|
|
Скачати 311.24 Kb.
|
|
2.2. Еволюція сучасного монетаризму Корінням монетаристська теорія сягає в кількісну теорію грошей і спирається на дослідження економістів XX ст., перш за все І. Фішера і А. Пігу . Однак як про самостійну теорію можна говорити тільки з виходом фундаментальної праці М. Фрідмена "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей" (1956), яка є результатом емпіричних і теоретичних досліджень грошового обігу за декілька десятиріч,12 Основні положення "сучасної кількісної теорії грошей" Фрідменом були сформульовані у цій праці, яка склала її основу; і виражали як теорію попиту на гроші, а не теорію випуску, номінальних доходів чи цін. Монетаристи, досліджуючи головним чином макроекономічні залежності, і перш за все, залежність маси грошей від ряду найважливіших економічних показників, значну увагу приділяли і мікроекономічним аспектам. Макроекономічна функція попиту на гроші для них є результатом складення індивідуальних функцій і задається у формі, аналогічній кембриджському рівнянню. Не питання про постійність швидкості обігу грошей, а питання про стійкість функції попиту на гроші стали в центрі дослідження монетаристів, хоча агрегатну функцію попиту на гроші часто можна подати таким чином, щоб виділити змінну, яку можна інтерпретувати як швидкість обігу грошей. У центрі теорії монетаризму були наступні питання: про стійкість функції попиту на гроші і як частина цього питання - вплив процента на швидкість обігу грошей; про запізнювання, тобто про часові інтервали, через які зміни в масі грошей відбиваються на тих чи інших характеристиках економічної кон'юнктури; про статистичні вимірники грошової маси, тобто про те, який із численних статистичних показників грошової маси слід використовувати, і т.д. Розглядаючи гроші як один із активів, теорія монетаризму змогла надати кількісній теорії більш загальну форму і одночасно зробила крок у бік примирення кількісної теорії та кейнсіанської теорії переваг ліквідності. Якщо гроші - один із активів, то поряд із зміною особистого доходу у рівнянні попиту на гроші слід увести змінну, яка відображає витрати їх збереження. Найбільш адекватною характеристикою цих витрат є процент як змінна, що відображає доходність альтернативних способів вкладення засобів. Проте Фрідмен на противагу Кейнсу вважав, що зміна процентної ставки не здатна суттєво вплинути на процес заміни грошей не грошовими активами. Очевидно не тільки теоретичне, але й практичне значення має проблема лагів, оскільки від того, яка їх величина і як вони розподілені в часі, залежить коли і які зміни грошової маси слід здійснювати, щоб досягти потрібної зміни макроекономічних характеристик. Авторами найбільш відомої в цьому напрямку праці ( М. Фрідмен, А. Шварц "Грошова історія СІЛА. 1867-1960" (1963) було встановлено, що зміна темпів росту грошової маси випереджає зміни економічної кон'юнктури у верхніх поворотних точках циклу в середньому на 16, а в нижніх - на 12 місяців. Але при цьому відхилення від цих середніх значень були значними. На основі цих та інших досліджень можна зробити декілька висновків: 1) кількість грошей є фактором, який значно впливає на кон'юнктуру; 2) стійкі характеристики цього впливу можна отримати лише стосовно тривалого періоду; 3) саме тому, що гроші важливі, а лаги не постійні, найкращою стратегією грошової політики є підтримка стабільного помірного темпу збільшення грошової маси, який відповідає довгостроковому зростанню економіки . У цьому полягає так зване "грошове правило" Фрідмена. Посилення інфляції при одночасному зрості безробіття у кінці 60-х - початку 70-х років і невдалі намагання впоратись із ситуацією методами фіскальної політики за кейнсіанськими рецептами, посилення нестабільності валютної системи через відмову від конвертації долара і крах системи фіксованих валютних курсів - все це сприяло підвищенню інтересів дослідників до проблем, якими традиційно займалась монетаристська теорія, і водночас примусило практиків більш уважно поставитись до їх рекомендацій. Під впливом цих подій теорія монетаризму також зазнала змін: 1) сформувався новий напрям - так званий глобальний монетаризм;
2.3.Монетаризм і Україна: проблема сумісності. Узагальнення досвіду реформування економіки України показує, що теоретичною та ідеологічною основою реформ є сучасний монетаризм. Але в дослідженнях українських економістів, які, між іншим, виділяють період реформ як "монетаристський етап", теоретичний аналіз проводиться з приводу пропозиції грошей, хоча навіть можливість існування такої економічної теорії науковим монетаризмом відкидається. Основним змістом теорії сучасного монетаризму є вияснення факторів, що визначають рух попиту на гроші. Така зміна акценту не випадкова, адже питання про попит на гроші - це питання про фундаментальні фактори господарської системи та її інституціональні структури, її цільової функції і фундаментального механізму, тобто питання природи системи. Завдання "реформаторів" полягає в тому, щоб обійти всі ці фактори, особливо в сучасних складних умовах перехідного періоду економіки України, і звести проблему макроекономічної стабілізації до обмеження пропозиції грошей та уповільнення росту цін. Відповідно до теорії наукового сучасного монетаризму, який ґрунтується на аналізі попиту, стабілізація цін означає і стабілізацію усієї господарської системи. Рецепти ж фальсифікованого монетаризму, який ігнорує аналіз факторів попиту на гроші, не могли не призвести до загальноекономічної дестабілізації, наслідком якої стало скорочення валового внутрішнього продукту за останні 10 років на 59 %. Звернемося до факторів, які визначають попит на гроші в трансформаційній економіці взагалі та в умовах перехідної економіки України зокрема. Розглядаючи попит на гроші за аналогією з попитом на інші блага, сучасні монетаристи підкреслюють, що він визначається дією трьох факторів: 1) величиною сукупного капіталу або загальною сумою багатства, яким володіє суспільство; 2) витратами, з якими пов'язане отримання аналогічного доходу від кожного виду вкладень капіталу; 3) цінами і перевагами власників багатства. Попит на реальні грошові залишки буде залежати від реальної доходності кожного із цих активів, тобто: М /Р = f (rb, re, ( 1/p) ( dp/dt), w, y/p, ) де М - обсяг грошової маси; Р - рівень цін; rb - дохід від облігацій; re - дохід від акцій; (1/ Р )(dp/dt) — рівень інфляції; w - інвестиції у людський капітал; у/Р - дохід від грошей (де у - рівень доходу); и - смаки й уподобання. Виходячи із передумов, що дія перерахованих факторів у короткостроковому плані стабільна і може змінюватися лише поступово протягом тривалого часу, сучасні монетаристи роблять свій основний висновок про те, що сумарний попит на гроші відносно стійкий і не може бути причиною інфляції. Практика розвинених країн заходу в останню чверть XX ст. показала, що ця передумова загалом правильна, всупереч критичним зауваженням на їх адресу у працях окремих англійських економістів. Однак є ряд економічних обставин, які надають цій передумові життєвості. Чи є вони в країнах з централізованою у минулому економікою, яка реформується "шоковими" методами? Проаналізуємо фактори, які виділяють сучасні монетаристи, і прослідкуємо проблему їх функціонування в Україні. Перший - загальна сума багатства. Якщо оцінювати національне багатство як капіталізований дохід ( а саме так трактують сучасні монетаристи), то уже в перші роки "шокових" реформ в Україні пройшов катастрофічний переворот у його сумарному обсязі та структурі. Скачкоподібний перехід до світових цін та стандартів конкурентоспроможності різко знецінив і скоротив у кілька разів продукцію та капітал в основній сфері діяльності - у переробній промисловості. Проте найбільшою втратою для нашого суспільства стало знецінення і значною мірою руйнація людського капіталу - основної форми багатства для переважної частини населення. При цьому, щоправда, зросла цінність продукції та капіталу (незважаючи на скорочення їх фізичного обсягу) у добувних галузях і загалом " у природних монополіях". Статистичні дані по Україні свідчать, що в цілому її капітал, оцінений як капіталізований дохід, скоротився тільки за останнє десятиріччя більше ніж у 2 рази. Таким чином, в Україні цей фактор діяв у напрямку скорочення попиту на гроші (в їх реальному рахунку). Особливістю його було те, що скорочення відбувалося не лінійно, а подібно хвилям землетрусу: з передачею у ході "обвальної" приватизації чергової "порції" національного багатства із неринкового у ринковий сектор, де це багатство ставало в обігу товаром, попит на реальні гроші різко зріс, але потім, у ході швидкого знецінення переважної частини багатства у міру поглиблення кризи, цей попит ще більше скоротився. Отже, на практиці в період трансформації економіки України ми могли спостерігати тенденцію, яка не характерна для розвинутих країн Заходу, а є особливістю країн трансформованої економіки. На прикладі економіки України ми бачили, що скорочення сумарного попиту на гроші не може бути причиною їх нестачі, навпаки - воно здатне скоротити їх надлишок й інфляцію навіть без додаткової емісії. Цей загальний надлишок грошей співіснує з гострою нестачею обігових засобів у значної частини або навіть у більшості фірм, що породжено не їх конкурентоспроможністю в умовах нової системи, а спадом рівня доходів і звуженням сукупного попиту. Але правомірно виникає питання: де ж у такому випадку концентрується капітал? Закономірно, як і у всіх країнах з ринковою економікою, там, де він може принести найбільший дохід з найменшими втратами. Важливим є і другий (структурний) фактор, який, згідно з теорією сучасного монетаризму, сумарно визначає попит на гроші: як впливає "трансформаційна криза" на співвідношення щодо прибутковості й витрат між грошовими і не грошовими формами багатства? В умовах кризи і фактичної конвертації національної валюти падіння доходів від не грошового багатства та знецінення останнього (включаючи фізичні блага і людський капітал) означає одночасне відносне зростання прибутковості (грошової і не грошової), володіння грошовою формою багатства та її відносної цінності. Враховуючи, що й співвідношення витрат використання різних форм багатства змінюється на користь грошових форм, легко зрозуміти, чому українські власники багатства намагаються значно більше, ніж у нормальних умовах, частину його перетворити у грошову форму. Тому, на відміну від країн із розвиненим ринковим механізмом, у платіжному обігу тіньового сектору України знаходяться долари США - за оцінками, понад 10 млрд. На їх придбання населення витрачає приміром 17,5% грошових доходів. З урахуванням нестабільності економічного становища у державі, за оцінками економістів, протягом року населення потенційно витрачає на заощадження приблизно 1/5 поточних грошових доходів. Таким чином, для сучасного етапу економіки України характерні дві протиборствуючі тенденції, перша з яких спрямована на скорочення сумарного попиту на реальний грошовий капітал, а друга - на його збільшення. Слід зазначити, що стабілізаційні заходи в Україні та інших постсоціалістичних країнах дозволили по-новому зрозуміти традиційні методи грошової політики, можливості використання таких інструментів, що стримують розвиток інфляції, як валютний курс і номінальна заробітна плата, співвідношення попиту та інфляції пропозиції тощо. З'явились навіть нові поняття, що відображають специфіку перехідного періоду: інфляцид , поєднання відкритої та придушеної інфляції з бюджетним дефіцитом, показник рівня бідності в колишніх соціалістичних країнах і стагфляція . На наш погляд, виражені в цих поняттях відтворювальні аспекти перехідного періоду не отримали ще глибокого наукового обґрунтування. Тепер звернемось до третього фактора. Політична невизначеність, безперервний з 1990 р. спад виробництва в Україні, незахищеність прав та самого життя громадян - усе це веде до деформації цілей і переважного вибору власників багатства на користь грошової його форми. При цьому слід відмітити і підрив довіри до банківської системи, що не дає можливість її залучити для інвестування виробничого комплексу України. За мінімальними оцінками, обсяг заощаджень населення в 1998 р. досягнув 10, 4 млрд. грн., з них 7,6 млрд. грн. становлять заощадження, що залишилися на руках у населення у валюті протягом 1994-1998 рр. у результаті більшого обсягу її офіційної купівлі і меншого продажу, а решта 2,8 млрд. грн. знаходяться в готівці і вкладах у комерційних банках. Неофіційні валютні заощадження досягають приблизно 62-65% освоєних капітальних вкладень у 1998 р. Звичайно, їх не так просто залучити в інвестиційні проекти, оскільки лише незначна їх частина використовується населенням як заощадження, решта функціонує у неофіційному обігу, сприяє відтворенню тіньової економіки. Щодо економіки України, то слід також відзначити, що очевидна "перевага ліквідності", нерівномірний, але зріст попиту на гроші при загальному падінні доходів проявляється не тільки у збільшенні реальної суми банківських депозитів, що продовжує "похилу" емісії, але й у вагомому "зримому" завезенні у країну десятків тонн паперових валютних мас в обмін на мільярди тонн "фізичних благ". Рівень доларизації економіки ще і сьогодні тримається більше 25%. При цьому людський капітал, який створювався загальнолюдськими зусиллями вивозиться безкоштовно. Отже, виходячи з методології сучасного монетаризму, на центральне питання монетаризму стосовно сучасної України - чи можна вважати попит на гроші у цій країні стійким у довгостроковому плані, відповідь може бути лише одна: жодної з основних передумов такої стійкості у країні поки що не існує. Останні зрушення в економіці дають підставу стверджувати, що вони знаходяться у зародковому стані. Але зростання ВВП вимагає зміни виняткової ситуації щодо доходів в Україні. У ній за роки незалежності диверсифікація у доходах різних груп населення перейшла розумну межу. Якщо у Чехії, Угорщині та Польщі доходи 10% найбагатших сімей перевищують відповідні доходи бідних у 4 - 4,5 рази, то в Україні, більше як у 10 разів. І це без врахування, того, що значна частина доходів багатих приховується в тіні. Найбільш спрощено реальний розподіл сукупних грошових доходів серед соціальних верств населення України, який мав місце в кінці 90-х років, можна було представити таким чином: 40% населення країни отримувало приблизно 10% сукупних грошових доходів (з яких близько 10% "тіньові"); 30% населення - близько 20% сукупних грошових доходів (з яких приблизно 20% є "тіньовими"); 20% населення - до 30% (близько третина з яких знаходиться у "тіні"); 10% населення - близько 40% від обсягів загальних доходів, що отримувало населення країни (з яких близько 75% - "тіньові"). У таких умовах, що склалися в Україні, безпідставні твердження, нібито зростання цін, інфляція - це завжди результат грошової емісії. Формально згадуючи, що "важливим фактором є також попит на гроші" радники МВФ та їх прихильники наполягають на тому, що "пропозиція грошей відіграє центральну роль". Звідси роблять висновок, що стискання грошової маси - це основний шлях макроекономічної стабілізації. Враховуючи специфіку економічного розвитку України, підхід з позицій сучасного монетаризму до проблем макроекономічної стабілізації полягав би, на нашу думку, насамперед у тому, щоб знайти шляхи ринкової стабілізації попиту на гроші. Для цього потрібно було б виконати кілька мінімальних умов, які випливають із самих основ сучасного монетаризму: щоб змінити рівень монетаризації ВВП в Україні, який нині становить всього 14-15% , слід більшості населення (а не його 10-15%) забезпечити реальний вибір між різними формами багатства, включаючи грошову і стійку доходність багатства. Той факт, що 50% ВВП знаходиться поза системою оподаткування і майже 3 млрд. доларів США щорічно нелегальними шляхами "пливе" за кордон, є свідчення того, що необхідно міняти структуру ВВП на користь заробітної плати. У цих умовах важливо більш тісно прив'язувати зростання заробітної плати до обсягів та ефективності виробництва, незважаючи на те що за найоптимістичнішими прогнозами на майбутнє їх зростання видається незначним. Випереджаюче зростання заробітної плати донедавна та її відставання сьогодні, є однією з причин диспропорцій в економіці. Проте організацію праці (отже і заробітну плату) слід розглядати як найбільш реальний, в сучасних умовах, фактор економічного зростання. Як відомо, не заробітна плата знаходиться поза межами податкового поля і не вона вивозиться за кордон. Зростання купівельної спроможності населення, у свою чергу, дасть можливість прискорити розрахунки між підприємствами, ліквідувати понаднормативні запаси готової продукції, скоротити дебіторську та кредиторську заборгованість тощо, отже, вивільнити обігові кошти та пожвавити виробництво; звідси випливає необхідність добитися як мінімум стабільності продуктивності праці й ефективності всього національного господарства в цілому при високій зайнятості ресурсів (а не їх 41%-ної зайнятості); обов'язкова також вільна конкуренція, яка забезпечує гнучкість цін і зарплат (замість їх жорсткості на базі абсолютного переважного монополізму цін, корпоративної природи одних зарплат і перетворення у соціальну допомогу інших); активізація Центрального банку у забезпеченні необхідними фінансовими ресурсами реальної економіки через операції рефінансування за офіційною ставкою. Той факт, що ці рефінансовані кошти повертаються регулярно, є головним чинником створення попиту на грошову базу через щоденний дефіцит коштів. На наш погляд, за відсутністю таких, висунутих сучасним монетаризмом, передумов намагання стабілізації цін шляхом стискання грошової маси призводить до ще більшої руйнації багатства і доходів більшості населення, до поглиблення кризи, до прискорення компрадорського монополізму. Інакше кажучи, рекомендації МВФ і "шокотерапевтів" ведуть до підриву тієї об'єктивної бази, на якій у майбутньому монетаристська теорія могла б бути застосована в Україні. |
| Видатний український вчений-економіст М.І. Туган-Барановський: спадщина і сучасність |
27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт 28 травня 1916... Якович Франко (27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт – 28 травня 1916 р., Львів) – український письменник, поет, публіцист,... |
| 100 академік М. Марр, 80 видатний археолог Генріх Шліман, понад 60... М. Марр, 80 видатний археолог Генріх Шліман, понад 60 український науковець і письменник Агатангел Кримський |
Г. С. Сковорода, видатний український письменник, філософ Створення відповідного емоційного настрою за допомогою музики та автотренінгу, мотивація навчальної діяльності |
| Ймовірно автопортрет Леонардо да Вінчі Леона́рдодаВі́нчі (іт. LeonardodaVinci, 15 квітня 1452 в Анкіано, коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Клос-Луче, Амбуаз) — видатний... |
Глушков Віктор Михайлович Видатний радянський вчений, віце-президент Академії наук УРСР (з 1962 року), академік АН СРСР (1964), один з піонерів вітчизняної... |
| Поет великих дум і почуттів Андрій Самійлович Малишко – видатний український поет, ім’я якого залишається одним з поетично-пісенних символів України |
Сосюра Володимир Миколайович Сосюра Володимир (1898 — 1965), видатний український поет радянської доби, народився на ст. Дебальцеве (Донбас). За походженням по... |
| Розчини Видатний український філософ Г. Сковорода, говорячи про людей, уражених хворобою, у «Розмові п’яти подорожніх про істини щастя в... |
Виробничі функції, типові завдання діяльності та уміння, якими повинен... Вищого навчального закладу з кваліфікацією “Менеджер-економіст”, “Менеджер у галузі діяльності” |