Вечір-зустріч з воїнами-афганцями

Мета: розширити знання дітей про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів та матерів, сини яких загинули в Афганістані.

Диктор

Вам - ветеранам афганської війни.

Вам - солдатам, які чесно виконували свій обов'язок. Вам - в кого в душах і серцях рани, залишені війною. Вам присвячується!

(Лупає музика. Виходять ведучий і ведуча). Ведучий.

Тобі так само, як мені, ,

Було нелегко на війні

Хіба не так? Згадай, мій брате,

Як не хотіли ми вмирати. Ведуча.

У пору юну, весняну -Просили в Бога талану. Додому повернулись ми, Несем печаль поміж людьми.

Ведучий. ^!

Бо рвуться струни у душі,

Як згадуєм товаришів, ,

Що не прийшли з Афганістану. Нам вік носити вже цю рану... . Ведуча.

Доброго дня, дорогі наші ветерани афганської війни, доброго дня усім, кому не байдужий
спомин про минуле цих героїв. Бо пам'ятати загиблих - наш святий обов'язок.
Ведучий.

Цей день назавжди залишиться для нас із вами затьмареним гіркотою втрат і осяяним сонцем виводу наших військ з Афганістану.

Ведуча.

Сьогодні ми запросили вас на зустріч з воїнами-афганцями з нагоди річниці виведення військ колишнього Радянського Союзу з Афганістану.

Ведуча.

Сьогоднішнє свято ми хочемо розпочати таким запитанням: чи треба взагалі згадувати про війну? Дехто каже, що не треба. Я думаю, що треба. Треба доти, поки людство неспроможне буде сказати:Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!».

Ведучий.

У цей день перестаньмо згадувати про війну, яку ми назвемо останньою


не тільки тому,що хочеться назвати
її так, але й тому, що будемо переконані в цьому. Сьогодні ми зібралися на свято пам'яті, присвяченої воїнам-
інтернаціоналістам, які загинули в афганській війні. На нашому святі присутні колишні солдати, учасники
бойових дій в Афганістані. І

Ведуча.

Сьогодні ви маєте можливість почути розповіді безпосередніх очевидців «афганської» війни, які приїхали до нас на зустріч: (перелік запрошених на вечір). Ведучий.

15 лютого 1989 року було завершено виведення військ колишнього СРСР з території Демократичної Республіки Афганістан.

Ведуча.

і 5 лютого у житті колишніх військових, які пройшли дорогами Афганістану, навіки залишиться як день пам'яті про чужу і жорстоку війну. Афганістан — це мужність воїнів, це вірність солдатській дружбі це взаємовиручка і взаємодопомога.
Ведучий.

З давніх-давен український народ підтримує священну традицію — вкарбовувати у свідомість прийдешніх поколінь пам'ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов'язок.

Ми тут для того, щоб пам'ятати, поклонитися вам - ветерани-афганці, тим, хто не повернувся з цієї несправедливої війни.

Ведучий.

Кожен солдат, який пройшов ту війну, став частиною Афганістану, яка так і не змогла увібрати всієї пролитої на ній крові.

Ведуча.

Афганістан - для тих, хто йшов через нього, скоріше молитва. Молитва звернена навіть не до Бога... до самого себе...

Ведучий.

Боже, дай нам сили змінити те, що в силі змінити, і змиритися з тим, із чим суджено жити до віку.

Ведучий.

Могили сумні і хрести,

Війна без кінця і без краю.

А сили вже більше немає... Прости нас, о Боже, прости!

Ведуча. Дорогою ціною розплачувалися наші хлопці за інтернаціональний обов'язок ціною власного життя.

Ведучий.

Ніч присіла погрітись до вічних вогнів, Навіть місяць світити в цю мить не посмів, Бо на віче таємне посходились зорі, їх покликала ніч, почорніла від горя.

Тихо так навкруги, що тут зайві слова.

Чути навіть крізь плити, як пнеться трава,

Як земля називає синів імена,

Тих, що вічно під серцем тримає вона. Ведучий.

Що ми знаємо про афганську війну? Про неї, страшну, неоголошену, що розтяглася на довгих десять років, можна розповісти мовою цифр... Моторошних і страшних.

Через цю безглузду війну пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя
Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них — 12 українцям. 15 тисяч вояків^
загинуло у радянсько-афганській війні. \

Ведуча.

Вона лишила важкі наслідки для України. Не повернулося додому з війни 3360 воїнів; з них 1', 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Ведуча.

В цих мертвих Афганських горах знайшли свою передчасну смерть і наші земляки. Не дочекалися цс рідні. Вони просто виконували свою військову повинність, свій безвихідний обов'язок... Але чесно і героїчно. До останнього подиху...

Вічна їм пам'ять!

Ведучий.

Знову цвітуть білим цвітом Пишно-зелені сади.

Жаль, що краси неземної

Вже не побачать вони. Смерть їх безжально забрала, В землі сховала сирій. Голови низько схиляєм пам 'яті їхній святій Ведуча.

Схилімо голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Вшануємомо їх хвилиною мовчання. (Хвилина мовчання. Звучить метроном). Ведучий.

Чимало років минуло з часу виведення радянських військ з Афганістану, а події в цій країні залишаються
живим болем для багатьох колишніх солдатів та офіцерів, що воювали на цій війні.
Ведуча.

Вони живуть серед нас, ці ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил. їм виповнилось по 35-50 літ. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. | часом

уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили цигарку, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши злетіти додому в «чорному тюльпані»...

Читець.

Я знаю: повзе десь у горах душман, У прорізі мушки мене він шукає Немовби чалма — на вершині туман, І — постріл, луна не змовкає.
Нагрівся приклад — треба ж так! — від щоки, Напруживши зір, оглядаю скелі, Жену я подалі від себе думки, Звичайно, думки невеселі...

Прокинувсь. Відлуння тієї війни

Стихають, як сполох в кімнаті. Сини мої дивляться радісні сни,

Не треба їм сни мої знати...

Ведучий. У декого з них жінки-вдови посивіли молодими, діти виростають сиротами. А вони залишались двадцятилітніми. Вони так любили життя.

Читець.

Трасуючі кулі спогадів В серце моє націлені.

Ми з гори у долину сходимо,

Зусібіч ворогами обстріляні... Злість душманська — отрута змії — З-під каменя так і бризка... Подолаєм, розчавим її,

Нам до цілі вже близько.

Як ми довго спускалися вниз,

Було двадцять нас — де ж чотири? Командире, сюди дивись! Де ж ти, наш Командире...

(Звучить фонограма).

Читець.

Була зима і був Афган: Повзли колони через Кушку, А за дувалом дідуган

Затис гвинтівку—брав на мушку.

Йому, старому, все одно, Хто їх послав сюди вмирати. І десь чекає сина мати — їй стріти сина не дано.

Він плавно натиснув курок

І... пишуть телеграму строгу: Упав — обличчям на дорогу

її кровиночка — синок.

Даремна то була війна,

Даремні ваші жертви були:

Ті, хто послав вас, — їх нема,

А інші — вже давно
забули.


Ведучий. До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. їм вона подарувала можливість жити
і трудитися, любити та підняти гіркий «третій тост». Ні, у них він не за любов, і не за жінок. У колишніх
афганців він за — полеглих.

Читець.

Пам 'ять крутить старе кіно,

Нам забути б усе це давно!

Тільки кулі свистять коло скронь —

І випалює пам' ять вогонь.

Ниють рани — авжеж, на грозу.

Батько змахує скупо сльозу,

Матері спересердя зітхнуть:

їм синів — не вернуть.

Ах, солодке яке забуття!

Та живемо по два ми життя.

Поклялися в пожежах нічних:

Жити гідно — за себе й за них.

Ведуча.

Майже 10 років в постійній тривозі жили батьки і матері тих юнаків, яких називали «афганцями».
Читець.

Виростають хлопці, як соколи — Чорні брови, ясеновий стан. Тільки ненці туга серце коле.

Бо на світі є Афганістан.

Земле, вмийся чесними сльозами, Совісте, боліть не перестань.

Тисячі дівчат не вийшли заміж:, \

Бо на світі є Афганістан.

Пам'яте, будь пильною на чатах,

Чуєш, через далечі розстань.

Плачуть ненароджені внучата, Бо на світі є Афганістан. Ведучий.

Як посилки присилали в цинкових домовинах загиблих, і нерідко батьки, плачучи за своїми, ховали чужих дітей.

Ведуча.

Одним з перших засудив цю війну відомий академік, Нобелівський лауреат Андрій Сахаров, за що і позбавлений всіх державних нагород і висланий в закрите місто Горький.
Ведучий.

Шановні земляки-афганці. Над вашими головами свистіли кулі. Кожна хвилина вашого життя могла стати для вас останньою. Але вам випало щастя вижити і повернутись до рідної домівки.

Ведуча.

Нехай же ніколи не зазнають війни ваші сини! Не побачать на тлі чорного неба траси від кулеметних черг.

Не схилять скорботно голови біля «чорного тюльпана».

Ведучий.

Нехай живуть в мирі та злагоді. Бо і живемо й за тих, хто поліг в Афганістані, в його ущелинах, хто прикутий до інвалідного візка. Бо ми і перед ними в боргу.

Ведуча.

Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ через те, що він сам керував долею своїх громадян: ними розпоряджався хтось інший.

Ведучий.

Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли на нашій землі, щоб вони повторялися для наших людей ніколи.

Ведуча.

Вище піднімайте стяг Пам'яті, щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачав найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.

Ведучий.

Стільки років щасливої тиші,

Та вривається голос в ефір

Що благає, нагадує, кличе:

Захистіть, збережіть, люди мир!
Ведуча.

Кожен день, кожен час пам'ятайте

Скільки жертв нам війна принесла.

Все, що можна, для миру віддайте!

Збережіть для нащадків життя!

(Пісня «Пароль один: Афган»).

Вчитель

Нашим гостям і всім присутнім у залі бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься — Україна.