8-9: «Фінансове забезпечення підприємств комунальної власності»

Загалом, підприємства житлово-комунального господарства України надають населенню більше 40 видів послуг на суму понад 6 млрд. грн. Місцевому самоврядуванню відведена вирішальна роль у наданні суспільних послуг у галузі освіти, охорони здоров'я, жит­лово-комунального господарства, культури та мистецтва, фізичної культури і спорту, транспорту, дорожнього господарства, зв'язку та інформатики. Такі видатки здійснюються переважно за рахунок міс­цевих бюджетів (див. табл. 14). На державу, як правило, поклада­ються повноваження щодо здійснення державного управління, обо­рони країни, забезпечення правоохоронної діяльності та гарантуван­ня безпеки держави, охорона навколишнього середовища. Відповід­но, зазначені видатки здійснюються з Державного бюджету України.

Місцеве господарство і його роль у формуванні місцевих бюджетів

Абсолютні розміри місцевих бюджетів, їх стан і збалансова­ність безпосередньо залежать від результатів функціонування гос­подарського комплексу кожної адміністративно-територіальної оди­ниці, адже основним джерелом доходів є податки, які сплачують суб'єкти господарської діяльності, що діють на території місцевого самоврядування. Крім податкових надходжень, до місцевих бюдже­тів надходять неподаткові доходи: від власності та підприємницької діяльності, від некомерційного та побічного продажу. Значна части­на даних надходжень формується за рахунок використання, здачі в оренду або продажу майна, на яке розповсюджується право комуна­льної власності.

Склад місцевого господарства:

• 
  підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти ви­робничої і соціальної інфраструктури, які є комунальною вла­сністю відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
  
• 
  підприємства (об'єднання), організації, установи, що не на­лежать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслуговуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства;
  
• 
  об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придбані на їх добровільні внески, включені до місцевого го­сподарства за згодою населення і органів місцевого самовря­дування.
  

Доходи від об'єктів комунальної власності включають:

• 
  доходи, податки, збори та інші обов'язкові платежі від під­приємств, організацій і установ комунальної власності;
  
• 
  надходження дивідендів від участі місцевих рад у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;
  
• 
  кошти від приватизації майна, що знаходиться у комунальній власності;
  
• 
  плата за оренду цілісних майнових комплексів, які знахо­дяться у власності місцевих рад;
  
• 
  плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;
  
• 
  надходження від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення (крім державної власності).
  

Надходження від об'єктів комунальної власності в сукупних доходах місцевих бюджетів України загалом складають невелику частку (3-4%), хоча останніми роками спостерігається тенденція до поступового їх зростання (див. табл. 15). Серед усіх видів надхо­джень найбільшу фіскальну роль відіграють податок на прибуток комунальних підприємств (див. табл. 16) та надходження від прива­тизації комунального майна.

2. 
   
   1. 
      
      
   
   Підприємства комунальної власності
   

Право комунальної власності територіальних громад може
виникати на:

• 
  рухоме та нерухоме майно;
  
• 
  землю;
  
• 
  природні ресурси;
  
• 
  об'єкти соціальної інфраструктури (школи, лікарні, поліклі­ніки, дитячі дошкільні заклади);
  
• 
  культурні, спортивні установи і споруди;
  
• 
  побутові підприємства;
  
• 
  житлово-комунальне господарство.
  

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі управління комунальною власністю:

• 
  управління майном комунальної власності;
  
• 
  встановлення порядку та здійснення контролю за викорис­танням прибутків підприємств комунальної власності;
  
• 
  заслуховування звітів керівників цих підприємств;
  
• 
  підготовка пропозицій про відчуження комунального майна, місцевих програм приватизації та переліку об'єктів, які не підлягають приватизації.
  

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі житлово-комунального господарства:

• 
  управління об'єктами житлово-комунального господарства;
  
• 
  облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
  
• 
  сприяння розширенню житлового будівництва;
  
• 
  реєстрація житлово-будівельних кооперативів;
  
• 
  забезпечення соціально-культурних закладів і населення усі­ма комунальними зручностями;
  
• 
  збирання, утилізація відходів і сміття;
  
• 
  благоустрій територій;
  
• 
  встановлення зручного для населення режиму роботи кому­нальних підприємств;
  
• 
  затвердження транспортних маршрутів;
  
• 
  утримання в належному стані кладовищ, їх охорона;
  
• 
  залучення на договірних засадах підприємств, які не нале­жать до комунальної власності, до обслуговування населення засобами транспорту та зв'язку.
  

В залежності від особливостей діяльності комунальних підпри­ємств виділяють наступні (див. рис. 26):



У сучасних умовах значно зростає необхідність об'єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної власності. Це пов'язано з тим, що органи місцевого самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з'ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, майновий стан підприємства, його платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності.

3. 
   Підприємства житлового господарства
   

Житлово-комунальне господарство має більше ніж 20 підгалузей, у ньому зосереджено майже 1/4 основних засобів країни, зайня­то 5% працездатного населення, господарську діяльність здійснює понад 5 тисяч підприємств. Основні фонди житлового господарства - це, головним чином, будівлі, споруди (житлові будинки, котельні, господарські споруди та ін.). Житлові будинки складають більш ніж 90% усіх основних фондів. Основу житлового господарства складає житловий фонд, більша частина якого знаходиться у комунальній власності; частина житлового фонду приватної власності належить громадянам, інших форм власності - належить підприємствам (відомчий фонд).

Житлове будівництво ведеться за рахунок бюджетних коштів, коштів підприємств та організацій та населення, в т.ч. за рахунок довгострокового банківського кредитування.

Джерела фінансування ремонту житлового фонду: доходи від оренди, перевищення доходів над видатками по експлуатації житло­вого фонду, бюджетні асигнування.

Житлове господарство було найменше підготовлене до ринко­вих умов. В умовах адміністративної економіки плата за житло лише частково покривала вартість цих послуг. За рахунок державного бю­джету та коштів підприємств майже повністю здійснювалося нове житлове будівництво та капітальний ремонт житлового фонду. Тому питання щодо госпрозрахунку чи самоокупності підприємств не під­німалося.

Планування видатків місцевих бюджетів на утримання житло­во-комунального господарства має свої особливості, воно розпочи­нається з визначення доходів цих підприємств, які, як правило, є меншими за видатки. В житловому господарстві визначаються дохо­ди за всіма джерелами надходжень:

• 
  квартирна плата;
  
• 
  орендна плата за нежитлові приміщення;
  
• 
  кошти, які одержують від комунальних підприємств на від­шкодування витрат по обслуговуванню внутрішньобудинкових мереж (водопостачання, каналізація, електропостачання);
  
• 
  інші доходи (орендна плата за житлові приміщення, виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту).
  

Загальна сума квартирної плати розраховується, виходячи з розмі­рів середньорічної житлової площі і середньої ставки плати за 1 кв.м.
Розмір середньорічної оплачуваної житлової площі:

де:

П - розмір житлової площі на початок року;

В - розмір житлової площі, яка вводиться в дію;

Н - розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації;

М - кількість місяців функціонування житлової площі за рік;

12 - кількість місяців за рік.
Середня квартирна плата за 1 кв.м житлової площі визначається, виходячи із звітних даних за попередній рік, шляхом ділення отрима­ної квартирної плати на середньорічний розмір житлової площі.

Чинники, які впливають на розмір квартплати:

• 
  зміни тарифів згідно рішень уряду та органів місцевого само­врядування;
  

• 
  поліпшення в нових будинках умов благоустрою квартир;
  
• 
  забезпечення будинків ліфтами;
  
• 
  місцезнаходження та поверховість будинків;
  
• 
  пільги по платі за житло для окремих категорій громадян.
  

Орендна плата за нежитлові приміщення обчислюється за та­рифами, розмір яких залежить від категорії населеного пункту, типу будови, її місцезнаходження та цілей використання.

Доходи від нежитлових приміщень складаються з:

• 
  орендної плати;
  
• 
  оплати опалення;
  

• 
  оплати комунальних послуг за встановленими ставками і та­рифами;
  
• 
  сплати загальних для всіх власників будинків видатків на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фон­ду пропорційно зайнятій площі.
  

Структура доходів житлового господарства має значні коливан­ня, які пов'язані зі структурою житлової й орендної площі та її міс­цезнаходженням. Загалом, 50-60% доходів житлових організацій формується за рахунок квартирної плати, орендна плата за нежитлові приміщення знаходиться в межах 10-20%.

В Україні діє механізм надання субсидій населенню для оплати житлово-комунальних послуг.

Видатки житлового господарства складаються з:

• 
  заробітної плати (в межах 20%);
  
• 
  нарахувань на заробітну плату (приблизно 8%);
  
• 
  плати за технічне обслуговування житлових будинків (10-15%);
  
• 
  ремонту житлового фонду (до 10%);
  
• 
  витрат на вивезення сміття (в межах 10%);
  
• 
  матеріальних витрат (до 5%);
  
• 
  оплати електроенергії на освітлення сходових кліток, роботу ліфтів та на власні потреби (в межах 10%);
  
• 
  амортизаційних відрахувань на повне відновлення відокрем­лених нежитлових будинків (3-4%);
  
• 
  утримання будинкового господарства, технічного інвентарю та механізоване прибирання (15-17%);
  
• 
  інших витрат, які становлять до 3%.
  

Структура витрат житлового господарства в різних регіонах країни неоднакова, навіть більше того, в різних районах одного і то­го ж міста, вона має суттєві відмінності. На неї впливають такі чин­ники, як місцезнаходження району, його територія, наявність місць загальноміського користування, поверховість будинків, компакт­ність їх розміщення, технічна оснащеність будинків тощо.

Останніми роками спостерігається негативна тенденція погір­шення стану та скорочення комунального житлового фонду у зв'язку із зміною форми власності. Недостатньо коштів витрачається на капітальний ремонт житлового господарства (в межах 2-3 грн. на один квадратний метр загальної площі житлових приміщень комунальної власності).

На відміну від промислових підприємств, у житловому господарс­тві частка оборотних коштів незначна. У складі оборотних коштів від­сутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів житлових підприємств - «Розрахунки з абонентами» або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію.

4. 
   Підприємства комунального господарства
   

Комунальне господарство включає:

• 
  санітарно-технічні підприємства (водопостачання, каналіза­ція, санітарна очистка);
  
• 
  внутріміський транспорт;
  
• 
  підприємства комунального обслуговування (лазні, пральні, перукарні, готелі);
  
• 
  підприємства комунальної енергетики (електро-, газо- і теп­лопостачання);
  
• 
  зовнішній благоустрій (дорожнє господарство, вуличне осві­тлення, озеленення);
  
• 
  підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслуго­вують потреби комунального господарства.
  

Склад комунального господарства на кожній території різний, він залежить від кількості населення, особливостей господарського комплексу та інших специфічних умов (адміністративні центри, ку­рортна місцевість, туризм тощо).

На початку 1990-х рр. основна частина комунальних підпри­ємств належала до комунальної власності, незначна частина була державної і колективної власності. В даний час у комунальному гос­подарстві діють державні, державно-комунальні, акціонерні, корпо­ративні, приватні підприємства.

У комунальній сфері повільніше, ніж в інших, почали формува­тися ринкові засади господарювання. Розвиток ринкових умов у ко­мунальному господарстві гальмувався штучним стримуванням та­рифів на комунальні послуги, які лише, починаючи з 1995 р., почали наближуватися до реальних витрат і вже в 2000 р. склали 100% їх вартості. Ще одним стримуючим чинником для розвитку ринкових засад стала наявність великої кількості пільговиків по оплаті кому­нальних послуг - у межах 10 млн. осіб.

У більшості регіонів не існує альтернативи державному кому­нальному комплексу, система споживання не забезпечена вимірюва­льними приладами. Рівень споживання послуг визначається, голо­вним чином, якістю благоустрою населених пунктів і житлового фо­нду (квартир).

Частина підприємств комунального господарства є неприбутко­вими, вони надають послуги безплатно (озеленення, освітлення ву­лиць, благоустрій). У них немає виручки від реалізації. Всі затрати відшкодовуються з місцевих бюджетів.

На організацію фінансів комунальних підприємств впливають загальноекономічні особливості галузі: процеси виробництва і реалі­зації співпадають у часі, і тому в складі оборотних засобів немає не­завершеного виробництва і готової продукції. Ритм роботи підпри­ємств залежить від пори року, від загального ритму життя населено­го пункту, і тому доходи надходять нерівномірно протягом року.

Із-за діючого порядку розрахунків із споживачами за послуги (раз на місяць) у комунальних підприємств має місце значна дебі­торська заборгованість по оплаті послуг, яка покривається власними оборотними коштами. В той же час по окремих послугах, які опла­чуються наперед (придбання абонементів, місячних проїзних квитків), виникають додаткові кошти, які враховуються як стійкі пасиви.

Затрати комунальних підприємств складаються з прямих (мате­ріали, заробітна плата, вартість електроенергії, палива, амортизація основних фондів) та накладних (затрати на управління і обслугову­вання виробництва).

Найважливіші витрати - заробітна плата, амортизація, накладні витрати. В підприємствах різних галузей комунального господарства структура затрат має відмінності.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві - основне джерело відшкодування експлуатаційних витрат. У прибуткових га­лузях комунального господарства система, тарифів за послуги дифе­ренційована в залежності від категорії споживачів і якості послуг.

Тарифи поділяються на такі групи:

• 
  тарифи міського транспорту - як правило, єдині;
  
• 
  тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналі­зація, санітарна очистка) - диференційовані за споживачами;
  

• 
  тарифи енергетичних підприємств - диференційовані за спо­живачами і за цільовим призначенням;
  
• 
  тарифи готелів, лазень, пральних та інших послуг населенню - диференційовані в залежності від якості послуг.
  

Розрахунок виручки комунального підприємства проводиться шляхом множення тарифної ставки на обсяг послуг, що планується надати. Якщо є різні види послуг, то розрахунок робиться по кожній послузі окремо.

Основні фонди у комунальному господарстві суттєво відрізня­ються від інших галузей. У своєму складі вони мають виробничі фо­нди, а також тротуари, мости, набережні та інші споруди. Структура розрізняється в залежності від галузі комунального господарства. У водопровідному, газовому господарствах, електропостачанні пере­важають передавальні споруди, в готельному і побутовому госпо­дарстві - будівлі.

Фінансування капітальних вкладень у прибуткових галузях ко­мунального господарства проводиться за рахунок амортизації, час­тини прибутку, довгострокових кредитів, коштів місцевих бюджетів; у неприбуткових - за рахунок бюджетних коштів.

5. 
   Транспортні підприємства
   

В основу фінансового планування на транспортних підприємст­вах покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділя­ються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і па­сажирів, які користуються пільгами. Крім того, окремо плануються доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі).

Склад доходів транспортних підприємств:

• 
  доходи від платних перевезень;
  
• 
  бюджетні дотації;
  
• 
  доходи від інших видів діяльності.
  

Доходи від платних перевезень складають до 95% сукупних до­ходів. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом мно­ження кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф).