Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови


Скачати 2.96 Mb.
Назва Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови
Сторінка 13/25
Дата 15.03.2013
Розмір 2.96 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Культура > Документи
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25

Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по в діловому мовленні

Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією і т. д.;

з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з уфології; курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і т. д.;

на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;

для: курси для вивчення; комісія для складання актів;

після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.;

у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках;

по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям і т. д.

Керування - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд.

Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки. Щоб уникнути таких помилок, слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа.

При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати - методами, але вдосконалення - методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти - факти, інформувати - про факти. Спільний додаток неможливий.

У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблене до відома), для розуму і душі (перероблено до душі).

Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому) - інформувати директора (кого), опанувати (що) мову - оволодіти (чим) мовою, властивий (кому) - характерний (для кого), сповнений (чого) - наповнений (чим), оснований (на чому) - заснований (ким), багата (на що) - славиться (чим), торкатися (чого) - доторкатися (до чого). Наприклад: Нехай ці знання будуть властиві й характерні нам (властиві нам, але характерні для нас).

Добираючи українські відповідники до російських, слід розрізняти мовні засоби: благодарить (кого) - дякувати (кому), причинять (что) - завдавати (чого), нуждаться (в чем) - потребувати (чого), подражать (кому) -наслідувати (кого), извинять (кого) - пробачати (кому). Наприклад: Голова подякував його (йому) за успіхи в роботі.

Використання прийменників у російській і українській мовах неоднакове. Тому, слід звернути увагу на вживання прийменників, що їх вимагають дієслова: подготовится к (чему) - підготуватися до (чого), стремится к (чему) - прагнути до (чого), предупреждать о (чем) - попереджувати про (що), думать о (чем) - думати про (що), случилось по вине - трапилось через провину

В українській мові розрізняють такі види керування:

1. Дієслівне - коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого) заходів, запобігати (чому) аваріям, заперечувати (що) факти, повідомляти (чим) телефоном, ігнорувати (що) пропозицію, зазнати (чого) поразки, наголошувати (на чому) на головному, заслуговувати (на що) на увагу, досягти (чого) згоди.

2. Іменне - іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого) незаконних дій, завідувач (чого) відділу, завідуючий (чим) відділом, забезпечення (чим) літературою, опанування (чого) курсу, оволодіння (чим) мовою, освоєння (чого) комп'ютера, запобігання (чому) злочинним заходам. Існують інші види іменного керування: пам 'ятник (кому) Шевченкові, магазин Михайла Вороніна.

3. Прикметникове - коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого, чого) для директора, притаманний (кому, чому) директору, властивий (кому) менеджеру, хворий (на що) на грип, багатий (на що) на ідеї.

Конкретної форми слова вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам.


  1. Особливості українського правопису

  2. Орфоепічні норми

Орфоепічні норми – це система правил літературної вимови. За особ­ли­вос­тя­ми ви­мови можна відразу здо­га­да­тися, чи людина є куль­тур­ною, ви­хо­ваною та інтелі­гентною. Виправити вади своєї вимови значно склад­ніше, ніж вивчити правила правопису. Основними причинами від­хи­лення від орфоепіч­них норм є діалектне ото­чення, вплив російської мо­ви, порушення норм працівниками телебачення і радіо.
Вимова голосних. Голосні в українській мові, на відміну від росій­сь­кої, є звуками пов­но­го творення, і вимовляти їх слід чітко не лише під наго­ло­сом, а й у ненаго­ло­ше­ній позиції.
1. Звук о в нена­голо­ше­ній позиції ніколи не переходить в а: корова, го­лова, золотий, молоко. Грубим порушенням є "акання", нехарактерне для української мови: дав параду, болить галава, зрослі патреби, да­тримання угоди.
2. Ненаголошений о у вимові незначно набли­жається до у тільки тоді, коли в наступному скла­ді є наголошений у: коужух, зоузуля.
3. Голосний е під наголосом слід вимовляти чітко, без наближення до и. У ненаголошеній позиції е змінюється на е з відтінком и: сеило, веиде.
4. Голосний и під наголосом вимовляють чітко, без наближення до е. У ненаго­ло­шеній позиції и змінюється на и з відтінком е: сие­ди­мо, бачиела.
Не слід надмірно наближати е до и і навпаки, особливо в кінці слова (ходиетие, робиев замість ходити, робив).

Вимова приголосних
1. На відміну від російської мови, в українській не ог­лушують дзвінких приголосних. Дзвінкі приголосні в кін­ці сло­ва (гриб, дуб, зуб) і в кінці складу перед глухими (дядько, низько) слід вимовляти дзвінко.
2. Шиплячі (ж, ш, ч, дж) майже завж­ди вимовляють твердо: чех, чо­біт, чую, чай, чий. Під впливом російської мови чимало українців почали непра­вильно вимовляти шиплячі, дуже сильно пом’якшуючи їх: шчьо (що), щьоп (щоб), чьобіт, чяйок, щястя.
3. Звук ґ становить одну із самобутніх рис української мо­ви. Ґ вжи­ваютьобов’язково у таких словах, як ґава, ґазда, ґанок, ґвалт, ґелґотати, ґед­затися, ґедзь, ґелґати, ґерлиґа, ґречний, джиґун, дзиґ­лик, ґлей, ґніт, ґуля, ґрати, ґудзик, аґрус, ґоґоль-моґоль, ґринджоли, шляґер, ґума і т. ін. Інколи він розрізняє значення слів: грати і ґрати, гніт і ґніт, гулі і ґулі.
Історичні чергування голосних звуків виникли внаслідок історич­них змін у фонетичній системі мови.
Голосні о, е у відкритому складі чергуються у закритому складі з голосним і: коня – кінь, осені – осінь, зріст – зросту. Закон чергування о, е з і в закритих складах стосується і власних назв: Кривоніс – Кривоноса, Чорновіл – Чорновола, Білозір – Білозора.
Відбувається чергування голосних при відмінюванні прізвищ на -ів. Сучасний правопис подає для них паралельні форми: Гнатів – Гнатова, Гна­ті­ва; Ко­ва­лів – Ковалева, Коваліва.

Чергування приголосних звуків
Під час словозміни та словотворення чергуються такі приголосні звуки:
г – з – ж: ноганозініженька, смуга – смузі – смужка, ріг – на розі – наріжний, Ольга – Ользі – Ольжин, луг – лужок – у лузі, подруга – подрузі – подружити;
к – ц – ч: рука – руці – рученька, тітка – тітці – тітчин, козак – козацький  – козаче, наука – науці – учити (вчити);
х – с – ш: вухо – у вусі – вушенько, муха – мусі – мушин, горох – у горосі – горошок.
У дієслівних основах чергуються приголосні:
т – ч: освіта – освічений, крутити – кручу;
д – дж: сидітисиджу, ходити – ходжу, садити – саджу;
зд – ждж: їздити – їжджу;
б – бл, п – пл, в – вл, ф – фл, м – мл: любити – люблю, гребти – гребля, топити – топлю, со­піти – соплю, мовити – мовлю, го­ду­ва­ти – годівля, графити – графлю, ломити – ломлю.
Чергування приголосних перед суфіксами -ськ-(ий), -ств-(о)
У разі додавання суфіксів -ськ-(ий), -ств-(о) змінюється кінцевий приго­лос­ний основи:
Г, ж, з + -cьк-(ий), -ств-(о) = -зьк-(ий), -зтв-(о): Прага – празький; Запоріжжя – запорізький; француз – французький; боягуз – боягузтво;
К, ч, ц + -cьк-(ий), -ств-(о) = -цьк-(ий), -цтв-(o): козак – козацький, козацтво; ткач – ткаць­кий, ткацтво; молодець – молодецький, молодецтво;
Х, ш, с + -ськ-(ий), -ств-(о) = -ськ-(ий), -ств-(о): чех – чеський, птах – птаство, Сиваш – сиваський, Одеса – одеський.
Інші приголосні перед суфіксами -cьк-(ий), -ств-(о) зберігаються: брат – брат­ський, братство; громада – громадський; студент – студент­сь­кий, студентство; багатий – багатство; люд – людський, людство; завод – заводський; Оболонь – оболонський; Забайкалля – забайкальський.
У деяких словах іншомовного походження приголосні г, к, х перед суфіксом -ськ-(ий) не змі­нюють: Нью-Йорк – нью-йоркський, Ірак – іракський, баск – баск­ський, шах – шахський, казах – казахський, Мек­ка – меккський, тюрки – тюркський.
Якщо від прикметників на -ськ-(ий), -цьк-(ий) ми утворюємо імен­ники з суфіксом -ин-(а), то
а) група приголосних -цьк- змінюється на -чч-: турецький – Туреччина, німецький – Німеччина, вінницький – Вінниччина, але галиць­кий – Галичина;
б) група приголосних -ськ- змінюється на -щ-: київський – Київщина, одеський – Одещина.
Ці іменники утворюють не від усіх слів, а лише від деяких укра­їн­ських геогра­фіч­них назв, а також назв деяких інших держав: Туреччина, Німеччина, Угорщина, Словаччина.

Спрощення в групах приголосних
1. У звукосполученнях -здн-, -ждн-, -стн-, -стл- випадає середній звук д або т: проїзд – проїзний; тиждень – тижня, тижневик, тиж­невий; вість – вісник; перстень – персня; участь – учасник; щастя – щасливий. Але у деяких українських словах спрощення не відбувається ні на письмі, ні у вимові через можливість спотворення змісту слова: хваст­ли­вий, кістлявий, пест­ливий, шіст­надцять, зап’яст­ний. Спрощення також не відбувається у словах іншо­мовного походження: кон­траст­ний, ба­ластний, форпостний, аванпост­ний, ком­постний.
2. У звукосполученнях -зкн-, -скн- випадає к: бризкати – бризнути,
тиск – тиснути, блиск – блиснути. Винятки: випускний, пропускний, вискнути, тоскно, скнара, скніти, бурлескний.

Спрощення відбувається у вимові, але не відбувається на письмі у сполученнях приголосних:
нт + ський = нський у вимові,але на письмі: студентський;
нт + ство = нство у вимові,але на письмі: агентство, студентство;
ст + ський = ський у вимові,але на письмі: туристський. Виняток: місто – міський;
ст + ць = сць у вимові,але на письмі: артистці;
ст + ч = щ у вимові,але на письмі: невістчин;
ст + д = зд у вимові,але на письмі: шістдесят.


  1. Систематизація правил орфографії

Орфографія - (від грецького orthos - правильний, рівний і grapho - пишу, або правопис,) - це система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови у писемній формі.

Орфографія вивчає систему правил про способи передачі усної мови на письмі, встановлює правила написання слів разом, окремо і через дефіс, правила передачі частини слова з рядка в рядок, вживання м'якого знака і апострофа, написання іншомовних слів і скорочень слів. Орфографія охоплює лише основні правила. Орфографія української мови встановлює зокрема, правила написання окремих слів і їх значущих частин, правила написання слів разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви та правила переносу слів з рядка в рядок.

Використовуючи засоби графіки, орфографія регулює написання слів і їх граматичних форм. Саме завдяки орфографії слова і форми їх набувають єдиного графічного образу.

Орфографія має соціальне значення, оскільки ви, хто користується писемною формою тієї чи іншої мови, повинні однаково, незалежно від особливостей індивідуальної мови, відображати на письмі слова літературної мови. Правила орфографії загальнообов'язкові, адже одинаковість правопису так само, як і однаковість звукового оформлення усної мови, сприяє полегшенню мовного спілкування. Тому дуже важливо, щоб орфографія була простою, ясною, загальнодоступною для вивчення і вживання.

Написання великої літери.

1. Слова Батьківщина, Уряд пишуться з великої букви, якщо вони виступають на місці офіційних повних назв.

2. Якщо виникає потреба передавати цифри в назвах словами, то слід пам'ятати, що цифрові сполучення передаються словами за правилом: у складених числових назвах, що розпочинають собою словосполучення - власні назви, з великої літери пишеться перше слово.

3. Коли слово на позначення числа починає собою власну назву знаменитої дати, воно пишеться з великої літери (Восьме березня), якщо ж день знаменитої дати пишеться цифрою, то з великої літери пишеться назва місяця (8 Березня).

4. Назви посад керівників пишуться з великої літери (Міністр освіти, Член колегії Міністерства освіти).

5. У документах державного значення слово Закон (коли йдеться про один конкретний закон) пишеться з великої літери. Коли це слово вживається безвідносно до якогось певного закону або виступає в множині, закон (закони). Пишеться з малої літери.

6. У назвах установ і підприємств з великої літери пишеться перше слово - Центральний будинок культури залізничників.

7. Символічна числова назва завжди береться в лапки; перше слово в ній пишеться з великої літери: завод "Червоний гумовик", фірма "Світанок".

Написання через дефіс.

У ділових паперах доводиться найчастіше зустрічатися з такими випадками написання через дефіс:

1. Через дефіс пишуться складні слова, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 35-тисячний, 26-кілометровий, 250- річчя.

2. Запозичені елементи, які і нашій мові виконують роль префіксів, пишуться зі словами разом: антропологічний, суперобкладинка.

3. Через дефіс пишуться складні слова, утворені з двох іменників без сполучної голосної: стоп-кран, дизель-мотор.

4. Якщо географічна назва утворена поєднанням імені і прізвища за допомогою сполучного звука, вона пишеться через дефіс: місто Івано-Франківськ, якщо ж сполучного звука немає - географічна назва пишеться як два окремих слова: селище Лев Толстой.

Технічні правила переносу.

Як уже згадувалося, в тексті ділового папера слід уникати переносів, проте зовсім уникнути їх неможливо, тому нагадуємо головні правила переносу:

- слова з одного рядка в другий переносяться складами;

- не розриваються: сполучення літер йо, ьо, односкладові префікси і частка най-; сполучення літер, що позначають один звук (дж, дз); не відриваються ініціали від прізвищ, а також назви посад, звань;

- не переносяться в наступний рядок розділові знаки.

Написання скорочених слів.

У зв'язку з обмеженістю місця в документі, багато слів і зворотів пишеться в ньому скорочено. Правила скорочення слів у текстах ділових паперів закріплено державним стандартом.

1. Згідно з цим стандартом, після скороченого написання одиниць виміру не ставиться крапка: кг (кілограм), г (грам), т (тонна), см (сантиметр), год (година) та ін. Нагадуємо, що одиниці виміру скорочуються лише після числових назв.

2. В оголошеннях, листа, повідомленнях та ін. За правописом після скороченої форми слова на означення одиниць часу (година, хвилина, секунда) крапка ставиться. Так, в оголошенні треба писати: Збори відбудуться о 15 год. 45 хв.

3. Назви географічних понять скорочують перед словом, до якого вони належать: с.Сестренівка, ст.Махарище, пошт. відд. Козова, а також після цього слова: Козятинський р-н., Вінницька обл., Білопільська С.р. та ін.

4. Назви вчених ступенів, звань, посад і професій можуть скорочуватися безпосередньо перед прізвищем: акад.Богомолець, інж.Семенюк, проф., доц., інж., пом. (помічник), зав. (завідуючий) та ін.

5. Усталені також текстові скорочення загального характеру: с.(сторінка), гл. (глава), ч. (частина). Ін. (інше), див. (дивись) і т.ін. (і таке інше), ц.р. (цього року) та ін.

6. Скорочуватись (практично) може будь-яке слово тексту (найзагальнішою вказівкою текстового скорочення служить крапка). Не скорочуються назви процесів, види робіт, які звичайно вважаються віддієслівними іменниками (вивіз, відрядження, аналіз, складання методики, введення дослідження, зобов'язання та ін.)

7. Написання скорочень у межах тексту документа повинне бути уніфіковане (не можна завод "Червоний екскаватор". З-д "Червоний екскаватор", з-д "Черв. Екск." В одному документі. Нагадуємо, що скорочені назви трестів, комбінатів, об'єднань, підприємств пишуться у лапках і не відмінюються, якщо перед ними стоять родові назви типу "трест", "комбінат" та ін. (фірма "Світанок" - фірми "Світанок", фірмою "Світанок" та ін.) При відсутності родових назв найменування цього типу пишуться без лапок і відмінюються (Уралмаш - Уралмаша - Уралмашем та ін.)

8. Написання ініціалів у межах документа теж повинно бути уніфіковане (не можна: Ів.Ів.Сачук, І.І.Сачук, І.Сачук у тому самому документі).

9. Скорочення не повинно бути незрозумілим (наприклад: бук. - буксир, бух. - бухта) або двозначним (наприклад, на початку речення написання Т.Савченко може бути прочитане і як товариш Савченко, і як Тимофій Савченко, тому треба було написати Тов.Савченко.)

Ще раз нагадуємо, що слово "товариш" скорочується так: на початку речення: Тов., всередині речення: т. Слово "товариш" скорочується лише всередині речення: тт.

На початку і в кінці речення пишеться повне, нескорочене слово товариші.

Написання іншомовних слів.

Слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то вживання іншомовних - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в певних ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем.

Це лексика з фінансової сфери обслуговування: банк, фінанси, бюджет, факсиміль, авізо, кредит, дебет, поштово-телеграфного зв'язку: телеграф, телефон, бандероль, бланк, шифр, номер, серія, тощо.

Щоб правильно вживати іншомовні слова, варто керуватись такими правилами:

а) не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

б) вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках;

в) не рекомендуємо користуватись в одному і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинства.

Подаємо ряд слів іншомовного походження, що часто вживаються в діловому мовленні, і, на жаль, не завжди доречно.

Апелювати - звертатися.

Анархія - безладдя.

Дебати - обговорення.

Дефект - недолік, вада.

Домінувати - переважати.

Конвенція - угода.

Координувати - погоджувати.

Пріорітет - більшість.

Реєструвати - записувати.

Репродуктувати - відтворювати.

Симптом - ознака.

Фіксувати - записувати.

Апостроф.

В українській мові апостроф пишеться:

1) після б, п в, м, ф та р перед я, є, ї, наприклад: п'ять, торф'яний, здоров'я, м'ята.

2) Після к у власних назвах типу Лук'ян та похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук тощо.

3) Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний, наприклад, від'їзд, під'їхати, з'єднати.

В українських словах апостроф не пишеться:

1. Після букв б, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть буква, що позначає кореневий приголосний: цвях, свято, тьмяний.

2. Після букви р, що разом з наступною я, ю, є позначає м'який звук: рюкзак, рясно.

3. Після букв б,п,в,м,ф, що разом з наступними я,ю,є позначають пом'якшені звуки, в словах іншомовного походження та російських власних назвах: бязь, пюре.

М'який знак.

М'який знак вживається в таких випадках:

Після букв т, д, з, с, ц, л для передачі на письмі м'якості позначуваних ними приголосних:

1) у кінці слова: мідь, сидить,

2) перед буквами, що позначають тверді приголосні: вільно, батько,

3) перед о (також після р): льон, Пушкарьов.

4. Після л перед буквами, що позначають м'які приголосні: їдальня, кільця.

5. Перед -ся у дієсловах: сміється, купається.

6. Перед я, ю, є, що позначають звуки ї, йо в словах іншомовного походження: портьєра, мільярд.

М'який знак не вживається

1. Після букв б, п, в, м, ф, г, к, х: голуб, піч, постав.

2. Після р у кінці складу: кір, Харків.

3. Перед буквами, що позначають м'які або пом'якшені приголосні: кузня, піша.

4. У сполученнях -ич, -лц, нч, сч, які утворились від -як, -ик, -ік: рибалці, рибалчине, дитинці, дитинчин.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25

Схожі:

Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм....
Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів...
1. Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних...
Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які...
Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних...
Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які...
Питання до МК-2 для студентів ІІІ курсу з дисципліни «Українська...
Поняття мовної норми. Види мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З КУРСУ
Функціональні стилі сучасної української літературної мови: їх призначення, сфера застосування, ознаки, жанри
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУ МКОВОГО КОНТРОЛЮ
Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату
Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Питання до іспиту з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням»
Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Російська мова як не діалект української Олександр Палій, для УП, 06. 09. 2006, 13: 16
Після кількох століть дискримінації української мови ідея Партії регіонів про державний статус російської цілком виглядає не як захист...
ЛЕКЦІЯ Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Стилі, типи і форми мовлення
Розглянуто на засіданні предметної (циклової) комісії викладачів української філології
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка