|
|
Скачати 3.65 Mb.
|
Тема .2. Правові та організаційні основи охорони праці
Загальне законодавство про охорону праці визначається Конституцією України, Законом України „Про охорону праціˮ, Кодексом законів про працю, Законам України „Про підприємства в Україніˮ (ст. 25), „Про колективні договори і угодиˮ (ст.7) та ін. Сюди належать:
ГОСТ 12.1.001-84 СБТ „Электрополя промышленной частоты: шум, Пожарная безопасностьˮ); - Державні стандарти України (ДСТУ 2156-93, ССБП Безпека промислового підприємства, ДСТУ 2272-93 ССБП Пожарна безпека, Охорона праці); - правила, норми, положення, інструкції керівників або вказівки, вимоги, рекомендації, технічні умови безпеки. 1.3. Закон України „Про охорону праціˮ прийнятий 14 жовтня 1992 року ВР України, розповсюджується на всі підприємства, організації та установи незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом (далі – власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У Закон внесені наступні зміни:
В Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах, досвід охорони праці України в попередні роки. При вивченні Закону України „Про охорону праціˮ особливу увагу слід звернути на такі статті: Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору (ст. 1); Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві (ст. 1); Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 2); Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 2); Видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючи та знешкоджувальних засобів (ст. 3); Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їхнього здоров’я (ст. 4); Відшкодування моральної шкоди (ст. 5); Перегляд розміру відшкодування шкоди (ст. 5); Охорона праці жінок (ст. 6); Охорона праці неповнолітніх (ст. 6); Охорона праці інвалідів (ст. 7); Закон України „Про охорону праціˮ визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці: Соціально-економічними заходами з охорони праці передбачаються економічні методи управління охороною праці:
Організаційно-технічні заходи і засоби щодо охорони праці, покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні рішення з охорони праці для всього технологічного процесу, окремого обладнання, інструментів, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також виключали чи зменшували до допустимих нормативних значень вплив на працівників шкідливих виробничих факторів. Організаційними заходами охорони праці є: правильний вишкіл працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці (ст. 20), правильне планування робочих місць, правильна організація праці, дотримання встановленого ходу технологічного процесу, задовільний стан засобів колективного та індивідуального захисту. Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці є: застосування технічного досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління, спеціальних засобів. Санітарно-гігієнічні заходи з охорони праці передбачають дослідження впливу виробничих чинників на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, а також визначення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів. Лікувально-профілактичні заходи з охорони праці передбачають відповідні попередній та періодичні медичні огляди працівників, переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я, безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці, відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування, особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Важливе значення мають Закони України „Про охорону здоров’я населенняˮ, „Про охорону навколишнього середовищаˮ. Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Пояснення законодавчих актів з охорони праці дано в збірнику „Науково-практичний коментар до Закону України „Про охорону праціˮ. Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюється підзаконними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями Уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Повний перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці, який діє з 1995 р. Він включає понад 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо, а також понад 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ), понад 40 державних стандартів України (ДСТУ). Міжнародний досвід свідчить, що законодавство про охорону праці регулярно переглядається, розвивається і вдосконалюється під впливом чинників політичного, економічного, соціального і технічного характеру, що постійно змінюються. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці полягає у вивченні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці; у виконання міжнародних договорів і угод з охорони праці; у проведенні та участі в наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах з охорони праці. Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна. Значна частина конвенцій МОП стосується питань охорони праці, як то: конвенції №115 – про захист працівників від іонізуючої радіації, №120 – про гігієну праці в торгівлі та установах, №32 – про захист працівників від нещасних випадків на завантаженні чи розвантаженні суден, №119 – про забезпечення машин захисними пристроями та ін. Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини належить конвенціям Міжнародної організації праці (МОП). Законотворча діяльність МОП полягає в розробці та реалізації конвенцій і рекомендацій МОП, які відповідали б умовам праці. Що постійно змінюються. Конкретні напрями діяльності МОП з охорони праці – це викорінення дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, забезпечення роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівності щодо умов праці різних категорій працівників, досвід створення безпечних умов у різних країнах тощо.
Державна політика в галузі охорони праці закріплена Законом (ст. 40) і базується на принципах:
Всі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на 4 групи: До І групи норм відносяться вимоги щодо охорони праці при проектуванні виробничих об’єктів та засобів виробництва. Ст. 24 Закону забороняє будівництво виробничих об’єктів, впровадження нових технологій і засобів колективного та індивідуального захисту працюючих без попередньої експертизи (перевірки) проектної документації та її відповідності нормативним актам про охорону праці. Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби та технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, і в стандартах, на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров’я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у встановленому порядку. Забезпеченню безпеки праці під час роботи на підприємстві передбачає ІІ група норм (ст. 17, 18), порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють в межах підприємства; посадова особа здійснює контроль за дотриманням працівниками вимог щодо охорони праці, а працівник зобов’язаний знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці; До ІІІ групи можна віднести норми, які регламентують видачу працівникам спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, змиваючи та знешкоджуючих засобів і забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням (ст. 9, 10). Не менш важливе значення мають вимоги щодо обов’язкового медичного огляду працівників певних категорій (ст. 19), навчання працівників при прийнятті на роботу і в процесі роботи з питань охорони праці (ст. 20), а також фінансування заходів, що забезпечують відповідність умов праці нормативним вимогам та підвищенням існуючого рівня охорони праці на виробництві. У ІV групі норм значної уваги надається органам державного нагляду і громадського контролю за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (ст. 44, 48), а також відповідальність за порушення законодавчих актів про охорону праці (ст. 49).
Відповідно до Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу, не нижчу від визначеної законом (ст. 43). Згідно зі статтею 7 Закону України „Про охорону праціˮ , умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, робота машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я, або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участі представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту – відповідним органом державного нагляду з охорони праці з участю представника профспілки. За період простою з цих причин (не з вини працівника) за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник порушує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Працівників, які за станом здоров’я потребують надання легшої роботи, власник повинен, відповідно до медичного висновку, перевести за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку. Оплата праці при переведенні працівників за станом здоров’я на легшу роботу або виплата їм допомоги по соціальному страхуванню проводяться згідно з законодавством. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду або службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи. Стаття 45 Конституції України визначає право працюючих на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій, виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначається законом. У ст. 46 закріплені права на соціальний захист, що включає право на забезпечення працюючих у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до Закону (ст. 8, 9) усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором). Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг та компенсацій, включаючи і ті, що надаються йому додатково. Працівники, зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги та компенсації, що надаються у передбаченому законодавством порядку. При роз’їзному характері роботи працівника йому виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або ін., передбаченого колективним договором. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням, або які виконуються у несприятливих температурних умовах, працівникам видається безкоштовно за встановленими нормами спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту, а також миючі та знешкоджуючі засоби. Засоби індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці власником повинні бути укомплектовані та зберігатися. Конституція України визначає правові основи на охорону здоров’я, медичну допомогу і соціальне страхування. Охорона здоров’я забезпечується фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безплатно, існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. З метою забезпечення стану здоров’я працівників певних категорій власник зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах. На роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Здійснення медичних оглядів покладається на медичні заклади, працівники яких несуть відповідальність, згідно із законом, за невідповідність медичного висновку стану здоров’я працівника. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення встановлюється Міністерством охорони здоров’я з погодженням з Держгірпромнагляд (Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України) (Держнаглядохорони праці). Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду до дисциплінарної відповідальності, зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати. Власник на прохання працівника або за своєю ініціативою організовує позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці.
У Конституції України зазначено: „Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних прав з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним, жінкам і матерямˮ. У ст. 14 Закону забороняється застосування праці жінок на важких роботах і роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджені МОЗ України у погодженні з Держгірпромнагляд (Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України) (Державним комітетом України з нагляду за охороною праці). Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітніх дітей регулюються чинним законодавством. Статті гл. ХІІ КЗпП України забезпечують права жінок на максимально досконалі режими праці і відпочинку, обмеження праці жінок на роботах у нічний час (ст. 175) і ін. Велике значення мають нормативи, які враховують материнську функцію жінок: переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років (ст. 178), не допускається залучати до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років (ст. 176); жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю70 календарних днів до родів і 56 календарних днів після родів (ст. 179), перерви для годування дитини (ст. 183) Гарантії трудових прав жінок визначені ст. 184 Кодексу. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3-х років. Основна мета нашої держави – соціальний захист працюючої молоді. Неповнолітні (особи, що не досягли 18 років) у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України (ст. 187). Законом України „Про охорону праціˮ (ст. 196) забороняється застосування праці неповнолітніх на важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаний з цими роботами, визначається Положенням, яке затверджується Держгірпромнагляд (Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України) (Держнаглядохоронпраці). Забороняється залучати неповнолітніх і дітей до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік важких робіт або робіт із шкідливими або небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджується МОЗ України у погодженні з Держгірпромнагляд (Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України) (Держнаглядохоронпраці). Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду, і в подальшому до досягнення ними 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному огляду (ст. 191). За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років (ст. 188). Ст. 192 Кодексу забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні. А ст. 51 передбачено тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років -24 години на тиждень. Щорічні відпустки працівникам, молодшим 18 років (ст. 75) надаються в літній час або, за їх бажанням, у будь-яку іншу пору року тривалістю 1 календарний місяць. Категорії робіт для жінок і неповнолітніх затверджуються МОЗ України, а погоджуються з Держкомітетом України з нагляду за охороною праці. Охорона праці інвалідів зобов’язує керівника підприємства (власника) у випадках, передбачених законодавством, організовувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановлюється неповний робочий день: створювати пільгові умови праці на прохання інвалідів. Залучати інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається. Керівники підприємств, на яких працюють інваліди, зобов’язані для них створити умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Законові України „Про охорону праціˮ притаманні:
У Законі враховані основні вимоги Конвенцій і рекомендацій МОП щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в розвинених країнах, досвід України з охорони праці в попередні роки. За порушення законодавства про охорону праці Законом України „Про охорону праціˮ визначена відповідальність. Виділяють різні види відповідальності: адміністративна, цивільна, матеріальна, дисциплінарна, кримінальна. Передбачається відповідальність як підприємства (власника), так і працівників. Дисциплінарна відповідальність регулюється КЗпП і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення. Матеріальна відповідальність передбачає відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи професійного захворювання. Адміністративна відповідальність – це відповідальність посадових осіб чи працівників перед органами Держнагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП Передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці тягне за собою стягнення штрафу з винних осіб у таких розмірах:
Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюється органом Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Державні інспектори розглядають справи про адміністративні порушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб органів департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод до діяльності цих органів згідно зі ст. 188 КУпАП тягне накладання штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від 10 до 14. Законом України „Про охорону праціˮ та Положенням, затвердженим Постановою КМУ від 17.09.1993 р. №784 встановлено відповідальність підприємств, установ, організацій у вигляді штрафу за:
Ці штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на підприємствах посадовими особами Держнаглядохоронпраці (Держгірпромнагляд) у таких розмірах:
Максимальний розмір штрафу, що стягається з підприємств не може перевищувати 2 % місячного фонду заробітної плати (п. 5 Положення). Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та кожен випадок професійного захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:
Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі (ст. 31 Закону України „Про охорону праціˮ). Розглядаючи кримінальну відповідальність, слід зважити на те, що Кримінальний Кодекс України передбачає покарання за злочини в галузі охорони праці, передбачені ст. 135 „Порушення вимог законодавства про охорону праціˮ, ст. 218 – 220 „Порушення правил при проведенні будівельних робітˮ. Згідно зі ст. 135 порушення вимог законодавчих та та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином – власником підприємства або уповноваженою ним особою, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров’я громадян, - карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми – карається позбавленням волі на термін до 4-х років. Порушення вимог законодавчих актів про охорону праці може бути різним, наприклад:
Поняття „створювало небезпекуˮ передбачає наявність реальної можливості загибелі або травмування людей, їх захворювання внаслідок порушення вимог законодавства про працю. Наприклад, Іршавським судом у Закарпатській області був засуджений за ч. 1 ст. 135 до виправних робіт строком на 1 рік за те, що він як головний інженер меблевого комбінату не вжив заходів до встановлення вентиляторів у лакувальному цеху. Тим часом покриття меблів у цеху супроводжувалося виділенням їдких речовин, приміщення не провітрювалось, внаслідок чого 4-м працівникам цеху загрожувала небезпека втрати зору. Суб’єктом злочину може бути посадова особа, громадянин – власник підприємства або уповноважені ним особи, на яких законом або на підставі закону, наказу, посадової інструкції. Спеціального розпорядження покладено обов’язок забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону праці.
В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці - ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання підприємствами і установами, на які розповсюджується сфера дії цих актів. ДНАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядохоронпраці (Держгірпромнагляд) різними установами і організаціями (за дорученням). Методичне керівництво і координацію виконання цієї роботи здійснює Національний науково-дослідний інститут охорони праці. Затверджені державні нормативні акти вносяться до Державного Реєстру, який видає Держнаглядохоронпраці (Держгірпромнагляд). Державні нормативні акти з охорони праці кодуються. Промисловість України кодується згідно з Державним класифікатором галузей і підгалузей чотиризначним кодом. Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, виданий Держнаглядохоронпраці Держгірпромнагляд) в 1997 роді і постійно поповнюється.
В Україні розробляються державні стандарти України (ДСТУ). В галузі охорони праці вже діють такі стандарти: ДСТУ 2293-99 „Охорона праці. Терміни та визначення основних понятьˮ; ДСТУ 2272-93 „Пожежна безпека. Терміни та визначенняˮ; ДСТУ 3038-95 „Гігієна. Терміни та визначення основних понятьˮ та деякі інші, що поступово замінюють ще частково діючі міждержавні стандарти „Системы стандартов безопасности труда (ССБТ)ˮ (рос), які розроблені ще за часів СРСР. Вони містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Діючі стандарти ССБТ мають шифр системи (12) і поділяються на 5 груп, яким надано такий шифр (шифр підсистеми): 1. Організаційно-методичні стандарти - 0. 3S Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці 2. Стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників - 1. 3. Стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання - 2. 4. Стандарти вимог безпеки до виробничих процесів - 3. 5. Стандарти вимог до засобів захисту працюючих - 4. Приклад позначення міждержавного стандарту: ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ „Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоныˮ, де ГОСТ - Государственный общесоюзный стандарт (у зв’язку з тим, що стандарти не перекладалися українською мовою, вживається російська абревіатура); 12 - стандарти безпеки праці; 1 - шифр підсистеми; 005 - порядковий номер стандарту у підсистемі; 88 - рік затвердження або перегляду і назва стандарту. Стандарти ССБТ підсистем „0, 2, 3, 4ˮ можуть бути державними, галузевими і республіканськими, а підсистеми „0ˮ також і стандартами підприємств (об’єднань). Галузеві і республіканські стандарти встановлюють вимоги, норми та правила у відповідності до державних стандартів з урахуванням особливостей безпеки праці в галузі або в республіці. Стандарти підсистеми „1ˮ, як правило, повинні бути державними. Крім ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП, в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила Д БН (державні будівельні норми) або СНиП - (строительные нормы и правила - застосовується російська абревіатура), де викладені вимога до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної небезпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть зустрічатися посилання на ОНТП - отраслевые нормы технологического проектирования (рос.) або ISO - міжнародні норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з встановленими кодами.
Про кожний нещасний випадок на виробництві потерпілий або очевидець терміново сповіщають відповідного керівника робіт.
Відповідно до Положення Державного комітету України з нагляду за охороною праці власник підприємства повинен у перші 24 години провести розслідування нещасного випадку за участю представника профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку складається акт за формою Н-І у 4-х примірниках, який зберігається 45 років. При груповому нещасному випадку або травмі зі смертельним наслідком у розслідуванні беруть участь, крім загально визначеної комісії співпрацівники прокуратури та спеціальних інспекцій, після чого складається акт за формою Н-І та акт соціального розслідування нещасного випадку. Якщо нещасний випадок стався поза виробництвом, складається акт за формою НТ. З’ясування обставин травм організується профспілкою спільно з адміністрацією протягом 3 діб з моменту встановлення факту нещасного випадку.
На підприємствах здійснюється перспективне і поточне планування робіт з підвищення безпеки, покращання гігієни праці і виробничого середовища. При плануванні робіт з охорони праці використовують:
Заходи з охорони праці повинні бути забезпечені проектно-кошторисно-конструкторською та іншою технічною документацією, фінансуванням і матеріальними ресурсами. Відповідно до ст. 21 Закону України „Про охорону праціˮ фінансування охорони праці на підприємстві здійснюється його власником. На підприємствах, у галузях і на державному рівні створюються фонди охорони праці. Такі ж фонди створюються органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону. У державні, галузеві та регіональні фонди охорони праці направляються кошти з державного і місцевого бюджетів та відрахування підприємств ( у розмірі 1 % обсягу реалізації продукції, виконаних робіт, надання послуг), а також кошти, отримані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до підприємств. Державний комітет України з нагляду за охороною праці наказом від 19.08.1996 р. № 138 затвердив „Перелік заходів, спрямованих на доведення умови безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві, виконання яких може здійснюватися за рахунок коштів фондів охорони праціˮ. На підприємстві фінансування заходів з охорони праці може здійснюватися за рахунок:
|
|
Типове положення про службу охорони праці Загальні положення Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання,... |
Колективних договори. В розділі “Охорона праці” фахівцем з питань... Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці виробничого середовища на підприємствах, установах та організаціях міста Вознесенська... |
|
Тема: Законодавче та нормативне забезпечення охорони праці в Україні Мета роботи: ознайомлення з основними документами нормативно- правової бази з охорони праці в Україні |
Зеркалов Д. В. З-57 Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник Рецензенти: Лисюк М. О. – заступник директора з наукової роботи Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та... |
|
ІНСТРУКЦІЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ при роботі на ЕОМ Державна політика в галузі охорони праці Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення... |
УРОК з предмета " Охорона праці " Тема: " Основні законодавчі акти з охорони праці " Розвиток усвідомленої активності студентів та глибоке розкриття вузлових питань з охорони праці |
|
1 Соціальне партнерство в сфері охорони праці ... |
УРОК з предмета " Охорона праці " Тема: " Основні законодавчі акти з охорони праці " Розвиток усвідомленої активності студентів та глибоке розкриття вузлових питань з охорони праці |
|
УПРАВЛІННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я Заслухавши і обговоривши інформацію провідного спеціаліста з охорони праці Собчука А. М. про стан пожежної безпеки в лікувально-профілактичних... |
Полтавський національний педагогічний УНІВЕРСИТЕТ імені В. Г. КОРОЛЕНКА... Для характеристики ефективності роботи з охорони праці використовують наступні показники |