РОЗДІЛ IV ІНКВІЗИЦІЯ: ЗНИЩЕННЯ НАУКИ, КУЛЬТУРИ, ОСВІТИ


НазваРОЗДІЛ IV ІНКВІЗИЦІЯ: ЗНИЩЕННЯ НАУКИ, КУЛЬТУРИ, ОСВІТИ
Сторінка3/6
Дата13.03.2013
Розмір1.03 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
1   2   3   4   5   6
Пояснення слів:

Піфія – жриця-віщунка храму Аполлона в Дельфах у Стародавній Греції.

Диявол – окремі дослідники вважають його прототипом слов’янського Дия – язичницького Бога денного світла, якого християнство перетворило на головного противника Бога (Ісуса); наприклад, у “Слові о полку Ігоревім” вислів “уже вержеся Див на землю” означає “вже спустився день (Див) на землю”, пор. також “дивитися” походить від “див” – видимість; християнські ж теологи вважають, що це слово походить від гр. Diabolos (дослівно “наклепник”).

Демони – первісно в еллінізмі daimon – духи, Божества; в юдаїзмі, християнстві та ісламі вони перетворилися на фантастичних істот, противників Бога, до яких належать: чорти, біси, джини, відьми та ін., які уособлюють так звану “нечисту силу”.

Люцифер – первісно у римлян Lucifer – назва вранішньої зорі, якій поклонялися так, як слов’яни Утрені.

Товариші Діомеда – вірогідно, йдеться про супутників грецького героя Діомеда, учасника Троянської війни, який прославилися героїчними подвигами, в тому числі й під час подорожі Одісея (захоплення Долона, перемога над Ресом, викрадення його коней, захоплення Палладія). Такі надлюдські здібності розцінювалися християнами як чаклунські.

Інкуб – (від інкубація лат. іncubatio – сон в храмі); в язичницьких традиціях періоду античності застосовувався сон у священному місці з метою встановлення контакту з Богом для отримання поради, зцілення, пророцтва. Виконавши спеціальні обряди очищення (омовіння, умащення пахущими оліями, принесення дарунків Богам, дотримання спеціального харчового режиму), віруючий лягав спати у храмі або священному гаю, чекаючи на контакт з Богом чи Богинею, які мали вилікувати або дати пораду чи оракул на майбутнє. Християнство піддало різкому осуду такі звичаї єднання людини з природою, надавши їм вкрай збоченського вигляду – сексуального акту з Дияволом. Інкуб по-християнськи пояснювали через лат. “лягати на” – чоловічі демони, що переслідують уві сні монашок.

Суккуб – по-християнськи означає “лягати під” – жіночий демон, що переслідує уві сні аскетів, монахів та “святих”.
Жінки в юдаїзмі
У семітському пантеоні до реформи юдаїзму було багато жіночих персонажів: Анат (жінка Яхве), Аталія (богиня родючості), Асірат (жінка Ілу), Гомерь, Ліліт та ін. Кожна з них по-своєму цікава. От, приміром, Гомерь – жінка пророка Осії, яку він узяв за наказом Яхве. Вона була блудницею, але Осія простив її. З нею він народив трьох дітей: синів Ізраеля і Лоаммі та дочку Лурухаму.

Існує також легенда про боротьбу з язичництвом і утвердження монотеїзму в юдаїзмі: Аталія (сестра старозаповітного царя Ахава, жінка юдейського царя Іорама) після смерті свого сина Охозії наказала винищити всіх царських дітей з роду Давида. Але молодший син Охозії був урятований і через шість років скинув свою бабу Аталію з престолу й наказав знищити всі язичницькі жертовники Ваалу, якому поклонялась Аталія, і навернувся до віри Єгови.

Можливо, одним з найцікавіших в єврейській міфології є образ Ліліт – першої жінки біблійного Адама (так, не дивуйтесь, Єва не була першою жінкою). Ліліт була створена так само, як і Адам, “з пороху земного” (тобто з глини). Але вона була особливою істотою: її тіло волохате, вона має крила. Може, саме це й дало їй підставу заявити Адаму про рівні права (емансипація – теж, виявляється, не нове явище). Звичайно, Адам не потерпів такої зухвалої супутниці. І Ліліт залишила його. Тоді Яхве створив Адамові Єву з його ребра, щоб жінка знала своє місце. А Ліліт полетіла через море. Тут її наздогнали янголи і просили повернутися. Однак Ліліт заявила, що Яхве створив її для того, щоб шкодити немовлятам і вагітним жінкам. Ліліт згадується в Біблії як “злий дух”, що оволодіває чоловіками з метою завагітніти й народити від них дітей, щоб потім їх знищити. Тому Талмуд (книга “Шаббат”, 151 б) не рекомендує чоловікам ночувати самим в домі.

Отже, Ліліт відома в юдеїв як шкідниця дітей, що насилає “порчу”, п’є кров і висмоктує кістковий мозок у немовлят та вагітних, накликає безпліддя. Однак, в епоху Відродження ці страшні риси не завадили їй стати уособленням краси, жіночої спокусливості, неземної вроди, яку протиставляли буденній Єві. Її ім’я й образ стали використовувати в мистецьких творах, назвах магазинів, кав’ярень, різних товарів для жінок.
Джерела: Мифы народов мира. Энциклопедия в 2 томах. – М.: Наука, 1992;

Валянская О. Женщина в мифах и легендах. Энциклопедический словарь. – М., 1992. – С. 150.
Сімона де Бовуар

Друга стать
Сімона де Бовуар (фр. Simone de Beauvoir; 1908–1986) – французька письменниця, філософ-екзистенціаліст, дружина основоположника екзистенціалізму Жана Поля Сартра. Філософію вивчала в Сорбонні. Її фундаментальне дослідження місця та ролі жінки в історії, культурі, літературі, суспільних взаєминах публіцистична книга-ессе “Друга стать” написана в 1949 р.

З появою християнства жінка знову набуває страхітливого магнетизму: страх перед іншою статтю – це одна з форм, у які втілюється для людини розірваність нещасної свідомості. Християнин відділений од самого себе, розмежовуються тіло й душа, життя й дух: первородний гріх перетворює тіло у ворога душі; всі плотські втіхи постають як шкідливі. Людина може бути врятована тільки тому, що її гріхи спокутувані Христом і що її погляд звернено до царства небесного. Але з самого початку людина – це прах. Самим народженням вона приречена не тільки на смерть, а й на прокляття. Небо відкриється їй божою милістю, але всі злигодні її природного існування спричинені прокляттям. Зло – абсолютна реальність, а плоть – гріх. І, ясна річ, оскільки жінка досі лишається Іншою, нікому не спаде на думку, що чоловік і жінка плоть одне для одного, плоть, яку заперечує християнин і ототожнює з жінкою. Саме в жінці втілюються спокуси землі, сексу, демона. Всі отці церкви наполягають на тому факті, що Єва призвела Адама до гріха. На підтвердження процитуємо слова Тертюльєна: “Жінко! Ти – ворота диявола. Ти переконала того, кого не зміг спокусити сам диявол. Це через тебе був змушений померти Син Божий. Ти завжди повинна була б ходити одягнена в жалобу і лахміття”.

Уся християнська література намагається викликати в чоловікові почуття огиди до жінки. Все той же Тертюльєн визначає її так: “Templum Aldificarum super cloakum” [Храм, зведений над клоакою]. Святий Августин з жахом підкреслює вражаючу близькість статевих і екскреторних органів: “Inter foeses et urinam nascimur” [Ми народжуємося між відхідником і сечовим міхуром].

Гидливе ставлення християнства до жіночого тіла настільки непримиренне, що воно ладне приректи навіть свого Бога на жахливу смерть, аби порятувати його від ганьби народження: Ефеський собор Східної церкви й лютеранський собор на Заході підтверджують догмат непорочного зачаття Христа. Перші отці церкви – Оріген, Тертулліан, Ієронім – вважали, що Марія народила в крові і посліді, як інші жінки. Однак перемогла думка святого Амвросія й святого Августина. Лоно Богоматері зосталося недоторканим. Починаючи із середніх віків вважали за ганьбу мати жіноче тіло. Внаслідок такої зневаги навіть розвиток науки було паралізовано на довгий час.
Джерело: Сімона де Бовуар. Друга стать. Переклад з французької. – К.: Основи, 1994. – Т. 1. – С. 179–181.
Норман Дейвіс

Чума
“Чорна смерть” 1347–1350 рр. – то була пандемія чуми (найвищий ступінь поширення інфекційного захворювання), що охопила всю Європу. Вперше така епідемія чуми сталася в VІ ст. Це була друга… Серед народу панувала думка, що це Боги карають людей за віровідступництво. Чума поширилася із Середньої Азії, з татарських станів. Так, у Криму (Кафа) татари навмисне катапультували заражені чумою трупи в укріплені фортеці. Вчені вважають, що під час чуми загинула третина населення Європи.

Ціле ХІV ст. нагнітався антагонізм між християнами і юдеями, які брали відсотки з позики, незважаючи на те, що в усіх країнах лихварство було заборонено законом. Єврейський же закон передписує брати відсотки з неєвреїв: “Чужому позичиш на відсоток, а братові своєму не позичай на відсоток” (5М.: 23.21). Ця різниця створила образ юдея як природженого шахрая, що не має жалю ні до кого (див. наприклад, “Венеціанський купець” В.Шекспіра”). Оскільки євреї – рухливий кочовий народ, їх було звинувачено в перенесенні інфекції з країни в країну. В 1349 р. Герцог Мейсенський наказав спалити всіх євреїв міста за звинуваченням у навмисному поширенні чуми (Chronicum Parvum Dresdense – Коротка Дрезденська хроніка).
Джерело: Норман Дейвіс. Європа: історія. – К.: Основи, 2001.

Є. Авадяєва, Л. Зданович

Жертви інквізиції
Людина середньовіччя перейнята думкою про смерть.

Хейзінга “Осінь середньовіччя”.
XVI і XVII сторіччя були часом переслідування відьом. У Німеччині процеси над ними почалися порівняно пізніше, ніж в інших країнах, але за кількістю страчених відьом вона перевершила всіх. Майже в кожній області Німеччини, особливо там, де панував дух клерикалізму, переслідувачі відьом у буквальному розумінні шаленіли.

У Ельбінгу в 1590 році впродовж восьми місяців відбулося 65 процесів. У Брауншвейзі було складено стільки кострищ на майдані страти, що сучасники порівнювали це місце із сосновим лісом. Протягом 1590–1600 років траплялися дні, коли спалювали по 10–12 відьом на день. Магістрат міста Нейссе спорудив особливу піч для знищення відьом, в якій 1651 року було спалено 22 жінки. У всьому князівстві Нейссе протягом дев’яти років було спалено понад тисячу відьом, серед яких були й діти віком від двох до чотирьох років.

Вільне імперське місто Ліндгейм в 1631–1633, 1650–1653 і 1661 роки відзначалося особливо жорстокими переслідуваннями відьом. Підозрюваних кидали в ями, “башти відьом”, і, не допускаючи ніякого захисту, катували доти, доки вони не зізнавалися. У Трієрському єпископстві з 1587 по 1593 роки, під час єпископства Іоанна, в 22 селах, що прилягали до Трієра, було спалено 368 осіб. У 1585 році після одного великого процесу в двох селищах уціліло тільки двоє людей.

Місто Легамо за велику кількість процесів проти відьом отримало назву “Гніздо відьом”. У Бамберзькому єпископстві, починаючи з 1625 року по 1630-ий, було спалено понад 900 осіб.

В одному творі, виданому в 1659 році, про поширення в країні чаклунства мовиться таке: “Між засудженими знаходилися канцлер доктор Горн, його син, дружина і дочки, також багато знатних панів і деякі члени ради, і навіть багато осіб, що засідали з єпископом за однією трапезою. Вони всі призналися, що їх понад 1200 осіб, зв’язаних між собою служінням Дияволові, і що якби їхнє чаклунство і диявольське мистецтво не були викриті, то вони зробили б, щоб протягом чотирьох років у всій країні загинув увесь хліб і все вино, так що люди з голоду з’їдали б одне одного. Інші зізнавалися, що вони накликали такі сильні бурі, що дерева з коренем виривалися і великі будівлі руйнувалися, і що вони хотіли викликати ще сильніші бурі, щоб зруйнувати Бамберзьку башту і тому подібне. Між відьмами були й дівчатка семи, восьми, дев’яти і десяти років; 22 дівчинки були засуджені й страчені, проклинаючи своїх матерів, які навчили їх диявольському мистецтву. Чаклунство до такого міри розвинулося, що діти на вулиці й у школах учили один одного чаклувати”.

Процеси відбувалися навдивовижу швидко, судочинство було максимально спрощене. Підсудних допитували по 8–10 осіб разом, і їхні зізнання записували в одному протоколі, причому скорочено, вони називалися не за іменами, а за номерами: № 1, № 2, № 3 і спалювалися на одному вогнищі по 8–10 осіб.

У Вюрцбурзькому єпископстві безліч осіб піддавалися такому ж переслідуванню. З 1627 по 1629 рік було спалено понад 200 чоловік різного віку й статі за звинуваченням у чаклунстві. Серед страчених були: канцлер з дружиною і дочками, член міської ради, найтовщий городянин Вюрцбурга, два пажі, найкрасивіша дівчина Вюрцбурга, студент, який володів багатьма мовами і притому ще й був відмінним музикантом, директор госпіталю, два сини і дочка, а також дружина міського радника, три церковні регенти, 14 духовних осіб, один доктор теології, одна товста дворянка, одна сліпа дівчина, дівчинка дев’яти років, її молодша сестра, їхня мати та інші.

У архиєпископстві Кельнському з другої половини XVI сторіччя переслідування відьом почало лютувати з силою урагану, вириваючи з кожної сім’ї по кілька членів і проникаючи у всі прошарки суспільства. Особливо багато людей було спалено в Бонні. У одному приватному листі ми читаємо: “У нас (у Бонні) сильно палять. Немає сумніву, що половина міста ляже жертвою. Тут вже спалювали професорів, кандидатів права, пасторів, каноників, вікаріїв та інших духовних осіб. Канцлер зі своєю дружиною і дружина таємного секретаря страчені, 7-го вересня спалили 19-річну дівчину, улюбленку єпископа, яка вважалася найкрасивішою, найдоброзичливішою в усьому місті. Дівчатка від трьох до чотирьох років уже перебувають у зв’язку з Дияволом. Тут спалювали багато хлопчиків від дев’яти років”.

У Віртемберзі в 1673 році почалася епідемія серед дітей. Діти віком 7–10 років уявили собі, що вночі їх возять на мітлах, цапах, курках, кішках на шабаш і там примушують їсти, пити і заперечувати Трійцю. Охоплене жахом населення було в розпачі, і тому була викликана комісія з теологів і юристів для дослідження цього явища. Комісія наказала суворо стежити за дітьми протягом усього нічного часу, щоб перевірити, чи не відлітають вони дійсно, коли всі сплять. Виявилось, що діти знаходяться в своїх ліжках або в обіймах своїх батьків постійно, не прокидаючись і нікуди не зникаючи. Взявши до уваги всі факти цієї справи, комісія вирішила, що це мана однієї відьми, її й засудили до спалювання разом з іншими, на яких вона звела наклеп.

У квітні 1663 року Агнеса, дружина Ганса Генше, ткача, була арештована за підозрою в чаклунстві й відвезена в Еслійген. Одного разу вона була десь на хрестинах, на стіл раптом вискочила чорна кішка, та жінка (одна зі всіх гостей) не злякалася і навіть пила зі своєї склянки, в яку кішка встромила свою лапку. У неї знайшли мішечок з підозрілим порошком. Медичний факультет в Тюбінгені, дослідивши його, встановив, що це ніщо інше, як крохмальне борошно. Під тортурами фрау Генше зізналася, що мала деяке відношення до приписуваних їй елементів чаклунства, сподіваючись таким чином скоріше побачити свого чоловіка й дітей. Потім вона зреклася від своїх слів, витримала всі найвищі ступені тортур і була випущена за умови, що назавжди покине країну.

Вона дійсно виїхала, але не змогла перенести туги за батьківщиною й повернулася. Її знову арештували, висікли різками і знову випровадили з країни з попередженням, що її спалять, якщо вона наважиться ще раз повернутися.

В Ельзасі вогнища інквізиції почали диміти з 1570 року. Протягом 1572–1620 років було спалено 136 відьом, але це було тільки початком масового терору, що настав після 1620 року. Протягом 1620–1635 років в одному Страсбурзькому окрузі загинуло 5000 осіб.

Австрія в кінці XVII століття також була переповнена відьмами. В архівах міста Авсбург збереглися протоколи у справах про чаклунство. Ось один з них. “15 квітня 1661 року Ганна відалася душею й тілом Дияволові, який з’явився до неї в образі чоловіка, за його наказом заперечувала Св. Трійцю, богохулила і поганила Св. Таїнство; за допомогою чаклунських засобів убила дитину і цими ж засобами заподіяла іншому псування. За такі тяжкі й огидні злочини ухвалюється, щоб вона була посаджена на віз і відвезена до місця страти для спалювання на вогнищі, причому попередньо обидва плеча повинні бути припалені розжареними щипцями, по одному разу кожне плече. Але оскільки вона розкаялася, ухвалюється надати їй милість і відрубати голову мечем, а після тіло її спалити –такий вирок; враховуючи її слабке здоров’я і поважний вік, був ще більш пом’якшений, а саме: вона була звільнена від припікання розжареними щипцями”.

У Зальцбурзі в 1678 році було спалено 97 осіб. У 1583 році одна 16-річна дівчина, що страждала конвульсіями, була визнана одержимою бісом і передана єзуїтам для їх вигнання. Святі отці енергійно взялися за справу, але боротьба з Дияволом виявилася дуже важкою. Нарешті вони подолали хитрощі Диявола, і їм вдалося вигнати з тіла дівчини 12 655 чортенят. Після цього була піддана тортурам її стара 70-річна бабуся Єлизавета Пленахерін, яка призналася, що вже багато років перебуває в зв’язку з Дияволом і їздить на шабаш, що вона робить негоди і тому подібне. Її засудили і поволокли до місця страти прив’язаною вірьовками до хвоста коня, і спалили живцем.

У Відні в 1601 році були засуджені дві відьми, з яких одна у в’язниці наклала на себе руки, а інша померла під час тортур. Труп останньої був законопачений в бочку і кинутий у води Дунаю, “щоб вона була видалена від населення Відня”.

В Угорщині в 1615 році загинула величезна кількість відьом унаслідок припущення, що вони мають намір диявольським мистецтвом викликати сильний град і знищувати посіви. Про цей випадок в хроніках розповідається таке: “Одна 12-річна дівчинка, гуляючи зі своїм батьками і слухаючи його скарги на посуху, сказала йому, що, якщо він хоче, вона може викликати дощ і град. Коли він запитав її, хто її навчив цьому, вона вказала на свою матір. У цей час дійсно вибухнула страшна гроза з градом. Батько доніс про це, після чого мати і дочка були арештовані й піддані тортурам. Вони призналися в своєму злочині та обмовили багатьох інших, які також були притягнуті до слідства. Справа була надзвичайно небезпечна, бо якби вчасно не відкрили її, в короткий час не залишилося б в Угорщині жодних посівів і плодів навіть сліду”.

У Франції в правління Генріха IV відьом в основному звинувачували в оборотництві. Один з єзуїтів того часу писав у 1594 році: “Наші в’язниці переповнені відьмами і чаклунами. Не проходить дня, щоб наші судді не забруднили своїх рук в їхній крові і щоб ми, повертаючись додому, не здригалися від сумних думок про жахливі, огидні речі, в яких ці відьми признаються. Але Диявол такий майстерний, що ми не встигаємо достатньо велику кількість відьом відправити на вогнище, як з їхнього попелу виникають нові відьми”.

У 1609 році була призначена комісія для переслідування відьом у країні басків. За короткий час там було спалено 600 чоловік. У Тулузі були дні, коли спалювалися на вогнищах по 400 відьом на день. Інквізиція лютувала на всьому півдні Франції. Де Ланкру спало на думку, що розповсюдження чаклунства біля Бордо пов’язане з великою кількістю фруктових садів, оскільки “дуже добре відомо, що Диявол має особливу силу над яблуками”.

В Іспанії переслідування відьом продовжувалося довше, ніж в решті країн Європи. У 1527 році за обмовою двох дівчаток дев’яти і одинадцяти років було засуджено величезну кількість відьом, які були викриті в чаклунстві завдяки тому, що інквізитори розпізнавали їх за особливою ознакою на лівому оці. Навіть ще в 1810 році 7 і 8 листопада було спалено 11 осіб.

У Швеції відомий жахливий процес, який відбувався в невеликому селищі в 1669 році, внаслідок чого загинула маса дітей. Процес почався через те, що у багатьох дітей тієї місцевості спостерігалися дивні судоми, що супроводжувалися непритомністю. Під час цих припадків діти розповідали, що вони часто разом з відьмами літають на шабаш і там Сатана їх б’є, чому й виникло ця хвороба. Ці розповіді дітей навели жах на населення, і в народі з’явилося велике роздратування проти багатьох жінок, запідозрених в тому, що вони наводять на дітей зіпсуття.

На прохання мешканців уряд призначив спеціальну комісію для розслідування справи. Комісія допитала близько 300 дітей, які розповіли жахливі подробиці про поїздки на шабаш і оргії, що відбувалися там. За словами дітей, Сатана на шабаші часто бив дітей, іноді ж навпаки, був дуже люб’язний з ними, грав на арфі, любив, щоб відьми всіляко залицялися до нього під час його хвороби і пускали йому кров. А один раз він навіть помер на короткий час. Комісія заарештувала багатьох жінок, які під тортурами призналися у всіх злочинах. З них 84 жінки були засуджені до смерті та разом з ними також 15 дітей, решта дітей були піддані різним покаранням, 56 з них отримали удари батогами. Вирок був оголошений привселюдно, і члени комісії після здійснення страти звинувачених повернулися додому, засипані подяками з боку населення. У церкві довгий час після цього возносилися молитви про захист країни від Диявола на майбутні часи [Тухолка С. Процесси про чаклунство в Західній Європі в XV–XVII вв. – СПб., 1909].

Резюмуючи цей короткий нарис, скажемо лише, що всі ці нещасні, страчені через свавілля неосвічених церковників, справді стали оплотом і порятунком християнства. Такими самими спасителями для комунізму стали страти революціонерів-ленінців у 1930-і роки нашого століття в СРСР. Чим більше на очах у забитого неосвіченого народу заарештовували, садили, страчували, вішали безневинних людей, тим міцнішою ставала віра в правоту ідей комунізму. Вважаємо, що процеси над відьмами в середньовічній Європі також мали на меті застерегти населення від вільнодумства і єресі та укріпити християнську віру. Що, загалом, і було досягнуто. Правда, шкода жінок, шкода дітей, ну та чого не зробиш з любові до Бога...
1   2   3   4   5   6

Схожі:

«Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для...
В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд...
Міністерство освіти і науки України Донецький національний університет...
Розділ І. Історія розвитку українських народних дум Розділ II. Поетика повтору в українських народних думах
Розділ виставки: Педагогіка розвитку особистості
Виховання інформаційної культури та культури читання учнів засобами бібліотечної роботи”
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ...
Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Департамент професійно-технічної освіти
Міністру освіти Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської...
Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет...
РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Міністру освіти Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської
Мова універсальний засіб спілкування, організації та координації...
Мова – універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: виробництва, побуту, культури,...
ПЕРЕЛІК програм та навчально-методичної літератури з проблем виховання,...
Міністерство освіти і науки Авто­номної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севасто­польської міських...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка