КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ЛЬОТНИЙ КОЛЕДЖ
|
|
Скачати 157.33 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ЛЬОТНИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Циклова комісія «Облік і аудит» КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Політологія» з теми: «Розподіл влади»
Кременчук 20 __ ПЛАН Вступ
Висновки Список використаної літератури Вступ Політична сфера життєдіяльності суспільства відрізняється від інших складових тим, що її основою є влада. Влада є умовою організації порядку у суспільстві, виступає засобом розв’язання багатьох колізій сучасності, поряд з тим виступає причиною суперечностей між людьми, соціальними групами, класами. Крах світової системи соціалізму та геополітичного двополюсного порядку на початку 90-х рр. ХХ ст. призвів до стрімкого утворення нового глобального світу, тому чимало традиційних моделей, уявлень і способів розуміння політичних процесів, владних відносин нині виявляються непридатними. Розробка нових, ефективних концептів та підходів до питання влади є актуальним сьогодні. 1. Структура влади Основними структурними елементами влади є суб’єкт, об’єкт і ресурси. Будь-яка влада відображає певну взаємодію, має як мінімум дві сторони. Одну в політології прийнято позначати поняттям «суб’єкт»; це може бути індивід, організація, держава і навіть світова спілка. Суб’єкт повинен мати такі властивості, як: бажання панувати, воля до влади, компетентність, відповідальність. Відомо, що не всі люди прагнуть влади, а деякі навіть уникають керівних посад та пов’язаної з цим відповідальності. Однак багато й таких, для яких прагнення до влади пов’язане з можливістю одержання різних благ: високого прибутку, престижу зв’язків, привілеїв тощо. Проте, крім бажання і волі, суб’єкт влади має бути компетентним, знати справу, за яку береться, становище і настрій підлеглих, краще інших бачити і знаходити вихід з будь-якої складної ситуації. Суб’єкт визначає свою владу у наказах, розпорядженнях, командах, де окреслюється поведінка об’єкта влади, передбачаються санкції, які тягне за собою невиконання розпоряджень. Від наказу та його вимог залежить ставлення до нього іншого важливого елемента влади – об’єкта. Як уже зазначалося, влада передбачає наявність як мінімум двох партнерів – того, хто є владою (суб’єкта) і того, хто підкорюється (об’єкта). Без підкорення влада неможлива – якщо немає такого підкорення, немає і влади. При цьому поняття «влада» не повинне впливати на відносини наділених свідомістю суб’єктів (індивіда, групи) і предметного світу, світу речей, тобто об’єктів, не здатних втілити волю суб’єкта в дії, як і влада речей, почуттів, задумів над людиною. Стабільність будь-якої соціальної групи та суспільства в цілому залежить від взаємовідносин суб’єкта та об’єкта влади, від підтримки суб’єкта об’єктом. Відношення об’єкта до суб’єкта панування можуть виявлятись як у вигляді опору і заклику до боротьби на знищення, так і підкорення йому. Поняття «ресурси влади» вживається в широкому і вузькому розумінні. У широкому – це все те, що суб’єкт влади може використовувати для впливу на об’єкт: особисті властивості суб’єкта (компетентність, організованість тощо); певні ознаки об’єкта (звичка підкорятися тощо); конкретна ситуація, в якій здійснюється влада (економічне становище, міжнародний стан тощо), а також інші засоби діяння. У вузькому розумінні ресурси – це ті засоби, за допомогою яких суб’єкт влади здійснює вплив на об’єкт влади та за яких може домагатися реалізації своїх розпоряджень. Ресурсами влади можуть бути: будь-які цінності (гроші, предмети вжитку тощо); засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотивацію людини (засоби масової інформації); знаряддя та інструменти, за допомогою яких можна позбавити людину цінностей, у тому числі власного життя (зброя, карні органи в цілому). Ресурси влади можна поділити на економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові. До економічних ресурсів належать всі матеріальні цінності, необхідні для виробництва та споживання: гроші, земля, продукти харчування тощо. Соціальні ресурси частково збігаються з економічними, тому, що підвищення соціального статусу індивіда пов’язане з прибутком і багатством. Але соціальний ресурс мітить у собі і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуговування, мешкання. У сучасний інформаційний вік дуже важливими є культурно-інформаційні ресурси – знання та інформація, а також засоби їх одержання. Силові ресурси, насильство – це атрибути будь-якої влади, різниця полягає лише у «дозах» їх використання. З силовими ресурсами переважно стикаються юристи, правозахисні органи тощо. Особливостями насильства як ресурсу влади є: - низький творчий потенціал, його зв’язок, головним чином, з руйнуванням, ліквідацією чого-небудь; - почуття страху. За допомогою погроз, команд, наказів та заборон можна добитися зовнішньої слухняності і виконання конкретних вимог, але норми та цінності, які передаються людям таким чином, не стають частиною їх внутрішніх особистих переконань та легко зникають зі свідомості, як тільки зникає страх; - значна витратність, особливо коли це насильство пов’язане із застосуванням війська, військової техніки; - те, що воно завдає серйозної моральної шкоди, викликаючи у відповідь непокору, лють, помсту тощо. Усе це призводить до висновку про те, що насильство, хоч і є одним із важливих ресурсів влади, має застосовуватись як крайній захід, коли всі інші не приносять бажаного результату, і, що не менш важливо, насильство повинне бути суворо обмежене певними політичними, правовими, а також моральними рамками. Воно мусить мати відповідальний характер, тобто реакцією на насилля, і бути останнім засобом, коли всі інші вже вичерпані; об’єктом насильства не може бути мирне населення; застосування насильства має бути вибірковим, пропорційним, без вандалізму, тотальної війни проти політичних противників. Крім того, суб’єкт насильства має дотримуватися збереження фундаментальних прав і свобод людини, тобто діяти відповідно до правового закону (норм, прийнятих демократичним шляхом, причому обов’язковий для всіх громадян).Ці норми мають базуватися на правах людини. Орієнтиром для політичних суб’єктів повинні бути норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Гаазькі та Женевські конвенції, додаткові протоколи до них, які регулюють внутрішні суперечки. Вони захищають права мирного населення, полонених, поранених, обмежують об’єкти нападу. Війна має ознаки агресії – у міжнародних документах обов’язковою ознакою агресії визнається застосування військової сили. А рішенням Генеральної Асамблеї ООН (29 сесія, 1974 р.) поняття „агресія” поширюється не лише на міждержавні, а й на внутрішньодержавні відносини. Зазвичай, різні ресурси влади використовуються її суб’єктами комплексно. Але специфічним ресурсом влади є сама людина – демографічні ресурси. Людина – творець матеріальних благ (економічні ресурси), одержувач і поширювач знань та інформації (культурно-інформаційні ресурси). Людина не лише ресурс влади, а й її суб’єкт і об’єкт. Відповідно до поділу ресурсів, на яких влада ґрунтується, виділяють різні види влади. 2. Класифікація влади Особливості різних елементів влади: суб’єкта, об’єкта, ресурсів – можуть використовуватися в якості основи для її класифікації. У відповідності до ресурсів, на яких базується влада, вона може бути розділена на економічну, соціальну, духовно-інформаційну і політичну у власному значенні цього слова. Політична влада – реальна спроможність групи, спільноти, індивіда впроваджувати свою лінію в політиці і правових відносинах. Політична влада характеризується низкою характерних ознак: - легальністю у використанні сили у межах держави; - верховенством, обов’язковістю рішень для будь-якої іншої влади. Політична влада може обмежити вплив великих корпорацій, засобів масової інформації та інших закладів або ж цілковито їх ліквідувати; - публічністю, тобто загальністю та безособовістю. Це означає, що політична влада на відміну від приватної влади, влади особистості, яка існує у невеликих групах, від імені всього суспільства звертається через право до всіх громадян; - моноцентричністю, наявністю єдиного центру прийняття рішень. На відміну від політичної влади економічна, соціальна та духовно-інформаційна влади поліцентричні. У ринковому демократичному суспільстві існує, як відомо, багато незалежних власників засобів масової інформації, соціальних фондів тощо; - різноманітністю ресурсів. Політична влада використовує не лише примус, а й економічні, соціальні, духовно-інформаційні ресурси. В залежності від суб’єктів влада ділиться на державну, партійну, профспілкову, військову, сімейну тощо. Державна влада – ядро політичної влади, що спирається на спеціальний апарат і поширюється на все населення держави (територію). За масштабами поширення влади виділяються: мегарівень – міжнародні організації, наприклад, ООН, НАТО; макрорівень – центральні органи держави; мезорівень – підпорядковані центру організації (обласні, районні тощо) та мікрорівень – влада в первинних організаціях та малих групах. Взаємодія влад. Різні види влади знаходяться у складній взаємодії. Багато політологів вважають найважливішою серед них економічну владу, владу власників засобів виробництва та інших суспільних багатств. В ринковому суспільстві, де майже все має ціну і грошовий еквівалент, переважна більшість ЗМІ є власністю крупних власників. Гроші чинять значний вплив на проведення виборчих кампаній та підсумки виборів, широко використовуються для підкупу політиків. Концентрація економічної влади у крупних власників створює небезпеку встановлення плутократії – прямого політичного правління невеличкої групи олігархів. У сучасних західних демократіях всевладдя крупного капіталу стримується конкуренцією між власниками, політичним впливом середнього класу, демократичною державою та суспільством. Політична влада, відчуваючи сильний вплив влади економічної, відносно самостійна і здатна підпорядкувати її своїм цілям. За певних умов домінуючий вплив на суспільство може здійснювати влада інформаційна. Її монополізація певним групуванням може забезпечити йому перемогу на виборах і тривале збереження свого панування в суспільстві, незважаючи на неефективність економічної та іншої політики. При взаємодії різних влад у суспільстві має місце так званий кумулятивний ефект – посилюється накопичення влади. Він знаходиться в тому, що великий капітал підвищує шанси на входження до політичної еліти та доступ до ЗМІ й освіти; висока політична посада сприяє накопиченню багатства, доступу до знань та інформаційному впливу; останнє ж, у свою чергу, поліпшує можливості завоювання лідируючих політичних позицій та підвищення доходів. Злиття політичної, економічної, соціальної та духовно-інформаційної влад при командній ролі політики спостерігається в тоталітарних державах. Демократичний устрій передбачає розподіл як самих цих влад, так і кожної з них: в економіці – наявність чисельних конкуруючих центрів впливу, в політиці – розподіл влади між державою, партіями і групами інтересів, в духовній сфері – доступність освіти, культурно-інформаційний плюралізм тощо. 3. Механізм здійснення влади Як показує сучасна політологічна практика демократичних країн, механізм влади має доволі складну ієрархічну структуру. Розглянемо її основні компоненти. Первинним суб’єктом влади, її джерелом є народ, який, реалізовуючи частину владних функцій безпосередньо, іншу частину передає (делегує) своєму офіційному представнику – державі. Так, у Конституції України зазначено: „1. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є її багатонаціональний народ. 2. Народ здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. Держава, в свою чергу, розподіляє владні повноваження між носіями влади. Цей розподіл владних повноважень називається розподілом влад. Дж. Локк вирізняв три типи влади: законодавчу, виконавчу, федеративну або союзну. Верховна влада повинна належати законодавчому органу. Виконавча – монарху, котрий може одночасно виконувати й союзну владу. Монарх у Локка є гарантом єдності держави, тому частково він має прерогативи і в законотворчій діяльності – право законотворчої ініціативи. Основою структури влади є принцип розподілу влад. Він спирається на потужну традицію забезпечення стабільності і рівноваги, синтез єдиновладдя і колективізму при прийнятті рішень. Однак, в Стародавні часи та середні віки ідея рівноваги зводилась до питання: хто править? Як володарюючий враховує інтереси всіх? Хто може впливати на владу? Автори теорії розподілу влад винайшли інституціональні гарантії рівноваги. Ідея розподілу влад була розвинута Ш. Монтеск’є. Як і Локк, розподіл влад він вважав засобом досягнення компромісу між політичними силами, королівською владою, дворянською знаттю, буржуазією, що розвивається. Але конструювання розподілу у нього носить більш чіткий характер. Монтеск’є також виділяє три типи влади: законодавчу та виконавчу, що відає міжнародними справами; виконавчу, що відає громадянськими справами. Передбачається відносна самостійність органів держави не лише у виборі способів їх формування, а й в здійсненні своїх функцій. Кожен орган має свою сферу діяльності і, таким чином, його влада обмежена. У кожного органу є свої можливості протистояти іншому, частково завадити йому реалізувати свою волю (права вето, президентське право розпуску законодавчого зібрання, підзаконність актів органів управління), але немає права замінити рішення цього органу своїм рішенням. Парламент має право визначити сферу діяльності уряду у випадках, передбачених законом, перевіряти, як виконуються закони, притягувати міністрів до відповідальності за їх порушення. Монтеск’є виділяє дві палати парламенту. Верхня палата складається із знаті і має право скасовувати рішення нижньої – палати представників. Але права верхньої палати обмежені. Вона може скасувати деякі постанови нижньої, але не замінити їх іншими. Теорія Монтеск’є відводить важливе місце розмежуванню державної діяльності і політичного життя. Суди не єволодіють політичною владою. Їх завдання – покарання злочинців, вирішення конфліктів між громадянами. Згодом європейською практикою був розроблений новий політичний інститут – Конституційний Суд, котрий наділений повноваженнями визнавати конституційність указів Президента, законів, прийнятих парламентом або невідповідність їх Конституції. Формування класичної теорії розподілу влад було результатом пошуку форм забезпечення компромісу і поміркованості в змінах політичних курсів. Безпосереднім підсумком ліберальної теорії держави була критика абсолютизму й обґрунтування обмеженої монархії. Дж. Локк виправдовував конституційну монархію, що сформувалась в Англії з прийняттям Білля про права у 1688 р. Однак теорія розподілу влад випереджала свій час. Поєднання і урівноваження спадкових та представницьких інститутів виявились благотворними для політичного розвитку Англії в наступні століття. Більш того, навіть у ХХ столітті в більшій частині країн Європи король – не лише традиція, а й символ, а іноді і реальна сила, що підтримує єдність та стабільність суспільства в перехідні періоди. Гегель вважав ідею самостійності влад хибною, що обґрунтовує ворожість органів влади самій владі, її єдності як цілого. Маркс також не вбачав демократичної цінності в теорії розподілу влад. У розподілі влад він вбачав прозаїчний, діловий розподіл праці. В ленінсько-сталінських постулатах про державу не знайшлось місця ідеї розподілу влад. Розподіл влад полегшує взаємний контроль діяльності державних органів. Теорію розподілу влад визначають і як систему контролю та рівноваги. Виходить, що кожній владі властива своя сфера повноважень, яка закрита для інших, але впливає на суміжну сферу, бо існують питання сумісного ведення. Законодавча влада ґрунтується на принципах конституції і верховенства права, формується шляхом вільних виборів. Вона вносить поправки до конституції, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави, затверджує державний бюджет, приймає закони, обов’язкові для всіх виконавчих органів влади та громадян, контролює їх виконання. Верховенство законодавчої влади обмежене принципами права, конституцією, правами людини. Законодавчі органи та інші органи влади (судові та виконавчі) підконтрольні виборцям через систему народного представництва і вільних демократичних виборів. У демократичних державах носієм законодавчої влади виступає парламент, який буває двопалатним (бікамералізм) та однопалатним. Найбільш поширеним є однопалатний парламент. У ряді країн діє так звана проста двопалатна парламентська система, за якої одна палата формується в результаті прямих виборів, а друга – на основі територіальної пропорційності. Виконавча влада відрізняється динамізмом, підвищеною чутливістю до суспільного життя, здійснюється урядом. Особливість виконавчої влади полягає в тому, що вона не лише виконує закони, але й сама видає нормативні акти, або виступає з законодавчою ініціативою. Якщо врахувати, що ця влада здійснює свою діяльність переважно за „закритими дверима”, то за відсутності відповідних стримувань вона неминуче підімне під себе і законодавчу, і судову владу. Виконавчо-розпорядча діяльність повинна базуватися на законі і здійснюватися в рамках закону. Вона не має права присвоювати собі повноваження та вимагати від громадян виконання будь-яких зобов’язань, які не передбачені законом. Її стримування досягається через регулярну підзвітність і відповідальність перед народним представництвом, яке має право контролю за діяльністю виконавчої влади. Судова влада включає установи, які представляють самостійну структуру державної організації. Стан судової влади, ставлення до неї в суспільстві, напрямки її розвитку суттєво впливають на всі сфери життя суспільства: економічну, політичну, культурну, на статус людини, забезпечення і захист її прав та свобод. Кожна людина повинна мати тверде переконання в тому, що його звертання до судової влади буде завершене справедливим рішенням, у тому, що захист прав людини, вирішення конфліктів, суперечок цивілізованими засобами – норма правової держави. Суд покликаний бути захисником права, зупиняти його порушення. Судова влада впливає на законодавчу та виконавчу. Законодавча влада контролюється через систему судів. Так, за допомогою Конституційного суду в країні забезпечується конституційність не лише підзаконних актів, а й самих законів. На відміну від двох інших гілок влади, судова влада має незмінну функцію – забезпечує дотримання юридично встановленого політичного порядку. З цього випливає, що вона не являє собою елемент, котрий визначає весь політичний режим, оскільки не бере безпосередню участь у здійсненні законодавчого акту. Тому в основі класифікації політичних режимів лежить структура відносин між виконавчою і законодавчою владами. Таким чином, хоча органи влади діють самостійно, мова йде не про абсолютне обособлення, а лише про відносну їх самостійність і одночасну тісну взаємодію між ними, що здійснюється в межах їх повноважень. При цьому повинна діяти система стримувань і противаг, щоб влади контролювали дії одна іншої. Висновки 1. Категорія влади є центральним поняттям політології. Узагальнюючи різні підходи щодо виявлення її сутності, можна визначити владу як один із найважливіших видів соціальної взаємодії, специфічні відносини щонайменше між двома суб’єктами, один із яких підкоряється розпорядженням іншого, в результаті цього підпорядкування владарюючий суб’єкт реалізує свою волю та інтереси. 2. Структура влади: суб’єкт, об’єкт влади, джерела і ресурси влади. Влада виконує в суспільстві певні функції: панування, керівництва, регуляції, контролю, управління, координації, організації і мобілізації. 3. Механізм здійснення влади має складну ієрархічну структуру, що представлена розподілом влади по горизонталі (законодавча, виконавча і судова влада) і по вертикалі (міжнародна, центральна, регіональна і місцева влада). 4. Однією з найбільш важливих характеристик політичної влади є її ефективність, яка засвідчує ступінь виконання нею своїх завдань та функцій. Сама ефективність багато в чому залежить від легітимності влади, яка в свою чергу, визначається взаємовідносинами між керуючими і керованими з огляду походження, використання і підпорядкування влади. На відміну від легітимності, яка є феноменом політичним, легальність влади – юридичний феномен: вона носить виключно раціональний характер, встановлюється і гарантується владою. Список використаної літератури 1. Бабкин В., Селиванов В. Народ и власть – К.: Манускрипт, 1996. – 448 с. 2. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произв. – М., 1990. – С. 644–707. 3. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства : Україна і світ на зламі тисячоліть. Монографія – К.: Академія, 1999. – 239 с. 4. Грин Р. 48 законов власти. – М., 2003. – 777 с. 5. Грушевський М. На порозі Нової України. Гадки і мрії. – К.: Наукова думка, 1991. – 120 с. 6. Каверин С. Потребность власти. – М.: Знание, 1991. – 64 с. |
иконав(-ла) студент(-ка)Схожі:
|
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ЛЬОТНИЙ КОЛЕДЖ Мета роботи вивчення теми страхування відповідальності на транспорті та фінансової надійності страховика |
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ЛЬОТНИЙ КОЛЕДЖ Соціальне страхування і соціальне забезпечення населення як форми реалізації державної соціальної політики |
|
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ЛЬОТНИЙ КОЛЕДЖ Для одержання інформації про результати такої діяльності дані поточного обліку необхідно узагальнити в певній системі показників.... |
М. Дніпропетровськ Дніпропетровський університет економіки та права... ... |
|
ПРАВИЛА ПРИЙОМУ до Державного вищого навчального закладу «Нововолинський... Провадження освітньої діяльності у Державному вищому навчальному закладі “Нововолинський електромеханічний коледж” здійснюється відповідно... |
Державний вищий навчальний заклад «Куп’янський автотранспортний коледж»... Комунальний заклад охорони здоров′я ″ Ізюмський медичний коледж″ 64300, м. Ізюм, вул. Старопоштова, 41 0-5743 2-12-46 |
|
Додаток 8 до правил прийому в ДВНЗ «Нововолинський електромеханічний... Прізвище, ім'я, по батькові вступника у сертифікатах зовнішнього незалежного оцінювання різних років повинно збігатися з прізвищем,... |
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ СФЕРИ ПОСЛУГ Методична розробка вміщує досвід викладача по проведенню уроку історії з використанням місцевого матеріалу та ІКТ |
|
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |
РІВНЕНСЬКИЙ ЕКОНОМІКО ГУМАНІТАРНИЙ ТА ІНЖЕНЕРНИЙ КОЛЕДЖ |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua