і представники міністерського рівня від територіальних утворень, що діють у межах публічного права. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо – загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші – раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція. Засідання Ради скликається її головою, що змінюється кожні півроку, або на вимогу одного з її членів чи Єврокомісії. Знаходиться у Брюсселі.
90.Основні функції та повноваження Ради ЄС
Рада Європейського Союзу є одним із найважливіших органів Європейського Союзу. Виконує низку функцій, серед яких найістотнішою є участь у процесі законотворення Співтовариств. Більше того, Рада має певний вплив на формування інших інституцій та володіє повноваженнями контролюючого характеру.Законодавча функція Законодавча функція Ради випливає зі ст. 249 [189] ДЄС, у якій йдеться про те, що: "З метою виконання своїх завдань і дотримуючись умов, передбачених даним Договором, про спільну діяльність Європейського Парламенту і Ради, Рада і Комісія видають регламенти і директиви, приймають рішення, а також надають рекомендації та висловлюють думки", також із ст. 202 [145], яка серед основних повноважень Ради згадує право прийняття рішень. До часу набрання чинності Маастрихтським Договором Рада була головним законотворчим органом Співтовариств. Європейський Парламент мав, щоправда, певні консультаційні повноваження у цьому процесі, а Комісія могла видавати виконавчі акти, однак це не змінює факту, що Рада до1993р. творила право Співтовариства фактично самостійно. Однак, уже починаючи від Єдиного Європейського Акту (1986р.), вимальовується певна тенденція, яка полягає у включені до процесу прийняття рішень Європейського Парламенту. ЄЄА вводить процедуру співпраці, за якої парламент міг накласти вето на правові акти, але Рада одноголосним рішенням могла це вето відкинути. А вже Маастрихтський Договір (1993р.) увів процедуру спільного рішення, за якої Парламент здобув право вето, якого Рада не може відхиляти, навіть за умов одноголосності. Беручи до уваги те, що Амстердамський Договір зміцнив роль Парламенту в законотворчому процесі (шляхом спрощення процедури спільного рішення і розширення сфери її застосування), доречним видається твердження, що на даний час Рада Європейського Союзу поділяє законодавчі повноваження з Європейським Парламентом.
Рада, як і Парламент, не володіє правом законодавчої ініціативи, оскільки ці повноваження зберігаються за Комісією. Однак, згідно зі ст. 208 [152] Рада може зажадати проведення Комісією будь-яких вивчень, які визнаються необхідними для досягнення спільної мети, і подання всіляких потрібних пропозицій. Це формулювання означає, що Рада володіє правом опосередкованої законодавчої ініціативи. Формувальна функція Рада має досить великі повноваження зі створення інших органів і формування політики персоналу. Вона призначає членів Соціально-Економічного Комітету, Комітету Регіонів і Суду Аудиторів. Рада може за умов одноголосності змінити кількість членів Європейської Комісії, на подання Європейського Суду - збільшити кількість його Суддів чи Генеральних Радників. Рада також ухвалює статути чи регламенти деяких інституцій. Рада уповноважена встановлювати ставки, додатки та розмір пенсії Голови та членів Комісії, Голови, Суддів, Генеральних Радників і Секретаря Європейського Суду (ст. 210 [154] ДЄС).Контролююча функція Основним онтролером дотримання правових положень Співтовариств є Європейська Комісія, тим не менше, згідно зі ст. 202 [145] p. З ДЄС, у певних ситуаціях і Рада може користуватися таким правом. Прикладом може бути антидемпінгове мито і вирівнювальні доплати.
|
91. Склад та структура Ради ЄС
Згідно зі ст. 203 [146] ДЄС Рада складається з представників усіх країн-членів міністерського рівня, уповноважених до діяльності урядом своєї країни. Це, як правило, міністри, але можуть бути і заступники міністрів і навіть держсекретарі та їх заступники. Однак, потрібно пам`ятати, що тільки члени Ради, котрі мають статус міністра можуть голосувати на засіданнях Ради. Держсекретар може замінити міністра, але без права голосувати. У засіданнях Ради бере участь один представник від кожної країни, уповноважений своїм урядом, тобто, у Раді представлені інтереси окремих країн-членів Євросоюзу, а сама Рада є органом з міжнародним статусом. Рада не проводить своїх засідань регулярно. Залежно від сфери справ, які розглядаються, окремі уряди делегують на засідання Ради відповідних своїх посланців. Тобто, фактично існує кілька Рад, кожна з яких займається іншою галуззю: Рада з загальних справ (міністерство закордонних справ), економічних та фінансових справ(міністерство фінансів), внутрішніх справ і цивільної оборони, правосуддя, сільського господарства, внутрішнього ринку, наукових досліджень, навколишнього середовища, рибальства, транспорту та телекомунікації, зайнятості та соціальної політики, промисловості та енергетики, бюджету, розвитку, споживачів і туризму, освіти та молоді, здоров'я, культури. Найважливіші Ради з точки зору нинішнього Євросоюзу, тобто Рада з загальних справ, сільського господарства, економіки та фінансів зустрічаються щомісяця. Решта Рад принаймні раз на рік (переважно 1-5 разів на рік). Окрім вищезгаданих Рад, у разі необхідності можуть відбуватися засідання неформального характеру. Вони не мають офіційного порядку денного засідання, і на них не приймаються рішення.
Раду Європейського Союзу можуть утворювати керівники країн та урядів. Так відбувається, наприклад, у ситуації, описаній у ст. 7 [F.1] ДЄС, коли Рада може вжити певних заходів до країн-членів, які порушують основні принципи та права, згадані у ст. 6 [F] ДЄС, а також при встановленні т.зв. глибшої співпраці (ст.11[5а] р.2 ДЄС) та розгляді деяких питань, пов`язаних із функціонуванням Валютно-Економічного Союзу і Європейського Генеральний Секретаріат є фактично поділений на сім т.зв. генеральних дирекцій :А. юридична служба;
Б. управління, бюджет, переклад;
В. регіональна, соціальна, освітня політика, Соціально-Економічний Комітет;
Г. внутрішній ринок, промислова політика, інтелектуальна властивість, транспорт, навколишнє середовище, охорона споживачів, підприємства і послуги, сталева промисловість;
Д. наука, технологія, енергія;
Е. іноземні зносини та співпраця для розвитку;
Є. економічні та фінансові справи, інформація, публікації, співпраця з Європейським Парламентом.
92. Роль КОРЕПЕРу в діяльності Ради ЄС
Комітет Постійних Представників ( COREPER) COREPER - це скорочення від французької назви Комітету Постійних Представників (Comit`e des Repr`esentants Permanents). COREPER є допоміжним органом Ради, який відповідає за підготовку роботи Ради, а на практиці часто навіть виручає її, ведучи копіткі і дуже складні переговори з метою напрацювання спільної позиції. До складу COREPER-у входять постійні представники країн-членів при Співтоваристві. Головує тут посланець тієї країни, яка на даний момент головує в Раді Європейського Союзу. На рівні послів (т.зв. COREPER ІІ) готується робота Ради із Загальних справах, справ Економії та Фінансів, Розвитку. Інші Ради готуються на рівні заступників послів (COREPER І). Як свідчить сама назва, COREPER є постійно діючим органом. Функціонує на основі робочих груп і комітетів, до складу яких входять експерти різних галузей. Під час переговорів посланці готують два переліки справ. Перелік А містить положення, щодо яких є згода між країнами-членами, натомість перелік В містить справи, які вимагають переговорів і дискусії на рівні Ради. Завдяки цьому, робота Ради є значно полегшеною, оскільки положення з переліку А можна проголосувати всі разом, шляхом одного голосування.
|
93.Процедура прийняття рішень Радою ЄС
Рада переважно засідає за зачиненими дверима, рішення тут приймаються шляхом голосування звичайною більшістю, більшістю кваліфікованою і одноголосно. Звичайною більшістю приймаються акти, які не мають правової сили, або рішення з технічних питань. Кваліфікована більшість і одноголосність є необхідними при прийнятті юридично зобов`язальних актів. Кворум становить половина плюс один член Ради, тобто зазвичай 8 міністрів. Під час голосування кваліфікованою більшістю прийнято т.зв. систему зважених голосів, які повинні забезпечити рівновагу між великими та малими країнами. Нижчеподаний малюнок показує кількість голосів, які належать окремим країнам по відношенню до кількості мешканців.
94. Зважування голосів” в Раді ЄС: поняття та значення
Під час голосування кваліфікованою більшістю прийнято т.зв. систему зважених голосів, які повинні забезпечити рівновагу між великими та малими країнами.Щоб прийняти ухвалу кваліфікованою більшістю необхідно набрати щонайменше 62 голоси, коли Рада приймає правовий акт за поданням Комісії. У решті ситуацій необхідно мати 62 голоси принаймні з 10 країн. Такий розподіл голосів у Раді не дозволяє більшим країнам прийняти рішення, яке не відповідає решті членам Ради. Одночасно 3 найбільших країни, які мають найбільшу кількість голосів, можуть заблокувати прийняття некорисного для себе акту, оскільки блокувальною меншістю є 26 голосів. Якщо ж Рада прийме рішення одноголосно, то утримання від голосування представником якоїсь із країн-членів не блокує прийняття акту. Водночас, у Раді діє т.зв. уявне вето, тобто, якщо хтось із міністрів відсутній, то вважається, що він виступає проти. Тому коли потрібна одноголосність, рішення не може бути прийняте за відсутності когось із міністрів.
95.Місце та значення Європейського Парламенту в інституційній системі ЄС
Європейський Парламент - одна з п’яти інституцій Європейського Союзу, асамблея представників його майже 500-мільйонного населення. Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням; місця в ньому (626 до останнього розширення і 732 після) розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Парламент виконує такі основні функції:
Посилилась роль Європейського Парламенту, що у свою чергу забезпечило значно важливіше місце для комітетів ЄП як робочих органів у процесі розробки та ухвалення рішень всередині ЄС.
Європарламент отримує право на участь у спільній з Радою ЄС (так звана процедура „спільного рішення”) розробці та ухваленні законодавчих актів ЄС у більше ніж 40 додаткових сферах. Серед них - сільське господарство, енергетична безпека, імміграція, правосуддя та внутрішні справи, охорона здоров’я, структурні фонди, принципи європейського адміністрування, фінансові регуляції, недобросовісна конкуренція, структурні фонди, транспорт, туризм, спорт, перетин кордонів, аспекти спільної комерційної політики тощо.
Особливе значення надається посиленню ролі ЄП у схваленні бюджету ЄС. Разом з набуттям чинності Лісабонським договором зник попередній бюджетний розподіл на «обов’язкові» та «необов’язкові витрати».
96. Основні функції та повноваження Європейського Парламенту
Парламент виконує такі основні функції:
разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);
контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;
поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання. Європейський Парламент виконує в інституційній системі Європейського Союзу декілька важливих функцій. Найосновніші з них функції - це законодавча, контролююча, формувальна і бюджетна.
Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності
|
інституцій Спільноти, а можуть поширюват
ись і на дії членів-членів із впровадження політики Спільноти
97. Правовий статус депутата Європейського Парламенту
Каденція депутата Європейського Парламенту триває 5 років, вона може тривати менше лише в результаті відмови від посади або в разі смерті депутата. Депутати Європейського Парламенту виконують свої обов'язки незалежно, тобто не є зв'язані жодними інструкціями від своїх урядів чи парламентів своїх країн.
У перші роки функціонування Асамблеї депутат Європейського Парламенту був змушений одночасно бути депутатом у своєму національному парламенті, тому що вибори до ЄП мали опосередкований характер. Згодом, депутати вже не обов'язково мусили поєднувати обидві позиції, а в 1988 році Європейський Парламент зажадав запровадження заборони на поєднання мандату у Європейському Парламенті з мандатом у парламенті країни. Однак, на даний час розпорядження припускає можливість включення мандату в парламент країни з депутатським мандатом Європейського Парламенту.
Депутат Європейського Парламенту не може бути членом уряду своєї країни, членом Європейської Комісії, суддею чи головою Європейського Суду, членом Суду Аудиторів, Соціально-Економічного Комітету, Комітету Регіонів, органів ЄІБ, службовцем чи членом інших органів Європейського Співтовариства. Це випливає з так званого правила incompatibilitas, тобто заборони поєднання деяких функцій.
На період виконання функцій Депутатові Європейського Парламенту надають певні пільги та недоторканість. Вони не несуть відповідальності за дію, яка виникла в результаті виконання обов'язків депутата ЄП. Не можуть бути затримані, обшукані, суд не може розглядати справу проти них. Особливій охороні депутати ЄП підлягають упродовж засідання, а також по дорозі на засідання і під час повернення
98.Порядок формування Європейського Парламенту. Організація та порядок діяльності
Попередницею теперішнього Європейського Парламенту була Парламентська Асамблея, створена Договором про ЄСВіС. До складу Асамблеї входило 68 депутатів, котрі були делеговані національними парламентами країн-членів Співтовариства. 25 березня 1957 року разом з підписанням Римського Договору (про створення ЄЕС і ЄСЄА) прийнято також Конвенцію, де йшлося про створення єдиної Парламентської Асамблеї для трьох Європейських Співтовариств. Під час своєї конституційної сесії , яка відбулася 20 березня 1958 року Співтовариство прийняло назву Європейська Парламентська Асамблея. Крім того, збільшилася кількість депутатів - 142 особи. 30 березня 1962 року Співтовариство прийняло назву Європейського Парламенту, причому зміна ця була юридично дозволена аж у Єдиному Європейському Акті (1986р.) Раніше, депутати до Європейського Парламенту були делеговані парламентами країн-членів, кожна країна мала свою власну процедуру. Тобто, щоб бути депутатом Європейського Парламенту потрібно спершу бути вибраним до парламенту в своїй країні. 7-10.06.1979р., на основі Акту прийнятого Радою 20 вересня 1976р., відбулися перші загальні і прямі вибори до Європейського Парламенту (181 млн. осіб з правом голосу), у яких вибрано 410 депутатів.Попри те, що відповідно до ст.190 р. [138] ДЄС Європейський Парламент має право підготувати проект прямих всезагальних виборів за єдиною процедурою в усіх Країнах-Членах ЄС чи за спільними принципами для всіх Країн-Членів ЄС, однак досі не вдалося прийняти єдиного положення про вибори, і вибори до Європейського Парламенту надалі відбуваються за національними правилами. Європейський Парламент працює в сесійному порядку. Сесії тривають упродовж року і розпочинаються у другий вівторок березня. Вони поділяються на місячні під-сесії, аті, своєю чергою, на засідання. У перший тиждень місяця (за винятком серпня) відбувається пленарна сесія в Страсбурзі. Два наступні тижні призначені для зборів парламентської комісії в Брюсселі, а останній тиждень - для зустрічі політичних груп (також у Брюсселі). Надзвичайна Парламентська сесія може бути скликана за поданням більшості депутатів, Ради або Комісії.
Для прийняття ухвали Європейського Парламенту здебільшого необхідна абсолютна більшість (деколи кваліфікована - у співвідношенні 2/3 чи 3/5) за наявності кворуму, який становить 1/3 загальної кількості депутатів.
|
99. Керівні та допоміжні органи Європейського Парламенту
Керівними та допоміжними органами Парламенту є: Голова, Віце-голова і КвесториЄвропейський Парламент на своєму першому засіданні, яке проводить найстарший депутат, таємним голосуванням, абсолютною більшістю обирає Голову, 14 Віце-голів, а також Квесторів Європейського Парламенту. Термін їх перебування на своїх посадах триває половину терміну ЄП, а отже 2,5 роки. Висунути свого кандидата на посаду Голови ЄП може політична група або принаймні 32 депутати. У теперішньому Європарламенті вперше порушене неписане правило, що Голови ЄП походять з двох найбільших політичних груп (другою групою є соціалісти). Унаслідок угоди поміж християнськими демократами та лібералами, під час урочистого засідання 20 липня 1999 року, Європейський Парламент вибрав Головою пані Ніколь Фонтейн, представницю Французьких християнських демократів (UDF). Через 2,5 роки, обидві групи підтримали кандидата від лібералів, і 15.01.2002р. Головою ЄП було обрано Пета Кокса (Pat Cox) з Ірландії. Голова і Віце-Голова утворюють Президію Європейського Парламенту. У його роботі можуть брати участь з дорадчим голосом Квестори. Президія відповідає за дотримання регламенту ЄП, порядку денного засідань, наглядає за роботою парламентських комісій, а також вирішує фінансові, адміністративні та організаційні справи. Президія може обрати серед свого оточення двох Віце-Голів, котрі відповідають за підтримання відносин із національними парламентами. Конференція Керівників є дуже важливим органом Європейського Парламенту. До його складу входять: Голова ЄП а також голови або делегати від політичних груп. Найважливішими повноваженнями Конференції Керівників є: затвердження проекту порядку денного засідань, оформлення запитів, скерованих до Ради чи Комісії; зміна періоду перерв між сесіями, право скликати надзвичайне засідання ЄП. Окрім того, Конференція визначає склад і повноваження Комісій ЄП, спеціальних слідчих комісій та відповідає за відносини з іншими інституціями Європейського Союзу і національними парламентами, серед них також парламентами країн, які не входять до Європейського Союзу.До складу Конференції Керівників Комісій входять голови всіх постійних і тимчасових комісій Європейського Парламенту. Вони можуть скеровувати рекомендації для Конференції Керівників щодо роботи парламентських комісій і стосовно порядку денного засідань ЄП, а також виконують завдання, доручені Президією ЄП чи Конференцією Керівників.
100. Політичні групи та комітети Європейського Парламенту: порядок створення та діяльність
Депутати Європейського Парламенту поділяються на політичні групи, а не на національні. Політичні групи є відповідниками політичних фракцій у національних парламентах. Для створення політичної групи потрібно щонайменше 23 депутати з двох країн, 18 - з трьох країн, 14 - з чотирьох країн. Кожен депутат ЄП може бути членом лише однієї політичної групи. Регламент ЄП допускає існування "позафракційних" депутатів.
Політичні групи представлені керівником та його заступниками, котрих члени груп вибирають зі свого кола.
За підсумками останніх виборів у червні 1999р. (право голосу мали 298 мільйонів громадян) у Європейському Парламенті функціонує 8 парламентських груп .
Серед основних повноважень політичних груп можна виокремити: право висувати кандидатів на місце Голови, Віце-Голів та Квесторів Європейського Парламенту, а також керівників та заступників керівників парламентських комісій, участь у формуванні порядку денного пленарних сесій, зайняття позиції під час парламентських дебатів, участь в роботі Конференції Керівників, відрядження своїх депутатів до міжпарламентських делегацій, висунення пропозиції про вотум довіри чи недовіри Європейській Комісії .
|