|
|
Скачати 446.09 Kb.
|
Пленум Верховного Суду УкраїниПОЯСНЕННЯ щодо питань, порушених у поданні про висловлення недовіри Голові Верховного Суду України В.В. Онопенку (в порядку частини восьмої статті 43 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») 1 березня 2011 року головою організаційного комітету для проведення Пленуму Верховного Суду України з питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду України Л.І.Григор’євою мене повідомлено про проведення 11 березня 2011 року Пленуму Верховного Суду України з вказаного питання і надано копію подання про висловлення недовіри мені як Голові Верховного Суду України. Відповідно до частини восьмої статті 43 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вважаю за необхідне висловити свою позицію щодо питань, порушених у поданні про висловлення мені як Голові Верховного Суду України недовіри, поінформувавши Пленум Верховного Суду України про нижченаведене. Частиною третьою статті 43 зазначеного Закону передбачено, що подання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду України має бути вмотивованим. Аналіз подання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду України В.В.Онопенку (далі – Подання) свідчить про те, що воно не відповідає вказаній вимозі Закону. У цілому викладена у Поданні мотивація носить декларативний та суперечливий характер, більшість його положень є взагалі надуманими, висловлені в ньому твердження не відповідають дійсності, а висновки є безпідставними – вони належно не обґрунтовані і не підкріплені конкретними фактами та доводами. Ця необґрунтованість стає для будь-кого очевидною уже з одного загального висновку, який роблять автори Подання, констатуючи, що «відповідальність за системні проблеми у сфері судоустрою має нести Голова Верховного Суду України В.В. Онопенко як посадова особа, що представляє Верховний Суд України та тривалий час представляла усю судову систему держави» (с. 3). У сфері правосуддя справді існує багато системних проблем, які накопичувалися роками, що обумовлені рядом політичних, економічних, правових, соціальних та інших причин. Розв’язання цих проблем потребує вжиття адекватних системних заходів законодавчого, організаційного, фінансового, матеріально-технічного, освітнього та іншого характеру. На цьому я неодноразово наголошував, вказуючи як на самі проблеми, так і на шляхи їх вирішення. Але пов’язування цих проблем виключно з моєю діяльністю як Голови Верховного Суду України не тільки суперечить юридичним засадам відповідальності, а й виходить за межі логіки. У праві такий підхід називається об’єктивним ставленням у вину, тобто притягненням особи до юридичної відповідальності за відсутності її вини. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження Голови Верховного Суду України до 30 липня 2010 року були визначені статтею 50 Закону України «Про судоустрій України», а після цього – статтею 41 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Як посадова особа органу державної влади я міг здійснювати свою діяльність лише в межах повноважень, визначених законом. Хочу зазначити, що попри спеціально створюваний деякими особами міф про надмірні повноваження і необмежений вплив Голови Верховного Суду України на здійснення вітчизняного судочинства, насправді повноваження очільника цього державного органу до проведення судової реформи переважно зводилися до організації діяльності Верховного Суду України (без втручання у безпосереднє здійснення правосуддя), а сьогодні вони навіть у цих питаннях звужені до мінімуму (за новим законом повноваженнями з організаційного забезпечення діяльності Верховного Суду України наділений не Голова, а керівник апарату Верховного Суду України). У будь-якому разі Голова Верховного Суду не мав раніше і сьогодні позбавлений владних можливостей для вирішення основних проблем не тільки усієї судової системи, але навіть Верховного Суду України. Тим більше, це стосується представницької функції Голови Верховного Суду України (на якій акцентують увагу автори Подання, порушуючи питання про мою відповідальність за «системні проблеми у сфері судоустрою»), яка не передбачає реальних повноважень щодо вирішення існуючих проблем, а по суті зводиться до можливості від імені Верховного Суду України направляти звернення до відповідних органів, бути присутнім та виступати на їх засіданнях, проводити зустрічі тощо. Разом із тим, під час перебування на посаді Голови Верховного Суду України я завжди намагався максимально ефективно здійснювати передбачені законом повноваження і готовий відповідати за це перед своїми колегами і суспільством. Загалом викладені у Поданні положення зводяться до таких основних звинувачень на мою як Голови Верховного Суду України адресу: 1) повне самоусунення від будь-якої участі у процесі законодавчого забезпечення судової реформи; 2) відсутність чіткої і безкомпромісної позиції та непослідовність у відстоюванні позиції Верховного Суду України та інтересів системи судів загальної юрисдикції, небажання проводити конструктивний діалог на всіх стадіях такого забезпечення, що мало наслідком позбавлення Верховного Суду України переважної більшості повноважень; 3) незабезпечення належної організації процесу здійснення судочинства у Верховному Суді України, що призвело до накопичення судових справ; 4) неналежне виконання повноважень Голови Верховного Суду України, які створювали б механізми для покращення стану справ у судовій системі; 5) переважно політичний характер моєї діяльності як Голови Верховного Суду України, що призвело до політизації діяльності Верховного Суду України. Ці звинувачення спростовуються такими фактичними даними. Звинувачення щодо повного самоусунення від будь-якої участі у процесі законодавчого забезпечення судової реформи Автори Подання стверджують: «мусимо констатувати, що Голова Верховного Суду України повністю самоусунувся від будь-якої участі у процесі законодавчого забезпечення проведення судової реформи» (с. 2 Подання). Мушу констатувати: це твердження повністю не відповідає дійсності. Передусім, зауважу, що законодавче забезпечення судочинства загалом і проведення судової реформи зокрема не належать до обов’язків Верховного Суду України та його Голови, які навіть не наділені правом законодавчої ініціативи. Це є прерогативою інших державних органів та посадових осіб, до повноважень яких належить ініціювання законодавчих пропозицій та прийняття законів (зокрема, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України). Законодавче забезпечення судочинства та проведення судової реформи не можуть бути здійснені рішеннями Голови Верховного Суду України чи Верховного Суду України, оскільки відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій, судочинство та статус суддів визначаються виключно законами України, які приймаються парламентом. Разом із тим, мною як Головою Верховного Суду України у межах наданих повноважень приділялась особлива увага питанням удосконалення законодавчого забезпечення судочинства та проведення судової реформи, оскільки я добре розумів, що більшість існуючих у судочинстві проблем можна розв’язати тільки законодавчим шляхом. З огляду на це у Верховному Суді України за моєї ініціативи було організовано роботу над підготовкою законодавчих пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного судочинства, висновків на законопроекти з питань судочинства, забезпечено участь представників Верховного Суду України у заходах, пов’язаних з підготовкою та обговоренням законопроектів з питань правосуддя. Що стосується законодавчого процесу та власне судової реформи, то участь Верховного Суду України та мене як його Голови у їх проведенні полягала, зокрема, у такому. 1. Розроблення концептуальних засад проведення судової реформи. За моєю участю було розроблено та схвалено VIII позачерговим з’їздом суддів України Концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні (рішення з’їзду від 7 грудня 2007 р.). У Верховному Суді України було розроблено та передано народним депутатам України для внесення на розгляд парламенту проект Концепції (засади подальшого здійснення) судової реформи в Україні (реєстр. № 6391). Цей проект також було розглянуто і в основному схвалено Радою суддів України. Крім того, концептуальні засади здійснення судової реформи відображалися в багатьох законопроектах, висновках на законопроекти, які готувалися у Верховному Суді України, зверненнях до Президента України та Верховної Ради України, конкретних пропозиціях, що вносилися Головою Верховного Суду України, його заступниками, суддями та працівниками апарату Верховного Суду України під час підготовки та обговорення конкретних законопроектів (у т.ч. проекту Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Моїми розпорядженнями у Верховному Суді України утворювалися робочі групи з підготовки концептуальних засад та конкретних законодавчих пропозицій у сфері правосуддя (розпорядження від 4 жовтня 2006 р. № 200, від 15 травня 2007 р. № 95, від 28 січня 2008 р. № 9). 2. Участь у робочих групах та комісіях, які займалися підготовкою законопроектів про судоустрій та статус суддів. Судді та працівники апарату Верховного Суду України входили до складу різних робочих органів, які займались підготовкою проектів законів з питань судоустрою, судочинства та статусу суддів, у т.ч. Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Робочої групи з питань судової реформи (утворених Президентом України). Так, до складу Робочої групи з питань судової реформи, утвореної Указом Президента України від 24 березня 2010 р., увійшли 6 представників Верховного Суду України. Ними за моєю участю було підготовлено і передано керівництву цієї Робочої групи ряд письмових пропозицій з концептуальних питань: системи судів України (зокрема, обґрунтовано необхідність збереження конституційного статусу Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції); призначення суддів на адміністративні посади; механізму добору суддівських кадрів; відповідальності суддів; повноважень органів суддівського самоврядування; гарантій незалежності суддів; удосконалення процесуального законодавства. Як Голова Верховного Суду України я неодноразово брав участь у роботі вказаної Робочої групи, виступав на її засіданнях, підтримуючи позитивні для судової системи законодавчі зміни та виступаючи проти неконституційних і юридично необґрунтованих пропозицій. Це стосується і останнього засідання Робочої групи, що відбулося 31 травня 2010 р. за участю Президента України, на якому членам Робочої групи було представлено проект Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На цьому засіданні я був єдиним, хто виступив проти внесення цього законопроекту на розгляд парламенту, виходячи з того, що низка його ключових положень суперечить Конституції України (зокрема, щодо статусу Верховного Суду України, повноважень Вищої ради юстиції, гарантій незалежності суддів). 3. Підготовка законопроектів з вирішення актуальних питань судочинства та проведення судової реформи. У період з жовтня 2006 р. по теперішній час у Верховному Суді України було підготовлено близько 40 законопроектів, спрямованих на розв’язання актуальних проблем судочинства (див. додаток № 1). Значна частина цих законопроектів була підготовлена за безпосередньою участю суддів Верховного Суду України, які в процесі аналізу судової практики чи в результаті розгляду конкретних судових справ виявляли недосконалість законодавчого регулювання судочинства. Ці законопроекти було передано відповідним суб’єктам права законодавчої ініціативи (Президенту України, народним депутатам України). Деякі з них прийнято як закон, ряд їх перебуває на розгляді парламенту, проте, на жаль, значну частину цих законопроектів попри постійний супровід їх проходження мною чи іншими представниками Верховного Суду України суб’єктами права законодавчої ініціативи належним чином розглянуто не було. 4. Підготовка висновків на законопроекти, які стосуються діяльності судів та здійснення судочинства. Упродовж 2007–2010 рр. Верховним Судом України було проведено правову експертизу і надано висновки на 720 проектів нормативно-правових актів, які так чи інакше стосувалися діяльності судів (див. додаток № 2). Ці висновки надавалися як на прохання відповідних суб’єктів (профільних парламентських комітетів, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України тощо), так і з ініціативи Верховного Суду України (зокрема, у випадках, коли зазначені суб’єкти намагалися проігнорувати думку Верховного Суду України). Практично всі висновки готувалися за активною участю відповідних судових палат, візувалися їх представниками. У них відображалося узгоджене бачення суддів Верховного Суду України щодо доцільності пропонованих законодавчих змін та формулювання конкретних положень нових законів. 5. Участь у засіданнях профільного парламентського комітету, виступи на засіданнях парламенту під час розгляду конкретних законопроектів. Керівництво Верховного Суду України (переважно – я та Перший заступник Голови Верховного Суду України П.П. Пилипчук) постійно брало участь у засіданнях парламенту, Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя та інших комітетів під час розгляду законопроектів з питань судоустрою, статусу суддів та судочинства. Передусім, ідеться про ключові для судової системи законопроекти. На цих засіданнях нами відстоювалася позиція Верховного Суду України та суддівського корпусу щодо тих чи інших положень пропонованих законодавчих змін. Це стосується і Закону України «Про судоустрій та статус судів»: я виступав на засіданні парламенту під час ухвалення його як у першому, так і в другому читанні, переконуючи парламентарів не голосувати за положення, які суперечать Конституції України або є юридично необґрунтованими (див. стенограми засідань парламенту 3 червня та 7 липня 2010 р.). 6. Доведення позиції усього суддівського корпусу, Верховного Суду України та особистої позиції з питань удосконалення законодавчого регулювання судочинства та проведення судової реформи до керівництва держави, представників парламенту, суспільства шляхом направлення відповідних звернень, виступів на парламентських слуханнях, у засобах масової інформації тощо. Упродовж усього періоду перебування на посаді Голови Верховного Суду України мною вживалося усіх можливих заходів для переконання парламенту або відповідних суб’єктів права законодавчої ініціативи у доцільності чи недоцільності (з конкретним аргументуванням позиції) пропонованих законодавчих змін у сфері судочинства. Зокрема, йдеться про звернення до Президента України та Верховної Ради України щодо базових для судової системи законопроектів: спочатку (2006-2010 рр.) – проектів законів України «Про судоустрій України» та «Про статус суддів», а потім – проекту Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (див. додаток № 3 ). Також були численні (постійні) особисті зустрічі з керівництвом держави (Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України), керівниками профільних парламентських комітетів та депутатських фракцій, окремими народними депутатами, керівниками та членами комісій і робочих груп, які займалися підготовкою базових для судочинства законів. Крім того, позиція суддівського корпусу, Верховного Суду України та моя особиста позиція з питань законодавчого вдосконалення судочинства викладена у виступах на парламентських слуханнях, науково-практичних конференціях (див. додаток № 4), у публікаціях та виступах у засобах масової інформації (з актуальних питань функціонування судової системи, у т.ч. щодо статусу та ролі Верховного Суду України, мною було дано 7 прес-конференцій, близько 30 інтерв’ю різним засобам масової інформації). Слід зазначити, що діяльність Верховного Суду України та його керівництва з питань удосконалення законодавчого регулювання судочинства неодноразово була підтримана та позитивно оцінена суддівською спільнотою. Зокрема, це знайшло своє відображення у рішеннях кількох з’їздів суддів України. Так, заслухавши та обговоривши мою як Голови Верховного Суду України доповідь “Про стан здійснення правосуддя в Україні”», VIII позачерговий з’їзд суддів України вирішив: «Схвалити діяльність Верховного Суду України щодо ініціювання розгляду Верховною Радою України проектів законів України, які сприятимуть ефективному, якісному та оперативному здійсненню правосуддя, і рекомендувати йому продовжувати роботу з підготовки законодавчих пропозицій з актуальних питань судоустрою, судочинства та статусу суддів» (Рішення з’їзду від 7 грудня 2007 р. «Про стан здійснення правосуддя в Україні»). Таку саму оцінку діяльності найвищого судового органу з питань законодавчого забезпечення здійснення судочинства дав IX з’їзд суддів України, який схвалив «діяльність Верховного Суду України щодо розробки проектів законів, спрямованих на удосконалення засад функціонування судової влади, посилення захисту прав і свобод людини й громадянина, правових гарантій статусу суддів» і рекомендував йому разом із Радою суддів України «продовжити роботу з підготовки законодавчих пропозицій з актуальних питань судоустрою, судочинства та статусу суддів» (Рішення з’їзду від 14 листопада 2008 р. «Про стан організації та діяльності судової влади і виконання рішень VII чергового та VIII позачергового з’їздів суддів України»). |
|
Синельниківської міської ради На виконання статті 58-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» міська рада вирішила |
СИНЕЛЬНИКІВСЬКА МІСЬКА РАДА На виконання статті 58-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розглянувши лист територіального управління державної судової... |
|
Н ІКОПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА Голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05. 07. 2013р та відповідно до ст. 58, ст. 59, 60 Закону... |
Кодексу адміністративного судочинства України Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України Про судоустрій і статус |
|
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 11 травня 2011 р. №560 Відповідно до частини другої статті 31 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” та частини четвертої статті 7 Закону... |
НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА Керуючись пунктом 19 частини 1 статті 43 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, статтею 9, частини 2 статті 21 Закону... |
|
Регламент Новоушицької районної ради Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 43 та частини 13 статті 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” районна... |
РІШЕННЯ Від 25 січня 2013 року №24-1/VІ Відповідно до п. 17 частини першої статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”,частини четвертої статті 80 Бюджетного... |
|
РІШЕННЯ від 11 червня 2013 року №26-1/VI Відповідно до п. 17 частини першої статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”,частини четвертої статті 80 Бюджетного... |
РІШЕННЯ Від 10 лютого 2012 року м. Городище №16-1/V1 Відповідно до п. 17 частини першої статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”,частини четвертої статті 80 Бюджетного... |