1. Філософія в системі університетської освіти та її цінність для міжнародників


Назва1. Філософія в системі університетської освіти та її цінність для міжнародників
Сторінка1/6
Дата15.03.2013
Розмір0.76 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
  1   2   3   4   5   6
Тема 1.

1.Філософія в системі університетської освіти та її цінність для міжнародників

  • Філософією нині наз. не тільки відповідну науку чи навчальну дисципліну, а й загальнотеоретичні засади та сукупність принципів будь-якої діяльності: «філософія рекламної кампанії»…

  • Таке вживання слова «філософія» не відповідає тому значенню, яке вкладають у нього сьогодні професійні філософи. З виникненням у Європі системи освіти філософія набула статусу головної (і тривалий час єдиної) теоретичної дисципліни, без оволодіння якою вважалось неможливим отримання вищої освіти взагалі.

  • До XVIII століття європейські університети мали тільки три факультети та спеціальності, і для того, щоб отримати диплом доктора теології, права чи медицини, потрібно -диплом доктора філософії. З того часу кількість спеціальностей, які отримують випускники вищих навчальних закладів, значно зросла. Від філософії відокремився ряд наук, чільне місце збер. за філософією.

  • філософія, як навчальна дисципліна, покликана прищепити студентові вузу: а) здатність до проблематизації — уміння ставити питання, розглядати парадокси, альтернативи, протиріччя; б) здатність давати визначення — переходити від семантичного до концептуального аналізу понять; в) здатність формулювати, впорядковувати, послідовно аналізувати свої думки.

  • Виконання філософією цих завдань випливає з методологічної функції філософії-вона не дає готових відповідей на питання, які постають перед людиною чи окремими науками, а дає зразки форм, способів, прийомів мислення, тобто змогу самостійно розв’язати ці питання.

  • Виходячи із значення, яке має філософія як наука в житті та діяльності людини, поряд з методологічною можна виділити такі її найважливіші функції: а) світоглядну — філософія дає змогу людині осмислити проблеми сенсу людського життя: чому і для чого живе людина? Яке її місце та призначення в світі? і т. ін.; б) аксіологічну — філософія дає змогу людині осмислити природу та значення власних життєвих цінностей.

2. Генеза філософії:причини винекнення, її розуміння та визначення.Предмет та особливості філософії

  • На процес формування філософії впливає багато чинників. витоками є міф, релігія, наукове знання та буденна свідомість. Міф передує філософії. В міфологічному світогляді на чуттєво-образному рівні формуються корінні риси світогляду. Це питання відношення матеріального і духовного, смерті і безсмертя, це ті питання, які є джерелом філософського осмислення. В релігії з’являються вже такі поняття як узагальнення, абстрагування. Бог тут виступає як ідея, першопричина всього. З розвитком релігії -така проблема як відношення людина-світ, що є основною проблемою філософії.

  • Але міфологія, релігія, наука, буденна свідомість – це можливості філософії, а не реальність. Це передфілософія. Поряд з передфілософією існує ще поняття протофілософії. Протофілософія – це первинна філософія, яка містить крім філос. поглядів міфорелігійні погляди( Китайська, Індійська ф., Антична ф.).

  • Передумови філософії – умови, які творили ту атмосферу, в якій зародилася філософія. Зокрема: 1) процес продуктивних сил від суспільства бронзи до заліза (цей процес дозволив розширити можливості людини в стосунках з природою, дозволив активніше вести господарство); 2) руйнування первіснообщинного ладу і поява соціальних груп; 3) зародження товарно-грошових відносин; 4) зародження перших держав; 5) опозиція до традиційних релігій і жерців; 6) зростання критичного мислення, викликаного розвитком торгівлі, товарно-грошових відносин.

  • Концепції походж. Ф.: Міфогенна –філософія виникла з міфології, за рахунок зміни лише однієї форми (зміни чуттєво-одиничного, конкретного, особистісного на безособово-абстрактне – Гегель). Гносеогенна –філософія виникла із природничо-наукового знання (за рахунок узагальнення) – вважав Огюст Конт – позитивіст. Міфогенно-гносеогенна – філософія виникла як на основі міфології і наукових знань, а також релігії і буденної свідомості. Соціально-міфогенна – до системи попередніх концепцій додають соціально-економічні та політичні перетворення в суспільстві. Еклектична (тепер рідко згадують)- грунтується на марксистській точці зору (спочатку виникла матеріалістична філософія на базі життєвого досвіду, як опозиція до релігії, а потім як опозиція до матеріалізму виникла ідеалістична філософія)

  • Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Термін «філософія» має давньогрецьке коріння («любов до мудрості»). Українські філософи XVIII—XIX ст., і передусім Г. Сковорода, позначали філософію словом «любомудріє». Вперше термін «філософія» з'явився у Піфагора.), який вважав, що «мудрість» — це якість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький філософ Платон

  • Спочатку - комплекс людських знань про світ. Ф. як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, сутності світу і свого призначення в ньому започати. у VII—VI ст. до н.е. у Давні Індія та Китай, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.

  • Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософи. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. На початкових етапах становлення філософії її предметом є природа, космос. У процесі дальшого розвитку -Людина, природа, всесвіт.

  • Особливості ф. – 1. Загальність (виражає закономірну форму зв'язку речей, явищ та процесів у складі цілого); 2. цілісне світосприймання (традиц. форми знання є у засвоєнні та закріпленні досвіду предметно-практичної діяльності. Спрощено: в структуру пізнання включаються 2 елементи: об'єкт і суб'єкт; між людиною, що пізнає, та предметом дослідження існує дистанція).

  • Змістом філософії є відношення "людина-світ". Світ – це існуюча реальність, але не сам по собі, а у відношенні до людини. Філософія виникла з перенесенням основної уваги на людину у її відношенні до світу, тобто на людину що пізнає і творить світ. Кант питання "що таке людина?" формулює як основне питання філософії. Поза межами конкретних наук залишаються світоглядні, суто філософські проблеми про природу (сутність) людини, про її походження, про сенс життя, долю та призначення, про можливості та межі її свободи і творчості. Коло цих питань і складає проблему людини в філософії.

4-5 Відмінності та подібності між ф. і релігією та ф. і наукою

  • Філософія є знання загального, що зближує з наукою. відображає світ у загальних поняттях.;філософія, як і наука, прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити у теоретичні формі. Обидві засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Наука також є теоретичним, загальним знанням. історично деякий час існували як єдина система знання.

  • Відмінність -Філософія має справу з найбільш загальними поняттями, які, по-1, застосовуються у всіх науках, а часто і за межами наук; по-2, зміст цих понять, хоч вони і використовуються в науках, не є предметом їх спеціального дослідження; по-3, ці загальні поняття не можна звести до емпіричного досвіду, фактів чи зв’язати математичною формулою, що властиво наук.понят.

  • "мудрість" (філософію) і "знання" (науку), античні мислителі вказували на їх якісну несумірність - "нагромадження знання не навчає мудрості", зауважував Геракліт ще у 6 ст. до н.е.

  • філософію та науку поєднує те, що вони: 1) базуються на дискутивному мисленні та прагнуть пояснити дійсність; 2) відображають світ в загальних поняттях; 3) прагнуть логічно обґрунтувати свої положення, довести їх істинність; 4) протистоять релігії. Особливостями філософії у порівнянні з наукою є: 1) невизначеність, безмежність та історична змінюваність предмета дослідження філософії; 2) філософії властиві широкі узагальнення.

  • Релігія тісно зв'язана з філософією. Близькість їх полягає в суспільно-історичних формах світогляду, вирішенні аналогічних завдань світорозуміння і впливу на свідомість та поведінку людей. Відмінність – 1.релігія ділить світ на земний, природний та небесний, надприродний. Філософія виходить із єдності об'єктивного природного світу; 2. в релігійній свідомості відбиття земного та небесного світу здійснюється за допомогою надприродних образів. Об'єктивний світ у філософській свідомості відбивається способом загальних понять; 3. релігійний світогляд основну увагу приділяє людським занепокоєнням, надіям, пошуку віри. Філософський світогляд - інтелектуальним аспектам.

6. Структура філософії та її основні проблеми

  • Cтруктура визначається наявністю трьох основних її компонентів. 1.онтологія, або метафізика,— вчення про закономірності розвитку буття та його невід'ємних атрибутів — природної субстанції і загальної духовності, Бога, людської свідомості. 2.гносеологія, або епістемологія,— теорія пізнання, яка досліджує відношення знання до реальності, з'ясовує всезагальні передумови досягнення істини в процесі пізнання. 3.праксеологію — вчення про основні характеристики людської діяльності; її також іменують філософською антропологією.

  • 1. наближається до загальних проблем природничих наук, як і природознавство, вона вивчає певні характеристики об'єктивного світу. загальні категоріальні визначення співпадають (категорії рух, простір, час, матерія, причина, елементи, система ін.)

  • 2. розуміється як логіка і методологія наукового пізнання, філософія найбільш виразно наближається до технічних та математичних наук, оскільки тут йде мова про техніко-математичні засоби і форми правильного осягнення наукової істини.

  • 3. присвячується вивченню проблем людського буття, сутності та існуванню особистості, розкриттю сенсу, призначення та ціннісних орієнтирів життя індивіда.


Тема 2.

1. Поняття «філософія стародавнього сходу». Особливості східного і західного типу філософування, європоцентризм та роль стереотипів.

  • Філософська думка зароджується в лоні міфології як першої історичної форми світогляду. Міфології властива нездатність людини виділити себе із навколишнього середовища і пояснити явища на основі природних причин.

  • Буддизм як вчення складався кілька століть і започаткувався від однієї з шраманських шкіл другої хвилі. Чинниками, що сприяли його розповсюдженню, є:1) виникнення чернецької общини, що відіграло вирішальну роль;2) включення в своє вчення ведичної спадщини;3) рівність людей у духовній сфері — всі живуть у стражданні і всі

мають рівні можливості для спасіння.

Зміст самого вчення зводився до наступних пунктів. Є чотири благородні істини:1) життя повне страждань, під .якими розуміли психологічні переживання, нещастя, старість, смерть. Соціальні відміни до уваги не беруться — багатії також плачуть;2) є причина страждань, яка полягає в нерозумінні людиною того, що життя і є страждання, а її намагання досягти заможного життя (тепер чи в наступному переродженні) тільки посилює ії нещастя;3) від страждань можна звільнитись, якщо відмовитися від бажань та пристрастей;4) є шлях звільнення, що має 8 ступенів.

  • Виникнення філософії в Давній Індії (почали формуватися рабовласницькі держави) і Китаї – приблизно II тис. до н. е.

  • Філософія Сходу і Заходу звернена до загальнолюдських цінностей(добра і зла, справедливості й несправедливості, дружби, любові, ненависті)

  • Спільні риси: філософські ідеї на ранніх взаємопов'язуються з релігією; філософський поліцентризм (філософські ідеї, теорії, погляди є людиновимірними)

  • Схід - незацікавлене духовне самозаглиблення, шукати заради самого пошуку, прагнення досягти стану повного розчинення індивідуального в загальному

  • «зацікавлена відстороненість» - вічна таємниця східної філософії.

  • Традиціоналізм, консерватизм, які були притаманними мислителям Стародавнього Китаю та Індії - необхідність "культурної революції"у Китаї 70-х рр. XX ст.

  • Європоцентризм у філософії і культурі - концепція, згідно якої розвиток справжніх цінностей науки, мистецтва…відбувається тільки в Європі. Ідеї Гегеля. Передові мислителі Європи, починаючи з просвітителів, негативно ставилися до Є., висували ідеї єдиної загальнолюдської та культурної історії (Монтеск'є, Вольтер, Гердер, Гете, Маркс і Енгельс).

2. Філософські проблеми індійської філософії: ортодоксальні та неортодоксальні школи, основні категорії та джерела. Погляди на світ, пізнання та людину у буддизмі та джайнізмі.

  • Ведична література – перші джерела інформації про давньоіндійське суспільство (ще не повністю розшифровані, які збиралися протягом дев'яти століть (1500-600 pp. до а е.); її тексти можна поділити на кілька групп)

  • Найдавніша група - це чотири Веди («веда» - знання). Головна з них - Рігведа – збірник гімнів, які формувалися протягом тривалого часу до XII ст. до н. е. У X ст. до н. е. з'явилися Брахмани - керівники ведичного ритуалу, основний з яких – Шатапатхабрахмана (брахмана ста шляхів). У Брахманах висловлюються гіпотези щодо виникнення світу, розвиваються положення про воду як про першосубстанцію. Вперше розробляється теорія буття, початковими проявами якого вважаються різноманітні форми дихання. Закінчується ведична література Упанішадами (букв, «сидіти біля»). У них викладено нове тлумачення навколишнього світу і буття - брахма. З брахмою нерозривно пов'язується духовна сутність кожної людини - атман. Однією з основних частин Упанішад є концепція круговороту життя - сансара і пов'язаного з нею закону, відплати - карма. В теорії круговороту людське життя показане як нескінченний ряд перероджень. Найвищий сенс мудрого життя вбачається в усвідомленні, досягненні брахмана як сутності, що перебуває у всьому, а також у тому, щоб побачити неістинність, плинність емпіричного буття, відмовитися від прив'язаності до нього і одержати вічне блаженство і справжнє безсмертя в пізнанні своєї тотожності з брахманом, у злитті з ним (мокша). Головну увагу звернено на проблему постійного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу.

  • У першому тисячолітті до н. е. на зміну традиційному ведичному ритуалізму приходить джайнізм і буддизм. Основоположником джайнізму (термін походить від слова «джина» - переможець) вважається Махавіра Вардхамана. Сутність людини, згідно з джайнізмом, складається з двох частин - матеріальної (аджива) і духовної (джива). Сполучною ланкою між ними виступає карма. Карма — це тонка матерія, що утворює її тіло і з'єднує душу з грубою матерією. (карми: лихі і добрі) Звільнення людини від впливу карм (звільнена особистість) можливе тільки через здійснення добрих справ і суворий аскетизм (може звільнитися тільки сама і їй ніхто не може в цьому допомогти).

  • У VI ст. до н. е. в Північній Індії виникає буддизм - вчення, засновником якого був Сіддхартха Гаутама. На нього зійшло просвітління і Сіддхартха став Буддою, тобто «просвітленим». У центрі буддистського вчення лежать чотири благородні істини. • Життя є страждання: народження - страждання, хвороба -страждання, смерть, втрата приємного … • Причиною страждання є бажання (тршна), яке веде через радощі та пристрасті до переродження, народження знову. • Усунення причин страждань полягає в усуненні цього бажання.• Шляхом, що веде до усунення страждань, є правильне судження, рішення, мова, життя, прагнення, увага, зосередження. Припинення страждань настає тоді, коли людина позбавляється від сліпої прихильності до земного життя. Стан згасання, затухання, охолодження пристрастей і бажань - нірвана. Головну увагу буддизм приділяє досягненню цього стану через «праведне» життя.

  • Основою «праведного» життя є точне і беззаперечне дотримання правил моралі - п'яти знаменитих буддійських заповідей: 1.не шкодити живим істотам; 2. не брати чужого; 3.утримуватися від заборонених статевих контактів; 4.не вести безглуздих і брехливих розмов; 5.не вживати алкогольних напоїв. Людина, яка пройшла всі стадії шляху і прийшла до звільнення свідомості за допомогою медитації, одержувала звання архата, святого, який досягав нірвани.

  • Буддизм з Індії поширюється на острів Цейлон (Шрі-Ланка), а в більш пізній період - через Китай на Схід. Сьогодні буддизм - одна з трьох світових релігій.

  • Дев'ять класичних шкіл індійської філософії поділяють на ортодоксальні (астіка), тобто такі, що визнають авторитет Вед, та неортодоксальні (настіка), тобто ті, що авторитет Вед не визнають. Три неортодоксальні школи: Буддизм, Джайнізм, Чарвака. Решта – ортодоксальні.

4. Подібності та відмінності між індійською та китайською філософією.

  • Як і в інших країнах, філософія в Індії виникає у зв'язку з кризою міфології. Але перехід від ранньокласового до розвинутого класового суспільства відбувався в Індії поступово. Тому і в сфері ідеології не було різких стрибків: більшість філософських систем зберігає міфологічні теми, розвиває їх. Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості індійської філософії, як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність і самозаглиблення. Ці особливості зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними умовами розвитку індійського суспільства.

  • В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціанці були придворними філософами, мислителі були аскетами, жили осторонь важливих соціальних подій. Цим зумовлена і відсутність ідей щодо раціональної перебудови суспільства, занурення в себе. Розум не застосовано до вдосконалення соціальної сфери, йому залишалось лише регулювати психічні процеси.

  • Виникнення і розвиток давньокитайської філософії припадає на VI—III ст. до н. е. -золотим віком китайської філософії, коли сформувалися провідні філософські школи — даосизм, конфуціанство, моїзм, легізм, натурфілософія, які помітно вплинули на розвиток китайської філософії, були сформульовані традиційні для китайської філософії проблеми, поняття і категорії. Давньокитайська філософія, подібно до індійської та грецької, сформувалася в лоні міфології. Однак це не був автоматичний процес. Для переходу від міфології до філософії необхідні були певні соціальні умови (Філософія постає в тому суспільстві, в якому індивід є самостійною силою, особою).

  • Соціальна одиниця -сім'я, клан, община, земляцтво. Однак в цей час відбувається заміна дрібних державних об'єднань ранньокласового суспільства, в якому панували патріархальні родові відносини і родова аристократія, централізованою державою з розвинутими класовими відносинами і розгалуженим чиновницьким аппаратом (епоха «боротьби царств»).

  • Давньокитайські мислителі цікавились в основному соціально-політичною та етичною проблематикою: питаннями управління державою, відносинами між різними соціальними прошарками, між людьми, батьками і дітьми. Менше уваги вони приділяли онтологічній і гносеологічній проблематиці. Одні китайські школи (конфуціанство, моїзм,, легізм) займалися переважно соціально-політичною і моральною проблематикою, інші (даосизм) більше переймалися ставленням людини до природи, виводили моральну поведінку із законів природи.

  • У Китаї становленню філософії також сприяли мандрівні мудреці-аскети. Численні течії китайської філософії сформувалися на аналізі або критиці древніх пам'яток культури, таких як «Ши цзін» («Канон віршів») і «І цзін» («Книга змін») (для порівняння, в Індії цю роль виконували Упанішади і Рігведа). Проте на відміну від Індії тут відособилися два чільні світоглядні напрями — конфуціанство і даосизм. Перше з них у II столітті до н. е. набуло офіційного статусу державної ідеології.

Тема 3.

1. Моністичні теорії: Мілетська натурфілософія та проблема першопочатку.

  • Моні́зм — теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела. Античні філософи прагнули відшукати причину всіх явищ.

  • Представники однієї з перших у Стародавній Греції філософських шкіл, що виникла наприкінці VII ст. до н. є. на західному узбережжі Малої Азії в місті Мілеті, – Фалес (бл. 625 – 547 до н. є.), Анаксімандр (бл. 610 – 546 до н. є.) і Анаксімен (бл. 585 – 525 до н. є.).

  • Фалес визнавав першопочатком те, що є максимально наближеним до природного буття – воду. Висловлювання: “насіння і зерна всього існуючого мають вологу природу”, “висихання всього є смерть”. Фалесова вода співставлялась з божественним началом.

  • Концепція Анаксімена поєднує натурфілософський принцип з суто психологічним. Анаксімен вважає душу повітрям, а дихання її головним визначенням. Дихання і повітря охоплюють увесь світ, і Анаксімен висуває ідею всезагальної одухотвореності, як це було і у вченні Фалеса. Проте першоелемент- повітря

  • Анаксімандр стверджував, що апейрон – основа і єдина причина всієї суті; апейрон все із себе виробляє сам: обертально рухаючись, апейрон виділяє протилежності: вологе і сухе, холодне й тепле; їх парні комбінації утворюють землю (сухе й холодне), воду (вологе й холодне), повітря (вологе й гаряче), вогонь (сухе й гаряче). Світ виникає завдяки виокремленню з первинного одвічного апейрону серії контрастів (протилежностей) – теплого і холодного, світла і темряви. Чергування протилежностей є "несправедливість" (народитися для кожної з протилежностей означало протиставити себе іншій).

  • Піфагор (бл 580 - бл 500 рр. до н. е.) після довгочасного навчання в Єгипті, Вавилоні, можливо й в Індії, засновує у м Критоні свою школу - Піфагорійський союз. Основними положеннями релігійного вчення були віра в живе тіло Космосу (вогнене кулеподібне тіло — міф про Саламандру), що вбирає в себе безмежну порожнечу і Хаос безмежного простору, перетворюючи цей простір у Космос з його відокремленням усіх речей між собою, підпорядкуванням речей єдиному законові. Ця релігійна громада була переконана у переселенні душі людини після її фізичної смерті в тіла інших істот. (Філолай, Евріт, Архіт, Алкмеон)

2. Метафізика елеатів(Парменід,поняття про буття і небуття, апорії Зенона) та діалектика Геракліта(розвиток та боротьба протилежностей, поняття про логос).

  • Елеати - давньогрецькі філософи, представники елейскої школи (кінець VI - перша половина V ст. до н.е.). Елеатская школа - була заснована в місті Елее, у Великій Греції, Ксенофаном (Парменід, Зенон Елейський і Меліс) Для елейскої школи був характерний суворий монізм у вченні про буття і раціоналізм у вченні про пізнанні. У центрі вчення всіх трьох елейскої філософів знаходилося вчення про бутя

  • Парменід(VI-V ст. до н. е.). поняття "буття" зробив предметом аналізу в своїй філософській поемі "Про природу" положення: «буття є, небуття немає, тому що небуття неможливо ні пізнати (воно недосяжне), ні висловити». З цим пов'язане твердження, що мислиться тільки суттєве, адже неможливо відшукати думку без буття, в якому здійснюється ця думка.

  • Зенон за допомогою логічних апорій показав абсурдність навчань, що виходять з інших передумов, окрім як використаних Парменідом (тобто з припущення руху і безлічі). «Дихотомія (розподіл надвоє)» Апорія полягає в тому, що предмет, який рухається до мети, повинен спочатку пройти половину шляху до неї, а щоб пройти цю половину, він повинен пройти спочатку її половину, і так до нескінченності. Отже, тіло ніколи не може досягнути мети, оскільки шлях його нескінченний, і тіло повинно вічно проходити ці нескінченні половини. Заслуга Зенона - в постановці проблеми, а не в її вирішенні.

  • Меліс підсумовував шкільну догматику в трактаті "Про природу", або "Про бутті" Предметом мислення може бути тільки щось (буття), небуття не мислиме (теза "мислити і бути одне і те ж"). Істина про буття пізнається розумом, почуття формують лише думку, неадекватно відображає істину.

  • Геракліт – творець античної діалектики, Філософ виступив на захист своїх попередників (Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена) – вогонь. “Світ, єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає” Кожна річ – це єдність протилежностей.Необхідність взаємодії, боротьби протилежностей Геракліт називав “загальним логосом”. Цей “логос” “існує вічно”, “все здійснюється за цим логосом”. Це фактично була догадка філософа про всезагальність протилежностей про сутність самого джерела руху, котрий здійснюється через взаємодію протилежностей і їхню боротьбу.

3. Плюралістичні теорії.(Емпедокл:любов та ворожнеча,4 елементи;Анаксагор:Нус,гомеомерії;Демокріт:атом,порожнеча,детермінізм) Моральний період:софісти(Протагор) та філософія Сократа(метод, принципи, критика теорії ідей Платона, етика)

  • Плюралізм в філософії означає "доктрина множинності", згідно з якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання, часто використовується як протилежність монізму ("доктрина єдиності") та дуалізму ("доктрині подвійності)

  • Космогонія Емпедокла будується як безмежне чергування "любові" або "ворожнечі". Окремий космогонічний цикл має 4фази: 1любов усе об'єднує у недиференційоване нерухоме коло;2ворожнеча витісняє різнорідні елементи і поєднує однорідні;3любов повертається, поєднує різнорідне і роз'єднує однорідне; 4"зоогонічна фаза" має 4 ступені: члени, які нездатні з'єднатись; невдалі поєднання - монстри; бісексуальні істоти; повноцінні тварини із статевою диференціацією. Емпедокл розробив теорію "пор і витікання", згідно з якою з об'єктів витікають матеріальні частинки і впливають на органи чуття суб'єкта. Мислитель не розрізняв органи чуття та інтелект. Субстратом свідомості він вважав кров.

  • Анаксагора (бл. 500-428 рр. до н. е.) питання про перетворення одних речей у якісно інші. уся природа - це безмежна множина вічних, дрібних, різноякісних часток, які він сам називав "зерном речей", а пізніше - гомеомеріями. Вони рухаються і впорядковуються деяким космічним розумом (нус), який існує незалежно від матеріальних часток (зерен): "м'ясо складається з частинок м'яса, кістка - з кісточок". Гомеомерії можна вважати початком переходу до атомізму.

  • Демокріт -буття є щось просте, розуміючи під ним неподільне - атом ( "атом" грец."нерозрізаними"). Він дає матеріаліст. трактування цього поняття, мислячи атом як найменшу, далі не ділиму фізичну частку. Таких атомів допускає безліч, відкидаючи твердження, що буття - одне. Атоми, , розділені порожнечею; порожнеча - це небуття і, як таке, непізнаване. Все, що існує, - це атоми і порожнеча. У нескінченній порожнечі-просторі рухаються, поєднуючись між собою, нескінченна за кількістю та формами тільця; останні відрізняються один від одного формою, порядком, поворотом (без порожнечі не було б можливо переміщення). Детерміні́зм -філософське матеріалістичне вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі. Головним є положення про причинність. "Душа, по Демокріту складається з кулястих атомів, тобто подібна до вогню".

  • «софізм» означає міркування, побудовані таким чином, що містять навмисне допущену помилку і, звичайно, приводять до хибних висновків. Софісти- мандрівні експерти з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику; не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси.

  • Основна проблема- це реальність сущого. Вирішення цієї проблеми, за Протагором, зводиться до такого твердження: «Є тільки світ думки, світу сущого не існує». Софісти повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою б абсурдною вона не була. Відносність понять добра і зла приводило до таких тверджень: «Хвороба — зло для хворого і благо — для лікаря»

  • Головна теза Протагора: «Людина — міра всіх речей». слід вибирати між двома протилежними думками. І людина здійснює цей вибір, приймаючи одну думку і відкидаючи протилежну. «Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні того, який вони мають вигляд» -звинувачений в нечестивості.

  • Сократ – перший афінський філософ, сучасник Демокріта-спочатку був учнем, а згодом - непримиренним опонентом софістів.У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота.. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: „Пізнай самого себе”, і „Я знаю, що нічого не знаю”. Його метод –маєвтика - всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення( дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. нема поняття-немає і знання.

  • Досягнення понятійного знання допомогою індукції( наведення), сходження від одиничного до загального. Головне– процес пошуку понять. Вихідним початком методу Сократа стала іронія. Завдяки іронічному ставленню до навколишнього Сократ пробуджував у людей сумніви в загальноприйнятих істинах. відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна. Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши душу людини і її справи, і в цьому основне завдання філософії. Філософія є засобом пізнання добра і зла. Це пізнання здійснює за допомогою бесід. філософія — любов до мудрості, любов до знання — може розглядатися як моральна діяльність у тому разі, якщо знання саме по собі є добро.

4.Сократичні школи ,кініки,кіренаїки.

  • Сократичні школи, засновані його учнями: Антісфеном, Арістіппом, Евклідом. Найбільш відома школа кініків. Умовою досягнення вільного і щасливого життя кініки вважали обмеження потреб. Розуміння вчення і принципів школи кініків дає багато для розуміння філософії.

  • Вважають, що сам термін «кінік» означає «собачий», а філософія кініків — «собача філософія». Засновник цієї школи Антісфен (V ст. до н. е) був найближчим учнем Сократа і навіть свідком його смерті Одна з головних позицій його вчення - існування лише окремого і відсутність загального ( «коня бачу, а конячності не бачу»). Йому належить також заслуга в розвитку етичного вчення, ідеєю якого є заклик до щасливого життя.

  • Найвище щастя для людини - «померти щасливою». Адже часто, здавалося б щасливе, життя має страшний кінець. Критерієм і прикладом щасливого життя є життя мудреця, а таким мудрецем може бути тільки кінік, вважають представники цієї школи.

  • Кіренаїки — ідеалістична філософська сократична школа (5-4ст.до н.е.) в Стародав. Греції. Відображала ідеологію рабовласницької аристократії. Засновник школи Арістіпп з Кірени, послідовники (Феодор Атеїст, Евгемер, Гегесій та ін) виступали проти сучас. їм матеріалізму, прагнули довести марність спроб пізнати природу і її закони, обстоювали принципи суб'єктивного ідеалізму і скептицизму. Єдино вірогідним вони вважали свідчення відчуттів. В етиці представники К. ш. розвивали ідеї гедонізму, проголошуючи метою життя чуттєві насолоди, були попередниками епікуреїзм. Кіренаїки критикували релігію, заперечували існування бога.

5.Філософія Платона (теорія ідей,теорія пізнання, вчення про державу)

  • Платон. Афінський філософ (427-347 рр. до н. е.), походив з аристократичного роду. Справжнє ім'я – Арістокл. Буття у Платона — це образ, ідея, сутність. Одне з найважливіших положень платонівської онтології полягає в розподілі дійсності на два світи: світ ідей і світ чуттєвих речей. Первинним, «істинно існуючим», Платон називав світ вічних, незмінних, самостійно існуючих сутностей - ідей. Кількість ідей велика, але не безмежна: їх стільки ж, скільки речей, явищ, процесів, станів, якостей, відношень та ін.

  • З ученням про буття в системі Платона тісно пов'язується космологія. Він розвиває учення про створення божеством Космосу з первісного Хаосу.

  • Теорія пізнання спирається на вчення Платона про душу. Людина як тілесна істота - смертна, а душа - безсмертна. процес пізнання Платон визначає як діалектику, тобто мистецтво вести розмову, мистецтво ставити запитання й відповідати на них, пробуджуючи спогади. Теорія пригадування- анамнезис.

  • Етика орієнтована на самовдосконалення особистості, створення держави. Суспільне, державне начало є вищим за індивідуальне, особисте. Відповідно до трьох частин душі люди поділяються на три типи: філософи, які повинні очолювати державу, управляти нею; воїни, завдання яких -охороняти державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів; ремісники, селяни, зобов'язані сумлінно виконувати свої виробничі функції. Ідеальна держава повинна бути покровителькою релігії, виховувати в громадян благочестя, боротися проти зневір' я, безбожності.

6. Філософія Арістотеля(метафізика, вчення про матерію і форму, причини, критика теорій та ідей Платона ,етика).

  • Найвидатнішим давньогрецьким філософом був Арістотель. він зміг побачити недосконалі сторони пла-тонівського вчення, що в майбутньому дало йому змогу сказати: «Платон мені друг, але істина дорожча».

  • природничо-наукові «Про фізику», «Про небо», «Про походження тварин», «Про душу»; логічні - «Органон» («Категорії», «Аналітика», «Топіка»); філософський твір «Метафізика»; з ораторського мистецтва - «Поетика», «Риторика».

  • Арістотель висуває поняття матерії, яка для нього - первинний матеріал, потенція речей. Актуальний стан, що перетворює матерію з можливості на дійсність, - це форма. На відміну від Платона, Арістотель замінює поняття ідеї поняттям форми. Вона - активне начало, початок життя і діяльності Сутність - це одиничне, яке володіє самостійним буттям Форма дає відповідь на запитання «Що є річ?» і є субстанцією речі. Сутності поділяються на нижчі, які складаються з матерії (це всі предмети чуттєвого світу), і вищі, чисті форми. Найвища сутність — це чиста форма, що існує без матерії, першодвигун, який служить джерелом усього космосу.

  • учення про душу. По відношенню до матерії душа є формою. Але вона притаманна лише живим істотам. Душа - це прояв активності життєздатної сили. Нею володіють тільки рослини, тварини і людина

  • сенс життя не в задоволеннях (гедонізм), не в щасті (евдемонізм), а в здійсненні вимог розуму на шляху до блага. Але, всупереч Платону, благо повинно бути досяжним, а не потойбічним ідеалом Вчення Арістотеля про людину скероване на те, щоб спрямувати особистість на службу державі Людина - це «політична тварина».

7. Етичні теорії: Елліністична філософія: скептики,стоїки, епікурейці.

  • У ІІІ ст. до н.е. античний світ вступає в період поступово наростаючої кризи рабовласницького суспільства. На передній план елліністичної філософії виходить особистість. Переважаючою проблематикою є морально-етична. Якщо раніше вищим благом для людини вважалось знання, то тепер— щастя.

  • Стоїцизм виникає наприкінці IV ст. до н.е. Засновником цієї школи був Зенон з Кітіона (ІІ ст. до н.е.), найбільш відомими представниками— Сенека (1ст. н.е.) Марк Аврелій. (2 ст.н.е..Стоїки характеризують філософію як «вправу з мудрості». її знаряддям, основною частиною вони вважають логіку. Вона вчить поводитися з поняттями, створювати судження і робити висновки. Без неї неможливо зрозуміти ні фізику, ні етику, які є центральними частинами стоїчної філософії. Стоїки вважали, що у світі панує невблаганна необхідність«мудрого необхідність веде, дурного волочить». Отже, ідеалом, до якого повинні прагнути люди, є пристосування до законів природи. Якщо жити у злагоді з природою, то здобудеш щастя і доброчинність. Але шлях до щастя гальмують людські пристрасті, прагнення до чуттєвих задоволень. Мудрець повинен їх повністю подолати.

  • Наприкінці IV ст. до н.е. в Афінах виникла, школа Епікура. Філософське вчення Епікура було спрямоване на підтримку спокою, радісного стану духу. Його ідеал емоційного стану людини— атараксія (від грец. — незворушність), яка передбачає звільнення від усяких хвилювань і пристрастей. «Насолода, — зазначав він, -- є початком і кінцем щасливого життя». Головне — живіть так, щоб уникнути страху» Епікур був матеріалістом, послідовником вчення Демокріта. Але, на відміну від нього, вважав, що атоми не завжди підкоряються механічним законом природи. Вони можуть відхилятися від першопочаткового прямолінійного руху. Вчення про відхилення атомів було пов'язане зі спробою пояснити свободу людських вчинків. Люди мають свободу волі і можуть розпоряджатися своєю долею. Щастя — в почутті задоволення, в розумній насолоді радощами життя, в душевному спокої. Спокій досягається не відходом від життя, а вивченням природи, проникнення у її таємниці, а отже, уникненням страху.

  • Засновником скептицизму був Піррон (IV ст. до н.е.), який оголосив неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Всі речі — абсолютно непізнавані. Про них нічого не можна сказати — ні істинного, ні хибного. Немає ніякої різниці між добром і злом, щастям і нещастям. Жодної проблеми не можна вирішити однозначно, жодне твердження не більш істинне, ніж протилежне йому. «На кожне слово є зворотнє слово» — улюблене прислів'я скептиків.

8. Неоплатонізм(вчення про єдине).

  • неоплатонізм, який розвивається в III—V ст. н. е., в останній період існування Римської імперії. Сформований у спільній з християнством соціальній атмосфері, він є специфічною рефлексією соціального песимізму та наслідком розкладу соціально-політичних відносин Римської імперії.

  • Найзначніший представник неоплатонізму Плотін (бл 205 - бл 270 рр. н. е.) вважає, що основою всього, що існує, є надчуттєвий, надприродний, надрозумний божественний принцип. Від нього залежать усі форми буття. Це принцип абсолютного буття, він непізнаванний. Єдине істинне буття досягається лише шляхом проникнення в центр чистого споглядання і чистого мислення, що є можливим, знову ж таки, лише через «відторгнення» думки - екстаз. Будь-що інше, що існує в світі, виводиться з цього єдино істинного буття.

  • В етиці Плотін поєднує принцип добра з єдино дійсно суттєвим - з божественним розумом або душею, а протилежність добра - зло - ототожнює з недійсним буттям, тобто з чуттєвим світом. Єдиним дійсним пізнанням є пізнання дійсного буття, тобто божественного принципу, який не може бути осягнутий ні чуттєвим, ні раціональним шляхом.

  • Неоплатоніки тлумачать платонівську ідею «блага» як «Єдине», як абсолютну «повноту» буття. Воно «переповнює» саме себе і ніби «переливається через край». Це переливання - еманація (від лат. emanatio -витікання). Тоді виникає «менш повне» буття - Розум («Нус»), який породжує нову еманацію - Душу («світову Душу»). Вона - буття найменшого ступеня «повноти», що виявляється в її самочинному «роздробленні» на окремі індивідуальні душі, які «охоплюються» небуттям (матерією, «тілом»). Ця нижча форма буття сама по собі не активна, вона сприймає лише можливі форми і смисли.

  • Єдине — Благо відповідальне за гармонію і красу (навіть хаос гармонійний). Життя людей у принципі не може суперечити загальній гармонії.


Тема 4.

1. Апологетика і патристика. Августин Блаженний

  • Середні віки охоплюють величезний тисячолітній період історії (У-ХУ ст.). У Західній Європі умовним початком цього періоду вважають рік падіння Римської імперії (476) Світ сприймався як подвійне буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, грішний) світ. Цей поділ проходить через усю середньовічну філософію. У розвитку філософії Середньовіччя можна умовно виділити такі етапи: апологетика (ІІ-Ш ст.); патристика (III-VIII ст.); схоластика (IX - кінець XIII ст.); містика (кінець XIII-XV ст.)
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ
Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для...
Екзаменаційні питання з навчальної дисципліни ” Основи філософських знань” для групи КС 21
Філософія в системі духовної культури: взаємовідношення філософії, науки та релігії
Що таке філософія?
Антична філософія: особливості, періодизація та значення для формування європейської культури
ФІЛОСОФІЯ КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ
Філософія стародавньої Індії. Ортодоксальні (санкхья, йога, вайшешика, ньяя, міманса, веданта) й неортодоксальні (локаята-чарвака,...
Особливості педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти
Стаття присвячена проблемі педагогічної комунікації в системі післядипломної освіти. Подається теоретичне обгрунтування сутності,...
Курс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві
Пізнавальна: познайомитись з поняттям філософія, її предметом, структурою, категоричним апаратом
Петрушенко В. Л. Філософія : Навч посіб для студ вищ закл освіти I-IV рівнів акредитації
Проблеми людини і науки в західноєвропейській філософії ХVII ст Емпіризм та раціоналізм
Молоко продукт харчування, найбільш досконалий за своїм складом....
Цінність молока полягає в ідеальній збалансованості поживних речовин. Молочні продукти грають величезну роль у харчуванні людини,...
КОНЦЕПЦІЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Схвалено Вченою радою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (протокол...
КОНЦЕПЦІЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Схвалено Вченою радою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (протокол...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка