|
|
Скачати 3.19 Mb.
|
3.2. Організація освітньої діяльності На основі виконання своїх загальних та більш конкретних, специфічних функцій сформована система освітньої діяльності. її ланки, етапи мають свої специфічні функції, призначення та відповідно – зміст і форми процесу передачі знань. Необхідною передумовою функціонування освіти як системи виступає відповідна її організація та управління всією сферою в цілому та її складовими ланками. Управління системою освіти здійснюється шляхом створення відповідних органів управління, визначення і розподілу повноважень та відповідальності між ними, визначення прав та нормативних положень щодо діяльності освітніх закладів. Організація освіти як системи передбачає визначення чіткої структури, завдань кожної структурної ланки, їх функцій, повноважень і т. ін. Сучасна система освіти в Україні знаходиться в процесі трансформування, необхідність якого зумовлена як загальноцивілізаційними причинами (становлення інформаційного суспільства, зростання ролі знань, нові вимоги виробництва до людських інформаційних ресурсів та інше), так і реформаційними перетвореннями в українському суспільстві та державності. У період 1993-2000 років в основному завершилися процеси перебудови системи освіти, на нових, демократичних засадах відбулися суттєві зміни в організації освітньої діяльності, управлінні освітою, її фінансово-економічному механізмі. В 90-х роках XX століття була закладені нові правові підвалини організації та функціонування освітньої галузі України такими законодавчими документами: Конституція України; закони України «Про освіту» (23.05.91); «Про професійно-технічну освіту» (10.02.98); «Про загальну середню освіту» (13.05.99); «Про позашкільну освіту» (22.06.2000); «Про вищу освіту» (17.01.2002); Укази Президента України «Про Основні напрями реформування вищої освіти»; «Про Основні напрями реформування професійно-технічної освіти»; «Про заходи щодо поліпшення функціонування та розвитку загальної середньої освіти» та ін. Стратегічні напрями реформування освіти були визначені Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття») в 1993 році. Основні фундаментальні риси нової освіти формуються під впливом процесів становлення національної державності України, трансформації суспільства, становлення соціально-орієнтованої економіки. Прийнятий у червні 1991 року Закон «Про освіту» задекларував гуманізацію і демократизацію освіти України, уможливив створення нових навчальних закладів різного типу форм власності, перехід державних закладів післясереднього рівня на частково платну систему навчання запровадив систему освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів. Закон України «Про освіту» встановлює таку структуру освіти: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, та самоосвіту. Ці окремі законодавчо встановлені структурні форми мають свою специфіку та значні відмінності в механізмі економічної діяльності. Основні сектори освітньої галузі, які забезпечують переважну частину навчального навантаження та відповідно залучають значні обсяги ресурсів, – це дошкільна освіта, загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна підготовка. На даному етапі, на початку XXI століття виникає потреба в подальшій розробці державної стратегії розвитку освіти, чіткішому визначенні, позиції держави та її основних пріоритетів у цій сфері. Основні контури розвитку системи освіти України на першу чверть XXI століття визначає прийнята на всеукраїнських зборах освітян в жовтні 2001 року Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті [76]. В Україні розроблена правова база для створення гнучкої ступеневої структури освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка узгоджується із структурами освіти більшості країн світу, визнана ЮНЕСКО, ООН та багатьма іншими міжнародними організаціями. Згідно з Законом України «Про освіту», в нашій країні встановлені такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта. Освітньо-кваліфікаційні рівні визначені за законом такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр [34, с. 178]. Система освіти складається із мережі навчальних закладів, наукових і методичних установ, державних органів управління та самоврядування в галузі освіти. Первинною ланкою системи освіти виступає навчальний заклад, який надає населенню освітні послуги, організовує навчальний процес, здійснює одну або кілька освітніх програм, забезпечує утримання і виховання своїх учнів, вихованців чи студентів. Дошкільна освіта є фундаментом, першою важливою ланкою в системі фізичного та духовного формування особистості та майбутнього економічного потенціалу країни. Саме дошкільний період має вирішальне значення для наступного розвитку людини, формування його здібностей, інтелекту та соціально-значимих якостей. Набирання дітей закладами дошкільної освіти не має обов'язкового характеру. Динаміка цього показника знаходиться під впливом багатьох соціальних, економічних та політичних факторів. На скорочення чисельності дітей у дошкільних закладах впливає як загальна соціально-економічна ситуація в країні, так і політика, яку проводить держава відносно підтримки матерів та дітей. Законодавче оформлення відпустки матері з догляду за дитиною до 3-х років, включення в трудовий стаж матері періоду росту дитини до 14 років (що дає можливість не працювати, не втрачаючи трудовий стаж) та інші правові норми, поряд з одночасним виникненням проблем з працевлаштуванням, надали можливість багатьом матерям займатися особисто вихованням дітей. Дошкільні заклади виконують завдання для задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку – ві 2 місяців до 7 років. В Україні в кінці 80-х - 90-ті роки відбулося зниження кількості дітей у постійних дошкільних закладах. Порівняно з 1985 роком, коли в дошкільних закладах було 2,6 млн. дітей, в 2000 році кількість дітей в них вже складала 0,98 млн., або на 62,3% менше. Це складає 38% загальної кількості дітей відповідного віку. Кількість дошкільних закладів за цей же період скоротилася всього на 29,3%. На зниження кількості дітей в дошкільних закладах вплинуло багато факторів, серед яких одним з вагоміших було значне скорочення народжуваності дітей – з 762,8 тис. до 385,1 тис. дітей за рік, або на 50 відсотків за той же період. Загальна середня освіта – цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. Метою її виступає інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою безперервної освіти. Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання. Засвоєння змісту навчання ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави. Завданнями загальної середньої освіти є: виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини та громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців). Важливою подією для подальшого розвитку системи загальної середньої освіти стало прийняття в 1999 році Закону «Про загальну середню освіту», в якому знайшло вираження принципово нового осмислення усіх складових загальної середньої освіти як соціальної інституції, як цілісної системи. Громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак гарантується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах. Крім того, громадяни України мають право здобувати загальну середню освіту в приватних навчальних закладах. Здобуття повної загальної середньої освіти має відповідати вимогам Державного стандарту загальної середньої освіти. Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їхніх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, – на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються. Законом «Про загальну середню освіту» поступово з 2001 року вводиться 12-річний термін навчання, що потребує чіткого визначення пріоритетних завдань кожного етапу шкільної освіти. Для 4-річної початкової школи найважливішим залишається оволодіння базовими загально-навчальними вміннями і навичками. Стосовно основної школи – врахування нових пізнавальних і комунікативних потреб у молодших підлітків. У старшій школі необхідність запровадження з одного боку – диференціації і профільності навчання, а з іншого – стандартизації освіти, потребує нових підходів. Систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту. Професійно-технічна освіта спрямована на розширення можливостей професійної самореалізації особистості, забезпечення загальноосвітньої, загальнокультурної та професійної підготовки робітничих кадрів, поліпшення їх соціального захисту та підвищення конкурентоспроможності на ринку праці в сучасних умовах. Діяльність закладів професійно-технічної освіти безпосередньо пов'язана з виробничою сферою. Ефективна система підготовки кваліфікованих робітничих кадрів виступає неодмінною умовою сталого економічного розвитку суспільства. Професійно-технічна освіта має три ступені. На першому ступені забезпечується формування відповідного рівня кваліфікації з технологічно нескладних, простих за своїми виробничими діями і операціями професій. Навчання здійснюється шляхом прискореного формування необхідних умінь і навичок у учнів, слухачів професійно-технічних закладів першого та атестаційного рівня та шляхом індивідуального чи групового навчання на виробництві, у сфері послуг. На другому ступені професійно-технічної освіти забезпечується формування відповідного рівня кваліфікації з масових робітничих професій середньої технологічної складності у різних галузях економіки. Навчання здійснюється у професійно-технічних закладах другого атестаційного рівня і вимагає, як правило, від учнів, слухачів базової загальної середньої освіти. На третьому ступені забезпечується формування високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємких професій та спеціальностей у різних галузях економіки. Навчання здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах третього рівня і вимагає від учнів, слухачів повної загальної середньої освіти. Система професійно-технічної освіти зазнала значного скорочення за період з 1985 року. Причини цього пов'язані, перш за все, із загальною кризовою ситуацією в економіці країни, чим зумовлене скорочення потреби в кваліфікованих робітничих кадрах, відсутність коштів у підприємств на утримання чи допомогу професійно-технічним закладам та ін. На основі постанови Кабінету Міністрів від 29.05.1997 р. № 526 відбулося вдосконалення мережі професійно-технічних закладів освіти шляхом ліквідації не перспективних чи реорганізації, об'єднання однопрофільних та малокомплектних закладів і створення на їх базі спеціалізованих ПТУ. Для успіху політики професійної підготовки необхідно, щоб заклади професійно-технічного напрямку навчання були здатними швидко реагувати на зміни попиту і потреб бізнесу. Як свідчить практика країн світу, проблеми ефективного розвитку системи професійно-технічного навчання можливо вирішити тільки на основі активного залучення підприємств. Форми участі підприємств можуть значною мірою варіювати: від безпосередньої організації центрів навчання до участі в профпідготовці робітників через сплату цільових податків. Система професійно-технічного навчання в нашій країні мала свої традиції, потужну матеріально-технічну та фінансову базу. Реальне відновлення значення професійно-технічної освіти буде відбуватися тільки з розвитком виробництва, зміцнення підприємств та зростання їхньої зацікавленості в кваліфікованих кадрах. Вища освіта – це ступінь освіти, який здобувається в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання у вищому навчальному закладі за освітньо-професійними програмами, які ґрунтуються на базовій та повній загальній середній освіті і завершуються присвоєнням певного освітньо-кваліфікаційного рівня за підсумками державної атестації. Освітній рівень – це характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей людини, що визначають її всебічний розвиток як особистості, достатніх для здобуття відповідної кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню. Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти – це характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань та умінь особи, що забезпечують її здатність виконувати відповідні фахові завдання чи обов'язки. З 90-х років в Україні впроваджена ступенева вища освіта, введені нові освітньо-кваліфікаційні рівні, що надає широкі можливості для задоволення освітніх потреб особи, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їх соціального захисту у ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. Згідно з законодавством уведені такі освітньо-кваліфікаційні рівні підготовки у сфері вищої освіти: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Молодший спеціаліст (рівень І) – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на базі середньої освіти набув первинну технічну або професійну підготовку для виконання конкретних завдань виробничого та обслуговуючого характеру. Бакалавр (рівень II) – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальноосвітню підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані вміння та знання для вирішення типових професійних задач у певній галузі економіки, промисловості, науки, техніки, культури. Випускнику надається кваліфікація бакалавра і видається диплом, в якому зазначається назва напряму підготовки («педагогіка», «економіка», «філологія» тощо). Спеціаліст (рівень III) – завершений освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі отриманої кваліфікації бакалавра набув спеціальні вміння та знання, має необхідний досвід їхнього застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі економіки, промисловості, науки, техніки, культури. Випускнику присвоюється кваліфікація спеціаліста та видається диплом, в якому зазначається спеціальність (наприклад, «фінанси і кредит», «облік та аудит») та конкретна набута спеціалістом кваліфікація («економіст», «інженер» тощо). |
|
Тема: Зміст, предмет і завдання економічного аналізу Характеристика сучасного стану аналітичної роботи на підприємствах країни. Проблемні питання економічного аналізу |
ЗАКОНУКРА Ї Н И Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
1. Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження РОЗДІЛ І. ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Тема Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження |
|
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,... Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).... |
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його... Сторичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
Становлення професійної компетенції студентів економічного коледжу Освіта як основа розвитку особистості є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності... |
|
ОСВІТА як соціокультурний феномен Особливості ставлення до дитини... Цілі і завдання освіти є елементом ціннісно-нормативної культури суспільства, похідною від соціальних уявлень про природу і можливості... |
ОГЛЯД ПЕРСПЕКТИВНИХ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УМОВАХ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО... |