Курс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві


НазваКурс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві
Сторінка1/16
Дата21.03.2013
Розмір2.36 Mb.
ТипКурс лекцій
bibl.com.ua > Філософія > Курс лекцій
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16





Філософія

Курс лекцій
Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві.

Мета:

  • Пізнавальна: познайомитись з поняттям філософія, її предметом, структурою, категоричним апаратом.

  • Виховна: виховати висококультурну особистість.

  • Розвиваюча: розвити пізнавальні процеси (пізнавально-психічні процеси: пам’ять, абстрактне мислення, увага, уява).

План лекції:

  1. Сутність і структура світогляду.

  2. Специфіка філософського знання. Філософія і наука.

  3. Роль філософії у житті суспільства й особистості.


Вже дві з половиною тисячі років існує філософія як невід’ємна частина духовної культури людства. У центрі своєї уваги вона тримає гуманістичну проблематику, тобто проблеми людського існування. Але ці проблеми постають і перед іншими формами культури, наукою і мистецтвом, правом і релігією, тощо. Щож саме відрізняє філософію від них?

Особливість філософії полягає у тому, що вона опинилась між світоглядом і наукою, які є принципово різними формами духовного освоєння світу. Наука вважає умовою та ідеалом наукового знання неупереджене, незацікавлене, максимально об’єктивне, позбавлене від суб’єктивних «нашарувань», тобто цінностей і оцінок відображення дійсності.

Наука намагається пізнати світ, яким він є «сам по собі», незалежно від того яким би його хотіла бачити людина. Сфера науки – факти. Світогляд принципово інший, бо це позиція людини. Будь-яке знання стає елементом світогляду, якщо це знання орієнтоване на буття людини і має ціннісно-суб’єктивне забарвлення.

Світогляд дає уявлення про те, яким світ може і має бути, якщо у ньому існує людина. Світ не може вважатися завершеним тому, що творчо змінюючись, людина змінює світ, в якому живе...

Світогляд – сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також життєві позиції, програми поведінки, дії людей. У світогляді в найзагальнішому вигляді репрезентована пізнавально-ціннісна система поведінки, тобто завдяки світогляду людина має цілісне уявлення про світ власного буття, формує свій особистий імідж, набір соціальних ролей, прагне знайти себе, порозумітися з близькими, досягти гармонії зі світом.

Світовідчуття – емоційно-психологічна сторона світогляду на рівні настроїв і почуттів.

Світосприйняття – це досвід формування пізнавальних образів з використанням наочних уявлень.

Світорозуміння – пізнавально-інтелектуальна сторона світогляду.

Основне питання філософії має дві сторони:

  1. Що первинне: матерія чи свідомість?

  2. Чи пізнаванний світ?

В залежності від вирішення першої сторони питання філософія розділилася на два головних і протилежних напрямки: матеріалізм та ідеалізм.

Матеріалізм – вважає матерію первинною, а свідомість – вторинною, продуктом розвитку матерії, її власністю.

Ідеалізм – визнав первинним духовне (свідомість), а вторинним – матеріальне.

Можливий також третій напрямок у філософії – дуалізм, визнання двох незалежних самостійних начал: духовного і матеріального.

У вирішенні другої сторони основного питання погляди філософів також розділилися. Одні (матеріалісти, об’єктивні ідеалісти) вважають, що світ пізнаваний. Інші (суб’єктивні ідеалісти) заперечують принципову можливість пізнання світу, сутності речей. Ця течія філософії називається агностицизмом.

Основна функція світогляду – духовне проектування життя, визначення головних орієнтирів і сенсу людського існування, самоутвердження, самореалізацію. Світогляд у духовній культурі людства чітко не окреслений, у залежності від конкретної історичної ситуації він може виявляти себе мовою мистецтва, моралі, філософії, релігії, транслюючи «вічні» проблеми людського існування, тобто взаємозв’язок людини і світу, а саме:

  • Хто така людина і яке її становище та призначення у світі?

  • Що є причиною існування, сутністю та першоосновою світу?

  • У чому полягає сенс людського життя?

  • Що таке смерть і чи може людина її подолати?

  • Яка природа добра і зла, істини, краси, справедливості?

  • Що таке щастя і які можуть бути шляхи його досягнення?

  • Чи можлива свобода і в чому вона?

Однозначної, остаточної, закінченої відповіді нема. Кожна людина, кожне покоління ставить і вирішує ці питання наново, виходячи з конкретної історичної ситуації, життєвого досвіду, а в основі реальний, практичний життєвий інтерес. У структурі світогляду можна виділити:

    1. Основні компоненти світогляду (пізнавальний, ціннісний, мотиваційно-діяльний).

    2. Основні рівні світогляду (практичний, теоретичний).

    3. Типи світогляду (міфологія, релігія, філософський світогляд).

Всі форми світогляду мають єдиний зміст – коло вічних проблем (життя, смерть, безсмертя, віра, любов, свобода...), а відмінність між ними полягає саме у способі розв’язання цих проблем.

Наприклад, у міфологічному світогляді основою світосприйняття є художньо-образне, символічне відображення, уява, почуття єдності людини і природи, індивіда і людського роду. Релігійний світогляд спирається на віру. Художній світогляд є усвідомленням людини і світу у художніх образах, символах метафорах. Філософія шукає відповіді теоретичним способом пізнання, спираючись на логічне мислення.

У сучасному світі всі форми світогляду співіснують у духовному житті суспільства і особистості, але в історії вони формувались послідовно і відігравали, у певний історичний період, домінуючу роль,– це дає підстави визначити історичні типи світогляду.

Риси міфології: колективно-родовий характер, емоційне сприйняття світу, синкретизм (нерозумнована єдність реального і ілюзорного, об’єктивного і суб’єктивного, природнього і неприроднього), анторопосоціоморфізм (формування уяви про світ за аналогією з людським існуванням), одухотворення всього сущого. Розподілу на світ видимий (природний) і невидимий (надприродний) нема.

Релігія – (пер.з лат. «святість»)(мета релігії – подолання смерті). Світ у релігійному уявленні розпався на справжній (духовний, божественний, священний, вічний) і Земний, уражений смертю. Бог – надприродня сила, людина посинає розглядатися не як цілком природня, космічна, тілесна істота, а як особистість, духовно-моральна істота, що має неповторний внутрішцій світ. Звідси бере свій початок ще одна ідея релігійної свідомості – ідея індивідуального безсмертя, самоцінність людської душі. У міфології не існувало гостроти проблеми смерті внаслідок панування циклічного уявлення про час (уявлення про вічний кругообіг, де все здійснююється і повторюється неодноразово), а у релігійному світогляді час набуває лінійного характеру і стає незворотним, тобто ідея одноразовості і неповторності подій. Ці риси релігійного світогляду можна вважати універсальними, щодо релігійних систем, винятком є буддизм з його ідеєю багаторазового повернення та перевтілення душ.

Термін філософія – (перекл.з грецької – «любов до мудрості»). Філософськи проблеми зумовили структуру філософського знання:

  1. Гносеологію (теорія пізнання, вчення про сутність, форми, закони пізнання і мислення).

  2. Онтологію (вчення про буття).

  3. Діалектику (вчення про сутність і закони розвитку).

  4. Соціальну філософію (теорія суспільного життя).

  5. Логіку (вчення про закони і форми правильного мислення).

  6. Філософію історії (вчення про сутність, закономірність та сенс історичного процесу).

  7. Історію філософії (теорія загально історичного філософського розвитку).

  8. Аксіологію (теорія цінностей).

  9. Етику (вчення про мораль).

  10. Естетику (вчення про природу прекрасного).

  11. Філософську антропологію (вчення про людину).

Принципова теоретичність і пізнавальна функція зближують філософію і науку, але специфіка філософського пізнання відрізняється змістом, колом проблематики. Специфічний світ науки – світ речей та речових відносин, сфера кінцевого. Тому наука не може претендувати на цілісне бачення світу, а людину вона у змозі розглядати тільки в її «речовій» проекції як об’єкт, а не як цілісну особистість, вільну і творчу істоту. Філософське пізнання – це осмислення граничних засад мислення і буття, що передбачає усвідомлення сутності людини та сенсу людського існування. Філософська проблематика – це сфера нескінченного і вічного, вона прагне охопити світ в його цілісності, причому центром є людина. Наука прагне відкинути все суб’єктивне, тоді як у філософії суб’єктивний початок грає основну роль. Наука претендує на ціннісну нейтральність, на суто об’єктивне відображення реальності, зосередженість на об’єкті, на природі речей. Світ науки позбавлений людського сенсу (суб’єктивних інтересів, цілей, бажань). Філософське пізнання, навпаки, є втіленням позицій людини-творця, активного суб’єкта і має ціннісне забарвлення. Наукова істина єдина, а наукові теорії однієї галузі прагнуть до єдності і зближення. Висновки філософії позбавлені чіткої однозначності і загальноприйнятності. Історія філософії – це нескінченна різноманітність шкіл, напрямків, течій, які доповнюють один одного і не прагнуть об’єднання і збігу. Жодне філософське знання не може претендувати на виключність, плюралістичність філософського знання, але не анархію філософських систем. Попри всі складності філософського процесу існує єдина світова філософія (різноманітність філософських вчень не виключає суперечливої єдності всесвітньо-історичного філософського розвитку).

Істина, у тому числі і філософська, є процесом, що встановлюється через вільний діалог різноманітних філософських систем і концепцій. Всі великі філософські системи зберігають свою значимість, а всі великі філософи завжди є сучасниками, тоді як в науці, навпаки, спостерігається чіткий лінійно-поступальний розвиток знань, тобто попередні теорії переосмислюються наново і немає потреби озиратися назад…

Функції філософії: пізнавальна, світоглядна, методологічна, критична, ціннісно-орієнтаційна, культурно-виховна …

Тема 2: Філософія стародавнього Сходу.

Мета:

  • Пізнавальна: ознайомитись із специфікою та проблематикою філософії стародавнього Сходу.

  • Виховна: виховати висококультурну особистість.

  • Розвиваюча: розвити пізнавальні процеси (пізнавально-психічні процеси: пам’ять, абстрактне мислення, увага, уява).

План лекції:

  1. Зародження філософської думки. Східний та західний типи культурного розвитку.

  2. Своєрідність давньоіндійської філософії. Буддизм.

  3. Філософія стародавнього Китаю. Конфуціанство і даосизм.


Сьогодні особливо гостро стоїть питання про діалог двох культур, про його взаємозв’язок та взаємо доповнення.

Перший аспект, за яким розрізняються східний і західний тип культури, – це ставлення до природи. Захід у своєму розвитку йшов шляхом активного перетворення природи і підкорення її людині. Розвиток техніки і технології, науки – характерні ознаки західного типу. Східному типу культури була завжди чужою ідея панування над природою, тут завжди культивувалось релігійне ставлення до природи і розвиток самої людини – на морально-духовне вдосконалення особистості, на розвиток її фізичних і психічних можливостей, на гармонійність і цілісність її внутрішнього світу.

Друга відмінність культур полягає в особливостях суспільного життя, в системі пасивних соціальних цінностей. Історичний процес, цінності демократії, правової держави, свобода і суверенність особистості – все це є досягненнями західного типу культури. Суспільства східного типу прагнуть до збереження себе і своєї культури у традиційному стані, а саме консерватизм у соціальних стосунках з обмеженням індивідуальної свободи в ім’я інтересів суспільства.

Третій аспект – це духовно-психологічні риси людини певної культури. Людині західного типу притаманні більшою мірою раціонально-логічний стиль мислення, мислення Сходу інтуїтивне, містичне, релігійне.

Філософія є відображенням певної культури, тому західна філософія орієнтована переважно на ідеал раціонального знання , наукове пізнання, а філософська традиція східного типу виявляє себе у таких формах духовної культури, як релігія, мистецтво, мораль.

Філософська думка Стародавньої Індії представлена великою кількістю філософських систем і шкіл, які відштовхувались від ведичної традиції. Ведична література містила в собі стародавні міфологічні уявлення індійського народу та складалась з гімнів, молитв, заклять, жертовних формул. Пізніше з тлумаченням Вед з’являються тексти релігійно філософських коментарів ведичної літератури, так звані Упанішади.

Частина філософських систем Індії визнавала авторитет Вед, вони називались ортодоксальними (тобто такими, що дотримуються традиції, правовірними) до них відносяться філософські школи санкх’я, н’яя, вайшнешики, йога, міманса, веданта. Неортодоксальні філософськи системи, які відмовляються від духовного зв’язку з Ведами, - джайнізм, буддизм і чарвака.

Загальносвітоглядні уявлення індійської культури:

  • Сприйняття предметно-чуттєвого світу як повної ілюзії, справжньої реальністю є безособиста, споконвічна сила, божественний Абсолют;

  • Вчення про сансару, тобто про переселення і перетворення душі, про вічний кругообіг життя;

  • Ідея карми – закону обумовленості життя людей та їх перероджень сукупністю добрих і поганих вчинків у попередньому існуванні.

  • Ідеї кастового поділу суспільства, тобто уявлення про належність кожної людини від народження до однієї з чотирьох прошарків населення.

Спадкоємцем і критиком-реформатором цих традицій став легендарний царевич Гаутама, перший Будда ( тобто «просвітлений»). Після шести років сумнівів та пошуків йому раптово відкривається істина життя, і він створює своє релігійно-філософське вчення, яке належить до числа трьох найпоширеніших світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Основним літературним джерелом буддизму є збірка «Тіпітака» («Три корзини»), а вчення Будда виклав у вигляді чотирьох тез, тобто «благородних істин».

Перша істина полягає у тому, що життя з усіма його проявами (народження і смерть, хвороба і старість, любов і ненависть, зустріч і розлучення) сповнене стражданням.

Друга істина розкриває причину страждань. Невгамовна жага життя, надмірні пристрасті, прагнення щастя, до задоволень і насолоди, нескінченність бажань, – все це приводить до стану вічного незадоволення і тому страждання.

Третя істина вказує на шлях спасіння – позбавитись страждань можна тільки перервавши ланцюг перероджень (оскільки нове життя веде до нових страждань), через зречення від пристрастей, ненависті, гордині, заздрості, жадоби, влади – все це досягнення кінцевої мети – нірвани.

Нірвана – злиття з божественним абсолютом, стан абсолютного спокою, перехід людини у надбуття. Якщо для європейців велику цінність має збереження і збагачення себе як особистості, то для буддистів ідеалом і метою стає зречення від власної індивідуальності.

Четверта істина буддизму – існування «восьмирічного шляху» досягнення нірвани.

Світ у буддизмі розуміється як абсолютна тотожність протилежностей, всі відмінності у ньому відносні. Все є втіленням і проявом безособистого духовного Абсолюту. «Все в одному, і одне – у всьому» - такий основоположний принцип буддизму. «Я» і «Ти», ворог і друг, добро і зло, життя і смерть – лише ілюзія протилежностей, бо все повернеться до вічного Єдиного. Східна культура сприймає світ як споконвічну гармонію, довершеність і досконалість, людині потрібно лише наслідувати природу. Історичне значення буддизму полягає у тому, що він проголосив духовну рівність всіх людей, рівність у стражданнях, рівність у можливостях спасіння шляхом морального самовдосконалення. Ідеалом буддистської етики є любов до всього живого, утримання від запобігання йому зла.

Давньокитайська філософія, як і індійська, була тісно пов’язана з міфологічними уявленнями минулого, що збереглися у класичних стародавніх книгах. Так, у «Книзі перемін» дається тлумачення понять, які є вихідними для всієї китайської культури – «Інь», «Ян», «Дао». Світ, згідно з китайськими уявленнями, є вічною боротьбою двох протилежних сил, які не тільки заперечують, але й взаємодоповнюють одне одного. Ян – символ неба, енергії, світла, це є активний, чоловічий початок світу. Інь – символ землі, матерії, це темна сторона світу, жіночий початок, якому належить пасивна роль. Інь і Ян пронизують все суще – небо, землю і людину. Від гармонії і рівноваги між ними залежить порядок. Взаємозалежність та взаємопроникнення цих двох сил називається Дао (буквально «шлях») – єдиний світовий закон, божественна основа всіх речей.

У давньокитайській філософії існувало шість основних шкіл: даосизм, школа «Інь-Ян» (натурфілософська школа), конфуціанство, моїзм, легізм та школа імен. Найвпливовішими з усіх вчень стали конфуціанство і даосизм. Даосизм і конфуціанство є двома протилежними полюсами світобачення, в різні часи китайська культура тяжіла до однієї чи іншої філософської традиції.

Конфуціанство виникає у VI столітті до н.е. його засновником став Конфуцій. Основним літературним джерелом конфуціанства є книга «Лунь-юй» («Бесіда та висловлювання»). Конфуціанство - етико-політичне вчення, основна увага в ньому приділяється мистецтву управління та виховання людини в дусі поваги до предків, до держави, до інших людей. Етика Конфуціанства заснована на розрізненні двох соціальних типів людей, двох стилів поведінки у суспільстві – «шляхетної людини» і «низької людини». «Шляхетна людина» - це людина вимоглива до себе, прагне до самовдосконалення, вміє володіти собою, поміркована у словах і вчинках, гуманна. Гуманність, за Конфуцієм, – це повага до старших, справедливість, шанобливість, правдивість; а вища моральна заповідь: «Не чини іншим те, чого не бажаєш собі».

В основі конфуціанського ідеалу управління лежить принцип морального зразку, а не примусу на основі підкорення особистісних інтересів людини інтересам держави. Під контролем конфуціанства, як державної ідеології був весь образ життя китайців – від стилю поведінки і мови, смаків і звичок до одягу і зачіски, акцент на субординацію (кожен має знати своє місце, і не претендувати на чуже). Саме тому у конфуціанстві мали формальні правила спілкування – церемонії, ритуали, етикет.

Серед послідовників і критиків конфуціанства виділяються школа моїстів і школа законників (легістів). Моїсти внесли демократичні елементи у соціальне вчення, ідею пріоритета інтересів народу над інтересами держави, зробили першу спробу постанови проблеми соціальної рівності людей. Легісти, або законники, на відміну від конфуціанців і моїстів, відмовилися від гуманістичних цінностей, висунувши ідею панування закону, а не моралі. Але ці закони легісти розуміли як закони покарання, так як на їх думку гуманність лише послаблює державу, а доброта є «матір’ю злочинів». Держава повинна ґрунтуватися на примусі і насиллі, на жорстокості, на стратах і війні, на взаємних наглядах і доносах у суспільстві.

Даосизм виникає приблизно у той же час, що і конфуціанство, відрізняється від попередніх вчень своєю проблематикою. У центрі уваги даосистів не соціально-етичні і політичні проблеми, а натурфілософія, проблеми взаємозв’язку людини з природою, космічним цілим. Основні положення викладені у книзі «Даодецзин» (буквально «Книга про Дао і Де»).

Дао – центральний термін даосизму, за допомогою якого можна дати відповідь на питання про походження світу і спосіб його існування. Дао – першопричина, першооснова і єдиний закон світу, якому підкорюється природа, суспільство, людина. Сутність Дао є небуття, тому Дао неможливо осягнути розумом, неможливо дати йому визначення. Усе в світі є мінливим і плинним, нестійким і невічним, все з часом іде в небуття, повертається до своєї основи і знаходить спокій. Вічним є тільки Дао, тільки небуття. Подібно до буддизму, даосисти наполягають на ілюзорності всіх протилежностей, все у цьому світі перебуває в єдності, і ця єдність є Дао. Основним принципом життя людини в даосизмі є принцип недіяння, а у звільненні від бажань і пристрастей полягає природний вияв людини. Дозволити всьому йти своїм власним, природним шляхом, бути споглядачем у житті, спокійно ставитись до вимог світу і до власних бажань – ось мудрість даосизму. Мудра людина повинна досягти у своєму житті три основних мети: здобути довголіття, пережити стан просвітлення (єднання з Дао), стати безсмертною.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

І. Вступна частина Тема Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
Різноманітність тематики цих роздумів обумовлена загальною орієнтацією, самовизначенням людини у світі, її світоглядом
ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ
Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для...
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв
Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів...
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ...
Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів...
1. Сутність принципи і роль страхування
Говорушко Т. А., Еш С. М., Дем’яненко І. В., Г.І. Лановська. Страхування. Курс лекцій для студентів спеціальності «Фінанси» денної...
Курс лекцій Розділ 2: підрозділ 3: тема 13
Тема 13. Виробнича потужність – як узагальнення ресурсного потенціалу підприємства
Курс лекцій Розділ : Тема Тема 14
Модель визначення впливу ринкової стратегії на прибуток [ PIMS ] та ВОСС аналіз
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ...
Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с
Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона навіть не являє собою певної філософської цілісності. Переважно це зумовлено «дитячим»...
Курс лекцій. ВСТУП   ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка