Дистанційний курс дисципліни «Соціолінгвістика» покликаний ознайомити з галуззю мовознавства, яка вивчає мову у зв’язку з соціальними умовами її існування
|
|
Скачати 1.3 Mb.
|
|
Проектне завдання 2. Підготовка реферату за темою «Національно-культурна специфіка мовленнєвої поведінки. Розділ 2.4. Мова як суспільне явище. Структура:
Ключові слова: своєрідність мови, семіотика, істотні ознаки Цілі та завдання розділу. Успішне вивчення розділу дозволяє: зрозуміти, що мова, свідомість і соціальний характер трудової діяльності взаємозв’язані . Мати уяву про те, що наявність мови є необхідна умова існування суспільства. Знати, що наявність мови є необхідна умова матеріального і духовного буття. Володіти ключовими поняттями: такими, наприклад, як «своєрідність мови». Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.4. При вивченні Розділу 2.4.важливо зрозуміти, що мова залежна і незалежна від суспільства. Проаналізувати мову як явище духовної культури людини. Ретельно розібратися в питанні, що мова не відноситься до ідеологічної та світоглядової форми суспільної свідомості. Вивчаючи пункт 1, докладніше зупиніться на своєрідності мови як суспільного явища. Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на ознаки, що відрізняють мову від інших явищ суспільства. Прочитайте та виділіть основні моменти змісту тексту: Своєрідність мови як суспільного явища. З погляду семіотики мова - унікальна, але не єдина знакова система: вона порівняна з мовою бджіл, дорожньою сигналізацією, алгоритмічною мовою програмування. З погляду науки про суспільство мова не має аналогів. Вона не просто своєрідна - по ряду істотних ознак вона відрізняється від усіх суспільних явищ.
Мова залежна й не залежна від суспільства. Глобальність мови, її включеність в усі форми суспільного буття й суспільної свідомості породжують його надгруповий і надкласовий характер. Однак надкласовість мови не означає її зовнісоціальність. Суспільство може бути розділеним на класи, але воно залишається суспільством, тобто відомою єдністю, с о о б щ н о с т ь ю людей. У той час як розвиток виробництва приводить до соціальної диференціації суспільства, мова виступає як його найважливіший інтегратор. Разом з тим соціальна структура суспільства й соціолінгвістична диференціація мовної практики мовців знаходять відоме відбиття в мові. Загальнонародна мова соціально неоднорідна. Її соціальна структура, тобто склад і значимість соціальних варіантів мови (професійне мовлення, жаргони, просторіччя, кастові мови й т.і.), а також типи комунікативних ситуацій у даному суспільстві обумовлені соціальною структурою суспільства. Однак, при всій можливій гостроті класових протиріч, соціальні діалекти мови не стають особливими мовами.
6.Мова не ставиться до ідеологічних або світоглядних форм суспільної свідомості (на відміну від права, моралі, політики, філософського, релігійного, художнього, повсякденній свідомості). Як сказав Йосип Бродський у Нобелівській лекції, "мова до етичного вибору не здатна".
Своєрідність мови як суспільного явища, по суті справи, корениться в її двох особливостях: по-перше, в універсальності мови як засобу спілкування й, по-друге, у тім, що мова - це засіб, а не зміст і не ціль спілкування; семантична оболонка суспільної свідомості, але не сам зміст свідомості. Мова стосовно духовної культури суспільства зіставимо зі словником стосовно всієї розмаїтості текстів, побудованих на основі цього словника. Та сама мова може бути засобом вираження полярних ідеологій, суперечливих філософських концепцій, незліченних варіантів життєвої мудрості. Отже, мова виступає як універсальний засіб спілкування народу. Вона зберігає єдність народу в історичній зміні поколінь і суспільних формацій, всупереч соціальним бар'єрам, - тим самим поєднуючи народ у часі, у географічному й соціальному просторі. Питання для самоконтролю:
Висновки: Своєрідність мови як суспільного явища насправді полягає в двох особливостях: по-перше, в універсальності мови як засобу спілкування і, по-друге, у тому, що мова – це засіб, а не зміст і не мета спілкування; семантична оболонка суспільної свідомості, але не сам зміст свідомості. Розділ 2.5. Форми існування мови. Структура: 1.Територіальна та соціальна диференціація мови. 2. Форми існування мови. Ключові слова: диференціація, діалект, професійна мова, літературна мова Цілі та завдання розділу. Успішне вивчення розділу дозволяє: зрозуміти, що можливість говорити і писати, яку має кожна мова по- різному реалізується у мовленні. Мати уяву про те, що формами існування мови є територіальні діалекти, різні соціальні діалекти, літературна мова. Знати, що форми існування мови різняться за складом мовних засобів, соціальним статусом, ступенем і характером нормування. Володіти ключовими поняттями: такими, наприклад, як «соціальна диференціація мови». Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.5. При вивченні Розділу 2.5.важливо зрозуміти, що з часом мовна відстань між літературною мовою і діалектом поступово скорочуються; проаналізувати функціональну структуру національної мови, яка може бути представленою як ієрархія усіх форм його існування. Ретельно розібратися у різниці варіантів між нормами літературної мови і нормами нелітературної мови. Вивчаючи пункт 1, докладніше зупиніться на територіальній та соціальній диференціаціях мови, своєрідності мови як суспільного явища. Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на ознаки, що відрізняють мову від інших явищ суспільства. Прочитайте та виділіть основні моменти змісту тексту: Територіальна й соціальна диференціація й форми існування загальнонародної мови. Можливості говорити й писати, ув'язнені в кожній мові, по-різному реалізуються в мовленні. Так, що говорять по-російському можуть вимовляти слово холодно з різним наголосом: [хбладна], [халадно] і [халодна], або з асиміляцією (уподібненням) звуку Д звуку [н]: [холанна], або — у північноросійських говорах — окаючи, тобто розрізняючи ненаголошені [про] і [а]: [холодно], або — у середньо- і південноросійських говорах, а також у літературній російській мові — акаючи, тобто вимовляючи ненаголошені [а] і [про] однаково: [холадна]. У російському мовленні, далі, одні говорять — граючи, інші — играючи, а хтось — игравши, або играмши, або граю. Ту саму річ мовці російською мовою називають по-різному: глечик, глечик, махотка, глечик, горлач, жбан, кубан, балакирь. У наявності, таким чином, широка варіантність у реалізації мовних можливостей однієї мови. Системи регулярних і взаємозалежних варіантів реалізації мовних можливостей утворять форми існування мови, тобто достатні для комунікації варіанти мови, використовувані в тім або іншому соціумі (народі, етнографічній спільності, соціальній або професійній групі мовців). Формами існування мови є територіальні діалекти (говори), наддіалектні мовні утворення (койне), різні соціальні діалекти (професійне мовлення, професійні арго, таємні корпоративні мови, кастові мови), просторіччя, молодіжне арго, побутово-розмовна мовлення, літературна мова. У принципі всі форми існування мови (крім таємних мов) доступні розумінню в межах даного народу. Форми існування мови розрізняються між собою складом мовних засобів, соціальним статусом (навкруги функцій, сферами вживання), ступенем і характером нормування. Вищою формою існування мови є літературна мова, тобто зразкова, нормалізована мова, протипоставлена діалектам, просторіччю й арго. У сукупності всі форми існування певної мови утворять загальнонародну мову. Взаємини окремих форм існування мови можуть бути різними в різних мовах, а також у різні періоди історії однієї мови. Поки не зложилася письмова традиція, на перший план виступають взаємини між окремими територіальними діалектами. Після формування літературної мови найбільш істотними стають протиставлення літературної мови й нелітературного мовлення (діалектів і просторіччя), а також ступінь діалектної дрібності й глибина діалектних розходжень. У різних національних колективах по-різному розподілені сфери використання й суспільні функції літературної мови й нелітературного мовлення. Так, в одних культурах, наприклад в арабських країнах, Індії, в історії російської мови до кінця XVII в., історії чеської мови до кінця XIX - початку XX в., "вірною" зізнається тільки письмово-літературна мова й, отже, побутово-розмовне мовлення виявляється нелітературної, ненормативної. В інших культурах невимушене усне спілкування може відбуватися на літературній мові, тобто не протиставлятися зразковому, правильному мовленню, і, cлeдoвaтeльнo становити побутово-розмовний варіант літературної мови. У мовному розвитку багатьох народів спостерігається тенденція до розширення суспільних функцій і сфер використання літературних мов. Якщо на зорі писемності літературна мова - це мова деяких високоавторитетних текстів (насамперед священних), то в сучасному світі літературні мови використовуються повсюдно, у тому числі в невимушеному повсякденному спілкуванні. Взаємини літературної мови діалектів також міняються в часі. Звичайно літературна мова народу створюється на базі певного діалекту групи близьких діалектів. Так, в основі сучасної китайської літературної мови пунтухуа лежать північнокітайські пекінські діалекти; літературна французька мова сформувалася на основі франсийського діалекту; іспанський — на основі діалекту Кастилії; в основі російської літературної мови — середньоросійські московські говори; в основі білоруського — центральні мінсько-молодечненські говори Білорусі. Глибина розходжень ("мовна відстань") між літературною мовою й діалектами багато в чому залежить від глибини діалектних розходжень в епоху формування літературної мови. Так, із за затягнення роздробленості італійських земель, пізніше (1861 р.) формування єдиної італійської держави породили "італійський ліс -діалектів", як образно характеризував сильну діалектну дрібність італійської мови Г. В. Степанов. У підсумку літературна італійська мова, що зложилася в XIV в. на основі тоскано-флорентійських діалектів, дотепер досить значно відрізняється від діалектного мовлення інших регіонів країни. Аналогічна картина спостерігається у взаєминах літературної німецької мови й німецьких діалектів. Із часом мовна відстань між літературною мовою й діалектами поступово скорочується. З одного боку, для післефеодальних формацій характерно поступове стирання діалектних розходжень; при цьому в першу чергу звичайно нівелюються сугубо місцеві особливості. З іншого боку, зростає комунікативна значимість основного наддіалектного конкурента місцевих прислівників - літературної мови. Функціональна структура загальнонародної (національної) мови може бути представлена як ієрархія всіх форм її існування. Ключовою опозицією в цій ієрархії є протиставлення літературної мови й ненормативних різновидів мовлення, при цьому для характеристики нормативно-стилістичного укладу конкретних мов дуже важливо, чи входить у їх "нормативний простір" така форма існування мови, як розмовне мовлення (тобто невимушене усне мовлення людей, що володіють літературною мовою, у неофіційній обстановці). Запропонована схема в цілому відповідає нормативно-стилістичному укладу сучасної російської мови - одного з тих мов, де в просторі "правильних" різновидів мови є місце й для розмовного мовлення. Вона становить широку "демократичну" підставу літературної мови. Зрозуміло, межа норми між розмовним мовленням і нелітературним мовленням (у першу чергу просторіччям) - це аж ніяк не "залізна завіса": вони активно взаємодіють і впливають один на одного. Через розмовне мовлення вплив просторіччя, молодіжного арго, діалектів випробовують і інші функціональні різновиди літературної мови, у першу чергу - мова засобів масової комунікації й публіцистичний стиль. Науковий і особливо офіційно-діловій стилі більше консервативні й далі відстоять від розмовного мовлення й ненормативних різновидів мови. Поняття "мова художньої літератури" (на схемі відповідне "простір" розташовується паралельно всій загальнонарідній мові) варто відрізняти від категорії "літературна мова". "Літературність" літературної мови (тобто правильність) створюється опозицією "нормативне ненормативне мовлення". "Художність" мови художньої літератури створюється її естетичною функцією, її зображувально-виразною спрямованістю. Питання про "правильність" мови в художньому тексті (наприклад, про допустимість просторіччя, діалектизмів, арготизмів, як і професіоналізмів, канцеляризмів і т.і.) просто не важливий: для письменника все, що є в загальнонародній мові, - це всі засоби зображення й вираження, при цьому вибір конкретної "фарби" диктується не оглядкою на мовну нормативність, а художньою доцільністю, естетичною умотивованістю (згадаємо топографічний план Бородінського бою не у підручнику історії, а в художньому тексті - в "Війні й світі"). Як у літературі немає заборонених тем, так у мові художньої літератури немає заборонених слів. Мова художньої літератури - це й дзеркало всього багатства загальнонародної мови, і можливість для художника слова відбити світ і виразити нові змісти.  Літературна мова як вища форма існування мови. Всі форми існування загальнонародної мови (літературна мова, територіальні й соціальні діалекти, просторіччя, професійне мовлення, молодіжне арго й т.і.) у своєму соціумі (народі, етнографічній спільності, соціальній або соціально-віковій групі) становлять мовну норму даного соціуму. Природа мовних норм однакова й у літературній мові й у діалектах або арго, оскільки головне, чим створюється саме явище мовної норми, - це наявність у мовців "мовного ідеалу". Таким чином, літературна мова - це тільки одна зі співіснуючих норм загальнонародної мови, причому в реальності не завжди найпоширеніша (наприклад, більшість населення може говорити на діалектах). Однак літературна мова - це об'єднуюча, наддіалектна й надстановна форма загальнонародної мови, тому за нею майбутнє. Між нормою літературної мови й нормами нелітературних варіантів мови є ряд істотних розходжень: 1. Незважаючи на свій генетичний зв'язок з локальною діалектною базою, літературна мова виникає як принципово наддіалектна форма існування мови. У наступній історії, особливо в новий час, функції й сфери використання літературних мов розширюються, а норми - демократизуються (у першу чергу завдяки тому, що формуються засоби неофіційного усного спілкування літературною мовою - розмовне мовлення;). Нормами сучасних літературних мов в основному володіють люди, що мають середнє й вище утворення, тобто в наш час - це більша частина населення. Завдяки школі й засобам масової комунікації норми літературної мови поширюються усе ширше. Таким чином, у сучасному світі літературні мови стають основною формою існування загальнонародних мов - як по розмаїтості своїх соціальних функцій, так і по місцю в мовному спілкуванні всіх мовців. 2. У силу найбільшої соціальної значимості літературної мови - (у порівнянні з іншими формами існування загальнонародної мови) норми літературної мови мають найвищий престиж у суспільстві. 3. У літературній мові "мовний ідеал" мовців (подання про правильне мовлення) у найбільшій мері усвідомлений суспільством. Суспільство піклується про зміцнення й поширення літературної норми у всьому колективі мовців. Тому норми літературної мови кодифікуються, тобто зводяться в спеціальні книги - словники, граматики, різного роду довідники по культурі мовлення. На основі повних ("академічних") нормативних граматик і словників пишуться шкільні підручники рідної мови; з нормативними описами мови постійно звіряються редактори книг і текстів масової комунікації. Тому кодифікація сприяє зміцненню літературного мовлення в мовній практиці мовців. Кодифікація норми можлива тільки стосовно до літературної мови, і це відрізняє літературну мову від інших форм існування мови. Однак і літературна мова не завжди кодифікована: на ранніх етапах історії конкретної літературної мови її норми (тобто "правильні", "прийняті" соціумом варіанти реалізації мовних можливостей) задані тільки текстами (тому що словника й граматики ще ні, вони не написані). У результаті кодифікації норма літературної мови одержує двояке подання: по-перше, вона втілена, практично реалізована в певному корпусі класичних (зразкових) текстів; по-друге, норма записана у вигляді переліків правильних слів, форм і конструкцій, а також у вигляді правил і характеристик у нормативних граматиках і словниках. У синхронії в межах літературної мови розрізняються два її різновиди: 1) більш строга, "записана" у нормативних граматиках і словниках, — це кодифікована літературна мова; 2) некодифікована літературна мова — розмовне мовлення (у повсякденному побутово-побутовому спілкуванні).
Таким чином, літературна мова - це не тільки найбільш престижний, але й максимально зручний варіант загальнонародної мови; він надає мовцям самі надійні - тому що стійкі й широко прийняті - і найрізноманітніші можливості вираження змістів. |
Схожі:
|
Дистанційний курс дисципліни «Фінансова діяльність суб’єктів господарювання»... Розкрито зміст, особливості формування, обліку і використання його окремих видів. Також освітлено питання, що стосуються грошових... |
Курс лекцій Укладач Одним словом, взаємовідносин, що їх Дарвін називає умовами, які породжують боротьбу за існування. 1 |
|
ДИСТАНЦІЙНИЙ КУРС З ПЕДАГОГІКИ Луганськ 2006 Передмова Одне з провідних місць у цьому процесі належить циклу педагогічних дисциплін, зокрема курсу “Педагогіка” |
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ Розділ науки про мову, який вивчає будову та значення словосполучень і речень називається |
|
Екзаменаційні питання з дисципліни Мова ЗМІ Лексикологія як розділ мовознавства та її зв’язок з іншими лінгвістичними дисциплінами |
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Робоча програма з навчальної дисципліни «Кримінологія» для студентів за галуззю знань 0304 Право напрямом підготовки 030401Правознавство... |
|
Кафедра українознавства Г. Г. Кривчик, С. Г. Руденко Дистанційний курс Історія України Мовляв, ми ж її вже вивчали в школі, та й взагалі для чого майбутньому інженеру-будівельнику, архітектору або економісту марно витрачати... |
Психологія мовлення як наука Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство.... |
|
Підготовка до ЗНО- дистанційний курс «Як створити власне висловлення» Робота в межах дистанційного курсу передбачає суб'єкт-суб'єктні відносини, більшу рівноправність між учнем і вчителем й не лише свободу... |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ Курс “Історія держави та права України” призначений для вивчення студентами юридичного факультету Національного університету ДПС... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua