РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ


Скачати 2.26 Mb.
Назва РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ
Сторінка 7/19
Дата 01.04.2013
Розмір 2.26 Mb.
Тип Конспект
bibl.com.ua > Економіка > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19


Тема 8. Підприємство і підприємництво

План

  1. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.

  2. Сутність підприємництва та його роль у ринковій економіці.

3. Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі.

Питання перше. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.

Суб'єктами товарних відносин є насамперед товарови­робники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єк­том ринкової економіки і ринкових відносин. Водночас, товаро­виробник виступає і як суб'єкт пропонування товарів на ринку. В даному разі він уже виступає торговцем.

Місце підприємства в ринковій економіці визначається тим, що воно є первинною ланкою суспільного поділу праці й водно­час основною ланкою народногосподарського комплексу, є това­ровиробником і забезпечує процес відтворення на засадах само­стійності та самоокупності.

В умовах ринкової економіки діють підприємства, різноманіт­ні за формами. їх класифікують за різними критеріями: 1) форма­ми власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

Умови виробництва — це умови відтворення. Жодне підпри­ємство не може безпосередньо виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого валового дохо­ду знов у засоби виробництва. За інших рівних умов воно може відтворювати свій капітал або підтримувати його на незмінному рівні лише в тому разі, якщо матеріали, спожиті протягом вироб­ничого циклу, наприклад року, заміщуються рівною кількістю но­вих екземплярів того самого роду і т. д. Це буде просте відтворення.
Питання друге. Сутність підприємництва та його роль у ринковій економіці.

У ринковій економіці виробнича, інвестиційна, комерційна ді­яльність підприємства органічно пов'язана з підприємцем — од­ним з людських чинників виробництва. Щоб стати підприємцем у наш час, не обов'язково мати реальний капітал і бути власником майна, оскільки капіталом підприємця є його господарський хист. Використовуючи свій господарський талант, підприємець може успішно вести економічну діяльність, залучаючи позичковий капітал, тобто банківський кредит, або орендуючи цілісні комплек­си чи використовуючи лізинг тощо. Проте зазвичай підприємець є власником, іноді великого, капіталу, а також тією чи іншою мі­рою менеджером. Підприємництво часто визначають як уміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціати­ву, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо.

У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що під­приємництво — це самостійна ініціатива, систематична на влас­ний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Слід звернути увагу на три головні функції сфери підприєм­ницької діяльності:

  • ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

  • організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських справ);

  • творчу (новаторські ідеї, генерування та активне викорис­тання ініціативи, уміння ризикувати).

У цілому підприємництво в на­шій країні як чинник виробництва формувалось у 90-ті рр. XX ст. Воно утвердилось в усіх сферах економічної діяльності. Проте з погляду цивілізаційних норм та уміння вести бізнес віт­чизняне підприємництво ще не досягло рівня підприємництва цивілізованих країн. Показником цього є тіньова економіка, приховування суб'єктами підприємницької діяльності більшої чи меншої частини доходів з метою уникнення податків, коруп­ція, хабарництво, рекет тощо.

В економічній теорії вважається, що основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

  1. формування науково обґрунтованої законодавчої бази, сприятливої для формування ефективного і цивілізованого під­приємництва;

  2. удосконалення фінансово-кредитної сфери, у тому числі по­даткового законодавства;

  3. активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньовим бізнесом; усі сфери бізнесової діяльності (до­ ходи, обсяги оплати праці, прибутки, розмір податків тощо) по­
    винні відповідати вимогам чинних законів;

  1. інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

  2. стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів великого, середнього і дрібного підприємництва.

З цього випливає, що ключова роль у розвитку цивілізованого вітчизняного підприємництва належить українській державі, її центральним законодавчому і виконавчому органам.

Питання третє. Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі.

Слово "аграрний" походить від латинського алфавіту і в перекладі на українську мову дослівно означає "земельний".

Аграрні відносини — це складова частина економіч­них відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як голов­ного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

Земля — перша й основна умова будь-якого виробницт­ва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються які­стю земельних ділянок, їхньою родючістю, місце розташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної тех­ніки, мінеральних добрив тощо.

Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що зем­ля є предметом праці й одночасно засобом виробництва.

Процес виробництва, технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природними процесами, орга­нічно комбінуючись у процесі створення споживчої вартості. Основні фактори сільського господарства наведені на наслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері тісно переплітається з природним, виникає Ще низка особливостей сільськогосподарського виробниц­тва:

— природнокліматичні умови, структура ґрунту, біо­логічні чинники, що впливають на продуктивність праці. Одні й ті самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів;

— природнокліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, значний розрив між робочим періодом і часом виробництва;

— особливості використання техніки, фінансування і формування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку із сезонним характером виробництва. Для виконання сільськогосподарських робіт необхідно мати повний комплекс техніки, яка використовується протягом певного сезону, а решту часу простоює:

— остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції (особливо в землеробстві);

— рівень концентрації виробництва значною мірою визначається розмірами земельних угідь, їхньою врожайністю й інтенсивністю використання;

— спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природнокліматичними факторами;

— ефективне використання землі можливе за раціонального комбінування сільськогосподарських галузей, економічно і біологічно обґрунтованих сівозмін;

— значна частина виробленої продукції споживається всередині господарств. Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види виробництва;

— широка комбінація великих, середніх і дрібних господарських одиниць різних форм власності;

— велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення. Необхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного господарства, де природний фактор не впливає або майже не впливає на результати господарю­вання.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі є

— суспільство в цілому в особі держави;

— сільськогосподарські підприємства;

— індивідуальні виробники сільськогосподарської про­дукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства).

Взаємодія суб'єктів аграрних відносин є основою еконо­мічних відносин у цьому секторі. Ці суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а й з представни­ками інших галузей і суспільством в цілому. Отже, аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відно­син суспільства.

Характер і особливості аграрних відносин визначають­ся насамперед формою власності на землю як основний засіб виробництва. Земельні відносини у всіх країнах світу про­йшли тривалий шлях розвитку й у кожній країні набули своїх особливостей. В Англії капіталістична власність на землю виникла в результаті зігнання селян з їхніх земель і огородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині, ко­лишній Російській імперії та ряді інших країн Європи по­міщицькі латифундії поступово перетворилися на капіта­лістичні господарства. Велика французька революція (1789— 1794 рр.) ліквідувала феодальне володіння землею, яку було передано в приватну власність. У США, де на більшій частині території не було феодальних відносин, у результаті безплатного надання землі у власність виник клас земле­власників-фермерів .

У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми : державна колективна приватна. Наявність різних форм власності на землю і землекори­стування є основою багатоукладності сільського господар­ства . Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розміра­ми і формами власності види підприємств — дрібні, середні й великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські ко­оперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і несільськогосподарськими підприємствами та організаціями .

Під впливом певних умов, економічних, природних, соці­альних, науково-технічних факторів, історичних традицій сформувалися різні моделі ефективних аграрних економік.

Американська форма організації аграрної сфери, при­міром, ґрунтується на приватних фермах з власною або орен­дованою землею, тісно пов'язаних із сервісними структура­ми, харчовою індустрією, банками. Останнім часом дедалі активнішу роль відіграють акціонерні підприємства.

Західноєвропейська модель спирається на сімейні фер­ми, розгалужену і всеохоплюючу кооперацію з чітко нала­годженим сервісом, дотриманням цінового паритету і жор­стких квот.

Процес агропромислової інтеграції — це встановлення сталих прямих зв'язків селянських господарств із підпри­ємствами й організаціями суміжних галузей (сфери заготівлі, зберігання, переробки й реалізації продукції, а також об­слуговування сільського господарства).

Форми агропромислової інтеграції залежать від того, на якому рівні здійснюється цей процес. У масштабі всієї краї­ни й у великих регіонах інтеграція виявляється через по­силення міжгалузевих зв'язків сільського господарства, фор­мування і розвиток галузевих та регіональних агропромис­лових комплексів. На рівні підприємств і районів агропро­мислова інтеграція виявляється в утворенні різних агро­промислових формувань — агропромислових підприємств, об'єднань і комбінатів, агрофірм, районних агропромисло­вих об'єднань, виробничих і науково-виробничих систем.

Завдяки взаємозв'язку і взаємодії сільського господар­ства з іншими галузями народного господарства формуєть­ся цілісна багатогалузева організаційно-економічна систе­ма, орієнтована на виробництво продукції із сільськогоспо­дарської сировини та її реалізацію споживачам.

У результаті агропромислової інтеграції формується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс — це організаційно-еко­номічна форма інтеграції сільськогосподарських і про­мислових видів діяльності; сукупність галузей народ­ного господарства, зайнятих виробництвом сільсько­господарської продукції. Ті зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також виробництвом відповідних засобів виробництва.

Структура АПК визначається особливостями сільсько­господарського виробництва як результату взаємодії різних груп факторів і законів — природно-біологічних і соціаль­но-економічних. Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери:

І — ресурсна, галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будів­ництво, ремонтні й меліоративні роботи;

II — аграрно-сировинна: власне сільське та лісове гос­подарство;

III — переробна: галузі, що займаються заготівлею, збе­ріганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції;

IV — виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, — шляхово-транспортне господарство, зв'язок, складське і тарне господарство, підготовка кадрів, житлові й культурно-побутові об'єкти, в тому числі заклади охоро­ни здоров'я та ін.

В Україні склалася структура АПК, характерна для кра­їн з відносно низьким рівнем господарського розвитку. Основна частина капіталу і робочої сили зайняті в галузях І і II сфери, тобто в самому сільському господарстві й вироб­ництві засобів виробництва; у переробній (III) сфері задіяно непропорційно мало ресурсів (включаючи оптову і роз­дрібну торгівлю). Недостатньо також розвинута виробнича і соціальна інфраструктура (IV сфера). Усе це зумовлює низьку загальну ефективність АПК, значні втрати продукції на шляху до споживача. Підраховано, що якби всю продук­цію, вироблену в сільському господарстві України, було збе­режено і своєчасно перероблено, то приріст обсягу вироб­ництва і продовольства становив би не менше як 25 %, а за деякими видами — 35—40 %. У країнах з розвинутою ринковою економікою структура АПК значно відрізняється за рахунок більшої питомої ваги III сфери (насамперед харчової промисловості, системи торгівлі, громадського харчування).

Агропромисловий комплекс є одним з найважливіших секторів народного господарства України. Тут зосереджено близько 30 % основних виробничих фондів; працює майже третина загальної чисельності працівників, зайнятих у на­родному господарстві; виробляється третина національно­го доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу. Про­дукція АПК є однією з основних статей експорту. По­рівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенційних можливостей АПК. Основ­ними складовими цього потенціалу є концентрація найродючіших у світі чорноземів (понад 65 % ґрунтового покриву країни), достатньо висока кваліфікація і відома у всьому світі працелюбність українських селян. За умов інтенсив­ного розвитку Україна має цілком реальні можливості приєднатися до групи країн — основних виробників сільськогосподарської продукції та продовольства для на­селення. Дослідження підтверджують, що використання значних наявних можливостей України для виробництва продовольства може забезпечити найближчими роками не тільки розв'язання продовольчої проблеми в країні, а й ство­рити значний експортний потенціал.

Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких трива­лий час формувалася під впливом держави, переконливо за­свідчує, що в умовах ринкової економіки життєдіяльність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

Головними завданнями державного регулювання в краї­нах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є:

— підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів;

— попередження перевиробництва окремих видів сіль­ськогосподарської продукції;

— обмеження монополізму в суміжних із сільським гос­подарством галузях промисловості.

Потребу й особливості державного регулювання агро­промислового комплексу визначають низка об'єктивних чинників.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

Схожі:

Монографії (з 2008 р.)
Бистрова О. О. Слово – образ – символ в художньому тексті: (моногр.). – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2008. – 201...
Редакційно-видавничий відділ Луцького державного технічного університету Луцьк 2007
Методичні вказівки до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ ЛУЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЛУЦЬК 2012
Економічна теорія. Методичні вказівки до виконання самостійної роботи для студентів технічних спеціальностей денної та заочної форм...
КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
Видавничий Дім «Слово»
Підласий І. П. Практична педагогіка або три технології. Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти —К.: Видавничий...
Лист №4/18-Г-219 від 27. 10. 2008 р. Видавничий будинок ММД Мелітополь 2008
В-43 Вікова фізіологія з основами шкільної гігієни: підручник. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2008. – 433 с
Про організаційно-аналітичний відділ
Організаційно-аналітичний відділ (далі відділ) є структурним підрозділом державного архіву області. У складі відділу знаходиться...
Франка Серія “Педагогіка” ВИПУСК ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ДРОГОБИЧ ВИДАВНИЧИЙ...
Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено постановою президії ВАК №1-05/5 від 1 липня 2010...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка