Лабораторна работа № 8
Тема: Декоративно-прикладне мистецтво. Види та класифікація.
Мета: ознайомитись з загальним поняттям декоративно-прикладного мистецтва, його видами, напрямками, прикметним ознаками різних видів.
Значення: визначення теоретичних і методологічних основ мистецтвознавчої експертизи предметів декоративно-прикладного мистецтва, критеріїв його оцінки.
Література: /18/, /23/, /26/, /31/, /42/, /49/, /51/, /57/, /59/, /61/.
Основні теоретичні відомості
Декоративно-прикладне мистецтво - один з найдавніших видів творчої діяльності по створенню предметів побуту, призначених для задоволення як практичних, так і художньо-естетичних потреб людей. Воно включає широке коло різноманітних предметів з кераміки, скла, металу, дерева, шкіри, тканини, кості, пап'є-маше й інш., як унікальних, виконаних вручну, так і тиражних, виготовлених механічним способом.
Зазначене поєднання утилітарності з художністю виконання здавна було основою декоративно-прикладного мистецтва. Звідси й розшифровка цього поняття як мистецтва, що додається до утилітарного предмета й тим самим перетворює цей предмет у художній твір.
Витоки декоративно-прикладного мистецтва ідуть з глибини народної творчості. Саме тому народна творчість із глибокої давнини й до наших днів становило й становить основу образотворчого й декоративного мистецтва в усіх народів миру.
Засновниками такого мистецтва були ремісники, люди, чиї артистично зроблені речі, складають національне культурне надбання.
На відміну від живописця або графіка, які працюють із площинним матеріалом, майстер декоративно-прикладного мистецтва, подібно скульпторові, має справу з об'ємним матеріалом - глиною, деревом, каменем, металом, тощо. Особливим образом оброблена фактура або текстура такого матеріалу є одним з важливих декоративних елементів. В одних випадках - це гладка полірована або стругана поверхня дерева з характерною природною будовою деревини, в інших - прозорість і блиск кришталю, м'яка шорсткість шкіри, гладка поверхня порцеляни з черепком, що просвічується на світло в тонких місцях.
Для того, щоб виявити ці природні або штучно створені декоративні властивості, матеріал необхідно піддати відповідній технологічній обробці, що нерідко є складним процесом і вимагає спеціальних навичок, досвіду й смаку.
Особливий декоративний вигляд твору мистецтва надає не тільки форма, матеріал, але й прикраси - покриті розписом порцелянова, фаянсова, емалева, скляна поверхня, алмазна грань або гравірування по кришталю, карбування по металу й інш.
У сучасній високорозвиненій художній промисловості деякі з таких операцій виконуються механічним шляхом.
Однак як раніше, так і тепер ручна робота складає основу декоративно-прикладного мистецтва, оскільки тільки вона виявляє творчу індивідуальність художників і майстрів, які надають виробам неповторну своєрідність.
Твори декоративно-прикладного мистецтва класифікують в основному за функціональним призначенням (різне начиння, меблі, тканини, знаряддя праці, зброя, одяг, нагороди, нумізматика, прикраси). Поряд з цим розподілом в науковій літературі з 2-ої половини ХІХ ст. затвердилася класифікація галузей декоративно-прикладного мистецтва за матеріалом (художні тканини, кераміка, художнє скло, художній метал, дерево, лак) або за технікою виконання (різьблення, розпис, вишивка, набійка, лиття, карбування, інтарсія й т.д.).
Кожний із цих видів декоративно-прикладного мистецтва має підвиди. Наприклад, до художніх тканин входять килими, «вибійка», батик, художнє в'язання, вишивка, мереживо. Художня кераміка включає майоліку, фаянс, порцеляну, кам'яну масу, шамот. Художня обробка дерева - різьбярство, столярство, токарство, бондарство тощо.
На протязі тривалого часу декоративно-прикладне мистецтво формувало свої традиції, відзначалось збереженням вироблених віками своїх форм, елементів декоративного оздоблення. Ці традиції і становлять характерні прикметні ознаки при визначенні творів декоративно-прикладного мистецтва.
|