (70-90-ті рр. ХІХ ст.) С. Русова займається не лише психологією і педагогікою, а й публіцистикою, літературознавством, мистецтвознавством і історією. Свою журналістську практику Софія Федорівна почала з рекламної статті про Т.Шевченка.

1875 року Русовим запропонували видати повне зібрання творів Т.Шевченка. Подружжя поїхало до Праги, адже лише за кордоном можна було видрукувати заборонену книгу. Професор Федір Вовк підготував рукописи Т.Шевченка, які купили у братів поета. Гроші збирали у заможних українців. Це дало змогу Русовим певний час пожити у Празі, працюючи над виданням повного «Кобзаря», а потім нелегально переправити книгу в Україну.

У другій половині 70-х років Русови оселилися серед селян на Чернігівщині в Борозенському повіті, неподалік залізничної стації Доч. Сама Софія Федорівна надавала селянам фельдшерську допомогу, закінчивши для цього медичні курси. Чергінівське земство запропонувало Олександрові Русову посаду статистика. Ця робота стала улюбленим заняттям Русова. Сухі цифри, подвірні описи повіту за повітом об’єктивно відображали тодішні реалії.

Через деякий час родина повертається до Києва. 1881 року відбувся обшук у київській квартирі Русових. Хоча нічого і не знайшли, Русову відправили до Лук’янівської в’язниці. Через кілька місяців її звільнили під поручительство брата Олександра Ліндфорса. Олександр Русов з дітьми переїхав до Херсонської губернії на запрошення Херсонського губернського земства для статистичних описів Одеського повіту. До Одеси поїхала і Софія Федорівна. І в Одесі Русову не залишили у спокої. Під час обшуку у неї знайшли збірник заборонених віршів Т. Шевченка. З Одеської в’язниці Софію Федорівну повезли до Лук’янівської, після виходу з якої над Русовою було встановлено «гласний нагляд поліції».

Поверталася Софія Федорівна вже до Єлисаведграду (сучасний Кіровогорад) куди, в зв’язку з описом повіту, переїхали статистики. У травні 1889 року Русовій було наказано залишити місто і виїхати до Катеринослава, де у місцевій в’язниці вона провела 13 місяців.

Після арешту Русової, групу статистиків на чолі з О. Русовим звинуватили «в малороссийских противоправных выступлениях» й теж заарештували.

Після виходу з в’язниці Русова переїздить до Верхньодніпровська (сучасна Дніпропетровська область), бо переїхати до Херсона, де на той час працював О.Русов, їй не дозволили, адже Херсон перебував «на особом положении».

Через кілька місяців Софії Федорівні було дозволено переїхати поближче до Херсона - в Олешки (сучасний Цюрупинськ). Туди, по неділях приїжджав до дружини О.О. Русов і привозив із собою кого-небудь із гостей. В Олешки двома шаландами приїжджали Марія Заньковецька, Саксаганський, Садовський та інші актори, коли трупа Кропивницького гастролювала у Херсоні.

Лише 1886 року Софії Русовій було дозволено оселитися в Херсоні з чоловіком. Мешкали вони в одному будинку з Василевськими (Ф.Василевьский і Дніпрова Чайка, поетеса) на вулиці Богородицькій (нині Червоностудентська). Українська громада у Херсоні підготувала і видала перший у місті альманах «Степ». До нього увійшли і статистична стаття Русова, і вірші Дніпрової Чайки, й оповідання Русової.

В Херсоні О.О.Русов, крім статистики, займався археологічними розкопками разом із поміщиком Скадовським Г.Л. в районі села Білозерка. Софія Федорівна організувала невеличкий дитячий садок. Саме в будинку Русових вперше прозвучала опера «Коза-дереза» на слова Дніпрової Чайки, музику написали О.Русов, О.Ліндфорс та А.Грабенко, за фортепіано була сама Софія Федорівна.

За наказом губернатора Х.Х. Роопа у 1889 році Русовим було запропоновано за 24 години залишити межі Херсонської губернії через те, що їх вважали центром крамоли у губернському місті.

Наступним містом, де осіла родина, був Харків, куди у справах переїхав О.Русов. Тут Софія Федорівна очолила відроджене «Общество грамотности». Завдяки фінансовій допомозі товариства були видані такі твори Софії Русової: «Сестра Катерина», «Странник Григорий Саввич Сковорода», «Братства на Юго-Западной Руси». Не всі українські патріоти вітали це товариство й особисто Софію Русову, вбачаючи в її діяльності зросійщення українців. Однак Софія Федорівна була переконана, що російська мова теж може служити українському народу, який повинен, використовуючи московську школу, навчатися цією мовою, якщо рідна заборонена. Бо ніякі знання не бувають тягарем, вони знімають полуду з очей, будять свідомість узагалі, «разом із нею і самосвідомість кожного народу, кожної нації». Як відомо, на цих же позиціях стояв Михайло Драгоманов та його прихильники. Таких поглядів не поділяли Борис Грінченко й Олена Пчілка, називаючи Софію Русову москофілкою, що, зрештою, не було корисним для української справи у ті важкі часи.

Для кращого нагляду за Русовими царський уряд перемістив подружжя до Петербурга. Це деякою мірою навіть сприяло пожвавленню не тільки просвітницької й видавничої діяльності, якою займалася сім’я патріотів. У 1905 році саме завдяки Софії Русовій відбувся з’їзд народів Російської імперії, де обговорювалися питання про самостійність їхнього національного розвитку — як культурного, так i економічного. Наступного року Софія Русова створює й видає «Український буквар», а в 1910 році редагує перший український педагогічний журнал «Світло», котрий виходив до його заборони у 1914 р. У цей же час Софія Русова за покликом серця віддається педагогіці — викладає в Комерційному інституті, читає курс дошкільного виховання у Фребелівському інституті, а згодом бере участь у всесвітньому з’їзді представників преси у Брюсселі.

Після лютневої революції 1917 року Софія Русова сповнена надій на розвиток української національної педагогіки. Вона — член Центральної Ради, у Міністерстві освіти Української народної республіки очолила відділи позашкільної освіти та дошкільного виховання. Українська патріотка керує Всеукраїнською вчительською спілкою, а в педагогічній діяльності й творчості зосереджує увагу на створенні національної системи навчання й виховання. «Намагання всіх народів до забезпечення своєї власної державної й культурної незалежності навертають їх до національної школи, бо усім уже зрозуміло, наскільки нація, яка пройшла через таку школу, буде дужчою другої нації, яка її не проходила», — твердила Софія Русова.

У цей час в Херсоні (19 березня 1917 року) було засноване товариство «Українська хата». У травні товариство приступило до організації курсів українознавства для вчителів Херсонщини. А 01 липня 1917 року газета «Известия» повідомила, що на курси запрошено лекторів Д.І.Яворницького та Софію Федорівну Русову, яка повинна була читати курс географії України.

Останні роки української державності Софія Русова плідно працює в Червоному Хресті, рятує життя багатьох українських вояків, що перебували у полоні. За часи радянської влади патріотка все ще мріє про національний розвиток педагогіки. У 1920 році викладала в Кам’янець-Подільському університеті. Вигнана з роботи, вона їде до рідного села, на Чернігівщину, але там її чекають лякливі погляди одних, неприхована ворожість інших.

Восени 1921 року разом iз онучкою Олею Софія Русова перетинає кордон з Чехословаччиною.

У Празі Софія Русова засновує Український педінститут, очолює жіночу Українську Раду, бере участь у різних міжнародних жіночих конгресах. У 20-ті роки Софія Русова видає підручники «Теорія й практика дошкільного виховання», «Географія. Європа. Позаєвропейські країни». Одним із найголовніших завдань для Софії Русової була пропаганда ідеї незалежності України. Завдяки клопотанням Софії Федорівни з-за кордону надійшла допомога голодуючим дітям України.

До кінця своїх днів Софія Русова мешкала в Празі, де померла 5 лютого 1940 року. Похована на Ольшанському кладовищі неподалік могили відомого українського поета Олександра Олеся. У рідному селі Олешня на Чернігівщині славетну подвижницю пам’ятають земляки. Тут засновано музей, проводяться науково-практичні конференції, присвячені річницям із дня народження Просвітительки, Українки, Педагога.

Ірина Лопушинська,

державний архів Херсонської області
Наддніпрянська правда. – 2011, 18 лютого

С.Ф.Русова, 1870-ті рр.

О.О.Русов, 1890-ті рр.

Обкладинка альманаху «Степ», виданого у Санкт-Петербурзі у 1896 році.

Схожі:

Вірна дочка України Сценарій свята «Дві долі на одне життя», присвячене... Ведучий. Є багато яскравих зірок в нашому космосі, та серед них одна – найяскравіша, бо вона найближча нам – це зірка С. Русової,...	О. де Бальзак видатний французький письменник, зачинатель соціального... Життєвий і творчий шлях письменника. Поєднання реалістичних та романтичних елементів у його художній системі. «Людська комедія» —...
Уроку Тема уроку: «На шлях я вийшла ранньою весною і тихий спів несміливий заспівала». Життєвий і творчий шлях Лесі Українки	КОНСПЕКТ УРОКУ З ТЕМИ: ”ДАНІЕЛЬ ДЕФО. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА.... ТЕМА УРОКУ: ”ДАНІЕЛЬ ДЕФО. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА. „ЖИТТЯ Й НЕЗВИЧАЙНІ ТА ДИВОВИЖНІ ПРИГОДИ РОБІНЗОНА КРУЗО”
Урок світової літератури. 10 клас. Тема: Ф. М. Достоєвський. Життєвий... Ф. М. Достоєвський. Життєвий і творчий шлях митця. Філософсько – етичні та естетичні погляди письменника та їх утілення в художніх...	Розвиток мови в педагогічній системі С. Русової Наталія Денисенко У центрі педагогічної системи С. Русової лежить вчення про рідну мову. Просвітителька вважала, що найприроднішим і оптимально вираженим...
Тема. Життєвий і творчий шлях поета-земляка Іллі Манченка. «Я думаю,... Тема. Життєвий і творчий шлях поета-земляка Іллі Манченка. «Я думаю, що долі наші схожі». «Батьки»…	Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка,... Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка, розвивати творчі здібності школярів, виховувати любов та повагу...
ВАТУТІНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ ...	Уроку: навчальна Оскар Уайльд – письменник англійського раннього модернізму. Життєвий і творчий шлях митця. Роман «Портрет Доріана Грея» осердя творчості...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання