Причини та масштаби аварії


Скачати 184.8 Kb.
НазваПричини та масштаби аварії
Дата19.04.2013
Розмір184.8 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Фізика > Документи
Причини та масштаби аварії


Аналіз причин аварії проводили організації та окремі спеціалісти, як у колишньому СРСР, так і за його межами. Можна сформулювати три головні причини, що зумовили передаварійний стан реактора і катастрофічне зростання його потужності:

- перед аварією реакторна установка була у такому фізичному і теплогідравлічному стані стабільності, який могли порушити навіть незначні збурення. Такий стан реактора був зумовлений діями персоналу і виник до початку випробувань режиму вибігу генератора. Усі параметри реактора перед початком випробувань, окрім оперативного запасу реактивності, були у межах, дозволених технологічним регламентом;
- безпосереднім імпульсом для виникнення аварії стало введения в дію системи аварійної зупинки реактора, що через порочну конструкцію стержнів регулювання і захисту призвело до введения в реактор позитивної реактивності і початку розгону потужності;

- цей розгін набрав катастрофічного масштабу через великий паровий коефіцієнт реактивності, який властивий реакторам великої потужності канальним (РВПК-1000), і вплив якого особливо великий на низькому рівні потужності (незначний вміст пари).
Таким чином, безпосередніми причинами аварії стали нейтронно-фізичні і конструктивні особливості реактора РВПК-1000, реалізації яких сприяли дії персоналу. До основних недоліків реактора РВПК-1000 у його виконанні станом на 1986 рік слід віднести:
- низьку швидкісну ефективність системи управління і захисту реактора (введения стержнів управління і захисту до реактора проводилось за 18 секунд, у той час, як на реакторах інших типів воно складало 2-4 секунди), що не дозволяло системі управління і захисту впоратись зі швидкоплинними процесами;

- конструкцію стержнів управління і захисту, яка призводила до того, що за певних обставин аварійний захист не зупиняв реактор, а вводив до реактора позитивну реактивність і ставав ініціатором розгону потужності реактора;

- неприпустимо високий щільнісний (паровий) коефіцієнт реактивності, у результаті чого, по-перше, у певних режимах загальний щільнісний коефіцієнт реактивності реактора ставав позитивним і, по-друге, зниження щільності теплоносія у реакторі, незалежно від причини, призводило до катастрофічного зростання потужності;

- двогорбе за висотою поле енерговиділення, яке, у сукупності з недоліками системи управління і захисту реактора, створювало передумови для формування у нижній половині реактора квазі самостійної активної зони з неприпустимо високою швидкістю росту потужності у випадку спрацьовування аварійного захисту реактора, за умови малого оперативного запасу реактивності.
Саме ці недоліки реактора РВПК-1000 стали причинами аварії на енергоблоці № 4 Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року. Вони були наслідком припущених творцями реактора відступів від вимог безпеки, сформульованих у ПБЯ 04-74 («Правила ядерної безпеки атомних електростанцій») і ЗПБ-73 («Загальні положения забезпечення безпеки атомних електростанцій при проектуванні, будівництві і експлуатації»). Обидва документа діяли при проектуванні другої черги Чорнобильської АЕС.
До цього слід додати, що реактор РВПК-1000 і проект Чорнобильської АЕС у цілому містили й інші суттєві відхилення від вимог нормативних документів. Зокрема, проектом АЕС була передбачена обмежена система локалізації аварії, до складу герметичного контуру якої була включена лише частина реактора і систем його охолодження. I, що іще важливіше, проектом не були передбачені прилади контролю та інформації оператору щодо оперативного запасу реактивності, не кажучи про автоматичний захист реактора за умови відхилень цього параметра за встановлені межі. Та саме цей параметр, за умови його зниження нижче певного значения, перетворював аварійний захист, який за будь-яких обставин мав зупинити реактор, на інструмент розгону його потужності.
Аналіз дій персоналу, суперечки щодо яких тривають дотепер, показав, що персонал дійсно припустився ряду помилок, але ступінь його провини була свідомо перебільшена в інформації, наданій СРСР до МАГАТЕ у 1986 році. Аварія, що внаслідок своїх масштабів торкнулася багатьох країн світу, зруйнувала міф щодо непогрішності радянської ядерної науки і техніки. Приховати масштаби аварії та її наслідків не вдалося. Необхідно було знайти причини, які б найменшою мірою розкривали істинну картину стану справ і не ставили під сумнів якість радянської техніки. Так і з’явився лозунг - винен персонал. Санкціонований цей підхід був політичним керівництвом країни.
Критичну роль у виникненні та розвитку аварії відіграло те, що творці реактора РВПК-1000, знаючи про його недоліки, не сповістили про це експлуатаційний персонал і не проінструктували його про те, як необхідно діяти, щоб запобігти їх проявам. У результаті, технологічний регламент і інструкція щодо експлуатації реактора містили вказівки, дії відповідно до яких, у певних режимах робота, могли призвести до катастрофічних наслідків. Так, наприклад, після завершения випробувань вибігу генератора вночі 26 квітня 1986 року, категорично не можна було зупиняти реактор натисканням кнопки АЗ-5, як це передбачалось технологічним регламентом щодо експлуатації реактора РВПК-1000, але персонал про це не знав. Порочна практика творців реактора РВПК-1000 приховувати інформацію про відомі їм його недоліки стала причиною неадекватної підготовки персоналу до дій у нерегламентній ситуації.
Результати досліджень організації - головного конструктора реактора РВПК-1000, надруковані у 1993 році, дозволяють припинити дискусію щодо технічних причин аварії. Конструкторами реактора показано, що ядерно-фізичні і теплогідравлічні особливості, а також конструктивні недоліки вели до руйнування реактора РВПК-1000 навіть за умови проектної аварії на малій потужності. Також було підтверджено, що лише «реалізація заходів, проведених після аварії на Чорнобильській АЕС, приводить до того, що у всьому досліджуваному діапазоні початкової потужності максимальна проекта аварія із знеструмленням не викликає небезпечної зміни потужності, і швидкий аварійний захист зупиняє реактор». Таким чином, головний конструктор підтвердив, що реактор був приречений з огляду на свої проектні характеристики і лише чекав реалізації відповідних вихідних умов. 26 квітня 1986 року такі умови були створені діями персоналу.
Окремі деталі аварії можна уточнювати, але основні висновки залишаться тими самими. Аварія викликана недооцінкою і нехтуванням можливими негативними ефектами відомих фізичних явищ. Надзвичайно важливо, з метою здобуття уроків на майбутнє, зрозуміти, що призвело до можливості багаторічної експлуатації ядерної установки з недоліками, які спричинили катастрофу, і усвідомити, що необхідно робити, щоб запобігти аварії у майбутньому.
Недоліки реакторів РВПК-1000 були відомі задовго до аварії, і цей факт підтверджений багатьма документами. Існували плани модернізації цих реакторних установок. Однак, вони або не реалізовувались, або реалізовувались вкрай повільно. Зокрема, позитивний вибіг реактивності під час введения стержнів регулювання і захисту до активної зони реактора, який послужив «спусковим гачком» катастрофа був експериментально визначений і документально зафіксований у грудні 1983 року під час пускових випробувань блоку №1 Ігналінської АЕС і блоку № 4 Чорнобильської АЕС. Цей ефект і його можливі наслідки для безпеки розглядались Інститутом атомної енергії ім. І.В.Курчатова (Науковий керівник проекту РВПК-1000) і Науково-дослідним інститутом енерготехніки (Головний конструктор РВПК-1000) і результата цієї дискусії були відомі керівникам усіх АЕС з реакторами РВПК-1000 і вищестоящих організацій.
Однак, ані науковий керівник, ані генеральний конструктор не несли відповідальності за безпеку АЕС. Експлуатуючої організації, у визнаному цивілізованим світом розумінні, яка несе повну відповідальність за безпеку, в СРСР на той час не існувало. У країні було відсутнє, включаючи найвищий державний рівень, те, що сьогодні у всьому світі визнано як «культура безпеки». Важливість виникаючих побоювань щодо безпеки була недооцінена, і не були реалізовані заходи, які могли б запобігти катастрофа.
СРСР безумовно досяг значних успіхів у розвитку ядерної науки і техніки, особливо у військовій галузі. Однак, ці успіхи занадто політизувались. Водночас приховувались недоліки і помилки, що призводили до великих аварій на ядерних установках як цивільного (Ленінградська АЕС, 1975 рік, Чорнобильська АЕС, 1982 рік тощо), так і військового (Челябінськ, 1957 рік, бухта Чажма, 1985 рік тощо) призначення. У країні був відсутній належний державний контроль діяльності ядерних відомств (до 1984 року фактично такого контролю не існувало). Все це призвело до того, що у ядерній енергетиці утвердились настрої непогрішності, суть яких найбільш точно відображає формула: «радянські ядерні реактори - найкращі в світі». Це також красномовно виявилось у реакції на аварію, що відбулась на американській АЕС «Три Майл Айленд» у 1979 році, коли керівники ядерної галузі СРСР заявили, що «при соціалізмі така аварія неможлива». Політичний престиж держави домінував і придушував основну умову мирного використання ядерної енергії - гарантування її безпеки.
На початку 80-х років, після аварії на американській АЕС «Three Mile Island», в СРСР почали виявлятись тенденції критичної переоцінки безпеки АЕС. Однак об’єктивні оцінки безпеки вітчизняних реакторів були заблоковані авторитетами і керівниками радянської ядерної науки і техніки. Роль незалежної експертизи, у першу черту з боку державних органів регулювання ядерної безпеки, була практично нульовою. Сильного і незалежного органу ядерного регулювання, що є основою державного режиму ядерної безпеки, до аварії 1986 року в СРСР практично не існувало.
Політизація ядерної науки і техніки СРСР, створюваний роками імідж їх винятковості і непогрішності, відсутність незалежного ядерного регулювання і ефективного державного контролю безпеки ядерної енергетики - є корінними причинами Чорнобильської трагедії.
Дотепер існує міф про те, що ядерна наука і техніка СРСР мали необмежені фінансові і матеріальні ресурси. Це справедливо, якщо казати про те, що було призначено для військових цілей. Насправді ядерна енергетика відчувала хронічну нестачу коштів, у першу черту на прикладні дослідження для обгрунтування безпеки і надійності, експериментального відпрацювання обладнання тощо. Достатньо сказати, що витрати на науково-дослідні робота, спрямовані на обгрунтування безпеки АЕС в СРСР, були більш ніж у 10 разів нижчими, ніж у США, - але це стало відомо лише після падіння «залізної завіси». Відсутність коштів на створення експериментальної стендової бази, закупівлю сучасної обчислювальної техніки, на проведения досліджень і розробку технологи поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, створення якісної дозиметричної апаратури, створення тренажерів - усе це тією чи іншою мірою проявилось як під час аварії, так і в ході ліквідації її наслідків. Можна абсолютно обгрунтовано заявити, що економічні основи забезпечення ядерної безпеки в СРСР не були створені, і не мае значения причина такого стану - не розуміння проблеми чи відсутність коштів. Важливо те, що безпека ядерної енергетики не була забезпечена економічно.
Істинні причини аварії були вперше сформульовані Урядовою комісією з розслідування причин аварії на Чорнобильській АЕС і ліквідації її наслідків. Дійсно, Урядова комісія відповідальними за аварію назвала керівників Чорнобильської АЕС, які «припустилися грубих помилок в експлуатації станції і не забезпечили її безпеку». Однак, населенню СРСР і широкій світовій громадськості стали відомі тільки ці висновки - акт комісії був засекречений. Насправді, Урядова комісія відповідальними за аварію також назвала:

- Міністерство енергетики і електрифікації, яке допустило порочну практику проведення різних випробувань і нерегламентних робіт у нічний час, а також безконтрольність цих робіт; поблажливо ставилось до фізико-технічних недоліків реакторів РВПК-1000; не домоглося від Головного конструктора і Наукового керівника реалізації заходів для підвищення надійності цих реакторів; не забезпечило належної підготовки експлуатаційних кадрів;

- Міністерство середнього машинобудування, яке не вжило своєчасних заходів щодо підвищення надійності реакторів типу РВПК у повній відповідності з вимогами «Загальних положень забезпечення безпеки атомних станцій під час проектування, спорудження і експлуатації»; не передбачило достатніх технічних рішень забезпечення безпеки реактора;

- Держатоменергонагляд, який не забезпечив надійного контролю виконання правил і норм з ядерної і технічної безпеки; не повною мірою використав надані йому права; діяв нерішуче, не поклав край порушенням норм і правил безпеки працівниками міністерств і відомств, атомних станцій, підприємств, що поставляють обладнання і прилади. Урядова комісія зупинилась і на інженерно-технічних аспектах аварії.
Зокрема, Комісія відмітила, що система аварійного захисту реактора не виконала своїх функцій і, що аварія відбулась через недоліки реактора, це зокрема:

- наявність позитивного парового коефіцієнту реактивності;

- прояв позитивного загального потужносного коефіцієнта реактивності, який повинен бути негативним при усіх нормальних і аварійних режимах;

- незадовільна конструкція стержнів системи управління і захисту реактора, які вводили позитивну реактивність під час початкового руху їх до активної зони;

- відсутність у проекті реакторної установки пристрою, який показує значения оперативного запасу реактивності і попереджає про наближення до небезпечної межі.
По суті, Урядова комісія ще у травні 1986 року визнала, що реактор РВПК-1000 мав серйозні конструктивні недоліки, які й стали причиною його вибуху з катастрофічними наслідками.
Гірке та безнадійно запізніле визнання причин аварії, політичну оцінку того, що відбулось, дав останній з’їзд КПРС (газета «Правда» від 14.07.1990 року): «В умовах адміністративно-командної системи колишнім керівництвом країни допущені великі прорахунки у виробленні науково-технічної політики у галузі атомної енергетики і захисту населения в екстремальних умовах. Міненерго, Мінсередмаш, Мінздрав, Держкомгідромет, Держатоменергонагляд, Академія наук, Цивільна оборона проявили нездатність убезпечити життя і здоров’я населения, виявились непідготовленими до вжиття необхідних першочергових заходів… Самовпевненість і безвідповідальність ряду провідних вчених, керівників міністерств і відомств, причетних до розроблення, будівництва та експлуатації АЕС, їх твердження про абсолютну безпеку атомних електростанцій призвели до фактичної відсутності державної системи робіт у надзвичайних ситуаціях».
Підтвердженням справедливості акту Урядової комісії і резолюції останнього з’їзду КПРС є рішення комісії Мінсередмашу (травень 1976 року), створеної після аварії на Ленінградській АЕС у 1975 році. Комісія тоді дійшла висновку, що не вирішена проблема позитивного парового ефекту реактивності, відсутні засоби негайного гасіння ланцюгової реакції ділення, які були б здатні компенсувати позитивну реактивність, що виділяється за умови швидкого збільшення вмісту пари в активній зоні. Там же зафіксована позиція Курчатовського інституту про необхідність впровадження додаткового, більш швидкого аварійного захисту. Таким чином, принципові причини, що зумовили аварію, були названі за десять років до катастрофи.
Але заходи щодо їх усунення не були реалізовані, і конструктори не попередили експлуатаційників про наслідки прорахунків, допущених під час створення реактора, і не надали рекомендації персоналу, як необхідно діяти у критичних ситуаціях, поки не будуть реалізовані заходи, що виключають прояв проектних недоліків реактора.
Повільність в усуненні виявлених дефіцитів безпеки РВПК-1000 пояснити важко, але сукупність недбалості і самовпевненості з недоліком знань стали однією з корінних причин аварії. Беззаперечним фактом є й те, що важливі для безпеки деталі свідомо не доводились до персоналу. Персонал практично нічого не знав про аварію на Ленінградській АЕС 1975 року та інші експлуатаційні інциденти на цій головній у серії АЕС з реакторами РВПК-1000. Один із найважливіших принципів безпеки - урахування досвіду експлуатації однотипних енергоблоків - ігнорувався.
Генеральним директором МАГАТЕ для аналізу причин Чорнобильської аварії була створена міжнародна трупа експертів з ядерної безпеки (INSAG). її перша доповідь мала саме цю мету. У ній акцент був зроблений на помилки персоналу. Вочевидь, що INSAG самостійного збирання матеріалів про аварію не проводила, а керувалась викривленою інформацією, наданою радянською стороною у 1986 році. Пізніше, на підставі досліджень, проведених радянськими і зарубіжними спеціалістами, доповідь INSAG-1 було переглянуто і у 1993 році було випущено нову доповідь, INSAG-7, яку і визнано сьогодні у всьому світі найбільш об’єктивним документом щодо причин і обставин аварії на Чорнобильській АЕС.
Повертаючись власне до аварії, слід коротко надати інформацію про розвиток подій 25-26 квітня 1986 року на енергоблоці №4 Чорнобильської АЕС, які призвели до аварії. Зниження потужності енергоблоку для виводу його у плановий ремонт було розпочато близько 1-ої години ночі 25 квітня, і до 4 години ранку потужність енергоблоку була стабілізована на рівні 50% від номінальної. Було розпочато підготовку енергоблоку до проведения випробувань і виводу його в ремонт. Однак, о 14 годині надійшла команда диспетчера енергосистеми подовжити роботу енергоблоку на 50% рівні від номінальної до проходження максимуму навантажень. Дозвіл диспетчера на зупинку енергоблоку було отримано тільки о 23 годині 10 хв. Слід відзначити, що протягом кількох годин, приблизно з 7 години ранку і до 14 години, розрахунковий оперативний запас реактивності був дещо нижче допустимого, але головний інженер АЕС на підставі інформації щодо стану обладнання, яку мали на той час, і, керуючись технологічним регламентом, дозволив роботу енергоблоку на потужності.
В 00 годин 28 хв., під час штатної операції переходу з однієї системи регулювання на іншу, старший інженер управління реактором (СІУР) не впорався з управлінням і потужність реактора знизилась до 30 МВт теплових. Близько першої години ночі СІУР відновив автоматичне управління реактором і стабілізував його потужність на рівні 200 МВт теплових, яка була визначена керівником випробувань. Це було відхилення від програми випробувань, які мали бути проведені на потужності 700 МВт теплових. Однак, робота на потужності 200 МВт теплових технологічним регламентом з експлуатації реактора РВПК-1000 не заборонялась.
Досі тривають палкі дискусії, спроби знайти того, хто дав команду на відновлення потужності реактора, вважаючи, що саме ця команда призвела до аварії. Така команда не була потрібна. Оператор припустився помилки і намагався її виправити. 3 позицій сьогодення слід відзначити, що це було згубне рішення - вірніше було б реактор зупинити.
О 1-й годині 23 хв. при стабільних параметрах реактора, підтверджених останніми записами реєстрації параметрів обчислювальним комплексом СЦК «Скеля», розпочато випробування. О 1-й годині 23 хв. 40 с. за відсутності будь-яких відхилень у режимі роботи реактора та сигналів попереджувальної чи аварійної сигналізації, випробування закінчено, і за командою начальника зміни енергоблоку СІУР виконує штатну дію - натискає кнопку АЗ-5 для того, щоб зупинити реактор. Останній запис в оперативному журналі оператора реактора: «01.24. Сильні удари. Стержні СУЗ зупинились, не доходячи до нижніх кінцевиків. Виведено ключ живлення муфт».
Безпосереднім імпульсом для початку аварійного процесу стало натискання кнопки «АЗ-5». Порочна конструкція стержнів управління і захисту зумовила введения до активної зони реактора позитивної реактивності. Почався розгін його потужності. Він набув катастрофічного характеру через великий паровий коефіцієнт реактивності, вплив якого особливо великий за умови близького до нуля вмісту пари в активній зоні.
Низьке значення ОЗР не тільки погіршувало умови управління реактором, що було відомо персоналу, але й залишало реактор без аварійного захисту, про що персонал не знав. Приладу контролю ОЗР проектом не було передбачено. Штатна система розрахунку ОЗР за програмою «Призма» не надавала інформації оператору, оскільки на низькому рівні потужності працювала нестабільно - величина ОЗР у момент натискання кнопки АЗ-5 була визначена за розрахунком уже після аварії. Оператор міг зробити оцінку ОЗР за кривими отруєння, яка була наведена в інструкції з управління реактором. Така оцінка надала б йому о першій годині ночі 26 квітня величину ОЗР порядку 15-16 стержнів РР (розвантаження енергоблоку почалось о 23 годині 10 хв. 25 квітня за умови ОЗР у 26 стержнів РР). Низька потужність реактора і велика витрата теплоносія, близьке до нульового недогрівання теплоносія на вході до активної зони зумовили високу чутливість реактора до зовнішніх збурень. Таким чином, безпосередніми причинами аварії стали нейтронно-фізичні, теплогідравлічні і конструктивні особливості реактора РВПК-1000, а реалізації їх сприяли дії персоналу. Очевидно, що реактор був приречений через свої проектні характеристики і лише очікував реалізації відповідних вихідних умов. 26 квітня 1986 року ці умови були створені. Деталі аварійного процесу можна уточнювати, але основні висновки залишаться тими ж.
Персонал дійсно виконав ряд дій, які погіршили ситуацію. Суттєво вплинуло на стійкість системи підключення додаткових головних циркуляційних насосів. Але ця операція не заборонялась технологічним регламентом, і вона була передбачена програмою випробувань. Заборона такої операції з’явилась уже після аварії. Інформація СРСР, надана до МАГАТЕ, містила обвинувачення персоналу у виведенні ряду захистів. Насправді ж, усі захисти реактора за фізичними параметрами були включені, у тому числі щодо перевищення потужності і швидкості нарощування потужності. Накладки технологічних захистів знаходились у положениях, які приписані експлуатаційною документацією 1986 року. Єдине відхилення - була змінена установка захисту щодо рівня води у барабан-сепараторах, але це не вплинуло ні на виникнення, а ні на розвиток аварії.
Персонал дійсно вивів із роботи систему аварійного охолодження реактора. Однак, по-перше, це було передбачено програмою випробувань, і, по-друге, це не заборонялось технологічним регламентом. Але систему аварійного охолодження слід було ввести у штатний режим за умови переносу часу зупинки і випробувань енергоблоку за командою диспетчера енергосистеми на більш пізній термін.
Слід відзначити, що навіть якби усі дії, інкриміновані персоналові інформацією СРСР, наданою до МАГАТЕ у 1986 році, дійсно мали місце, вони ніяким чином не позначились би на виникненні і розвитку аварійного процесу.
Відповідно до п.10.12 інструкції з експлуатації реактора і п.12.4 технологічного регламенту, зупинка реактора проводиться натисканням кнопки АЗ-5. Саме так і зробив СІУР, отримавши команду на зупинку реактора після завершения випробувань. I саме ця регламентна дія виявилась фатальною. Аварійний захист реактора у випадку низького оперативного запасу реактивності відіграв роль спускового гачка аварії, а високий позитивний щільнісний ефект реактивності призвів до розвитку аварії катастрофічних масштабів. Незаперечним фактом є те, що аварійний захист вищого рівня не тільки не врятував реактор, а й спричинив аварію.
Ані керівництво електростанції, ані, тим більше, оперативний персонал не обирали обладнання, на якому їм належало працювати. Колектив електростанції мав оволодіти обладнанням, яке йому поставили, навчитися управляти цим обладнанням. Але настав момент, коли справитись з реактором оператор не зміг: розробники реактора не надали йому необхідної інформації. У технологічному регламенті та інструкціях не були вказані ті обмеження, незнания яких потім поставили у провину персоналові. Оператори потрапили у режим, який не був описаний і не був заборонений жодним із діючих до моменту аварії документів.
Вище вже були відзначені деякі суттєві причини аварії. До них слід додати ще декілька. В СРСР було відсутнє ядерне законодавство. Тільки наприкінці 80-х років минулого століття почало формуватися розуміння того, що потрібен закон, який регламентує діяльність у ядерній галузі, включаючи дозвільну систему, права та обов’язки її учасників. Але такий закон в СРСР так і не був прийнятий.
Менше претензій можна було б пред’явити до нормативної бази, що існувала у той час. Але і в ній існувало чимало поступок реактору РВПК. Більше того, його творці не змогли виконати великого числа нормативних вимог, про що говорилось вище. Спроби вказати на це, та й будь-яка критика РВПК-1000 глушились керівництвом Мінсередмашу. Заслуги цього міністерства, особливо у військовій сфері, у створенні ядерного щита країни, безперечні. У Міністерстві було зібрано інтелектуальну еліту країни, видатних учених і спеціалістів. Але перетворювати його на державу у державі, фактично залишати без контролю, загортати його керівників у тогу непогрішних оракулів -величезна помилка керівництва країни, яка й призвела до трагічних наслідків.
До суттєвих причин аварії слід віднести і режим секретності, у якому існували радянська ядерна наука і техніка. Безсумнівно, від такого режиму постраждала, перш за все, радянська сторона. Створюючи навкруги вітчизняної ядерної енергетики своєрідну «залізну завісу», СРСР втрачав можливість співставити свої розробки з тим, що робиться в інших країнах світу, відстаючи все більше і більше з ряду найважливіших напрямків.
Достатньо навести один приклад. У світовій практиці вже у 60-х роках минулого сторіччя стало звичним перед прийняттям рішення про будівництво АЕС проводити ретельний аналіз її безпеки. Американський стандарт RG 1:70, що регламентує вимоги до структури і змісту звіту, який підсумовує результати такого аналізу, став зразком для світового ядерного співтовариства. Нічого подібного в СРСР не було, і практика ліцензування атомних електростанцій в СРСР була відсутня. Країна надзвичайно відстала у створенні методів аналізу безпеки, їх математичного забезпечення. Світ далеко пішов уперед у методології аналізу не тільки проектних, а й позапроектних аварій. Чорнобильська трагедія відкрила очі на цей неприємний факт, і лише у середині 80-х років почала розвиватись практика ліцензування АЕС, розробки і надання до регулюючих органів обгрунтування безпеки нових і діючих ядерних енергоблоків.
Негативну роль у створенні умов, що призвели до катастрофи, відіграла не тільки міжнародна самоізоляція. Ядерна енергетика практично повністю була закритою від громадського контролю у своїй власні країні. I це також є однією з корінних причин аварії.
Масштаби аварії виявились непомірно великими. На їх подолання витрачені і витрачаються величезні ресурси. Значні території надовго втрачені для звичайної господарської діяльності. Десятки населених пунктів втратили своїх мешканців і перетворились на мовчазні пам’ятники катастрофи. Бона зачепила долі мільйонів людей. Десятки тисяч втратили здоров’я, а багато з них - і життя. Страшна ціна за помилки, допущені при створенні реакторів РВПК-1000.
Аварія завдала сильного удару ядерній енергетиці в усьому світі, на багато років загальмувала її розвиток. Аварія показала, що наслідки помилки оператора або творців атомної електростанції виходять за національні межі. Відповідальність за безпеку національної ядерної енергетики переростає у відповідальність перед світовим співтовариством. I це стосується не тільки творців ядерної установки і експлуатуючого її персоналу, а й національних регулюючих органів і вищих ешелонів державного управління.
Чорнобильська аварія надала іще один урок: необхідність підтримування ефективного міжнародного режиму безпеки ядерної енергетики. Цей урок був достатньо швидко засвоєний світовим співтовариством, що підтверджується діяльністю МАГАТЕ, укладенням ряду важливих міжнародних конвенцій, у першу чергу - конвенції щодо безпеки ядерних установок.
Найважливіший урок: необхідність незалежного державного і громадського контролю безпеки ядерної енергетики. Тільки суспільство мае право приймати рішення щодо розвитку ядерної енергетики, що повинно бути чітко зафіксовано на законодавчому рівні. Але для такого відповідального рішення населения мае бути відповідним чином підготовлене. Воно повинно знати, що таке АЕС, у чому її потенційна небезпека, що зроблено для того, щоб ця небезпека була настільки малою, що нею можна знехтувати. Необхідно вести повсякденну, методичну роботу з громадськістю.
Наявність незалежного і повноважного органу державного регулювання - індикатор культури ядерної безпеки у країні. Відсутність такого органу або достатніх для виконання його функцій фінансових і людських ресурсів, відсутність фактичної незалежності у прийнятті важливих для безпеки рішень означав відсутність культури безпеки ядерної енергетики в країні, порушення міжнародного режиму її безпеки.
Не менш важливий урок Чорнобильської аварії: обов’язкова наявність професійно сильної експлуатуючої організації, яка здатна вирішувати пов’язані з ядерною енергетикою проблеми, володіє потенціалом для оцінки і управління безпекою ядерних установок, що експлуатуються.
Нарешті, іще один урок: це постійний аналіз безпеки АЕС, виявлення дефіцитів безпеки та їх усунення. До цього слід віднести: інтенсивні наукові дослідження факторів, які впливають на безпеку АЕС; постійне удосконалення нормативної бази; створення особливого, орієнтованого на безпеку психологічного клімату в колективах експлуатаційників; постійне підвищення кваліфікації персоналу і почуття відповідальності за безаварійну роботу ядерних енергоблоків.
Аналіз того, що відбулось 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС - не самоціль і не повинен бути звернений у минуле. Головне – винесення уроків для ядерної безпеки сьогодні та у майбутньому, запобігання самій можливості повторения аварії з серйозними радіологічними наслідками. Усі, хто так чи інакше пов’язаний із забезпеченням ядерної безпеки, чиї рішення можуть прямо чи опосередковано вплинути на ядерну безпеку, повинні зрозуміти, чому було можливо експлуатувати те, що не відповідало вимогам безпеки, чому роками не ліквідовувались недоліки, які були відомі і призвели до аварії з катастрофічними наслідками. Це має бути усвідомлено, і мають бути зроблені правильні висновки.

Схожі:

План-конспект уроку з Охорони праці. Тема: Характерні причини виникнення пожеж
План ліквідації аварій (ПЛА)  –  це заздалегідь  розроблена   система узгоджених  дій,  які  виконуються  негайно при виявленні аварії...
Безпека життєдіяльності в умовах екстремальних та надзвичайних ситуацій
НС, походження яких пов’язане з технічними об’єктами: вибух, пожежі, аварії на хімічно небезпечних об’єктах, викиди радіоактивних...
поглиблення та розширення знань учнів про водяну оболонку Землі –...
Завдяки цьому в учнів формується уявлення про причини, масштаби, наслідки антропогенного впливу на довкілля, а також перспективні...
План-конспект уроку з Охорони праці. Тема: Техногенні аварії. Захист...
Мета: засвоєння учнями знань про техногенні аварії, та правила захисту людини від сильнодіючих хімічних речовин
Конспект уроку для 6 класу Тема: Греко-перські війни
Розкрити причини греко-перських воєн, розглянути основні битви, визначити причини утворення Першого Афінського морського союзу
УРОК 4
УРОК НООСФЕРА. ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО МІСЦЕ ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ. МАСШТАБИ Й НАСЛІДКИ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НА СУЧАСНОМУ...
Дата проведення уроку: УРОК 4
УРОК НООСФЕРА. ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО МІСЦЕ ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ. МАСШТАБИ Й НАСЛІДКИ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НА СУЧАСНОМУ...
Відповідність класифікаційних ознак видам надзвичайних ситуацій
Аварії на транспорті з викидом (загрозою викидання) небезпечних та шкідливих речовин
Організація роботи по попередженню корупції. Основні причини виявлених корупційних діянь
Основні причини виявлених корупційних діянь – низькі моральні та ділові якості окремих керівників та працівників органів державного...
ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ...
РОЗДІЛ СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА НЕПОВНОЛІТНІХ: СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка