Курс лекцій Укладач


НазваКурс лекцій Укладач
Сторінка1/13
Дата15.03.2013
Розмір1.88 Mb.
ТипКурс лекцій
bibl.com.ua > Туризм > Курс лекцій
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Міністерство освіти і науки України

Закарпатський державний університет


ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ

Курс лекцій

Укладач:

Ковач М. Й.

Ужгород – 2006

Модуль 1

Тема 1


Предмет, метод і завдання екології




План



1.Предмет вивчення екології на час формування її як науки і в ХХ – ХХІст.

2.Комплекс екологічних наук сьогодні.

3.Основні напрями розвитку екологічної науки.

4.Підрозділи екології.

5.Методи дослідження.

1.Предмет вивчення екології на час формування її як науки і в ХХ – ХХІст.
Вперше термін і загальне визначення екології запропонував німецький біолог Е.Геккель у 1866 році в своїй праці «Загальна морфологія організмів». Е.Геккель писав: «Під екологією ми розуміємо суму знань, які належать до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварин з навколишнім середовищем як органічним , так і неорганічним і, насамперед, - її дружніх і ворожих стосунків з тими тваринами і рослинами, з якими вона прямо чи опосередковано вступає в контакт. Одним словом, взаємовідносин, що їх Дарвін називає умовами, які породжують боротьбу за існування».1

У дослівному перекладі ( oikos – з грецької означає дім) екологія – це наука про дім, про природу, що оточує нас.

Історія розвитку екології як науки сходить до праць натурфілософів Древньої Греції та стародавнього Риму. Початок її сягає стародавніх часів:

  • перші релігійно – філософські погляди на природу і місце людини в ній знайшли відображення у таких вченнях:

  • брахманізмі – в основі якого лежить уявлення про творця Всесвіту і перевтілення живих речовин;

  • конфуціанстві – в основі якого лежить гармонія людини з природою (Древній Китай, етико-політичне вчення УІ ст. до н.е.);

  • буддизмі (Древня Індія) – в основі якого лежить зв”язок життєдіяльності особистості із зовнішнім світом;

  • давньогрецької філософії – гіпотези, теорії Арістотеля (про зміни в природі), Теофраста ( географія рослин, фізична, географічна, екологічна);

  • в епоху Середньовіччя – наука знаходилася в занепаді (панування схоластики, релігії);

  • в епоху відродження (ХІІІ – ХУІ ст.) пройшло становлення наукового світогляду, почались проводитися наукові дослідження;

  • в ХУІ – ХУІІІ ст. знов почався розвиток природничих наук, зокрема, К.Лінней, Ж.Бюффон, П.Паллас, І.І.Лєпєхін і ін. зробили внесок в становленні науки;

  • ХІХ ст. висунута теорія катастроф: створюється спочатку органічний світ

в кожній геологічній епосі заново , цей органічний світ існує недовго і гине внаслідок катастрофи, а потім утворюється новий Кюв”є).

Формування екології як науки розпочалося з початку ХХ ст. Серед екологів різних країн не було єдності в поглядах на об”єм екології. Вчені німецькомовних країн та багато вчених бувшого СРСР розуміли екологію у вузькому розумінні слова – як взаємодію організмів і середовища, традиційно відокремлюючи її від сформованих пізніше біоценології та біогеоценології (Біоценологія - наука про біологічні угрупування , в яких взаємодіють рослини, тварини і мікроорганізми. Біогеоценологія вивчає біоценотичне середовище, склад, структуру, динаміку біоценозів. Біогеоценологія – наука, що вивчає біогеоценози і їх сукупність (основоположник – В.Сукачов). Біогеоценоз – історично сформований взаємообумовлений комплекс живих і неживих компонентів однорідної ділянки земної поверхні, пов”язаних між собою обміном речовин, енергії і інформації. Біоценоз – це сукупність всіх живих організмів.) Вчені англомовних країн та деякі вчені СРСР розуміли екологію більш широко і відносили до предмету її вивчення не тільки взаємодію організмів і середовища, але і структуру, розвиток біологічних систем різного рівня (включаючи найбільшу екосистему Землі – біосферу) , а також взаємодію природи і людини.

Для розвитку екології в Росії велике значення мали праці професора Московського університету К.Рульє, зоогеографа Н.Сєвєрцева, які вперше висловились всередині ХІХ ст. про необхідність вивчення тварин у взаємодії з іншими організмами і абіотичним середовищем .

На формування екології як самостійної науки вирішальний вплив мала праця Ч.Дарвіна “Походження видів” (1859), під безпосереднім впливом ідей якого Е.Геккель прийшов до необхідності виділення екології в особливу біологічну дисципліну.

На початку ХХ ст. ставиться комплексне завдання – дослідження сукупності рослин і тварин у їх взаємодії з абіотичним середовищем, розпочаті перші дослідження ролі організмів у кругообігу речовин і трансформації енергії в природі. Кількісне вивчення кругообігу речовин на суші (30-50 р.р. ХХст.) стало можливим завдяки розробленим В.Докучаєвим в кінці ХІХст. уявленням про грунт як особливе природничо-історичне тіло, що утворилось внаслідок абіотичних і біотичних компонентів середовища, які В.Вернадський потім назвав біокосними тілами (речовина, яка виникає в результаті спільної діяльності організмів і абіогенних процесів: води, грунту, атмосфери). Найбільша частина екологічних досліджень на суші велась у цей період ботаніками і зоологами і знайшла відображення в перших екологічних зведеннях: з екології рослин датського ботаніка Й.Вармінга (1895) і німецького вченого А.Шимпера (1898), з екології тварин - німецького зоолога Р.Гесса (1912) і американського Ч.Адамса (1913). Значними віхами у розвитку екології були роботи Г.Морозова “Вчення про ліс” (1912) і В.Сукачова (1915). На розвиток теоретичної екології великий вплив мала книга англійського вченого Ч.Елтона “Екологія тварин” (1987), в якій формулюється проблема вивчення організації угрупувань, дається поняття екологічної ніші (екологічна ніша – функціональне місце виду в екосистемі, яке він займає. не конкуруючи з іншими видами за джерело енергії).

В екології тварин розгортається експериментальне вивчення популяцій. Італійський дослідник В.Вольтерра (1926) і американський А.Лотке (1925) розробили математичні моделі росту окремих популяцій і динаміки популяцій.

Після публікації В.Вернадським (1926) праці “Біосфера” з”явилась фундаментальна природничо-наукова основа глобального екологічного синтезу і першим, хто намагався об”єднати екологію з вченням про біосферу був зоолог В.Станчинський. Він ввів у 1927 році у вчення про біосферу екологічні характеристики і при цьому довів , що жива речовина в масштабі біосфери підкоряється не тільки біогеохімічним закономірностям, але й закономірному розподілу біотонів ( Біотон – ділянка земної поверхні з однотипними умовами рельєфу, клімату та інших абіотичних факторів, зайнята певним біоценозом).

В 30-50 –х рр. отримують широке поширення експериментальні дослідження із залученням кількісних методів як в наземних , так і у водних екосистемах . Розвивається екологічний напрям в фізіології.

В 50-х рр. формується загальна екологія, передумовами якої послужили досягнення продукційно-енергетичних напрямів в гідробіології, осмислення значного фактичного матеріалу , накопиченого екологією наземних тварин та екологією рослин, широке впровадження математичних методів , системного аналізу і уявлень про рівні організації живої матерії. У перших зведеннях загальної екології (амер. екологи Кларк, Одум) значна увага приділяється розгляду екосистем.

В 60-70-х рр. в світі спостерігається бурхливий ріст практичних і теоретичних напрямків екології в зв”язку з різко зростаючими в умовах НТР проблемами природи. Прикладне значення екології виражається в інтерпретації відомих і у встановленні нових фактів в землеробстві, мисливстві , риболісництві і інших галузях народного господарства, пов”язаних з природокористуванням.

Значний внесок в розвиток екології як науки зробили українські вчені:

1-им центром екологічних досліджень у 1930 р. став сектор екології при Інституті ботаніки і зоології Харківського державного університету (В,В,Станчинський). Праця В.Станчинського “До розуміння біоценозу” (1933) є класичною в області вивчення зв”язків між організмами в ценотичних системах.

Світове визнання отримали дослідження українських вчених І.Підоплічка, Ф.Гриня, С.Стойки, П.Погребняка, Д.Воробйова і ін. у 1940-1980-х рр. Широку відомість отримали дослідження штучних лісів України, виконані О.Бельгардтом (1971), А.Травлєєвим (1980-1985). У сучасний період в Україні широке визнання отримали екологічні роботи академіків М.Холодного, М.Голубця, К.Ситника, Ю.Шеляг-Сосонки, В.Крисаченка, Є.Кондратюка і ін.

В розвитку екології виділяють такі етапи і періоди1 :

Перший період – до 1866р. (визначення “екології” і обгрунтування її в якості самостійної наукової дисципліни). Це був підготовчий період, період нагромадження екологічної “фактології “, період “наївної екології”, коли її елементи появляються в працях ботаніків, зоологів і інших природодослідників. Характерна риса даного періоду – відсутність власного понятійного апарату.

Другий період – від 1866р. до 1936р. Вперше дано визначення “екосистем”. Це період формування факторіальної екології, відкриття закономірностей відношення тварин або рослин до різних абіотичних факторів. А.Гіляров назвав його “аутекологічним редукціонізмом” (1981).

Третій період – з 1936 до початку 70-х рр. Це період синекологічних досліджень, коли на передній план висунуто вивчення взаємовідносин популяцій в екосистемах. Основою методології стає системний підхід ( розвиток математичної екології, різновидність аналітичних і імітаційних моделей екосистем).

Основу цього періоду складали 6 положень:

  1. оформлення екології як фундаментально-теоретичної дисципліни;

  2. уявлення про переважне знаходження природи в рівновазі;

  3. синекологічний підхід;

  4. примат конкурентних відносин;

  5. мала “вага” еволюційних факторів в розвитку екосистем;

  6. спроби до їх класифікації (т.б. уявлення про дискретність екосистем).

Четвертий період – з початку 70-х рр. до середини 80-х рр. В цей час шести “тезам “ третього періоду були протиставлені відповідні “антитези”:

  1. труднощі у виявленні якихось загальних законів розвитку угрупувань;

  2. постійні порушення рівноважних станів;

  3. знову зростаючий інтерес до популяційних досліджень;

  4. відмова від конкуренції як основного фактору формування угрупувань;

  5. вивчення екосистем у їх розвитку;

  6. превалювання концепції континууму над концепцією дискретності екосистем. ( Континуум – безперервний ряд рослинних угрупувань, які постійно змінюються та спостерігаються в географічних умовах.)

П”ятий період – з 80-х рр. до теперішнього часу, коли намітилась тенденція об”єднання уявлень детерміновано-популяційного другого періоду, третього, четвертого періодів, що дозволяє говорити про початок становлення істинно системного підходу до вивчення екологічних об”єктів цих фактів і спостережень.



2.Комплекс екологічних наук сьогодні.
Характерна риса сучасної екології – дослідження процесів, що охоплюють всю біосферу. Особливим є вивчення взаємодії людини з нею. Загострилась увага в сучасній екології над проблемами прямого і побічного впливу виробничої діяльності на склад і властивості атмосфери, теплового режиму планети, фону радіоактивності, забруднення Світового океану, водойм суші, зменшення запасів сировинних і енергетичних ресурсів, виділення в біосферу непереробних біохімічних і токсичних відходів, екологічної дії урбанізованих ландшафтів, впливу екологічних факторів на фізичний і психічний стан здоров”я людини, її генофонд.

Ці проблеми вирішуються у тісному взаємозв”язку з економікою, соціологією, географією, технологією, демографією і іншими природничими і гуманітарними науками. Під впливом екології в багатьох науках формуються напрями, які розглядають ті чи інші сторони живого з точки зору екології (екофізіологія, екологічна генетика, екологічна морфологія, екологічна біохімія, екологічна цитологія тощо).

Екологія, як правило, не розробляє власних спеціальних методів дослідження, а користується способами інших біологічних наук, наук про землю, фізику, хімію, математику. В свою чергу, екологія висуває нові вимоги до тих наук, особливо математики, в сфері статистики і моделювання. Місце екології – на стиці різних наук, тому вона орієнтується, головним чином, на комплексні міждисциплінарні дослідження. На сучасному етапі – це, насамперед, детальне вивчення кількісними методами основ структури і функціонування природних і штучних систем біосфери. При цьому екологізація мислення, поведінки і виробничої діяльності людини виступає найважливішою загальнолюдською проблемою сучасності.

Місце екології в системі наук


біологія і біохімія

сільськогоспо-

дарські науки

економіка





право

соціологія і демографія

інженерно-технічні ддддддисциплінидисципліни

етика та естетика



3. Основні напрями розвитку екології.
Основні напрями стратегії охорони навколишнього середовища:


  • раціональне використання природних ресурсів, які не відновлюються;

  • раціональне використання природних ресурсів, які відновлюються;

  • боротьба із забрудненнями;

  • розробка нових продуктивних і екологічних схем очистки викидів;

  • впровадження безвідходних виробництв, технологій.



Основні напрями екологічних досліджень:


  • виявлення основних типів екосистем та ландшафтних одиниць, оцінка їх складу, функціонування і динаміку;

  • розробка методів збору інформації та її аналізу й отримання інтегральних параметрів, що характеризують стан біосфери;

  • надання оцінки рівностійкості біосфери та окремих екосистем щодо зовнішніх впливів, їх здатності повернення до першопочаткового стану після змін ; вироблення рекомендацій щодо розміру і об”єму антропогенних змін біосфери;

  • розробка пропорцій щодо створення охоронних і заповідницьких територій;

  • обгрунтування пропозицій щодо розробки законодавства з питань експлуатації природних ресурсів і охорони навколишнього середовища;

  • прогнозування на основі екологічних знань різних ситуацій (епідемій, землетрусів тощо) та проведення заходів щодо їх локалізації.


Якби людина не була людиною, вона б жила в гармонії з еволюційним середовищем, та й, можливо, і говорити про екологію не було б потреби. По суті справи, будь-яка сфера суспільної діяльності сучасного людства, розпочата з добрих намірів, в своєму розвитку нарощує загрозу і окремим людям, і людству в цілому. Все сказане не означає, що розвиток людства, в т.ч. і технологічний, не приносить користі. Мова йде про пошук розумного співвідношення користі і шкоди, про розпізнання цього “леза бритви”, по якому людство може прийти до майбутнього, уникаючи самознищення.

Загрожуюча швидкість забруднення планетарного середовища, зникнення лісів, озонові діри і ін. заставило усвідомити важливість стану навколишнього середовища. Виникли екологічні завдання, виникли громадські рухи (“Грінпіс”) , державні інститути ( міністерства, відомства тощо), засоби управління збереження природного середовища (заповідники) і контролю за її забрудненням ( очисні споруди, штрафи тощо). І все це для того, щоб зберегти “чистим” фізичне тіло людини. Безумовно, завдання благородне. Але чи усвідомлюємо ми, в якому екологічно нечистому середовищі формується інтелект і мислення людини, здійснюються і усвідомлюються проступки людини в соціальному середовищі.

Так, екологія - це наука про стан середовища, що оточує людину. І з повним правом можна доповнити – людство. І головною метою цієї науки є розробка мір і міроприємств, які мінімізують негативні наслідки технологічної діяльності людства, яка погіршує стан природного і виробничого середовища. Хімічне і фізичне забруднення середовища і, як наслідок – вплив забруднень на здоров”я людини.

Зараз існують різні тлумачення терміну “екологія”:

  • екологія – одна з біологічних наук, що вивчає живі системи в їх взаємодії з навколишнім середовищем;

  • екологія – комплексна наука, яка синтезує дані природничих і суспільних наук про природу і взаємодію її і суспільства;

  • екологія – особливий загальнонауковий підхід до дослідження проблем взаємодії організмів , біосистем і середовища;

  • екологія – сукупність наукових і практичних проблем взаємовідносин людини і природи;

  • екологія – дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня;

  • екологія – це комплексна наука, що досліджує середовище існування живих речовин;

  • екологія – дослідження становища людини як виду і суспільства в екосфері планети, її зв”язків з екологічними системами і міри впливу на них;

  • екологія – про способи обмеження споживання природних ресурсів біосфери для задоволення споживчих потреб господарської діяльності людини.

Екологія з врахуванням властивостей її структури створює фундамент для розв”язання проблем в області раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища, а також для створення сприятливих умов існування людської цивілізації на планеті.

4.Основні підрозділи екології

Основні підрозділи екології




Аутекологія , екологія видів – наука про пристосування окремих видів рослин і тварин до умов проживання. За допомогою аутекології встановлюються і досліджуються життєві форми або екобіоморфи, їх ставлення до окремих факторів середовища абіотичного і біотичного, спільний вплив цих факторів на організми.

Синекологія – розділ екології, який , на відміну від аутекології, вивчає багатовидові угрупування організмів (біоценози і екосистеми). Цей термін ввів у 1902 р. швейцарський ботанік К.Шретер.

Популяційна екологія – екологія, яка розглядає прямі і зворотні зв”язки популяцій із середовищем і одночасно внутрішньопопуляційні процеси лиш опосередковано пов”язані з навколишнім середовищем. Популяційна екологія вивчає популяції як елементарні форми існування виду, їх структуру, динаміку, віковий склад, генетичну цілісність.

Біогеоценологія – наука, що вивчає біогеоценози і їх сукупність. (Біогеоценоз – комплекс живих і неживих компонентів однорідної ділянки земної поверхні, пов”язаних між собою обміном речовин, енергії і інформації).
Глобальна екологія - наукова дисципліна, що вивчає біосферу, т.б. екосистему земної кулі. Предметом дослідження глобальної екології є екологічні зв”язки біосфери з процесами, що проходять в надрах землі і космічному оточенні. Глобальна екологія стає єдиним вченням про екологічні взаємовідносини біосфери з факторами різного походження, намагаючись комплексно досліджувати вплив на неї антропогенних дій, космічних, геофізичних тощо. Основними завданнями глобальної екології є вивчення антропогенних змін навколишнього природного середовища, обгрунтування методів її збереження і покращання в інтересах людства.
Екологія рослин – розділ ботаніки, що вивчає взаємозв”язки і взаємодії рослинних організмів і середовище їх життя; взаємовідносини рослин і фітоценозів, а також фітоценозів із середовищем.
Екологія тварин – розділ зоології, що вивчає спосіб життя тварин у зв”язку з умовами їх існування і значення факторів навколишнього середовища для основних функцій тваринних організмів ( харчування, розмноження, виживання, коливання чисельності і ін.). Основним завданням екології тварин є вивчення:
  • коливання чисельності в популяціях різних видів тварин у залежності від змін умов навколишнього середовища;
  • екологічних особливостей окремих видів тварин і пристосувань до умов життя в певних умовах зовнішнього середовища;
  • закономірностей формування угрупувань організмів.
Екологія мікроорганізмів - наука про взаємовідносини мікроорганізмів і середовища їх життєдіяльності. Вивчає розвиток і функціонування окремих видів мікроорганізмів і їх угрупувань в природному середовищі.

Екологія водних організмів – наука про спосіб життя , взаємозв”язки і взаємодії водних організмів ( риб, молюски, водорості) і їх середовище живлення.

Геоекологія – розділ екології, що вивчає взаємодію організмів і їх угрупувань в різних середовищах біосфери.

Екологія суші – наукова дисципліна, яка вивчає взаємодії організмів із середовищем і один з одним на суші. При цьому велике значення мають такі фактори: температура, повітря, клімат, забруднення.

Екологія прісних вод – наукова дисципліна, що вивчає взаємодію організмів із середовищем і один з одним у прісноводних водоймах. При цьому особливе значення в прісноводних системах мають такі лімітуючі фактори як температура, прозорість, наявність течії, концентрація кисню, вуглекислого газу, біогенних речовин. Екологія прісних вод займається всіма аспектами, пов”язаними з раціональним використанням прісних вод як самого зручного і дешевого джерела води для побутових і промислових потреб, враховуючи, що прісні води – саме вузьке місце планетарного гідрологічного циклу і прісноводні екосистеми являють собою самі дешеві і зручні системи для переробки відходів.

Прикладна екологія – науково-практична дисципліна, яка оптимізує взаємовідносини людини з біосферою. Відноситься до наукових напрямків на межі з різними галузями народного господарства, що зараз найбільш бурхливо розвиваються. Суттєве значення в цих взаємовідносинах відіграють контакти з соціальним середовищем, охороною здоровя і освітою. Завдання прикладної екології – оптимізація взаємовідносин, з одного боку, людини, окремих видів популяцій, з іншого боку – з екосистемами.

Інженерна екологія - комплексна науково-технічна дисципліна , яка визначає міру розумності трудової діяльності людини. Інженерна екологія - один з необхідних елементів закономірного діалектичного переходу біосфери в ноосферу. Створює умови для мобілізації всіх природоохоронних дій в сфері матеріально- технічного виробництва, формує відповіді на запитання: в якому напрямку і як необхідно діяти, які матеріально-технічні, організаційно-економічні і методичні передумови повинні бути створені для забезпечення дійсної безпеки Землі. Основне завдання : розробка науково-методичних принципів і практичних рекомендацій інженерно- екологічного забезпечення виробництва як основи комплексного управління природоохоронною діяльністю на локальному, регіональному і глобальному рівнях.

Сільськогосподарська екологія – розділ екології, що вивчає взаємовідносини сільськогосподарських рослин, тварин з навколишнім середовищем. Обєктами сільськогосподарської екології можуть бути як окремі види сільськогосподарських рослин і тварин, так і вся популяція, навіть екосистема. Вивчає вплив людини на життя культурного ландшафту: порушення, викликані обробітком грунту, застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками, внесенням органічних добрив.

Геохімічна екологія – розділ екології, що вивчає взаємодію організмів і їх угрупувань з геохімічним середовищем в біосфері. а також організмів один з одним в умовах популяцій, біоценозів, біогеохімічних провінцій і зон як структурних частин єдиної цілісної екосистеми – біосфери. Основне завдання її – встановлення впливу факторів геохімічного середовища на живі організми, їх хімічну і морфологічну зміну, пристосування до геохімічних середовищ; вплив геохімічних причин ендемічних захворювань рослин, тварин і людини, визначення потреб організмів в хімічних елементах, їх порогових концентрацій, форм сполучень, дослідження обміну речовин і енергії, видоутворення, пристосованості до еволюції організмів.

Екологія людини - міждисциплінарна наука, що вивчає закономірності взаємодії людей з навколишнім середовищем, динаміку росту народонаселення, збереження здоров"я , вдосконалення фізичних і психічних можливостей людини. Це популяційна екологія Homo sapiens.

Екологія міста – наукова дисципліна, що вивчає закономірності взаємодії людей з міським середовищем.

Соціальна екологія – наука, що вивчає взаємодію і взаємозв’язки людського суспільства з природним середовищем. розробляє наукові основи раціонального природокористування і охорони природи, розробляє заходи по оптимізації навколишнього середовища.

Екологічна культура – це такий напрям людської діяльності та мислення, від якого, істотним чином, залежить нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому.

Екологічна культура розглядається з двох сторін:

  1. це – сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують , принаймні , стійку рівновагу в системі « людина – довкілля»;

  2. це – теоретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, що здатна організувати її структурні та функціональні блоки як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регуляції стану біосфери.

Екологічна культура – це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати власні потреби і устрій природного довкілля.

Хімічна екологія – наука, що вивчає особливості взаємодії між організмами, а також між організмами і живою та абіотичною природою, яка відбувається на основі різних хімічних речовин.

Екологія медицини – наука, що вивчає певні технології ( лікування людей, виробництва знарядь та препаратів, ліків , реабілітаційні структури), взаємодії фахівців, направлені на оздоровлення людини.

Крім вищеназваних структурних підрозділів екології існують ще й інші наукові галузі і дисципліни:

  • за розмірами об’єктів поділяється на – географічну та ландшафтну;

  • за підходами до предмету дослідження – аналітичну і динамічну;

  • у часовому аспекті – історичну, еволюційну;

  • за середовищем і компонентами – екологію суші, прісних вод, морську, Крайньої Півночі тощо.


5. Методи в екології
Екологія у своїх дослідженнях використовує широкий арсенал методів - як традиційних, так і нових. Серед них – статистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та аналіз первинних статистичних матеріалів; балансовий метод, який дає можливість зіставляти наявність природних ресурсів з їхнім використанням; порівняльний метод – він передбачає вивчення об’єктів через порівняння з іншими.

В екології найчастіше порівнюють забруднені та екологічно чисті ділянки. Широко використовують порівняно прості методи математичної статистики , а саме: обробку варіаційних рядів з визначенням математичного очікування, дисперсії, середнього квадратичного відхилення, отримання інтенсивних та екстенсивних показників для порівняння тощо.

В останні десятиріччя у вивченні екологічних проблем біосфери великого значення надають аерокосмічним методам дослідження. Нині в багатьох країнах створені і функціонують глобальні експериментальні системи вивчення природних ресурсів, до складу яких входять водний, наземний і ракетно-космічний комплекс збору інформації та наземний комплекс її приймання. обробки, збереження. поширення й використання.

Аерокосмічні методи дозволяють оцінити в динаміці всі процеси, що відбуваються в локальному, регіональному чи глобальному масштабах. Так, наприклад, космічне знімання 1975р. зареєструвало пилесольові бурі, які несли отруйні для рослин хлориди з території, яка донедавна була морським дном. У 1986р. космічне знімання, проведене японським супутником, зафіксувало поширення над Європою чорнобильських радіонуклідів, починаючи від другого дня аварії.

Сьогодні в процесі дослідження виконуються синхронні вимірювання на семи рівнях:

  1. Знімання з висоти 600 – 1000км у масштабі 1 : 2 000 000 – 1 : 12 000 000 з метою оглядово-регіонального аналізу.

  2. Знімання з висоти 250 – 300 км з космічного корабля типу «Союз», «Мир», «Салют» у масштабі 1 : 200 000 – 1 : 2 000 000 з метою регіональних комплексних робіт.

  3. Космовізуальні спостереження з космічних кораблів з метою регіональних досліджень.

  4. Знімання з висоти 10 – 20 км у масштабі 1 : 50 000 – 1 : 200 000 з літака чи повітряної кулі з метою детальних комплексних робіт.

  5. Знімання з висоти 2 – 5 км у масштабі 1 : 200 – 1 : 25 000 з літака ( дирижабля, дельтаплана) чи з гелікоптера з метою детальних комплексних робіт.

  6. Аеровізуальні спостереження з літака чи з гелікоптера з метою оперативного детального аналізу.

  7. Наземні (підземні) та водні ( донні, підльодові) спостереження і вимірювання в контрольних точках, вибраних за матеріалами аеровізуальних спостережень.

Зачну роль у дослідженні навколишнього середовища відіграє картографічний метод дослідження, який дозволяє застосувати географічну карту для опису, аналізу і пізнаних явищ.

Існують цілісні картографічні моделі, що характеризують окремі елементи навколишнього середовища та їх використання в процесі господарської діяльності , а також указують на заходи зі збереження та покращання продуктивності природних і антропогенних ландшафтів. Це, насамперед, дані про природні процеси і явища, які створюють передумови для можливого погіршення якості середовища (райони активної сейсмічності, сильно еродовані, засолені чи заболочені грунти тощо), про розміщення та основні властивості об”єктів господарської діяльності, які забруднюють грунти, воду чи повітря; дані про контроль за станом окремих компонентів середовища тощо.

Гострота екологічних проблем у розвитку біосфери в цілому і в окремих регіонах досягла меж, що вимагають системного підходу до них, всебічного та комплексного вивчення навколишнього середовища з використанням усього комплексу як традиційних, так і нових методів.

Література



  1. Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология: Учебник. - М. –ЮНИТИ, 2000. - 16-49 с.

  2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань.- К.: «Либідь»,- 1997.- 10-23, 41-63, 88-90 с.

  3. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф.,Аблова А.К., Хусаїнов Д.А., Чук Л.Г. Екологія: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни.- К.: видавництво КНЕУ,1999.- 10-17 с.

  4. Злобін Ю.А. Основи екології: Підручник.- Київ «Лібра».- 1998.- 7-31с.

  5. Киселев В.Н. Основы экологии: Учебное пособие.- Минск “Універсітэцкае”.- 1998.-4-21с.

  6. ККормилицын В.И., Цицкишвили М.С., Яламов Ю.И. Основы экологии: Учебное пособие.- М.- 1997.- 7-15 с.

  7. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.- Київ: Право, 1996. – ст. 3, 13,16.

  8. Чернова Н.М., Билова О.М. Екологія.- К.: «Вища школоа»,1986.- 3-9с.

  9. Чистик О.В. Экология: Учебное пособие. – Минск. ОО «Новое знание».-2000.- 5-15 с.,233-246с.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв
Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів...
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ...
Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ...
Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с
Курс лекцій Черкаси 2012

Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних...
Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Курс лекцій для студентів факультету заочної форми навчання

Опорний курс лекцій Київ 2011 ЗМІСТ
Список використаної літератури
ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА
Економічна діагностика. Опорний конспект лекцій / Укладач: к г н., доц. Мартусенко І. В. – ВІЕ ТНЕУ. – Вінниця, 2011. – 72с
Основні напрямки діяльності
Ліги прочитано курс лекцій з історії України від найдавніших часів до сьогодення
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ...
У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка