КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ КИЇВ НТУУ "КПІ" 1997 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"


НазваКОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ КИЇВ НТУУ "КПІ" 1997 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"
Сторінка2/11
Дата17.08.2013
Розмір2.41 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Філософія > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

РОЗДІЛ І. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ: ГЕНЕЗИС, ЗМІСТ, СТРУКТУРА, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

1. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ЯК ГАЛУЗЬ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ


1. Філософські проблеми науки та їх систематизація.

2. Феномен науки у структурі філософії науки.

3. Основні тенденції розвитку філософії науки.

Сучасна наука є складним та багаторівневим соціокультурним феноменом. Вона досліджується з різних точок зору цілим комплексом дисциплін. Зміст цих дисциплін визначається метою, яка стоїть перед ними. Потреба в управлінні та організації наукових досліджень, їх планування і впровадження одержаних результатів у виробництво, підготовка наукових кадрів, підвищення ефективності наукової творчості, аналіз взаємодії науки з іншими сферами суспільної діяльності, врахування впливу Її на суспільний прогрес спричинили створення наукометрії, соціології науки, логіки науки, психології наукової творчості, економіки науки, етики наукової діяльності та ін. Нерідко весь цей комплекс наук про науку називається наукознавством.

Хоча перераховані вище дисципліни, до яких нерідко додають методологію науки, розглядають один і той же об’єкт - науку, вони підходять до його вивчення з різних боків і користуються методами, що часто не мають точок зіткнення.

Справді, наукометрія, що започаткована Прайсом і його школою, являє собою по суті застосування методів математичної стилістики до аналізу потоку наукових публікацій, посилкового апарату, росту наукових кадрів, фінансових витрат і т.ін. Соціологія науки вивчає динаміку наукових спілок вчених, динаміку їх стосунків у процесі наукових досліджень. Логіка науки переважно вивчає формальні структури наукового знання. Психологія науки цікавиться перш за все інтуїтивними механізмами, творчим станом вчених. Економіка науки визначає оптимальні режими фінансування та економічну ефективність упровадження науки у виробництво. Етика наукової діяльності вивчає співвідношення наукової істини та моральних цінностей, морального та наукового прогресу.

Поряд з цим існує філософський аналіз науки. У його рамках наука досліджується з точки зору різних підходів, в тому числі: логіко-методологічного - аналізується система наукового знання до певної міри безвідносно до розгляду науки як соціального інституту; соціологічного - досліджується соціальна система наукового виробництва; діяльнісного, який спрямований на вивчення системи науково-пізнавальної діяльності на основі синтезу логіко-методологічного та соціологічного підходів. Діяльнісний підхід виявився плодотворним і привів до серйозного збагачення образу науки, що складається тепер. Новим рівнем у його розвитку став культурологічний підхід, який одержав помітне розповсюдження в дослідженнях науки. Ці дослідження, спрямовані на подальше поглиблення образу науки, сприяють більш адекватному розумінню механізмів генезису, функціонування, розвитку знання, а у випадку наукових революцій - принципово нового знання.

Те, що звичайно називають наукою, являє собою складний феномен, що включає різні види знань, соціальні інститути та групи людей з особливою професіональною підготовкою та становищем у суспільстві. Різноплановість та різноманітність наукових знань, своєрідність форм організації та діяльності, особливе становище науки в системі економічних, політичних та інших культурних установ сучасного суспільства, широта та незвичайність методів дослідження, висока технічна та економічна ефективність пропонованих рішень - усі ці моменти, що знаменують реальну складність та високий рівень розвитку, обумовлюють необхідність філософського осмислення цього унікального феномена.

Про унікальність науки можна говорити не тільки тому, що неповторний і незрівнянний ні з чим попереднім вплив науки на сучасний технічний і економічний прогрес, не тільки тому, що унікальний її вплив на політичні процеси та революційні перетворення, унікальність науки полягає також у тому, що на відміну від релігії, мистецтва, моралі, права та політики, що мали місце в різні епохи від первісності та раннього рабовласництва до наших днів у різних народів і на всіх континентах, наука в сучасному точному розумінні - продукт європейської цивілізації, локалізований у часі і просторі.

Наука прогресує надзвичайно швидко, і ефективність дослідження її філософських проблем визначається тим, наскільки їх темпи будуть відповідати темпам розвитку самої науки.

Особливо важливо уявляти собі значущість дослідження філософських проблем науки для самої науки та її застосування, з одного боку, та для розробки світоглядної проблематики - з іншого.

За останні роки дослідження філософських проблем науки вступили в новий етап, відбувається зміна їх статусу. Зрозуміло, філософський аналіз наук, що знаходяться на "передньому краї" сучасного природознавства, таких, як фізика, астрофізика, хімія, біологія та ін., зберігає своє значення. Але потрібно враховувати, що філософські проблеми окремих наукових дисциплін внаслідок наростаючих тенденцій взаємодії природничих, гуманітарних і технічних наук все більше зливаються в єдине ціле.

Дослідження та вивчення таких проблем мусить опиратись на сучасні засоби теоретичного аналізу, логіку, системно-структурний підхід тощо і разом з тим зберігати специфіку власне філософської проблематики, тому що предмет кожної дисципліни визначається змістом вирішуваних нею проблем.

Сукупність філософських проблем науки (зважаючи на їх особливу важливість) виділилась в особливу галузь дослідження - філософію науки.

Оскільки поняття "філософія науки", "логіка науки", "методологія науки", "гносеологія науки" нерідко вживаються для визначення проблем тотожних або дуже схожих, слід розмежувати значення цих понять.

1. Епістемологія науки. Перш за все необхідно виділити особливий розділ пізнання - епістемологію. Інколи цей термін вживається як синонім терміну "гносеологія".

Наукове пізнання світу має ряд специфічних рис, яких ми не знаходимо в буденному, художньому, релігійному та іншому пізнанні. Оскільки дослідження пізнавальних операцій, критеріїв і способів утворення абстракцій, що здійснюються в науковій діяльності, являють для теорії пізнання великий інтерес, остільки в ній доцільно виділити особливий рівень, у якому зосереджені проблеми власне наукового пізнання, аналізу його найбільш загальних закономірностей, - епістемологію.

2. Методологія науки. Поняття "методологія науки" нерідко в літературі ототожнюється з поняттям "філософія науки". Методологія в широкому значенні - це сукупність загальних філософських установок і вихідних принципів, що регулюють та оцінюють наукову діяльність та наукове пізнання в цілому. У більш вузькому значенні термін "методологія науки" стосується вчення про норми і правила, що регулюють специфічну пізнавальну діяльність, спрямовану на досягнення спеціальних наукових істин у вигляді емпіричних законів або теорій будь-якої науки. Такі правила і норми називають методом і обумовлюють способи дослідження різних наукових проблем.

3. Соціологія науки - це вивчення соціальних факторів виникнення, розвитку та функціонування науки. При цьому соціальні фактори і умови не тільки звичайного (буденного), але й наукового пізнання розглядаються не як фон пізнавальної діяльності, а як її внутрішній механізм.

Філософію науки, таким чином, можна охарактеризувати як галузь філософського знання, що включає у себе епістемологію, методологію науки (в широкому і вузькому розумінні) і соціологію наукового пізнання, взяті разом і орієнтовані на розробку і вирішення філософських проблем науки.

Філософські проблеми науки в найбільш загальному вигляді можна розділити на три великі групи, що охоплюють не якісь окремі наукові дисципліни, а науку в цілому як особливий феномен, що склався історично.

До першої групи належать проблеми, що йдуть, так би мовити, від філософії до науки Це передбачає не тільки їх відокремлення, але певною мірою - їх протиставлення. Філософське знання за своїм змістом, метою і соціальним статусом істотно відрізняється від математики, природознавства, гуманітарних і технічних наук, що часто іменуються спеціальними. Якраз у цьому розумінні тут відбувається відмежування філософії від науки. Філософія перш за все прагне до універсального усвідомлення світу, до осягнення його загальних ознак у зв’язку з діяльністю та природою людини.

Друга група проблем виникає всередині самої науки, породжується механізмами і потребами, пов’язаними з їх повсякденною діяльністю. До неї входить аналіз особливих пізнавальних структур, процедур і дій, що зустрічаються в конкретних дослідженнях з точки зору достовірності одержуваних знань та ін. Проблеми цієї групи належать до теорії пізнання і виникають у ситуаціях, що вимагають застосування чи розробки нових прийомів пізнавальної діяльності, нестандартних дослідницьких процедур і т.ін.

До третьої групи проблем належать питання, присвячені взаємодії наукового та філософського знання. Філософські принципи, загальні світоглядні установки та спеціальні методологічні концепції чинять на розвиток науки значно більший вплив, ніж це здавалось раніше. Особливо помітний він в епохи великих наукових революцій, пов’язаних з виникненням античної математики і астрономії, геліоцентричної системи Коперніка, фізики Галілея -Ньютона, з переворотом у природознавстві в кінці XIX - початку XX ст. і ін.

Вивчення проблем цієї групи набуває особливого значення у період науково-технічного прогресу. Великий вплив науки на цей процес висуває на передній план питання про перспективи її власного розвитку, а як наслідок - і про детермінуючі його фактори, серед яких гідне місце посідають філософські принципи та методологічні установки.

Помітна зростаюча значущість систематичного філософського аналізу окремих галузей науки і наукового пізнання в цілому на основі комплексного підходу. Для вирішення таких проблем особливо важливо враховувати соціо-культурну обумовленість природничо-наукового пізнання.

Систематизація філософських проблем науки - це необхідний етап і передумова їх поглибленого дослідження. Ця систематизація вирішує принаймні два завдання.

1. Перше передбачає виділення філософії науки як особливої галузі дослідження в межах філософії і відмежування її від інших філософських дисциплін.

2. Друге зорієнтоване на те, щоб виявити специфіку філософських проблем науки на відміну від власне філософських проблем з одного боку і власне наукових проблем - з іншого.

Філософські проблеми сучасної науки систематизуються і класифікуються по різних групах згідно з аспектами її дослідження. Це - логіко-гносеологіч-ні, онтологічні та аксиологічні проблеми науки.

1. Логіко-гносеологічні проблеми.

Класифікація різноманітних форм теоретичного знання, видів описування, пояснення і розуміння, передбачення та критеріїв вибору теорій.

Вплив математики на інші науки і навіть проникнення математичних методів у науки про суспільство і в гуманітарні науки породжує проблему математизації сучасної науки.

Різноманітність форм використання комп’ютерної техніки в сучасній науці спричинила багато проблем: комп’ютеризація та математизація наукових експериментів, машинне моделювання, комп’ютеризація і нові методи збереження і пошуку інформації, комп’ютер як основа нового світосприйняття і т.ін.

Проблема істини в сучасній науці і критерію вибору теорій ставилась неодноразово по мірі становлення і розвитку різних теорій і концепцій. Єдність знання, критерій вибору - це далеко не повний перелік питань, що виникають у межах проблеми істини та критерію вибору теорії.

Ця проблема передбачає дослідження різноманітних наукових дисциплін, особливості їх історичного розвитку, функціонування емпіричних та теоретичних засобів і методів дослідження. Широко досліджується проблема вироблення єдиних ідеалів та норм науковості в підходах до різних дисциплін.

Наукова картина світу, природа теоретичних об’єктів науки, види теоретичних об’єктів та їх ієрархія, явище ідеалізації, теоретичне конструювання та його роль у пізнанні та ін. - питання, що розкривають проблему реальності та співвідношення наукової картини світу з об’єктивною дійсністю, що існує незалежно від людини. Предмет науки та визначення її об’єктів, цілей, методів та засобів, дослідницьких програм - основні питання, на яких базуються дослідження проблеми предмета науки.

2. Онтологічні проблеми.

Проблема рівнів і форм організації реальності. Дослідження цієї проблеми приводить до появи більш вузьких проблем: сучасна уява про види матерії, рівні організації матеріального світу, типологія систем, самоорганізація відкритих систем, цілісність систем, частина і ціле та ін.

Проблема редукціонізму включає в себе дослідження різноманітності та специфіки об’єктів науки і законів, проблему самостійності наукових дисциплін, аналіз концепцій редукціонізму.

Проблема простору і часу передбачає аналіз специфіки просторово-часових відношень у неживому та живому світі, у світі культури і веде до виникнення нових проблем - взаємозв’язку простору і часу, відносності просторово-часових характеристик, проблеми безмежності і нескінченності простору і часу, необоротності часу та ін.

Проблема детермінізму. Основні риси сучасної картини світу не можна уявити без розгляду поняття детермінізму. Виникають при цьому окремі проблеми, що вимагають дослідження динамічних та статистичних закономірностей і їх співвідношення, законів збереження, законів саморегулювання, інформаційних відношень і їх закономірностей, свободи волі людини, фаталізму, волюнтаризму у тлумаченні дій людини і розвитку цивілізації та ін. Актуальним є аналіз обмеженості концепції лапласівського детермінізму як основи для побудови сучасної картини світу. Спроби створення еволюціоністської картини світу породили багато проблем та протиріч, над вирішенням яких працюють багато вчених: проблеми еволюції Землі, життя і розуму в контексті глобальної еволюції космосу. Розумова діяльність людини, як найважливіший фактор еволюції людства, веде до виникнення протиріч екологічного та етичного характеру і як наслідок - необхідність вирішення проблем, які виникають на цьому грунті.

3. Аксиологічні проблеми.

Формування уявлень про специфіку цінностей наукового дослідження; прагнення до універсальності, всезагальності, об’єктивності знання; значення професіонального визначення в науці; аксиологічна суверенність науки і негативні наслідки науково-технічного прогресу (можливість ядерної катастрофи, наростання екологічної кризи, небезпечні медичні експерименти та ін.) -основні питання, що розглядаються в межах цієї проблеми.

Проблема різноманітності і суперечності ціннісних орієнтацій науки як соціального інституту передбачає аналіз таких її питань, як ідеали науковості; орієнтація на об’єктивне знання і практичну значущість науки; наукові дослідження та інженерні розробки; об’єктивна багатогранність функцій науки та різноманітність її ціннісних установок; завдання управління наукою та ін.

Різноманітність особистих мотивацій та ціннісних орієнтацій вченого спонукає до дослідження проблеми цінності науки, а також прагнення до істини та значущість професійної кар’єри в науковій творчості вченого. У зв’язку з цим робляться спроби сформувати моральний кодекс вченого.

Проблеми сцієнтизму та антисціентизму. У межах цієї проблеми можна виділити такі питання: прояв сцієнтизму в трактуванні гуманітарних проблем; абсолютизація соціокультурної ролі науки та ідеї технократизму; реальна багатоаспектність культури і помилковість альтернативи сціентиського та анти-сцієнтиського світогляду та ін.

Перераховані проблеми утворюють окрему галузь філософського знання - галузь філософії науки. Таким чином, філософія науки виступає не як самостійна філософська школа, система чи напрямок, що протистоїть основним філософським системам сучасності, а як сукупність певних проблем, що виділяються, зважаючи на їх особливу важливість, у спеціальний розділ філософського знання.

Філософія науки як спеціальна галузь філософського знання існує в рамках будь-якого філософського напрямку: логічного емпіризму, феноменології, загальної герменевтики, критичного раціоналізму, філософії лінгвістичного аналізу та ін. Зрозуміло, що в залежності від того, якою школою чи філософською системою розробляється дана галузь дослідження, одержані результати і висновки можуть більше чи менше відрізнятися. Сам перелік проблем, їх формування і зміст значною мірою залежать від загальнофілософських поглядів, у рамках яких вони ставляться і обговорюються.

Філософські дослідження науки, що здійснюються різними філософськими школами у різних напрямках, охоплюють різноманітні проблеми, використовують різноманітні методи аналізу, опираються на різні теоретичні передумови і дають різні результати. Тому нема підстав говорити про якусь єдину філософію науки, яка могла б замінити і тим більш відмінити всі існуючі філософські підходи і напрямки в дослідженні науки. Ці дослідження та їх проблематика історично залежать від рівня розвитку науки і культури в цілому.

Зміст кожної систематичної дисципліни, чи то природознавство, математика, чи філософія, значною мірою обумовлюється вибором і складом обговорюваних проблем, способом їх дослідження та вирішення. Більшість представників філософії науки, що працювали і працюють у руслі аналітичної філософії, обмежуються в основному теоретико-пізнавальним та логічним аналізом науки.

У їх працях соціальні, історичні, загальнокультурні та інші фактори, що впливають на динаміку, зміст, структуру, закономірності функціонування та зміни наукового знання, по суті не розглядаються. Окремі, дуже короткі, посилання на історичні факти мають чисто довідковий характер і ніяким чином не впливають на постановку, зміст та вирішення проблем.

У кінці XIX ст. і особливо в першій половині XX ст. концептуальний апарат, теоретичні структури та породжені ними дослідницькі процедури в математиці, природознавстві та суспільних науках настільки ускладнились, набули такого незвичного з точки зору класичної науки виду, що без ретельного логіко-гносеологічного аналізу не лише їх розвиток, але й проста систематизація стали дуже утрудненими.

Аналітична філософія науки значною мірою сконцентрувала свої зусилля на вирішенні завдання - логіко-гносеологічному аналізі науки, але, проголосивши її змістом всього завдання, різко лімітувала свої можливості і результати. Більш того, виникнувши як засіб задоволення потреб окремої галузі науки, головним чином математики і фізики, аналітична філософія була вимушена ігнорувати не тільки історичні умови свого виникнення, але й історичну умовність своїх методів дослідження і результатів. Цим здебільшого пояснюється певне розчарування в концепції науки, що розвивається в руслі аналітичної філософії. Аналогічні дослідження велись протягом усього XX ст. в рамках інших напрямів сучасної філософії. У першу чергу це стосується герменевтики, феноменології і частково - екзистенціалізму та структуралізму.

Герменевтики від Шлейєрмахера і Дільтея до Бетті і Гадамера концентрували свої зусилля на розробці філософських основ суспільних наук ("наук про дух" за їх термінологією) і в першу чергу - історичної науки. І в останні десятиліття все частіше робляться спроби розповсюдити герменевтику і на галузь природничих, а також математичних наук і в певному розумінні синтезувати філософію історичного пізнання і природознавства в єдину герменевтичну філософію науки.

Розробка герменевтичної філософії науки, що супроводжується спробами асиміляції в ній окремих проблем і вирішень, що пропонуються представниками неопозитивізму, прагматизму та лінгвістичної філософії, не тільки не означає злиття цих шкіл, а з усією очевидністю демонструє принципові відмінності в підході до філософського дослідження науки.

Для неопозитивізму в його логіко-емпіричніи версії головним завданням як і раніше залишається формально-логічний аналіз штучних мовних систем, що фіксують "готове", стале знання безвідносно до способу та історичного генезису його виробництва, тоді як герменевтика акцентує увагу на змістовному підході до мови, розглядаючи слова не як символи і знаки, а як свого роду "відображення" відповідних явищ. А саме розуміння, навіть тоді, коли мова йде про природничі науки та математику, орієнтує на розгляд емпіричних основ, взятих в історичному русі.

Щодо гуссерлівської феноменології, то вона з часу свого виникнення була зорієнтована на дослідження принципів науковості та аналіз наукового мислення в самому широкому розумінні. Не тільки "Логічні дослідження" Гуссерля, а й інші його праці, особливо "Криза європейської науки", дають підстави стверджувати, що філософія науки складає певною мірою стержень феноменології. Фундаментальні для феноменологічного аналізу поняття "горизонт", "життєвий світ" та інші майже не підлягають однозначному пере-кладу "мовою" неопозитивізму. Через це феноменологічна філософія претендує на оформлення свого власного варіанта філософії науки. Ця тенденція особливо виразно простежується останнім часом.

Таким чином, кожен з розглянутих філософських підходів до дослідження науки відрізняється від інших проблематикою, методом аналізу, філософськими передумовами та висновками.

Протягом останніх десятиліть у філософсько-методологічних дослідженнях науки велика увага приділяється аналізу основ, що історично змінюються і виражають загальні уявлення про специфіку об’єктів наукового дослідження та пізнавальної діяльності на різних етапах прогресу науки і утворюють свого роду передумови знання. У центрі уваги філософії науки виявляються проблеми аналізу розвитку науки. З’являються концепції, що претендують на опис розвитку наукового знання в цілому або в окремі історичні періоди. Значного впливу набувають методологічна концепція Поппера, теорія наукової революції Куна, історична модель розвитку наукового знання Тулміна, концепція науково-дослідницької програми Лакатоса, а також теорії Дж. Агассі, У.Сел-парса та ін. Для цих концепцій характерний тісний зв’язок з історією науки та критичне ставлення до неопозитивістської моделі науки.

Докорінні зміни в науці XX ст. пов’язані не тільки з інтенсивним розвитком нових засобів дослідження, а і з утворенням спеціальних дисциплін, які детально вивчають ці засоби. Це висунуло на перший план в сучасній філософії науки такі проблеми: аналіз структури наукової теорії та її філософії; поняття наукового закону; процедури перевірки, підтвердження та спростування наукових теорій, методи наукового дослідження; реконструкція розвитку наукового знання.

Поряд із традиційними типами філософських проблем науки поглиблюється та розширюється дослідження проблем, що виникли внаслідок розвитку науки сьогодення. До числа такого роду проблем належать, наприклад, вивчення світоглядної та методологічної ролі сучасної наукової картини світу; статус різних наукових дисциплін - фізики, біології та ін. у системі культури; аналіз глобальних проблем НТР; визначення ролі філософії в науковому пізнанні, в фундаментальних наукових відкриттях і у процесі засвоєння наукових ідей; з’ясування філософсько-методологічного аналізу процесів розвитку науки; характеристика стилю наукового мислення та закономірностей його історичних змін; дослідження структури наукового знання, еволюції структури науки та її методів; вивчення співвідношення факторів, умов та сутності процесу формування та зміни наукових теорій; аналіз понять "наука", "мова науки"; дослідження процесів диференціації та інтеграції наукових знань та ін.

До 60-х рр. розробка питань динаміки науки, генезису і еволюції теоретичних уявлень, формування концептуальних систем були поза увагою представників ведучих напрямків філософії науки. Домінуючим був вплив логічного позитивізму, який ці питання відносив до компетенції психології та історії науки. Сучасні філософи науки серйозно критикують таку точку зору. "Центр ваги" методологічних досліджень вони переносять на вивчення механізмів розвитку науки, на побудову різноманітних моделей динаміки наукового знання.

Нові тенденції в розвитку аналітичної філософії помітно впливають на постановку і вирішення проблем у всій філософії науки. Перш за все для аналітиків характерне нове ставлення до метафізики, відродження її в первісному значенні системи філософських тверджень про буття. В аналітичній філософії науки (особливо у Стросона) метафізика предстає як програма філософського обгрунтування наукового знання. Філософський аналіз заміщає логічну модель науки, що досліджується логічним емпіризмом. Стросон піддає різкій критиці редукціоністське розуміння "аналізу" як поділу складного цілого на елементи -абсолютно прості поняття або значення - і пошук способів їх поєднання в первісне ціле. Згідно зі Стросоном, мова має йти швидше не про базисні поняття, а про базисну понятійну структуру, про систему взаємозв’язаних об’єктів, таких, де кожен із них може бути вірно зрозумілим лише тоді, коли буде виявлено його зв’язок з іншими об’єктами в системі. Таким чином, сучасною аналітичною філософією поновлюється обговорення проблематики філософського обгрунтування науки, і це свідчить про те, що аналітична філософія науки представлена сьогодні не тільки постпозитивістським напрямом.

Можна констатувати, що до середини 80-х років у методології і філософії науки позначилась чітка тенденція підвищеного інтересу до характеристик суб’єкта наукового пізнання, до його соціальної, колективної природи. У цьому розумінні сучасна методологія науки все далі відходить від зразків "епістемології без пізнаючого суб’єкта", висунутих К.Поппером та його послідовниками.

Останні, звичайно, не заперечували очевидного впливу соціальних, соціально-психологічних та інших "зовнішніх" факторів на процеси наукового дослідження, проте виводили ці фактори за межі компетенції методології і філософії науки. "Демаркаціонізм", спроби чітко відокремити сферу раціонального наукового знання від усіх інших сфер інтелектуально-практичної діяльності, успадковане попперівцями від "логічного емпіризму", призводило до ряду розмежувань між контекстами відкриття і обгрунтування, когнітивними та соціальними детермінантами розвитку наукового знання, логікою дослідження і психологією пізнання, нормами раціональності і цінностями тощо. Зазначена вище тенденція у своєму розвитку спрямована на подолання "демаркаціонізму", поєднання традиційно-нормативних і суб’єктивно-орієнтованих аспектів у цілісну теорію наукового пізнання. Проте було б передчасно робити висновок, що така теорія уже створена. Йде лише "нащупування" основних понять такої теорії, первинних зв’язків між ними.

Поворот філософії та методології науки від досліджень переважно структур "готового", зафіксованого в теоріях і системах ідей, наукового знання до дослідження процесів його виникнення і розвитку й досі залишається найбільші помітною тенденцією. Але сама ця тенденція зазнає певних змін. Якщо в середині 70-х років вона головним чином виражалась у пошуку нових, більш адекватних у порівнянні зі стандартною концепцією наукової теорії моделей структури і генезису наукового знання, то тепер виявляється принципова обмеженість будь-яких таких моделей і допустимість певного плюралізму в цій сфері.

Сучасна філософія науки значною мірою звільнилась від нав’язаних їй позитивізмом перебільшень цінності формальних методів, хоча було б не меншою помилкою недооцінювати їх можливості. У даний час стоїть завдання інтегрування формальних, дескриптивних, історичних, соціологічних та інших методів дослідження науково-пізнавальних процесів. Мета таких комплексних досліджень - побудова більш адекватного образу науки, з’ясування механізмів його розвитку. На цьому шляху виникає ряд істотних труднощів, протиріч, вирішення яких значною мірою залежить від міцності філософської позиції методологів. Діалектична ідея розвитку через вирішення протиріч все більше входить у проекти сучасних методологічних концепцій.

Як і раніше, залишається актуальною проблема наукових революцій, яка розглядається як у концептуально-методологічному, так і в історико-наукових планах. Проте для сучасних досліджень по цій проблематиці характерні спроби відійти від надмірно абстрактних схем, притягти більш широке коло фактів, що підлягають поясненню, помістити процеси наукових революцій у максимально широкий контекст, що вимагає міждисциплінарного підходу. Пропонуються різноманітні типологізації наукових революцій.

Традиційно науку поділяють на природознавство, гуманістику (сукупність наукових дисциплін про людину) та соціальне знання; до цього додається інженерно-технічне знання. Значущість останнього досить велика (за кордоном розвивається навіть окрема галузь досліджень, що носить назву "філософія техніки" по аналогії з "філософією науки"), але останнім часом дослідники здебільшого говорять про те, що об’єднує наукові і технічні дисципліни, про загальні риси їх методологій і закономірності розвитку. Техніка і наука ідуть поряд, інколи випереджуючи одна одну в формуванні принципів, ідей, методів, взаємно збагачуються, беручи участь у побудові картини світу різної міри складності.

Методологічна специфіка наукових дисциплін може сильно впливати на методологічну свідомість науки в цілому, так що з’являється спокуса будувати загальну теорію методу і розвитку науки за прикладом цих дисциплін. Такий вплив спостерігаємо у математиці, теоретичній фізиці, кібернетиці. Сьогодні говорять про "еволюційну епістемологію", тобто про програму пояснення пізнавальної діяльності людини, в тому числі наукового пізнання, побудованого на принципах, на яких базується біологічна теорія еволюції. Цей напрямок примножує число своїх послідовників, приваблюючи своєю чіткою зорієнтованістю на природознавство, але він має недоліки, характерні для натуралізму, -абсолютизацію спеціально-наукових принципів, перетворення їх в універсальні "відмички" до всіх теоретико-пізнавальних проблем.

Хоч спроби "вивести" теорію наукового пізнання із "більш фундаментальних" (фізичних, математичних, біологічних) принципів рано чи пізно виявляють свою неспроможність, сама ідея ефективності епістемологічних досліджень, що опираються на досягнення науки, все більше стимулює зусилля методологів. Через це комп’ютеризація, математизація, системне моделювання -• це не тільки інтегруючі тенденції науки сьогодення, але й дуже важливі фак-’ тори розвитку філософії та методології науки.

Ще одна тенденція сучасної філософії науки - експансія логіко-методологічних досліджень у галузі наукової творчості, що колись названа "контекстом відкриття". Очевидно, що така експансія супроводжується значними змінами самої методології, сприяє її "діалогові" з соціологічними, психологічними, історико-науковими дисциплінами.

Важливе місце в дослідженнях контексту відкриття займає вивчення особливостей образного та метафоричного мислення. Воно не лише прояснює загальні і специфічні риси наукової роботи в порівнянні з художньою творчістю, не тільки визначає "перехрестя" різних сфер методологічного аналізу, а і відкриває нові перспективи в теорії аргументації.

Загальна теорія систем і теоретична кібернетика радикально змінюють наукову картину світу та стиль мислення сучасного вченого. Комп’ютерна революція не повинна розглядатись як конгломерат математики, технології, фізики, хімії, психології, лінгвістики тощо. Це принципово нова форма організації наукового знання, його розвитку. Звідси - фундаментальне значення цієї революції для філософії науки як галузі філософського знання.

Перспективними є розробки філософських Проблем розвитку науки в контексті культури. У цьому плані особливо цікаві обговорення питань про ідеали і норми наукового пізнання, про наукову картину світу, про стилі мислення і роль філософії в їх формуванні. Все більшого значення набуває потреба цілісного аналізу розвитку наукових знань, що враховує економічні, соціальні і особисті фактори їх розвитку.

Сучасні історичні дослідження в галузі філософії науки все тісніше пов’язуються з внутрішньою проблематикою цієї галузі, з загальною методологією науки. Фактично цей зв’язок став настільки органічним, що зараз уже варто розглядати історичні дослідження як складову частину цієї галузі, невід’ємну від останньої. Більш того, історичний аналіз є необхідною умовою успішного розвитку самих логіко-методологічних досліджень.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Венцковский Л.3. Философские проблемы развития науки. - М., 1982.

Кун Т. Структура научных революций. - М., 1977.

Лакатос Й. Доказательства и опровержения. Как доказываются теоремы. - М, 1967.

Поппер К. Логика и рост научного знания. - М., 1983.

Солонин Ю.А. Наука как предмет философского анализа. - Л., 1988.

Социальные и методологические проблемы современной науки. - М., 1987.

Тулмин Ст. Человеческое понимание. - М., 1986.

Фейерабенд П. Избранные труди по методологии науки. - М., 1986.

Франк Ф. Философия науки. - М., 1960.

Юдин З.Г. Отношение философии и науки как методологическая проблема // Философия в современном мире. Философия и наука. - М., 1972 .
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

К. М. Ситника Допущено Міністерством освіти і науки України
Рецензенти: д-р техн наук, проф. /. М. Астрелін (Національний технічний університет України «КПІ»), д-р техн наук, проф. О. Я. Лобойко...
Секція 1 Роль політики в розробці та запровадженні інноваційних моделей розвитку
...
«Харківський політехнічний інститут» Програма
Україна, 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
“Київський політехнічний інститут”
Положення про організацію навчального процесу в НТУУ “КПІ” / Уклад.: Г. Б. Варламов, В. П. Головенкін, В.І. Тимофєєв, В.І. Шеховцов....
Місце проведення: Конгрес-Холл «Київський», НТУУ «Київський політехнічний інститут»
...
Національний Технічний Університет України “КПІ”

Університет України «Київський Політехнічний Інститут»
Завдання Довести тотожності теорії множин за допомогою алгебраїчних перетворень
Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України...
Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми...
ХX Міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології:...
Україна, 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
Міністерство освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України
РОЗРОБЛЕНО ТА ВНЕСЕНО: Київський національний торговельно-економічний університет
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка