76. Основні функції та повноваження Суду Аудиторів
інституція ЄС; перевіряє законність і правильність прибутків і видатків Європейського Союзу згідно з бюджетом, а також оцінює управління фінансами. Всі інституції ЄС, і будь-які установи, які оперують коштами від імені ЄС, а також державні ревізійні органи чи урядові відомства мусять надавати документи на запит Суду авдиторів (СА). За потреби СА може вивчати документи “на місці в інших інституціях... та державах-членах” або “в приміщенні будь-якого органу, що управляє коштами від імені Спільноти та будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка отримувала гроші з бюджету” (стаття 248.3 Договору про заснування Європейської Спільноти). Результати своїх досліджень оприлюднює у вигляді звітів – регулярних річних та спеціальних тематичних. Крім того, за законом, перш ніж ухвалювати фінансові й антишахрайські законодавчі акти, Рада запитує думку Суду авдиторів.
Заснований 1977 р.; включає по одному представнику від кожної держави-члена, яких призначає на шість років Рада ЄС, порадившись з Європейським Парламентом. З огляду на суттєве зростання кількості членів СА після розширення (25), для підготовки певних звітів і позицій Суд, згідно з Ніццьким договором, отримав право створювати “палати” з кількох членів. Розташований у Люксембурзі, персонал нараховує близько 550 працівників.
77. Місце Суду Аудиторів в інституційній системі ЄС
Суд Аудиторів був створений у 1977 році на підставі Договору про реформу бюджетної процедури, підписаного 22 липня 1975 року. Він виник на місці Комітету Контролю, який існував у ЄЕС та ЄСАЕ, та контролера фінансів, який діяв у ЄСВіС. Спершу Суд Аудиторів мав доволі незначні повноваження, але Маастрихтський Договір істотно збільшив його компетенцію і підніс до рангу головного органу Європейських Співтовариств. Суд Аудиторів є відповідником найвищих палат контролю окремих країн, а значить усупереч хибній назві, не є судовим органом, а радше - органом фінансового контролю. Цей орган займається контролем фінансів Співтовариств (доходів і видатків) на предмет їх легальності і правильності. Контролю з боку Суду Аудиторів підлягають усі органи, інституції і бенефіціанти фінансів ЄС. Контроль може здійснюватися як у резиденції Трибуналу - на основі документації, так і в резиденції контрольованого органу.
78. Порядок формування, склад, структура, форми роботи Суду Аудиторів
Суд Аудиторів був створений у 1977 році на підставі Договору про реформу бюджетної процедури, підписаного 22 липня 1975 року. Він виник на місці Комітету Контролю, який існував у ЄЕС та ЄСАЕ, та контролера фінансів, який діяв у ЄСВіС. Спершу Суд Аудиторів мав доволі незначні повноваження, але Маастрихтський Договір істотно збільшив його компетенцію і підніс до рангу головного органу Європейських Співтовариств. Суд Аудиторів є відповідником найвищих палат контролю окремих країн, а значить усупереч хибній назві, не є судовим органом, а радше - органом фінансового контролю. Суд Аудиторів організований дуже просто. На його чолі стоїть Голова, обраний членами СА на період 3р. До його основних повноважень належить керівництво роботою СА та представлення його перед іншими інституціями. Суд працює в трьох постійних 3-4-особових контролюючих групах. У разі потреби може бути скликана четверта група. До складу Суду Аудиторів входить 15 членів, обраних на 6 років одноголосним рішенням Ради Європейського Союзу після консультацій з Європейським Парламентом. Членом Суду може бути особа, котра у своїй країні входить або входила до складу органів зовнішнього контролю або ж володіє особливою кваліфікацією для зайняття посади в Суді Аудиторів. Кандидати на членів СА повинні надати гарантію повної незалежності.
79. Консультативні органи Європейського Союзу: загальна характеристика
До допоміжних інституцій Європейського Союзу, наділених дорадчо-консультативними функціями відносяться два наступних органи:
1. Економічний і соціальний комітет. Консультативний орган ЄС, що спостерігає за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку. Комітет складається з 344 членів, які представляють різні сфери економіки і соціальні групи і незалежні у виконанні своїх обов'язків. (див. детальніше)
2. Комітет регіонів. Консультативний орган Ради ЄС і Комісії, який готує висновки з усіх питань, що зачіпає інтереси регіонів. Комітет складається з
|
344 членів - представників регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків. (див. детальніше).
До допоміжних органів, які здійснюють фінансово-економічні функції відносяться наступні:
1. Європейський інвестиційний банк (далі – ЄІБ). Допоміжна інституція, що здійснює на наднаціональному рівні управління в Європейському Союзі та за його межами фінансово-інвестиційну функцію. Створений у 1958 p., відповідно до Договору про Європейську економічне співтовариство, є юридичною особою і розміщується в Люксембурзі. Завдання банку - сприяти через ресурси ринку капіталів та використання власних ресурсів збалансованому й постійному розвиткові Спільного ринку в інтересах Співтовариства.
2. Європейський центральний банк. Функціонує в межах структури Європейської системи центральних банків, створення яких розпочалось після рішення Європейської ради щодо створення економічного та валютного союзу. Головним завданням є забезпечення цінової стабільності в зоні «євро». Управління Європейським центральним банком покладено на Раду керівників ЄЦБ, яка наділена такими основними повноваженнями:
приймати керівні принципи й ухвалювати необхідні рішення для забезпечення виконання завдань, доручених ЄСЦБ;
виробляти валютну політику Співтовариства, зокрема відповідні рішення, що стосуються проміжних грошово-кредитних цілей, основних норм відсотків і постачання резервів ЄСЦБ та встановлювати необхідні керівні принципи для їх виконання.
80. Економічний і соціальний комітет: порядок формування, структура, основні повноваження
Діяльність Економічного та соціального комітету регулюється Договором про заснування Європейського Економічного Співтовариства, Договором про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії та Конвенції про спільні інститути.
До складу Комітету входять 222 особи, які є представниками різних груп:
підприємці, що працюють в таких сферах, як с/г, транспорт, торгівля,
представники виробників, фермерів, робітників, комерсантів, ремісників
представникі різних професійних об'єднань.
Місця в Комітеті розподіляються: Франція, Німеччина, Італія, Велика Британія мають по 24 представники, Іспанія - 21, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Австрія та Швеція -по 12, Данія, Фінляндія та Ірландія - по 9, а Люксембург - 6.
Чітких критеріїв обрання кандидатів на посаду до Комітетів не існує, це приводить до зловживань
Члени Комітету обираються на 4 роки з можливістю переобрання, їх обирає Рада за списками, поданими країнами-членами. Число кандидатів має перевищувати кількість місць даної країни в Комітеті принаймні вдвічі. Всі кандидати є незалежними особами, діють на власний розсуд, їм забороняється виконувати інструкції органів, що запропонували їх кандидатури.Члени Комітету не можуть мати будь-який мандат, є незалежними в своїй діяльності та повинні захищати спільні інтереси Євросоюзу та ЄС.
Комітет складається з 3 груп, кожна з яких представляє інтереси певних верств населення Євросоюзу:
гр. є групою роботодавців: представники організацій роботодавців, торгових Палат.
гр. є групою найманих робітників і складається з представників професійних спілок.
гр. має назву «Трупа різних інтересів» і включає представників малого бізнесу, коопераційного руху, споживчих і сімейних організацій,представників різних професій, представники урядів. В межах Комітету голосування проводиться за принципом належності до політичних угруповань, тобто кожен представник голосує сам за себе і представники однієї країни не повинні приймати спільного рішення.
З числа своїх членів Комітет обирає Голову на 2 роки. Комітет самостійно затверджує власні Правила процедури.
Засідання Комітету скликаються Головою па вимогу Ради або Комісії. Комітет також може проводити засідання за власною ініціативою.
З метою ефективної діяльності Комітет створює спеціалізовані секції .У складі Комітету діють 6 спеціалізованих секцій:1) Економічний і валютний союз та соціальна спорідненість; 2) єдиний ринок, виробництво та споживання; 3) транспорт, енергетика, інфраструктура та інформація; 4) працевлаштування, соціальні відносини і громадянство; 5) сільське господарство, розвиток села; 6) зовнішні відносини.
|
Рада та Комісія мають консультуватись з Комітетом з питань визначених Договором про заснування Європейського Співтовариства. Комітет також може консультуватися з Європарламентом.
Комітет готує з власної ініціативи висновки по справах, якщо вважає це доцільним. У разі, якщо питання особливо важливе, Рада чи Комісія можуть встановити строки для підготовки відповідного висновку.
Консультації Комітету не мають обов'язкової сили для Ради та ін. Органів ЕС, але порушення вимоги щодо їх отримання може бути підставою для визнання Судом ЄС такого рішення недійсним.
81. Комітет регіонів: загальна характеристика Комітету регіонів
Було створено згідно з Маастрихтським договором. Він є консультативним органом.
Члени даного Комітету призначаються Радою на 4 роки з можливістю наступного переобрання. Затверджуються кандидати на його посади на підставі одностайного рішення Ради. Список кандидатів представляють країни - члени Євросоюзу.
Місця в Комітеті розподіляються: Фран., Німеч., Італ., Велика Бр. мають по 24 представники, Ісп. - 21, Бельг., Грец, Нідер., Португ., Австр. та Швец. -по 12, Данія, Фінл. та Ірлан.- по 9, а Люкс. - 6.
Члени Комітету регіонів абсолютно незалежні під час виконання своїх обов'язків, не можуть бути членами Європарламенту,
Комітет регіонів самостійно затверджує свої Правила процедури, обирає Голову, а також службовців з числа членів Комітету строком на два роки.
Збори даного Комітету скликаються Головою на вимогу Ради, Комісії або за власною ініціативою.
Рада та Комісія мають консультуватись з цим Комітетом з питань транскордонного співробітництва. Комітет регіонів має повідомлятися про всі звернення органів та інститутів Євросоюзу до Економічного та соціального комітету, а коли, на його думку, звернення стосується специфічних регіональних інтересів, може виробляти власну точку зору. Цей Комітет може консультувати також Європарламент.
Компетенцією вказаного Комітету є консультації з питань освіти? стажування молоді, охорони здоров'я, культури, економічного та соціального зближення, охорони довкілля.
Основна діяльність Комітету регіонів пов”язана з:економічними та соціальними питаннями в прикордонних регіонах, сприяння співробітництва громадян країн ЕС.
82. Європейський інвестиційний банк: місце в інституційній системі ЄС
Неприбуткова фінансово-кредитна організація країн ЄС для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Створений у 1958 році з метою надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Статутний капітал формується із внесків країн-учасниць і становить 163,7 млрд. євро. За рахунок випуску облігаційних позик на міжнародному грошовому ринку та на національних грошових ринках країн ЄІБ формуються залучені кошти банку. На рентабельні проекти надають звичайні кредити, на малорентабельні — пільгові. До 70% припадає на кредити для регіонального розвитку менш розвинутих районів. Загальна сума наданих кредитів — понад 47 млрд. євро. Позики банку покривають частину вартості проекту, доповнюючи власні капітали позичальника (як правило менше 50%). Сфери використання кредитів — передусім енергетика, транспорт і телекомунікації. ЄІБ надає також пільгові кредити за рахунок засобів ЄС як технічний розпорядник. Кредити банку надаються в кількох валютах. Відсоткова ставка по «змішаних» кредитах визначається на базі середньозваженої вартості в залучених коштах у даних валютах на міжнародних або національних ринках капіталів. Керівні органи ЄІБ — Рада керуючих, Директорат і Правління. До Ради керуючих входять міністри фінансів країн ЄС. Вона визначає загальну кредитну політику, розглядає і затверджує річні баланси, вносить зміни до статутного капіталу. Директорат приймає рішення про надання кредитів та гарантій при залученні коштів встановленні відсоткових ставок. Оперативне керівництво здійснюють президент і п'ять його заступників. Місцезнаходження ЄІБ — Люксембург.
|
83. Європейська система центральних банків: загальна характеристика
система до якої входять Європейський центральний банк та центральні банки країн ЄС, створена передусім для забезпечення стабільності цін. Розробляє і проводить узгоджену валютну політику країн учасниць та закордонні валютні операції, а також розрахункові операції в межах платіжного балансу, затверджує банкноти, надає відповідні консультації та ін. Створена згідно з умовами Маастрихтського договору. ЄСЦБ — відносно незалежна, що виявляється передусім у неможливості примусу з боку урядів щодо покриття ними зовнішніх і внутрішніх боргів. Діяльність ЄСЦБ ґрунтується принципах саморегулювання (співвідношення попиту і пропозиції на валютні ресурси, дотримання вимог вільної конкуренції тощо) і державного та наддержавного регулювання економіки. Про результати своєї діяльності ЄСЦБ звітує перед Комісією ЄС, Радою ЄС та Європарламентом. Процедури ухвалювання рішень в Європейській монетарній системі (ЄМС) варіюються залежно від питання:
карбування монет у країнах-членах – процедура співпраці після консультацій з Європейським центральним банком (ЄЦБ);
формулювання керівних положень щодо політики обмінного курсу – Рада ухвалює рішення кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ або Комісії після консультації з ЄЦБ;
застосування заходів, передбачених статутом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), а також умов, за яких ЄЦБ має право стягувати штрафи – Рада вирішує кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ і після консультацій з Європейським Парламентом та Комісією;
технічні зміни до Статуту ЄСЦБ – Рада вирішує кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ і після консультацій з Комісією за згоди Європейського Парламенту;
обмінний курс євро відносно валют третіх країн (за межами ЄС) – Рада ухвалює одностайно за рекомендацією ЄЦБ або Комісії після консультацій з Європейським Парламентом.
84. Загальна характеристика Європолу
установа правопорядку Європейського Союзу; збирає інформацію щодо кримінальних злочинів. Створення Європолу передбачено в Договорі про ЄС. З січня 1994 року розпочав роботу як управління з боротьби з наркотиками. Поступово поширював свою діяльність на інші види кримінальної злочинності. 1 жовтня 1998 року, після ратифікації в усіх державах-членах набули чинності Конвенція про створення Європолу та пов’язані з нею правові акти. Як наслідок, 1 липня 1999 року Європол розпочав повномасштабну роботу в усіх сферах своїх повноважень, а саме: незаконна торгівля наркотиками; незаконні мережі імміграції; тероризм, незаконна торгівля автотранспортом; торгівля людьми і дитяча порнографія; виготовлення фальшивих грошей та інших платіжних засобів; відмивання грошей. Крім того, до пріоритетних сфер дослідження Європолу належать злочини проти особи, фінансові та кіберзлочини. Діяльність Європолу обмежена структурами організованої злочинності, в яких задіяні дві чи більше країни ЄС. Європол допомагає державам-членам в обміні інформацією; здійснює оперативний аналіз заходів, до яких вдаються держави-члени; готує стратегічні звіти (зокрема, формулює загрози) та дослідження злочинності; виконує експертизу і надає технічну підтримку в рамках розслідувань і операцій всередині ЄС; а також сприяє гармонізації процедур розслідування у державах-членах. Базується в Гаазі (Нідерланди).
85. Європейська Рада: склад, форми роботи, особливості правового статусу
Європейська Рада є органом уведеним не установчими Договорами Європейського Співтовариства, її витоки сягають початку шістдесятих років. Сформувалася на основі так званої конференції у верхах, яка на початку відбувалася несистематично (Париж 10-11.02.1961р., Бонн 17-19.07.1961р., Рим 29-30.05.1967р., Гаага 1-2.12.1969р., Париж 9-10.12.1974р.). У них брали участь глави держав та урядів, а після конференції в Гаазі також міністри закордонних справ та Керівники Комісій. Під час конференції в Парижі у 1974 р. глави держав та урядів постановили зустрічатися регулярно три рази на рік: один раз у Брюсселі, а два наступних - у столицях чи інших містах країн-членів. Натомість назва "Європейська Рада" існує, починаючи від зустрічі, що відбулася в Дубліні в березні 1975р. Формальні підстави для функціонування Європейської Ради створив у 1986 р. Єдиний Європейський Акт (ст. 2). На жаль, ЄЄА не визначив сфери повноважень Європейської Ради і її правового статусу. Положення ЄЄА повторено в ст. 4 [D] Договору про створення Європейського Союзу, і це є нині правовою підставою діяльності
|
Європейської Ради.Відповідно до ст. 4 [D] Договору про створення Європейського Союзу до складу Європейської Ради входять глави держав (стосується Франції й Фінляндії) чи глави урядів країн-членів і Голова Європейської Комісії. Їх супроводжують міністри закордонних справ та один член Комісії. Відповідно до декларації N 4, доданої до Заключного Акту Конференції в Маастрихті, Голова Європейської Ради запросив міністрів економіки та фінансів брати участь у засіданнях, на яких розглядаються питання, пов'язані з Валютно-Економічним Союзом. Європейська Рада збирається щонайменше два рази на рік, під керівництвом глави країни чи уряду країни-члена, яка зараз головує в Раді Європейського Союзу.
86. Правовий статус Президента Європейської Ради
Президент Європейської Ради матиме статус, що відповідатиме статусу глави держави, Крім того, згідно із положеннями договору та внутрішніми домовленостями, Президент Європейської Ради представлятиме ЄС на міжнародному рівні у питаннях, що належать до сфери Спільної зовнішньої і безпекової політики, Президент ЄК у питаннях, якими до набуття чинності Лісабонським договором опікувалися Європейські Співтовариства, зазначені високопосадовці спільно – у питаннях, що належать до сфери юстиції та безпеки. Європейську Раду очолює Президент, що призначається на термін 2,5 років кваліфікованою більшістю голосів членів Ради. Президент може бути обраний повторно не більше одного разу за допомогою аналогічної процедури.
87. Верховний представник ЄС з закордонних справ та політики безпеки: загальна характеристика
Рівень Високого представника з питань зовнішньої політики та безпеки відповідатиме рівню міністра закордонних справ і віце-прем’єр-міністра. Верховний представник допомагає розробляти, готувати та виконувати політичні рішення Ради. На запит президента Ради може вести діалог з третьою стороною від імені Ради. Відколи запровадили посаду Верховного представника з питань СЗБП, роботою генерального секретаріату Ради опікується заступник генерального секретаря.
Європейська Конституція передбачає створення посади міністра закородонних справ ЄС, яка поєднає функції Верховного представника з питань СЗБП і члена Комісії з зовнішніх відносин.
88. Характеристика наднаціональних елементів в правовому статусі інститутів ЄС
можна зробити висновок, що частіше за все ЄС характеризуютьяк інтеграційне утвореннянаднаціонального характеру, який проявляєтьсяв діяльності інститутів ЄСта механізмі прийнятті рішень. Надна-ціональність політичної системи ЄСполягає у відмові держав-учасниць у певних сферах від частини своїх суверенних прав на користь інститутів цього інтеграційного утворення. Відповідно, наднаціональна влада є ієрархічно вищою порівняно з державною владою, вона є незалежною від держав- учасниць організації, її волевиявлення має примат і пряму дію на території ержав-учасниць. Інституційними носіями наднаціональності в Європейському
Союзі виступають Комісія, Європейський
парламент і Суд ЄС. Проаналізувавши різні підходи, можна вирізнити основні наднаціональні ознаки Європейського Союзу: певні питання повністю або частково вилучають зі сфери відання держав-учасниць на користь наднаціональних органів, право наднаціонального утворення автоматично застосовується до суб’єктів національного права його членів (його пряма дія та примат), це право створюється автономною, незалежною
інституційною системою, яка узгоджує інтереси держав-учасниць із загальноєвропейськими інтересами
інтеграційного об’єднання. Під наднаціональні-стю він розуміє ≪сукупність структурних,функціональних і процедурнихособливостей міжнародної організації, які визначають пріоритетний
характер її компетенції в конкретних
сферах стосовно до існуючої компетенції
держав-учасниць≫ [7, с. 182].Так, наднаціональні елементи проявляються
в організації та функціонуванні інститутів Європейського Союзу, в його компетенції та в механізмі прийняття
рішень та їх виконанні.
89.Рада ЄС в інституційній системі ЄС Рада Європейського Союзу є головною інституцією, що ухвалює рішення. Рада ухвалює законодавство Союзу, укладає міжнародні угоди, відповідає за координацію спільної економічної політики держав-членів. До її складу входять по одному представнику на рівні міністра від кожної країни-члена. Після підписання Маастрихтського договору до складу Ради можуть делегуватися також
|