|
|
Скачати 86.57 Kb.
|
“ ЗАТВЕРДЖУЮ “Заступник начальника ГУ МНС – начальник управління по роботі з персоналом Є.А. Присяженко „___”___________________ 200__ року П Л А Н - К О Н С П Е К Тпроведення занять з рядовим і молодшим начальницьким складом підрозділів ГУ МНС області Тема: Фізіологічні і психологічні аспекти емоційного стресу і його вплив на особистість. Мета: ознайомити співробітників із психологічними причинами, що приводять до стресу і шляхами його подолання Час: 1 годинаМісце проведення: навчальний клас підрозділу ГУ МНС України в Миколаївській областіУчбово-методичне забезпечення: план-конспект Література: 1. Е. Черепанова «Психологічний стрес» – М., 1996. 2. Введення в психологію / Під ред. А.В.Петровского. – М., 1996. Порядок проведення заняття :
2. Контроль знань - 5 хв. :
3. Виклад матеріалу теми - 45 хв. Питання для вивчення : 1. Стадії розвитку стресу. 2. Причини психологічної травми. 3. Механізми виникнення посттравматичного стресу. I. Стреси – бич нашого часу – явище неоднозначне. Визначений ступінь стресу може бути навіть корисним, тому що відіграє мобілізуючу роль і сприяє пристосуванню людини до умов, що змінюються. Але якщо стрес сильний і продовжується занадто довго, то він перевантажує адаптаційні можливості людини і призводить до психологічних і фізіологічних «поломок» в організмі. Прийнято виділяти три основні стадії розвитку стресу: 1. Аларм-стадия (стадія тривоги), коли відбувається мобілізація адаптаційних ресурсів організму. Людина знаходиться в стані напруженості і сторожкості, хоча фізично почуває себе добре, перебуває в піднятому настрої. На цій фазі часто проходять захворювання, що відносяться до розряду так званих «психосоматичних»: гастрити, коліти, виразки шлунка, мігрені, алергії і т.п. Правда, до третьої стадії вони повертаються з потроєною силою. Це добре відомий феномен. Так, наприклад, у часи Великої Вітчизняної війни люди надзвичайно рідко хворіли – настільки вони були внутрішньо мобілізовані, зате після її закінчення захворювання посипалися як з рогу достатку. Порозумівається це тим, що люди змушені були мобілізувати всі наявні в їхньому розпорядженні адаптаційні ресурси, запас яких не безмежний, на виживання в складних умовах. 2. Стадія резистентності (опору). Здійснюється витрата адаптаційних можливостей. Людина, пристосовуючи до умов, почуває себе цілком непогано, хоча вже без щиросердечного підйому, характерного для першої фази. Вона як би «впрацювалась» і готова до більш-менш тривалого зусилля щодо подолання труднощів. 3. Стадія виснаження. Енергія уже вичерпана, фізіологічний і психологічний захисти виявляються зломленими. Людина не має більше можливості захищатися. Коли стрес перевантажує психологічні, фізіологічні, адаптаційні можливості людини і руйнує захист, він стає травматичним. Психологічна травма можлива якщо: - подія, що виникла, усвідомлювана, тобто людина знає, що з нею відбулося і через що в неї погіршився психологічний стан; - пережите руйнує звичний спосіб життя. Травматичний стрес – це нормальна реакція на ненормальні обставини, тобто людина, яка пережила травматичний стрес, іноді може здаватися ненормальною, або божевільною, хоча насправді такою не являється. Отже, говорячи про посттравматичний стрес, ми маємо на увазі, що людина пережила одне або кілька травмирующих подій, що глибоко торкнулися її психіки. Ці події так різко відрізнялися від усього попереднього досвіду або заподіювали настільки сильні страждання, що людина відповіла на них бурхливою негативною реакцією. Якщо травма була порівняно невеликою, то підвищена тривожність і інші симптоми стресу минуть протягом декількох годин, днів або тижнів. Якщо ж травма була сильна або події, що травмують, повторювалися багаторазово, хвороблива реакція може зберегтися на довгі роки. Подібно тому, як ми здобуваємо імунітет до визначеної хвороби, наша психіка виробляє особливий механізм для захисту від хворобливих переживань. Наприклад, людина, що пережила трагічну втрату близьких, надалі підсвідомо уникає встановлювати з ким-небудь тісний емоційний контакт. Коли в людини немає можливості розрядити внутрішнє напруження, її тіло і психіка знаходять спосіб якось застосуватися до цієї напруги. У цьому, у принципі, і складається механізм посттравматичного стресу. Її симптоми, – які в комплексі виглядають як психологічне відхилення, – насправді не що інше, як глибокі способи поведінки, що укоренилися, пов'язані з екстремальними подіями в минулому. II. Якщо людина пережила психологічну травму, то усі залежить від того, як вона зможе справитися з цим. В успішному випадку, коли людина змогла витягти зі свого переживання важливий для особистості досвід, вона стає набагато більш зрілою особистістю. І поза залежністю від свого віку вона завжди буде психологічно доросліше того, хто ніколи не зіштовхувався з людською трагедією. Вона буде більше розуміти життя і краще почувати інших людей. Найдужчим обмежником вільного поводження людини є почуття провини і всілякі борги, що випливають з її зобов'язання і т.ін. Маніпулюючи почуттям провини, з людиною можна робити все що завгодно. Наприклад, батьки часто говорять дитині: «Через тебе втратив здоров'я, відмовився від кар'єри і т.п.», викликаючи тим самим у неї почуття провини і назавжди прив'язуючи її до себе. Тим часом почуття провини – одне із самих непродуктивних. Людина з почуттям провини як би «застряє» у минулому, не змінюючись, не просуваючись вперед, і іноді навіть починає вважати, що вона взагалі не достойна жити. У людей, що пережили психологічну травму, почуття провини виникає в трьох видах. По-перше, це почуття може виникнути як провина за уявлювані гріхи. Якщо, наприклад, вмирає хтось близький, людина починає аналізувати своє поводження стосовно померлого і завжди знаходить причини, що засмучували померлого. По-друге, у людини, що пережила травматичний стрес, часто виникає почуття провини за те, що вона не зробила. Взагалі жертви травматичних ситуацій часто страждають від того, що названо «хворобливим почуттям відповідальності», коли них турбує реальна або уявлювана відповідальність за дії в минулому. Звичайно, якщо проаналізувати ситуацію, завжди можна знайти щось, що можна було зробити інакше і тим самим запобігти трагедії. Але особливо важкі випадки, коли людина дійсно винувата. По-третє, так називана «провина людини, що вижила», тобто коли людина випробує почуття провини тільки тому, що залишилася живою, а та, інша померла. Що вижила випробує неймовірну відповідальність. Вона як би зобов'язана жити тепер «за себе і за того хлопця», що важко і не потрібно. Людина повинна прожити тільки своє життя – і нічиє інше. Інакше відповідальність занадто велика. Почуття ізоляції добре відомо жертвам травматичного стресу: багато хто з них страждають від самітності, від труднощів і навіть неможливості встановлення близьких взаєвідносин з іншими людьми. Їхні переживання, їхній досвід настільки унікальні, що іншим людям просто неможливо буває зрозуміти таких людей. Їм самим інші люди починають здаватися нудними, тими, що нічого не розуміють в житті. Саме тому жертви так тягнуться друг до друга. На їхню думку, тільки людина, що випробувала щось подібне, може зрозуміти них. Але самітність, пережита постраждалими, це не тільки психологічна реальність, але і соціальна. Жертва викликає не тільки співчуття, але й агресію. Якщо тебе ограбували – не будь тюхтієм, якщо зґвалтували – треба спідниці більш довгі носити і т.ін. Люди починають цуратися потерпілого, як би боячись заразитися від нього нещастям. Природно, що людині, що зштовхнулася з нещастям, з несправедливістю, приходитися крім всього інші миритися і з агресією навколишніх. Саме тому важливо, щоб друзі і близькі вчасно прийшли на допомогу і спробували зрозуміти почуття потерпілих, тому що вони дуже уразливі і ранимі. Людина може винести все що завгодно, якщо в цьому є зміст. А психологічна травма несподівана, безпричинна і тому сприймається як безглузда. Це змушує потерпілих шукати яке-небудь пояснення тому, що відбулося, щоб травматичне переживання не було даремним. Якщо цього пояснення не існує в дійсності, вона його придумає. Інакше – загибель. III. Психологічну травму можна порівняти зі скалкою. Так само як скалка порушує поверхневий захисний шар шкіри, так і травма порушує цілісність психологічних захистів. Що людина може зробити зі скалкою? Узявши голку, спробувати її вийняти. Це боляче, неприємно і вимагає визначеної мужності. Тому можливий інший шлях – спробувати залікувати шкірний покрив, не торкаючи скалку. Це менш болісно, але проблема не вирішується, скалка залишилася в тілі. Та ж стратегія застосовна і до психологічної травми. В одному випадку людина може проробити травматичне переживання, прийняти його, зробивши частиною своєї біографії, і постаратися винести з цього, нехай і сумного, досвіду особисте знання. Цей шлях дуже складний і хворобливий, але дає дуже гарний результат. Але якщо скалку можна витягти, то з психологічною травмою, це проробити практично неможливо. Колись отримана, вона назавжди залишається в пам'яті, стає фактом життєвого шляху. Але, людина, що отримала травму, часто намагається зробити з нею те ж, що і зі скалкою – щось таке, щоб усе було як колись. Тоді вона говорить собі: «Я намагаюся забути усе, що з мною відбулося», «Мені треба заспокоїтися, відвернутися, і тоді усе забудеться». Тобто зробити так, щоб травма перестала заподіювати біль, позбутися хворобливих вражень, не змінюючи нічого в собі. По суті справи людина як би відокремлює від себе свої хворобливі переживання, інкапсулює їх, як би розміщюючи в «контейнер». У «Контейнер» укладені травматичні переживання надзвичайно негативні, навіть руйнівні: гнів, провина, страх і ін. Ці почуття заряджені дуже сильно. Тому усередині «контейнера» укладена агресивна енергія, що не знайшла свого виходу в момент переживання травми. Травмована людина, що пережила надзвичайно сильні і руйнівні емоції, більше всього на світі боїться їхнього повторення. Але ці емоції уже виникли і «дбайливо» зберігаються, не маючи вільного виходу. Якщо ж їм удається вирватися назовні, травмована людина, як правило, втрачає контроль над собою. Знаючи це, вона змушена починати титанічні зусилля, щоб «контейнер» не розконсервувався і руйнівні понад сильні емоції не вирвалися назовні. Така людина, велику частину часу може здаватися собі й іншим цілком благополучною і здоровою. Однак будь-який стимул, що асоціюється з травматичною ситуацією, миттєво оживляє всі переживання, і людина знову і знову змушена занурюватися туди, де більше всього на світі не хотіла би виявитися. Тоді людина виявляється захлеснутою почуттями, і для навколишніх виглядає в цей момент як божевільна. Її, що називається, «несе». Іноді в ці моменти вона може вчинити непоправні вчинки, про які буде шкодувати надалі. Тому людина змушена постійно бути уважною і уникати усього, що може нагадати травматичну ситуацію. Це і є та сама «понадпильність», про яку говорилося вище. Природно, що людина, не може бути уважною до усього на світі. Тому вона стає розсіяною, у неї погіршується пам'ять, увага. Така пильність згодом вимагає усе більше і більше сил, і, зрештою, може вийти так, що вся енергія людини почне іти на це, виснажуючи її. Звідси перевтома, безсоння, дратівливість, порушення уваги, пам'яті й ін. Якщо психологічний захист досить сильний, то вся емоційна напруга як би іде усередину, впливаючи на фізичне здоров'я. У цьому випадку виникають так називані психосоматичні порушення, розлади, тобто хвороби на «нервовому ґрунті». Тому люди, що перенесли психологічну травму, часто мають проблеми з фізичним здоров'ям. У стані стресу в людини, як відомо, підвищується рівень адреналіну в крові. Але є ще одна речовина, що викидається в кров при травматичних стресах. Це так називані ендоморфини – речовини, що виконують роль внутрішніх заспокійливих засобів. При довгострокових або при травматичних стресах кількість ендоморфинів не може підтримуватися на необхідному рівні, згодом їхнє виробництво виснажується. Тоді людина потребує необхідності у штучних заспокійливих засобах, таких, як алкоголь, наркотики, заспокійливі таблетки і т.ін (до речі, у цю групу входить і нікотин). Тому збільшення споживання алкоголю або викурених сигарет після пережитої травми може визначати розвиток посттравматичного стресу.
Питання для закріплення : 1. Які три основні стадії розвитку стресу?
3. Розкрийте явище «контейнера». 4. Які речовини виробляються організмом при стресах? 5. Підведення підсумків - 3 хв. :
План-конспект склав : Ст. психолог Центру ПЗ та РОС ГУ МНС майор внутрішньої служби Д.В. Волков “____”____________________ 200 ___ р. |
|
ПЛАН КОНСПЕК Т для проведення занять із рядовим та молодшим начальницьким складом ДПЧ-21 Тема Тема: Соціально-психологічні причини травматизму і загибелі людей на пожежах та надзвичайних ситуаціях |
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття із рядовим та молодшим начальницьким складом Тема: Соціально-психологічні причини травматизму і загибелі людей на пожежах та надзвичайних ситуаціях |
|
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття із рядовим та молодшим начальницьким складом Тема: Психологічні особливості діяльності керівника гасіння пожежі, газодимозахисників, диспетчера служби «01» |
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття із рядовим та молодшим начальницьким складом Зміст понять «діяльність», «функції діяльності», «фактори діяльності працівників МНС» |
|
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН проведення занять зі службової підготовки з молодшим... Основні положення Закону України №3745-XII від 17. 12. 1993 року «Про пожежну безпеку» |
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН проведення занять зі службової підготовки з молодшим... Основні положення Закону України №3745-XII від 17. 12. 1993 року «Про пожежну безпеку» |
|
Психологічна етика та культура поведінки працівників при виконанні службових обов’язків Проведення занять з рядовим та молодшим начальницьким складом підрозділів ГУМНС України в Миколаївській області |
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття з рядовим та молодшим начальницьким Тема: Психологічні аспекти дій при ліквідації надзвичайних ситуацій. Характеристика екстремальних ситуацій. Алгоритм безпомилкових... |
|
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття із рядовим та молодшим, середнім та старшим Навчальна мета: навчити працівників розрізняти індивідуально-психологічні властивості |
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття із рядовим та молодшим, середнім та старшим Навчальна мета: навчити працівників розрізняти індивідуально-психологічні властивості |