|
|
Скачати 1.7 Mb.
|
27. Прояви стилю бароко в літературі. Літературне бароко на Україні І. Літературне бароко на Україні є явищем 17 — 18 ст. Бароко в сфері пластичних мистецтв іноді називали «козацьким бароко». Без достатньої підстави: бо козаки зовсім не були єдиною культурно-продуктивною групою на Україні тих часів. Ще менше підстав називати літературне бароко «козацьким»: українські письменники тих часів були здебільшого не козаками, а ченцями. Та й споживачі літератури навряд чи були головне козаками. Але українське бароко — не таке універсальне явище, як бароко Заходу. В ньому ми маємо значну перевагу елементів духовних над світськими. Ще більшу знайдемо, мабуть, лише в чехів. Світських елементів не бракує цілком: маємо й світську лірику, і новелу, і — хоч і лише випадкові — світські елементи в драмі», нарешті — маємо світську хроніку, лист, науковий трактат. Але «духовний» елемент переважає в змісті. Зовсім бракує типового для бароко природознавчого трактату: спочатку бракувало місця (високої школи), що плекала б цей ґатунок літератури, а пізніше (в 18 ст.) українці-природознавці знайшли для себе ґрунт лише в чужій (російській) науковій літературі. 2. Своє й чуже сполучені в українській бароковій літературі в не зовсім звичайних формах. Україна, як ми бачили, не мала виразної та характерної ренесансової літератури. Отже, просякання світських елементів у літературу, зокрема — знайомство з античністю, почасти йшло вже в часи бароко та не мало характеру боротьби, революції проти церковної традиції. Античність приходила на Україну вже після примирення її з християнством, у формах барокового, християнсько-міфологічного синтезу: тому помалу, але без опору починається розповсюдження вжитку міфологічних образів: релігійна лірика стоїть під охороною античних «муз»; Пресвята Діва стає «Діаною», хрест порівнюють з тризубом Нептуна, в містичних трактатах з’являються «амури» та «купідони» і т. д. Бароко прийшло без великої літературної боротьби і прийнялося, як нова рослина на плодючому ґрунті. Єдиний, може, хто міг би боротися проти бароко, Іван Вишенський, сам у своїй літературній формі був до бароко дуже близький (див. далі) та радше сприяв його успіхові саме стилем своїх творів. Вишенський лише не прийняв би поєднання християнства з античністю, «синкретизму». 3. Коли починається українське бароко? Це питання складне не лише для України: бароко, почавшися в південній Європі в половині 16-го віку, у деяких країнах лише помалу пробивалося крізь традицію ренесансу. На Україні першим письменником, у якого знаходяться риси барокового стилю, є Іван Вишенський. Його довгі періоди нагромадження паралелізмів, сміливі антитези, стиль промовця чи ліпше пророка, майже неймовірне нагромадження формальних прикрас (що у цього геніального письменника ніколи не закривають, не усувають з поля уваги змісту) могли б дозволити нам прилучити його твори до літератури бароко, коли б джерела його стилістики не були зовсім інші: це святе Письмо та отці церкви, найбільше, мабуть Златоуст. Щоправда, Вишенський, мабуть, знав уже бароковий стиль (з польської полемічної літератури) та де в чому міг його й наслідувати. Але ідеологія його теж зовсім не барокова: це не програма сполучення цінних елементів ренесансу зі старою традицією, а програма повного повороту до чистої традиції. Але цікавий приклад «бароковості» Вишенського перед бароко характеризує спорідненість бароко з українським духовним стилем; так само характерний є й бароковий характер деяких сторінок пишного «пізньовізантійського» стилю Галицько-Волинського літопису. Справжній початок бароко — це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко — утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відіграли велику роль в історії українського барокового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 р. та заснування київської школи 1615 р. і її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.). І нові ієрархи, і професори Академії були головними репрезентантами бароко. Бароко, що почалося якось непомітно, панує надзвичайно довго та тримається надзвичайно вперто. Майже весь 18 вік в українських школах вищого типу навчають барокової поетики та плекають барокову поезію. В основі не виходить за межі традиції (хоч дуже рішучий реформатор в окремих питаннях) останній великий український письменник епохи бароко Гр. Сковорода. Але з ним літературне бароко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло. Згасло разом з притаманною українському бароко літературною мовою: на зміну прийшла мова народна. Останній період бароко в деяких країнах утворив власний стиль, стиль пізнього бароко або «рококо». Цей двірський, легкий, граціозний, але разом і іграшковий, легковажний стиль на Україні не розвинувся. Бо в середині 18-го сторіччя на Україні не було свого двора, пани, що йшли за модою, великою мірою русифікувалися, і лише десь далеко на півночі починав при дворі цариці Єлизавети складатись стиль українського рококо, що знайшов вираз та почасти відгомін лише в українській ліриці, переробках та музичних обробках народних пісень та небагатьох спробах власної творчості, без літературних претензій та значення. 4. Українське бароко, як пізніше романтика, було епохою засвоєння не лише сучасного, а й старого: наздоганяли прогаяне за століття; тепер поприходили на Україну й численні переклади літератури, яку власне треба назвати середньовічною, та навіть твори отців церкви в новому мовному одягу. Так буває завжди в епохи літературного розквіту; так пізніше Шекспіра принесли на Україну романтика та реалізм. І як на Шекспіра дивились очима романтики чи реалізму, так, мабуть, сприймали за часів бароко й твори старих епох очима та серцем бароко. Науці ще треба розвідати, як люди українського бароко дивилися на твори старих часів, що їм принесло бароко. 5. Бароко змінювалося, розвивалося за порівняно короткий час свого панування: від початків до пишного пізнього бароко (що дістало в різних країнах навіть різні назви, здебільшого за іменами головних представників цього стилю: «ґонґорізм», «марінізм», «преціозний стиль» і т. д.) в кінці до рококо. На Україні цей розвиток не був дуже рішучим та дуже помітним. Десь після 1680 року українська література пережила період надзвичайно пишного, переобтяженого формальними прикрасами стилю (напр. І. Величковський, Стефан Яворський), але не бракувало й «поміркованих» поетів, а головне — духовні письменники лише як виняток доходять до такого літературного радикалізму, на який здатні світські поети. А потім прийшов політично зумовлений підупад, що рідко сприяє літературному радикалізмові. Зате поетика українського бароко знала реформи, і досить радикальні, в конкретних питаннях поетики. Одну з найрадикальніших реформ у теорії віршування зробив Сковорода: але вона не встигла прищепитися, як скінчилася вся барокова література. 6. Українське бароко не знає всієї різноманітності жанрів (ґатунків) барокової літератури, зокрема бракує багатьох світських. Багатьом жанрам не давали розвинутися обставини, і зокрема неможливість друкувати ці твори: так, не було великого роману; для розповсюдження переписуванням він не надавався. Майже не було великого епосу, навіть і перекладів (про виїмки дивися далі), і він міг би з’явитися, якби була змога друкуватися. Отже, далі маємо говорити про: 1) лірику, 2) епос, 3) повість, 4) драму, 5) проповідь, 6) хроніку, 7) трактат. Деякі ґатунки все ж розвинулися надзвичайно широко. Барокова література на Україні залишається ще певною мірою анонімною, хоч кількість відомих нам авторів велика. Є багато авторів, про яких ми нічого, крім імені, не знаємо або знаємо дуже мало. 7. Дуже цікавою проблемою барокової української літератури є мова. Вона так само залишається принципово слов’янською, як і в попередній період. Але, на жаль, вона, увібравши в себе велику кількість елементів народної мови, не підлягла ніяким певним нормам. Тому ми зустрічаємо великі ухили то до української народної мови, то до польської, то — лише в 18 ст. і то рідко — до російської, іноді натомість збільшується стихія церковна. Мова варіює залежно від ґатунку твору або навіть його окремої частини: в певних сценах драм мова наближається до народної; це наближення помітимо і в жартівливих піснях; наближення до польської мови характерне для творів з шляхетських кіл (напр., «гербовні вірші»). Деякі чужі українській мові форми зробилися конвенційними, бо українські форми здавалися не досить логічними.Так, дуже часті форми дієслів минулого часу на польський зразок: «писалем, писалесь» і т. д., мабуть, поширилися, бо здавалося, коли затратилися старі форми («писалъ есмь, писалъ еси» і т. д.), нелогічним та не досить зрозумілим уживання тієї самої форми «писав» для всіх трьох осіб. Подібних прикладів є кілька. Але від церковнослов’янської мови московського типу українська мова відходила все далі, так що все частішими стають «переклади» з однієї мови на другу та переробки українських творів при їх друку в Москві (що зіпсувало для нас чимало творів нашої барокової літератури, що їх лише в Москві друковано). Певне наближення до російської мови відбувається в 18-му ст., але це є наближення російської мови до української: кількість українців серед перекладачів (вже в 17 ст.) в урядах, на духовних посадах, а пізніше в університетах була така значна, що українські елементи значною кількістю прийшли до російської канцелярської, судової, шкільної мови. Може, був певний елемент національної самоохорони в тому, що Котляревський цілком відмовився від старої (барокової) української мовної традиції, до якої так наблизилася російська мова, та почав утворення нової літературної мови на цілком новій основі: на основі народної мови. Це був кінець української барокової літератури, що вже віджила свій час, і початок нової української літератури. 28. Бароковий іконопис в Україні. Яскравою добою в світовій культурі в цілому та українській зокрема стало ХVІІ-ХVІІІ ст. Українська культура розвивалася в європейському контексті, свідченням чого є українське Бароко. Воно не просто перебрало художньо-естетичні засади європейського стилю, але й вносило свої, суто національні особливості. Зауважимо також, що українське Бароко стало певним викликом традиції релігійного мистецтва, і це знайшло яскраве вираження в українській бароковій іконі. Згадаємо візантійські ікони. По-перше, вони не були тотожними божеству зображеннями, а являли собою символ. Тому на них бачимо не обличчя, а лик. По-друге, візантійська манера передбачала площинне і статичне зображення святого з аскетичним, дещо витягнутим овалом обличчя, прямим з горбинкою носом, миндалевидними великими очима, "відсутнім" поглядом, маленькими руками й довгими пальцями. Саме у візантійській іконі були закладені основи орієнтації не на реальне й мінливе, а на вічне, прекрасне й надреальне. Християнські храми Київської Русі будували й прикрашали іконами саме візантійські майстри. Тому недивно, що в київоруському іконописі присутня та ж площинність зображення, жорсткий лінійний контур фігур, шляхетність ликів з миндалевидним розрізом очей, тонкий прямий ніс, маленький витончений рот та позбавлений земних пристрастей погляд. Зрозуміло, що українське Бароко стало справжнім зламом релігійних традицій. Можна виділити ряд особливостей. По-перше, зазначимо "олюдненість" іконописного образу. В образах Христа і богородиці, апостолів і пророків, святих і мучеників знайшли втілення поняття про узагальнений етичний ідеал людини. З'являється варіативність зображень, якої раніше не було. Адже у візантійській іконі ми бачимо чіткий загальноприйнятий тип, від якого художникам у своїх творах відходити не дозволялося. Звідусіль на нас дивляться юні обличчя, сповнені радісного світовідчуття і безжурного настрою. Зникає та традиційна аскетичність, перед нами постає образ, що випромінює життя і світло. Поважні, зосереджені обличчя виявляють величаву монументальність і красу. Ікона "Мучениця Іулянія" Спасо-Преображенської церкви сорочинського іконостасу (30 рр. ХVІІІ ст.) містить зображення молодої гарної жінки з аристократичним, злегка рожевим обличчям, одягненої в золотий квітчастий одяг. Цікавою особливістю є антропологічна подібність барокових іконописних образів до українства. У зображеннях святих Варвари і Катерини глибоко відчутний ліричний образ української жінки. А на їх одязі в іконі з церкви Конотопа (ХVІІІ ст.)простежується характерна полтавська вишивка гладдю. . Молоді рум'яні обличчя, зокрема, наділені глибоким психологізмом, що виокремлює кожний святий образ. Наприклад, у зображенні євангеліста Луки з мініатюри з грімненського євангелія (1602 р.) , незважаючи на певний аскетизм його обличчя, виступає глибоко інтелектуальний образ тогочасного вченого, діяча культури. По-друге, зазначимо заміну площинного зображення перспективним, що є особливістю українського барокового іконопису. Простір уподібнювався космічній далечині, в пошані була безмірність. Можна помітити невідомі раніше передній і задній плани. Певні елементи просторовості досягаються розташуванням предметів . Всі дійові особи скомпоновані в живі, пов'язані дією групи. Наявність поз та жестів знищує традиційну статичність. Одним із засобів передачі простору виступає експресія. У постатях людей відчувається об'ємність, що досягається широкими, вільно спадаючими драпіровками одягу. До того ж в барокову ікону вводиться пейзаж, що також створює відчуття простору. На мініатюрі з архієрейського служебника Петра Могили (1632р.) із зображенням Іоанна Златоуста бачимо темно-блакитне небо, світлі хмари, місток і річку під ним, зелені, декоративно виписані трави. З'являються такі реалістичні елементи, як характерний гірський карпатський краєвид, типові постаті пастухів тощо, що в черговий раз нагадує про причетність барокового іконопису до українства. Просторове зображення визначає певну нескінченність та безмежність, рамки ікони ніби не існують. По-третє, ікони завжди приховували інформацію, закодовану в традиційних символах. Око символізувало Бога-отця, вівця - Христа, голуб - Святого Духа тощо. Цю традицію українське Бароко зберігло, додавши до того ж і свою символіку. Прихований сенс наявний в кожному бароковому творі. Для прикладу згадаймо ікону "Христос-виноградар" з Волині (ХVІІІ ст.), що зараз зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва, в якій Іісуса оточують порослі винограду, а з його плоті витікає виноградний сік. Адже виноградне гроно символізувало саме Христа. Зовсім не випадкове в українській бароковій іконі застосування золота, оскільки воно означало святість. Всюди в іконах, навіть в різьбі, поширений рослинний орнамент, такий характерний для всієї української культури. Бароко посилює значення символів, розширивши їх вживання. За допомогою емблем невидиме робилося до певної міри видимим, широко відчинялися двері перед фантазією. Символічним було також розуміння кольорів. Зокрема, використання червоної барви в українській бароковій іконі вказувало на присутність етно-національного художнього світобачення. По-четверте, до ікони вводилися цілком побутові сцени, що наближало її до світської картини. Зокрема, ікона "Різдво богородиці" з іконостаса церкви с.Великі Грабовичі ХVІІІ ст., в якій мати й служниці купають і повивають щойно народжену дитину, готують їй постіль, клопочуться біля породіллі. По-п'яте, характерною рисою Бароко, зокрема українського, є поєднання непоєднаного. Адже барокова образність прагне царства небесного, але шлях до нього пролягає через земне, тілесне, чуттєве. Так в ікони вводилися пересічні люди, конкретні світські особистості: Богдан Хмельницький, козак Свічка, російський цар Олексій Михайлович тощо. Це було виявом певної демократичності козацького Бароко, бо так чи інакше на один щабель зі святими ставилися прості смертні. "Козаків, немов святих, треба шанувати", - писав поет-чернець Клементій Зіновіїв. Такої ж думки про козаків була й більшість українського люду, адже вважалося, що вони несли Божу місію на цій землі.Та життя козаків було не таким вже й святим, в цьому й особливість українського Бароко: "через земне - до небесного", через кров, помсту, ненависть - до спасіння чистого, українського, православного. Абстрактні грішники сміливо замінювалися реальними ворогами козаків. Так, в іконі "Страшний суд" з Михайлівського монастиря в пеклі горять католики і мусульмани - одвічні вороги українського народу. Недивно, що українське Бароко нерідко вважають козацьким. Адже козацька особистість - виключне бароко, до того ж козаки створювали сприятливе художнє середовище для його розвитку. По-шосте, Бароко, як відомо, тяжіє до декоративності, пишності, яскравості форми. Це притаманно і українському бароковому іконостасу. Його ознаками стають динамічний орнамент, експресивність, перебільшення деталей, що створює певну одухотвореність його форми. Іконостас побудований на антитезах ідеального і чуттєвого: вишуканість сполучається з обтяженістю форми, абстрактна символіка з точним виконанням натуралістичних деталей (гроно винограду, троянда). Всюди бачимо гіперболізовані прикраси. Майже до кінця ХVІІІ ст. в українському іконописі зберігається золоте тло з багатим, різаним по левкасу орнаментом. Золочені, мережані фони, пишна квітчастість вишуканого одягу, святковість, присутність яскравих фарб - все це притаманне українській бароковій іконі. Іноді в одязі зустрічаються мотиви української вишивки, всюди "розкиданий" рослинний орнамент. Всі елементи барокової ікони передають особливості українського національного характеру, його потяг до прикрас і впорядкованості. Але людина в розкішному вбранні здатна зневажити славу і багатство заради життя вічного і нетлінного, зовнішня розкіш сполучається з чистотою душі. Гіпертрофована декоративність іконостасу, одухотвореність його форми були символічним шляхом до високої поетичності єднання з Богом. Отже, українське Бароко є яскравим прикладом того, як новаторство української низової народної культури неповторо поєднувалося із збереженням консервативних церковних традицій, при цьому набуваючи і своїх особливостей. Воно стало виразом тієї опозиції західній культурі, що виникла в українському середовищі як реакція на соціально-політичну і національно-визвольну боротьбу, спровоковану католицьким Заходом. Це дійсно неповторне явище в нашій культурі, що втілило в собі всі суперчності тієї доби і яскраво виявило національну самосвідомість. |
| 4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини |
ЗАВДАННЯ Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури |
| І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |
| Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
| ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури |
| 1. Культура як духовний та суспільний феномен Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного... |
Навчальна програма ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА Профільний рівень Мета предмета «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних... |