|
|
Скачати 2.03 Mb.
|
|
ТЕМА: Добрива та їх застосування. План: 1.Роль добрив, мінеральні добрива, їх класифікація та коротка характеристика. 2. Органічні добрива, строки і способи внесення. 3. Строки і способи внесення добрив. 4. Система застосування добрив. Добрива – це органічні і неорганічні сполуки природного або промислового походження, що дають змогу поліпшувати живлення рослин та підвищувати родючість грунтів. Мінеральні добрива містять поживні речовини в вигляді різних мінеральних солей. Мінеральні добрива поділяють на дві групи: Промислові: азотні, фосфорні, калійні, складні і мікродобрива; місцеві – попіл вапно. Величезне значення азотних добрив в підвищенні врожайності с/г культур обумовлюється виключно важливою роллю азоту в житті рослин. Азот входить в склад білків, які є основною складовою частиною цитоплазми і ядра клітин в склад нуклеїнових кислот, ферментів, фосфатидів, які відіграють важливе значення в процесах обміну речовин в рослинах. Основним джерелом азоту для живих рослин є солі азотної кислоти і солі амонію. Мінеральні добрива за вмістом основних елементів живлення поділяють на однокомпонентні (містять один елемент живлення , наприклад азот, фосфор або калій) і комплексні (містять не менше двох елементів). Комплексні добрива в свою чергу поділяються на складні, змішані і складні змішані. Комплексні (наприклад це азотно – фосфорні; фосфорно – калійні та ін.). Забезпечення рослин азотом позитивно впливає на їх ріст і розвиток. При нестачі азоту погіршується ріст рослин, стебла їх стають ламкими, листя передчасно жовкне. Рослини споживають азот здебільшого у вигляді аніону NO3 і катіону NH4, тобто доступним для рослин він стає лише після біологічних перетворень. Основним джерелом азоту для рослин є гумус та інші органічні речовини грунту. Азот втрачається з грунту внаслідок вимивання, вилучення в атмосферу у вигляді аміаку і оксидів азоту, споживання рослинами. З азотних добрив найбільш поширені аміачні (аміак рідкий, аміак водний); амонійні (сульфат амонію, хлористий амоній); нітратні (натрієва, калієва, кальцієва селітра); амонійно нітратні, та ін. Амонійні добрива містять азот у вигляді амонію. Сульфат амонію містить 20,8% азоту. Це — крупнозерниста слабкогігроскопічна речовина. Є фізіологічне кислим добривом, тому ефективне як основне добриво на чорноземах, сіроземах і каштанових грунтах. Краще добриво для рису та інших культур в умовах надмірного зволоження, бо менше вимивається з грунту. Хлористий амоній або хлорид амонію містить 24— 25% азоту. Це — малогігроскопічний дрібнокристалічний білий або жовтуватий порошок. Є фізіологічне кислим добривом. Містить 66% хлору, який негативно впливає на врожайність і якість урожаю чутливих до хлору культур — картоплі, льону, плодово-ягідних, овочевих, гречки, конюшини, винограду, цитрусових. Це добриво слід вносити восени, щоб хлор, який не вбирається грунтом, опадами вимивався в нижні горизонти фунтового шару. Аміачні добрива — це рідкі добрива, які містять аміак. Водний аміак, або аміачна вода, — це розчин аміаку у воді. Аміачна вода першого сорту містить 25% аміаку, або 20,5% азоту, і замерзає при мінус 56°С. Вносять аміачні добрива до сівби під озимі культури, під зяблеву оранку, передпосівну культивацію і для підживлення просапних культур на легких грунтах. Безводний, або зріджений, рідкий аміак містить 82% азоту. Це — безбарвна рідина, кипить при мінус 3—4°С, замерзає при мінус 77″С. Транспортувати і зберігати його треба в герметичних стальних цистернах, розрахованих на тиск 20 атм. Його можна вносити під усі культури з одночасним загортанням у грунт на глибину 16—20 см. Фосфорні добрива. За розчинністю і доступністю для рослин розрізняють такі фосфорні добрива:водорозчинні, лимонно- і цитратнорозчинні, важкорозчинні. Водорозчинні фосфат містить 19—21% фосфору (Р2О5). Має вигляд сірого порошку або гранул діаметром 0,5—4 мм. Застосовують його на всіх ґрунтах під усі культури до сівби, в рядки під час сівби і для підживлення. До лимонна- і цитратнорозчинних фосфорних добрив належать преципітат, томасшлак, фосфатшлак, знефторений фосфат, термофосфат. Преципітат містить 25% Р2О5. За ефективністю як основне добриво на більшості грунтів не поступається перед суперфосфатом, а на кислих грунтах може навіть перевищувати його. Важкорозчинні фосфати. Фосфоритне борошно — порошок сірого або коричневого кольору. Його отримують подрібненням фосфоритів або продуктів їх збагачення. Якість добрив тим вища, чим вони дрібніше розмелені. Калійні добрива. Дія калійних добрив залежить від грунтово-кліматичних умов, біологічних особливостей культури, компонентів, які є в добриві, — натрію, магнію, сірки, хлору. Засолені грунти часто містять настільки багато калію, що на них ці добрива неефективні. Безхлорні форми калійних добрив рекомендується вносити під такі культури, як гречка, картопля, льон, бобові, тютюн, ефіроолійні, цитрусові, виноград. Залежно від грунту одні й ті самі калійні добрива діють по-різному. На легких грунтах, де мало магнію, ефективні калійні добрива з домішками магнію. На чорноземних грунтах різні форми калійних добрив за ефективністю майже однакові. Хлористий калій, хлорид калію (КСІ), містить 56—62% К2О. Кристалічна речовина білого і жовтого кольору. Калійна сіль 40% — суміш хлористого калію з каїнітом і сильвінітом, Сульфат калію (К25О4) містить 48—52% К2О. Дрібнокристалічна речовина білого кольору, не злежується. Цінне добриво для чутливих до хлору культур. Попіл — цінне калійно-фосфорне органічне добриво, містить і мікроелементи. Найбільше калію в попелі гречаної соломи і стебел соняшнику (до 38%), менше в попелі торфу, кам’яного вугілля (0,5—1,2% і 0,12%). Попіл застосовують на всіх грунтах, крім засолених, під усі сільськогосподарські культури. Комплексні мінеральні добрива. Комплексні мінеральні добрива містять два і більше елементів живлення. Вони можуть містити також мікроелементи. Комбіновані мінеральні добрива. Амонізований суперфосфат отримують насиченням суперфосфату аміаком. Він містить 1,5—2,5% азоту і до 18% фосфору. Нітрофоски — найбільш поширені з комбінованих добрив. Це гранульовані добрива, які містять азот, фосфор і калій. Вміст азоту в різних марках добрив становить 10—17%, фосфору — 8—30, калію — 12—20%. За ефективністю ці добрива близькі до еквівалентних сумішей простих добрив. Придатні вони для припосівного локального внесення в рядки. До органічних добрив належать будь-які органічні речовини, з яких у процесі мінералізації вивільняються елементи живлення. Це — гній, гноївка, пташиний послід, фекали, торф, торфокомпости, рослини-сидерати, місцеві і промислові органічні відходи. Гній — найбільш поширене органічне добриво, яке містить усі необхідні рослинам елементи живлення. Гній та інші органічні добрива поліпшують фізико-хімічні властивості грунту, його водний і повітряний режим, знижують кислотність, підвищують буферність грунту. Велике значення має внесення гною на бідних гумусом грунтах. Гній класифікується на підстилковий і безпідстилковий (рідкий). Підстилковий гній — це суміш твердих і рідких екскрементів і підстилки, на якій утримують тварин. Якпідстилку використовують солому, інші рослинні матеріали, торфокришку. Якість гною залежить від виду і віку тварин, підстилки, способу зберігання гною. Підстилковий гній містить у середньому 0,5% азоту, 0,25% фосфору, 0,6% калію. Із подовженням періоду зберігання збільшується ступінь розкладання гною, в ньому підвищується вміст елементів живлення, але водночас збільшуються втрати азоту. За ступенем розкладеності солом’яної підстилки розрізняють свіжий, напівперепрілий, перепрілий гній і перегній. У напівперепрілому гною вихідна маса зменшується на 10—30%. Перепрілий гній являє собою однорідну масу, в якій немає окремих соломин (втрачається 50% маси сухої органічної речовини). Втрата сухої органічної маси перегною становить до 75%. Основною умовою ефективного використання гною та інших органічних добрив є рівномірне внесення і своєчасна заробка їх у грунт. Його вносять під осінній зяблевий обробіток грунту, і лише на легких піщаних грунтах та в районах надмірного зволоження, осіннє внесення за ефективністю може поступатися перед весняним. Безпідстилковий (рідкий) гній — це суміш твердих і рідких екскрементів, яку отримують при безпідстилковому утриманні тварин. Вологість рідкого гною досягає 90%, він містить до 50—70% азоту в амонійній формі, яка добре засвоюється в перший рік внесення. Тому дія його на першу культуру дещо сильніша, ніж дія підстилкового гною, а післядія, навпаки, слабша. Цей гній широко використовують для виготовлення компостів. Гноївка — цінне азотно-калійне добриво. Від кожної голови великої рогатої худоби (ВРХ) за стійловий період можна зібрати до 2 т гноївки. Вона в середньому містить 0,1—0,4% азоту, 0,3—0,6% калію. При утриманні худоби на підстилці більша частина гноївки вбирається підстилкою, а не увібрана збирається в сечозбірники, її використовують для внесення в грунт, підживлення лук, виготовлення компостів. Торф містить багато азоту, менше фосфору і дуже мало калію. Торф верхових боліт містить 0,8—1,2% азоту, 0,06—0,12% фосфору, 0,1% калію, рН його — 2,8—3,5. Пташиний послід — дуже цінне добриво, яке містить 1,5% азоту, 1,8% фосфору, 1,4% калію, 2,9% кальцію, 0,7% магнію при вологості 56%. У висушеному посліді поживних речовин приблизно в два рази більше. Термічне висушений послід має сильну пряму дію і незначну післядію. Пташиний послід вносять з розрахунку 2—4 т/га (на дерново-підзолистих грунтах доцільніше вносити разом з азотними добривами або повним мінеральним добривом). Зелене, або сидеральне, добриво — це зелена маса рослин внесена в грунт. Рослини, які вирощують на зелене добриво, називають сидератами. Як сидерати частіше вирощують бобові культури, які здатні утворювати велику зелену масу на бідних грунтах. Одно- і багаторічний люпин, буркун, серадела накопичують до 150—200 кг/га азоту, що можна прирівняти до внесення 30—40 т /га гною. Позитивна дія сидеральних добрив на грунт триває декілька років. 3. Строки та способи внесення добрив. Строки і способи внесення добрив залежать від біологічних особливостей культури, властивостей добрив і грунту, мети застосування добрив. Розрізняють такі способи внесення добрив: допосівне (основне); припосівне (рядкове); післяпосівне (підживлення). Допосівне внесення добрив називають основним удобренням. Частіше його виконують так. Добрива розсівають по поверхні грунту і негайно заробляють у грунт під час основного обробітку. Добрива треба заробляти під глибокий обробіток грунту у вологий шар, бо його призначення — задовольняти рослини елементами живлення протягом вегетаційного періоду. При поверхневому обробітку грунту добрива необхідно заробляти глибше, у вологий шар грунту (на глибину 15—18 см). Органічні добрива в усіх зонах під всі культури вносять в основне удобрення і заробляють під час основного обробітку грунту. Припосівне удобрення — це внесення добрив під час сівби недалеко від рядків або гнізд. Основним завданням його є поліпшення живлення рослин на початку вегетації, коли в них ще слабко розвинена коренева система. У цей період рослини дуже чутливі до нестачі легкодоступних елементів живлення, особливо фосфору. Тому в рядки частіше вносять гранульований суперфосфат або гранульовані комплексні добрива, наприклад нітрофоску. Добрива в рядки вносять одночасно із сівбою на відстані 3—4 см збоку від рядка і на 5—6 см глибше загортання насіння. Підживлення — це внесення добрив під час вегетації рослин для посилення живлення в певні періоди розвитку. Розрізняють підживлення кореневі і позакореневі (некореневі). Некореневе підживлення — це нанесення добрив на листки та інші наземні органи рослини. Його застосовують здебільшого для посилення живлення азотом та мікроелементами. Таке підживлення дуже ефективне у районах достатнього зволоження і на грунтах з легким Начало формы Конец формы 4. Система застосування добрив. Система застосування добрив — це комплекс науково обгрунтованих прийомів раціонального використання органічних і мінеральних добрив, який забезпечує одержання запланованої врожайності і підвищення родючості грунту. В умовах достатнього зволоження треба вносити більші дози добрив. На легких грунтах легкорозчинні форми добрив потрібно вносити перед висіванням насіння і в період підживлення, бо при внесенні на зиму вони вимиваються з верхнього шару грунту. При розробці схеми удобрення треба знати рівень хімізації, необхідність і можливість застосування добрив, враховуючи грунтово – кліматичні умови, біологічні особливості рослин, їх врожайність, потрібно користуватися результатами дослідів найближчої дослідної станції. Важливим елементом системи удобрення є складання балансу поживних речовин. Для цього підраховують кількість поживних речовин, що будуть внесені запланованим врожаєм, визначають кількість поживних речовин, що може дати гній, багаторічні трави, зернобобові культури, грунт. Розраховують потребу в мін.добривах для одержання запланованого врожаю. Розміщення добрив у сівозмінах повинно забезпечувати єфективне використання їх дії і після дії, зменшення негативного впливу попередників на урожайність наступних культур. При розподілі мін.добрив в першу чергу виділяють суперфосфат, нітрофос для припосівного внесення під усі культури. Повні дози добрив в першу чергу дають під цукрові буряки, оз.пшеницю, картоплю, кукурудзу. За ступенем чутливості на удобрення основні культури можна поділити на такі три групи: 1. дуже чутливі (цукрові буряки, оз.жито, ячмінь); 2. середньочутливі (просо, оз.пшениця, картопля); 3. слабо чутливі (кукурудза, соняшник, овес, гречка). ЛЕКЦІЯ:5. Тема. Система насінництва в Украіні. ПЛАН: 1.Понятя про насіння і сорт. 2.Технологія посіву с\ г культур. 3. Строки сівби і норми висіву насіння. Література: 1. Насіння в ботанічному розумінні — це утворення, які розвиваються з насіннєвих зачатків після запліднення квіток і містять зародок та запасні поживні речовини для нього. Насіння є органом розмноження рослини. Багато сільськогосподарських культур розмножуються не лише насінням, а й плодами та вегетативними органами. Тому поняття «насіння» в ботанічному і господарському розумінні не завжди збігаються. З господарського погляду насінням називають будь-які органи рослини, які використовують для її розмноження. Це власне насіння (у зернобобових культур, льону), плоди (у зернових хлібних культур, соняшнику, конопель), супліддя (у буряків), частини суцвіть (колоски лисохвоста), вегетативні частини (бульби у картоплі, топінамбуру, кореневище у м'яти, цибулини у цибулі і часнику) тощо. Доведено, що якість насіння є найважливішим фактором урожайності. Насіння є носієм біологічних і господарських властивостей рослини. У кожної культурної рослини воно завжди різнорідне. Різнорідність якості насіння зумовлена екологічними, генетичними і матрикальними причинами. Екологічна різнорідність насіння зумовлюється різними умовами росту і розвитку рослин в окремих регіонах. Різниця між урожайністю при сівбі насіння одного і того самого сорту, але різного за місцем походження, може досягати 83,3 відсотка. Низькі температури і надмірна кількість опадів під час формування зерна негативно впливають на якість насіння багатьох зернових культур, і врожайність таких культур знижується на 8—10 відсотків. За метеорологічних умов, сприятливих для росту і розвитку, насіння має високі врожайні якості. Аналогічний вплив на якість насіння рослин має і технологія вирощування культури. При цьому не всі агротехнічні заходи, що сприяють поліпшенню технологічних якостей зерна, підвищують якість насіння. Так, посилене азотне живлення сприяє поліпшенню хлібопекарських якостей зерна пшениці, але не підвищує його врожайних якостей. Генетична різноякісність насіння зумовлена тим, що різноякісні чоловічі і жіночі гамети вносять у зиготу свої спадкові ознаки. Матрикальна різноякісність насіння виникає внаслідок того, що рослини однієї і тієї самої культури мають неоднакові умови формування насіння. Якість насіння залежить від того, коли і в якому місці на рослині воно утворюється. Насіння, яке утворюється першим, краще забезпечується поживними речовинами і, як правило, має вищі врожайні якості. Насіння характеризується врожайними, сортовими і посівними якостями. Урожайні якості визначаються врожайністю сорту в конкретних умовах вирощування, а сортові — ступенем сортової чистоти посівів. Для сівби слід використовувати насіння районованих для даної зони сортів і гібридів з високою сортовою чистотою. Урожайність чистосортних посівів на 15— 20 відсотків вища, ніж несортових або нерайонованих. Сорт — це створена сукупність однорідних за морфологічними ознаками і біологічними якостями рослин, які походять від однієї або кількох родоначальних рослин і здатні успадковувати свою ботаніко-біологічну однорідність. Гібрид — це організм, який виникає від схрещення батьківських форм з різною спадковістю. При схрещуванні двох сортів утворюється міжсортовий гібрид, двох самозапильних ліній — простий міжлінійний гібрид, простого гібрида з лінією — трилінійний, двох простих міжлінійних гібридів — подвійний міжлінійний гібрид, трилінійного гібрида з лінією — чотири-лінійний гібрид тощо. Лінією називають потомство однієї рослини перехреснозапильної культури, яку примусово само-запилювали протягом 7—12 років. Покоління, одержане від схрещування батьківських форм, називають гібридом першого покоління (Р^. У гібридів першого покоління проявляється гетерозис (гібридна сила) — підвищення сили росту, життєздатності і продуктивності на 10—30% порівняно з вихідними формами. Це явище використовують для підвищення врожайності культур. Насіння, одержане від спеціально вирощених у наукових або елітнонасінницьких установах рослин, які найповніше відповідають тестовим показникам даного сорту, називають елітою. Насіння, отримане від сівби еліти, називають насінням першої репродукції, а після висівання цього насіння — насінням другої репродукції і т. д. Сортові і врожайні якості насіння кожної наступної репродукції, як правило, нижчі попередньої. Сортову чистоту визначають за допомогою польової апробації. На сортові посіви, які відповідають стандартам, господарству-власнику видається «Акт апробації», який є основним документом на сортове насіння. Посівні якості (чистота, схожість насіння, маса 1000 насінин та ін.) насіння характеризують придатність його для сівби, тобто як такі, що забезпечують одержання дружних сходів і запобігають поширенню бур'янів, шкідників і хвороб у посівах. Чистота насіння — це вміст насіння основної культури в масі насіння, виражений у відсотках. Якщо чистота нижча передбаченої стандартом, насіння не можна висівати. Домішки насіння бур'янів визначають у штуках на 1 кг насіння культури. Схожість — це кількість нормально пророслого насіння за встановлений для культури строк (7—10 днів залежно від культури), виражена у відсотках від кількості висіяних насінин. Вона є основним показником якості насіння. Низька схожість призводить до зрідженості посівів і зниження врожайності навіть тоді, коли нормою висіву можна досягти однакової густоти сходів. Схожість насіння, визначену в лабораторних умовах за стандартним режимом пророщування, називають лабораторною. Здатність проростків подолати опір грунту під час проростання називається силою росту. Характеризується вона кількістю і масою проростків у перерахунку на 100 рослин. Енергія проростання визначає дружність проростання насіння за перші 3—4 дні пророщування. Чим вища енергія проростання, тим дружніші сходи, тим менше вони пригнічуються бур'янами, тим вища врожайність культури. Схожість насіння в лабораторних умовах вища, ніж при висіванні в полі. Схожість насіння, висіяного в полі, називають польовою. Ваговитість насіння — це маса 1000 повітряно-сухих насінин, виражена в грамах. Від ваговитості і маси 1000 насінин залежить натура зерна — маса зерна в об'ємі 1 літра. Велике насіння містить більше поживних речовин, що забезпечує швидкий розвиток рослин у початковий період росту. Під час сортування насіння поділяють за ваговитістю і розмірами. Вологість насіння має велике значення для збереження його високих посівних якостей. Насіння із стандартною вологістю довше зберігає схожість. Нормальна вологість насіння зернових культур становить 14—15%, льону, соняшнику та інших олійних культур — 10—12%. При підвищеній вологості насіння швидко втрачає схожість, зігрівається, пошкоджується хворобами. Забороняється висівати насіння, в якому є карантинні шкідники і хвороби. Якщо в насінні є некарантинні шкідники і хвороби в допустимих кількостях, його знезаражують просушуванням, газацією (фумігацією), термічною обробкою або хімічним протруюванням. Посівні кондиції. Насіння, яке за якостями відповідає вимогам стандарту, називають кондиційним, а решту — некондиційним (непридатним для сівби). Через кожні 3—4 місяці посівні якості насіння треба перевіряти в державних насіннєвих інспекціях. На насіння, яке відповідає вимогам стандарту, видається «Посвідчення про кондиційність насіння». Показники якості насіння сільськогосподарських культур регламентуються Державним стандартом України — ДСТУ 2240-93 «Насіння сільськогосподарських культур. Сортові та посівні якості. Технічні умови». Об'єктом стандарту є підготовлене насіння до посіву сортів та гібридів сільськогосподарських культур, внесених у «Державний реєстр сортів рослин України», а також тих, що проходять виробниче випробування. У стандарті наведено норми сортових та посівних якостей, способи пакування, маркування, транспортування і зберігання насіння, його нормативно-технічну документацію. Насіння, яке не перевірене у державній насіннєвій інспекції або не відповідає нормам стандарту, до посіву не допускається. Правові питання, пов'язані з дією стандарту, регулюються Законом України «Про насіння і садивний матеріал». За етапами виробництва насіння сільськогосподарських культур поділяється на такі категорії: оригінальне, елітне і репродукції (для гібридів — гібридне). Оригінальне насіння (ОН) — насіння первинних ланок насінництва, яке реалізується для подальшого розмноження і отримання елітного насіння. Елітне насіння (ЕН) — насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких та інших господарствах, внесених у реєстр виробників України. Репродукції насіння (РН-1-З-перша-третя, РН-4-четверта та наступні) — насіння, отримане від послідовного пересіву елітного насіння. Гібридне насіння ( — перше, 2 — друге покоління) — насіння, отримане від схрещування генетично відмінних рослин (батьківських форм гібридів). Норми сортових та посівних якостей насіння диференціюються за етапами насінництва та його призначенням. Не допускається до сівби насіння, в якому виявлено: карантинні бур'яни (насіння, плоди), шкідники та хвороби згідно переліку, затвердженого у встановленому порядку; живі шкідники та їх личинки, що пошкоджують насіння, крім кліща, наявність якого в насінні репродукції не повинна перевищувати 20 шт./кг (винятки роблять для окремих культур). За сортовими та посівними якостями насіння зернових (крім кукурудзи), зернобобових та круп'яних культур повинно відповідати нормам, Не допускається до сівби насіння: а) зібране з посівів, уражених та засмічених за даними польової апробації: — стебловою та карликовою сажками — пшениці, три-тикале; — сажкою та рисовим афеленхом — рису; — пелюшкою — оригінальне та елітне насіння гороху; — м'якою пшеницею — оригінальне насіння твердої пшениці; — червонозерним рисом — оригінальне насіння рису; б) у якому виявлено: — насіння отруйних бур'янів — геліотропу пухнастоплідного і триходесми сивої; — гали пшеничної нематоди — у пшениці й тритикале;
2.Технологія посіву сільськогосподарських культур Способи сівби залежать від біологічних особливостей культури, родючості і забур'яненості грунту, забезпечення вологою, особливостей вирощування культури. При правильному способі сівби рослини рівномірно розміщуються на площі, що сприяє інтенсивному формуванню врожаю. Розрізняють розкидні і рядкові способи сівби. Останнім часом частіше використовують рядкові способи сівби. Серед них виділяють звичайний рядковий, вузькорядний, перехресний, широкорядний, стрічковий, смуговий, пунктирний, гніздовий, квадратно-гніздовий та інші. Звичайний рядковий спосіб сівби — це висівання насіння з міжряддями від 10 до 25 см (як правило — 15 см). Виконується сівалками СЗ-3,6, СЗТ-3,6, СЗА-3,6, СЗС-2,1 та ін. Якщо ширина міжрядь менше 10 см, такий спосіб сівби називають вузькорядним (як правило, 7,5 см), а більше 30 см — широкорядним. Для вузькорядної сівби використовують сівалки СЗУ-3.6, СЗЛ-3.6, які забезпечують висівання насіння з міжряддями 7,5 см. Перехресний спосіб сівби — це висівання насіння рядковим способом на одному полі у двох взаємно перпендикулярних напрямах половинними нормами висіву. Звичайний рядковий, вузькорядний і перехресний способи сівби застосовують при вирощуванні культур з невеликими площами живлення (зернові, крім кукурудзи і сорго, зернобобові, багаторічні трави). Для цього сівалки обладнують дисковими або анкерними сошниками. Вузькорядний і перехресний способи сівби забезпечують рівномірніше розміщення насіння по площі, тому врожайність таких посівів на 1,5—2,5 ц/га вища, ніж звичайних рядкових. Недоліком перехресного способу є те, що необхідно двічі засівати поле, а це збільшує затрати і призводить до руйнування структури грунту. Широкорядну сівбу застосовують при вирощуванні культур, які вимагають відносно великих площ живлення. Буряки, наприклад, висівають з міжряддями 45 см, картоплю, соняшник, рицину, кукурудзу — 70 см, овочеві культури — до 90 см. Широкорядним способом іноді висівають насіння гречки і проса. На таких посівах під час вегетації розпушують міжряддя. Стрічкову сівбу застосовують при вирощуванні проса, гречки, столових буряків, цибулі, моркви та інших культур. Насіння розміщують стрічками по 2—3 рядки з відстанню між рядками в стрічці 7,5—15, а між стрічками — 45—60 см. Для сівби використовують звичайні рядкові сівалки, у яких перекривають певні висівні апарати у визначеній послідовності. Пунктирний спосіб сівби є різновидом широкорядного з поодиноким розміщенням насіння в рядках на певній відстані одне від одного. На пунктирних посівах створюються сприятливіші умови ґрунтового і повітряного живлення для кожної рослини. Пунктирна сівба широко застосовується при вирощуванні кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, картоплі та інших культур. При гніздовому способі сівби насіння висівають групами в окремих гніздах. Найбільш раціональним різновидом гніздових посівів є квадратно-гніздовий, тобто такий, у якому насіння групами по кілька насінин розміщується по кутах квадратів. Так можна висівати всі культури, для яких звичайно застосовують широкорядні способи сівби, — кукурудзу, сорго, соняшник, бавовник, рицину та ін. На таких посівах взаємно перпендикулярними обробітками можна повністю механізувати боротьбу з бур'янами, значно зменшити витрати насіння і кількість застосовуваних гербіцидів. Посіви, в яких по кутах квадратів висівається по одній насінині, називають квадратними. У районах надмірного зволоження застосовують рядкову сівбу в попередньо утворені гребені або сівбу з одночасним формуванням гребенів (гребеневі посіви). Такий спосіб сівби (садіння) посилює забезпеченість рослин повітрям, теплом, поживними речовинами і дозволяє почати посів у більш ранні строки. 3. Строки сівби і норми висіву насіння. Своєчасна сівба — одна з основних умов вирощування високих урожаїв культурних рослин. Озимі культури сіють у такі строки, щоб рослини встигли до зими укоренитися, утворити по 3—4 пагони і нагромадити в тканинах захисні сполуки. Пшениці, житу, тритикале для цього достатньо 45—55 днів осінньої вегетації. При ранніх строках сівби озимі пошкоджуються прихованостебловими шкідниками (злакові мухи, опоміза, шведська муха, гессенська муха та ін.), а також хворобами (снігова цвіль тощо), переростають, що знижує їх зимостійкість. При запізненні з сівбою рослини не встигають зміцніти, нагромадити захисні сполуки, тому мають низьку зимостійкість, меншу продуктивну кущистість. Для озимих культур встановлені оптимальні календарні строки сівби: для Полісся — з 25 серпня по 15 вересня, для Лісостепу — з 1 по 20 вересня, для північного і центрального Степу — з 10 по 25 вересня, для південного Степу — з 15 по 30 вересня. У кожному господарстві строки сівби треба уточнювати залежно від сорту, родючості грунту, забезпеченості вологою, метеорологічних умов. Ярі культури висівають в агротехнічні строки, коли настає фізична спілість грунту, температура стійко перевищує мінімальний поріг температур для проростання насіння і розвитку рослини. За строками сівби ярі культури поділяють на ранні, середніх строків сівби і пізні. Насіння ранніх ярих проростає при температурі 1—5 °С, і сходи їх не пошкоджуються приморозками. Ранні ярі культури висівають у найбільш ранні строки, як тільки грунт прогріється до цих мінімальних температур і буде кришитись під дією знарядь обробітку. При ранній сівбі рослини краще використовують ґрунтову вологу, менше пошкоджуються шкідниками. До культур ранніх строків сівби належать яра пшениця, ячмінь, овес, горох, вика, льон, буряки, морква та ін. Культури середніх строків сівби висівають, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до 6— 10°С і зникне загроза повернення заморозків. Сівбу або садіння пізніх ярих культур починають тоді, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 10—14°С (рис, гречка, бавовник та ін.). Оптимальні строки сівби кожної культури дуже стиснуті, при запізненні з сівбою знижується врожай. Норма висіву — це кількість або маса насіння, яку висівають на площі 1 га. Кожний вид рослин, сорт, гібрид формує найвищу врожайність лише при певній кількості рослин на площі. Тому оптимальні площі живлення і норми висіву у різних культур неоднакові. Так, площа живлення рослин льону-дов-гунця становить 4—5 см2, пшениці — близько 20 см2, кукурудзи близько 0,3 м2. Відповідно на 1 га висівають 25—30 млн. насінин льону, 4—6 млн. насінин пшениці і 40—80 тис. насінин кукурудзи. Норми висіву залежать від біологічних особливостей сорту, родючості ґрунту, мети вирощування культури. Наприклад, сорти зернових культур, які мають високу кущистість і схильні до вилягання, необхідно сіяти меншою нормою висіву насіння, ніж сорти, які слабко кущаться і стійкі проти вилягання. Скоростиглі сорти і гібриди мають менші розміри, ніж пізньостиглі, тому їх висівають густіше. Густота рослин на посівах у посушливих регіонах має бути меншою, ніж у районах достатнього зволоження. Для більшості культур на бідних грунтах норма висіву насіння повинна бути більшою. Оптимальні норми висіву визначають дослідним способом, а в кожному конкретному випадку масову норму висіву розраховують за формулою де Н — норма висіву, кг/га; К — норма висіву, млн. схожих насінин на 1 га; А — маса 1000 насінин, г; ПП — посівна (господарська) придатність насіння, %. Глибина сівби. Під час сівби насіння загортають у грунт на певну глибину, щоб створити оптимальні умови для його проростання. Чим крупніше насіння одного і того самого сорту, тим глибше його можна загортати в грунт. Однак не існує прямої пропорційності між розмірами і глибиною загортання насіння, коли йдеться про різні культури. Так, насіння проса в 5—10 разів дрібніше від насіння пшениці, жита і тритикале, але глибина його загортання в грунт майже така сама, як і у цих культур. Глибина загортання насіння більшості культур не перевищує 10 см (частіше 3—5 см). Навіть глибина садіння картоплі становить 8—10 см. На меншу глибину висівають насіння культур, які при проростанні виносять на поверхню сім'ядолі (льон, люпин, квасоля, цукрові буряки та ін.). На легких грунтах глибину сівби збільшують, а на важких — зменшують. Визначальним фактором, від якого залежить глибина сівби, є вологість грунту. При пересиханні верхнього шару грунту глибину загортання насіння збільшують. Насіння треба висівати на тверде ложе і вкривати нещільним грунтом, щоб забезпечити доступ повітря до нього. Велике значення має рівномірність глибини загортання насіння. Нерівномірне загортання насіння призводить до неодночасної появи сходів, а отже розвитку рослин і дозрівання. Лекція. 6 |
|
Урок №15 Природознавство 6 клас Дата 07. 12. 11 Тема уроку: «Грунт.... Тема уроку: «Грунт. Склад грунту. Різноманітність грунтів. Родючість грунту та способи її підвищення. Поняття про добрива» |
Тема: Санітарна охорона ґрунту Мета заняття: Закріпити знання про гігієнічне,епідеміологічне та ендемічне значення грунту |
|
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
Питання гарантованого рівня знань Поняття про виробничу програму. Натуральні та вартісні показники виробничої програми |
|
Лекція вчителя. Сторінками життя та творчості митця Життєві випробування... Т. Манн – німецький письменник, його світоглядні та естетичні позиції. Ранній роман «Будденброки», його реалістичний характер та... |
Лекція №5 Тема : Цитологія наука про будову і функції клітин Мета: навчальна: розглянути основні методи цитологічних досліджень та загальний план будови клітин, сформувати поняття про основні... |
|
Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.) |
Тема Прості речовини метали і неметали Повторити класифікацію речовин. Закріпити поняття про елементи – неметали та прості речовини на прикладі Оксигену. Дати поняття про... |
|
Лекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту Поняття „управління” і „менеджмент” в фізичному вихованні і спорті: спільне та особливе |
ОПАЛЕ ЛИСТЯ – НЕ ПАЛІТЬ! Значна кількість поживних елементів (азоту, сірки, фосфору, калію, кальцію, магнію, заліза та ін.), узятих деревами з ґрунту, повертається... |