2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація


Скачати 1.7 Mb.
Назва 2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація
Сторінка 7/14
Дата 14.03.2013
Розмір 1.7 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Культура > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

24. Развитие книгопечатания и образования в Украине в 15-16 веках.
На рубеже XVI-XVII вв. под влиянием западноевропейских гуманистических и реформационных идей в украинском образовании произошли существенные изменения. Были созданы новые учебные заведения, основанные на национальных образовательных традициях, объединении отечественного и лучшего европейского опыта. К ним относятся Острожский культурно-образовательный центр, Львовская и Киевская братские школы, Киевская коллегия, Киево-Могилянская академия. Богатый и влиятельный магнат, князь Константин Острожский основал 1576 в г. Острог культурно-образовательный центр нового типа. В него входили коллегия, литературно-научный кружок, библиотека и типография, которую в течение 1577-1582 гг. возглавлял известный первопечатник Иван Федоров. Это по сути была первая высшая школа европейского образца в украинских землях, впоследствии получила название академии. Острожская академия оставила значительный след в истории образования и духовной жизни Украины. По образцу Острожской академии высшие школы были созданы в Турове - 1572 г., Владимире-Волынском - 1577 г., Слуцке - 1580 г., Львове -1586 г. Обучение в этих школах было доступно для детей "всякого состояния", убогих и богатых , их основной задачей было религиозное и нравственное воспитание молодежи. . Иностранные путешественники, посещавшие украинские земли в XVII веке, отмечали высокий уровень грамотности населения. Так, Павел Алеппский, посетивший Украину в 1654 г., показал, что в селах все дети, даже сироты, обучающиеся в школах, а грамотных людей много не только среди мужчин, но и среди женщин. Жители сел хорошо знакомы с порядком православного богослужения, умеют петь псалмы и религиозные песни. Хорошо было поставлено обучение в Киево-Могилянской академии, росло количество учеников. Преподавание проводилось на латинском языке. Киево-Могилянская академия по содержанию учебных программ и уровню преподавания отвечала требованиям европейского высшего образования. Киево-Могилянская академия была высшей школой общеобразовательного характера. В нее вступала молодежь всех сословий украинского общества, начиная от шляхты и казацкой старшины и заканчивая мещанами и крестьянами. Кроме украинцев и белорусов в академию поступали русские, румыны, болгары, сербы, а затем греки, арабы. Она была единственным высшим учебным заведением Восточной Европы, где готовились кадры для всего православного мира. Академия сыграла значительную роль в развитии образования, науки и культуры в Украине XVII-XVIII вв.
Весомая роль в развитии образования принадлежит книгопечатанию. Появление книгопечатания - значительная веха в развитии культуры украинского народа, серьезный фактор в формировании национального сознания. Печатная книга, кроме своего функционального назначения, начала и новый этап в истории культуры - искусство книгопечатания. Собственно, книгопечатание стало одновременно и проявлением гуманистических тенденций в украинской истории и оружием представителей отечественного гуманизма в борьбе за независимость. В Украине до появления первых изданий царила рукописная книга, которая была произведением живописи. Характерной такой достопримечательностью является рукописное Пересопницкое Евангелие, составленное в 1556-1561 гг. в Заславе при монастыре св. Троицы, что долгое время принадлежало Пересопницкому монастырю на Волыни. В Пересопницком Евангелии широко используется тогдашняя терминология, особенно волынский диалект. Пересопницкое Евангелие получило известность не только образца тогдашнего украинского языка, но и достопримечательности украинского искусства. Главное содержание орнаментики Пересопницкого Евангелия - изображение украинской флоры. Печатная книга составляла синтез графического искусства и полиграфической техники. Первые книги, печатные кириллицей, появились в 1491 г. в краковской типографии Швайпольта Фиоля. Это были "Осьмигласник", "Триодь цветная", "Часослов". Украинским первопечатником считается "Апостол", напечатанный в 1574 г. Иваном Федоровым во Львове. "Апостол" исторически положил начало развитию книгопечатания в Украине. Искусство книгопечатания полностью зависело от мастерства рабочих словолитних и переплетных мастерских. Собственно словолитные мастерские как отдельная единица появляются значительно позже. Во второй половине XVI в. они существовали как часть типографий. В отличие от европейских и южнославянских первопечатников, украинские мастера в издательском деле не использовали пергамент, книги печатались на бумаге. Бумага была частично привозной, но подавляющее большинство ее изготовлялась на отечественных фабриках. Бумага была особенной, с филигранями - водяными знаками. Для филигрань использовали гербы основателей бумажных фабрик, изображения монастырей или братских церквей, которым принадлежали типографии, гербы городов и т.д. Следовательно, наряду с усвоением и развитием традиций книгопечатания Ивана Федорова, в конце XVI - начале XVII в. украинские мастера вели поиски новых средств и элементов как в организации печати, так и в отделке книг. Попытка реформировать церковнославянский кириллический шрифт, обогащение книги новыми высокохудожественными украшениями, в которых сочетались элементы искусства Возрождения с творчеством украинских народных мастеров, свидетельствуют о плодотворное развитие книгопечатания в обозначенный период.
25. Історичні умови культурного розвитку України у 17-18 ст.
Соціально-культурна ситуація на українських землях. Іван Мазепа у творенні культури
Друга половина XVII -XVIII ст. були насичені політичними подіями. У 1648 р. у політичному житті України з'явилася людина, якій судилося відіграти епохальну роль в історії України. Це був Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький. Почувалося наближення бурі, якої ще Річ Посполита не знала. Перемоги повстанських військ під Корсунем і Жовтими Водами, Пилявцями сколихнули населення України. Щоб усунути небезпеку, яка загрожувала з Польщі, Хмельницький іде на переговори з російським царем і у 1654 р. укладає з ним Переяславський договір, за яким Україна зберігала всю свою внутрішню автономію і всі права самостійної держави зі своєю армією, адміністрацією і зовнішніми дипломатичними зв'язками.

Під час Руїни (1657-1687) культур-но-національна еліта пережила певне розчарування у козацтві як надійній підпорі національного поступу, хоча продовжувала спиратися на козацтво з метою протистояння авторитарній стратегії Москви. Відомий своєю поміркованістю і обережністю церковний і громадсько-культурний діяч Лазар Баранович у листі до свого учня Симеона Полоцького писав, що козацтво необхідне для національної культури як шипи для троянд, а без цієї колючості не могло б залишитися нічого доброго. У цілому ж ставлення до козацтва змінювалося на гірше під враженням від підбурюваного ззовні розбрату між козацькими ватажками, нездатності гетьманів проводити самостійну політику, постійного переписування Переяславських статей, підтримки деякими гетьманами ініційованих московськими урядовцями антиукраїнських заходів. Серед таких поступок московському абсолютизму особливо болюче сприймалися "закликання" до українських міст московських воєвод гетьманом І. Брюховецьким (1665), а також відверте сприяння гетьмана І. Самойловича суперечному нормам церковного права і цілком ворожому інтересам українського духівництва підпорядкуванню Київської митрополії Московській патріархії (1686). Всередині самого козацтва відбувалися процеси соціальної диференціації, так що інтереси старшини все частіше суперечили інтересам простих козаків. Усе це в сукупності працювало на погіршення культурного клімату всередині українського суспільства, призводило до дезорганізації і партикуляризації культурного руху.

Відносне покращення культурної ситуації відбулося лише за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709). Хочу зупинитися детальніше на постаті цього гетьмана. (Інформацію взято із статті Д.Наливайка "Мазепа в європейській літературі 18-19 ст.: історія та міф". З усіх діячів української історії найбільший розголос в Європі отримав, безперечно, гетьман Мазепа. Існує багатющий матеріал, який свідчить про велику популярність його в європейській літературі, історіографії, живописі, музиці, театральному мистецтві, "поп-арті" тощо. Цей матеріал дуже різнорідний, але зрештою він поділяється на дві категорії - на історію Мазепи та міф Мазепи, звичайно, з пам'ятками проміжного характеру. У біографії Мазепи є дві події, різномасштабні й різнозначущі, які, однак, виявилися однаково притягальними як для "високої культури", так і для масової. Перша - це роман молодості із заміжньою жінкою. Згодом ця побутова пригода обросла домислами й перетворилася на легенду про те, як Мазепа, прив'язаний після викриття зв'язку до спини дикого коня, нісся степами України та про його подальше возвеличення. Поява цієї легенди стала можливою тільки тому, що відбулася друга подія, масштабна й резонансна акція Мазепи - спроба звільнити Україну від російського панування за допомогою шведів і трагічна її розв'язка. На першій події засновується міф про Мазепу (але з неодмінним виходом чи проекцією - на другу), який творився в основному літературою та мистецтвом різних європейських країн, на другій - історіографія та лише почасти література й мистецтво. Звичайно, між ними існували взаємозв'язки та взаємовпливи, що в різних формах і співвідношеннях проявляється в конкретних явищах історії та художньої літератури.

Повідомлення про Мазепу та його дії з'являються на Заході вже на самому початку XVIII ст. у зв'язку з Північною війною, в якій брало участь очолюване ним українське козацьке військо. Особливо великий розголос на Заході викликали дії Мазепи в 1708-1709 рр., його перехід на бік шведів і подальші драматичні події. Вони висвітлювалися в часописах і "летючих листках" різних країн, у реляціях дипломатів і резидентів, а через певний час у публікаціях мемуарів, щоденників, листів очевидців та учасників подій і, нарешті, в історичних працях. В "Історії Карла XII" Вольтер також розповів про незвичайну пригоду молодого Мазепи, яка згодом набула значного розголосу й популярності в літературі та мистецтві: "Він народився в Подільському воєводстві; виховувався як паж Яна Казиміра, при дворі якого набув певної обізнаності в красному письменстві. Коли було викрито любовний зв'язок, що він мав із дружиною одного польського магната, розгніваний чоловік звелів прив'язати його, зовсім голого, до дикого коня і відпустити в такому стані на всі чотири сторони. Кінь, приведений з України, примчав Мазепу туди, напівмертвого від утоми й голоду. Місцеві селяни виходили його. Він довго лишався серед них і через певний час відзначився в багатьох походах проти татар. Вищість в освіті забезпечила йому велику повагу серед козаків; його репутація, що зростала з дня на день, спонукала царя призначити Мазепу гетьманом". Ця легенда про Мазепу зародилася в Польщі й, найімовірніше, була завезена до Франції з двором короля Станіслава Лещинського, ставленика шведів, який після їх поразки змушений був емігрувати. Очевидно, виникла вона на ґрунті побутової події, яка в польській мемуаристиці розповідається в кількох версіях. Найвідоміша з них подається в мемуарах Я. Пассека, польського літератора кінця XVII ст. Згідно з нею Мазепа, перебуваючи у своєму маєтку на Волині, мав любовний зв'язок із дружиною одного шляхтича, був ним викритий і незвичайно покараний: його прив'язали до спини коня й відпустили в поле. Але це був не дикий кінь, приведений із степів, а кінь самого Мазепи, і поніс він його не в степи, а в його ж маєток, розташований неподалік. Мемуари Пассека опубліковані лише в 20-30-х роках XIX ст., а до того вони поширювалися в Польщі в списках. Вольтер роздобув один із них, що належав Станіславу Лещинському, і той у листі підтвердив факти, які стосуються Мазепи.

Після цього Вольтер вмістив історію в книжці, внісши доповнення, яке виявилося надзвичайно істотним, - про дикого коня, який примчав Мазепу на береги Дніпра. Це доповнення зробило банальну історію з життя молодого Мазепи неймовірною і водночас перевело її зі сфери побутової у сферу міфопоетичну. У свою чергу, міфопоетичний потенціал, що з'явився в розповіді, блискуче реалізував уже в добу романтизму Байрон - у поемі "Мазепа". У сучасному літературознавстві ця поема розглядається як твір, що започаткував "міф Мазепи", який згодом ампліфікувався в численних інтерпретаціях і трансформаціях як елітарної, так і масової культури.

Після 1709 р. попри те, що більшість українців не підтримали переходу І.Мазепи на бік Карла XII і зробили величезний внесок у перемогу над шведами, настав період повільного, але невпинного і цілеспрямованого пригнічення розвитку національної культури на підпорядкованих Московському царству (з 1721 р. - Російській імперії) українських землях. Цей процес супроводжувався активним залученням кращих культурних сил України до державно-культурного будівництва в Росії, внаслідок чого вони значно збагатили російську культуру найчастіше за рахунок зубожіння культури власне української.

На Правобережжі, Волині, в Галичині, на Закарпатті та Буковині умови для розвитку культури були ще гіршими. Якщо на Лівобережжі культурний рух лише дещо віддалився від тогочасного європейського контексту, то Правобережна і Західна Україна у підсумку майже повністю втратила імпульс національно-культурного будівництва, отриманий від попередньої доби. Запустілі внаслідок невпинних воєн Поділля і Правобережжя за Бахчисарайською угодою 1681 р. мали відійти до Оттоманської Порти. Козацтво на підпорядкованих Речі Посполитій землях то скасовується, то відновлюється, однак уже в 1699 р. скасовується остаточно. Православні церковні ієрархи на землях Речі Посполитої вважають за краще підпорядковуватися римському папі, ніж московському патріарху і вже з кінця XVII ст. разом з усією паствою один за одним пристають до унії. Українська культура пригнічувалася, процеси полонізації посилювалися. Однак і за цих важких умов українська культура дала низку непересічних надбань у різних галузях мистецтва, літератури, філософії, науки і освіти, які можуть бути предметом національної гордості українців.

Цілком зрозуміло, що справді легендарна боротьба повсталих народних мас опиняється в центрі уваги багатьох відомих і невідомих прозаїків, поетів, драматургів, художників, музикантів, істориків. На певному етапі кожен по-своєму намагався осмислити події, факти, діяльність видатних ватажків і всього народу та дати їм власне тлумачення. Нові політичні та соціально-економічні умови накладають певний відбиток на всі сфери духовного життя українського народу. У другій половині XVIІ ст. продовжує розвиватися система літературних жанрів, що склалася в попередній період. Триває розробка теоретико-літературних проблем; у Києво-Могилянській колегії читаються курси поетики й риторики, стаючи помітним імпульсом у художніх шуканнях східнослов'янських книжників цього періоду. Поетика, риторика та всі інші галузі науки і культури в XVII ст. розвивалися в Україні під значним впливом ідей Відродження, які різними шляхами і, насамперед, через Польщу проникали до нас. Та найпліднішими в європейській (зокрема, українській) культурі XVIІ ст. були тенденції, пов'язані з утвердженням у мистецтві різних народів стилю, названого згодом "бароко".

Принципово важливим є питання про те, чим було бароко: одним із напрямів літератури та мистецтва XVIІ ст. чи цілою культурно-історичною епохою? Одні вважають, що це напрям у мистецтві, передусім в архітектурі, малярстві та літературі 16-18 століть, що бароко в архітектурі (особливо церковній) припадає на добу відродження. Його особливостями були подвоєння й потроєння колон і пілястрів, посилення гри світла й тіні, акцент на опуклих формах, ілюзорність перспективи. Характерними для бароко були не протиставлення, а взаємоперетинання протилежностей, зокрема тенденцій теоцентиризму та антропоцентризму, інтелектуалізму та сенсуалізму; ореслення плинності, мінливості та позірності багатогранного довкілля; перехід одного явища в інше, у свою протилежність; парадоксальність рівнозначних понять бути і здаватися. Зразком такої практики є висловлення Кирила Транквіліона-Ставровецького: "Чудесне злучення – дух і плоть, смерть і життя" відображає синтетизм, взаємовиключних, тісно поєднуваних мотивів. Бароко стало періодом величних концепцій, пишних форм, птягу до надприродного і водночас земного, спіритуалізму та буйної фантазії,тенденцій до метаморфоз, поєднання трагічного і комічного, прекрасного і потворного, величного і низького. Кожна культура мала свою специфіку – для української було характерне пов’язування з пасіонарною силою козацтва та фольклором, зокрема зі сміховою культурою. Проте спільна ознака для всіх літератур – це використання, наіть нанизування метафори як основного зображально-виражального засобу.

Деякі дослідників вважають, що бароко необхідно розглядати як нову епоху європейської культури, що прийшла після кризи Відродження. Зі своїм приходом бароко охопило всі сфери духовного житгя суспільства: літературу, мистецтво, живопис, музику, архітектуру, прикладне мистецтво, філософію і навіть церковні проповіді. Його формування і розвиток були пов'язані з розвитком наукової думки, її успіхами й відкриттями. Набагато ширше і глибше, ніж ренесансний напрям, бароко захопило народну культуру, відчутно проявилося у прикладному мистецтві, вступило в активну взаємодію з фольклором. По суті цей напрям являв собою суму загальних закономірностей, рис, принципів, типологічних відповідностей, які проявилися у розвитку філософії, історіографії, літератури, мистецтва цієї доби. Звичайно, у різних сферах духовної культури вони набували специфічних особливостей прояву, але виникали на загальному соціально-історичному грунті. Бароко виникло у Західній Європі, але набуває поширення не тільки у католицьких, а й у протестантських і православних країнах. Бароко цікаве тим, що воно було першим загальноєвропейським художнім напрямом. Саме бароко стало тим стилем, який охопив як латинську Європу, та і майже всі країни православно-слов'янського кола — Україну, Росію, Білорусію, Сербію, а також Румунію, Молдавію і набув у кожній з них значного розвитку.

Виникнення нового напряму було пов'язане з кризою Відродження і в окремих своїх аспектах він залишався вираженням Відродження. Передусім, бароко намагалося дати відповідь на складні проблеми, які висувалися новою епохою, і саме у цьому його основний зміст. Динамізм мистецтва бароко зумовлювався його схильністю до метафорично-алегоричного осмислення дійсності, до контрастів і антитез. Популярними формами художнього дослідження прихованих зв'язків різних явищ довколишнього світу стають емблеми й консепти. В системі жанрів чільне місце посідають різні види драматургічного письменства. Відбувається своєрідна театралізація мистецтва, що викликає посилення емоційності викладу й декоративності форми. Посилюється взаємодія української культури з польською, за посередництвом якої відбувається засвоєння художнього досвіду інших європейських літератур (італійської, іспанської, німецької тощо).

Українському бароко були властиві різні ідейно-політичні та формально-стильові тенденції: "високе бароко", або офіційне, феодально-аристократичне (так зване сарматське бароко); "середнє бароко" і "низове", або "народне бароко", що розвивалося в тісній взаємодії з фольклором. На грунті "низового бароко" виникли жартівливо-пародійні різдвяні і великодні вірші, вертепна драма, шкільні інтермедії, а у XVIII ст. — бурлеск і травестія, гумористичні віршовані оповідання і соціальна сатира. Детальніше з особливостями бароко можна познайомитись, опрацювавши книги Вал. Шевчука "Муза роксоланська", де проаналізовано еволюцію національного бароко на різних його етапах (раннє, розвинуте, пізнє) та виявлено його генетичний зв’язок із Ренесансом. Досліджували бароко Д.Наливайко, А.Макаров, В.Соболь та ін.

26. Специфіка барокового світогляду в українській культурі.

Перехід до нового світогляду
Зі світоглядної позиції бароко ? це перехід від епохи Відродження до нового світосприйняття, мислення, творчості. В історії західноєвропейської культури бароко прийшло на зміну Відродженню, заперечуючи певною мірою його духовні відкриття. Світовідчуття і світорозуміння, що живило барокову культуру, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, що ґрунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, у те, що людина є мірою всіх речей. Світобачення XVII ст. пройняте, навпаки, відчуттям трагічної суперечливості людини і світу, в якому вона посідає зовсім не провідне місце, а є розчиненою у його багатоманітності, підпорядкованою середовищу, суспільству, державі.
Специфіка бароко в Україні пов'язана з тим, що твори цього стилю мали певні ознаки Ренесансу, сприяючи засвоєнню ренесансних ідей і мотивів.

БАРОКО(дивний,химерний)- художній напрям у літературі та мистецтві Європи та Америки кінця XVIст - середини XVIIIст. Характерні риси барокового світовідчуття
Дійсність викликає у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль. Звідси - характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і ніби недовершеності, намагання поєднати протилежності, навіть суперечності. Тому і в мистецтві українського бароко співіснують прагнення неможливого й песимізм; пафос боротьби і перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум, образа за людей, охоплених марнославством, марнотою марнот. За часів бароко Людина постає перед нами слабкою,беззахисною,невпевненою у завтрішньму дні.А саме- нездатність людини побороти зло,її безвихідь.
Художня картина світу
Як художній стиль бароко дало можливість найповнішого самовираження української людини тієї драматичної доби передусім завдяки своєму філософському підґрунтю, яке в українському варіанті виявило себе чи не найповніше. Реалістичне світобачення для барокової свідомості не характерне. Світ у більшості творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, важко розгадуваних алюзій, надмірно емоційних станів, а часом і просто фантасмагоричним. Та й свідомість того часу тяжіє до таємниць і чудес. Дослідники відзначають як у Європі взагалі, так і в Україні, дивовижну забобонність найширших верств населення ? від еліти до простолюду. Деякі рукописи чи листи того часу містять багато оповідей про містичні явища. Це типово барокове світовідчуття. Що ж до менталітету нашого народу, то вкрай нестабільною історичною долею, вічними випробуваннями, широкими зв'язками із різними країнами і різноманітними природними умовами віками в нього закладалося уявлення про світ безмежний, багатоманітний, неосяжний і суперечливий. Меланхолійність, властива певною мірою українській душі, теж ґрунтується на уявленні про світ непростий, втаємничений, такий, у якому діють різні сили. Таке світорозуміння відобразилося й на художній картині світу, створюваній українськими (і народними, і професійними) митцями у XVI—XVII ст. У ній знаходилося місце для всіляких моментів: фантастичних мотивацій, міфічних, релігійних та містичних уявлень, осяянь, прозрінь тощо. Усе це було пошуком небуденної правди життя, глибинного духовного сенсу історичного процесу. Мистецтво бароко наче зазирнуло у глибини людської душі, відобразило її світло й темряву — саме світлотінь стала одним із головних художніх прийомів бароко. Культура бароко широко відчинила двері перед фантазією, усіма її химерами і найнеймовірнішими сновидними сюжетами. Тут і поетика "магічного реалізму" із контрастами світла й темряви, і матеріалізування уявного та багато інших проявів ірраціоналізму. Невипадково сучасні дослідники знаходять у бароко подібність із сюрреалізмом. І там, і тут подеколи поєднуються абсолютно несумісні речі: світоглядна абстрактність і натуралістична конкретність у деталях або, навпаки, фотографічне, життєподібне зображення і кричуща неправдоподібність художнього задуму. Часто художники прагнули відтворити образно абстрактні поняття — смирення, совість, доброчинність, честь, геройство, жертовність. І не вважали, що це лежить за межами художніх можливостей. Художник цієї доби вірив у всемогутність образного мислення і тому сміливо поєднував умовне з реальним, стягував різнопросторові і різночасові сюжети в один час і простір, сміливо зображував Діву Марію з гострими мечами в серці (емблема сердечних ран) чи Христа у вигляді міфічного птаха Пелікана (символ самопожертви).
Символічний код українського бароко

Від бароко бере свій початок прагнення емблематичного осягнення світу ? всього видимого і невидимого в ньому. Емблематичною ставала мова архітектури ( Брама Заборовського, наприклад), мова живопису - (композиція "Христос-Пелікан"), віршовані підписи під гербами й епітафії на зворотному боці домовинних портретів, мова філософії (у "Сні" Григорія Сковороди філософські узагальнення вилилися у сплетіння по-босхівськи страхітливих візуальних образів), драматургія ("Комедія на день Різдва Христового"), література (твори полемістів), де політика сплавлялася з апокаліпсичними видіннями, а також вчена поезія. У бароковому мистецтві реальність органічно поєднана з алегоріями, метафорами, гіперболами та іншими засобами асоціативної побудови образу. Представники західних шкіл виробили цілий арсенал тропів ? метафор, символів, гіпербол, літот тощо ? для творів персоналістського характеру, які через алегорії підкреслювали певні важливі риси явищ чи осіб. Українська свідомість — в умовах творення нових національних цінностей, героїв, національної еліти ? теж ішла тим самим шляхом, алегорично унаочнюючи риси шановних гетьманів і полковників, діячів церкви, духовенства і представників культури. Українське бароко утверджувало також образи, що характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. Образ України у вигляді зодягненої у порфіру і коронованої Діви, яка просить покровительства у митрополита київського Івасафа Кроковського, бачимо на гравюрі Івана Щирського "Всенародне торжество" (1708). У гравера Леонтія Тарасевича алегорією Дніпра виступають музичні русалки, міста Києва — обвита лавровими гірляндами альтанка, а місто Харків у Щирського постає у вигляді прекрасного саду, насадженого і виплеканого Григорієм і Федором Захаревськими. Оригінальні асоціативні образи знаходимо в українському фольклорі. Наприклад, в ілюстраціях до календаря на 1727 рік весна, літо, осінь і зима подані в образах дівчат і молодиць в українському святковому вбранні. Антична, візантійська, романська, готична та ренесансна символіка теж своєрідно пристосовувалася до завдань стилю, що відзначався сильною експресією, химерністю, буйною декоративністю, парадоксами сюжету. Природно, що до усталених символів додавалися ті, що властиві асоціативному мисленню українців. В українській поезії, наприклад, так звані курйозні вірші об'єднали різноманітні словесні емблеми: від гербових клейнодів і акровіршів - до графічних комбінацій слів та окремих літер. Іноді символам надавали забобонного значення, доводили, що це "знак" долі, перст вказуючий. Наприклад, архієпископ Лазар Баранович іноді зображав хрести різними сполученнями слів. Іоанікій Галятовський у книзі "Душі людей померлих" (1667) доходить висновку, що кожна з латинських літер, що складають ім'я Ісус Христос, символізує голгофську жертву Ісуса: літера І ? хрест, X — 30 срібників, Й — кліщі тощо. Такий символічний код мали всі види мистецтва. У різдвяних, великодніх історичних драмах (наприклад, у Григорія Кониського, Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича) велику роль відіграє символіка чисел: три, чотири, п'ять, сім, дев'ять, дванадцять. Вони визначали кількість дій у драмі, кількість персонажів, виходів героя на сцену, повторів. Символіка чисел у бароко ґрунтується, звичайно, й на Біблії: число три пов'язується із триєдністю Бога, чотири — із чотирма євангелістами (чотирма сторонами світу), сім — із символом святості. Символіка чисел, а також геометричних фігур відобразилася і на принципах композиції деяких творів українського живопису, графіки, різьби, архітектури. Типовою схемою їх побудови був рівнобедрений трикутник. Ретельно добиралася також і кількість персонажів, визначався порядок їх розташування у трикутній композиції.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

Схожі:

4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури
Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини
ЗАВДАННЯ
Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури
І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ
Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних...
ЛЕКЦІЯ 2-3
Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини
Періодизація історії української культури
Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості
У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена...
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості
У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена...
Питання до іспиту з курсу «Історія української культури»
Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури
1. Культура як духовний та суспільний феномен
Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного...
Навчальна програма ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА Профільний рівень
Мета предмета «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка