1.Історія як наука. Періодизація іст. У. Іст. Джерела


Назва1.Історія як наука. Періодизація іст. У. Іст. Джерела
Сторінка1/16
Дата15.03.2013
Розмір1.99 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Історія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
1.Історія як наука. Періодизація іст. У. Іст. Джерела.

Історія-наука, яка

вивчає сукупність подій, явищ, фактів минулого, які дають науково-обгрунтоване уявлення про головні тенденції становлення та розвитку людини, суспільства, держави. Предмет вивчення-історична діяльність укр. народу та його предків від найдавніших часів до сьогодення.

Періодизація іст. У.:

1)Первіснообщинний лад, або доцивілізаційний (доісторичний) період ( 800 тис. рр. тому – початок І тис. до н.е.);
2) Скіфо-сарматська й еллінська доба, або античний період (VII ст. до н.е. – VI ст. н.е.);
3) Германо-тюрко-слов’янська доба, або ранньосередньовічний період (VII – ІХ ст.);
4) Києво-руська доба, або зріле середньовіччя (Х – перша половина XIV ст.);
5) Польсько-литовська й татарська доба, або пізнє середньовіччя (середина XIV – середина XVII ст.);
6) Козацько-малоросійська доба, або ранній новий час (середина XVII – кінець XVIII ст.);
7) Російсько-австрійська (імперська) доба, або новий час (остання чверть XVIII – початок ХХ ст.);
8) Радянська доба, або новітній час (1920 – 1991 рр.);
9) Доба української державної незалежності, або пострадянський період (з 1991 р.).

Типи історичних джерел: 1.речові джерела-залишки архітектурних споруд, предмети побуду, монети, знаряддя праці. 2. Етнографічні –дані про особливості побуту, культури, звичаїв.3. лінгвістичні- дані з розвитку мови. 4. Усні- прислів*я, приказки. 5. Письмені- актові матеріали. Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).

Історична методологія:1.історичний метод пізнання,2.логічний метод,3.порівн-іст.4.ретроспективний,5.міжнаукові,6.математичнийІснує ряд принципів – фундаментальних припущень, вимог щодо застосування методів і забезпечення вірогідності результатів дослідження. Одним із найважливіших принципів, на думку більшості вітчизняних істориків, є принцип об’єктивності, який зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи ні. Важливим у процесі пізнання є принцип історизму, який передбачає розгляд історичних фактів у конкретному історичному середовищі, в динаміці їх розвитку. Важливе значення мають діалектичний принцип, який передбачає розгляд різноманітних явищ у взаємозв’язку, саморозвитку і взаємообумовленості, а також системний принцип – підхід до певної сукупності історичних фактів як до стрункої системи з властивими саме їй закономірностями і зв’язками.
Історик моделює минуле на основі наявної в нього інформації, яка завжди неповна. Отже, знання про минуле носить гіпотетичний, імовірнісний характер. Історія неможлива без фактів, але до них не зводиться. Тобто, факти самі по собі не створюють загальної картини, концептуальної схеми - вони, скоріше, в неї вписуються.
Оскільки «уся сукупність фактів» ніколи нам не дана повною мірою - це неможливо, та й у цьому немає необхідності - особливе значення в науці набуває інтерпретація фактів. Зрештою факти завжди постають у тій або іншій інтерпретації, від неї залежить їхній добір. Те, що при одному підході є найважливішим фактом, при іншому підході рівно нічого не значить. Історичне пізнання не зводиться до суми фактів чи до набору інформації про минуле

2.Передісторія У: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).

Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою

2.існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.

Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.

За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.

На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “ людина розумна ”, яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.

Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д. У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм: анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет; тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха; магії - чаклування перед полюванням; фетишизму - віри у надприродні властивості речей. Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом.

Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області.

В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е. ). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина.

Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.

Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е. ) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.
3. Трипільська культура. Найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту (мідно-кам'яний вік - 2,5 тис. рр. до н.е.) була трипільська, пам'ятки яко виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Назва її походить від однойменного села на Київщині, де її залишки вперше були досліджені ще на початку 90-х років минулого століття українським археологом чеського походження В. Хвойкою. Вона була поширена від південне-східного Прикарпаття до Дніпра переважно на територі лісостепової смуги Правобережної України та Молдавії на площі приблизно 190 тис. кв. км.. Особливістю трипільської культури був досить тривалий період (1500-2000 рр.) поступового розвитку. Походження цієї культури остаточно не з'ясовано. Одні вчені вважають, що її залишили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена із Балкан чи Східного Середземномор'я Трипільська культура належала найбільш розвиненій групі племен того часу. Ці племена були обізнані з обробітком заліза, міді,вміли виготовляти знаряддя праці, зброю, оздоби, будувати прямокутні наземні житла з дерев'яним каркасом, ліпити досконалий гончарний посуд, прикрашений поліхромною або промальованою орнаментацією у формі спіралей, стрічок та інших композицій. Знахідки трипільсько культури досліджено в селах Луці - Врублівецькій і Ленківцях над середнім Дністром, в урочищі Коломийщина на Київщині, в селах Володимирівні у Степовій Україні, Шишшцях на Буковині, у могильнику на Червоному хуторі біля Києва. Провідними галузями господарства цих племен були орне землеробство, рільництво та скотарство. Вирощували всі основні хлібні злаки. Трипільці вирощували абрикоси, сливу, аличу, тобто ті культури, які дійшли до наших днів. Знаряддями обробітку грунту спочатку була мотика з кам'яним або роговим кінцем, а згодом - рало, плуг і тяглова сила тварин: биків і коней. Урожай зернових збирали крем'яними серпами, мололи зерно кам'яними жорнами. Це різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Розводили велику й дрібну рогату худобу. Полювання та риболовля перетворились на допоміжні види діяльності. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу рік на першій і другій надзаплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали з кілька десятків жител та господарських будівель, розміщених рядами або по колу. Число мешканців досягало кількасот. Найтшювіпшм житлом було глинобитна одно та двоповерхова будівля прямокутної форми з кількома приміщеннями, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і мали вікна, призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки. Перший поверх призначався, як правило, для печі, зберігання інвентаря, помолу зерна, а верхній - для житла. Покрівля була двосхила, крита соломою і,мабуть, знизу обмазана глиною. У кожному будинку проживали, як правило, дві - три споріднені парні сім'ї. Такі поселення розташовувались біля річок і складалися з кількох десятків наземних жител, зведених рядами або колом одне біля одного. До них прилягали господарські приміщення. Основні знаряддя праці - ножі, мотики, різці, свердла, предмети побуту і прираси, тесла - виготовлялися з каменю, кременю, кістки, рогу, глини. Були й металеві вироби. Наприклад, з міді. При виробленні знарядь праці використовували дриль з кам'яним свердлом. Трипільські племена, які не мали на своїй території покладів міді, шляхом торгового обміну з населенням Середземномор'я і Балканського півострова, одержували мідні сокири, ножі, кинджали, рибальські гачки, шину, побутові речі і прикраси. Розвивалося прядіння і ткацтво. За рівнем соціальне-економічного розвитку племена трипільської, культури наблизилися до рівня цивілізаці Єгипту та Близького Сходу, але з різних причин не мали державних утворень. Однією з них та одночасно досить вірогідною причиною зникнення цієї культури стала навала скотарських племен з Північного Причорномор'я. Фахівці висловлюють також гіпотези, що грунтуються також на клімато- екологічних, антропологічних засадах. Характер господарське діяльності трипільців зумовив дальший розвиток територіальних зв'язків у формах соціального життя. На основі теоретичних общин формуються племена, зарод жуються міжплемінні об'єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами - патріархами.

4. Перші етноси на території України
Кіммерійці прийшли в 10000 р. до н. е. Теорії походження – 1) автохтонна – вони утворились біля Чорного моря внаслідок змішування племен; 2) прийшли племена – прийшли з Ірану. Вперше згадує Геродот. Вели осілий спосіб життя. Внаслідок зміни клімату почали мігрувати. Мали вождя, потужне військо. Досконалою була кінська збруя та зброя. При похованні чоловіка клали зброю, знаряддя праці, продукти. При похованні жінки клали посуд, продукти, прикраси. Вели активну торгівлю з сусідніми племенами. Скіфи прийшли у 7 ст. до н. е. Мали досконалу зброю. У 6 ст. до н. е. формують протодержаву. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Атей – скіфський цар, карбував монети. У 3 ст. до н. е. на півдні утворюється нова Скіфія.Скіфи добре обробляли грунт, вирощували пшеницю, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скифію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) і інші. Зазнають удару від сарматів. Сармати були подібними до скіфів, але були більш агресивними. Також вели торгівлю з грецькими колоніями. Існую думка що Сармати походять від шлюбу скіфів з амазонками. Жінки воювали на рівні з чоловіками.В могилу жінки клали не тільки прикраси але і зброю. Активно впроваджується військова тактика. Протримались до 3 ст. до н. е.

5.Антична колонізація Північного Причорномор*я

З кінця VII в. до н.е. греками (в основному вихідцями з Мілета) на Північному узбережжі Чорного моря й в устях рік, що впадають у Чорне море, були засновані торгові факторії, що виросли згодом у міста: Тиру (устя Дністра), Ольвія (устя Юж. Бугу), Пантікапей (на місці м. Керч), Феодосія, Херсонес (на місці Севастополя) та Найбільшої з міст-республік була Ольвія, єдиною монархією - Боспорське царство. Економіка держав-республік була багатоплановою. Торгівля велася по 2-х напрямках: із Грецією і зі скіфами (сів. сусідами). У Грецію вивозилися: хліб, худоба, шкіра, хутровина, раби й ін. З Греції ввозилися товари для жителів міст і для перепродажу скіфам; віно, оливкова олія, озброєння, тканини, мармур, предмети мистецтва й ін. Скіфам продавали: вино, ювелірні вироби, кераміку і т.п.; імпортували - худоба, хліб, хутра і рабів. Ремесло - досягло високого рівня і славилося виготовленням металевих виробів (дзеркал, статуеток, прикрас і т.п.), керамічним виробництвом (глиняні судини, черепиця, посуд і т.п.), ткацтвом, ювелірним і каменерізним виробництвом і ін. Землеробство -розроблялися пшениця, ячмінь, просо, виноград, яблуко, груша, гранати і м. п. Тваринництво у господарстві утримувалися: коня, корови, вівця, свині й ін. Рибальство - у ріках і на море. Політичний розвиток. Існувало дві форми правління: а) Міста-республіки (Ольвія, Тиру, Херсонес і ін.), у яких законодавча влада належала народним зборам. У нього входили всі вільні городянини-чоловіки. Виконавча влада належала архонтам, що обиралися з рабовласницької знаті міста. б) Монархія - Боспорське царство, що виникнуло в 5 в. до н.е. у результаті об'єднання ряду міст на чолі з Пантікапеєм. Законодавча і виконавча влада концентрувалася в руках царя (династії Перепадів, Митридатів і ін.). У 107 р. до н.е. Перепад був убитий повсталими рабами під проводом Савмака, що захопив царський трон і початків чеканити власну монету. Ідеологія - антична релігія; у містах відправляли культ того бога, у залежності від того, із якої частини Греції були переселенці (у Боспорському царстві - культ Аполлона, через мелетського походження його жителів). Причини спаду: а) із 3 в. н. 9. починається загальна криза античного товариства (праця рабів стала невигідна, відбувається натуралізація господарського життя, різке скорочення внутрішньої і зовнішньої торгівлі), що спричинило за собою ослаблення причорноморських держав; б) набіги кочівників. У результаті: у 3 в. н.е. під тиском готовий загинула Ольвія й ін. міста-республіки, у IV в. н. е. під набігами гуннів - Боспорське царство.

6. Велике переселення народів. Готи, гуни, авари. Велике переселення народів — у вузькому сенсі під В.п.н. в сучасній історіографії розуміють рух племен і народів у 4-6 ст. н.е. в різних напрямках Європи, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Римської імперії в 375 році н.е. Починаючи з нижнього Дунаю і території сьогоднішньої Західної України, цей процес привласнення землі захопив також інші, більшою частиною германські племена і поширився у напрямку Західної і Південної Європи. Беспосереднім наслідком цього процесу вважається загибель Римської імперії. В широкому сенсі - Велике переселення народів розпочалось з кінця 3-го тисячоліття до Р.Хр, про що свідчать древні китайські та єгипетські джерела, - з причини зростання населення, нестачі вільної землі, зміни клімату, тощо. Наслідком Великого переселення племен стало й виникнення на теренах Європи нових народів і нових держав. Готи-давньогерманські племена. За твердженням античних авторів, готи на початку нашої ери жили на пд. узбережжі Балтійського моря й у низовинах Вісли, куди переселилися зі Скандинавії. З 2-ї половини 2ст. готи почали рух на пд. у 1-ій половині 3ст вони досягли пн. причорномор*я, де близько 260р захопили ряд античних міст-держав:Ольвію, Тиру,Боспорське царство. Племена готів поділ. на племенні групи, на чолі яких стояли вожді, або конунги. Вели війни проти Римської імперії, що призвело до втрати Римом Дакії. У 2-ій половині 4ст з готами успішно боролися анти. Готи, що осіли на зх. від Дністра, назив вестготами, а ті, що жили в низов*ях Дніпра-остготами. У 4ст вони прийняли християнство у формі аріанства. Саме у цей період готи створили сильне політичне об*єднання на чолі з остготським королем Германаріхом. 375р готське об племен було розгромлене гунами і витиснуте з Причорномор*я. Невелика частина готів залишилася жити в Криму Гуни-невеликий кочовий народ, що сформувався на території Цент. Азії наприкінці 3ст до н е. уперше згадується в китайських джерелах. На початку 2ст н е гуни з*явились в степах Пн. Причорномор*я. Скоривши аланів, вони 375р на чолі з вождем Баламбером розбили готів та антів і зайняли простір між Доном і Карпатами. Підпорядкування гунами остготів і витиснення вестготів у Фракію дало початок В П Н. 395-415рр гуни здійснили походи в Закавказзя, Сирію, Месопотамію, Фракію та Іллірію. 420р- гуни перемістилися в Паннонію.445р-вождем став Аттілла. 447-гуни на чолі з Аттілою здійснили похід на сх. Римську імперію. 451-напали на Таллію. 452-вдерлися в Італію. 455- у битві біля Недао гуни були розбиті й відступили в Південноукраїнські степи. Зазнавши поразки у Фракії(469) від візантійської імперії, вони незабаром розсіялися по різних територіях. Авари-великий племінний союз, в якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. Вперше згадуються в давньогрецьких авторів 5-6ст. Авари стали авангардом великої групи племен, які просувались в У з території Ценр. Азії та складали основу Тюркського каганату. Уперше з*явились на території суч У у 558р, напавши на населення призов*я. Після 565р авари почали ходити в грабіжницькі походи в Центр. Європу. З 70-х років 6 сторіччя авари почали систематичні вторгнення у Візантію, завдали ряд поразок та змусили платити данину. Значні вторгнення аварів на Балкани відбувалися в 59, 598рр. Основним заняттям аварів було екстенсивне кочове відгонне скотарство. Економічно вони залежали від підкорених ними землеробських народів.


7.Стародавні слов*яни. Перші згадки, прабатьківщина та формування державності східних слов*ян. Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства. Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах. Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст. ) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти. Існують згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела...
Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕКТРИЧНОЇ ДУГИ І ОСНАЩЕННЯ ДЛЯ ЗВАРЮВАННЯ НЕПЛАВКИМ...
Мета роботи: ознайомитися з сутністю процесу аргонодугового зварювання W-електродом; установити особливості газового захисту металу...
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);...
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
Історія України як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела
Методологія історії України. Основоположні принципи історичного пізнання. Етнополітичний контекст української історії
Митрополит Мирослав Любачівський // Стрийщина : іст мемор зб. Нью-Йорк, 1990. Т. С. 95 96
Митрополит Мирослав Любачівський // Стрийщина : іст мемор зб. – Нью-Йорк, 1990. – Т. – С. 95 – 96
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73
Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев
Зм іст програмового матеріалу
Зображення природи різними поетами: спільне та відмінне в описах. Взаємозв’язок стану людської душі та опису природи. «Олюднення»...
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.»
Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка