Художнє скло
Однією з галузей декоративно-прикладного мистецтва є художнє скло.
Перші відомі зразки виробів зі скла датуються поч. XIV ст. до н.е. Це давньоєгипетські намистини, браслети, флакони для пахощів, які ще не мали характерної для скла прозорості й вироблялися формуванням.
Видувне скло вперше стали виготовляти у Вавилоні з ІІІ ст. та в Олександрії з І ст. до н.е. З появою видувної трубки в Сирії з'явилася можливість виготовляти тонкостінні й великі за розміром посудини. Цей спосіб на довгі століття став основним для виготовлення скляних виробів. Подальший розвиток виробництва скла пов’язаний з удосконаленням видів скляної маси, засобів декорування, пошуком нових форм, задоволення художніх потреб суспільства.
Так, в IV ст. до н.е. з'являється безбарвне прозоре скло, винайдене в Олександрії. Кольорове, прозоре, пофарбоване в масі стекло одержує широке поширення тільки з VIII століття. В античну епоху самими великими центрами склоробства були Греція, Римська республіка й Олександрія. З останньої центр склоробства перейшов у Візантію. Тут виникають нові форми й нові техніки, насамперед, мозаїка. З’являються різні шліфовані фляги, посудини для вина чи води, склянки.
Із приходом арабів скло починають розписувати емалевими фарбами й золотом. Алеппо й Дамаск стають центрами цього виробництва, а кращими виробами з ХІІ до XV ст. були лампи, посудини для вина й води, чаші, фляги й склянки з кольорового скла зі строкатими розписами, доповненими золотими арабесками.
В XV ст. на перше місце в мусульманському світі виходить перське виробництво скла, особливо в Середньому Ірані. Від XVІ - XVІІІ ст. збереглося багато творів перського склоробства. Здебільшого, це посудини для вина й води із синього й зеленого скла, у формі пузатих фляг з вузьким горлечком, ручками й довгим носиком.
У колишніх римських колоніях Західної Європи за часів середньовіччя виробляли скло зелених кольорів, яке з технічної сторони було недосконале. Розповсюдженим способом прикрашання було обмотування посудин нитками, а також різноманітні рифлення й сплощення. «Новинкою» були склянки з «горошинками» і з «хоботками», виготовлялися також прості аптекарські флакони. Остаточний занепад склоробства тут наступає в ІХ ст.
Відродження скловиробництва в Європі пов’язано з венеціанським склом – високомистецькими творами. Це був декоративно-прикладний посуд, освітлювальні прилади, дзеркала, біжутерія й ін., виробництво яких було почато в Х ст. у Венеції. У Венецію переселилося багато візантійських ремісників-склоробів, які на венеціанському ґрунті розгорнули виробництво чудесного посуду, що прославив Венецію та вважався еталоном, неперевершеним зразком у європейському виробництві скла.
У Венеції вироблялося високоякісне содове легкоплавке скло, що легко оброблялося, до того ж, було чисте й світле. В ХІІІ ст. скловиробництво тут організується у вигляді державної монополії. В ХІІІ - XІV ст. тут робили бісер, стеклярус, віконне й оптичне скло, а також прикладне кольорове скло, зафарбоване в синій, фіолетовий або зелений кольори. Робили опалове (кістяне) скло, додаючи до скломаси перепалену кістку, дороге скло червоних кольорів, так званий золотий і мідний рубін. На межі XІV - XV ст. особливу популярність набувають вироби із чистого прозорого скла іноді з легким рожево-фіолетовим відтінком. Такі вироби - кубки на балясиновидній ніжці прикрашалися мереживним малюнком, нанесеним рідким золотом.
В XV ст. скло прикрашали матеріалами, що припікають, і емалевим розписом - відмітною ознакою венеціанського скла цього часу.
В XVІ ст. кольоровими емалями розписували молочно-біле скло, що ввійшло в моду завдяки порцеляновим виробам з Китаю. З молочного скла робили кубки з портретами нареченого й нареченої. Це одиночні зразки фігурного емалевого розпису. Значне поширення одержали вази, келихи, чаші зі скла кракле й міллєфіорі («тисяча квітів»). В 30-х р. XVІ ст. венеціанські склодуви знайшли новий спосіб декоративної прикраси скла, що одержав назву «венеціанська філігрань» або скляна вить, на початку наступного століття почали виготовляти сітчасте (ретічелівське) скло. В XVІ - XVІІ ст. венеціанські склодуви досягли найвищої віртуозності у виготовленні різноманітного посуду.
Венеціанське скло мало великий вплив на розвиток художніх виробів у всіх західноєвропейських країнах. Незважаючи на найсуворішу заборону залишати острів, де існували склоробні майстерні і зберігати державну таємницю технології виробництва, вже в XV ст. муранські майстри заснували виробництво венеціанського скла у Франції, Австрії, Німеччині, Нідерландах.
І в Німеччині, і в Богемії влаштовуються так звані «венеціанські гути», але вони довго не працювали. У французькому склоробстві під впливом італійських емігрантів відзначається спроба створити чисте й прозоре скло.
Нідерландським заводам приписується форма винних келихів, подібна до флейти, на низькій ніжці із продряпаним декором, а також типова форма «крилатих» келихів, «крила» яких сходяться таким чином, що утворюють фігуру двоглавого орла. У Рейнській області вживалася техніка продряпування алмазом, найчастіше поєднана з розписом по зовнішній поверхні холодним методом.
Інший значний центр склоробства формується в ХІІІ - XІV ст. в лісистих гірських місцевостях, розташованих на баварській прикордонній території Німеччини і Чехії. Ці гути робили калієво-кальцієве, так зване поташне лісове скло. Тут виникають нові форми посуду, обумовлені, насамперед, своєю функцією – стопи, прикрашені наліпними нитками, шишками, іноді і вигадливими рельєфними візерунками; високі стрункі келихи на маленькій ніжці, оброблені по всій мантії наліпними шишками; склянки з поглибленнями для пальців тощо.
До кінця XV ст. виникає новий тип посудин для питва, так званий рьомер (Рейнська область). Починаючи з XVІ століття в Центральній Європі виробництво росте насамперед за рахунок склянок або келихів для пива, які називалися вількомами або хумпенами й були спершу конічної форми, а пізніше винятково циліндричної форми на низькій ніжці. До них приєднуються посудини з ручкою й насадженою при нагоді кришкою. Розписуючи посудини, домагалися виду виробів італійського ренесансу й водночас могли приховувати за розписом дефекти виробництва й нечистоту поташного лісового скла. Із середини XVІ ст. розпис емаллю стає типовим для всього середньоєвропейського скла, а його розквіт припадає на першу половину XVІІ ст.
Паралельно із цим розвитком створювалися нові види скляної продукції, утворювали нові творчі рішення скляної маси.
Наприкінці XVІ ст. у Південній Німеччині внаслідок широкої популярності різьбленого посуду з гірського кришталю, розповсюдженого з Італії, німецькі склороби стали застосовувати техніку різання гірського кришталю до скла. В 1670-1680 р. відразу на трьох склоробних заводах у Північній і Південній Богемії було винайдено калійно-вапняне скло, що було названо богемським кришталем. Воно було зовсім чистим і прозорим, мало сильний блиск і високий коефіцієнт переломлення. Його відкриття з'явилося передумовою для розквіту склорізної техніки. Склянки, келихи, флакони й фляги з обробленого різьбленням богемського кришталю стали предметами аристократичної розкоші. Богемське скло з його різьбленим декором (герби, фігурні сцени, алегорії, міфологічні сюжети, зображення святих і т.д. в обрамленні багатої орнаментальної плетінки), проникало в усі кінці світу.
Поряд з посудою на Богемських заводах вироблялися з богемського кришталю люстри, дзеркала, після 1705 р. - скляні намиста й імітація дорогоцінних каменів, скляна біжутерія.
Відкриття калійно-вапняного скла і розквіт на його основі богемського склоробного виробництва знайшли своє відбиття в Сілезії, насамперед на заводах графів Шаффгоч. У середині XVІІІ ст. позначився занепад богемського й сілезького скла, зв'язаний із причинами економічного, соціального характеру, винаходом порцеляни, народженням нового скла, нового впливу раціоналізму. Місце чудових келихів заступають прості склянки, замість фігурного різьблення панують барочні картуші й монограми. Форма і різьблення спрощуються. З 60-х р. XVІІІ ст. до середини ХІХ ст. у Богемії виконувалися з молочного скла сервізи для напоїв, фляги, вази. У кольорі, формі, розписі емаллю проглядають всі ознаки наслідування виробам з порцеляни.
Виникнення скляного виробництва на території сучасної України відноситься до ІV - V ст. У Середньому Подніпров'ї виготовлялися в цей час нескладні мідні прикраси, орнаментовані густою, непрозорою склоподібною масою. Імовірно, частина поширених в VІІІ - ІХ ст. скляних намистин також була місцевого виробництва.
Розвиток художнього скла тісно пов'язаний з розвитком культури Київської Русі. Виробництво скла в цей час було міським ремеслом. У Києві, Галичі, Колодяжині та інших містах з'являються склоробні майстерні, які випускають смальти для мозаїк, скляні браслети, персні, маленькі шибки різних кольорів і посуд для питва. За якістю матеріалу розрізняють дві групи давньоруського скляного посуду. Досить грубо оброблені предмети з мало прозорого зеленуватого скла відносяться, мабуть, до раннього періоду. Друга група скляних виробів - витончені посудини із цілком прозорого, тільки-но помітно пофарбованого матеріалу - з'явилася не раніше ХІ століття. Для одержання чистого прозорого скла застосовувалося ще невідоме в той час у Центральній Європі рафінування маси (відсортоване й переварене в другий раз стекло давало більше високий сорт).
Цікаві форми й своєрідні прийоми пластичних прикрас давньоруського скляного посуду накладними візерунками зі скляних ниток і стрічок, одноколірних або пофарбованих. Ці прикраси у вигляді хвилястих або спіральних ліній немов підказані якістю скла. Зустрічаються геометричні орнаменти, співзвучні народному різьбленню по дереву. Орнаментика, дуже близька за характером до давньоруської, увійшла в основу українського склоробного виробництва XVІ - XVІІІ ст.
Татарська навала зруйнувала давньоруську міську культуру. Але вміння варити й виготовляти скло не було втрачено. У важкодоступних для кочівників лісистих і гірських районах - у Прикарпатті, на Чернігівщині й на границі з Білорусією збереглися окремі майстерні, які у нових умовах економічного розвитку, що почався з XVІ ст., розгортають жваву діяльність.
В XVІІ - XVІІІ ст. розвиток склоробного виробництва на Україні одержав нового розмаху у зв'язку з розвитком торговельних відносин з Росією. На Московію доставлявся з «Черкас» посуд простого й синього скла різних сортів.
Певну роль українські гутники зіграли в становленні російської скляної промисловості. Чимало кваліфікованих склодувів працювали під час організації в 1691 р. склозаводу в Москві, біля Тайницьких воріт, а пізніше Ізмайлівського, Духанинського, Никольсько-Бахметьевського й ін. скляних заводів. Ішов також зворотний процес, коли нові технології з Росії проникали на українські скляні підприємства. Так, у середині XVІІІ ст. з Росії на Україну прийшло виробництво кришталю й гравірування скляного посуду, була вдосконалена технологія варіння кольорових виробів.
Серед українських виробів переважали прості й дешеві склянки, чарки, келихи, а також глечики, графини, пляшки та інші, що за своїм демократичним, народним характером і доступною ціною цілком відповідало місцевим запитам.
Декоративні розписи емалевими фарбами по ясно-зеленому склу, які принесли українські майстри, стали в XVІІІ ст. типовими для виробів підмосковних склозаводів.
Пам'ятники давньоруського й українського скла XVІ - XVІІІ ст. дійшли до сьогодення тільки у вигляді фрагментів, які, однак, дозволяють відновити форму цілого предмета й дати таким чином уяву про характер місцевих особливостей виробів.
Різноманітний скляний посуд виступає в цей період під загальною назвою «скляниці». Виготовлялися прості скляниці та з прикрасами. За якістю ясно-зеленого матеріалу українські вироби XVІ - XVІІІ ст. відповідали технічному рівню склоробного виробництва в інших європейських країнах.
Зручні форми посудин визначалися їхнім призначенням й особливостями вільновидувної техніки. Майстри вміло застосовували пластичне скло у вигляді хвилястих, спиралевидних стрічок або багатопелюсткових квіток, надавали посудинам особливу м'якість.
Не меншу цінність для історії українського мистецтва представляють колекції гутного скла кінця XVІІІ - середини ХІХ ст. Розвиток техніки в той період йшов повільними темпами, тому методи роботи народних майстрів були досить сталими, характерними для виробів попередніх часів. На українських гутах до середини ХІХ ст. скло вироблялося переважно вільновидувним способом, що дозволяло найкраще виявити природні якості матеріалу. Майстер одночасно був і ремісником, і творцем художньої форми скла. Тому вироби старих гут відзначаються своєрідністю, неповторністю кожної окремої речі та тісним зв'язком з іншими видами народного мистецтва.
Найпоширенішим було «просте» скло, що називалося також «ординарним», «посполитим» або склом «зеленої води». Остання назва найбільше точно визначає цей сорт не зовсім прозорого матеріалу з різними відтінками зелених кольорів. Це скло служило головним чином для виробництва тари, але, як свідчать деякі зразки старого посуду, майстри не нехтували цим видом скла й нерідко досягали в ньому дійсних художніх удач.
Відомо багато гут, що варили також якісніше стекло. Воно називалося «середнє скло», «поташне біле», скло «білої води», іноді «напівкришталь».
Починаючи із середини XVІІІ ст. окремі підприємства стали виготовляти кришталеве скло.
Головною продукцією українських гут залишався посуд для зберігання сипучих і рідких речовин, питний, аптечний, декоративний тощо. Серед них: плоскі й круглі пляшки - сулії, прямокутні пляшки – штофи, які стали офіційною тарою й мірою горілки. Випускалися й дорогі ошатні «штофи для стола». Окрему категорію становив козацький похідний посуд: баклаги, фляги, порохівниці й табакерки. Багатий асортимент посуду для питва: скляні чарки, питушки, келихи, стопки, шкалики, чарки, склянки, пивні кружки, глечики й ін. Для козацьких старшин, магнатів, духівництва, взагалі для заможних шарів суспільства в гутах виготовлялися дорогі кубки, чарки й келихи. Для розливу напоїв вживалися такі вироби: графинчики, кувшинчики, барила й спеціальні посудини, що нагадували за формою гарбуз.
Скло служило матеріалом для виробництва освітлювальних приладів - свічників.
З великою майстерністю використали гутники декоративні особливості вільно-видувного скла у фігурному посуді. Групу фігурного скла варто розглядати як цілком самобутну й національно своєрідну творчість. Основною характерною рисою цих виробів є те, що їхня форма представляє завжди певний тип тарного посуду. Куляста або циліндрична пляшка, іноді барильце, є тілом тварини, якому доробляли голову й кінцівки. Майстри надавали великого значення зображенню тварин. Ці гротескні образи у вигляді посудин сприймаються як персонажі з народних казок і легенд. Улюбленим образом українських гутников була пляшка-ведмідь, що має більш-менш постійну форму, яка допускала одночасно велику кількість варіантів. В XVІІІ ст. скляна пляшка-ведмідь відігравала певну роль у народних звичаях й обрядах.
Декоративність скла найяскравіше виступає в обробці виробів. При орнаментальному оформленні предмета ліпним склом робота над створенням форми органічно поєднується оздобленням пластичними візерунками.
В XVІІІ ст. процвітав розпис кольоровою емаллю. Ця складна техніка застосовувалася з великою майстерністю: гутники прекрасно справлялися з обмеженою палітрою емалей густих локальних кольорів - жовтих, синіх, зелених, коричнево-червоних, та створювали з них гармонічні композиції. Дуже ефектноим був такий розпис на склі пляшкових кольорів.
Часто старе українське скло прикрашалося звичайними олійними фарбами. Специфічне трактування кольорових орнаментів й яскравий життєрадісний колорит ставить цей посуд поруч із чудесною українською керамікою, дерев'яними різьбленими, писаними виробами й барвистими настінними розписами.
Декоративне різьблення й гравірування скла, що виникли в XVІІІ ст. внаслідок культурних зв'язків України з сусідніми країнами, створили окрему цікаву групу виробів.
Протягом другої половини ХІХ ст. на території України під тиском конкуренції капіталістичної промисловості відбувається процес поступового вгасання гутного виробництва скла як явища соціально-економічного та художнього. На початку ХХ в. майже все скло випускалося скляними заводами. Вони робили позбавлені художніх вартостей вироби - тарне скло, шибка, господарський посуд.
Заборона ввозу іноземного скла й кришталю на самому початку ХІХ століття сприяла швидкому росту скляних і кришталевих заводів у Росії.
Крім кольорового скла і кришталю найрізноманітніших кольорів, з'являється багатобарвне, багатошарове скло, прикрашене накладними стеклами, гравіруванням, травленням, філігранню, алмазною гранню тощо. Особливо велика розмаїтість виробів зі скла наступає в 30-х роках ХІХ століття.
Атрибуція творів декоративно-прикладного мистецтва.
Для визначення історичної, художньої, культурної цінності предмета декоративно-прикладного мистецтва, необхідно знайти місце його в загальному комплексі речей, характерних для даного історичного періоду.
Важливе значення в атрибуції творів декоративно-прикладного мистецтва має стилістичний та іконографічний аналізи з використанням при необхідності додаткової інформації про пам’ятку. Для цього використовують історичні відомості, архівні матеріали, палеографію, технологічні дослідження та інші методи експертизи. Основою роботи є візуальний огляд, визначення і фіксація прикметних ознак твору таких як призначення, матеріал, техніка виготовлення, форма, характер декорування, відповідність художнім стилю, школі, майстру.
1. Призначення (назва предмета). Призначення багатьох предметів (тарілки, чарки, келихи тощо), часом не викликає сумніву, їх призначення сформовано давно, і має давні й сучасні традиції. Але бувають речі, про призначення яких можна одержати відомості, вивчивши чимало літератури, іноді й архівні джерела.
2. Визначення матеріалу й техніки. Тут потрібні елементарні знання складу й властивостей різних матеріалів, а також технології їхніх виробництв. Точне або приблизне визначення матеріалу, з якого виконаний предмет, а також техніка виготовлення може дати уявлення й про приблизний час виготовлення предмета, і місце його виробництва. Так, наприклад, відомо, що богемське стекло - димчасто-топазових тонів, гессенське - ясно-зелене. Про час створення виробів може повідати і якість виробів. Так, російське скло XVIII ст. трохи мутнувате, в першій половині ХІХ ст. набуває характерного металевого блиску, пізніше – чисте і прозоре. Знання про час початку використовування тих, чи інших компонентів, які фарбували матеріал, також допоможе визначитися з датою виготовлення виробу.
3. Своєрідність форми предмета несе в собі цінну інформацію щодо часу й місця його виробництва, оскільки в кожного народу історично склалися певні характерні форми предметів матеріальної культури, обумовлені національними традиціями, звичаями, обрядами, віруваннями - всім укладом життя.
В аналізі форми твору мистецтва велике значення має вміння зіставити цю форму з аналогічними або подібними формами предметів, виконаними з інших матеріалів, в інших країнах й у різний час. Це розширює уявлення про послідовність форм під час порівняння один з одним предметів, джерелах цих форм або художньо-стилістичній видозміні. Так, більшість форм творів декоративно-прикладного мистецтва є модифікаціями стереометричних і геометричних тіл – кулі, циліндра, паралелепіпеда, кола, овалу, тощо. Часто предмет має складну форму, утворену зі сполучень цих тел. Наприклад, скляний келих. Основна форма, що утворює його тулуб – конусоподібна, розширюється догори; кришка – напівсферична складної конфігурації; стоян, або ніжка – тонка, циліндрична, переходить в круглу підставу. Подібні форми були широко поширені в російському й закордонному склоробстві XVIII – поч. ХІХ ст. Дослідник повинен знати, в який історичний період, у якій країні й для якого саме виробництва були характерні ті чи інші форми, у якому соціальному середовищі існували, чиї смаки відбивали. Так, богемський посуд досить широких, часто пузатих форм; саксонський - прямий та стрункий.
4. Вивчення оздоблення предмета. Цей розділ атрибуції містить найбільш рясний інформативний матеріал. Але являє собою й певні труднощі, тому що прикраса предмета не тільки відбиває риси, властиві мистецтву тієї або іншої країни, але зв'язано ще й з певними художніми напрямками, школами, із всілякими тимчасовими нашаруваннями. При вивченні цього моменту звертають увагу на орнамент, що може бути рослинним, геометричним, змішаним, або сюжетні зображення; яке першоджерело зображення; яким способом виконана прикраса - ручним, механічним; якими фарбами виконано.
У більшості галузей декоративно-прикладного мистецтва першоджерелами для сюжетних зображень служили твори станкового живопису, графіки, лубка. При порівнянні зображення на предметі з його прототипом важливо звернути увагу на те, як майстер або художник відтворив оригінал – точно, або доповнив якими-небудь новими деталями. Це допоможе визначити не тільки ступінь майстерності автора прикрас, але й час виготовлення предмета, автора, уточнити художній напрямок предмета.
При виготовленні художніх виробів із скла є яскраво виражений розподіл праці. Форму предмета міг виготовляти один майстер - формувальник, модельник, а прикрасу виконував художник, гранильник по склу тощо. Такий поділ праці пояснюється бурхливим розвитком виробництва. Характерні зміни у виробництві можна простежити в оздобленні виробів з російського скла.
У першій половині XVIII ст. келихи, стопи, кубки, штофи, виготовлені імператорським скляним заводом у Петербурзі, як правило, зберігали свої природні кольори, а в їхньому декорі переважало гравірування із зображеннями монограм, вензелів і портретів імператорських осіб. Наприкінці століття з'являються вироби з кольорового скла із прекрасними чистими тонами темно-синіх, рубінових, смарагдових кольорів.
У зв'язку з розвитком виробництва скла не тільки на Петербурзькому заводі, але й на інших заводах, значно обновився асортимент речей, ускладнилися їхні форми, в оздобленні переважне місце зайняли алмазне гранування, розпис кольоровими емалями, позолота і сріблення. Водночас розповсюджується молочно-біле скло, яке за кольорами, формами предметів, сюжетами розпису має багато загального з порцеляновими виробами того ж часу. Російське скло першої чверті ХІХ ст. має свої характерні відмінності в прикрасі. Наприклад, у його виробах яскраве відбилися події 1812 р. З'явилися кришталеві чарки, келихи, кружки із зображеннями на білих емалевих медальйонах портретів російських полководців, атрибутів слави російських воїнів, емблем і написів, присвячених подіям війни, які виконувалися в техніці гризайлі - розпису чорними або коричневим кольорами по білому емалевому тлу. Подібні зображення й написи у поєднанні з датами мають велике значення для атрибуції виробів.
Для визначення часу й походження виробів має значення вивчення й співставлення їхніх прикрас. Так, наприклад, скляні посудини для різних напоїв у вигляді фігур ведмедя, розписані червоними, жовтогарячими, жовтими олійними фарбами, типові для українського народного склоробного виробництва кінця XVIII ст. - першої половини ХІХ ст. Для виробів російського народного скла - штофів, сулій, стоп, характерний розпис із зображенням рослинного орнаменту, фантастичних птахів «звіра лютого» - крилатого дракона, відважних молодців, з різними повчальними написами на зразок: «Пий, так душу не пропий», «Кого люблю, тому дарую» і т.д.
5. Дослідження фабричним марок, клейм, геральдичних знаків і монограм, написів, дат й авторських підписів.
При визначенні виробів зі скла необхідно мати до увазі не тільки форму й оздоблення, але також ті нечисленні, але досить істотні свідчення, які дають геральдичні й монографічні зображення, а також дати й написи, що нерідко зустрічаються на речах.
Так, наприклад, багато кришталевих кубків, стоп, келихів, ваз й інших виробів Петербурзького казенного скляного заводу XVIII ст. мають на тулубі гравіровані монограми царюючих осіб, по яких можна майже зовсім точно визначити час виготовлення предмета.
Ряд творів російського скла того ж часу прикрашений гербами міст, переважно Москви й Петербурга. Ті чи інші деталі в зображенні цих гербів містять відомості про час і місце виготовлення виробів. Користуючись гербовниками, каталогом фабричних марок, визначниками, раніше атрибутованими речами можна розшифрувати ту або іншу монограму, герб, марку і уточнити необхідну інформацію.
Крім змісту написів і зображень, важливо враховувати характер написання букв, стилістику написів, особливості поставлення марок і клейм.
Всі ці прикметні ознаки треба відмічати у митній документації.
Матеріали та посібники: рекомендована література, художні альбоми, каталоги колекцій провідних музеїв країни, комп’ютерні енциклопедії, зразки предметів декоративно-прикладного мистецтва.
Зміст завдання
Робота № 1. Роль і місце предметів декоративно-прикладного мистецтва серед культурних цінностей
Користуючись рекомендованою літературою, ілюстраціями визначити особливе місце декоративно-прикладного мистецтва творів мистецтв та ординарних предметів побуту; виділити системи класифікації предметів декоративно-прикладного мистецтва, різновиди, центри створення. При цьому звернути увагу на:
1) особливий характер цих творів, поєднання в них художності виконання та утилітарність; їх інтер’єрний характер;
2) значення характеру матеріалу для створення художніх творів;
3) декоративність творів декоративно-прикладного мистецтва, роль декору, орнаменту в створенні художніх образів;
4) індивідуальність творчості;
5) види декоративно-прикладного мистецтва за місцем створення, авторством, ступенем тиражованості.
Скласти схеми класифікації предметів декоративно-прикладного мистецтва за матеріалами, за технікою виробництва, за призначенням.
Робота № 2. Художнє скло, його місце серед культурних цінностей.
На підставі рекомендованої літератури, альбомів декоративно-прикладного мистецтва ознайомитись з історією формування художнього скла, основними його видами, засобами виготовлення, декорування, основними центрами його виготовлення. При цьому звернути увагу на:
1) історію виготовлення предметів побуту з скла;
2) складову основу різновидів скла: калієво-содове, калієво-вапнякове, содове-поташне, кришталь; технологію виготовлення виробів зі скла
3) основні прийоми та засоби декорування (видування вільне, у форму, пресування, венеціанська “нитка”, гравірування).
4) історичні центри скляних виробів (Італія, Німеччина, Нідерланди, Англія, Росія, Україна), їх характерні прикметні та стильові ознаки.
Роботу оформити у вигляді таблиці
Країна, регіон, місто виготов-лення, підприємство
|
Час виготовлення
|
Вид скла
|
Найменування виробів
|
Форма
|
Характер декору, орнаменту
|
Кольорова гама
|
|
|
|
|
|
|
|
Робота № 3. Атрибуція предметів декоративно-прикладного мистецтва
Користуючись рекомендованою літературою, ознайомитись з основними методами проведення мистецтвознавчої експертизи предметів декоративно-прикладного мистецтва. Провести візуальну експертизу запропонованих предметів декоративно-прикладного мистецтва. Звернути увагу на:
1) визначення основних напрямків досліджень, мети досліджень;
2) значення детального візуального огляду предметів;
3) значення документального, технологічного, стилістичного, палеографічного аналізів;
4) роль і місце в атрибуції творів декоративно-прикладного мистецтва таких ознак, як функціональне призначення, форма і розмір, техніка і технологія виготовлення, декорування виробів;
5) визначення відповідності матеріалу, техніки виготовлення стильовим ознакам.
Скласти описання 2-4 виробів декоративно-прикладного мистецтва за схемою: 1) назва предмета, призначення предмета; 2) дата і місце виготовлення; 3) матеріал та техніка виготовлення; 4) форма; 5) характеристика декору, орнаменту; 6) стильова відповідність; 7) клейма, марки, авторськи знаки тощо; 8) стан збереження. Визначити їх художнью, історичну, етнографічну, наукову цінність.
Контрольні питання:
Визначити термін “декоративно-прикладне мистецтво”.
Дати класифікацію видів декоративно-прикладного мистецтва.
Дати характеристику технології виготовлення виробів з скла, прийоми та засоби їх декорування.
Визначити відмітні ознаки скляних виробів країн Західної Європи, Росії, українське гутне скло.
Визначити технологію виготовлення лакових мініатюр, відмінні стильові ознаки та тематику основних осередків лакового розпису.
|